Визначні роки. Від 20 до 30. Вмикай на повну та досягай максимуму

Визначнi роки. Вiд 20 до 30. Вмикай на повну та досягай максимуму Мег Джей Існуе мiф, що юнакам i дiвчатам, яким минуло двадцять, бракуе тямущостi, щоб цiкавитись iнформацiею, здатною змiнити життя. А також мiф про те, буцiмто тридцять – це новi двадцять i зробити щось у пiзнiшому вiцi означае зробити це краще. Натомiсть Мег Джей довела факт, що 80 % доленосних подiй вiдбуваються в життi людини до 35 рокiв. Двi третини зростання рiвня зарплатнi припадае на першi десять рокiв кар’ери. До тридцяти рокiв понад половина людей одружуються, зустрiчаються або живуть разом iз майбутнiми чоловiками чи дружинами. Характер найiстотнiше змiнюеться в перiод вiд двадцяти до тридцяти рокiв – не до i не пiсля. До тридцяти рокiв мозок людини завершуе свiй розвиток. І що тепер робити з цiею iнформацiею? Саме час дiзнатися, як не змарнувати можливостi «вирiшального десятирiччя»! Мэг Джей Визначнi роки. Вiд 20 до 30. Вмикай на повну та досягай максимуму Присвячую Джей i Гейзел Вiдгуки читачiв Я очiкувала, що «Визначнi роки» ряснiтимуть рiзними клiше й сповнюватимуть почуттям carpe diem. Радiю, що помилялася. Мало сказати, що ця книжка змiнюе життя. Мiй примiрник майорить закладками й пiдкресленнями. Тут усе доречно. Усе корисно. Усе промовляло до мене так, як нiколи досi не зверталися жодна книжка, жодна близька людина. Я й сама намагалася владнати свое життя, але тепер докладу до цього бiльше зусиль. Менi вiдкрилася нова перспектива. Я уклала графiк. Цю книжку я рекомендувала всiм своiм понад двадцятьом друзям. Декому навiть позичала власний примiрник з усiма заувагами на берегах. Книжку дочитала нещодавно, але менi вже полегшало. Автор веде щирий дiалог iз поколiнням, яке часто зневажають, яким нехтують.     Тесса В., Стамбул, Туреччина Ця книжка влучно описуе, як це – бути переляканим, розгубленим, зневiреним двадцятирiчним, якого фiльми, газети, друзi й навiть батьки нашпиговують банальностями про те, як улаштований свiт.     Майкл С., Калгарi, Альберта, Канада Читання вашоi книжки схоже на читання думок, почуттiв, стосункiв та iнших емоцiй, що виникають у моiй свiдомостi.     Лаура С., Лос-Анджелес, Калiфорнiя Я впевнений: ви чули це багато разiв, але вiдчуваю, що ця книжка справдi написана про мене.     Одед У., Тель-Авiв, Ізраiль Менi 31, i я намагаюся надолужити згаяне. Я шукав вашу книжку, не усвiдомлюючи цього.     Моя Р., Окленд, Калiфорнiя Спасибi, що створили цей шедевр. Ваша книжка змiнюе життя читача, i я почуваюся вiльною. Тепер у мене е потрiбний напрямок, мета, i я всiм про це розповiдаю.     Ева Г., Чикаго, Іллiнойс Я пишу i пишу про те, наскiльки важлива ця книжка для мого життя. Щиро вдячний за те, що вона доступна людям. Менi 24 роки, i я завжди вiдчував, що марную свое життя, але при цьому всi менi кажуть: «Не хвилюйся, усе минеться. Тобi лише 24». Спасибi за холодний душ. Кожна сторiнка безпосередньо стосувалася мене. Я хочу купити цю книжку для всiх друзiв, яким минуло двадцять. Таке вiдчуття, нiби ви звертаетеся безпосередньо до мене, i це було вкрай несподiвано.     Раян Л.-К., Сакраменто, Калiфорнiя Дякую за книжку. Люди мого вiку (i я теж) без кiнця говорять про цi проблеми, але не доходять до сутi.     Аманда С., Лонг-Айленд, Нью-Йорк Менi трохи за тридцять, i бiльшостi друзiв, якi наполегливо працювали i долали труднощi протягом останнiх десяти рокiв, ведеться набагато краще, нiж менi. Хотiлося б, щоб бiльше молодi почули вашi слова, доки не пiзно. Тепер намагаюся надолужити згаяний час, хоча й доводиться працювати вдвiчi бiльше, щоб отримати менше половини вiд належного.     Пiтер В., Лос-Анджелес, Калiфорнiя Я належу до людей, якi наразi нiби грають у квача. Шкода, що я не прочитав цiеi книжки, коли менi минуло двадцять.     Рей Т., Сан-Леандро, Калiфорнiя Дякую за книжку. Менi 25 рокiв, я вчитель. У вiльний вiд роботи час iнколи роззираюся посеред спальнi й питаю себе: що робити? Що роблять дорослi? Як менi подорослiшати? У вашiй книжцi безпосередньо розглядаються деякi проблеми, що мене хвилюють, i ви пишете нiби моiми ж словами про мое життя. Ви не тiльки допомогли менi висловити i позначити те, що я вiдчував, а й допомогли зрозумiти, куди йти i як емоцiйно дорослiшати. Просто хочу подякувати. Перечитую купу книжок, але саме ця неймовiрно менi допомогла. Дякую, дякую, дякую. Я придбав ще кiлька примiрникiв для друзiв, якi, прочитавши книжку, вiдчують те саме, що i я.     Скотт Т., Мiдленд, Техас Жодна книжка не справила такого впливу на мое життя, як «Визначнi роки». Я не знав, на що чекати, але справдi вiдчуваю, що думки, iдеi й ваша проникливiсть урятували мене вiд депресii та хтозна вiд чого ще. [ «Визначнi роки»] змiнили мое життя бiльше, нiж я думав.     Роберт M., Торонто, Онтарiо, Канада Я натрапила на [ «Визначнi роки»] випадково, i це найкраща покупка, вiдколи менi минуло двадцять рокiв. Зараз менi 28, i я вiднаходила частину себе в кожнiй iсторii. Менi так сподобалася книжка, що я не квапилася ii дочитувати. Кожний роздiл здавався настiльки цiнним, що кортiло насолоджуватися ним, щоб краще засвоiти. Подумати про те, як припасувати чужий досвiд до своiх обставин. Учора ввечерi в ресторанi я розплакалася, дочитуючи останню сторiнку.     Кассандра Д., Сан-Дiего, Калiфорнiя Ваша книжка промовляе до мене кожним своiм рядком. Саме така книжка менi зараз потрiбна.     Крiшна Д., Сiдней, Австралiя i Джакарта, Індонезiя Вiд автора У цiй книжцi я розповiдаю про свою роботу з тими, кому за двадцять. Роблю це i як клiнiчна психологиня iз Шарлотсвiлля, штат Вiрджинiя, i як професорка-клiнiцистка в Унiверситетi Вiрджинii, а до цього – як клiнiцистка в Берклi, штат Калiфорнiя, i як викладачка Калiфорнiйського унiверситету в Берклi. На цих сторiнках я намагаюся викласти особистi, часом болiснi iсторii клiентiв i студентiв, якi розповiдали менi про своi життевi перипетii, вiдколи iм минуло двадцять рокiв. Щоб захистити iхне право на приватнiсть, я змiнила iмена й подробицi оповiдей. У багатьох роздiлах об’еднувала схожi iсторii своiх пацiентiв. Сподiваюся, що всi читачi, кому минуло двадцять, упiзнають i себе. Однак схожiсть iз будь-якою конкретною людиною слiд уважати випадковою. Передмова до видання в м’якiй палiтурцi До уваги всiх мiленiалiв Книжка «Визначнi роки» призначена для тих, кому за двадцять. Утiм, ii назва потребуе пояснень. Скажiмо, батьки вважають, що ця книжка для них. Колеги гадають, що я написала ii для психотерапевтiв i викладачiв. Коли ж двадцятирiчнi юнаки та дiвчата запитують: «Для кого ця книжка?» – вони щиро радiють, почувши у вiдповiдь: «Для вас!» Багатьох вражае те, що замiсть розмови про тих, кому за двадцять, я вiддаю перевагу безпосередньому дiалогу з ними. Годi вже всiх цих дорослих, якi без кiнця-краю обговорюють молодь. Двадцятирiчнi й тридцятирiчнi вже досить зрiлi особистостi, щоб самостiйно брати участь в обговореннi власного життя. Можливо, пiд впливом нашого ставлення до поп-культури ми вважаемо двадцятирiчну молодь занадто норовливою, нетямущою, ледачою або негодящою, аби брати участь у таких розмовах, – але це зовсiм не так. У своiй приватнiй практицi, а також пiд час лекцiй у коледжi та роботи в аспiрантурi я маю справу саме з такою молоддю, яка вiдчувае гостру потребу щиро й посутньо обговорити свое життя. У книжцi «Визначнi роки» я використовую свiй досвiд наукових дослiджень i клiнiчноi практики, аби розвiнчати мiфи про вiк вiд двадцяти до тридцяти рокiв: буцiм тридцять – це новi двадцять, буцiм ми не можемо вибирати свою родину, буцiм зробити щось у пiзнiшому вiцi означае зробити це краще. Але найбiльш поширений мiф – це переконання, що юнакам i дiвчатам, яким минуло двадцять, бракуе тямущостi, щоб цiкавитись iнформацiею, здатною змiнити життя. Мiленiали XXI сторiччя не схожi на бебi-бумерiв, якi зовсiм юними створювали сiм’i й торували кар’ерний шлях. У мiленiалiв нема постiйноi роботи, а увечерi вдома iх зустрiчають не турботливi родичi, а непевнi сусiди по кiмнатi. Мiленiали вiдрiзняються i вiд поколiння Х, яке зазвичай зволiкало iз кар’ерою i сiм’ею. Вiд кузенiв i колег iз поколiння Х вони довiдуються про зворотний бiк перенесення важливих життевих етапiв до тридцяти – сорока рокiв. Мiленiали бачать, якого стресу зазнають багато представникiв поколiння Х, i прагнуть альтернативи. Маятник хитнувся вiд «Я зарано посерйознiшав» до «Я запiзно почав», i мiленiали намагаються дати цьому раду. Однак великi очiкування, на яких виховувалося це поколiння, наразилися на економiчну кризу, через яку жодноi «ради» дати не вдалося. Проте мiленiали не взялись оплакувати недолю, що випала iм через стан економiки та дii батькiв. Мiленiали просто чекають, коли хтось iх запитае: «Що ви ладнi з усiм цим робити?» Книжка «Визначнi роки» побачила свiт у квiтнi 2012 року; вона адресувалася чималiй i вдячнiй аудиторii мiленiалiв, яким минуло двадцять. Я отримала багато зворушливих вiдгукiв вiд батькiв на кшталт: «Єдиний подарунок, який я хотiла б отримати до Дня матерi цьогорiч, – це щоб мiй двадцятирiчний син прочитав вашу книжку». Тi, кому переступило за тридцять, пишуть: «Шкода, що цiеi книжки не було, коли менi виповнилося двадцять». Але найчисленнiшi та найбiльш емоцiйнi вiдгуки я отримую вiд цiеi молодi поштою, в постах у Facebook та Twitter – усi цi вiдгуки про те, як цiнно, коли хтось звертаеться до них безпосередньо. Утiм, залишаеться питання: чому ж ранiше нiхто цього не робив? Можливо, у цьому винна сучасна культура, якiй властиве зверхне i зневажливе ставлення до молодi; вона трактуе ii радше як нащадкiв бебi-бумерiв, а не як нове поколiння. А може, причина ще й у тому, що я бачу в цiй молодi те, чого не бачать iншi. Мiй перший пацiент вiком за двадцять рокiв звернувся до мене як до психотерапевта 1999 року, i вiдтодi впродовж десяти рокiв я день у день вислуховувала мiленiалiв за зачиненими дверима. Мiленiали прагнуть наживо вилити комусь душу, при цьому iхнi тексти в блогах, у Facebook та Twitter набагато стриманiшi. Саме тому я знаю про мiленiалiв бiльше за iнших, i знаю навiть те, чого вони самi про себе не знають. Може, це й нелогiчно, але мiленiали вiдчувають полегшення i навiть натхнення, коли з ними наважуються обговорити тi реальнi риси й проблеми, про якi вони бояться спiлкуватись. Я переконана, що клiенти й читачi не бояться складних питань; вони радше бояться, що iх нiхто нi про що й не спитае. Коли молодь чуе те, що я iй кажу, найпоширенiша реакцiя не «Не можу повiрити, що ви це говорите», а «Чому менi ранiше нiхто про це не сказав?» Що ж, мiй новий читачу, почнiмо. Вiк вiд двадцяти до тридцяти рокiв – украй важливий. 80 % доленосних подiй вiдбуваються в життi людини до 35 рокiв. Двi третини зростання рiвня зарплатнi припадае на першi десять рокiв кар’ери. До тридцяти рокiв понад половина людей одружуеться, зустрiчаеться або живе разом iз майбутнiми чоловiком чи дружиною. Характер найiстотнiше змiнюеться вiд двадцяти до тридцяти рокiв – не до i не пiсля цього перiоду. До тридцяти рокiв мозок людини завершуе свiй розвиток. Репродуктивна функцiя жiнки сягае пiка до 28 рокiв. Отже, ця книжка для молодi з поколiння мiленiалiв, а також для батькiв, наставникiв, учителiв i усiх зацiкавлених у цiй темi. Передмова Вирiшальне десятирiччя Ученi Бостонського й Мiчиганського унiверситетiв вивчили десятки життевих iсторiй, написаних видатними людьми на схилi вiку[1 - Див.: стаття W. R. Mackavey, J. E. Malley, and A. J. Stewart “Remembering Autobiographically Consequential Experiences: Content Analysis of Psychologists’ Accounts of Their Lives” у вид.: Psychology and Aging 6 (1991): 50–59. У цьому дослiдженнi послiдовнi автобiографiчнi подii були роздiленi за стадiею розвитку, а не за десятирiчним перiодом. Щоб визначити, яке десятирiччя життя мiстить найбiльш значущi переживання, я проаналiзувала данi, визначивши пересiчну кiлькiсть подiй на рiк протягом кожного перiоду розвитку. Потiм я зважувала кожен рiк окремо з цими середнiми балами, визначаючи контрольнi точки в десятирiччях, а не в перiоди розвитку. (Тут i далi прим. авт., якщо не зазначено iнше.)]. Дослiдникiв цiкавили «автобiографiчно послiдовний досвiд» або обставини й люди, якi справили вирiшальний вплив на подальше життя особистостi. Важливi подii вiдбувалися вiд народження й до самоi смертi, але подii, що визначали подальше життя, припадали на перiод вiд двадцяти до тридцяти рокiв. Логiчно припустити, що пiсля того, як ми покидаемо рiдну домiвку або випускаемося з коледжу i стаемо бiльш самостiйними, починаеться бурхливе самотворення – час, що визначае наше майбутне. Може видатися, нiби доросле життя – це единий безперервний перiод автобiографiчно важливих подiй i що старшими ми стаемо, то бiльше керуемо своiм життям. Але це не так. Пiсля тридцяти рокiв логiчно впорядкований досвiд уповiльнюе свое формування. Навчання вже позаду або добiгае кiнця. Ми вже присвятили якийсь час кар’ерi або вирiшили ii не розбудовувати. Ми з кимось зустрiчаемося й створюемо сiм’ю. У нас з’являються власна домiвка чи iншi обов’язки, якi ускладнюють подальшi змiни в життi. Ураховуючи те, що 80 % найважливiших подiй вiдбуваеться в життi до 35 рокiв, пiсля тридцяти ми зазвичай продовжуемо або коригуемо почате в перiод вiд двадцяти до тридцяти рокiв. Парадокс полягае в тому, що у двадцять з гаком рокiв подii вже не сприймаються як дуже важливi. Вважаеться, що доленоснi митi нашого життя пов’язанi iз зустрiчами з цiкавими людьми. Однак це не так. Ученi дiйшли висновку, що бiльшiсть важливих подiй, що вплинули на кар’ерне зростання, сiмейний добробут, особисте щастя або його вiдсутнiсть, тривали впродовж багатьох днiв, тижнiв i навiть мiсяцiв, не викликаючи негайних i разючих змiн. Значущiсть цих подiй не завжди була очевидна спочатку, але в ретроспективi люди усвiдомлювали, що саме це й визначило iхне майбутне. Наше життя суттево визначають подii з довготермiновим ефектом, хоча ми вчасно можемо цього й не помiтити. Ця книжка розповiсть про те, як мiленiали можуть навчитися розпiзнавати вирiшальнi моменти у своему життi; чому цей вiк такий важливий i як його максимально використати. Вступ Життя в реальному часi Стомивсь лежати й засмагати, на дощ дивитись у вiкно, — Усе життя попереду – в’одно встигай байдикувати… І от немае див, а десять лiт нема. Було б вже стартувати… Я пропустив, коли той пiстолет дав старт!     Пiсня «Час» рок-гурту «Pink Floyd» у складi Дейвiда Гiлмора, Нiка Мейзона, Роджера Вотерза i Рiчарда Райта У будь-якому процесi розвитку неухильно iснуе так званий критичний перiод. Є певний перiод дозрiвання, пiд час якого, за наявностi вiдповiдних зовнiшнiх стимулiв, здiбностi раптово розвиваються й набувають зрiлостi. До цього перiоду i пiсля нього це або важко, або й узагалi неможливо.     Ноам Хомський, мовознавець На той час, коли Кейт розпочала лiкування, вона понад рiк працювала офiцiанткою i сварилася з рiдними. Батько домовився про перший доньчин вiзит до лiкаря, й обое розумiли, що проблеми стосункiв батька й доньки незабаром опиняться на поверхнi. Але найбiльше мене вразило те, що, коли Кейт виповнилося двадцять, вона взялася безглуздо марнувати своi роки. Дiвчина виросла в Нью-Йорку, тепер живе у Вiрджинii i в своi 26 рокiв не мае водiйських прав, попри те що це обмежувало ii можливостi працевлаштування i примушувало почуватися пасажиром у власному життi. Через це Кейт часто спiзнювалася й на нашi зустрiчi. Пiсля коледжу дiвчина сподiвалась уповнi випробувати всi тi можливостi, якi вiдкриваються перед людиною у двадцять iз гаком рокiв, i батьки активно заохочували доньку. Вони побралися одразу ж пiсля закiнчення коледжу, бо хотiли поiхати разом до Європи, а на початку 1970-х iхнi сiм’i не могли дозволити таку подорож неодруженим. Медовий мiсяць батьки Кейт провели в Італii, i додому мати повернулася вагiтною. Маючи диплом, батько влаштувався працювати бухгалтером, а мати виховувала чотирьох дiтей, серед яких Кейт була наймолодшою. Тепер дiвчина намагалася надолужити те, чого не судилося батькам. Кейт здавалося, що це буде найкращий час у ii життi, але натомiсть вiдчувала тiльки стрес i тривогу. «Моi роки мене паралiзують, – визнала вона. – Нiхто не говорив менi, що буде так важко». Кейт постiйно розмiрковувала про драматичнi проблеми двадцятирiчних, аби вiдволiктися вiд реалiй свого життя, i, здаеться, сподiвалася на таке саме вiдволiкання пiд час наших сеансiв. Кейт приходила до мене, скидала з нiг еспадрильi[2 - Рiзновид легкого жiночого взуття. (Прим. пер.)], пiдтягувала джинси i починала розмову про вихiднi. Нашi бесiди рiдко минали без мультимедiйних засобiв, коли Кейт показувала менi iмейли та свiтлини, а нав’язливi сигнали сповiщали про новi текстовi повiдомлення. Помiж теревенями про вiкенди я виокремила таке: Кейт, можливо, охоче збирала б кошти для благодiйних органiзацiй, а також сподiвалася визначитися з роботою до тридцяти рокiв. «Тридцять – це новi двадцять», – сказала вона. І це була важлива пiдказка. Я серйозно переймаюся проблемами тих, кому минуло двадцять, тож не могла дозволити Кейт чи комусь iншому марнувати час. Як клiнiчний психолог, що спецiалiзуеться на розвитку дорослих, я бачила безлiч юнакiв та дiвчат, що не замислюються про майбутне. І пiсля тридцяти – сорока рокiв починають умиватися слiзьми, бо вимушено сплачують високу цiну (у романтичному, економiчному i репродуктивному сенсах) за те, що не змогли побачити перспектив ранiше. Менi подобалася Кейт, i я хотiла iй допомогти, а тому наполягла, щоб дiвчина приходила на сеанси вчасно. Я переривала ii розповiдi про походеньки й натомiсть зосереджувалася на тому, чи отримала вона водiйськi права, чи знайшла роботу. Либонь, найважливiше те, що ми з Кейт обговорили, яку мету мають нашi сеанси, що за прiоритети актуальнi для ii вiку. Кейт допитувалася, що краще: протягом кiлькох рокiв вiдвiдувати сеанси психотерапii, щоб дати лад стосункам iз батьком, чи витратити цi грошi на квиток Юрайл[3 - Комплексний проiзний квиток для европейцiв, якi подорожують залiзницями ЄС. (Прим. пер.)] i подорожувати Європою у пошуках себе. Я не пiдтримала жодного з варiантiв. Сказала, що, хоча бiльшiсть психотерапевтiв погодилися б iз Сократом («невивченим життям не варто жити»), у ситуацii Кейт важливiше менш вiдоме висловлювання американського психолога Шелдона Коппа: «Непрожите життя не варте того, щоб його дослiджувати». Я пояснила, що з мого боку було б безвiдповiдально спостерiгати, як марно минають найважливiшi роки життя Кейт. Нам безглуздо перейматися ii минулим, знаючи, що ii майбутне в небезпецi. Я вважала недоречним обговорювати вiкенди, якщо нещасливою дiвчину робили саме буднi. Я щиро вiрила в те, що стосунки Кейт з батьком не змiняться доти, доки вона не оновить iх. Незабаром пiсля наших розмов Кейт усiлася на канапку в моему кабiнетi. Дiвчина поводилася незвично: уся збуджена, зi сльозами на очах, вона позирала у вiкно, розповiдаючи про недiльну зустрiч iз чотирма подругами по коледжу. Двi з них приiхали до мiста на конференцiю. Одна щойно повернулася з Грецii, де записувала колисковi для своеi дисертацii. Ще одна привела на зустрiч нареченого. Коли сiли до столу, Кейт подивилася на подруг i зрозумiла, що iй нiчим похвалитися. Хотiлося б мати те, що й спiврозмовницi, – роботу, мету, хлопця, – i тому решту дня дiвчина пробувала щось пiдшукати для себе на сайтi оголошень «Крейгслiст». Бiльшiсть вакансiй (як i чоловiкiв) видалися iй нецiкавими. А цiкавi пропозицii були нiбито не для неi. Кейт пiшла спати, почуваючись зрадженою. Кейт сказала менi: «Менi вже незабаром тридцять. Сидячи в ресторанi, я зрозумiла, що не маю чим похвалитися. Нi про що писати в резюме. Не маю близькоi людини. Навiть не знаю, що роблю в цьому мiстi, – дiвчина дiстала серветку й розплакалася. – Мене достоту вразила думка про те, що з мiсця навскач знайти себе в життi не вийде. Шкода, що ранiше… я не була бiльше… так би мовити, цiлеспрямованою». Кейт ще могла встигнути щось змiнити, але iй справдi слiд було взятися за себе. Ще до завершення курсу психотерапii дiвчина мала власне помешкання, водiйськi права, друга з гарними перспективами i роботу зi збору коштiв у благодiйнiй органiзацii. Навiть стосунки з батьком покращилися. Пiд час останнiх сеансiв вона дякувала менi за допомогу в надолужуваннi згаяного. Кейт сказала, що нарештi почала жити «в реальному часi». Таким i мае бути життя у двадцять – тридцять рокiв. Традицiйно вважалося, що тридцять – це новi двадцять, i тому десятирiччя до тридцяти рокiв нiби не вiдiгравало особливоi ролi в життi. Зигмунд Фройд якось сказав: «Любов i праця, праця i любов – оце й усе, що треба». І нинi таке розумiння формуеться у бiльш пiзньому вiцi, нiж ранiше. Коли батькам Кейт було за двадцять, люди зазвичай одружувалися i народжували першу дитину в 21 рiк[4 - Вiдмiннiсть бебi-бумерiв вiд мiленiалiв докладно розглянута у вид.: Neil Howe and William Strauss’s. Millennials Rising: The Next Great Generation (New York: Vintage, 2000).]. Молодi батьки пiсля середньоi школи i, може, ще й коледжу бралися заробляти грошi й утримувати свiй дiм. Оскiльки доходу одного з подружжя вистачало для сiм’i, працювали здебiльшого чоловiки, а двi третини жiнок – нi. Люди перебували в однiй галузi протягом усього життя. Тодi пересiчна цiна будинку становила 17 000 доларiв[5 - Вартiсть помешкання в минулому можна знайти в онлайнi за адресою: http://www.census.gov/hhes/www/housing/census/historic/values.html (http://www.census.gov/hhes/www/housing/census/historic/values.html).]. Ширилися розлучення i вживання протизаплiдних пiгулок. Потiм упродовж життя одного поколiння сталося величезне культурне зрушення[6 - Актуальну iнформацiю щодо мiленiалiв можна знайти у звiтi Науково-дослiдницького центру П’ю за 2010 рiк: “Millennials: Confident. Connected. Open to Change”, http://pewresearch.org/millennials (http://pewresearch.org/millennials).]. На ринку з’явилася безлiч зручних протизаплiдних засобiв, i багато жiнок отримали можливiсть працювати. На початку нового тисячолiття тiльки половина молодi вiд двадцяти до тридцяти рокiв одружувалася в цьому вiцi, а ще менше народжували дiтей. Це перетворило згаданий вiк на час новонабутоi свободи. Запанувала думка, що навчатися в коледжi й задорого, i не дуже потрiбно; що важливiше навчатися в унiверситетi, але в обох ситуацiях часу для дозвiлля лишалося вдосталь. Упродовж сотень рокiв молодь у двадцять – тридцять рокiв припиняла бути дiтьми й перетворювалася на чоловiкiв i дружин. Утiм за якихось кiлькадесят рокiв у молодi виокремився новий етап розвитку. Юнаки й дiвчата, як i Кейт, щодень проживали з почуттям невизначеностi мiж життям у батькiвському домi i власному домi, придбаному у кредит. Урештi-решт, перiод вiд двадцяти до тридцяти рокiв став для молодих людей часом невизначеностi. У 2001 роцi в часописi The Economist вийшла стаття пiд назвою «Економiка Брiджита Джонса»[7 - Див.: “The Bridget Jones Economy: Singles and the City – How Young Singles Shape City Culture, Lifestyles, and Economics” у вид.: The Economist, December 22, 2001.], а основна стаття одного з номерiв журналу Time 2005 року називалася: «Познайомтеся з твiкстерами»[8 - Фраза на обкладинцi часопису Time за 16 сiчня 2005 року привертала увагу до статтi Лева Гросмена «Познайомтеся з твiкстерами». Гросмен грунтовно й доступно розглянув економiчнi, соцiологiчнi й культурнi змiни, що породили явище твiкстерства серед тих, кому минуло двадцять.]. В обох матерiалах iшлося про те, що вiдтепер десятирiччя вiд двадцяти до тридцяти рокiв стало перiодом вiльного життя коштом вiльних доходiв. У 2007 роцi цей вiк уже називали «одiссеевими роками», тобто роками мандрiв[9 - Див.: David Brooks “The Odyssey Years” у вид.: New York Times, October 9, 2007.]. Журналiсти i дослiдники взялися вигадувати химернi назви: «недоросляки», «недолiтки», «перерослi». Однi кажуть, буцiм вiк вiд двадцяти до тридцяти рокiв – це продовження юнацтва, а iншi – що це початок дорослостi[10 - Дослiдник Джефрi Єнсен запропонував термiн “емерджентна дорослiсть” для вiковоi категорii 18–25 рокiв. Арнетт грунтовно вивчив цю групу, i я використовую його дослiдження у своiй книжцi. Я запозичую данi Арнетта, але не термiн “емерджентний дорослий”, бо розглядаю iнтервал двадцять – тридцять рокiв. Я також вважаю, що принципове нагадування людям цiеi вiковоi групи, що вони не дорослi, знеохочуе iх.]. Цей так званий змiщений графiк дорослiшання знизив статус молодi до «не зовсiм дорослих» – i це тодi, коли iм найбiльше необхiдно дiяти[11 - Див.: Richard Settersten and Barbara E. Ray’s. Not Quite Adults: Why 20-Somethings Are Choosing a Slower Path to Adulthood, and Why It’s Good for Everyone (New York: Bantam Books, 2010).]. У пiдсумку Кейт i такi, як вона, юнаки й дiвчата зiткнулися з упередженням i нерозумiнням, що, власне, принизило значення i вирiшальнiсть цього перiоду для подальшого дорослого життя. Попри наше зневажливе ставлення до людей вiком вiд двадцяти до тридцяти рокiв, ми фетишизуемо iх i бiльше не пов’язуемо з духом часу. Поп-культура зациклилася на цiй вiковiй категорii, нiби iнших не iснуе. Дiти-знаменитостi й пересiчнi пiдлiтки поводяться так, нiби iм уже за двадцять, а зрiлi дорослi одягаються й поводяться, нiби героi реалiтi-шоу «Реальнi домогосподарки», удаючи з себе 29-лiтнiх. Молодь мае старший вигляд, а старшi люди – молодший, що перетворюе доросле життя на один довгий перiод двадцяти-тридцятирiччя. Новий термiн «амортальнiсть» якраз покликаний окрселити такий триб життя вiд пiдлiткового вiку й до самоi смертi[12 - Див.: Catherine Mayer “10 Ideas Changing the World Right Now” у вид.: Time Magazine, March 12, 2009.]. Це суперечлива i небезпечна концепцiя. Нас пiдштовхують до думки, буцiм вiк вiд двадцяти до тридцяти не вiдiграе особливоi ролi в життi людини, але гламуризацiя й ледве не одержимiсть цим вiком заважають перейматися чимось iншим у життi. Це спонукае багатьох представникiв молодi нерозважливо витрачати найбiльш трансформацiйнi роки дорослого життя, а розплачуватися за це доводиться протягом подальших десятирiч. Сформоване в нашiй культурi ставлення до двадцятирiчних нагадуе сплеск iррацiонального пiднесення у старi добрi часи в Америцi. Двадцяти-тридцятирiчна молодь ХХІ сторiччя пiдростала в часи буму доткомiв, перебiльшень в усьому, бульки на ринку житла та пожвавлення на Волл-стрит. Стартапи передбачали, що iхнi привабливi веб-сайти генеруватимуть попит i приноситимуть грошi; люди не переймалися ожирiнням через надмiрне споживання фастфуду; домовласники ставили на здорожчання своiх будинкiв; фiнансовi менеджери передбачали зростання ринку. Дорослi всiх вiкових категорiй дозволили тому, що психологи називають «нереалiстичним оптимiзмом» (упевненiсть, що з вами нiколи не станеться нiчого поганого), узяти гору над логiкою i розважливiстю. Дорослi з рiзним життевим досвiдом забули, як прорахувати своi дii. Через це поколiння двадцяти-тридцятирiчних i перетворилося на таку собi бульку, що ось-ось мала луснути. У своему кабiнетi я бачила, як це вiдбуваеться. Велика економiчна криза з тривалими наслiдками викликала в цiеi молодi почуття дезорiентованостi та спустошеностi. Двадцяти-тридцятирiчнi мають кращу освiту, нiж iхнi попередники, але вони рiдше знаходять роботу пiсля коледжу. Багато робочих мiсць для початкiвцiв передали за кордон в аутсорсинг, i це ускладнило молодi працевлаштування вдома[13 - Щодо проблем постмодерновоi економiки та ii наслiдкiв див.: Richard Sennett “The New Political Economy and Its Culture” у вид.: The Hedgehog Review 12 (2000): 55–71.]. За спадноi економiки i зростання чисельностi населення безробiття протягом кiлькох десятирiч сягло найвищого рiвня[14 - Поточну статистику див. на сайтi Бюро статистики працi: http://www.bls.gov/cps (http://www.bls.gov/cps).]. Першим робочим мiсцем стае неоплачувана iнтернатура[15 - Про конкуренцiю в неоплачуванiй iнтернатурi див.: Gerry Shih “Unpaid Work, But They Pay for Privilege” у вид.: New York Times, August 8, 2009.]. Приблизно чверть цiеi молодi не мае роботи, а ще чверть працюе на умовах частковоi зайнятостi[16 - Останнi данi про цю категорiю молодi див.: The Pew Research Center 2010 report “Millennials: Confident. Connected. Open to Change”, http://pewresearch.org/millennials (http://pewresearch.org/millennials).]. З поправкою на iнфляцiю молодь вiд двадцяти до тридцяти рокiв на оплачуванiй роботi заробляе менше, нiж ровесники в 1970-х роках[17 - Крiм праць П’ю, е ще одне джерело поточноi iнформацii про молодь вiд двадцяти до тридцяти рокiв у США, див.: The Network on Transitions to Adulthood, www.transitions2adulthood.com (http://www.transitions2adulthood.com/).]. Оскiльки короткочасна робота замiнила тривалу зайнятiсть, молодi люди пiсля двадцяти не затримуються на одному мiсцi: лише до тридцяти рокiв вони встигають змiнити кiлька мiсць роботи. Третина в цьому вiцi змiнюе мiсце проживання, залишаючи рiдних i друзiв, утрачаючи послiдовнiсть кар’ерних резюме i розпорошуючи свою енергiю[18 - Див. перший роздiл у книжцi Jeffrey Jensen Arnett “Emerging Adulthood: The Winding Road from the Late Teens through the Twenties” (New York: Oxford University Press, 2004).]. Кожний восьмий повертаеться додому до матерi й тата, частково через зменшення зарплатнi й збiльшення заборгованостi за оплату навчання: протягом останнiх десяти рокiв кiлькiсть студентiв, у яких ця заборгованiсть перевищуе 40 000 доларiв, збiльшилася вдесятеро[19 - Див.: The Project on Student Debt, http://projectonstudentdebt.org (http://projectonstudentdebt.org/).]. Складаеться враження, що всi хочуть залишатися двадцятирiчними, за винятком тих, кому дiйсно минуло двадцять. Твердження, що «тридцять – це новi двадцять», починае викликати нову реакцiю: «Боже, сподiваюся, що це не так». Я щодня працюю з молоддю, яка почуваеться обдуреною, бо не справдилися сподiвання стосовно того, що цей перiод буде найкращим у життi. Люди гадають, буцiм сеанси психотерапii з тими, кому за двадцять, полягають у вислуховуваннi розповiдей про пригоди й невдачi безтурботних юнакiв та дiвчат, i частково це справдi так. Але за зачиненими дверима моi клiенти розповiдають про тривожнi речi: • У мене таке вiдчуття, немовби я посеред океану. Нiби можу плисти в будь-якому напрямку, але землi нiде не видно, i я не знаю, куди рухатися. • Маю таке вiдчуття, що треба й далi наважуватися на випадковi зв’язки i дивитися, що з того вийде. • Я не знала, що щодня плакатиму в убиральнi на роботi. • Вiд двадцяти до тридцяти рокiв час сприймаеться зовсiм по-iншому. Попереду вдосталь часу, i повинно статися багато цiкавого. • Моiй сестрi вже 35, а вона й досi сама. Боюся, що те саме станеться i зi мною. • Не можу дочекатися, коли менi мине тридцять. • Краще, аби пiсля тридцяти все це лишилося позаду. • Учора ввечерi я молилася про те, щоб у моему життi була б хоч якась визначенiсть. У США живе 50 млн молодих людей вiком вiд двадцяти до тридцяти рокiв, у життi яких пануе приголомшлива, безпрецедентна невизначенiсть. Багато хто з них не уявляе, чим займатиметься, де i з ким житиме через два роки або навiть десять. Вони не знають, коли будуть щасливi або зможуть оплачувати своi рахунки. Не вiдають, ким бути: фотографами, юристами, дизайнерами чи банкiрами. Вони не знають, коли в iхньому життi з’являться серйознi стосунки – пiсля кiлькох побачень чи через багато рокiв. Їх турбуе, чи буде в них сiм’я i чи довго триватиме шлюб. Тобто вони не знають, чи налагодиться життя i що треба для цього робити. Невизначенiсть тривожить людей, а розваги в ХХІ столiттi перетворилися на справжнiй опiум для народу. Ось чому молодь у 20+, як-от Кейт, спокушають i навiть заохочують нi про що не думати й бути твiкстерами, заплющити на все очi й сподiватися на краще. У 2011 роцi в часописi New York пояснювали, що «насправдi в дiтлахiв усе гаразд» i попри те, що вони зiткнулися з найгiршими економiчними умовами пiсля Другоi свiтовоi вiйни, настрiй у них оптимiстичний[20 - Noreen Malone “The Kids Are Actually Sort of Alright”, New York Magazine, October 24, 2011.]. Автор пише, що за наявностi безкоштовноi музики в онлайнi «не треба збирати грошi на купiвлю великоi колекцii платiвок». Автор запевняе, що Facebook, Twitter, Google i безкоштовнi застосунки «урiзноманiтнили життя за невеликi грошi». Існуе приказка: «Надiя – це гарний снiданок, але погана вечеря»[21 - Цитування сера Френсiса Бекона.]. Оптимiзм i справдi корисний – вiн може допомогти знехтуваним юнакам та дiвчатам пiдводитися з лiжка вранцi, проте на схилi дня оптимiзму виявляеться замало, бо ближче до тридцяти рокiв захочеться чогось бiльшого, нiж колекцiя записiв. Я добре знаю це не тiльки на пiдставi сеансiв iз молодими упертюхами, але й завдяки спiлкуванню з першими твiкстерами за тридцять – сорок рокiв, якi шкодують, що колись не вчинили по-iншому. Я на власнi очi бачила, як потерпають люди вiд усвiдомлення того, що життя не склалося. Ми часто чуемо, що тридцять – це новi двадцять, але – незалежно вiд кризи, – коли йдеться про роботу, кохання, розум i тiло, сорок рокiв – це геть не новi тридцять. Багато молодих людей у двадцять – тридцять рокiв гадають, що пiсля тридцяти життя швидко налагодиться, – може, так справдi буде. Але то вже iнше життя. Нам здаеться, що якщо нiчого не станеться в перiод мiж двадцятьма й тридцятьма роками, то це буде пiсля тридцяти. Ми думаемо, що, уникаючи прийняття рiшень зараз, залишаемо можливостi вiдкритими, але вiдмова вiд вибору – це теж вибiр. Коли багато з чим зволiкати, пiсля тридцяти на нашi плечi лягае величезний тягар: домогтись успiху, одружитися, вибрати мiсто для життя, заробити грошей, придбати будинок, насолодитися життям, вступити до магiстратури, заснувати бiзнес, домогтися просування по службi, накопичити грошей на коледж i пенсiю, народити двох-трьох дiтей – i все це в дуже стислi термiни. Багато хто не подужае цього виконати; останнi дослiдження вже свiдчать, що пiсля тридцяти набагато важче займатися всiм одночасно[22 - Див. доповiдь S. M. Bianchi “Family Change and Time Allocation in American Families”, виголошену в листопадi 2010 року на конференцii «Зосередження на гнучкостi робочого мiсця». Доповiдь можна знайти за адресою: http://workplaceflexibility.org (http://workplaceflexibility.org/). Роботу Б’янкi я розглядаю нижче.]. У тридцять рокiв життя не закiнчуеться, але вiдчуваеться по-iншому. Резюме людини, якiй за двадцять i яка, користуючись свободою, довго не затримувалася на однiй роботi, викликае пiдозри i бентежить. Вдале перше побачення веде радше не до романтичних фантазiй на тему «того единого», а до прораховування варiантiв одруження i народження дитини. Звичайно, з багатьма так i трапляеться, а подружжя пiсля тридцяти рокiв починае говорити про нову мету i сенс. Але може з’являтися й глибоке вiдчуття жалю: виявляеться, що не вдаеться забезпечити дiтей на бажаному рiвнi; виникають проблеми з репродуктивною здатнiстю або повне виснаження сил не дозволяе мати омрiяну сiм’ю. Може прийти усвiдомлення того, що парi буде майже шiстдесят, коли дiти пiдуть до коледжу, i майже сiмдесят, коли вони гулятимуть весiлля. Подружжя може, далебi, не побачити онукiв. Батьки, як-от у Кейт, намагаються захистити дiтей вiд свого варiанту кризи середнього вiку (бiдкання через передчасне облаштування), але не помiчають, що дiтям загрожуе зовсiм iнша криза. Постмiленiалiстська криза середнього вiку – це усвiдомлення того, що, намагаючись узяти вiд життя якомога бiльше, ми iнодi пропускаемо найважливiше. Це розумiння того, що зробити щось пiзнiше зовсiм не завжди означае зробити це краще. Багато видатних людей у вiцi вiд тридцяти до п’ятдесяти рокiв засмучуються через те, що iм доводиться надолужувати згаяне. Вони дивляться на себе (i на мене, психолога) i кажуть про своi 20+: «Що я робив? Про що я думав?» Я закликаю молодь, якiй минуло двадцять, не марнувати цього перiоду життя, усвiдомити дорослiсть i подбати про майбутне. Ця книжка пояснить, чому i як треба це зробити. У цiй книжцi я хочу переконати вас у тому, що тридцять – це не новi двадцять. Не тому, що молодь не облаштовуеться ранiше за своiх батькiв. Може, й не треба цього робити. Бiльшiсть згодна з тим, що сьогоднi робота i кохання приходять пiзнiше не лише через економiчнi причини, але й з огляду на можливостi. Ви маете збагнути, що тридцять – це не новi двадцять, саме тому, що тепер люди облаштовуються в життi пiзнiше, нiж колись. І тому вiк вiд двадцяти до тридцяти – це не втрачений час, а найсприятливiша нагода для розвитку, що трапляеться лише раз у життi. Майже у всiх напрямах розвитку iснуе так званий критичний перiод[23 - Доречнiшим був би термiн «чутливий перiод». Критичний перiод характеризуеться тим, що якщо щось наразi не розвиваеться, то згодом воно розвиватися просто не зможе. Чутливий перiод – це час, упродовж якого щось розвиваеться найлегше. Я використовую термiн «критичний перiод», бо вiн звичнiший, а ще тому, що вiн узгоджуеться з цитатою з Ноама Хомського на початку цього роздiлу, де розмиваеться рiзниця мiж критичним i чутливим перiодом.], коли людина налаштована на зростання i змiни й коли просте пiддавання зовнiшньому впливу може призвести до драматичних перетворень. Дiти легко опановують мову, яку чують до п’яти рокiв. Бiнокулярний зiр формуеться у три – п’ять мiсяцiв життя. Такi критичнi перiоди е вiкнами можливостей, коли людина вчиться швидко. А далi все вiдбуваеться важче. Вiк вiд двадцяти до тридцяти рокiв – це критичний перiод дорослiшання. У цi роки найлегше починати таке життя, яке ми хочемо прожити. Хай чим ми переймаемося, цей перiод – злам у життi, час, коли наявний досвiд справить непропорцiйно великий вплив на подальше доросле життя. У роздiлах «Праця», «Кохання», «Розум i тiло» ми розглянемо чотири окремi, але взаемопов’язанi критичнi перiоди, на якi подiляеться життя людини у вiцi вiд двадцяти до тридцяти рокiв. З роздiлу «Праця» ви зрозумiете, чому досвiд роботи в цьому вiцi мае найсерйознiшi наслiдки у фаховому та економiчному аспектах для подальшого життя, навiть якщо вас щось спочатку не влаштовуе. З роздiлу «Кохання» ви довiдаетеся, чому вибiр стосункiв пiсля двадцяти важливiший, нiж рiшення, що приймаються на роботi. А в роздiлi «Розум i тiло» йтиметься про те, як мозок у 20+, що все ще розвиваеться, визначае наш характер у подальшому дорослому життi; а також про те, що на цей перiод припадае пiк репродуктивноi активностi органiзму. Перiодика ряснiе заголовками на кшталт «Що коiться з молоддю пiсля двадцяти?»[24 - Див.: Robin Marantz Henig “What Is It About 20-Somethings?” у вид.: New York Times, August 18, 2010.] або «Чом би iм просто не подорослiшати?»[25 - Стаття з виносом на палiтурку – див.: Lev Grossman “Meet the Twixters” у вид.: Time Magazine, Sunday, January 16, 2005.] – але насправдi жодноi таемницi нема. Ми точно знаемо, що вiдбуваеться, i молодь у цi роки теж мае бути обiзнаною. У наступних роздiлах я поедную результати останнiх дослiджень розвитку дорослих iз розповiдями своiх клiентiв i студентiв. Я подiлюся знаннями психологiв, соцiологiв, неврологiв, економiстiв, керiвникiв вiддiлiв кадрiв, фахiвцiв iз репродуктивного здоров’я про унiкальнi можливостi цього вiку i iхне значення для нашого життя. Водночас я спростовую поширюванi в медiа хибнi уявлення про двадцятирiчних i пишу про вади так званого «здорового глузду». Ми з’ясуемо, чому ледве знайомi люди, а не близькi друзi здатнi кардинально полiпшити вам життя. Ми побачимо, чому належнiсть до свiту працi полiпшуе, а не погiршуе ваше самопочуття. Довiдаемося, чому спiльне проживання – не найлiпший спосiб перевiрити стосунки. Ви дiзнаетеся, чому у вiцi вiд двадцяти до тридцяти рокiв ваша особистiсть змiнюеться бiльше, нiж до або пiсля цього перiоду. Ви побачите, що направду можете вибирати не лише друзiв, а й сiм’ю. Зрозумiете, що впевненiсть формуеться не виявами зсередини назовнi, а зовнi всередину. Збагнете, як вашi розповiдi про себе впливають на те, з ким ви зустрiчаетесь i яку роботу отримуете. А почнемо з того, чому вiдповiдь на запитання «Хто я?» слiд шукати не в тривалiй кризi iдентичностi, а в елементах так званого капiталу iдентичностi. Ще нещодавно люди, подiбнi до батькiв Кейт, йшли до шлюбу, не усвiдомлюючи до пуття, ким вони е. Вони приймали важливi рiшення, перш нiж iхнiй розум навчився це усвiдомлювати. Нинi, в ХХІ столiттi, молодь у вiцi 20+ мае можливiсть побудувати бажане життя, в якому поеднаються робота, кохання, потреби розуму й тiла. Але вiк i оптимiзм тут нi до чого. Як сказала Кейт, потрiбнi цiлеспрямованiсть i поiнформованiсть, бо iнакше все пiде з вiтром. Утiм, на пошуки потрiбноi iнформацii потрiбно багато часу. Мiй колега полюбляе говорити, що молодь у вiцi вiд двадцяти до тридцяти рокiв схожа на лiтаки, що вилiтають iз Нью-Йорка в захiдному напрямi. Незначна змiна курсу пiсля злету, i лiтак може приземлитися або в Сiетлi, або в Сан-Дiего. Але на пiдльотi до Сан-Дiего доведеться заходити на розворот, щоб лягти на курс на пiвнiчний захiд. Так само найменше вiдхилення протягом цього критичного десятирiччя здатне кардинально змiнити життя пiсля тридцяти. Вiк вiд двадцяти до тридцяти – це зона турбулентностi, але, якщо помалу навчитися навiгацii, можна швидше подолати бiльшу вiдстань. Усе, що ми робимо або не робимо в цей вирiшальний час, справляе потужний вплив на майбутнi роки i навiть на наступнi поколiння. Тож рушаймо. Саме час. Праця Капiтал iдентичностi Дорослi не з’являються нiзвiдки. Їх створюють.     Кей Гаймовiц, громадський оглядач Ми народжуемося не одразу, а поступово.     Мерi Ентiн, письменниця Гелен звернулася до психотерапевта через «кризу iдентичностi». Дiвчина працювала нянькою, брала участь в йога-ретритах[26 - Ретрит – перiод особистого чи групового усамiтнення для духовноi або психологiчноi роботи над собою. (Прим. пер.)], поверталася на попередню роботу, чекаючи на мить, коли iй «зiйде осяяння». Гелен завжди одягалася так, наче йшла на тренування, якого насправдi могло й не вiдбутися, – друзi заздрили невимушеному стилю життя, бо самi вони одразу потрапили до «реального свiту». Гелен приходила i йшла собi куди заманеться. Тiшилася життям. Але незабаром внутрiшнi пошуки себе стали мукою для Гелен. У 27 рокiв вона вiдчула, що тi самi друзi, якi ранiше заздрили ii пригодам, тепер жалiють ii. Вони рухалися далi, поки Гелен возила по мiсту чужих дiтей у вiзках. Батьки Гелен точно знали, що донька мае робити в коледжi: стати членом Трi Дельта[27 - Мiжнародне жiноче товариство студенток медичних вишiв. (Прим. пер.)] й записатися на прiмед[28 - Програма практичноi пiдготовки старшокурсникiв коледжiв до професiйноi роботи. (Прим. пер.)]. Вони не брали до уваги те, що Гелен була талановитим фотографом i не приховувала бажання вивчати мистецтво; натомiсть усiлякi товариства дiвчину взагалi не обходили. З першого семестру Гелен зненавидiла прiмед i навчалася погано. Вона заздрила друзям, якi вiдвiдували цiкавi лекцii, i за першоi-лiпшоi нагоди записувалася на факультативи з мистецтва. Пiсля двох рокiв страждань, коли треба було i прослухати обов’язковий курс iз бiологii, й займатися улюбленою справою, Гелен змiнила спецiалiзацiю на мистецтво. Батьки лишень спитали: «І що ти з цим робитимеш?» Конец ознакомительного фрагмента. Текст предоставлен ООО «ЛитРес». Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=61103966&lfrom=688855901) на ЛитРес. Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом. notes Примечания 1 Див.: стаття W. R. Mackavey, J. E. Malley, and A. J. Stewart “Remembering Autobiographically Consequential Experiences: Content Analysis of Psychologists’ Accounts of Their Lives” у вид.: Psychology and Aging 6 (1991): 50–59. У цьому дослiдженнi послiдовнi автобiографiчнi подii були роздiленi за стадiею розвитку, а не за десятирiчним перiодом. Щоб визначити, яке десятирiччя життя мiстить найбiльш значущi переживання, я проаналiзувала данi, визначивши пересiчну кiлькiсть подiй на рiк протягом кожного перiоду розвитку. Потiм я зважувала кожен рiк окремо з цими середнiми балами, визначаючи контрольнi точки в десятирiччях, а не в перiоди розвитку. (Тут i далi прим. авт., якщо не зазначено iнше.) 2 Рiзновид легкого жiночого взуття. (Прим. пер.) 3 Комплексний проiзний квиток для европейцiв, якi подорожують залiзницями ЄС. (Прим. пер.) 4 Вiдмiннiсть бебi-бумерiв вiд мiленiалiв докладно розглянута у вид.: Neil Howe and William Strauss’s. Millennials Rising: The Next Great Generation (New York: Vintage, 2000). 5 Вартiсть помешкання в минулому можна знайти в онлайнi за адресою: http://www.census.gov/hhes/www/housing/census/historic/values.html (http://www.census.gov/hhes/www/housing/census/historic/values.html). 6 Актуальну iнформацiю щодо мiленiалiв можна знайти у звiтi Науково-дослiдницького центру П’ю за 2010 рiк: “Millennials: Confident. Connected. Open to Change”, http://pewresearch.org/millennials (http://pewresearch.org/millennials). 7 Див.: “The Bridget Jones Economy: Singles and the City – How Young Singles Shape City Culture, Lifestyles, and Economics” у вид.: The Economist, December 22, 2001. 8 Фраза на обкладинцi часопису Time за 16 сiчня 2005 року привертала увагу до статтi Лева Гросмена «Познайомтеся з твiкстерами». Гросмен грунтовно й доступно розглянув економiчнi, соцiологiчнi й культурнi змiни, що породили явище твiкстерства серед тих, кому минуло двадцять. 9 Див.: David Brooks “The Odyssey Years” у вид.: New York Times, October 9, 2007. 10 Дослiдник Джефрi Єнсен запропонував термiн “емерджентна дорослiсть” для вiковоi категорii 18–25 рокiв. Арнетт грунтовно вивчив цю групу, i я використовую його дослiдження у своiй книжцi. Я запозичую данi Арнетта, але не термiн “емерджентний дорослий”, бо розглядаю iнтервал двадцять – тридцять рокiв. Я також вважаю, що принципове нагадування людям цiеi вiковоi групи, що вони не дорослi, знеохочуе iх. 11 Див.: Richard Settersten and Barbara E. Ray’s. Not Quite Adults: Why 20-Somethings Are Choosing a Slower Path to Adulthood, and Why It’s Good for Everyone (New York: Bantam Books, 2010). 12 Див.: Catherine Mayer “10 Ideas Changing the World Right Now” у вид.: Time Magazine, March 12, 2009. 13 Щодо проблем постмодерновоi економiки та ii наслiдкiв див.: Richard Sennett “The New Political Economy and Its Culture” у вид.: The Hedgehog Review 12 (2000): 55–71. 14 Поточну статистику див. на сайтi Бюро статистики працi: http://www.bls.gov/cps (http://www.bls.gov/cps). 15 Про конкуренцiю в неоплачуванiй iнтернатурi див.: Gerry Shih “Unpaid Work, But They Pay for Privilege” у вид.: New York Times, August 8, 2009. 16 Останнi данi про цю категорiю молодi див.: The Pew Research Center 2010 report “Millennials: Confident. Connected. Open to Change”, http://pewresearch.org/millennials (http://pewresearch.org/millennials). 17 Крiм праць П’ю, е ще одне джерело поточноi iнформацii про молодь вiд двадцяти до тридцяти рокiв у США, див.: The Network on Transitions to Adulthood, www.transitions2adulthood.com (http://www.transitions2adulthood.com/). 18 Див. перший роздiл у книжцi Jeffrey Jensen Arnett “Emerging Adulthood: The Winding Road from the Late Teens through the Twenties” (New York: Oxford University Press, 2004). 19 Див.: The Project on Student Debt, http://projectonstudentdebt.org (http://projectonstudentdebt.org/). 20 Noreen Malone “The Kids Are Actually Sort of Alright”, New York Magazine, October 24, 2011. 21 Цитування сера Френсiса Бекона. 22 Див. доповiдь S. M. Bianchi “Family Change and Time Allocation in American Families”, виголошену в листопадi 2010 року на конференцii «Зосередження на гнучкостi робочого мiсця». Доповiдь можна знайти за адресою: http://workplaceflexibility.org (http://workplaceflexibility.org/). Роботу Б’янкi я розглядаю нижче. 23 Доречнiшим був би термiн «чутливий перiод». Критичний перiод характеризуеться тим, що якщо щось наразi не розвиваеться, то згодом воно розвиватися просто не зможе. Чутливий перiод – це час, упродовж якого щось розвиваеться найлегше. Я використовую термiн «критичний перiод», бо вiн звичнiший, а ще тому, що вiн узгоджуеться з цитатою з Ноама Хомського на початку цього роздiлу, де розмиваеться рiзниця мiж критичним i чутливим перiодом. 24 Див.: Robin Marantz Henig “What Is It About 20-Somethings?” у вид.: New York Times, August 18, 2010. 25 Стаття з виносом на палiтурку – див.: Lev Grossman “Meet the Twixters” у вид.: Time Magazine, Sunday, January 16, 2005. 26 Ретрит – перiод особистого чи групового усамiтнення для духовноi або психологiчноi роботи над собою. (Прим. пер.) 27 Мiжнародне жiноче товариство студенток медичних вишiв. (Прим. пер.) 28 Програма практичноi пiдготовки старшокурсникiв коледжiв до професiйноi роботи. (Прим. пер.)