Як ходити до музею

Як ходити до музею Йохан Ідема Тридцять двi поради дае нiдерландський письменник i арт-консультант Йохан Ідема читачам, спраглим мистецьких вражень. Як найкраще скористатися знаннями музейних доглядачiв? Чому ваша дитина – iдеальний гiд? Чи справдi портрети давнiх майстрiв – це прообраз сучасних селфi? Вiдповiдаючи на такi несподiванi питання, його книжка стае iнструкцiею з перетворення нудного блукання музейними залами на захопливу подорож, сповнену яскравих емоцiй. Йохан Идема Як ходити до музею Copyright © 2014 Johan Idema Concept and text: Johan Idema © О. Якименко, пер. з англ., 2019 © «Фабула», макет, 2019 © Видавництво «Ранок», 2019 * * * Шановний читачу! Спасибi, що придбали цю книгу. Нагадуемо, що вона е об’ектом Закону Украiни «Про авторське i сумiжнi право», порушення якого караеться за статтею 176 Кримiнального кодексу Украiни «Порушення авторського права i сумiжних прав» штрафом вiд ста до чотирьохсот неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян або виправними роботами на строк до двох рокiв, з конфiскацiею та знищенням всiх примiрникiв творiв, матерiальних носiiв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм мовлення та обладнання i матерiалiв, призначених для iх виготовлення i вiдтворення. Повторне порушення караеться штрафом вiд тисячi до двох тисяч неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян або виправними роботами на строк до двох рокiв, або позбавленням волi на той самий строк, з конфiскацiею та знищенням всiх примiрникiв, матерiальних носiiв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм мовлення, аудiо -i вiдеокасет, дискет, iнших носiiв iнформацii, обладнання та матерiалiв, призначених для iх виготовлення i вiдтворення. Кримiнальне переслiдування також вiдбуваеться згiдно з вiдповiдними законами краiн, де зафiксовано незаконне вiдтворення (поширення) творiв. Книга мiстить криптографiчний захист, що дозволяе визначити, хто е джерелом незаконного розповсюдження (вiдтворення) творiв. Щиро сподiваемося, що Ви з повагою поставитеся до iнтелектуальноi працi iнших i ще раз Вам вдячнi! ПЕРЕБУВАЮЧИ ВІЧ-НА-ВІЧ ІЗ ТВОРОМ МИСТЕЦТВА, МИ ЧЕКАЄМО, АБИ ЩОСЬ ВІДБУЛОСЯ. ОПИНИВШИСЬ У МУЗЕЙНІЙ ЗАЛІ, ВИ ЛИШАЄТЕСЬ НАОДИНЦІ З СОБОЮ, АДЖЕ ІДЕЯ МУЗЕЮ В ТОМУ, ЩО АКТ СПОГЛЯДАННЯ МИСТЕЦТВА НЕ ПОТРЕБУЄ ПОЯСНЕНЬ. НЕ ВАЖЛИВО, ЧИ ТВІР Є ШЕДЕВРОМ, НАСПРАВДІ, МАЄ ЗНАЧЕННЯ ЛИШЕ ТЕ, ЧИ МОЖЕ ВІН ЗАВОЛОДІТИ ВАШОЮ УВАГОЮ. ЧОМУ БЛУКАННЯ ГАЛЕРЕЯМИ НЕЗРОЗУМІЛИМ ЧИНОМ ВИСНАЖУЄ ВАШІ М’ЯЗИ, ХОЧ БИ ЯКОЮ ЧУДОВОЮ БУЛА ЕКСПОЗИЦІЯ? ПОСЛУХАТИ СИМФОНІЮ МОЖНА ЗА СОРОК ХВИЛИН, ПОДИВИТИСЯ ФІЛЬМ – ЗА ДВІ ГОДИНИ, А МУЗЕЙ ДОЗВОЛЯЄ ВАМ ВИРІШУВАТИ, ЯК БАГАТО ЧАСУ ВИ ПРОВЕДЕТЕ НАОДИНЦІ З ТВОРОМ МИСТЕЦТВА. Вступ. Годi блукати, починайте дiяти Якби не бiлий куб, цiеi книжки не було б написано. Тому важливо, аби ви дещо про нього дiзналися. Коли бiлий куб уперше з’явився в 1970-х роках, передбачалося, що це буде великий, чистий, нейтральний, – а отже, бездоганний, – бiлий простiр. Мiсце, вiльне вiд контексту. Усерединi бiлого куба мали бути лише ви i твори мистецтва, без жодних перешкод мiж вами, наодинцi, у тишi. Але щось пiшло не так: бiлий куб перетворився на самоцiль. Вiн став приводом для музеiв i митцiв зосередитися на чистому мистецтвi. У результатi замкненiсть бiлого куба перетворилася на iзоляцiю, його чистота – на стерильнiсть, а художнi музеi загалом – на примiщення, подiбнi до лабораторiй. Замiсть того щоб бути лише простором, бiлий куб став одним зi способiв презентацii мистецтва. І цей спосiб дотепер значною мiрою формуе ваш досвiд вiдвiдування музеiв. Можна подумати, що зараз, майже п’ятдесят рокiв по тому, багато що змiнилося. Погляньте лишень на всi дивовижнi музеi, збудованi чи вiдреставрованi за цей час, скажуть фахiвцi музейноi справи. І вони матимуть рацiю: у деяких з бiлих кубiв тепер е вiкна, iншi можуть похвалитися видатними архiтектурними рiшеннями. Однак незмiнним лишаеться етикет, якого дотримуються в музеях, коли «подають» нам розмiщенi в них мистецькi твори. У той час як мистецтво за останнi пiвстолiття оновилось у безлiч способiв – стало бiльш рiзноманiтним, складним i абсурдним, нiж будь-коли до того, – музеi й надалi демонструють його так само монотонно й мiнiмалiстично. Це спонукало знаменитого арт-колекцiонера Чарлза Саатчi висловитися про бiлий куб як про «вiдсторонений» i такий, що «викликае занепокоення своею старомоднiстю та банальнiстю». І з часом ситуацiя лише погiршуеться, адже схоже на те, що бiлий куб тепер вважають единим способом презентацii мистецтва. Пересування вiд одного мистецького твору до iншого Надмiрна чистота шкодить музею. Мистецтво потребуе зв’язку з реальним свiтом, аби набути значення. «Це не означае, що на твори мистецтва треба дивитися лише в поруйнованих i безладних середовищах, – справедливо зауважуе арт-критик Джеррi Салц. – Але iснують iншi способи, i це стосуеться як простору, так i поведiнки». Парадоксальним чином яснiсть i строгiсть бiльшостi художнiх музеiв майже не дозволяють iм тлумачити мистецтво чи вводити його в контекст. Чистi стiни i тиша не дають можливостi для справжньоi розповiдi, дiалогу, перформансу, вечiрки чи будь-яких iнших заходiв, що допоможуть вам зрозумiти та оцiнити мистецтво. Тим часом це може бути своерiдним орiентиром, що потрiбен нам, аби вiльнiше почуватися в музеi. Бiльшiсть фахiвцiв i аматорiв музейноi справи щиро вiрять у бiлий куб. Вони гадають, вiн спонукае до найкращого способу взаемодii з мистецтвом. Однак iснуе значно численнiша група музейних вiдвiдувачiв, якi вважають iнакше. Вони заходять до музею з надiею й навiть очiкуванням, що здобудуть тут цiнний досвiд. У музеi ми можемо спостерiгати, як вони пересуваються вiд одного мистецького твору до iншого, присвячуючи близько десяти чи двадцяти секунд кожному об’ектовi експозицii. Їхнi обличчя виражають зацiкавлення, та водночас i втому. Постежте за ними трохи довше, i ви помiтите, що багато хто з них видаеться розгубленим, приголомшеним, збитим iз пантелику i навiть знудженим. «Наше знайомство з мистецтвом не завжди вiдбуваеться так добре, як могло б, – зауважуе фiлософ Алан де Боттон. – Той спосiб, у який iстеблiшмент презентуе нам мистецтво, не заохочуе нас до взаемодii з мистецькими творами». Ви можете взяти iнiцiативу у своi руки Музей – це найвiдповiднiше мiсце для формування наших уявлень про мистецтво. Чому ж тодi iснуе так багато чудових книжок iз коротким оглядом iсторii мистецтва, але жодна не розповiдае, як iз найбiльшою користю для себе використати можливостi музею? Наша взаемодiя з мистецькими творами може приносити нам справжне задоволення i навiть осяяння. Але не дозволяйте ввести себе в оману. Не варто думати, що простого перебування в музеi разом iз видатними творами i iх споглядання достатньо, щоб здобути осмислений мистецький досвiд. Для цього ви повиннi встановити особистий зв’язок iз мистецтвом, певним чином його зрозумiвши чи зазнавши його впливу. У багатьох iз нас ця iскра не спалахуе сама по собi. Ви можете сподiватися, що музей вам у цьому допоможе, проте умови бiлого куба часто справляють протилежний ефект: вони не дозволяють нам зробити свiй досвiд осмисленим. Проте е й добра новина: багато в чому ви можете взяти iнiцiативу у своi руки i самотужки формувати власний мистецький досвiд. Можливо, музеi мають вагомi пiдстави презентувати мистецтво саме так, однак лише вiд вас залежить, як ви його сприйматимете. Нехай музеi мистецтв на вигляд i за вiдчуттями схожi на стерильний бiлий простiр, та це не означае, що ви мусите дiяти вiдповiдно. Насправдi, щоб зробити вiдвiдини змiстовними, вам краще дотримуватись iншого пiдходу. Саме про це наша книжка: вона пропонуе новий погляд на те, як поводитись iз творами мистецтва, щоб ваш вiзит до музею залишив незабутне враження. Трохи зухвальства та креативностi Незалежно вiд того, чи ви постiйний вiдвiдувач, чи початкiвець, ця книжка пропонуе свiжий погляд на художнiй музей. Вона продемонструе сенс i абсурднiсть музейного етикету. З ii допомогою ви здобудете трохи бiльше контролю над ситуацiею й у такий спосiб подолаете труднощi, якi ставить перед нами бiлий куб. Адже звична поведiнка в музеi – «йти повiльно, але не зупинятися», як висловилась письменниця Гертруда Стайн, рiдко бувае найбiльш результативною. Дiзнайтесь, як музейнi доглядачi можуть стати вам у пригодi. Вивчiть просте правило, яке дозволить вiдрiзняти добре мистецтво вiд поганого. Вiдкрийте для себе здатнiсть дiтей показати вам вiдблиски великого свiту, прихованi за мистецькими творами. Прагнення задовольнити свiй iнтерес спонукатиме час вiд часу сходити з протоптаноi стежки, коли вам захочеться взяти на себе iнiцiативу або ж у вас виникне якась цiкава думка. Ця книжка показуе, як, виявивши трохи зухвальства та креативностi, ви можете знайти тi новi й захопливi способи взаемодii з мистецтвом, що зроблять ваш вiзит до музею справдi результативним. Книжка «Як ходити до музею» створена як практичний i водночас цiкавий посiбник, призначений для допитливого та рiшучого вiдвiдувача музеiв. Сподiваемося, вона дасть вам натхнення, щоб зробити художнiй музей мiсцем, сповненим життя, i джерелом задоволення. Менi б хотiлося, щоб ви не просто прочитали книжку, а, радше, почали дiяти вiдповiдно до висловлених у нiй iдей. Адже художнiй музей, зрештою, е тим, чим ви його зробите. Як читати цю книжку Надати змiстовностi вашому перебуванню в музеi – не означае зробити щось правильно. Скорiше це означае робити багато речей iнакше. Тому й книжка не написана як один суцiльний текст, який ви мусите прочитати вiд початку до кiнця. Натомiсть у нiй 32 поради – або, якщо хочете, стратегii вiдвiдувача, – якi допоможуть зробити вашi вiдвiдини бiльш осмисленими. Мета кожноi поради – надихнути або спонукати вас оцiнити, як ви поводилися в музеi досi, та з’ясувати, якi ви маете можливостi поводитись iнакше. Деякi з цих пiдказок стосуються внутрiшнього облаштування музею, iншi зосередженi на тому, як дивитися на твори мистецтва та як взаемодiяти з iншими вiдвiдувачами. Для зручнiшого читання стратегii пронумерованi, але не класифiкованi. Ви вiльнi читати iх у тiй послiдовностi, яка вам бiльше до вподоби. 1. Як вигiдно скористатися знаннями музейного доглядача. Очi музею Парадоксальнiсть роботи доглядача полягае в тому, що вiн е найбiльш видимим працiвником музею i водночас його найчастiше не помiчають. Можливо, так вiдбуваеться, бо ми схильнi сприймати доглядачiв, якi нерiдко стоять мовчки з кам’яним виразом обличчя, скорiше як машини, анiж як живих людей. Це прикре непорозумiння. «Музейнi доглядачi знаходять тих, хто заблукав, спрямовують розгублених i рятують малюкiв вiд зiткнення з нерухомими скульптурами», – так характеризуе значення цих працiвникiв музею журналiст Девiд Воллiс. Щоб давати раду тим, хто обмацуе картини, контрабандистам газованих напоiв i самопроголошеним арт-критикам, доглядачi мусять бути водночас пильними, як офiцери полiцii, та спiвчутливими, як вихователi дитсадка. Конец ознакомительного фрагмента. Текст предоставлен ООО «ЛитРес». Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=48944610&lfrom=688855901) на ЛитРес. Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.