Валер’ян Підмогильний

Валер’ян Пiдмогильний Ростислав Григорович Коломiець Знаменитi украiнцi Валер’ян Пiдмогильний (1901–1937) – письменник, перекладач, лiтературознавець, мовознавець, органiзатор лiтературно-мистецького процесу. У своiй творчостi спирався на психоаналiтичнi дослiдження Зигмунда Фройда, сприяв входженню украiнськоi лiтератури до европейського культурного простору. Його пророчий дар дозволив випередити шукання французьких письменникiв-екзистенцiалiстiв Жана-Поля Сартра й Альбера Камю. Тоталiтарним режимом Пiдмогильному було вiдпущено лише 13 рокiв на здiйснення всiх новаторських починань. Як i бiльшiсть митцiв украiнського мистецького Вiдродження, був звинувачений в активнiй контрреволюцiйнiй дiяльностi й страчений на Соловках у зловiсному 1937-му. У форматi PDF A4 збережений видавничий макет. Ростислав Коломiець Валер’ян Пiдмогильний © Р. Г. Коломiець, 2021 © Є. В. Вдовиченко, художне оформлення, 2021 © Видавництво «Фолiо», марка серii, 2009 * * * Імпресii На початку роману «Мiсто» його герой Степан вiдвiдуе свою односельчанку Надiйку. Валер’ян Пiдмогильний описуе ii помешкання, де, окрiм неi, мешкають ще двое дiвчат. Одна з них, Ганнуся, для затишку порозвiшувала на стiнах рiзноманiтнi малюнки: серед них i великий портрет Ленiна, прикрашений нерiвними лiтерами: «Ти вмер, але дух твiй живе»; поруч нього – маленька iкона Миколи-чудотворця; над лiжком iншоi дiвчини висiв саморобний малюнок оголеноi Галатеi, що «турбував» Ганнусю своею непристойнiстю. Здавалося б, навiщо звертати увагу на цю побутову подробицю? Комiчнiсть ситуацii: поряд висять зображення комунiстичного вождя, античноi богинi та християнського святого. Але саме це вiдбувалося в душах молодi: релiгiйнi традицii вперемiш з iнстинктивним потягом i у спiвставленнi з новою, насаджуваною iдеологiею. Яка ж це дрiбниця? Романи Валер’яна Пiдмогильного «Мiсто» i «Невеличка драма» взагалi були безпомилковим психологiчним аналiзом свого часу i тонким дiагнозом душi тогочасноi украiнськоi людини. І знов-таки: чому дивуватися, коли… У квартирi Валер’яна Пiдмогильного висiв портрет Зигмунда Фройда. І в цьому е якийсь символiчний змiст. У 1901 роцi Фройд видае свою «Психопатологiю повсякденного життя», в який стверджуе, що несвiдоме втручаеться у свiдоме життя i що кожна людина сповнена своiх психiчних вiдхилень, тобто психiчних особливостей. У 1901 року народився Валер’ян Пiдмогильний. Фройд для нього вiдкрив таемницi психiки людини. Письменник створюватиме психологiчнi портрети людей, дослiджуючи, як iнстинкти i прихованi бажання впливають на життя кожного з нас. Творчiсть письменника великого провiденцiального дару Валер’яна Пiдмогильного (1901–1937) – одна з вершин украiнськоi прози XX столiття i пророчий дороговказ для ii подальшого розвитку. Вiн вивiв украiнську лiтературу на рiвень найвищих шукань европейськоi лiтератури, а в чомусь навiть випередив шукання «фiлософii iснування» европейських екзистенцiалiстiв, лауреатiв Нобелiвськоi премii Альбера Камю i Жан-Поля Сартра. Валер’ян Пiдмогильний не оперував оцiночними формулами щодо своiх персонажiв – вiв дiалог, iнколи провокативний, причому вiв не тiльки зi своiми читачами-сучасниками, але й зараз веде його з нами – наступними поколiннями читачiв. Вiд себе додам: устами головного героя свого роману «Мiсто» вiн проголошуе свое мистецьке кредо – писати правду про внутрiшнiй свiт людини: «Додержуватиметесь цього кредо й тодi не спатимете ночей. Вашi думки витимуть, як голоднi собаки. І кожен рядок ви писатимете власною кров’ю, а це едина фарба, що нiколи не втрачае блиску». І це при тому, що всього 13 рокiв вiльного життя було йому вiдпущено для творчостi, плюс три роки творчостi у бiльшовицькому казематi. Вражае самий масштаб його мистецьких осягань. Письменник небувалоi творчоi продуктивностi. Писати почав, ще будучи учнем реального училища у 1917 роцi, останнi твори написав в ув’язненнi у 1934–1937 роках. Автор 2 романiв, 2 повiстей, 24 оповiдань. Видавав своi твори в Украiнi, украiнською – у Празi й Берлiнi, росiйською – в Москвi. Перекладач. Переклав украiнською твори 15 класикiв французькоi i англiйськоi лiтератури! Мовознавець. Автор унiкального украiнського «Фразеологiчного словника дiловоi мови»! Протестував проти горезвiсного суржика, що заполонив украiнську мову, як говорив один з його персонажiв – «апаздалi!» Лiтературознавець. Автор лiтературно-критичних дослiджень про творчiсть класикiв украiнськоi лiтератури i сучасних украiнських письменникiв. Уперше ввiв iмена Зiгмунда Фройда, Сьорена К’еркегора в украiнський суспiльний обiг. Органiзатор украiнського лiтературно-мистецького процесу. У 20-i роки складалися угрупування письменникiв схожих поглядiв на розвиток украiнськоi лiтератури, зв’язаних не якимись спiльними полiтичними переконаннями, але виключно мистецькими поглядами. Пiдмогильний бере участь в органiзацii i роботi об’еднань «Аспис» («Асоцiацiя письменникiв»), «Ланка», «Марс» («Майстерня революцiйного слова»), якi гуртували, щоправда, на якийсь час, талановитих молодих украiнських поетiв i письменникiв, що прагнули европеiзацii украiнськоi культури. Справа, звiсно, не тiльки – i навiть не стiльки – у кiлькостi творчого надбання, скiльки в тому, що вiн вводив украiнську лiтературу у русло розвитку новiтньоi европейськоi художньоi культури. Тож не дивно, що ще за життя, у 20-i – першу половину 30-х рокiв минулого столiття, був знаменитим в Украiнi та вiдомим за кордоном як украiнський письменник. Ба бiльше: у творчих пошуках вiн випереджав пошуки видатних европейських письменникiв XX столiття. Трагiчна постать: у 1934 роцi його було заарештовано i ув’язнено на 10 рокiв до Соловецького табору, а у 1937 роцi, за узвичаеною практикою, яку не назвеш iнакше, як гуманiстичною катастрофою, розстрiляно… І все. Не стало такого письменника. В СРСР iм’я Валер’яна Пiдмогильного на довгi роки було пiддане забуттю. Вiд 1934-го до 1989 року його твори взагалi не видавались, хоча вiн був реабiлiтований ще у 1956 роцi. Ще у 50-i роки украiнський лiтературознавець, письменник, критик Григорiй Костюк (1902–2002), що належав до у дiаспори, надзвичайно точно оцiнив творчiсть Пiдмогильного: «Пiдмогильний був яскравою творчою iндивiдуальнiстю, цiлковито украiнський талант, що надзвичайнi подii i явища пiсля 1917 року умiв спостерiгати i оцiнювати тверезо, всебiчно i практично. Але що головне, так це те, що за багатством подiй свого часу вiн не загубив людини. Вiн не любив людини-янгола, бо знав, що людина е водночас i тварина. Вiн знав людську силу, велич ii розуму, ii здiбностi, але також усвiдомлював усi ii слабкостi. В цьому – европеiзм Пiдмогильного». А от в СРСР творчiсть Пiдмогильного не визнавали. Характерний епiзод щодо цього наводить мистецтвознавець Леонiд Череватенко. Коли вiн хотiв написати в унiверситетi дипломну роботу про Пiдмогильного, йому рiшуче вiдмовили: «– Чому? Його ж вже реабiлiтували? – Е-е-е нi, Леонiде. Ми реабiлiтували людей, але не реабiлiтували iхню творчiсть. – Навiщо ж було реабiлiтовувати? – Тому що то було неправильно, що iх розстрiляли. А щодо iхньоi творчостi, то ми переконанi, що вона мае негативний вплив на молодь. От, зокрема, на вас. Ви ж зацiкавились Пiдмогильним. Що вас там зацiкавило? – Ну як «що зацiкавило»? Правда життя, яку вiн вiдтворив. – Ну-у-у, нам не вся правда потрiбна…» У вустах декана унiверситетського факультету це звучало як заклик – не допустимо ворога на радянську територiю. * * * Тихий, мовчазний, скромний – за спостереженнями сучасникiв – Пiдмогильний максимально випередив свiй час за своiм свiтоглядом, передбаченнями, смiливiстю вчинкiв. Його смiливiсть полягала не у виголошеннi гасел, клятв та зiзнань у любовi до Украiни, чим, визнаемо, «грiшили» деякi його сучасники. Вiн був настiльки талановитим у своему писемному жанрi психологiчного модерну, що зумiв завдяки рiвню лiтературного мистецтва протистояти тоталiтарнiй системi свого часу. Сьогоднi у незалежнiй Украiнi Валер’ян Пiдмогильний зарахований до когорти видатних митцiв украiнського розстрiляного Вiдродження. І тим не менш залишаеться найнепрочитанiшим, тобто недостатньо осмисленим, украiнським письменником. Мiж тим, в украiнськiй лiтературi немае митця бiльш несподiваного i загадковiшого, нiж Валер’ян Пiдмогильний. Портрет Зiгмунда Фройда в його кабiнетi говорить багато про що. І в першу чергу, опосередковано, звiсно, про те, що в основу багатьох творiв Пiдмогильного лiг саме фройдiвський психоаналiз. Пiдмогильного називають попередником екзистенцiалiзму – фiлософii iснування, що дослiджуе людину, як унiкальну духовну iстоту, здатну до вибору власноi долi. І це справедливо, бо зближуе творчiсть Пiдмогильного з творчiстю французьких екзистенцiалiстiв Альбера Камю i Жан-Поля Сартра, якi з’являться десятирiччям пiзнiше. Устами героя свого роману «Мiсто» Пiдмогильний розкривае свiй людинознавчий дослiдницький дар: «Людина не те, що вона читае лекцii, не те, що вона сидить в установi, не те, що вона говорить i робить на людях. Вона те, що вона для самоi себе, в неофiцiйнiй частинi своеi програми». Образно кажучи, Пiдмогильний ставить людину перед самим собою – i нема чого ховати. Чого варте одне тiльки зiзнання Пiдмогильного: «Кожен рядок писався власною кров’ю»… Однак, спроби пояснити феномен Пiдмогильного натикаються на науковоподiбнi коментарi i загальнi фрази висновкiв. Ось як виглядае одне з дослiджень – приготуйтесь: «Індивiдуальна мiкросоцiологiчна динамiка на рiвнi колективного несвiдомого породжуе новi стереотипи, детермiнованi добою». В iншому дослiдженнi – суцiльна казуiстика на кшталт «наратив апокалiпсистичностi», «об’ект компаративного зiставлення», «парадигми з позицii екзистенцiальноi». А ось i висновок: «…маскулiннiсть як основна категорiя гендерностi, що поряд iз фемiннiстю може виражати гендерну iдентичнiсть людини». «Was ist das?» промовив би Пiдмогильний, почувши таке про себе… Вiрне налаштування на сприйняття творчостi Пiдмогильного дае дослiдження його творчостi, яке здiйснив видатний украiнський лiтературознавець, що жив i творив у США, Юрiй Шевельов (Шерех): «Серед свого поколiння Пiдмогильний вирiзнявся особливою нещаднiстю i тверезiстю бачення. Але разом з тим вiн був людиною свого поколiння, i подiляв з ним гiркий оптимiзм його i його тверезе сп’янiння творчiстю… Пiдмогильний належав до поколiння «приречених» (i не тiльки через полiтичнi обставини), яке, попри все, «творило i горiло», прагнуло правди i не боялося страху. Його песимiзм був творчий, а оптимiзм трагiчно-гiркий. Бо це було поколiння справжнiх людей». І тому, здавалося б, дрiбнi подробицi часу, в якому в якому вiн жив i творив, набувають несподiваноi виразностi, пояснюючи особливостi його свiтосприйняття. * * * І останне попередження. Я завжди пишу про тих «знаменитих украiнцiв», до яких маю безпосередне або опосередковане, вiдношення. У даному разi, звiсно, опосередковане i знаменне для мене. У нашiй сiмейнiй бiблiотецi зберiгаються твори Пiдмогильного, виданi за його життя. І у кожнiй книзi е закладка на тому чи iншому творi, зроблена бабусею чи мамою. Багато розмов у нашiй сiм’i точилося навколо його творiв. Бабуся була особисто знайома з Пiдмогильним. Тож моя книга про Пiдмогильного сповнена особистих вражень вiд його творчостi, якi можуть i не збiгатися з вашими. І прекрасно! Твори самого Пiдмогильного також розрахованi на дiалог-суперечку з читачем. І моя мета представити читачам образ Валер’яна Пiдмогильного не тiльки у можливiй повнотi зв’язкiв iз сучаснiстю, але й у його устремлiннi в майбутне. При цьому прагнутиму подати його як живу людину, а не пафосну постать, що пророкуе iстини i вказуе шляхи. В моему полi зору окремi промовистi – драматичнi i колоритнi – моменти його життя, закарбованi у спогадах сучасникiв. Звiсно, за письменника говорять його твори. Зараз саме це той випадок, коли книги живуть набагато довше iхнiх авторiв. Тож прохання до читачiв: мати перед собою, прочитати або перечитати, роман Пiдмогильного «Мiсто» i кiлька його оповiдань, про якi йдеться у текстi; все це ви знайдете у вiдкритому доступi в Інтернетi. Свою книгу я б так i назвав – «Розгадка провiсника». Не претендую на категоричнiсть своiх висновкiв щодо особистостi i творчостi Пiдмогильного. Що вiд нас приховала iсторiя?.. На ваш розсуд – моi роздуми про його особистiсть i творчiсть. З Богом! За Божим велiнням Уже в реальному училищi, поглиблено вивчаючи французьку, а далi й нiмецьку мови, Валер’ян звертаеться до европейськоi лiтератури i фiлософii – цьому сприяв один з викладачiв училища, лiтературознавець Петро Єфремов – виявляе схильнiсть до письменницькоi творчостi…     Ростислав Коломiець І все ж… звiдки, як, чому?.. Украiнський сiльський хлопчина на iм’я Валер’ян: вiд латинського Valerianus, це означае з роду Валерiiв… швидше вiд «валео» – сильний, здоровий, мiцний. Ви ж знаете, валерiана – це багаторiчна трав’яниста рослина, з корневищ якоi виготовляють лiкарськi настойки, що використовують як заспокiйливий i тонiзуючий засiб для серця i нервовоi системи… Отже, украiнський сiльський хлопчина Валер’ян: i – Freud? i – Camus? i – Sartre? i – Kierkegaard? І тим не менш сiльський хлопчина з невеличкого украiнського хутора Чаплi першим в Європi зробив крок у «фiлософiю буття», яку пiзнiше назвуть екзiстенцiалiзмом. Його твори були надрукованi ще за його життя у Ляйпцiгу, Празi, Берлiнi. І все ж – суцiльнi знаки запитання стосовно Пiдмогильного, на якi свого часу я сподiваюсь дати неумогляднi, врозумливi вiдповiдi… Тож почнемо з початку. Загадки i непорозумiння починаються вiд народження. Пишуть, що Пiдмогильний «народився в селi Писарiвка у бiднiй селянськiй родинi». Вiн таки народився у Писарiвцi Павлоградського повiту (нинi Синельникiвського району) поблизу вiд Катеринославу (нинi Днiпра): хлопчик, який малюватиме психологiчнi портрети людей i покаже людям, як iнстинкти й прихованi бажання завжди, так чи iнакше, впливають на життя кожного з нас. А от щодо бiдноi селянськоi родини вiдомостi неточнi. Насправдi батько Валер’яна Петро Якович Пiдмогильний землеробством не займався. Тiльки у 1907 роцi вiн купив землю неподалiк вiд Писарiвки i заснував там хутiр, що в народi звався «Собачим». У ньому його син написав своi першi оповiдання, але це станеться пiзнiше. Батько ж працював конторщиком – управителем панського маетку в економii графа Ілларiона Воронцова-Дашкова, росiйського державного дiяча, землевласника i пiдприемця у великому, понад 1000 дворiв, степовому селi Чаплi (нинi в межах Днiпра). Навпроти Чаплiв, у селi Кодаку була дерев’яна козацька церква, збудована без единого цвяха. У церквi часто бувала родина Пiдмогильних. Батько – Петро Якович – обiймав в економii посаду, яка вимагае певноi освiти i суми спецiальних знань, тож одержував пристойну зарплатню. У всякому разi батько письменника аж нiяк не був бiдняком i типовим сiльським жителем. Мати – Мокрина Семенiвна, селянка, також працювала в економii графа, хоча зрозумiло, унiверситетiв не закiнчувала. І, як згадують тi, хто ii знав, «видiлялась надзвичайною природною iнтелiгентнiстю». Знала багато народних пiсень, поетичних легенд, звичаiв i прищепила дiтям любов до краси i витонченостi украiнськоi мови. Це була iнтелiгентна украiнська родина, де важило не класове походження, не «бiдний – багатий», але самий образ життя. В сiм’i було двое дiтей – Настя i Валер’ян. Батько збирав бiблiотеку, прагнучи надати дiтям освiту. Досить сказати, що вiн запросив додому вчителя французькоi мови, який вчив також дiтей графа, i зрештою Настя i Валер’ян оволодiли французькою досконально. Забiгаючи наперед, зазначу, що Анастасiя Петрiвна понад 20 рокiв завiдуватиме кафедрою iноземних мов у Харкiвському iнститутi механiзацii та електрифiкацii сiльського господарства, а Валер’ян Петрович оволодiе трьома мовами i перекладатиме украiнською класичнi твори французькоi та англiйськоi лiтератури. Та коли це буде… А поки що Валер’ян закiнчуе церковно-парафiяльну школу, i дев’ятирiчного хлопця вiддають до Катеринославського реального училища, де викладали точнi науки. Очевидно, через брак коштiв батьки вимушенi були вiдправити сина саме на цю спецiалiзацiю, бо класична гiмназiя, де викладали гуманiтарнi дисциплiни, була значно дорожчою. У 14 рокiв, коли родина переселилася з Писарiвки у Чаплi, у Валер’яна з’явився велосипед, единий на той час у селi. Його подарував батько, напевне сподiваючись, що син житиме у мiстi. І хлопчина залюбки iздив на ньому сам i давав покататися друзям. Першу згадку про учнiвськi роки Валер’яна залишила мешканка села Чаплi Ганна Ярушевська: «Вiн був надзвичайно здiбним хлопцем. Було, послухае уважно урок i вже вдома не повторюе. А натомiсть набере в учителiв i знайомих книг i просиджуе над ними цiлу нiч. Вiн дружив з моiм братом Степаном. Був тихий, сором’язливий. Любив ходити на сiнокiс, на рибалку до Днiпра. І вже тодi мiй брат хвалився, що Валер’ян пише вiршi i оповiдання». Тимчасом батька не стало. І син з болем згадував: «Так мало батькiвських пестощiв випало на мою долю…» * * * Навеснi 1917 року уже розгорталися революцiйнi подii. Пiдмогильний не пiддаеться ейфорii революцii, натомiсть тiшиться пожвавленням украiнського культурного життя. За часiв Голови Центральноi Ради УНР Михайла Грушевського усi навчальнi заклади були переведенi на украiнську мову навчання, i росiйськомовне училище з семирiчним термiном навчання перетворилося на першу катеринославську реальну школу, де учням ще рiк викладали украiнську мову, лiтературу, iсторiю та географiю, удосконалювали знання iноземних мов i готували до вступу у вищi навчальнi заклади, профiлем яких були точнi науки. Конец ознакомительного фрагмента. Текст предоставлен ООО «ЛитРес». Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/rostislav-kolomiec/valer-yan-pidmogilniy/?lfrom=688855901) на ЛитРес. Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.