Код діабету. Запобігти та вилікувати

Код дiабету. Запобiгти та вилiкувати Джейсон Фанг Мiфи не зникли разом iз Давньою Грецiею. Вони i досi живуть. Особливо в медицинi. Ми вiримо в методи i способи лiкування, якi вже давно не дiють. Ми досi певнi, що дiабет 2-го типу – це невилiковний вирок, чума ХХІ столiття. Найкраще, на що можуть сподiватися хворi, – контролювати свою недугу й уповiльнити ii розвиток завдяки довiчнiй залежностi вiд препаратiв у комплексi з медичними приладами та хiрургiею. Може, так i було б. Доки лiкар Джейсон Фанг не дiйшов генiального висновку: хворобу, яку спричиняють порушення харчування, медикаменти не вилiкують. Дiетотерапiя – ось що працюе стовiдсотково. Дiабет бiльше не вирок. Його лiкують i вилiковують. Ця книжка-iнструкцiя допоможе розiбратися в самiй сутi хвороби, обернути ii на будь-якiй стадii та навiть вилiкувати. Час лiкувати причини, а не симптоми! В формате PDF A4 сохранен издательский макет. Джейсон Фанг Код дiабету. Запобiгти та вилiкувати Цю книжку я хотiв би присвятити своiй красунi дружинi Мiнi. Ти – моя дороговказна зоря, без якоi я блукав би довiку. Ти – мое життя, мое кохання, мое все Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля» DR. JASON FUNG THE DIABETES CODE PREVENT AND REVERSE TYPE 2 DIABETES NATURALLY Електронна версiя зроблена за виданням: First Published by Greystone Books Ltd. 343 Railway Street, Suite 302, Vancouver, B.C. V6A 1A4, Canada Видавництво не несе вiдповiдальностi за можливi наслiдки виконання наведених у книжцi рекомендацiй. Книжка не може замiнити консультацii спецiалiста Науковий редактор к.м.н. Стеценко Т. В. Перекладено за виданням: Fung J. The diabetes Code. Prevent and Reverse Type 2 Diabetes Naturally / Jason Fung. – Vancouver: Greystone Books Ltd., 2018. – 268 p. Переклад з англiйськоi Андрiя Зорницького Дизайнер обкладинки Анастасiя Попова © Jason Fung, 2018 © Depositphotos.com / marina_ua, bioraven, обкладинка, 2021 © Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», видання украiнською мовою, 2021 © Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», переклад i художне оформлення, 2021 Пояснюючи першопричину цiеi хвороби, доктор Джейсон Фанг показуе, як можна запобiгти [дiабету 2-го типу] та природно обернути його перебiг – не медикаментозно, а за допомогою дiети. Важлива та своечасна книжка. Дуже рекомендую.     Марк Гаймен, доктор медицини, автор книжки «Харчування: що його, у бiса, з’iсти?» (Food: What the Heck Should I Eat?) Спираючись на багатi науковi данi, доктор Джейсон Фанг закликае переглянути пiдходи до природи та лiкування дiабету. Приблизно половина дорослих у свiтi – дiабетики (або принаймнi до цього йдеться – у них так званий переддiабетний стан), тому «Код дiабету» стае дуже важливою книжкою.     Доктор Бенджамiн Бiкмен, доцент кафедри фiзiологii Унiверситету Брiгема Янга У цiй чудовiй, сповненiй надii книжцi доктор Джейсон Фанг навчить вас усього, що варто знати про дiабет 2-го типу. І це знання може змiнити свiт.     Доктор Андреас Енфельдт, автор книжки «Низьковуглеводна й високожирова революцiя в харчуваннi» (Low Carb, High Fat Food Revolution) «Код дiабету» мае стояти на книжковiй полицi в кожного лiкаря та пацiента, якi прагнуть нормалiзувати рiвень цукру в кровi.     Керрi Даюлус, докторка медицини, медична директорка Центру вертебрологiчного здоров’я клiнiки Crystal У «Кодi дiабету» доктор Джейсон Фанг обстоюе вiдмову вiд цукру та рафiнованих вуглеводiв i замiну iх на технологiчно необробленi продукти та кориснi жири. Вiн подае простий i реалiстичний рецепт як змiнити перебiг дiабету 2-го типу, усунувши його першопричину – неправильне харчування.     Марiя Еммерiх, авторка книжки «Тридцять днiв кетогенного очищення» (The 30-Day Ketogenic Cleanse) «Код дiабету» – це неприховано провокативний i водночас практичний… покроковий посiбник для кожного, хто прагне повернути собi контроль над рiвнем глюкози в кровi, здоров’ям та власним життям».     Доктор Вiлл Коул, провiдний фахiвець iз функцiональноi медицини та засновник сайту drwillcole.com З прикметним для нього гумором Джейсон Фанг розкривае секрет: перебiг дiабету 2-го типу можна обернути, якщо правильно поеднати харчування та стиль життя, а отже, повернути собi здоров’я та життеву наснагу. Доктор Фанг навчить вас як.     Емi Бергер, магiстерка бiологii (нейрофiзiологiя), авторка книжки «Антидот до хвороби Альцгеймера» (The Alzheimer’s Antidote) «Код дiабету» розганяе туман, якого напустили довкола дiабету 2-го типу, i пiдкреслюе, що здебiльшого цiй хворобi можна запобiгти або обернути ii перебiг.     Карiм Хан, доктор медицини, British Journal of Sports Medicine Передмова Лише за одне поколiння дiабет перетворився з рiдкiсноi на епiдемiчну хворобу, i цей катастрофiчний поворот порушуе нагальне запитання: звiдки такi численнi жертви й така раптовiсть? Чому служби охорони здоров’я, попри мiльярднi видатки, не змогли з’ясувати причину чи знайти лiкування цiеi страшноi недуги? Натомiсть на пошуки терапii фактично махнули рукою, оголосивши дiабет 2-го типу1 хронiчним прогресивним захворюванням, що перетворюе життя пацiентiв на повiльне й болiсне виснаження, яке завершуеться передчасною смертю. Хай як прикро, але дiабетологи в усьому свiтi дiйшли одностайностi: хворi на дiабет можуть лише контролювати свою недугу й уповiльнити ii розвиток завдяки довiчнiй залежностi вiд препаратiв у комплексi з медичними приладами та хiрургiею. І це без наголошування на оптимiзацii рацiону. Ба бiльше, 2016 року 45 вiдсоткiв мiжнародних науково-медичних товариств та асоцiацiй заявили, що барiатрична хiрургiя (недешева й ризикована) мае стати першочерговим засобом у боротьбi з дiабетом. Інша новосхвалена процедура полягае в скиданнi ваги за допомогою вживленоi в шлунок тоненькоi трубки, що виводить iжу з тiла, не даючи всiм калорiям засвоiтися; через це дехто називае ii «медично санкцiонованою булiмiею». Ну i, звiсно, нiхто не скасовував традицiйного «меню дiабетика» – численних лiкарських засобiв, що коштують сотнi доларiв на мiсяць, зокрема iнсулiну – речовини, яка парадоксально часто спричиняе збiльшення маси тiла. Усi цi методи боротьби з дiабетом дорогi, iнвазивнi й не можуть обернути його перебiг, адже, як пояснюе доктор Джейсон Фанг у «Кодi дiабету», «хворобу, спричинену харчовим розладом, медикаменти не вилiкують». Революцiйна iдея, яку виклав на цих сторiнках доктор Фанг, полягае в тому, що дiабет – це патогенна реакцiя iнсулiну в нашому органiзмi, спричинена хронiчним зловживанням вуглеводами, тож найкращий i найприроднiший спосiб лiкувати його – знизити вмiст вуглеводiв у рацiонi. Низьковуглеводну дiету як засiб боротьби з ожирiнням не лише використовують сотнi медикiв у всьому свiтi, але й схвалили в понад сiмдесяти п’яти клiнiчних дослiдженнях, сукупно виконаних на тисячах пацiентiв (включно з кiлькома експериментами дворiчноi тривалостi), зрештою довiвши: така дiета безпечна та ефективна. Прикметно, що обмеження кiлькостi вуглеводiв як практика зцiлення вiд дiабету виникло понад столiття тому, коли цю дiету вважали стандартною терапiею. «Батько сучасноi медицини» сер Вiльям Ослер у статтi 1923 року зазначав, що дiабет можна визначити як хворобу, за якоi «порушене нормальне засвоення вуглеводiв». Однак невдовзi по тому, коли став доступним фармацевтичний iнсулiн, вiд цiеi поради вiдмовилися, дозволивши високовуглеводному рацiону знову перетворитися на норму. Ідея Ослера здобула друге життя пiсля того, як Герi Таубс – журналiст, що спецiалiзуеться на науковiй тематицi, – вiдкопав i докладно розвинув ii, розробивши iнтелектуальне пiдгрунтя «вуглеводно-iнсулiновоi» гiпотези, викладеноi 2007 року в конструктивнiй книжцi «Хорошi калорii, поганi калорii» (Good Calories, Bad Calories). А сучасну клiнiчну модель дiабету висунули науковцi Стiвен Фiннi та Джефф Волек, а також терапевт Рiчард Бернстайн2. Наука не стоiть на мiсцi, тож у наш час з’являються обнадiйливi данi клiнiчних дослiджень дiабету. Коли я пишу цi слова, тривае принаймнi один експеримент (за участi 330 осiб) iз лiкування згаданого захворювання низьковуглеводною дiетою. За рiк науковцi встановили, що 97 вiдсоткiв пацiентiв знизили дозування або припинили вживати iнсулiн, а в 58 вiдсоткiв дослiджуваних зникли формальнi пiдстави для дiагнозу «дiабет»3. Інакше кажучи, цi люди успiшно позбулися дiабету, просто обмеживши споживання вуглеводiв (результати, що iх аж нiяк не зайве порiвняти iз загальновизнаними стандартами лiкування, якi зi стовiдсотковою впевненiстю констатують «незворотнiсть» дiабетичних порушень). Доктор Фанг, нефролог-практик, який здобув визнання, запропонувавши перемiжне лiкувальне голодування для боротьби з ожирiнням, належить до палких i переконаних прихильникiв низьковуглеводного пiдходу. Крiм неймовiрноi проникливостi, вiн мае дар пояснювати складнi науковi питання просто й зрозумiло, дотепно iлюструючи iх влучними випадками з життя. Так, не можна забути образ японцiв iз передмiсть, яких у годину пiк заштовхують у переповненi вагони пiдземки, – метафору для надлишку глюкози в кровотоку: вона ж бо напхом напхана в кожнiсiньку клiтину тiла. І ми розумiемо: органiзм не може дати раду такiй кiлькостi глюкози! Автор пояснюе взаемозалежнiсть мiж глюкозою та iнсулiном i те, як iхнiй тандем спричиняе не лише ожирiння та дiабет, але й, цiлком iмовiрно, силу-силенну супутнiх хронiчних захворювань. Природне запитання, яке виникае в читача, таке: чому низьковуглеводний пiдхiд маловiдомий? Справдi, за пiвроку, що передували написанню цього вступу, грунтовнi оглядовi статтi вийшли в авторитетних перiодичних виданнях, зокрема New York Times, Scientific American i Time. Однак серед тисяч надрукованих слiв заледве траплялося те, яке може стiльки всього пояснити, – «iнсулiн». Таке верхоглядство спантеличуе, але й, на жаль, вiдбивае невигадану упередженiсть, поширену серед фаховоi спiльноти, адже впродовж останнього пiвстолiття в нiй пiдтримували геть iнший пiдхiд. І зводили його, звiсна рiч, до пiдрахунку калорiй та вiдмови вiд жирноi iжi. За останнi роки офiцiйнi органи США, включно з Мiнiстерством сiльського господарства та Мiнiстерством охорони здоров’я й соцiального забезпечення, якi спiльно публiкують Рекомендацii щодо правильного харчування американцiв (Dietary Guidelines for Americans), а також Американська асоцiацiя кардiологiв, вiдiйшли вiд пiдтримки низькожировоi дiети, проте й досi вважають, що надлишкову вагу пояснюе дисбаланс мiж калорiями на входi та виходi. Багато представникiв серйозноi науки критикуе цю концепцiю за поверховiсть – та й епiдемii хронiчних захворювань вона наразi не зупинила, – але приваблива простота та широка пiдтримка фахiвцiв дають iй змогу залишатися на плаву. Сувора реальнiсть така, що в наш час бiльшiсть медичних асоцiацiй отримуе щедре фiнансування вiд фармацевтичних компанiй i виробникiв медичних приладiв, не зацiкавлених у дiетичному розв’язаннi проблеми. Власне, якщо скоригувати харчування, що зробить цю недугу вилiковною й покладе край залежностi вiд препаратiв, вони, чого доброго, залишаться не при дiлi. Осьде, напевно, пояснення того факту, що, за звiтами учасникiв нещодавнiх щорiчних конференцiй Американськоi дiабетичноi асоцiацii (АДА), серед безлiчi презентацiй, якi стосувалися медприладiв та операцiй, майже не було iнформацii про низьковуглеводнi дiети. І чи не тут криеться причина того, що коли медичнi директори двох клiнiк, де лiкують вiд ожирiння (одна з них при Гарвардському унiверситетi), опублiкували в New York Times полемiчну статтю про брак дiетологiчноi дискусii на конференцii АДА у 2016-му, як сама ж АДА спустила на них усiх собак4. Можна припустити й те, що, крiм конфлiкту фiнансових iнтересiв, фахiвцiв приголомшуе когнiтивний дисонанс, адже вони постали перед пiдходом, який натякае, що впродовж останнiх п’ятдесяти рокiв iхнi уявлення й рекомендацii були вiдверто хибнi. Ба гiрше, тi поради шкодили. А неприкрашена правда така: з дiевостi низьковуглеводного харчування безпосередньо випливае, що впродовж кiлькох останнiх десятилiть поради знижувати споживання жирiв i нарощувати споживання вуглеводiв майже напевно пiдхльоснули епiдемiю ожирiння та дiабету, якiй мали запобiгти. Ось такий невтiшний пiдсумок пiвстолiтнiх зусиль фахiвцiв з охорони здоров’я, але коли ми сподiваемося приборкати епiдемiю, то мусимо визнати цю можливiсть, заходитися вивчати альтернативну теорiю, викладену в пропонованiй книжцi, i рушити вперед новим шляхом – заради iстини, науки та оздоровлення. Нiна Тейхольц, авторка свiтового бестселера «Велика товста несподiванка» (The Big Fat Surprise, 2014) Як вилiкуватися вiд дiабету 2-го типу й запобiгти йому: коротка iнструкцiя з використання Рокiв тридцять тому побутова електронiка, як-от новесенький вiдик, iшла в комплектi з грубезною iнструкцiею з експлуатацii. «Уважно ознайомтеся до початку використання!» – закликала вона, а потiм докладно пояснювала порядок настроювання й ретельно iнструктувала, описуючи, як усунути всi можливi нелади. Бiльшiсть iз нас не зважала на неi, а вмикала покупку в розетку i, лише коли на таймерi блимало 12:00, починала розбиратися з усiм рештою. Сьогоднi нову електронiку купують iз короткою iнструкцiею з використання, у якiй викладенi кiлька елементарних крокiв, щоб почати роботу. А решту розписано в технiчнiй документацii, зазвичай вивiшенiй онлайн, та потреби звертатися до неi не виникае, звiсно якщо ви не вимагаете вiд пристрою складнiших функцiй. Просто так вiд iнструкцiй куди бiльше користi. Тож сприймайте цей роздiл як коротку iнструкцiю з використання: як вилiкуватися вiд дiабету 2-го типу й запобiгти йому. Це побiжне ознайомлення зi згаданою хворобою: що вона собою становить, чому традицiйнi пiдходи до лiкування не спрацьовують i що ви можете зробити сьогоднi, щоб почати справдi дбати про свое здоров’я. Факт: дiабет 2-го типу повнiстю вилiковний i йому можна запобiгти Бiльшiсть фахiвцiв у галузi охорони здоров’я вважае дiабет 2-го типу прогресивним хронiчним захворюванням, ширячи думку, що дiабет – це вулиця з одностороннiм рухом, довiчне ув’язнення без жодноi надii на помилування: недуга невпинно прогресуе, доки пацiентовi зрештою не знадобляться iн’екцii iнсулiну. Однак насправдi це величезна неправда, а отже, чудовi новини для кожного, у кого дiагностували переддiабет 2-го типу. Визнання помилковостi таких уявлень – перший i вирiшальний крок на шляху до одужання. Власне, багато хто вже й сам iнтуiтивно це збагнув. А довести, що дiабет 2-го типу майже завжди вилiковний, – смiховинно простеньке завдання. Уявiть, що у вас е знайомий, якому поставили дiагноз «дiабет 2-го типу», констатувавши, що рiвень глюкози у його кровi постiйно вищий за норму. Наполегливо працюючи над собою, ваш товариш спромiгся скинути 20–25 кiлограмiв i перестав пити глюкозознижувальнi препарати, адже показники кровi нормалiзувалися. Що ви йому на це скажете? Певне, щось на кшталт: «Молодець! От що значить дбати про свое здоров’я. Так тримати!» Вам аж нiяк не випадае казати чогось на зразок: «Ну ти й брехло! Лiкарi говорять, що в тебе прогресивне хронiчне захворювання, тож усе це казочки». Видаеться цiлком очевидним, що недуга вiдступила, бо ваш знайомий таки скинув вагу. У тiм-то й рiч: дiабет 2-го типу – вилiковна хвороба. Ми й ранiше iнтуiтивно здогадувалися про це. Однак зцiлитися вiд цiеi недуги можна не медикаментозно, а лише переглянувши спосiб життя й рацiон: просто тому, що дiабет 2-го типу – це засадничо алiментарне захворювання. І найголовнiший складник у такому разi – схуднення. Бiльшiсть медичних засобiв вiд дiабету 2-го типу не спричиняють втрати надлишковоi ваги. Навпаки: сумнозвiсна побiчна дiя iнсулiну – збiльшення маси тiла. І тiльки-но хворi на дiабет 2-го типу починають робити iн’екцii, як вiдчувають, що зiйшли на манiвцi. Вiд пацiентiв-дiабетикiв я часто чув: «Лiкарю, ви безперестанку повторюете, що ключовий чинник лiкування дiабету – позбутися зайвоi ваги. А самi виписали препарат, вiд якого я набрав десяток кiлограмiв. Невже це добре?» Я нiколи не мав задовiльноi вiдповiдi на це слушне запитання, бо ii не було взагалi. А неприхована правда така, що запорука успiшного лiкування дiабету – позбавлення надлишковоi ваги. Тож логiка пiдказувала: iнсулiн, вiд якого вагу набирали, не полiпшував стан пацiентiв – ба бiльше, погiршував. Якщо запорука успiшного лiкування дiабету 2-го типу – схуднення, то медикаменти нiчим не допоможуть. Ми лише вдаватимемо, наче вони дають результат: саме тому бiльшiсть медикiв вважае дiабет 2-го типу хронiчним i невилiковним. Бо так можна пустити позавiч одну неприемну iстину: хворобу, яку спричиняють харчовi порушення, медикаменти не вилiкують. І користi вiд них стiльки ж, як велосипедистовi на перегонах вiд трубки для пiдводного плавання. Проблема полягае не в самiй хворобi, а в тому, як ii лiкують. Запобiгання дiабету 2-го типу грунтуеться на тих самих принципах, що i його лiкування. Ожирiння та дiабет 2-го типу тiсно пов’язанi: зазвичай надлишкова вага пiдвищуе ризик захворювання. Ця кореляцiя не абсолютна, але iдеальна маса тiла – найперший крок до запобiгання недузi. Багато хто зображуе дiабет 2-го типу як невiддiльний складник сучасного життя, та це вiдверта неправда. Насправдi епiдемiя зазначеноi недуги почалася тiльки наприкiнцi 1980-х. Тож варто лише повернутися на одне поколiння – i ми знайдемо спосiб життя, що допоможе вiдвернути бiльшiсть випадкiв цiеi хвороби. Факт: дiабет 2-го типу спричинений надлишком цукру Засадничо дiабет 2-го типу можна описати як хворобу, спричинену надлишком iнсулiну, що його генеруе наш органiзм, коли ми iмо забагато цукру. Таке формулювання проблеми надзвичайно плiдне, адже ii розв’язок одразу ж стае очевидним. Рiвень iнсулiну потрiбно знижувати, обмеживши вживання цукру й рафiнованих вуглеводiв, якi його мiстять. Уявiть, що ваше тiло – це велика цукорниця. Коли ви народилися, вона порожня. Проте в мiру того, як ви десятилiттями споживаете цукор i рафiнованi вуглеводи, ваша цукорниця поступово наповнюеться. Одного разу цукру набираеться з верхом, i вiн пересипаеться через вiнця, адже посудина переповнена. Така сама ситуацiя з вашим органiзмом. Коли ви споживаете цукор, ваше тiло видiляе гормон iнсулiн, щоб рознести його по клiтинах, де той згенеруе енергiю. Однак, якщо його не спалювати в достатньому обсязi, за десятилiття iнсулiн дощенту заповнить клiтини, i тi просто його не сприймуть. Тож, коли наступного разу ви знову з’iсте трохи цукру, iнсулiн не втисне його в переповненi клiтини, i цукор «висиплеться» в кров. Цукор розноситься з кровотоком як так звана глюкоза, i, щойно ii стае забагато – це й називають «високий рiвень глюкози у кровi», – виникае первинний симптом дiабету 2-го типу. Коли глюкози у кровi забагато, iнсулiн на позiр не справляеться зi звичним обов’язком – розносити спожитий цукор по клiтинах. Тодi говорять, наче органiзм став «iнсулiнорезистентним», але iнсулiн тут нi до чого. Справжня причина полягае в тому, що клiтини аж стiкають глюкозою. Однак високий рiвень глюкози у кровi – це тiльки частина проблеми. Глюкози забагато не лише у кровi – ii забагато в кожнiй клiтинi. Дiабет 2-го типу – це лише точка перенасичення, якоi досягають тодi, коли глюкозою переповнений увесь органiзм. У вiдповiдь на надлишок глюкози у кровi органiзм, щоб подолати цей опiр, виробляе додатковий iнсулiн, який втискуе в переповненi клiтини ще бiльше глюкози, у такий спосiб нормалiзуючи ii рiвень. Це спрацьовуе, але ефект лише тимчасовий, оскiльки проблема зайвого цукру залишаеться нерозв’язаною: його надлишок усього-на-всього перемiщуеться з кровi в клiтини, погiршуючи iнсулiнорезистентнiсть. І на певному етапi органiзм – навiть завдяки додатковому iнсулiну – уже не може втиснути в клiтини анiскiльки глюкози. Згадайте, як пакують валiзу. Спочатку, коли вона порожня, одяг лягае туди без проблем. Однак у мiру ii наповнення втиснути двi останнi футболки важкувато. Зрештою настае мить, коли валiзу не зачинити. Вона, якщо хочете, виявляе «резистентнiсть» до одягу. Це дуже схоже на той стан перенасичення, який помiчаемо в клiтинах. Щойно валiза повна, ви можете докласти бiльше зусиль й увiпхнути отi двi останнi футболки. Ця стратегiя спрацюе, але лише тимчасово, бо ж не розв’язано глибинноi проблеми – переповненостi валiзи. І в мiру того, як ви набиваете туди футболку за футболкою, згадана проблема – назвiмо ii «резистентнiстю до багажу» – лише загострюеться. Тож найкращим рiшенням було б забрати звiдти дещо з одягу. Що вiдбуваеться в органiзмi, якщо надлишок глюкози не усувають? По-перше, тiло й далi нарощуе секрецiю iнсулiну, щоб таки втиснути в клiтини ще бiльше глюкози. Однак у цьому разi iнсулiнорезистентнiсть лише зростае, породжуючи зачароване коло. І коли рiвень iнсулiну вже не встигае за ii збiльшенням, рiвень глюкози в кровi рiзко стрибае. Саме тодi ваш лiкар, iмовiрно, i поставить дiагноз «дiабет 2-го типу». Вiн призначить вам лiкування, зокрема iн’екцii iнсулiну, чи, може, випише препарат метформiн, щоб знизити рiвень цукру у кровi, але це не позбавить органiзм вiд надлишку глюкози. Натомiсть такi засоби й надалi виводитимуть ii з кровi, доправляючи назад у клiтини й транспортуючи до iнших органiв – нирок, нервовоi системи, серця, очей, – де вона зрештою спровокуе супутнi захворювання. Ну а глибинна проблема, звiсно ж, лишиться нерозв’язана. Пригадуете цукорницю, з якоi сиплеться через верх? Так от: вона нiкуди не зникла. Інсулiн просто вивiв глюкозу з кровi, де ii можна виявити, i рознiс по тiлу, де вона непомiтна. Тож уже пiд час наступного споживання iжi цукор знову «висиплеться» у кров, а ви зробите собi iн’екцiю iнсулiну, щоб порозпихати його по клiтинах. Можете уявляти це як напхом напхану валiзу чи повну з верхом цукорницю, але суть явища та самiсiнька. Що бiльше глюкози мусить засвоiти ваше тiло, то бiльше iнсулiну потрiбно, щоб подолати резистентнiсть до нього. Однак вiд цього iнсулiну резистентнiсть лише наростае в мiру того, як клiтини стають щораз ширшими. І, щойно природний ресурс вашого органiзму вичерпуеться, естафету перебирають медикаменти. Спершу потрiбен тiльки один препарат, але згодом iх стае два, вiдтак три, та й дози так само зростають. У тiм-то й рiч: якщо вам потрiбно чимраз бiльше медикаментiв, щоб рiвень глюкози у кровi залишався стабiльним, то ваш дiабет прогресуе. Традицiйне лiкування дiабету: як загострити проблему Вiд iнсулiну справи з глюкозою у кровi полiпшуються, але з дiабетом – погiршуються. Медикаменти просто ховають ii, виводячи з кровотоку та розпихаючи по без того перенасичених нею клiтинах. Недуга на позiр вiдступае, а насправдi прогресуе. Лiкарi вiтають себе з iлюзорною профмайстернiстю, хоча пацiентам гiршае. Навiть конячi дози медикаментiв не можуть вiдвернути iнфарктiв мiокарда, застiйноi серцевоi недостатностi, iнсультiв, нирковоi дисфункцii, ампутацiй i втрати зору, що iх спричиняе загострення цiеi хвороби. «Що поробиш, – скаже такий ескулап, – це ж хронiчне прогресивне захворювання». Ось вам аналогiя. Подумайте лишень, чом би не ховати смiття в себе пiд лiжком замiсть того, щоб викидати: так можна вдавати, що в будинку – чистота? Коли пiд лiжком не залишиться мiсця, смiття можна кидати в шафу. Власне, ховайте, де бачите, – у пiдвалi, на горищi, навiть у ваннiй. Утiм, коли смiття ховати, то зрештою воно страше-е-енно засмердить, бо почне гнисти. Його слiд не ховати, а виносити. І якщо розв’язок проблеми з напхом напханою валiзою чи переповненим смiттям будинком видаеться вам очевидним, то мае бути зрозумiлим i те, що робити з надлишком глюкози, який призводить до надлишку iнсулiну, – позбутися його! Однак стандартне лiкування дiабету 2-го типу випливае з такоi самоi кульгавоi логiки – ховае глюкозу, а не усувае ii. Якщо ми розумiемо, що зависока концентрацiя глюкози у кровi токсична, то що заважае збагнути, що не менш токсична й зависока ii концентрацiя в органiзмi? Факт: дiабет 2-го типу уражае кожен орган у тiлi Що стаеться, коли глюкоза безперешкодно накопичуеться в тiлi рокiв десять-двадцять? Кожна його клiтина починае розкладатися, i саме тому дiабет 2-го типу, як i майже будь-яка iнша хвороба, уражае кожнiсiнький орган. Коли розкладаються очi, ви втрачаете зiр. Коли розкладаються нирки, потрiбен дiалiз. Коли розкладаеться серце, у вас серцева недостатнiсть чи iнфаркт мiокарда. Якщо розкладаеться мозок, отримуете хворобу Альцгеймера. Якщо печiнка, заробляете стеатоз i цироз. Якщо розкладаються ноги, маете синдром дiабетичноi стопи. Якщо розкладаються нерви, у вас розвиваеться дiабетична нейропатiя. Дiабет не жалiе жодноi частини вашого тiла. Стандартне лiкування не вiдверне поступовоi вiдмови органiв, бо нiяк не допоможе вивести токсичний цукровий баласт. Не менше нiж сiм мiжнародних багатоцентрових рандомiзованих i плацебоконтрольованих дослiджень довели, що традицiйна терапiя, яка покликана знизити рiвень глюкози у кровi, не зменшуе частоти серцевих захворювань – убивцi номер один для дiабетикiв. Ми вважали, наче глюкозознижувальнi препарати сприяють оздоровленню пацiентiв, але то була неправда. За цим губилася одна неспростовна iстина: хворобу, спричинену харчовими порушеннями, медикаменти не вилiкують. Факт: дiабет 2-го типу можна вилiкувати й вiдвернути без лiкарських препаратiв Варто лише зрозумiти, що дiабет 2-го типу – це надлишок цукру в органiзмi, як розв’язок проблеми стане очевидним. Потрiбно позбутися цукру. Не приховати його, а позбутися. І досягти цього можна лише двома способами: 1. Споживайте менше цукру. 2. Спалюйте його залишок. От i все. Тiльки це й потрiбно робити. А найкраще в цьому те, що все буде природно й цiлком задарма. Жодних лiкарських засобiв. Жодноi хiрургii. Жодних витрат. Крок 1: споживайте менше цукру Перший крок – це усунути з рацiону цукор i рафiнованi вуглеводи. Доданий цукор не мае харчовоi цiнностi, тож без нього можна запросто обiйтися. Складнi вуглеводи – власне, просто довгi ланцюжки цукрiв – i високорафiнованi вуглеводи, як-от борошно, засвоюючись, швидко перетворюються на глюкозу. Оптимальна стратегiя – обмежити вживання або й узагалi не вживати хлiб i макароннi вироби з бiлого борошна, а також шлiфований рис i картоплю. Потрiбно пiдтримувати помiрне, але не надто високе надходження протеiну. Засвоюючись, харчовий бiлок, наприклад м’ясо, розщеплюеться на амiнокислоти. Достатня його кiлькiсть потрiбна для здоров’я, але зайвi амiнокислоти не накопичуються в органiзмi, тож печiнка переробляе iх на глюкозу. Зловживання бiлками пiдвищуе вмiст цукру в органiзмi, а отже, варто уникати джерел високообробленого, концентрованого протеiну на кшталт бiлкових коктейлiв, протеiнових батончикiв i сухих бiлкiв. Як бути iз жирами в рацiонi? Натуральнi жири на кшталт тих, що мiстяться в горiхах, авокадо та оливковiй олii – найголовнiших складниках середземноморськоi дiети, – мiнiмально впливають на глюкозу чи iнсулiн у кровi, а iхня роль у запобiганнi серцевим захворюванням i дiабету добре вiдома. Чудовими джерелами натуральних жирiв е також яйця й вершкове масло. Доведено, що харчовий холестерин, який зазвичай пов’язують iз цими продуктами, не чинить шкiдливого впливу на людський органiзм. Уживання в iжу жирiв не призводить до дiабету 2-го типу або серцевих захворювань. Ба бiльше, воно корисне, бо створюе вiдчуття ситостi, не пiдвищуючи рiвня цукру у кровi. Щоб знизити надходження цукру до органiзму, вiддавайте перевагу сирим натуральним, мiнiмально обробленим харчовим продуктам. Дотримуйтеся дiети з низьким вмiстом рафiнованих вуглеводiв, помiрним – бiлкiв i високим – натуральних жирiв. Крок 2: спалюйте залишок цукру Фiзичнi тренування – хоч вправи з опором, хоч заняття аеробiкою – можуть мати позитивний ефект для пацiентiв iз дiабетом 2-го типу. Однак тренування будуть менш дiевi у зцiленнi вiд цiеi хвороби, нiж коригування харчового режиму. Тож найпростiший i найнадiйнiший спосiб змусити свое тiло спалити цукор – це лiкувальне голодування. Голодування – лише зворотний бiк харчування: якщо ви не iсте, то, значить, голодуете. Коли споживаете iжу, органiзм накопичуе харчову енергiю, а коли голодуете – спалюе. Глюкоза – це найдоступнiше джерело харчовоi енергii, тож, подовжуючи перерви мiж iдою, ви спалюете накопичений цукор. Хай як жорстоко це звучить, але, без перебiльшення, голодування – найдавнiша дiетотерапiя з вiдомих, яку практикували впродовж усiеi людськоi iсторii. Якщо ви вживаете рецептурнi препарати, варто проконсультуватися з лiкарем. Однак усе можна звести до цього: Якщо не iсти, то рiвень глюкози у кровi знижуеться? Звiсно. Якщо не iсти, то вага спадае? Звiсно. І в чому ж тодi рiч? Не бачу жодних проблем. Популярна методика спалення цукру – цiлодобове лiкувальне голодування вiд двох до трьох разiв на тиждень. Інша поширена методика – голодувати по шiстнадцять годин п’ять-шiсть разiв на тиждень. Тепер секрет зцiлення вiд дiабету 2-го типу лежить перед вами на блюдечку. Усе, що потрiбно, – це незашорений розум, здатний сприйняти нове, i смiливiсть кинути виклик прописним iстинам. Ази ви засвоiли, тож готовi почати. Однак, якщо хочете вповнi збагнути, чому дiабет 2-го типу перетворився на епiдемiю i що можна вдiяти, щоб як слiд пiклуватися про власне здоров’я, читайте далi. Щасти вам. Частина перша Епiдемiя 1. Як дiабет 2-го типу перетворився на епiдемiчне захворювання Перший Глобальний звiт про дiабет Всесвiтня органiзацiя охорони здоров’я оприлюднила 2016 року, i новини були невтiшнi. Це лихо не жалiло нiкого. Лише за одне поколiння – з 1980-го – кiлькiсть хворих на дiабет у всьому свiтi зросла вчетверо. То як ця прадавня недуга раптом стала чумою ХХІ столiття? Коротка iсторiя дiабету Хвороба diabetes mellitus (цукровий дiабет) вiдома тисячi рокiв. Уперше така патологiя – «надто рясне сечовипускання»1 – описана в давньоегипетському медичному трактатi Папiрус Еберса, створеному близько 1550 року до н. е. Тодi ж у давньоiндiйських текстах згадано недугу madhumeha, що можна вiльно перекласти як «медова сеча»2. Пацiенти – нерiдко дiти, – якi потерпали вiд неi, загадково, але невблаганно втрачали вагу. Попри постiйне годування, спроби зупинити змарнiння були безуспiшнi, тож майже всi випадки цiеi недуги закiнчувалися летально. Що цiкаво, сеча хворих приманювала мурах, адже з незбагненних причин виявлялася солодкою. У 250 роцi до н. е. давньогрецький лiкар Аполлонiй Мемфiський устиг дати цiй хворобi назву diabetes, яка сама собою вказуе лише на посилене сечовипускання. А 1675 року Томас Вiллiс додав до неi термiн mellitus, тобто «медовий». Така характеристика давала змогу вiдрiзнити diabetes mellitus вiд iншого рiдкiсного захворювання, знаного як diabetes insipidus. Останне найчастiше спричиняли травми мозку; його теж супроводжувало посилене сечовипускання, але сеча не мала солодкого смаку. Тож уточнення insipidus – «позбавлений смаку, “нiякий”» – пасувало. У побутi неспецифiчний термiн «дiабет» уживають на позначення цукрового дiабету, адже вiн значно поширенiший, нiж diabetes insipidus[1 - «Нецукровий дiабет», або «нецукрове сечовиснаження». (Тут i далi прим. перекл.)]. У цiй книжцi термiн «дiабет» стосуватиметься лише цукрового дiабету, а нецукровий ми бiльше не згадуватимемо. У І столiттi н. е. давньогрецький лiкар Аретей Каппадокiйський подав класичний опис дiабету 1-го типу – «перетоплювання плотi та членiв на сечу», – який влучно резюмуе основнi ознаки цього захворювання в задавненiй формi: посилене сечовипускання, що його супроводжуе майже повна атрофiя всiх бiологiчних тканин. Хай як харчуються пацiенти, вагу вони набрати не можуть. Тодi не було ефективних лiкiв, тож далi Аретей зауважуе: «Життя [з дiабетом] коротке, огидне й болiсне». Захворiвши, пацiенти ступають на визначений наперед фатальний шлях. Класичним дiагностичним тестом на дiабет було скуштувати сечу недужого й визначити, чи не солодка вона. У 1776 роцi англiйський лiкар Меттью Добсон (1732–1784) з’ясував, що саме цукор спричиняе ii характерний солодкий смак. Цукор знайшли не тiльки в сечi, але й у кровi. Поступово природа дiабету прояснювалася, але до порятунку було ще далеко. У 1797 роцi шотландський вiйськовий хiрург Джон Ролло першим серед медикiв запропонував лiкування, яке мало всi шанси на успiх. Вiн зауважив iстотне полiпшення у хворого на дiабет, який iв саме лише м’ясо. З огляду на одностайно несприятливий прогноз, пiдхiд Ролло став справжнiм проривом. Ця вкрай низьковуглеводна дiета була першим способом лiкувати дiабет. Натомiсть французький лiкар П’ер Пйоррi (1794–1879) рекомендував дiабетикам iсти багато цукру, щоб замiстити втрачену iз сечею глюкозу. Пiд ту пору така логiка здавалася резонною, але як стратегiя не спрацювала. Його колега, хворий на дiабет, послухався, на свое лихо, цiеi поради й невдовзi помер, а сучаснi iсторики медицини лише смiються з горе-ескулапа доктора Пйоррi3. Однак такий кiнець у чомусь провiщав невблаганну iронiю долi i щодо нашоi вкрай малоефективноi настанови – дотримання високовуглеводноi дiети пiд час лiкування дiабету 2-го типу. Аполлiнер Бушарда (1806–1886), якого iнколи називають засновником сучасноi дiабетологii, розробив терапевтичну дiету, грунтовану на спостереженнi, що перiодичне голодування пiд час Франко-пруськоi вiйни 1870 року знижувало рiвень глюкози в сечi. Його комплексна дiетична стратегiя, викладена в книжцi «Глюкозурiя, або Цукровий дiабет» (De la Glycosurie ou diab?te sucrе), оголошувала протипоказаними продукти з високим вмiстом цукру або крохмалю. У 1889 роцi доктори Страсбурзького унiверситету Йозеф фон Мерiнг та Оскар Мiнковський провели експеримент, видаливши в собаки пiдшлункову залозу – орган мiж шлунком i кишкiвником, що нагадуе кому. Пес став часто мочитися, i доктор фон Мерiнг проникливо розгледiв у цьому симптом першопричинноi патологii – дiабету. Аналiз сечi пiдтвердив високий вмiст цукру. У 1910 роцi сер Едвард Шарпi-Шефер, якого iнколи вважають засновником ендокринологii (науки про гормони), припустив, що дiабет спричиняе дефiцит одного-единого гормону, який сер Едвард назвав iнсулiном. Слово «iнсулiн» походить вiд латинського insula, тобто «острiв», адже цей гормон продукують клiтини пiдшлунковоi залози, вiдомi як «острiвцi Лангерганса». На початку ХХ столiття видатнi американськi медики Фредерiк Медiсон Аллен (1879–1964) та Еллiот Джослiн (1869–1962) стали палкими поборниками iнтенсивноi дiетотерапii в боротьбi з дiабетом, оскiльки дiевоi альтернативи цьому лiкуванню не було. Доктор Аллен розглядав дiабет як хворобу, за якоi перевантажена пiдшлункова залоза вже не може впоратися з переiданням4. Щоб дати iй вiдпочити, вiн призначав «лiкувальне голодування Аллена» – надзвичайно низькокалорiйну й низьковуглеводну дiету (не бiльш нiж тисяча калорiй i десять грамiв вуглеводiв на день). Пацiентiв помiщали в стацiонар, де «саджали» лише на вiскi й чорну каву – вони пили iх що двi години з сьомоi ранку до сьомоi вечора. Такий режим тривав день при днi, доки в сечi не зникне цукор. Навiщо включили вiскi? Потреби в цьому не було, але спиртне давали, щоб «тримати пацiента в спокоi, доки його морять голодом»5. Вiдповiдь деяких хворих на таку терапiю стала чимось небаченим. Вони вмить i навдивовижу починали одужувати. Однак iншi помирали голодною смертю, яку делiкатно називали «крайнiм виснаженням». Успiху терапii доктора Аллена дуже заважало нерозумiння рiзницi мiж дiабетом 1-го та 2-го типу. До пацiентiв з дiабетом 1-го типу зазвичай належали дiти зi страхiтливо зниженою масою тiла, тодi як вiд дiабету 2-го типу переважно потерпали дорослi з надлишковою вагою. Тож ця вкрай низькокалорiйна дiета могла виявитися смертельною для хронiчно недогодованих дiабетикiв iз 1-м типом (бiльше про вiдмiнностi мiж двома типами дiабету йдеться далi й у роздiлi 2). З огляду на безальтернативно фатальний прогноз у разi задавненого дiабету 1-го типу, це була не така вже й трагедiя, як здавалося спочатку. Огудники Аллена зневажливо нарекли його лiкування «голодною дiетою», але ii широко визнавали найкращою терапiею аж до вiдкриття iнсулiну 1921 року. Випускник Медичноi школи Гарварду доктор Еллiот Джослiн вiдкрив практику в Бостонi 1898 року, ставши першим в Америцi фахiвцем, що спецiалiзувався на дiабетi. Дiабетичний центр при Гарвардському унiверситетi, названий на його честь, i досi визнають як один зi свiтових флагманiв лiкування цiеi недуги, а його пiдручник «Лiкування diabetes mellitus» (The Treatment of Diabetes Mellitus) вважають дiабетологiчною бiблiею. Та й сам Джослiн – це, певне, найславетнiший дiабетолог за всю iсторiю медицини. Хоч у боротьбi з дiабетом доктор Джослiн втратив багатьох пацiентiв, однак багатьох урятував, застосовуючи Алленову методику. У 1916 роцi вiн писав: «Цi перiоди тимчасового недоiдання допомагають проти дiабету i, очевидно, заслуговують на загальне визнання пiсля дворiчного досвiду застосування лiкувального голодування»6. Джослiн вiдчував: полiпшення були такi очевиднi для кожного учасника процесу, що навiть не потребували наукового обгрунтування. Вiдкриття столiття Фредерiк Бантiнг, Чарльз Бест i Джон Маклеод, якi працювали в Унiверситетi Торонто, зробили 1921 року революцiйне вiдкриття – iнсулiн. Його видiлили з яловичоi пiдшлунковоi залози, а вiдтак – стараннями Джеймса Коллiпа – знайшли спосiб, як достатньо очистити речовину, щоб ввести ii першому пацiенту 1922 року7. Перед початком iнсулiнових iн’екцiй Леонард Томпсон, чотирнадцятилiтнiй хлопчина з дiабетом 1-го типу, важив лише тридцять кiлограмiв, але всi симптоми недуги швидко зникли, тож вiн ураз набрав нормальну масу тiла. Потiм швидко пролiкували ще шiстьох пацiентiв – i кожного з не менш приголомшливим успiхом. Очiкувана тривалiсть життя десятилiтнього хворого з цим дiагнозом зросла в середньому вiд шiстнадцяти мiсяцiв8 до тридцяти п’яти рокiв! Компанiя Eli Lilly and Company уклала партнерство з Унiверситетом Торонто на комерцiйне розроблення цього революцiйного засобу. Патент на iнсулiн надали у вiльне використання, щоб увесь свiт мiг мати користь вiд медичного вiдкриття столiття. До кiнця року iн’екцiями iнсулiну лiкували двадцять п’ять тисяч пацiентiв, i 1923 року Бантiнг та Маклеод отримали Нобелiвську премiю з фiзiологii або медицини. Наслiдком стала ейфорiя. Колосальне значення нововiдкритого iнсулiну ширило впевненiсть, що дiабет зрештою переможено. Британський бiохiмiк Фредерiк Сенгер встановив молекулярну структуру iнсулiну людини: це дало йому Нобелiвську премiю з хiмii за 1958 рiк i вторувало шлях до бiосинтезу та комерцiйного виробництва цього гормону. Вiдкриття iнсулiну затьмарило дiетотерапiю попереднього столiття, фактично скомпрометувавши ii перед широким загалом. На жаль, iсторiя дiабету на цьому не закiнчилася. Незабаром стало зрозумiло, що е рiзнi типи цукрового дiабету. У 1936 роцi сер Гарольд Персiваль Гiмсворт (1905–1993) роздiлив дiабетикiв на категорii залежно вiд iхньоi iнсулiночутливостi9. Вiн зауважив, що деякi пацiенти виявляли надзвичайну чутливiсть до дii цього гормону, проте в iнших ii не помiчали. Введення iнсулiну хворим iз нечутливоi групи не мало очiкуваного результату: замiсть дiевого зниження рiвня глюкози у кровi ефект вiд нього видавався незначним. У 1948 роцi Джослiн так само дiйшов висновку, що багато хто мае нерозпiзнаний дiабет через iнсулiнорезистентнiсть10. Станом на 1959 рiк офiцiйно визнавали два типи дiабету: 1-й тип, або iнсулiнозалежний дiабет, i 2-й тип, або iнсулiнонезалежний дiабет. Цi термiни були не зовсiм точнi, адже багатьом пацiентам iз 2-м типом також прописували iнсулiн. У 2003 роцi вiд формулювань «iнсулiнозалежний» та «iнсулiнонезалежний» вiдмовилися, залишивши лише назви «дiабет 1-го типу» та «дiабет 2-го типу». Паралельно побутували ще й термiни «ювенiльний дiабет» та «дiабет дорослих», якi наголошували на рiзницi мiж вiком, у якому зазвичай настае ця хвороба. Однак 1-й тип дедалi частiше траплявся в дорослих, а 2-й – у дiтей, тож вiд них теж вiдмовилися. Коренi епiдемii У 1950-х роках у, здавалося б, здорових американцiв почали траплятися серцевi напади, якi ставали дедалi частiшими. У кожнiй популярнiй повiстi потрiбен лиходiй, тож на цю роль призначили жири. Їх несправедливо звинуватили в пiдвищеннi рiвня холестерину у кровi, який, мовляв, i призводить до серцево-судинних захворювань. Лiкарi пропагували низькожирову дiету, i харчовi жири почали перетворювати на справжнього демона. Однак проблема – хоча тодi цього й не помiтили – полягала в тому, що обмеження жирiв у рацiонi збiльшувало кiлькiсть вуглеводiв, адже тiльки першi та другi дають вiдчуття ситостi. У розвинених краiнах вуглеводи переважно були високорафiнованi. Станом на 1968 рiк американський уряд сформував комiтет, що мав вивчити проблему голоду й недоiдання в краiнi й розробити рекомендацii щодо ii розв’язання. Оприлюднений 1977 року звiт цього органу «Харчовi орiентири Сполучених Штатiв» (Dietary Goals for the United States) лiг в основу Рекомендацiй щодо правильного харчування американцiв (Dietary Guidelines for Americans), якi мiстили кiлька типових настанов, зокрема збiльшити споживання вуглеводiв до 55–60 вiдсоткiв рацiону та знизити споживання жирiв iз приблизно 40 до 30 вiдсоткiв загальноi кiлькостi калорiй. Хоча низькожирову дiету пропонували, щоб знизити ризик розвитку серцево-судинних захворювань та iнсульту, нещодавнi дослiдження спростували зв’язок мiж кардiоваскулярними патологiями та сукупним вмiстом жирiв у рацiонi. Так, багато високожирних продуктiв, наприклад горiхи, авокадо чи оливкова олiя, мiстять моно- або полiненасиченi жири, якi тепер вважають корисними для серця. (У найновiших Рекомендацiях щодо правильного харчування американцiв, опублiкованих 2016 року, обмеження на сукупний вмiст жирiв у здоровому рацiонi скасоване11.) Аналогiчно спростували й взаемозалежнiсть мiж натуральними насиченими жирами та розвитком серцевих захворювань12. Загальновизнано, що штучно насиченi жири, зокрема трансжири, токсичнi, однак це не стосуеться жирiв природного походження, наявних у м’ясi та молочних продуктах, як-от масло, вершки або сир, – iжi, що належала до рацiону людства з давнiх часiв. Однак наслiдки цiеi новомодноi й бездоказовоi низькожировоi та високовуглеводноi дiети виявилися несподiваними: рiвень ожирiння незабаром поповз угору й вiдтодi бiльше не падав. Рекомендацii щодо правильного харчування 1980 ро-ку впровадили сумнозвiсну «продовольчу пiрамiду» з усiма ii голослiвними нахваляннями. Не маючи жодного наукового пiдтвердження, вуглеводи – якi нещодавно «спричиняли надлишкову вагу» – отримали друге народження як «цiлющi» цiлозерновi продукти. Їжа, яка становила основу пiрамiди, тобто iжа, яку нам радили споживати щодня, включала хлiб, макароннi вироби та картоплю – саме тi продукти, що iх доти рекомендували уникати, щоб зберегти струнке тiло. І це саме тi продукти, що спричиняють найбiльше пiдвищення глюкози й iнсулiну у кровi. Як видно з рис. 1.1, одразу ж пiдскочило ожирiння. А за десять рокiв, як показано на рис. 1.2 (див. с. 42), неминуче та невпинно почав ширитися дiабет. Його вiкова представленiсть досi стрiмко прогресуе. За оцiнками 1980 року, дiабет мали приблизно 108 мiльйонiв людей у всьому свiтi, а до 2014 року ця кiлькiсть зросла до 422 мiльйонiв14. Однак тривожнiшим видаеться той факт, що кiнця-краю цьому, схоже, не видно. Чума ХХІ столiття Поширенiсть дiабету iстотно зросла серед осiб обох статей, усiх вiкових груп, будь-якоi расовоi та етнiчноi належностi й рiзних освiтнiх рiвнiв. Дiабет 2-го типу атакуе щораз молодших пацiентiв. Педiатричнi клiнiки, колишнi вотчини дiабету 1-го типу, сьогоднi охопила епiдемiя пiдлiткового ожирiння та дiабету 2-го типу15. Ця епiдемiя вируе не лише в Пiвнiчнiй Америцi, а стае пандемiею, хоча до 80 вiдсоткiв дорослих дiабетикiв свiту мешкають у розвиткових краiнах17. Найшвидше показники дiабету зростають у краiнах iз низьким та середнiм рiвнем прибутку. Наприклад, у Японii 80 вiдсоткiв усiх новодiагностованих випадкiв дiабету припадають на 2-й тип. Справжню дiабетичну катастрофу переживае Китай. За оцiнками 2013 року, приблизно 11,6 вiдсотка дорослих китайцiв хворiють на дiабет 2-го типу, перегнавши навiть незмiнного «чемпiона» – США – з його 11,3 вiдсотка18. З 2007 року у 22 мiльйонiв китайцiв – показник, що наближаеться до всього населення Австралii, – дiагностували нововиявлений дiабет. За одне поколiння рiвень дiабету зрiс на страхiтливi 1160 вiдсоткiв. За оцiнкою Мiжнародноi федерацii дiабету, якщо наявнi темпи поширення будуть збереженi, до 2040 року на дiабет захворiе кожен десятий дорослий у свiтi19. І проблема тут не тривiальна. У 14,3 вiдсотка дорослих мешканцiв США виявлено дiабет 2-го типу, а у 38 вiдсоткiв населення – переддiабет, що сукупно становить 52,3 вiдсотка. А це означае, що вперше в iсторii хворих на дiабет може бути бiльше, анiж здорових. Переддiабет i дiабет стають новою нормою. Ба гiрше, поширенiсть дiабету 2-го типу зростала лише впродовж останнiх сорока рокiв, i це чiтко вказуе на те, що йдеться не про якесь генетичне захворювання або складник нормального процесу старiння, а про явище, породжуване стилем життя. За деякими пiдрахунками, у 2012 роцi дiабет обiйшовся Сполученим Штатам у 245 мiльярдiв доларiв – як безпосереднiми видатками на медицину, так i зниженням продуктивностi працi20. Медичнi видатки, пов’язанi з лiкуванням дiабету та всiх його ускладнень, удвiчi, а може, i вп’ятеро перевищили видатки на лiкування iнших хвороб. За наявними оцiнками Всесвiтньоi органiзацii охорони здоров’я, 15 вiдсоткiв медичних бюджетiв у мiжнародному зрiзi щорiчно витрачають на супутнi дiабету захворювання. Такi суми загрожують банкрутством цiлих краiн. Поеднання непомiрно високих економiчних i соцiальних видаткiв, зростання поширеностi та настання в молодому вiцi перетворюють ожирiння та дiабет 2-го типу на вирiшальнi епiдемiчнi виклики нового столiття. За iронiею долi, попри стрiмкий розвиток медичних знань i технологiчних досягнень, дiабет становить сьогоднi навiть бiльшу проблему, нiж двiстi рокiв тому21. У 1800-х роках домiнував дiабет 1-го типу. Попри майже стовiдсоткову смертнiсть, траплявся вiн досить рiдко. А якщо перенесемося у 2016 рiк, то побачимо, що дiабет 1-го типу становить менш нiж 10 вiдсоткiв сукупних випадкiв, а дiабет 2-го типу повнiстю домiнуе й поширюеться, хоч уже набув характеру ендемii (пандемii). Майже всi, хто на нього хворiе, мають зайву вагу або ожирiння, i в них розвинуться супутнi ускладнення. Інсулiн та iншi сучаснi медпрепарати можуть дiево регулювати рiвень глюкози у кровi, однак саме ii зниження не вiдверне дiабетичних ускладнень, включно з серцевими захворюваннями, iнсультом та раком – провiдними причинами смертi. Те, що ми дожилися до пандемii одного з найдавнiших захворювань свiту, нагадуе вибух бомби. Усi iншi недуги – вiд вiспи до грипу, вiд туберкульозу до СНІДу – згодом вдалося приборкати, натомiсть частота породжуваних дiабетом хвороб зростае страхiтливо швидко. Однак так само без вiдповiдi залишаеться запитання: чому? Чому нам несила спинити поширення дiабету 2-го типу? Чому ми не в змозi покласти край його ширенню серед дiтей? Чому не спроможнi усунути руйнiвну дiю дiабету на наш органiзм? Чому нам не до снаги вiдвернути супровiднi серцевi напади, iнсульти, втрату зору, нирковi захворювання та ампутацii? Чому пiсля трьох тисяч рокiв iз часу його вiдкриття вiд дiабету й досi нема порятунку? Вiдповiдь полягае в тому, що ми абсолютно хибно розумiли хворобу, яку називаемо дiабетом 2-го типу. Щоб знайти доцiльне лiкування, що матиме шанси на успiх, потрiбно почати все з чистого аркуша. Ми мусимо збагнути причину цього захворювання або ж, говорячи медичною мовою, етiологiю. Яка етiологiя дiабету 2-го типу? Щойно ми це усвiдомимо, зможемо починати. Тож до роботи! Конец ознакомительного фрагмента. Текст предоставлен ООО «ЛитРес». Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=65925041&lfrom=688855901) на ЛитРес. Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом. notes Примечания 1 «Нецукровий дiабет», або «нецукрове сечовиснаження». (Тут i далi прим. перекл.)