Підводний свiт

Пiдводний свiт Інга Юрiiвна Романенко Марiя Олександрiвна Панкова Шкiльна бiблiотека. Дитяча енциклопедiя Книжка "Пiдводний свiт" продовжуе серiю дитячих енциклопедiй видавництва Фолiо. Вона розповiдае про найрiзноманiтнiших мешканцiв гiдросфери, якi належать до рiзних класiв та родiв, але всiх iх об"еднуе одне: життя цих тварин та рослин тiсно пов"язане з водою. М. Панкова Пiдводний свiт І. Планета вода Восьме диво свiту Якщо ми поглянемо на нашу планету з космосу, основним ii кольором буде блакитний. Океани та моря, рiчки та озера, льодовики та гейзери створюють одну з оболонок Землi, яку називають гiдросферою. В пiдручниках з географii написано, що вода займае 71% земноi поверхнi. Чому ж тодi ми називаемо нашу планету Землею? Води ж значно бiльше? Вiдповiдь дуже проста: людина у водi жити не може. Ми робимо невеликi екскурсii до пiдводного свiту, ми користуемося його скарбами, але переселитися до нього навiть не мрiемо. А ось тi iстоти, про яких пiде мова у цiй книжцi, назвали б свiй свiт iнакше: планета Вода. У пiдводному свiтi е все, що й у звичайному: день i нiч, рiки та гори, рослини й тварини. Але умови iхнього iснування все-таки вiдрiзняються вiд тих, до яких ми звикли. Що таке вода? Запитайте про це людей рiзних професiй i отримаете дуже рiзнi вiдповiдi. Бiологи скажуть вам, що вода – чи не найголовнiша умова iснування життя на Землi, колиска еволюцii. Медики зазначать, що мiнеральнi води – це природнi лiки, а брудна вода – розсадник хвороб, тому ii треба кип’ятити. Хiмiки назвуть вам ii формулу: два атоми водню та один – кисню. Вони скажуть, що вода – це рiдина, яка не мае власного смаку, кольору та запаху. Чому ж нашi рiчки, озера та моря непрозорi, а кольоровi? Бiльша часшна запасiв води на Землi – це солона вода океанiв (97 %). На долю прiсноi  води залишаеться тiльки 2 %, але насправдi наземнi мешканцi можуть користуватися ще  меншою ii кiлькiстю: майже половина цих запасiв «законсервована» у льодовиках Гренландii та Антарктиди. Ми ж знаемо, що на мапi е Червоне, Бiле та Жовте море. Причини забарвлення води можуть бути дуже рiзнi. По-перше, вода – майже унiверсальний розчинник. Вона здатна розчиняти бiльше солей та iнших речовин, нiж будь-яка рiдина. Крiм того, вода може окислювати майже всi метали та розкришувати навiть наймiцнiшi гiрськi породи. Ось цi породи та речовини, принесенi рiчками до Жовтого моря, i забарвлюють його води. З Червоним морем все iнакше. Його колiр – наслiдок перiодичного цвiтiння маленьких водоростей (цiкавий факт: водоростi мають назву синьо-зелених, а море – Червоне!). А Бiле море так назвали тому, що 200 днiв на рiк воно вкрите кригою. Деякi властивостi води настiльки незвичайнi, що треба сказати про них хоча б декiлька слiв. Перша вiдмiннiсть води – те, що це едина на Землi речовина, яку в природних умовах можна зустрiти i в твердому, i в рiдкому, i в газоподiбному станi. Для кожного стану води ми маемо окремi слова: рiдину називаемо водою, тверду воду – кригою або снiгом, а газоподiбну – парою. Перехiд з одного стану до iншого у води також не зовсiм такий, як у iнших речовин. Ми знаемо, що всi тiла при охолодженнi зменшуються. Але якщо налити у пляшку води, щiльно закрити пробкою i покласти на мороз, то лiд або видавить пробку, або розiрве пляшку. Об’ем льоду буде бiльшим, нiж об’ем води, яку ми налили у пляшку. А сам вiн буде легшим за воду. Це вiдбуваеться тому, що при замерзаннi вода змiнюе молекулярну структуру. Якби було iнакше, то лiд би заповнив усi моря та океани вiд дна до поверхнi. Водне середовище мае ще декiлька властивостей, якi впливають на життя йогомешканцiв. Основнi зних – це прозорiсть, густина, електропровiднiсть (здатнiсть про водити електричний струм). Температура води у Свiтовому океанi неоднакова: вiд – 2 до + 30 градусiв за Цельсiем. У прибережних водах Перськоi затоки вона може прогрiватися навiть до 36 градусiв тепла. А найнижчу температуру  спостерiгають у морi Ведделла, в Антарктицi. Втiм, значна кiлькiсть води бiльш однорiдна: три чвертi загального об’ему води мають температуру вiд нуля до шести градусiв тепла. Прозорiсть води вимiрюють за допомогою бiлого диска дiаметром 30 см. Його опускають у воду та вiдстежують, на якiй глибинi його буде ще видно. Найбiльша прозорiсть була зареестрована у Саргасовому морi: диск було видно на глибинi 65 м. Зрозумiло, у каламутнiй водi свiтло поглинаеться набагато сильнiше: диск «щезае» вже через кiлька десяткiв сантиметрiв. Вiд прозоростi води залежить насамперед забезпечення рослин та тварин свiтлом. У морях iз прозорою водою слабке синьо-зелене свiтло, що його може сприйняти людське око, видно на глибинi 800 м. Чутливi прилади фiксують його трохи глибше – до кiлометровоi глибини. Мабуть, ви помiтили, що у водi ваше тiло стае легшим, нiж на сушi. Це тому, що вода густiша за повiтря майже у 800 разiв. Вона виштовхуе на поверхню предмети, якi мають меншу густину. Велике значення мае пло-щина тiл на яку дiе з виштовхувальна сила води: чим вона бiльша  тим сильнiше вода буде «пiдтримувати» тiло. Але густина води стае перешкодою для швидкостi руху: спробуйте побiгати у водi, i ви вiдчуете, що всi рухи стають повiльнiшими. Для того, щоб подолати опiр водного середовища, потрiбна так звана обтiчна форма тiла. Подивiться на малюнки, i ви побачите, що форму багатьох сучасних суден людина перейняла у мешканцiв пiдводного свiту. Свiтло у водi та в повiтрi вiдбиваеться неоднаково. Тому, коли ми пiрнаемомаскою, всi пiдводнi предмети та iстоти здаються бiльшими на третину. Густина води змiнюеться в залежностi вiд ii температури, солоностi та тиску. Чим нижче температура, вище солонiсть та тиск, тим густiшою стае вода. До речi, пiд солонiстю вченi розумiють не кiлькiсть солi у водi, а загальну кiлькiсть розчинених у нiй речовин. До складу морськоi води входять 72 хiмiчнi елементи. Найбiльш поширенi з них – хлор, натрiй, магнiй, сiрка, кальцiй, калiй, бром, вуглець, стронцiй та бор. Решта елементiв розчинена в дуже невеликiй кiлькостi. Велике значення мае наявнiсть у водi розчиненого кисню, яким дихають воднi тварини. Звiдки ж вiн береться? Виявляеться, киснем пiдводний свiт забезпечують рослини за допомогою фотосинтезу. Цей процес розпочався приблизно три мiльярди рокiв тому. Нинi знайдеться небагато куточкiв пiдводного свiту, у яких кисню не вистачае. Але в теплих водах його менше, нiж у холодних. Завдяки тому, що вода мае бiльшу густину, нiж повiтря, звук у пiдводному свiтi розходиться швидше та краще (середня швидкiсть поширення звуку в водi становить 1500 м/сек). Саме тому пiд час риболовлi потрiбно сидiти дуже тихо – незвичнi звуки можуть налякати рибу. На глибинах важливу роль вiдiграе пiдводний тиск. Тиск води набагато сильнiший за тиск повiтря. Через кожнi 10 метрiв вiн зростае на одну атмосферу (це означае, що на кожний квадратний сантиметр поверхнi додаеться тиск, який дорiвнюе одному кiлограму). На кiлометровiй глибинi тиск становить 100 атмосфер. Цього досить, щоб опущений на цю глибину шматок дерева стиснувся вдвiчi. Саме тому пiдводнi апарати – батискафи, батисфери та субмарини – захищають дуже товстим шаром з наймiцнiшоi сталi. У морськiй водi розчиненi також дорогоцiннi метали. Наприклад, золота в океанi стiльки, що його вистачило б, щоб зробити мiльярдерами всiх людей на планетi. Щоправда, дешевого способу видобування «морського» золота поки що не iснуе, а коли його придумають, саме золото значно подешевшае. Здатнiсть води проводити електричний струм використовують воднi тварини. Деякi з них за допомогою електрики орiентуються у просторi, iншi спiлкуються, а дехто пристосував електричну енергiю для полювання (докладнiше про це ми розповiмо в наступних роздiлах). Залишаеться тiльки дивуватися, як першi рослини та тварини змогли подолати рiзницю мiж водою та сушею – настiльки цi свiти рiзнi. Давайте простежимо, як i коли це сталося. Джерело життя Життя на нашiй планетi виникло у водi. І дерева, i квiти, i птахи, i рептилii, i ми з вами походимо вiд прадавнiх органiзмiв, що з’явилися 4,5 мiльярди рокiв тому. Цi iстоти мали дуже простий склад тiла, вони сприймали навколишнiй свiт усiею поверхнею тiла i ще не вмiли анi бачити, анi чути. Ноги, хвости, очi та вуха з’явилися набагато пiзнiше. Отже, коли ми називаемо тварин нашими меншими братами, то майже нiчого не вигадуемо. Окрiм того, це ще питання, кого вважати старшим: деякi з наших сусiдiв на планетi з’явилися набагато ранiше, нiж перша людина. Першi мешканцi планети плавали у водi, вiддавшись на волю течii та вiтрiв. Потiм вони почали пристосовуватись до навколишнього середовища, стали несхожими одне на одного. Еволюцiя рослинного та тваринного свiту – це дуже довгий процес, який тривае мiльйони, а iнодi навiть мiльярди рокiв. Чому ж так довго? Щоб зрозумiти це давайте простежимо за тим, якутворюються рiзнi види. Отже, ми маемокрихiтну амебоподiбнуiстоту, яка вiльно плавае у водному просторi. Легенди про народження життя у водi е в  багатьох народiв. Майже всi вонипочинаються з того, що колись у давнину вся земля була вкрита океаном. Навiть у  Бiблii перед створенням свiту Дух Божий лiтав над водами. У кожноi такоi iстоти е властивостi, однi з яких кориснi для неi, iншi – нейтральнi, а третi – шкiдливi (у сучасних тварин властивостi також подiляються на групи; шкiдливою для тварин може стати вiдсутнiсть забарвлення, яка заважае iхньому маскуванню). Спочатку всi iстоти знаходяться в однакових умовах, тому з ними нiчого не дiеться. Але раптом навколишнi обставини змiнюються. Наприклад, частина цих тварин потрапляе в течiю. Постiйний струмiнь води починае впливати на iхнi тiла, i тут спрацьовуе процес пристосування. Деякi тварини намагаються осiсти на дно, де течiя не така сильна. Іншi «вчаться» рухатися швидше, щоб якось протистояти струменю води. Тi з них, хто найкраще пристосовуеться до нових умов, рiдше гинуть i можуть дати бiльше потомства. Серед iхнiх нащадкiв також виживають тi, хто найкраще пристосувався до навколишнього середовища. Таким чином тi властивостi, якi кориснi для даного виду, накопичуються вiд поколiння до поколiння. Якщо через кiлька тисячолiть ми подивимося на двох родичiв, то побачимо, що в них рiзна форма тiла. Тi, хто залишився у воднiй товщi, нагадують кульки з нiжками, а мешканцi дна бiльш сплюснутi. Але все це – тiльки перший крок. Спочатку тварини споживають готовi речовини, якими насичена вода. Та коли вони надто сильно розмножуються, iжi на всiх не вистачае. Тому бiльшi «амеби» починають поiдати менших. iхнiй зрiст i вага збiльшуються. Щоб решта тварин не загинула, вони починають розмножуватися швидше. Деякi iстоти вчаться використовувати енергiю сонячних променiв (фотосинтез) або хiмiчнi реакцii (хемосинтез). І все це – дуже повiльно, крок за кроком, поколiння за поколiнням. Нарештi кiлькiсть переходить у якiсть: з’являються тварини та рослини. Якби ми сiли в машину часу i повернулися б на 2 600 мiльйонiв рокiв назад, Дiатомова водорiсть то океан здався б нам мертвим: анi риб, пiннулярiя анi медуз, над водою не лiтають птахи, не виповзають на узбережжя краби… Але насправдi в цей час у морi йшла велика робота. Розмножувалися залiзотворнi бактерii (саме iм ми завдячуемо появою запасiв залiзних руд), у водному просторi плавали першi представники фiтопланктону – крихiтнi рослини. Бактерii з того часу майже не змiнилися, але iншi мешканцi пiдводного свiту пройшли довгий шлях у своему розвитку. Протягом мiльйонiв рокiв вiдбувалося поступове ускладнення органiзмiв. Одними з перших виникли синьо-зеленi водоростi. Серед них були i одноклiтиннi органiзми, i багатоклiтиннi, якi нагадували тоненькi довгi нитки. Цi водоростi брали участь в утвореннi деяких геологiчних порiд (переважно вапнякiв). Дуже цiкавими жителями прадавнiх морiв були дiатомовi водоростi. Вони мали зовнiшнiй скелет, який нагадував коробочку з кришечкою. Коли дiатомеi розмножувалися, то просто дiлилися навпiл, i кожна нова водорiсть отримувала половинку захисноi оболонки. Щоправда, подiл був нерiвним: одним дiатомiтам дiставалася «коробочка», а iншим – «кришечка», трохи менша за розмiром. Другу половинку потрiбно було виростити самостiйно. Коли життя дiатомей закiнчувалося, коробочки та кришечки опускалися на океанське дно. Протягом мiльярдiв рокiв вони накопичувалися, твердiли i утворювали породу, яку так i називають – дiатомiт. Шари дiатомiту iнодi бувають 100 м завтовшки. Дiатомiти iснують i зараз. iх можна зустрiти не тiльки у водоймах, але й у грунтi i навiть на скелях. Близько 700 мiльйонiв рокiв тому в океанi з’явилися безхребетнi тварини: кишковопорожниннi, анелiди, артроподи, безчерепашковi молюски, погонофори. Ще через 130 мiльйонiв рокiв в океанi стався справжнiй вибух нових видiв. Виникло багато нових органiзмiв: трилобiти, двостулковi та черевоногi молюски, хiолiти, брахiоподи iз хiтиновим скелетом, губки та корали. Протягом наступних 100 млн рокiв життя пiдводного свiту збагатилося ще бiльше. З’явилися морськi лiлii, морськi iжаки, головоногi. Двостулковi молюски продовжували iнтенсивно розвиватися. Серед рослин найбiльш поширеними залишалися синьо-зеленi водоростi, але виникли першi плауни, якi почали опановувати сушу. Наступним кроком стала поява панцирних риб, ракоскорпiонiв. Це сталося близько 440 млн рокiв тому. Прiснi водойми заповнили гiгантськi прiсноводнi рослини нематофiтони, почалося розповсюдження кiльчастих, сифонових, бурих водоростей. Настав розквiт граптолiтiв. Цi тварини селилися колонiями, якi мали форму кущiв, дерев, сiтчастих споруд i двошаровий зовнiшнiй скелет. Вони вимерли 350 млн рокiв тому. На змiну вимерлим iстотам прийшли новi. У водному свiтi розповсюдилися панцирнi риби птерасписи, кокостеуси, птерихтиси. Згодом виникли першi земноводнi— стегоцефали – та першi рептилii – котилозаври. В морях широко розповсюдилися головоногi молюски, брахiоподи, рiзноманiтнi голкошкiрi, дводишнi та кистеперi риби, а також чотирипроменевi та трубчастi корали. Наступнi змiни у свiтовому океанi, якi сталися приблизно 230 млн рокiв тому, пов’язанi з динозаврами. Вони ще не остаточно порвали з морською стихiею, тому бiльшiсть цих велетнiв час вiд часу поверталася до води. Сушу засвоювали i прадавнi амфiбii (мастодонозаври), i рептилii (платеозаври, котласii, динозаври). У цей перiод одними з найстрашнiших хижакiв були гiгантськi крокодили – белодони. В морях також було чимало велетнiв: iхтiозаври та плезiозаври. Тi мешканцi пiдводного свiту, якi «народилися» ранiше, продовжували розмножуватися та вдосконалюватися. Приблизно через 50 млн рокiв у водi оселилися новi мешканцi: амонiти, белемнiти, тригонii, неринii. Всi вони належали до безхребетних. Рештки белемнiтiв i сьогоднi можна побачити у вiдкладеннях вапняних порiд. iх називають «чортовими пальцями». Подальшi «революцii» в тваринному свiтi проходили на суходолi. А в морях та рiчках розповсюджувалися тi види, що виникли ранiше, деякi з них зникали, iншi займали свое мiсце у водному свiтi. Коли йдеться про давнiх мешканцiв, ми чомусь вiдразу уявляемо собi рештки панцирiв та черепашок, експонати зоологiчних музеiв та сторiнки пiдручникiв. Але це не зовсiм так. По-перше, значна бiльшiсть пiдводних мешканцiв, якi жили в давнину, зустрiчаеться i сьогоднi. На сьогоднiшнiй день вiдомо 150 тис. видiв живих iстот, якi мешкають у морях та океанах. Порiвняно недавно виникли тiгаки костистi риби, якi сьогоднi переживають перiод розквiту. По-друге, навiть тi тварини, яких вважали вже давно не iснуючими, не обов’язково щезли з пiдводного царства. Яскравим прикладом може служити латимерiя. До 1938 року вона числилася серед вимерлих видiв. Латимерii вважаються предками усiх земноводних. iхнi плавцi дуже сильнi i трохи нагадують кiнцiвки прадавнiх амфiбiй. Вимерлими вважали i клас молюскiв моноплакофорiв. iхнi черепашки з вiдбитками м’язiв дослiдники знаходили часто, а в 1952 роцi побачили i живого представника цих тварин. Усе це свiдчить про те, що ми вiдкрили далеко не всi таемницi океану, i попереду нас чекае чимало сюрпризiв. Навiщо потрiбна класифiкацiя живих iстот? Для того, щоб орiентуватися у безмежному рiзноманiттi живих iстот, якi мешкають на нашiй планетi, потрiбно мати певну схему. Вченi багато разiв робили спроби якось об’еднати рiзнi види тварин. Результат iхнiх зусиль виявився дуже плiдним. Усi живi iстоти були подiленi на двi великi групи: тварин та рослин. Кожна з цих груп мае власнi пiдроздiли, якi розгалужуються, наче паростки. Для того, щоб зрозумiти, яким чином це вiдбуваеться, давайте розглянемо класифiкацiю тваринного свiту. Усi тварини подiляються на типи. В тваринному свiтi розрiзняють такi типи: 1. Найпростiшi. 2. Губки. 3. Кишковопорожниннi. 4. Плоскi черви. 5. Круглi черви. 6. Кiльчастi черви. 7. Молюски. 8. Членистоногi. 9. Голкошкiрi. 10. Хордовi. Кожен з цих типiв мае пiдроздiли, що поеднують тварин, якi мають спiльних предкiв та будова яких вiдповiдае певному «плану». Наприклад, до молюскiв входять три класи: черевоногi, двостулковi та головоногi. А до членистоногих вiдносять такi класи: ракоподiбнi, павукоподiбнi та комахи. Класи, в свою чергу, подiляються на так званi ряди. Тварини, якi входять до одного ряду, мають мiж собою набагато бiльше спiльного, нiж тi, хто входить тiльки до того ж самого класу. Наприклад, до типу хордових належать такi рiзнi iстоти, як черепахи, птахи, риби. Вони мають загальну для всiх ознаку: наявнiсть хребта, якого в iнших типiв немае. Але всi цi тварини настiльки рiзнi, що iхня схожiсть майже непомiтна. Зовсiм iнакше у класах. Якщо ви побачите дятла та, скажiмо, синицю, ви легко здогадаетесь, якi риси е спiльними для цих iстот. Ряди поеднують, якщо можна так сказати, дуже близьких родичiв. До класу рептилiй входить три ряди: лускатi, черепахи та крокодили. Кожен ряд об’еднуе зазвичай кiлька видiв. Їхня кiлькiсть може коливатися вiд двох до кiлькох тисяч. Загальну картину тваринного свiту можна побачити на простiй схемi (у дужках наводяться типовi представники класiв або рядiв): Тип Найпростiшi Саркодовi (амеба, дизентерiйна амеба) Джгутиковi (трипаносоми, лейшманii, лямблii) Споровики (малярiйний плазмодiй) Інфузорii (iнфузорiя туфелька) Тип Губки Тип Кишковопорожниннi Класи гiдроiдних i сцифоiдних Гiдра прiсноводна Корали Тип Плоскi черви Клас Вiйчастi черви (планарiя молочно-бiла) Клас Сисуни, або Трематоди (печiнковий сисун, котячий сисун) Клас Стьожковi черви, або Цестоди (бичачий та свинячий цiп’як, широкий стьожак) Тип Круглi черви Клас Нематоди, або Круглi черви (фiтонематоди; свиняча аскарида, кiнська аскарида, людська аскарида, гострик, трихiнела) Тип Кiльчастi черви Клас Багатощетинковi черви (пiсковиця) Клас Малощетинковi черви (австралiйський земляний черв’як, дощовi черв’яки, трубочник) Клас П’явки (медична п’явка) Тип Молюски Клас Черевоногi (рапана, виноградний слимак, голий слизняк, котушка рогова, п’явушник) Клас Двостулковi (беззубка, перлiвниця, морський гребiнець, устриця, мiдiя, корабельний черв’як) Клас Головоногi (наутилус, каракатиця, восьминiг) Тип Членистоногi Клас Ракоподiбнi (ряди Десятиногi раки, Рiвноногi раки, Гiллястовусi, Веслоногi, Коропоiди) Клас Павукоподiбнi (ряди Павуки, Клiщi) Клас Комахи (ряди Таргани, Термiти, Прямокрилi, Вошi, Клопи, Рiвнокрилi, Бабки, Жуки, Метелики, Перетинчастокрилi, Двокрилi, Блохи) Тип Голкошкiрi Тип Хордовi Клас Круглоротi (угорська та украiнська мiнога) Клас Хрящовi риби (ряди Акули, Скати) Клас Костистi риби (ряди Осетровi, Оселедцевi, Лососевi, Коропоподiбнi, Окунеподiбнi) Клас Земноводнi, або Амфiбii (ряди Хвостатi земноводнi, Безхвостi земноводнi) Клас Плазуни, або Рептилii (ряди Лускатi, Черепахи, Крокодили) Клас Птахи (надряди Безкiлевi птахи, Пiнгвiни, Кiлегрудi птахи) Кiлегрудi птахи (ряди Куринi, Гуси, Дятли, Соколинi, Сови, Лелеки, Журавлi, Горобинi) Клас Ссавцi, або Звiрi (надряди Яйцероднi, сумчастi i плацентарнi) Плацентарнi (ряди Комахоiднi, Рукокрилi, Гризуни, Зайцi, Хижi, Ластоногi, Китоподiбнi, Парнокопитнi, Непарнокопитнi, Примати) Завдяки класифiкацii можна легко визначити мiсце кожноi тварини у свiтi, дiзнатися про ii будову та найближчих родичiв, простежити за iсторiею виникнення цього виду. Давайте спробуемо розповiсти щось про гребiнчастого тритона. Припустiмо, в нас е тiльки його повний «паспорт»: ряд Хвостатi земноводнi, клас Земноводнi (амфiбii), тип Хордовi. Що ж ми можемо розповiсти про цю тварину? По-перше, в неi е гребiнь (це ясно з назви). По-друге, вона е амфiбiею, тобто мешкае вiдразу у двох свiтах: у водi та на землi – i поеднуе в собi риси водних та наземних тварин. Якщо ми добре знаемо ознаки хвостатих земноводних, то вiдразу уявимо собi тварину з видовженим тiлом, яке подiлене на голову, тулуб та хвiст. Коли вченi пiдраховували загальну кiлькiсть видiв живих iстот, вони звернули увагу на цiкавий факт: на сушi мешкае набагато бiльше (майже в сiм разiв) видiв тварин та рослин, нiж у морi. Але коли вони почали пiдраховувати класи, ситуацiя змiнилася: у морi, виявляеться, набагато бiльше представникiв рiзних класiв, нiж на сушi та в прiсних водах заразом. Шкiра цiеi тварини гладенька, без волосся або пiр’я. Найiмовiрнiше, вона вiдкладае iкру, з якоi виводяться личинки. Зустрiти цю тварину можна або в водi, або десь поблизу. Оскiльки всi амфiбii – хижаки, тритон також повинен живитися тваринною iжею. Нарештi, це холоднокровна iстота, тому взимку вона повинна впадати у сплячку. Це тiльки декiлька вiдомостей про тритона, якi можна отримати за допомогою класифiкацii навiть тодi, коли ви його жодного разу не бачили. Прогулянка «поверхами» океану Океан – це великий дiм iз багатьма «поверхами». Його дахом е поверхня води – тоненька плiвка, яка вiдокремлюе нашi свiти. Найвищий поверх вдень майже прозорий. У ньому вируе життя: тут знаходиться дитячий садочок медуз та багатьох риб, у воднiй товщi плавае безлiч невеликих рослинок та тваринок. На поверхнi завжди багато гостей. З повiтря на воду опускаються птахи, з глибини пiдiймаються дельфiни, щоб ковтнути повiтря або погратися один з одним. Мешканцi верхнього поверху живуть дуже неспокiйно. Так, свiтла та кисню в водi багато, але i ворогiв тут чимало, i живеш, як на гойдалцi: вгору – вниз, вгору – вниз… Мiлини зазвичай знаходяться бiля берегiв континентiв. Інодi вони простягаються на кiлька кiлометрiв, а iнодi займають тiльки вузеньку смугу, за якою починаеться обрив. На мiлинах зустрiчаються воднi комахи, молюски, медузи. Над водою планерують летючi риби. Трохи далi, на бiльшiй глибинi, виплигують з води дельфiни. Тут росте багато водних рослин, корiння яких занурене у пiдводний грунт. Водоростi також почувають себе добре. Вони вiльно плавають на поверхнi, виробляючи кисень (до речi, водоростi майже на 70 вiдсоткiв забезпечують нас киснем). Вранцi на освiтленi сонцем пiдводнi галявини виходять погрiтися краби. А вночi до верхнього поверху пiдiймаються з глибини хижi риби. По воднiй поверхнi швидко пересуваються водомiри (вони бувають i морськi, i прiсноводнi). У прiсних водах мiлина – мiсце «проживання» пiскарiв (iх ще називають пiчкурами), якi занурюються у пiсок, личинок комах, амфiбiй. Середнi шари свiтового океану населенi бiльш густо. Саме тут перемiщуються косяки риб, у тому числi й промислових. iхнi назви добре вiдомi всiм: скумбрiя, трiска, ставрида, окунь. Окунi мешкають i в рiчках, i в морях. Прiсноводних ми добре знаемо: вони живуть у чистих рiчках та озерах i вiдомi своiм фантастичним ненажерством. Морськi окунi вiдрiзняються вiд прiсноводних i розмiром, i кольором. iхне забарвлення поеднуе яскраво-червоний та синiй колiр. Синi вiзерунки на червоному тлi трохи нагадують лiтери, тому морський окунь мае другу назву – писар. Ще один представник окуневих – багатоколючник – сягае 2 метрiв, а його вага дорiвнюе 50 кг. Вiн мае чудове сине забарвлення, мешкае у вiдкритому океанi i вирiзняеться дуже цiкавою звичкою: супроводжувати уламки кораблiв. Бiля уламкiв багатоколючники збираються цiлими зграями, затiвають мiж собою iгри. Інодi одна з риб виплигуе з води та деякий час просто лежить на iмпровiзованому «плотi». Така поведiнка пояснюеться тим, що на рештках суден заводяться невеликi рачки, яких окунi залюбки поiдають. У воднiй товщi живуть майже всi рекордсмени зi швидкостi – тунцi, меч-риба, вiтрильник. Але постiйноi «прописки» такi риби зазвичай не мають: вони легко пiдiймаються на поверхню i так само легко занурюються в глибини. Мешканцям глибин живеться дуже важко. Сонячного свiтла тут майже немае, навкруги пануе темрява. iжi тут небагато. Частина ii випадае, наче дощ, з верхнiх поверхiв пiдводного будинку, частину приносять рiчки. Кисню тут також небагато, оскiльки воднi рослини ростуть лише там, куди сягае сонячне свiтло. Тому на глибинi постiйно йде боротьба за виживання. На глибинах можна зустрiти тих тварин, якi, як вважалося, мешкають набагато вище. Наприклад, восьминоги попадаються у сiтку навiть на чотирикi-лометровiй глибинi, морськi iжаки зустрiчаються в шести кiлометрах вiд поверхнi, морськi зiрки добре себе почувають ще на кiлометр глибше. Восьмикiлометрову вiдмiтку долають окремi медузи, молюски та краби. На глибинi 10 км умови iснування настiльки суворi, що вижити можуть лише декiлька видiв. Найбiльш поширенi на цьому поверсi голотурii. Цi iстоти мають видовжене тiло овальноi, цилiндричноi або червоподiбноi форми. Вони повiльно повзуть по дну, поiдаючи органiчнi рештки та планктон. Ротовий отвiр у голотурiй, якi мешкають на великих глибинах, знаходиться майже на животi, а передня частина тiла нагадуе голову. Голотурiй, у свою чергу, поiдають придоннi риби та краби. Фiтопланктону тут немае, але зоопланктон представлений кiлькома видами. Суворi умови iснування привели до виникнення дуже незвичайних видiв, якi довго залишалися легендарними, оскiльки iх могли знайти тiльки випадково. Лише з появою сучасних батискафiв стало можливим простежити за ними у рiднiй стихii. До таких тварин належать вудильники, деякi види кальмарiв, глибиннi акули та iншi iстоти, про яких пiде мова у третьому роздiлi цiеi книжки. Водний свiт населений дуже неоднорiдно. Подекуди життя буквально вируе, а в деяких куточках можуть вижити далеко не всi тварини чи рослини. Це пов’язано з рiзницею в температурi, в хiмiчному складi води. У прiснiй водi – своi жителi, у солонiй – своi. Морських мешканцiв набагато бiльше оскiльки вони мають довшу iсторiю i бiльше простору для iснування. Людинi вiдомо близько 1000 видiв тварин та рослин, якi мешкають на глибинах до 3 тисяч метрiв, 146 видiв, якi зустрiчаються на глибинi до 6 кiлометрiв. На 10-кiлометровiй -глибинi мешкае тiльки 5 видiв. Коли прiсна вода змiшуеться з морською (наприклад, там, де рiчки впадають у море), багатьом тваринам та рослинам стае дуже некомфортно. Одне з найменш солоних морiв – Балтiйське. Тi види риб та молюскiв, якi потрапили сюди, набагато меншi за своiх родичiв з iнших куточкiв свiту. Життевi вподобання водних тварин та рослин дуже вiдрiзняються вiд наших. Якщо люди надають перевагу теплим куточкам планети, де можна протягом всього року вiдвiдувати пляжi, то водних жителiв найбiльше у холодних морях. В арктичних та антарктичних водах дуже добра циркуляцiя води, багато кисню. Тваринний та рослинний свiт, звичайно, не такий рiзноманiтний, як у тропiках, але густота населення тут найбiльша. Саме у пiвнiчних морях з давнiх часiв iснуе промислове рибальство: тут збираються величезнi косяки риби (оселедця, трiски, тунця та iн.). У тропiчних морях усе навпаки: кiлькiсть видiв пiдводних мешканцiв набагато бiльша, але представникiв кожного з цих видiв не дуже багато. Проте саме тут можна зустрiти найяскравiших та найкрасивiших тварин. Бiльшiсть фотографiй пiдводних «красунь» привозять саме з тропiкiв. Пiдводнi мешканцi розселюються у декiлькох вимiрах. По-перше, пiдводними «поверхами». По-друге, в усiх напрямках свiту. Деякi з них зустрiчаються в певних клiматичних умовах, тому розповсюджуються по обидва боки вiд екватора. Територiю, на якiй зустрiчаеться певний вид тварин або рослин, вченi називають ареалом. У морських мешканцiв ареали часто позначенi на мапi суцiльною плямою бiльшого чи меншого розмiру. Прiсноводнi тварини та рослини мають найчастiше розiрваний ареал, оскiльки мiж рiчками та озерами, в яких вони мешкають, iснують нездоланнi перешкоди. Ареали окремих видiв накладаються один на одного, створюючи багатокольорову мозаiку. Серед водних тварин е й такi, що можуть вижити в тих умовах, де iншi загинуть. Бiлi ведмедi, наприклад, здатнi пiдтримувати температуру тiла на 80 градусiв вищу, нiж температура навколишнього середовища. Тому вони спроможнi пережити довгi арктичнi зими. Крижанi риби, якi також мешкають у полярних морях, теж не бояться морозу. А невелика рибка далiя, яка зустрiчаеться в озерах Чукотки, демонструе i зовсiм унiкальне пристосування до низьких температур. Коли озера взимку промерзають до самого дна, рибка вмерзае в лiд. У такому станi вона проводить бiльшу частину року, бо весна та лiто тут дуже короткi. Коли ж температура повiтря пiдвищуеться, далiя «оживае» i починае вести досить активний спосiб життя:  часу обмаль, а потрiбно ще i на комах по-лювати, i нереститися. Кiлькiсть органiзмiв, якi здатнi виробляти отруту, у теплих морях набагато бiльша, нiж у холодних. Дехто з водних тварин навпаки мешкае майже в окропi. Цi «екстремали» пiдводного свiту живуть, наприклад, у гарячих джерелах. Рачок, латинська назва якого термосбена мiрабiлiс, iснуе при температурi 48 градусiв за Цельсiем. Цiкаво, що коли температура води опускаеться до 30 градусiв, вiн гине… вiд холоду! Личинки одного виду комарiв та одного виду черепашок витримують температуру 51 градус, а равлик фiза акута – навiть 58 градусiв. Бiльшiсть мiкроорганiзмiв гине при температурi кипiння води – 100 градусiв. Але деякi з них утворюють навколо себе захисну капсулу, яка надае iм змогу протриматись кiлька хвилин навiть в окропi. В океанi е i своi пустелi – мiсця, у яких майже нiхто не селиться. Найбiльша з них (площею майже з Сахару) знаходиться у Тихому океанi. Туди можна потрапити, якщо плисти на пiвнiчний захiд вiд Калiфорнii. Якщо профiльтрувати 300 млн лiтрiв води звiдти, то всi iхнi жителi умiстяться у лiтровiй банцi. Ще однiею «водною пустелею» довгий час вважали Саргасове море. Хiмiчнi та органiчнi речовини тут надто швидко опускаються на дно, а рослини виробляють замало кисню. Тому тваринам тут нема чого робити, приблизно так вважали вченi. Але останнi дослiдження показали, що в Саргасовому морi зустрiчаються унiкальнi види, яких бiльше немае нiде. Вони пристосувалися до спiвiснування з водоростями. Часто океанськi пустелi можна вiдрiзнити за кольором води. Там, де море мае класичний темно-синiй колiр, водних тварин та рослин дуже мало. Пiдвищена солонiсть води також не сприяе розвитку життя. Взагалi солона та прiсна вода змiшуються мiж собою, тому в океанах рiвень солоностi змiнюеться вiд полюсiв до екватора дуже повiльно. Бедуiни, якi мешкають у спекотних пустелях, добре знайомi з феями. Цi невелички створiння мешкають у водi деяких джерел, що розташованi в оазисах. Увечерi бiля вогнища добре випити чаю. Хтось наливае в чайник води, пiдвiшуе над вогнем, а потiм всi розливають окрiп у своi пiали або кухлi, де вже чекае чайне листя. Чайник вiдставляють убiк. Але той, хто вранцi зазирне туди, побачить дуже дивну картину: у водi плавають невеличкi ажурнi iстоти. Як вони потрапили у воду? Вона ж була зовсiм чиста? Виявляеться, що яйця цих створiнь вкритi настiльки мiцною оболонкою, що можуть роками вiльно плавати у водi без жодних змiн. А коли температура пiдвищуеться до 80—90 градусiв, починаеться швидкий розвиток. Феi розвиваються, вiдкладають новi яйця, а потiм гинуть. Яечка настiльки маленькi, що iх неможливо побачити простим оком. iх разом з пiском розносить вiтер. Але у внутрiшнiх морях чи озерах вода може бути настiльки ж солоною, як маринад для огiркiв. У Мертвому морi вона нагадуе насичений розчин солi. Тому життя тут майже немае. Але його води та глина вважаються цiлющими, з них виготовляють косметику. Деякi з пiдводних пустель лежать у межах якогось ярусу, найчастiше – на глибинах. Наприклад, у Чорному морi iснуе зона смертi, яка охоплюе глибини нижче 200 м. Справа в тiм, що у цьому морi дуже погана циркуляцiя води, тому на глибинах накопичуеться сiрководень. Мандрiвники та домосiди Вченi подiляють усiх пiдводних жителiв на три великi групи: планктон, нектон та бентос. Двi першi групи живуть у товщi води, вони вiдрiзняються способом iснування. Планктон у перекладi з грецькоi мови означае «блукаючий». До цiеi групи вiдносять усi живi органiзми, якi не здатнi опиратися течii та вiтрам. Серед них е i дуже маленькi (наприклад, одноклiтиннi водоростi), i великi (одна з найбiльших представниць планктону, медуза цiанея, виростае до кiлькох метрiв). До складу планктону входять рослини (фiтопланктон) та тварини (зоопланктон). Зоопланктон пронизуе всю товщу води, а ось фiтопланктон можна зустрiти тiльки на верхнiх поверхах пiдводного свiту – на глибинi до 100 м. Опуститися нижче йому заважае нестача свiтла. Планктон вiдiграе значну роль у життi мешканцiв морiв, рiчок та озер. Ним живляться риби та морськi тварини. Людина також використовуе деяких представникiв планктону. Наприклад, креветки та криль (це – промислова назва декiлькох видiв морських рачкiв) здавна були об’ектами промислу, вони вважаються делiкатесом. А деякi види синьо-зелених водоростей – живi iндикатори забруднення води. За iнтенсивнiстю iхнього цвiтiння вченi визначають, наскiльки чиста вода в ставках та озерах. Інодi планктон несе пiдводним мешканцям смерть. Прикладом цього можуть служити «червонi припливи». Це явище виникае тодi, коли зовнiшнi умови сприяють розвитку динофлагелянтiв – представникiв фiтопланктону, розмiр яких не перевищуе кiлькох сотих мiлiметра. Вони розмножуються надзвичайно швидко, i вода набувае червоного кольору. Пiд час цвiтiння цих планктонних органiзмiв вiдбуваеться масова загибель риби. Наприклад, у 1947 роцi бiля берегiв Флориди загинуло бiльш нiж 50 мiльйонiв риб. Нектон (тобто «плаваючий») – друга велика група пiдводних жителiв. Їi складають водянi тварини, якi здатнi протистояти силi течii та можуть самостiйно пересуватися на значнi вiдстанi. Нектон утворюють риби, китоподiбнi, ластоногi, водянi змii, водянi черепахи, пiнгвiни. Характерна ознака нектонних тварин – обтiчна форма тiла та добре розвиненi органи руху. Слово бентос означае «глибина». Отже, до нього належать всi органiзми, якi живуть на днi та в грунтi водойм. До його складу також входять тварини та рослини: фiтобентос та зообентос. Зообентос моря складають молюски, багатощетинковi черви, вищi ракоподiбнi, голкошкiрi та риби (наприклад, камбала). Серед донних тварин багато таких, що е корисними для людей. Частину з них iдять (краби, омари, устрицi, гребiнцi, мiдii), а частину використовують у рiзних сферах життя. Перламутровi мушлi та перлини були чи не найдавнiшими прикрасами, деякi види черепашок вiдiгравали роль грошей. У рiчках до зообентосу входять личинки рiзних комах, молюски, п’явки, моховатки. Фiтобентос – це насамперед водоростi, але зустрiчаються в цiй групi i квiтковi рослини, i деякi види папоротевих, i мохи, i навiть… гриби. Здавалося б, усе просто й зрозумiло: мандрiвники – це тi iстоти, якi входять до нектону, а всi iншi подорожують не дуже охоче, тому ми iх i назвемо домосiдами. Так? Але давайте не поспiшати з висновками. Для того щоб вирушити в мандри, потрiбнi доволi серйознi причини. І вони справдi iснують. Щоб iжi, мiсця та кисню вистачило всiм, тварини повиннi подбати про те, щоб iхне потомство освоювало новi територii. Ця задача розв’язуеться кiлькома способами. Один з найпростiших – скористатися своiм умiнням довго та швидко плисти. Саме так роблять мiгруючi риби, наприклад лосось, який частину свого життя проводить у морi, але на нерест заходить у рiчки. Бiльшiсть дорослих лососiв гине пiсля цього довгого шляху (вченi встановили, щовiн складае iнодi 3800 км,). А молодь, коли трохи пiдросте, попливе за течiею доокеану i буде сама дбати про свою безпеку та харчування. Серед риб, здатних подорожувати суходолом, однiею з найцiкавiших е мулистий стрибiун. Ця рибка, яку можна зустрiти в тропiках, почуваеться на землi дуже впевнено: вона не тiльки може змiнити мiсце проживання, але й полюе на комах. Крiм того, це едина в свiтi риба, яка вмiе лазити по деревах. Трохи менше вiдомi мандрiвки вугрiв, хоча вони долають набагато бiльшi вiдстанi – до 6000 км. Цi риби роблять навпаки: першi дев’ять – дванадцять рокiв живуть у рiчках, а потiм пливуть вiдкладати iкру до Саргасового моря. Личинкам вугрiв для того, щоб пройти морем до рiдноi рiчки, доводиться затратити майже три роки. Вугрi широко вiдомi ще й тому, що здатнi переповзати по сушi з однiеi водойми в iншу. Звичайно, велику вiдстань вони подолати не можуть, але коли рiдний дiм раптово пересихае, смiливо вирушають на пошуки нового притулку. Так само поводяться риби-повзуни з Пiвденноi Азii та пiвнiчноамериканськi панцирнi сомики. На далекi вiдстанi здатнi плавати не тiльки риби, але й iншi тварини. Гребiнчастий крокодил, наприклад, мешкае нинi на Кокосових островах Індiйського океану. Щоб дiстатися цих берегiв, вiн повинен був подолати майже 1000 км. Бiлi ведмедi також добре плавають i без особливих проблем долають вiдстанi до 30км. Таку ж дистанцiю здатнi проплисти бегемоти. А видри, яких ми звикли вважати мешканцями рiчок, швидко пристосовуються до морськоi стихii i опановують острови, якi лежать в 15—20 км вiд узбережжя. Серед мандрiвникiв зустрiчаються i такi, що самостiйно рухатися не можуть. Морськi жолудi та морськi качечки облiплюють днища суден. Губки та корали використовують морськi течii. Китайський мохнаторукий краб уперше потрапив до Європи разом з корабельним баластом. Сьогоднi вiн розселився по багатьох европейських рiчках, деякi представники цього виду добралися навiть до Праги. Втiм, таким гостям не дуже радiють: цi краби мають звичку рити нори. Тому, коли iх стае забагато, iхне iснування ставить пiд загрозу рiчнi дамби. Деякi мешканцi пiдводного свiту проводять у мандрах все життя. Тому не дивно, що форма iхнього тiла iдеально пристосована для того, щоб ловити вiтер. Найбiльш вiдомi «вiтрильники» – це португальський кораблик та янтина. Португальський кораблик оснащений великим (до 30 см над водою) пузирем, наповненим газом. На пузирi цiеi iстоти знаходиться гребiнь, який прискорюе плавання кораблика. А в кiльватерi цього незвичайного судна тягнуться 50-метровi ловчi щупальця. Вони мiстять отруту, яка спричиняе загибель людини протягом кiлькох секунд. Янтина – черевоногий молюск. Із залоз, якi знаходяться в нього на нозi, видiляеться слиз, що утворюе плотик з пiни. Вiн пiднiмаеться над водою тiльки на 2 см, але цього вистачае, щоб янтина могла використовувати силу вiтру. Найбiльш поширений спосiб розповсюдження рiзних видiв морських тварин – це подорожi у дитинствi. Велика кiлькiсть личинок мае зовсiм iнший вигляд, нiж iхнi батьки, i належить до планктону. Личинки вiдносяться течiею та вiтром на значнi вiдстанi. Інодi бувае навпаки: личинки прикрiпленi до грунту, а дорослi тварини вiльно плавають у водi. Це характерно, наприклад, для медуз. На шляху пiдводних мандрiвникiв зустрiчаеться багато перешкод. До них належать пiдводнi гори, якi не можуть подолати мешканцi глибин, рiзна солонiсть води (деякi з морських жителiв не переносять змiни хiмiчного складу води). Крiм того, для деяких риб стае перешкодою… вiдкритий океан! Здавалося б, океан для риби – рiдний дiм, але тi, у чиему рацiонi важливе мiсце займають прибережнi водоростi, можуть померти з голоду. Справа в тiм, що на великих глибинах цi водоростi не ростуть, i риби вважають за краще залишатися вдома. Закони спiвiснування Пiдводнi жителi моря або рiчки вступають у складнi стосунки, якi об’еднують окремi органiзми в едине цiле – бiоценоз. Саме так називають сукупнiсть живих iстот, якi беруть участь в обмiнi речовин та енергii. Такий обмiн проходить за принципом замкненого кола. Спочатку зеленi рослини створюють органiчнi речовини. iх споживають тварини-вегетарiанцi, на яких, у свою чергу, полюють хижаки. Якщо хижаки не дуже великi за розмiром, вони можуть потрапити на обiд iншим хижакам – сильнiшим або розумнiшим. А коли хижаки вмирають, за дiло беруться органiзми, якi живляться падлом. Бактерii завершують цю роботу, а потiм все починаеться спочатку. Типовий ланцюг живлення в океанi мае п’ять ланок: фiтопланктон – зоопланктон – риби, що живляться зоопланктоном, – хижаки – iншi хижаки, бiльшi за розмiром. Але е й набагато коротшi варiанти. В Європi та Азii зустрiчаються озера, якi населенi тiльки одним видом риб – щукою. Бiльшi щуки поiдають тих, хто не встиг достатньо вирости. А малеча живиться дрiбними личинками комах. Стосунки, при яких один вид iстот е харчовою базою для iншого, називають ланцюгами живлення. Ланцюгiв живлення навiть на невеликiй територii може бути декiлька. Одна з найважливiших ознак бiоценозу найчастiше вiдображуеться у виглядi пiрамiди. Кожний наступний ступiнь пiрамiди менший за попереднiй у 10 разiв. Для пiдводних мешканцiв це означае ось що: для того, щоб травоiдна риба набрала один кiлограм ваги, вона повинна з’iсти десять кiлограмiв рослинноi iжi. Хижим рибам, у свою чергу, потрiбно десять кiлограмiв риби, щоб нагуляти кiлограм маси тiла. В залежностi вiд висоти пiрамiди (або довжини ланцюга живлення) можна пiдрахувати, скiльки рослинноi iжi потрiбно, скажiмо, для того, щоб акула «поправилася» на 1 кiлограм. Давайте спробуемо розв’язати цю задачу. Вiзьмемо типовий ланцюг живлення: фiтопланктон (маленькi водоростi) – зоопланктон (невеличкi тварини, що живляться фiтопланктоном) – оселедець – трiска – акула. Отже, акулi потрiбно 10 кг трiски, трiска з’iсть 10 кг оселедцiв, i так далi. В результатi ми отримаемо чималеньку цифру: 10 000 кг фiтопланктону! Тепер, мабуть, ви розумiете, чому хижакiв в морi не може бути занадто багато: на всiх просто не вистачить iжi. Ланцюги живлення та екологiчнi пiрамiди – не единi стосунки, якi пов’язують мешканцiв пiдводного свiту. Тут можна зустрiти i вiдкриту конкуренцiю, i взаемовигiдну спiвпрацю. Зазвичай тварини одного виду тримаються поруч, i це цiлком зрозумiло: так набагато легше рятуватися вiд ворогiв, пiд час шлюбного перiоду не потрiбно далеко ходити, щоб знайти наречену, нарештi, разом якось веселiше! Саме тому деякi риби збираються у величезнi косяки, а такi невеличкi iстоти, як корали, утворюють гiгантськi (у вiдношеннi до iх власного розмiру) колонii. Інша справа, коли товаришують зовсiм рiзнi види i навiть класи тварин чи рослин. Симбiоз – поширене явище в морях. Ось на морському днi розкрила своi щупальця актинiя, схожа на чудову квiтку. Але горе тим рибкам, якi торкнуться «пелюсткiв» актинii! Там знаходяться жалючi клiтини, якi миттю випустять отруту, i рибка буде приречена стати iжею для цього хижака. Давайте простежимо за полюванням актинii. Дивiться, ось необережна рибка простуе прямо до пастки. Ще один рух хвоста – i вiд неi залишиться лише згадка. Взаемовигiдне спiвiснування рiзних органiзмiв бiологи називають симбiозом. Але от дивина: рибка спокiйнiсiнько торкаеться грiзноi зброi актинii, i нiчого поганого з нею не сталося. Справа в тiм, що актинiя – добрий друг цього пiдводного жителя, який носить кумедну назву «риба-клоун». Жалючi клiтини актинii на клоуна не дiють, тому вiн може запросто ховатися вiд ворогiв мiж ii хижими щупальцями. А актинii, в свою чергу, залишаються рештки iжi, яку споживае ii товариш. Є тварини, що беруть у напарники рослини. Деякi з глибоководних риб мають на шкiрi спецiальнi заглиблення, у яких накопичуеться слиз. Якщо у цих заглибленнях оселяються водоростi риба стае майже непомiтною на морському днi. Симбiоз iнодi виникае мiж тваринами,якi пiдтримують одне одного у прямому значеннi цього слова. З актинiями люблять товаришувати i раки-пустельники, якi ховають свое м’яке вразливе тiло у чужих черепашках. Якщо вони знаходять мушлю з актинiею, то  швидко «змiнюють квартиру». Актинiя – це i захист, i маскування, а рак для неi – вiрний кiнь i одночасно шеф-кухар. Скажiмо, губки часто товаришують iз гiдроiдними полiпами. iхнi вапнянi стовпчики, що утворюють гiлочки, пронизують тiло губки, створюючи мiцний каркас. Ссавцi, якi мешкають у водi, зазвичай живуть сiм’ями або групами. Групу очолюе вожак. Вiн вирiшуе найголовнiшi для групи питання: де знайти iжу, коли та яким шляхом пересуватися. Вiн обирае безпечнi мiсця для вiдпочинку, дбае про те, щоб усi члени його великоi «родини» мали все необхiдне для iснування. Вожаки е також у мiгруючих риб. Найчастiше на чолi пiдводного стада стае не тiльки найсильнiша, але й найдосвiд-ченiша риба. Живi легенди та мiфiчнi iстоти У давнину, коли люди тiльки-но почали освоювати водний простiр, вiн уявлявся iм ворожим та сповненим небезпеки. Кораблi були ще недосконалi, морськi карти навчилися складати набагато пiзнiше. Океан здавався однiею великою таемницею. Давньогрецькi мудрецi навiть казали, що люди подiляються на живих, мертвих та тих, хто плавае морем. Серед багатьох небезпечностей, з якими зустрiчалися моряки, одне з перших мiсць посiдали морськi чудовиська. Найбiльш вiдомi з них – це кракен та Великий Морський Змiй. Перша письмова згадка про морських чудовиськ зустрiчаеться в Арiстотеля (IV ст. до н. е.). Вiн розповiв про величезного кальмара. Плiнiй записав розповiдь про велетенського полiпа, який з’явився в Кратеi. За свiдченням очевидцiв, полiп розмахував руками та видавав дивнi звуки, схожi на фиркання. Не тiльки люди, але й тварини пiд час цього «вiзиту» не насмiлювалися наближатись до берега. В XVI – XVII ст. два скандинави – архiепископ Упсали Олаус Магнус та епископ Бергена Ерiк Понтоппiдан – записали зi слiв рибалок розповiдi про зустрiчi з велетенськими морськими тваринами. Норвезькi рибалки розповiли, що iнодi пiд час роботи вони помiчають, що дно моря повiльно пiдiймаеться, а риби стае стiльки, що вона ледве не виплигуе з води просто до шлюпки. Помiтивши такi ознаки, рибалки кидають все i якнайшвидше вiдпливають на безпечну вiдстань. Бо через кiлька хвилин над поверхнею моря пiдiймаеться величезне «поле». Поверхня його нерiвна, в численних ямах б’ються риби, у рiзних мiсцях виникають та опадають пагорби. Раптово в «полi» утворюеться безодня, з якоi виринають двi «руки», товстiшi за корабельнi щогли. У 1680 роцi в Норвегii одне з таких чудовиськ застряло мiж скелями вузького фiорду. Його тiло зайняло всю затоку, руки «виривали» дерева з корiнням та чiплялися за скелi. Зображення подiбноi тварини можна побачити у Сан-Мало, у церквi Св. Фоми. Тi, хто вижив пiсля зустрiчi з чудовиськом бiля узбережжя Анголи, на знак подяки Боговi подарували цю картину церквi. Тодi кракен ледве не потопив корабель. Деякi розповiдi стверджують, що кракени стягували людей з палуби кораблiв своiми надзвичайно довгими та мiцними «руками». Іншi сповiщають про загибель цiлих кораблiв. Проаналiзувавши данi про зустрiчi з кракеном, вченi висунули гiпотезу, що пiд цiею назвою «ховаеться» гiгантський кальмар або гiгантський спрут. Його кiнцiвки насправдi можуть сягати значноi довжини – до 15 метрiв. Але остаточно вирiшити це питання, мабуть, неможливо. Морський Змiй може вважатися рекордсменом за кiлькiстю жахливих iсторiй, якi розповiдають моряки вже кiлька сторiч. Його поява викликала у морякiв смертельний жах i вважалася поганою прикметою. Яким же був Морський Змiй? Очевидцi описують його як дуже довгу iстоту з видовженим товстим тiлом, яке звиваеться у кiльця. Голова Великого Змiя деяким здалася схожою на голову дракона, iншi помiтили довгу «гриву», яка вкривала верхню частину його шиi. Дехто згадав величезних змiй… Вчених неодноразово питали: чи може така iстота iснувати взагалi? Першим кроком учених був збiр iнформацii. Свiдоцтва тих, хто жив за кiлька столiть до нас, допомогли намалювати портрет чудовиська. А потiм почалося найцiкавiше: робота з сучасними iсторiями, у яких головною дiючою особою виступав морський змiй. Спочатку довелося поiхати в усi мiсця, де люди бачили рештки скелета морських змiiв. Це принесло тiльки розчарування: всi скелети належали пiщанiй акулi. Вона виростае до 18 м, а коли море викидае ii тiло на берег, воно швидко розпадаеться. Вiд риби залишаеться тiльки хребет та декiлька хрящiв. Тому ii скелет випадково приймають за щось дивне. Пiсля довгих мiркувань вченi погодилисяна тому, що колись уводному просторi плавала тварина, трохи схожа на морського змiя. Це – первiсний кит цейглодонт, який мешкав в еоценову епоху (близько 60 млнрокiв тому). Рештки цiеi тварини були знайденi в США, у штатах Флорида та Алабама. Датський гiдробiолог Антон Бруун висунув свою гiпотезу iснування морського змiя. Пiд час роботи у Пiвденнiй Африцi вiн якосьупiймав личинку вугра 1,8 м завдовжки. «Ну то й що, – скажете ви. – Не така вона велика, щоб ii можна було вважати морським змiем». Але за звичайних умов на цiй стадii личинка повинна була мати розмiр всього 10 см. Антон Бруун пiдрахував, як повинна  розвиватися далi ця iстота. І отримав результат: з цiеi личинки повинен вирости  вугор довжиною понад 20 м. Тому гiдробiолог вирiшив, що велетенськi морськi змii – це всього лише вугри-переростки. Цейглодонт мав довжину бiльш нiж 18 м, його тiло було вкрите лускою та мало хвiст, як у кита. Якщо така iстота була, то, може, вона вижила в океанi? Знаходили ж «живi копалини» – латимерiю та iнших риб, яких вважали вимерлими? На це питання немае однозначноi вiдповiдi. На користь того, що таких iстот у пiдводному свiтi не iснуе, говорить те, що поверхня океану дослiджуеться безлiччю супутникiв, океанографiчних кораблiв i просто людей, якi перетинають море в ролi пасажирiв. Крiм того, такому велетню потрiбне вiдповiдне харчування. Якщо вiн не живиться планктоном, то рибалки вже б помiтили змiну кiлькостi риб’ячих стад. Крiм того, на землi майже не лишилося куточкiв недоторканоi природи, i океан – не виняток з цього правила. Втiм, надiя все ж таки залишаеться. Морський змiй ще мiг зберегтися в океанськiй безоднi. Але, судячи з усього, вiн зовсiм не мае бажання спiлкуватися зi своiми далекими родичами. Серед мiфiчних створiнь, якими здавна населяли море, е багато таких, чие походження нам вiдоме. Саме так стоiть справа з русалочками. iх зазвичай малюють у виглядi прекрасних жiнок з риб’ячим хвостом. У деяких кунсткамерах навiть демонстрували мумii виловлених у морi русалок, але кожного разу виявлялося, що це фальсифiкацiя. Найчастiше до тiла мавпи непомiтним способом пришивали хвiст якоiсь великоi риби. Але ж про зустрiчi з русалками моряки розповiдали часто. Вони бачили цих створiнь, якi купалися на деякiй вiдстанi вiд корабля, частина з них навiть годувала дiтей. Але коли матроси намагалися наблизитись до них, русалки миттево пiрнали пiд воду, показавши своi хвости. Неймовiрно, щоб стiльки людей незалежно одне вiд одного вигадали майже однаковi байки! Вченi почали шукати русалок. І дуже швидко знайшли! Щоправда, це зовсiм не морськi царiвни, а морськi ссавцi – ламантини та дюгонi. З великоi вiдстанi iх справдi можна прийняти за жiнок. Коли вони годують своiх малюкiв, то прикладають iх до грудей i пiдтримують ластами – майже так, як це робить людська мати зi своiм немовлям. А наблизитись до себе цi тварини не дають. Ось такi реальнi iстоти увiйшли в легенди пiд iм’ям русалок. До речi, в античному свiтi iх звали сиренами. Багато легенд та реальних iсторiй пов’язано з тими жителями пiдводного царства, якi з давнiх часiв мешкали поруч з людиною. Інодi вони ставали об’ектом поклонiння. Кам’янi статуi риб – вiшани – дуже поширенi на Кавказi, у Монголii та Сибiру. Малюнки, на яких зображенi риби, зустрiчаються серед найдавнiшого скельного живопису. Інодi навiть заборонялося називати iм’я риби вголос, щоб вона не образилася. Деякi риби були справжнiми живими символами. Лосось був втiленням знання, натхнення та добробуту. Коропи в Японii та Китаi символiзували силу, хоробрiсть, хитрiсть та завзяття у боротьбi. Акула у бiльшостi людей викликае думки про смерть та зло, але в Японii вона сприймаеться як вiсник богiв i помiчник для всiх, хто ii шануе. Японцi називали ii «божественна акула Саме». Перуанськi iндiанцi вiрили, що предок усiх риб (а також людей) – перша риба, яка була створена у «верхньому» свiтi. Всiх корисних риб вони вважали богами, якi спецiально оселилися поруч з людьми, щоб iм допомагати. А канадськi iндiанцi вважали, що пiсля смертi душi риб переходять у новi тiла. Тому вони нiколи не спалювали рештки тiла риб, а iкру та хребет лосося кидали до моря. Африканськi народи мають легенди про те, що у риб’ячих тiлах перероджуються людськi душi. А у сибiрських народiв е повiр’я, що риби мають своiх небесних покровителiв. Усi рибнi стада, за iх вiруваннями, належать «волохатому батьку», який доглядае iх як власну худобу i допомагае тим рибалкам, якi дотримуються традицii i не добувають бiльше риби, нiж це iм потрiбно. Нашi предки вважали хазяiном риб Водяника. Вiн мiг допомагати рибалкам, але якщо його розсердити, вiн починае шкодити: насаджуе на гачок жаб замiсть риби, розривае сiтки, краде човни. Розсердитися Водяник може, наприклад, за нiчний лов риби. Водяник приходить до людей у подобi осетра, щуки або сома. Християнськi вiрування також тiсно пов’язанi з рибами. В ролi покровителiв рибальства виступають деякi святi. На Русi таким покровителем вважали апостола Петра. Його день був одночасно святом рибалок. У Бiлорусi рибалки молилися Олексiю – чоловiку Божому. В його день обов’язково пряли кiлька ниток для сiток, щоб риба добре ловилася. В Болгарii рибальство було «в компетенцii» Святого Миколая. На день «рибного» Миколая (6 грудня за старим стилем) готували рибнi страви та роздавали рибу жебракам, щоб тi помолилися за морякiв та рибалок. Із рибами пов’язано багато забобонiв. Оскiльки риби вважалися нiмими, ними нiколи не годували дiтей, доки вони не почнуть розмовляти. Побачити рибу увi снi означало скорий кiнець. Плотву не можна було iсти хворим на лихоманку. А на Волзi iснувало повiр’я: той, хто з’iсть чехоню, позбудеться розуму. Тому чехоню безплатно вiддавали мордвинам, в яких не було такого забобону. Риби широко використовувались у народнiй медицинi. Якщо в хворого був сильний жар, йому давали з’iсти маленьку висушену рибку, яку дiстали зi шлунка щуки, окурювали його риб’ячими кiстками з рiздвяного столу. А в Індii й досi деякi хвороби лiкують живою рибою, начиненою лiкарськими травами. Цi незвичайнi пiгулки хворi заковтують живцем. Риби часто фiгурують у християнських легендах. Наприклад, камбала – це та сама риба, яка ожила вiд дотику архангела Гавриiла. Коли вiн сповiстив Дiву Марiю, що вона народить Спасителя, та спочатку не повiрила i сказала, що повiрить тiльки пiсля того, як оживе смажена риба, один бiк якоi вона щойно з’iла. Архангел оживив камбалу i кинув до моря. З того часу вона така плоска. Ще одна християнська легенда пов’язана з в’юном. Коли розпинали Христа, покликали цигана i наказали йому забити цвях у лоб Сина Божого. У цю мить на лоб Христа сiла муха. Циган притиснув ii так, що вона стала схожа на голiвку цвяха, а справжнiй цвях кинув до рiчки. Той у водi ожив i перетворився на в’юна. На Буковинi царство мертвих уявляли як  краiну блаженних рахманiв – наполовину людей, а наполовину риб. Першi християни iнодi називали Христа рибою, а себе – рибалками. Грецьке слово «риба» вони тлумачили як абревiатуру формули «Ісус Христос – Божий син, спаситель». Всi цi мiфи та легенди свiдчать про те, що люди завжди ставилися до пiдводних мешканцiв з великим зацiкавленням та повагою. І це не дивно: у давнину на всiх географiчних мапах земля зображувалася у виглядi диска, який пiдтримували саме воднi тварини: кити або черепахи. Кого немае в морi? Існуе легенда про те, що пiсля створення свiту Бог покликав до себе Адама для того, щоб той допомiг йому дати iмена всiм живим створiнням. Мабуть, мешканцi пiдводного свiту стояли у хвостi черги, оскiльки iм дiсталися майже тi ж самi iмена, що й земним звiрям. Звичайно, це вигадка. Але якщо ми подивимось на iмена морських мешканцiв, то побачимо стiльки знайомих назв наземних iстот i навiть… предметiв. Пiдводний свiт нагадуе дзеркало, у якому вiдображуються не самi об’екти, а iхнi iмена. Спробуйте назвати будь-що на землi, i майже обов’язково знайдете щось подiбне у водi. Тут е риба-сонце та риба-мiсяць, морськi зiрки. Якщо ми почнемо перебирати земних тварин, то неодмiнно знайдемо у водi iхнiх тезок. Найчастiше такi двiйники чимось схожi: зовнiшнiстю, характером, звичками. А давайте iх порiвняемо! Ось два iжаки: морський та наземний. Обидва вкритi довгими колючками, саме тому морськi iжаки i отримали свое iм’я. Морське перо i справдi нагадуе перо – мабуть, жар-птицi, бо воно ще й свiтиться. Морський жолудь – не насiння пiдводного дуба, а тварина. Але формою схожий. І все було б зрозумiло, якби не було жолудя-папуги та жолудя-дзвоника. Морськi коники схожi не на справжнiх коней, а на тих, яких розставляють на шаховiй дошцi. Тепер трохи складнiше: морський заець. Вiд справжнього зайця в нього тiльки вуха, i тi не справжнi. У дiйсностi це щупальця. iх у морського зайця цiлих двi пари: однi плоскi та широкi, а iншi – тоненькi та загостренi. Голотурii, або морськi огiрки, порiвняно великi тварини, iх середнiй розмiр 10—40 см. Тiло забарвлене переважно у бурий, брудно-бiлий та сiрий кольори. Усього вiдомо 1100 видiв, з них у Чорному морi зареестровано 8 видiв. Морський дракончик та морська корiвка не дуже схожi на своiх наземних тезок. Морський кiт зовсiм не нагадуе кота зовнi, але в цiеi риби е звичка, яка зближуе його з нашими котами: вiн довгий час сидить у засiдцi, а потiм раптово кидаеться на рибку, як наш кiт – на мишу. А ось морськi качечки своею назвою завдячують легендi. У давнину вважали, що цi iстоти з часом перетворюються на справжнiх качок. Отже, прямого порiвняння не вийде. Тодi спробуемо iнакше. Будемо згадувати окремi куточки навколишнього свiту, може, тодi знайдемо, кого в морi нема. У морському просторi можна зустрiти i рибу-ластiвку, i рибу-кабана, i рибу-пiвня, i морську свиню (один з видiв дельфiнiв). Люди «поселили» в морях навiть таких надприродних iстот, як чорти та ангели. I чорти, i ангели – це риби. Їхня зовнiшнiсть  говорить сама за себе. Бичкiв тут навiть кiлька рiзних видiв. У рiчках водиться маленька iстота – водяний вiслюк. А ось i надзвичайне iм’я: собака-павич. Ця рибка – одна з морських собак, але ii забарвлення настiльки прекрасне, що ii назвали павичем. Ачи е в морi дикi звiрi? Скiльки завгодно: акула-лисиця, морськi леви, тигрова акула, морський вовк, морський слон. Овочi та фрукти? Будь ласка: морська капуста, морський огiрок, морський апельсин, морськi оливи. Предметiв також чимало: локсозома-ложка, чашечка, морський гребiнець, риба-пила, риба-молот, риба-сокира, поштовий рiжок, голчаста байдарка, напилок. Є i представники рiзних професiй, наприклад, повитуха, лоцман, чистильник, клоун, хiрург. А скiльки чудових епiтетiв можна знайти у звичайному перелiку видiв! Якi поетичнi назви дають вченi водним мешканцям! Дивна гiалонема (одна зi скляних губок), вогненна сагартiя (анемон), волохата цiанея (медуза), Венерин пояс (гребеневик), пташка, лебедина беззубка, гiгантська треуголка, хвилясте вушко, тритонiв рiг, папська та епископська митра, прозоре та звичайне блюдце, пелi-канова нога, мармуровий конус, красива круглоротка (все це – черевоногi). Насправдi, кого ж немае в морi? Може, ви зможете знайти таких, хоча це надзвичайно важко. Але впевнено можна сказати тiльки одне: там немае нiкого зайвого. І найпрекраснiшi тварини, i тi, хто викликае в нас огиду або жах, займають у свiтовому океанi власне мiсце. І дуже потрiбнi iншим мешканцям. Невiдплатний борг Людське життя пов’язане з пiдводним свiтом набагато тiснiше, нiж ми звичайно думаемо. Наше тiло на 60—80 % складаеться з води, а втрата 12% вiд цiеi кiлькостi викликае зупинку серця та смерть. Ми постiйно повиннi поповнювати своi внутрiшнi «запаси», тому будуемо водопроводи, канали, буримо свердловини, щоб дiстатися до пiдземних водойм. За минуле сторiччя великi мiста планети (Париж, Рим, Москва, Берлiн, Нью-Йорк) збiльшили потребу у водi бiльше нiж в 100 разiв. За прогнозом екологiв, до 2025 року близько половини населення свiту, 3,5 млрд людей, буде жити в регiонах з водним дефiцитом. Сiльське господарство та промисловiсть не можуть обiйтися без використання прiсноi води. Для того, щоб видобути одну тонну мiдi, потрiбно 5 000 тонн води, для однiеi тонни сталi – не менше 300 тонн, а для того, щоб переробити тонну бавовни – 200 тонн. Назад, до рiчок та озер, вода повертаеться вже забрудненою, навiть тодi, коли проходить через системи очищення. Пiдводнi мешканцi страждають вiд забруднення води, оскiльки воно порушуе звичнi умови iснування. Інодi вiдбуваються справжнi катастрофа. Одна з найстрашнiших— розлив нафти яку зазвичай перевозять на величезних танкерах. Кожен городянин використовуе за добу вiд  300 до 500 лiтрiв води. Ця цифра  складаеться не тiльки з тiеi води, яку вiн  використовуе для приготування iжi та прання, але й з побiчних водних «витрат». Хлiб, який ми купуемо, замiшуеться на водi.  Опалення в бiльшостi будинкiв також водне.  Нарештi, користування каналiзацiею пов’язане з неабиякою витратою води. Нафта набагато легша за воду, вона розтiкаеться по ii поверхнi тоненькою плiвкою. Це призводить до загибелi багатьох морських мешканцiв: рибам не вистачае кисню, морськi птахи – баклани, чайки – настiльки забруднюють свое пiр’я, що не можуть пiднятися в повiтря. Весь свiт обiйшли фотографii бакланiв, перемазаних нафтою i тому приречених на смерть. Коли на великих рiках будують греблi для електростанцiй та шлюзи, щоб полегшити судноплавство, iнодi забувають про те, що цi штучнi перешкоди стають причиною вимирання риб, якi звикли нереститися саме тут. Зазвичай це дуже цiннi риби – лосось, осетер. Якщо вони не можуть дiстатися до звичних мiсць нересту, наступного року iх стане набагато менше. Зараз бiля великих гребель та шлюзiв будують спецiальнi обвiднi канали, якими риба може дiстатися до нерестилищ. Пiд загрозу загибелi iнодi пiдпадають не окремi види, а цiлi моря. Сумним прикладом е Аральське море, яке на сьогоднi майже не мае надii на порятунок. Не так давно Арал був центром оазису. Його прозора i не надто солона вода була добре насичена киснем i давала притулок численним водним мешканцям. Береги цього моря оточували величезнi заростi рогозу та очерету, з якого виготовляли папiр. У морi процвiтало риболовство. Воно, крiм того, пом’якшувало мiсцевий клiмат, зменшувало спеку. У загибелi моря виннi люди. Саме вони почали вирощувати на берегах двох рiчок – Амудар’i та Сирдар’i – бавовну. Цi повноводнi рiчки Артерii планети колись впадали в Аральське море, забезпечуючи його прiсною свiжою водою. Зараз на деяких мапах можна побачити ту саму картину, але насправдi жодна з цих рiчок до Аралу не дотiкае. iх майже цiлком «розбирають» iригацiйнi канали (тобто канали, якi використовують для зрошування полiв). Цi канали були побудованi наспiх, без урахування особливостей грунту та клiматичних умов. У результатi за 10 рокiв зрошення на полив бавовняних плантацiй було використано 83 млрд кубометрiв води, а через стiни та дно каналiв було втрачено майже 100 млрд кубометрiв дорогоцiнноi вологи! Вона просто просочилася в пiсок, без будь-якоi користi. Пiсля того, як Арал був позбавлений рiчкових вод, почалося швидке обмiлiння. У деяких мiсцях вода вiдiйшла вiд берега на 90 кiлометрiв. Коли об’ем води зменшився, виросла ii солонiсть, розпочався масовий замор риби. Оголене дно колишнього моря перетворилося на солону пустелю. Вiтер розносить частинки солi разом з пiском, засолюючи плiднi землi, внаслiдок чого вони перестають родити. Фотографii з супутникiв показали, що шлейфи пiску та солi мають бiльше 400 км у довжину та 40 км у ширину! Найстрашнiше те, що цю катастрофу вже неможливо зупинити. Якщо повернути рiчкам воду, населення великих районiв залишиться у мертвiй пустелi. Але навiть якщо пiти на такий крок, втрата води була занадто великою, щоб море змогло стати таким, як колись. Озера також страждають вiд наслiдкiв людськоi дiяльностi. Тiльки недавно, пiсля виконання цiлоi програми «реанiмацiйних» робiт води Великих Озер (США) знов стали вiдносно чистими. Кiлька десятирiч тому вважалося, що вони можуть втратити всiх своiх мешканцiв. Найбiльше в свiтi прiсноводне озеро Байкал ледве не стало жертвою пiдприемств, побудованих бiля його берегiв. Вода цього гiгантського озера була найчистiшою в свiтi. Але стоки не-очищених промислових вод призвели до кiлькох випадкiв загибелi риби та водоростей. Журналiсти сповiстили про цю трагедiю весь свiт, i тодi бiльшiсть пiдприемств, якi загрожували перетворити озеро на смiтник, було закрито. Рiки Європи забрудненi настiльки, що вода деяких небезпечна на тiльки для водних мешканцiв, але й для людей. Рейн, красу якого оспiвували протягом столiть европейськi поети та письменники, деякий час вважався мертвою рiчкою. Обсяг отруйних речовин, якi щорiчно зливали в рiку промисловi пiдприемства, перевищував об’ем його вод. Єдинi iстоти, якi почували себе комфортно в таких жахливих умовах, – це мiкроби. Там, де Рейн впадае в Баденське озеро, iхня кiлькiсть досягала фантастичних розмiрiв: 1,5 мiльйони на один кубiчний сантиметр води. Ідея захищати Рейн спiльними зусиллями виникла 1950-го року в Голландii. Тобто там, де в нижнiй течii рiчки вода була найбруднiшою, й там, де люди найбiльше залежали вiд ii якостi, бо використовували воду Рейну як питну. 1963 року Швейцарiя, Францiя та Нiмеччина, територiями яких тече головна водна артерiя Європи, пiдписали першу мiжнародну угоду щодо захисту чистоти Рейну. Згодом до цих краiн приедналося чимало iнших европейських iнiцiатив, i оголошену колись бiологiчно мертвою рiчку вдалося врятувати. Тепер екологи не мають сумнiвiв, що Рейн видужуе. У ньому сьогоднi налiчуеться понад 40 видiв риби, i ця кiлькiсть постiйно зростае. Нашi рiчки, на жаль, також можна назвати небезпечно хворими. Найголовнiша артерiя нашоi краiни – Днiпро – потерпае вiд сильного забруднення. На Славутичi – колись найчистiшiй рiчцi – розташовано 50 великих промислових центрiв, чотири атомнi електростанцii, десятки тисяч пiдприемств промислового й сiльськогосподарського профiлю, 50 великих зрошувальних систем, якi беруть воду з Днiпра. Що ж ми повертаемо назад? Переважно промисловi й каналiзацiйнi вiдходи. За останнi три роки рiвень мiкробiологiчного забруднення Днiпра в окремих районах перевищив допустимi норми у 2400 разiв! А бiля Днiпропетровського рiчкового порту забруднення сягнуло немислимих меж – у 240 тисяч (!) разiв бiльше максимально допустимого. Не випадково, певне, европейцi називають Днiпро «жовтушною рiчкою», оскiльки нинi на Украiну, за даними «Гобест Інтернешнл Украiна», припадае до 30 вiдсоткiв захворювань на вiрусний гепатит у Європi. Вода – дорогоцiннiсть сама по собi, але тi, хто в нiй мешкають, iнодi допомагають людинi навiть самим фактом свого iснування. Деякi види риби, наприклад, поiдають личинок малярiйного комара i цим сприяють боротьбi з цiею страшною хворобою. Рiзнi види водоростей використовують у медицинi, оскiльки вони мiстять цiлющi речовини. З водоростей також отримують цiннi органiчнi добрива. В медичних цiлях використовують п’явок (про них ми розповiмо у четвертому роздiлi книжки), акул (препарати з акулячого хряща ефективнi при лiкуваннi онкологiчних захворювань). Основний промисел, пов’язаний з водою, – це, звичайно ж, риболовство. Понад 18 % населення земноi кулi задовольняе потребу у тваринних бiлках за рахунок водних тварин. Окрiм рiзних видiв риб, до нашого столу потрапляють молюски, краби, раки, медузи.  У XIX ст. пiд загрозою зникнення опинилися кити: китобiйнi флотилii знищували iх сотнями. Китiв убивали не тiльки заради м’яса. Понад 2000 рокiв тому видатний лiкар  Авiценна дiйшов висновку, що з 1000 хвороб 999 пов’язанi зi станом води, яку споживае людина. Справа в тiм, що вони виробляють особливу речовину, яка широко використовуеться у косметичнiй промисловостi. Зараз бiльшiсть видiв китiв знаходиться пiд охороною, полювати на них не можна. Кити – не единiводнi тварини, якi постраждали вiд зажерливостi людей. Коли в моду увiйшли сумочки та взуття з крокодилячоi шкiри, мiльйони  крокодилiв були винищенi. Їхня чисельнiсть поступово вiдновлюеться, тому що вченi встигли попередити про наслiдки цiеi бiйнi. Коли людина почала будувати канали для зрошення, вона зiткнулася з несподiваною перешкодою: в них дуже швидко розрослися  водоростi. У деяких мiсцях вони створили настiльки густi заростi, що течiя води сильно зменшилася. Спробували вибрати водоростi з води – вони наросли знов. Тодi вченi запустили у канал товстолобикiв та амурiв – риб, що харчуються водоростями. Дуже скоро «пiдводнi пробки» були лiквiдованi. А ось стеллерова корова, смирне створiння, яке великими стадами паслося на пiдводних пасовиськах, вже нiколи не пiдiйметься на поверхню моря, щоб ковтнути повiтря. Їхнiй жир виявився надто смачним, щоб люди дозволили цим iстотам i далi iснувати. Доля моржiв та тюленiв не менш печальна. Іх винищували i заради шкiри, i заради бивнiв. Кривава бiйня призвела до спустiння багатьох тюленячих пляжiв, а моржiв довелося занести до Червоноi книги – настiльки мало iх залишилося. Люди навчилися не тiльки готувати страви з морських та рiчкових мешканцiв, але й використовувати неiстiвнi частини iхнього тiла. Скажiмо, що цiкавого може бути в плавальних мiхурах, лусцi, кiстках та хрящах? Але саме з цих компонентiв готують риб’ячий клей. У давнину ним склеювали луки, крiпили пiр’я на стрiли. Зараз вiн використовуеться набагато ширше: у текстильному виробництвi, кондитерськiй промисловостi, медицинi. З вiдходiв дрiбних риб роблять риб’яче борошно, яке додають у корм для худоби. Це сприяе тому, що в молодих тварин формуються мiцнi кiстки, вони менше хворiють та швидше ростуть. Коли риби було дуже багато, ii використовували i у рослинництвi. Скажiмо, першi американськi колонiсти використовували оселедцiв як чудове добриво. Ранiше людство користувалося водними ресурсами, не замислюючись про майбутне. Але сьогоднi чисельнiсть окремих видiв риб зменшилася настiльки, що виникла потреба у iх розведеннi. У давнину щось подiбне сталося з тваринами: замiсть того, щоб полювати на диких звiрiв, люди одомашнили кiлька видiв. Тепер вченим вдалося вирiшити проблему розведення пiдводних мешканцiв. Японцi навчилися розведенню устриць та креветок, крiм того, вони збирають з пiдводних плантацiй великi врожаi морськоi капусти. Ще одне досягнення людства – вирощування перлин, якi поступаються справжнiм тiльки цiною. Екологiчнi проблеми колись вважали чимось вiддаленим. Але зараз стан навколишнього середовища викликае все бiльше занепокоення. У програмi ЄС «Природа-2000» було визначено: «Усiм видам тварин та рослин европейського континенту мае бути забезпечена територiя для виживання». Тому кожного року складаються новi угоди, видаються новi закони, присвяченi захисту гiдросфери. Захистом водного свiту займаються спецiальнi органiзацii. Але подбати про чистоту водного простору можемо i ми. Що для цього потрiбно? Не так уже й багато: – Зменшити використання рiзних миючих засобiв. Уявляете, скiльки шкоди може наробити одна краплина розрекламованого миючого засобу, якоi вистачить на цiлу гору посуду. – Не вмикати воду тодi, коли в цьому немае справжньоi потреби, стежити за тим, щоб крани не протiкали. Кожна крапля, яка витiкае з крану безцiльно, вкрадена у наших рiчок i iхнiх мешканцiв. – Старайтеся не спускати в каналiзацiю рештки жирноi iжi, використану чайну заварку та кофейну гущу. Вони не тiльки забивають труби, але й здатнi отруiти воду. – Знаходячись на березi рiчки та моря, не кидайте у воду нiчого, що ви не збираетесь тут же з неi дiстати. Пляшки, папiр та iнше смiття не потрiбнi пiдводним мешканцям! Вони ж не приносять до вашого дому свiй мотлох. – Якщо ви йдете на риболовлю, не берiть вiд рiк та озер бiльше, нiж вам потрiбно. Навiть хижаки не полюють тодi, коли вони ситi. II. Красунi та чудовиська Розмаiття форм та барв Гiдросфера Землi населена безлiччю рiзноманiтних iстот. Однi з них могли б одержати першi призи на конкурсах краси, iншi здаються породженням кошмарних снiв. Розмаiття форм та забарвлення пiдводних мешканцiв настiльки велике, що не пiддаеться опису. Але ми все ж таки спробуемо познайомити вас iз найбiльшими дивами пiдводного свiту. Якщо ювелiрам бракуватиме iдей для створення прикрас, iм можна порадити тiльки одне: звернутися до природи. У водi можна знайти iстоти, якi здатнi затьмарити собою навiть найелегантнiшi коштовностi. Вiзьмемо, наприклад, радiолярiй. Цi створiння мають кремнiевий зовнiшнiй скелет, який може приймати вигляд кулi з гострими голками-променями, лiхтарика, кошика або дзвоника. Скелет радiолярiй за будовою нагадуе мереживо. Але роздивитися його важко: цi створiння невеликi за розмiром (до 1 мм). Корали – однi з найкрасивiших мешканцiв пiдводного свiту. Давнi римляни вважали, що вони насправдi е квiтками, якi перетворюються на камiння пiсля того, як iх дiстають з води. Забарвлення коралiв може бути рiзним: жовтим, червоним, жовтогарячим або фiолетовим. Люди здавна використовували деякi види коралiв для виготовлення прикрас. Наприклад, в Украiнi дiвчата дуже любили червонi кораловi намиста. Одними з найчарiвнiших створiнь моря е голозябровi молюски. Вони забарвленi у рiзноманiтнi кольори, а на iхнiй шкiрi утворюеться безлiч виростiв. У деяких видiв цi вирости нагадують хутро, у iнших – гiлочки коралiв. На жаль, побачити iх на власнi очi можна тiльки у тропiчних морях. У неволi голозябровi живуть дуже мало. Незвичайна форма тiла зустрiчаеться майже в усiх представникiв водних тварин. Інодi важко зрозумiти, що перед нами: тварина чи рослина? На рослини схожi морськi лiлii, деякi види полiпiв. Втiм, це ще – дрiбницi. Деякi риби нiбито «взяли напрокат» частини тiла iнших пiдводних мешканцiв. Форма iхнього тiла настiльки дивна, що iх називають химерами. Химера мае надзвичайно своерiдну, але красиву зовнiшнiсть. Їi тiло завдовжки 1—1,5 м забарвлено у золотисто-жовтий колiр, очi яскравi. Хвiст цих риб дуже довгий, нагадуе змiiний, на спинi розташованi мiцнi шипи. Добре розвиненi груднi плавцi нагадують або крила дракона, або величезнi вуха. Голова конусоподiбна, з единим зябровим отвором, який захищае шкiряна кришечка. Ще одне диво природи – риба-ремiнь. Їi тiло сплющене настiльки, що нагадуе стрiчку. Морда риби-ременя тупо зрiзана, ротовий отвiр вертикальний. Вся вона вкрита кiстяною лускою, яка забарвлена дуже красиво: на срiблястому тлi нерiвномiрнi темнi смуги. Якщо додати, що плавцi в риби-ременя жовтогарячi, ви, мабуть, погодитесь, що це створiння надзвичайно прекрасне. Червона крилатка також може претендувати на звання першоi красунi. Плавцi в неi нагадують крила, вкритi пiр’ям. А темно-буре тiло вкрите нiжно-рожевими смугами. Втiм, торкатися ii не варто: колючки, розташованi на кiнчиках плавцiв, легко ламаються. У США водиться риба джорданела, яка завдяки своему забарвленню отримала назву «американський прапор». Їi тiло вкрите смугами червоних та синьо-зелених лусочок, зовсiм як на прапорi краiни. Пiд спинним плавцем знаходиться темна пляма, яка добре помiтна у самцiв. Багатощетинковi черви водяться тiльки в морi. Деякi з них мають не лише незвичайну форму тiла, але й незвичайнi iмена. Спробуйте вгадати, яку зовнiшнiсть мають представники родини афродiтових. «Афродiта – богиня кохання, отже, афродiтовi, мабуть, дуже красивi», – скажете ви. І не помилитесь, хоча краса iхня одних може вразити, а iнших налякати. Наприклад, щетиниста гермiона спереду мае два або чотири маленьких ока. Все ii тiло вкрите лусочками, а з бокiв пучками ростуть довгi щетинки. Ну як, подобаеться? А ось родичка кальмара та каракатицi – сепiола. В неi десять вiдросткiв, якi охоплюють ii голову, наче вiнець. Вони оточують ротовий отвiр, i сепiо-ла використовуе iх замiсть рук. Два вiдростки набагато довшi за iншi. По обидва боки знаходяться плавцi округлоi форми. Тiло напiвпрозоре, красивого рожевого кольору. З бокiв розташованi великi очi, якi яскраво свiтяться у темрявi. Сепiоли, як i кальмари, вмiють випускати «чорнильнi бомби». Речовина, яку вони використовують для маскування, зветься сепiею i застосовуеться як фарба. Ви, мабуть, не повiрите, якщо хтось скаже вам, що восьминiг – надзвичайно красива iстота. Але подивiться, якi кольоровi вiзерунки вкривають його шкiру, коли вiн освiдчуеться в коханнi! Втiм, вiн змiнюе забарвлення i в менш романтичних обставинах. По-перше, вiн робить це для того, щоб забезпечити собi маскування на будь-якому грунтi. По-друге, восьминоги дуже ревниво ставляться до порушення iхньоi територii, i змiна кольорiв – перше попередження для незваних гостей. Риби також вмiють змiнювати колiр. Це добре вiдомо рибалкам. Риби одного виду, якi виросли в рiзних умовах, набувають такого забарвлення, яке найкраще збiгаеться з кольоровою гамою рiдного дому. Тi, хто вирiс у прозорих озерах з пiщаним дном, вкритi свiтлими кольорами. В озерах, де до води примiшуеться торф, вона стае буруватою, тому i риба «вдягаеться» утемнi кольори. Пiд час загибелi риби обмiн речовин в ii тiлi змiнюеться, тому часто навiть найкрасивiшi з них пiсля смертi втрачають своi кольоровi вбрання та тьмянiють. Давнi римляни влаштовували для почесних гостей дуже жорстоке видовище. У кiмнатi ставили посудину з водою, у якiй плавали червонобород-ки – надзвичайно красивi рибки, луска яких виблискувала усiма вiдтiнками червоного. Посудину закривали, i рибки, позбавленi кисню, починали повiльно вмирати. Пiд час агонii iхня луска змiнювала колiр, а потiм ставала тьмяною. Часто змiна кольорiв (а iнодi – навiть форми тiла) вiдбуваеться пiд час шлюбного перiоду. Яскравим прикладом такого перетворення може стати звичайна гостроморда жаба. Як правило, ii забарвлення дуже невиразне – буре. Але коли над водою лунають пiснi самцiв, якi кличуть своiх подруг, iх не впiзнати: шкiра стае нiжно-блакитною. Риби мiняють кольори не так швидко, як восьминоги. Але не настiльки повiльно, щоб за цим неможливо було спостерiгати. Якщо однакових риб посадити до акварiумiв iз рiзним забарвленням грунту та стiн, вже через два-три тижнi рiзниця мiж iхнiм забарвленням стане очевидною. Таке пристосування до нових умов е наслiдком способу життя риб: протягом життя вони можуть неодноразово змiнити мiсце проживання. Оснащення мешканцiв водного космосу Для того, щоб добре почуватися у воднiй стихii, ii жителi протягом тисячолiть змiнювали форму свого тiла, вчилися протистояти холоду й тиску, добувати кисень та iжу. Їхнi тiла перетворилися на справжнi скафандри, що здатнi забезпечити своiм володарям комфорт навiть у суворих умовах. Давайте ознайомимося з оснащенням пiдводних мешканцiв. Пам’ятаете загадку, яку загадав хобiту Фродо Горлум? «Що не дише, а живуще, Як смерть, холоднюче; П’е, але не хоче пить, Вся в бронi, що не дзвенить?» Фродо винайшов вiрну вiдповiдь. Ви також здогадалися, про кого тут iдеться. Звичайно ж, це риби – найтиповiшi воднi жителi. Подивiться, як будова iхнього тiла пристосована для iснування в водi. Бiльшiсть риб мае обтiчну форму. Якщо обвести контур риб, то однi з них будуть схожi на торпеди, iншi – на стрiли. Тiло багатьох з них сплющене з бокiв, тому, коли риба пливе, вона нiби розтинае воду. Поверхня тiла у багатьох риб вкрита лускою, яка з’являеться у молодi тодi, коли вона доросте до кiлькох сантиметрiв. Луска може бути бiльшою чи меншою за розмiром, але ii кiлькiсть не змiнюеться. Луска – це твердi шкiрнi пластинки. У прадавнiх морських жителiв, а також в акул луска за будовою подiбна до зубiв. У костистих риб луска кiсткова. Вона здебiльшого мае форму круглястих пластинок, заднiй край яких або рiвний, або зазубрений. Завдяки своiй формi луска не тiльки захищае тiло риби вiд поранення, але й спрощуе ii пересування у водному середовищi. У деяких риб луску вкривае тонкий шар слизу, який служить своерiдним мастилом, що зменшуе тертя i прискорюе рух. Коли людина гостюе у пiдводному свiтi вона не може обiйтися без повiтря. Тiеi кiлькостi, яку ми можемозахопити з собою у власних легенях, достатньо максимум на три хвилини. А воднi тварини вже кiлька мiльярдiв рокiв користуються власним пристроем, який постачае iм кисень просто з води. Ви вже здогадалися, що мова пiде про зябра. Якщо ви купили рибу з крупною лускою, можете спробувати визначити ii вiк. Справа в тiм, що на лусцi можна побачити кiльця,  подiбнi до тих, якi видно на пнях. Пiдрахуйте кiльця, i ви дiзнаетесь, скiльки рокiв цiй рибi. Зябра – це тонкостiннi вирости тiла, у яких проходить газообмiн: до органiзму потрапляе кисень, а зайвий вуглекислий газ виводиться з нього у воду. Зябра бувають внутрiшнi або зовнiшнi. Зовнiшнi зябра зустрiчаються у безхребетних тварин. Вони являють собою перистi, нитчастi або гребiнчастi вирости на рiзних частинах тiла. У риб зябра часто вкритi кiстяними пластинками i розташованi поруч з глоткою. У деяких риб, особливо тих, хто може виходити на сушу, в процесi дихання беруть участь не тiльки зябра, але й плавальний мiхур та лабiринтовий орган. Густина риби трохи бiльша за густину води, тому вона повинна тонути у водi. Але в неi е спецiальний орган – плавальний мiхур, заповнений повiтрям. Коли вiн стискаеться, густина риби стае бiльшою за густину води, i риба може опуститися на дно. А коли мiхур розширюеться, вода виштовхуе рибу на той рiвень, де густина ii тiла буде врiвноважена. Отже, плавальний мiхур потрiбен рибам для того, щоб пiдiйматися або опускатися у рiзнi шари води. Коли риба пiрнае, вiн стискуеться, коли виринае на _ мiлину – розширюеться. Цей пристрiй дозволяе рибам не докладати надмiрних зусиль для того, щоб залишатися на мiсцi. Завдяки плавальному мiхуру тiло риби знаходиться у рiвновазi з водним середовищем. Втiм плавальний мiхур е не у всiх риб. Вiн не потрiбен тим глибоководним рибам, якi майже весь час проводять на днi. Шкiра акул дуже довго була об’ектом дослiдження. Вченi зацiкавилися ii будовою насамперед тому, що акули можуть розвивати велику швидкiсть, майже не звертаючи уваги на опiр води. Здавалося б, чим бiльш гладка поверхня тiла, тим менше  вода затримуе ii. Але шкiра акули – дуже  жорстка, рибалки здавна використовували ii замiсть наждаку. Пiд час експерименту вченi ретельно вiдтворили з сучасних матерiалiв шкiрний покрив акули. Катер в «акулячiй шкiрi» показав набагато кращi результати, нiж iншi учасники експериментальноi гонки.  Виявляеться, виступи та западини, яких безлiч на поверхнi тiла акули, заважають водi весь час проводять на утворювати завихрення, що затримують рух. Немае його i в акул, тому вони повиннi протягом усього життя рухатися, щоб не потонути: густина тiла акули набагато бiльша, нiж води. Придоннi мешканцi, якi шукають здобич у мулi, дбають не про те, щоб утриматись на одному рiвнi – далi опускатися просто нiкуди, – а про iншi речi. Перед ними стоiть двi мети: не пiднятися на поверхню i стати якомога непомiтнiшими. Тому форма iхнього тiла дуже вiдрiзняеться вiд «типовоi» для бiльшостi риб. Вони також сплющенi, але в iншому напрямку – спинно-черевному. Яскравим прикладом такоi форми тiла е камбали та скати. Органи руху риб – це плавцi (назва виникла вiд слова «плавати»). Саме так вважали вченi довгий час, аж поки не зрозумiли свою помилку. Виявилося, що у пересуваннi риби бере участь усе ii тiло. Вона звиваеться у водi, виписуючи хвилясту лiнiю, м’язи хвоста та спини проштовхують ii вперед, а плавцi допомагають iй корегувати напрямок руху. Найбiльший i найважливiший – хвостовий плавець. Груднi, спиннi та черевнi плавцi зазвичай служать для стабiлiзацii тiла риби пiд водою. За iхньою допомогою риба повертае, гальмуе, зберiгае рiвновагу. Плавцi важко порiвняти з кiнцiвками наземних тварин, але у деяких випадках плавцi можуть служити своiм хазяям замiсть рук або нiг. Наприклад, тригла, або морський пiвень, пристосував своi плавцi для того, щоб навчитися ходити. Морський пiвень завдяки своiм незвичайним плавцям мае вигляд iстоти з риб’ячим тiлом та лапками павука. У воднiй товщi часто зустрiчаються дивнi риби, якi також мають сплощене у спинно-черевному напрямку тiло. Це манти. Якщо поглянути на них зверху, то форма iхнього тiла буде схожа на ромб, а збоку вони майже плоскi. Їхне пересування у водi нагадуе полiт птаха – настiльки воно грацiозне. Незважаючи на дуже великий розмiр, манти цiлком безпечнi для людей. Втiм, водний простiр населяють не тiльки риби. Тут е багато створiнь, якi користуються своерiдними пристроями. Розглянемо морських равликiв. Вiд ворогiв та водного тиску iх захищае черепашка, яка часто мае примхливi форми. Завдяки тому, що равлики харчуються переважно рослинною iжею, вони обзавелися своерiдною «теркою» – радулою. Нею цi молюски подрiбнюють iжу. З-пiд черепашки у равликiв виступае нога – орган руху, за допомогою якоi вони пересуваються з мiсця на мiсце. Мускули ноги роблять хвилеподiбнi рухи, i равлик таким чином просуваеться вперед. Двостулковi молюски також мають ногу, хоча й не всi. Тi, що мешкають на скелях або на пiдводних рослинах, винайшли спосiб прикрiплюватися до них, щоб не докладати зайвих зусиль. На кiнцi ноги у таких двостулкових молюскiв знаходяться залози, якi виробляють клейкi нитки, що швидко твердiють у водi. Люди помiтили таку властивiсть i почали збирати цi нитки, щоб виготовляити з них одну з найбiльш дорогих тканин – вiсон. Губки належать до найпростiших за будовою багатоклiтинних органiзмiв. iхне тiло, яке може приймати у рiзних видiв неоднакову форму, нагадуе холодець, який пронизуе безлiч маленьких отворiв. Цi iстоти дуже давнi, але майже не змiнилися за мiльйони рокiв. А навiщо? Все життя губки складаеться iз засмоктування води. Разом з водою через ii тiло проходить iжа – дрiбнi частки органiки. Ними i живляться губки. Оскiльки тiло губки не мае такого захисту, як, скажiмо, у молюскiв, вона мае властивiсть, що може здатися фантастичною. Якщо губку протерти крiзь дрiбне сито, вона розпадеться на окремi клiтини. Але залиште посудину з клiтинами у спокоi i через деякий час подивiться на неi знову. Ви не повiрите власним очам: губка знов стане цiлою. Їi клiтини якимось чином пам’ятають, що колись складали одне цiле. Кишковопорожниннi тварини, як свiдчить iхня назва, мають дуже просту будову: кишка, яка нагадуе мiшечок, закiнчуеться ротовим отвором, який часто оточують рухливi щупальця, що захоплюють iжу. До кишковопорожнинних належать дуже несхожi мiж собою iстоти: гiдри, медузи, корали. Деякi з цих створiнь мають небезпечну зброю – жалючi клiтини, якi зарядженi отрутою. В одних видiв вмiст жалючих клiтин може викликати опiк, у iнших викликае миттеву смерть. Цiкаво, що сила цiеi зброi набагато перевищуе рiвень, необхiдний для полювання. Так, людина не входить до списку iстот, якими харчуеться медуза, але отрута деяких видiв медуз для людей смертельна. Наприклад, вiд жалючих клiтин морськоi оси щороку гине не менше людей, нiж вiд зубiв отруйних змiй. Медузи не мають анi хвоста, анi плавцiв. Для пересування вони користуються своiм куполом, який то розкриваеться, заповнюючись водою, то скорочуеться. Воднi струменi проштовхують медузу вперед. Голоси пiд водою Ми звикли до виразу «нiмий як риба» i вважаемо, що у пiдводному свiтi пануе тиша. Але це – тiльки мiф. Пiдводнi iстоти зовсiм не проти побалакати мiж собою, а деякi могли б зробити кар’еру спiвакiв. Давайте послухаемо розповiдь очевидця, що зiткнувся з рибами, яких нiяк не можна вважати нiмими: «У квiтнi 1860 року я знаходився на однiй з рiк о. Борнео; коли настав приплив, залунала якась дивна музика, що доносилася, мабуть, з води i була схожа на спiв сирени чи звуки органа. Звуки ставали бiльш гучними та чiткими, коли я опускав голову пiд воду». Інший мандрiвник згадуе про те, як одного разу весь екiпаж корабля був наляканий шумом, схожим на барабанний бiй або шипiння киплячоi води. Весь цей галас здiймали рибки, якi належать до сiмейства барабанщикiв. iхнiй репертуар включае звуки дзвонiв, органа i навiть жаб’яче квакання. Але найпоширенiший звук – барабанний дрiб, за який рибки i отримали свою назву. Вченi ще й досi не з’ясували, яким чином барабанщики «спiвають» i для чого iм це. Бiльшiсть дослiдникiв вважае, що таким чином барабанщики вiдлякують ворогiв. Деякi риби починають видавати звуки тiльки тодi, коли вони розлюченi. Наприклад, риба-мiсяць, яка водиться в Середземному морi, починае рохкати, наче свиня. Судак, вiдганяючи вiд свого гнiзда iнших риб, попереджуе iх низьким ударним звуком. А ось риба-жаба квакае тiльки у шлюбний перiод, щоб привернути до себе увагу. Буркотливий гурамi цiлком виправдовуе свою назву. Вiн видае звуки, схожi на буркотiння або мурчання. Нашi добрi знайомцi бички видають квакання, що переходить у скрипiння або верещання, яке самицi чують на вiдстанi чотирьох-п’яти метрiв. Бiльше й не потрiбно: бички мешкають зазвичай великими групами, тому на такiй вiдстанi обов’язково знайдеться кiлька потенцiйних наречених. Цiкаво, що згоду на сiмейне життя самиця-бичок також подае голосом – видае тоненький писк. В’юни, яких витаскують з води, iнодi тоненько пищать. Це явище пояснюеться тим, що в’юни використовують кишечник як другу дихальну систему. Коли повiтря у водi не вистачае для того,  щоб дихати зябрами, в’юни пiдiймаються на поверхню та заковтують повiтря. Раки-лускуни мають власний «iнструмент» i власну музику. Їхнi клешнi видають голосний трiск, який приваблюе самиць цього виду. Стiнки кишечника пронизанi численними кровоносними судинами, тому здатнi працювати так само, як зябра. А коли рибку дiстають з води, зовнiшнiй тиск зменшуеться i повiтря починае виходити через анальний отвiр. Іншi риби насправдi також не мовчать. Але голосiв у звичному смислi цього слова в них немае. Замiсть них вони використовують воду та власний хвiст, а iнодi – щелепи. Коли риба з силою б’е хвостом по водi, iншi сприймають це як сигнал «Рятуйтеся, хто може!». Серед спiвакiв пiдводного царства першiсть потрiбно вiддати китоподiбним. Саме серед них зустрiчаеться найбiльша кiлькiсть вокалiстiв. У пiвнiчних морях живуть бiлi кити – бiлухи. Вони не такi великi, як, скажiмо, гренландський кит, але iхнiй розмiр також вражае. Тi, хто хоча б раз чув, як бiлухи спiвають, запам’ятае цю мить на все життя: iхнiй репертуар включае свист, стогiн, клекiт та гучне ревiння. Горбача iнодi називають «спiваючим китом». Його пiснi лунають над океаном годинами. Горбачi то скавчать, то бурмочуть, то вищать на високих нотах. У кожного кита – власна пiсня, за якою його можна пiзнати. Один «виступ» може тривати вiд десяти до тридцяти хвилин. Голос у цих китiв настiльки сильний, що невеликi судна починають вiбрувати. Дельфiни також можуть i спiвати, i говорити. iм доступно набагато бiльше звукiв, нiж нам, але найцiкавiше те, що цi звуки складаються в цiлу мову. Як i у багатьох тварин, бiльшiсть «слiв» цiеi мови пов’язана з конкретними ситуацiями. Вченим поки що вiдомi декiлька основних сигналiв: «Небезпека!», «Всi сюди!», «Тут багато iжi», «Допоможiть!». За допомогою своеi мови дельфiн иможуть освiдчуватися в коханнi, звати до себе малюкiв i навiть… координувати своi дii пiд час полювання на риб. Вченi вважають, що пiснi горбачiв – не  просто обмiн сигналами, а справжне спiлкування. На користь цього говорить той  факт, що кожного року поряд зi старими  «мотивами» з’являеться декiлька нових. Найцiкавiше те, що дельфiни, спiлкуючись мiж собою, вiдтворюють iнтонацii того спiврозмовника, до якого хочуть звернутися. На жаль, людина не може вимовити бiльшiсть звукiв мови дельфiнiв, тому при спiлкуваннi з ними (у дельфiнарiях та дослiдницьких центрах) найчастiше використовують жести. Щит i меч У рiчках та озерах, у морях та калюжах постiйно йде боротьба за iснування. Хижаки намагаються вполювати собi снiданок, iхнi жертви роблять усе можливе для того, щоб не потрапити до чийогось столу. Обидвi групи мають своi хитрощi та прилади – мисливськi та захиснi. Ось про них ми i поговоримо у цьому роздiлi. Звичайний спосiб полювання – це наздогнати жертву та схопити ii зубами. Саме так робить бiльшiсть хижих риб. У прiсних водоймах живе один з найстрашнiших прiсноводних хижакiв – щука. За ненажернiсть ii iнодi називають прiсноводною акулою. Почуття голоду супроводжуе щуку все життя, тому вона намагаеться пожерти все, що потрапляе iй на очi: рибу, жаб, змiй, навiть дрiбних птахiв. Вiдомi випадки, коли щуки хапали навiть руки або ноги жiнок, якi приходили до рiчки прати бiлизну. Здавалося б, вiд щуки нема порятунку жоднiй рибi. Але колючка може почувати себе спокiйно навiть пiд самим боком у щуки. Ця маленька рибка довжиною 8 см мае захисну зброю: дуже гострi шипи на спинному плавнику. Якщо щука проковтне колючку, то може загинути вiд ii шипiв. Тому щуки уникають такого небезпечного делiкатесу. Пiдводним мисливцям iнодi потрiбно докласти чимало зусиль, щоб здобути собi iжу. Наприклад, золота макрель, яка мешкае у теплих морях, часто полюе на летючих риб. Для цього iй доводиться вистрибувати з води на висоту до 6 метрiв! Часом у захватi макрель може не помiтити, що на ii шляху знаходиться корабель, i виплигуе просто на палубу. Колючки як засiб самозахисту використовуе багато видiв риб: йорж, риба-хiрург, морськi iжаки. А дехто вважае, що одних колючок явно недостатньо. Одну з таких рибок можна побачити у багатьох акварiумах. Це тетрадон. Тiло цiеi рибки вкрите колючками, але в неi е ще одна властивiсть: коли виникае загроза, вона моментально роздуваеться, перетворюючись на кульку. Хижак не може проковтнути тетрадона, який вирiс у розмiрах, i залишае рибку у спокоi. Летючi риби знайшли свiй спосiб захищатися вiд хижакiв. Вони можуть вистрибувати i планерувати в повiтрi на вiдстань до 150 м. Щоб розiгнатися, вони в польотi перевертаються хвостом униз i сильно б’ють хвостом по воднiй поверхнi. Ви, мабуть, не раз чули про меч-рибу, яку можна зустрiти майже в усiх морях. Верхня щелепа в неi витягнулася вперед i утворила майже справжнiй меч з кiстки. З краiв ця зброя загострена i вкрита дрiбними щербинками. Меч-риба виростае до велетенських розмiрiв: до п’яти метрiв завдовжки. ii вага доходить до 350 кг. Це дуже сильнi та небезпечнi риби. Основна iхня здобич – це риба. Коли меч-риба наздоганяе косяк макрелi, вона починае дуже швидко орудувати своiм мечем, розтинаючи воду направо i налiво. Перелякана макрель утiкае вiд хижака, але на поверхнi залишаеться чимало поранених та вбитих риб. Риба-меч починае свою криваву трапезу. Ця риба вiдрiзняеться дуже поганим характером, тому iнодi атакуе здобич набагато бiльшу за себе. Китобоi iнколи спостерiгали двобiй меч-риби з китами, i найчастiше перемога залишалася на ii боцi. Меч-риба може бути небезпечною навiть для кораблiв. Документально пiдтвердженi випадки, коли вона пробивала своею зброею обшивку суден. Наприклад, пiд час ремонту китобiйного судна «Фортуна» знайшли кiстяний меч, який пробив наскрiзь мiдну обшивку в 2,5 см завтовшки, потiм 7,5-сантиметрову дошку i увiйшов у дубовий стовбур на 30 см. А в остов корабля «Прiсцилла» зброя меч-риби встромилася на 45 см. Бриг «Тiнкер» у 1875 роцi ледве не затонув пiсля зiткнення з меч-рибою. Удар у корпус судна вiдчули всi, хто був на борту, а через деякий час у трюмi знайшли велику пробоiну, з якоi стирчав зламаний меч. Деякi хижаки надають перевагу бiльш спокiйному полюванню. Навiщо гнатися за жертвою, якщо можна замаскуватися i просто почекати, поки вона пiдпливе ближче? Засiдки влаштовують i восьминоги, i камбали, i деякi рiчковi риби. Але справжнi вiртуози – це тi риби, якi самi перетворилися на рибалок. Типовий приклад цього – вудильник. У нього е власна «вудка» – вiдросток, який закрiплюеться на головi. Його кiнчик здатен свiтитися у темрявi. Вудильник мешкае на великих глибинах, де свiтла майже немае. До того ж його невиразне чорно-сiре забарвлення майже зливаеться з дном. Тому рибки вважають, що якась невеличка iстота вирiшила поплавати пiд самим iхнiм носом. Тiльки вони наближаються до вудильника, як з мисливця перетворюються на жертву: морський чорт швидко розкривае рота та з’iдае необачну рибку. Незвичайну зброю використовуе бризкун яванський. Ця рибка мае невеликий розмiр (до 20 см), верхня частина ii тiла сiрувато-зелена, а нижня – срiблясто-бiла. Бризкуни – справжнi снайпери. Коли вони бачать над водою або на воднiй рослинi муху чи якусь комаху, то обережно пiдпливають до неi на вiдстань 1 чи навiть 1,5 метра i з силою «вистрiлюють» з отвору свого рила декiлька крапель води. Цей заряд збивае комаху у воду, i бризкун ii спокiйно поiдае. Існуе декiлька видiв риб, якi користуються пiд час пiдводного по-лювання електричною енергiею. Одна з них електричний сом. 3овнi вiн не дуже вiдрiзняеться вiд своiх родичiв —звичайного, американського та вулканiчного сома. Арабська назва електричного сома – «рааш» – означае «грiм». Якщо доторкнутися рукою до цiеi риби, можна дiстати сильний електричний удар. В Африцi  його ловлять на вудку, але зняття з гачка ; пiйманого трофея може бути небезпечним: крупнi екземпляри спроможнi збити людину з нiг електричним розрядом, а декiлька  розрядiв викликають судоми. Але пiд його шкiрою знаходиться особлива тканина, трохи схожа на жир. Саме тут накопичуеться електричний заряд. Коли поблизу вiд електричного сома пропливае риба, вiн миттево «розряджае» своi акумулятори. Сила розряду залежить вiд стану риби, але для пiдводних мешканцiв зустрiч з електричним сомом зазвичай закiнчуеться смертю. Для того, щоб захиститися вiд ворогiв, пiдводним жителям iнодi доводиться вдаватися до хитрощiв. Однi з них збираються у величезнi зграi. Коли хижак нападае, починаеться загальна метушня, в якiй нелегко обрати жертву. Іншi шукають собi надiйного притулку мiж камiнням або в заростях водних рослин. Замаскуватися iм допомагае захисне забарвлення, яке зливаеться з кольором навколишнього середовища. Восьминоги здатнi доволi швидко змiнювати колiр своеi шкiри, тому iх дуже важко помiтити. Скати часто занурюються у грунт, залишаючи над схованкою тiльки очi – потрiбно ж бачити, що коiться на свiтi. Кальмари використовують «димову завiсу», яка дае iм трохи часу, щоб сховатися або втекти. Вони випускають чорнильну «хмарку», яка заслiплюе хижака. Ще один спосiб виживання полягае в тому, щоб стати корисним для того, хто бiльший за розмiром. Саме так дiють риби-лоцмани. Вони супроводжують акул, харчуються рештками iхньоi здобичi, а за це допомагають акулам у полюваннi i попереджають iх про небезпеку. Звичайно, вони не заганяють рибу i не кидаються на неi разом зi своею покровителькою. iх можна порiвняти з розвiдниками: побачивши щось цiкаве, лоцмани пiдштовхують акулу в цьому напрямку, а далi вже – ii справа. Лоцмани зберiгають вiрнiсть «своiй» акулi до кiнця ii життя. Були випадки, коли вони ставали поводирями слiпих або скалiчених акул. Пристосуватися до спiвiснування з хижаками змогла iще одна риба – губан, яку також називають чистильником. Губанiв можна побачити разом з муренами. Вони позбавляють хижакiв вiд паразитiв, тому мурени не чiпають iх i навiть дозволяють зазирнути у свою пащу без найменшого ризику. Зовсiм iншу стратегiю обирають риби-причепи, чие життя пов’язане з акулами. Вони мiцно прикрiплюються до акулячоi шкiри i катаються на нiй, не докладаючи жодних зусиль. Закрiпитися на акулi iм вдаеться завдяки тому, що вся верхня частина голови та бiльша частина спини цих риб вкрита овальною пластинкою, на поверхнi якоi знаходиться вiд 12до 27 поперечних шкiряних складок. Причепи можуть прикрiплюватись не тiльки до риб, але й до кораблiв. Пiд час плавання вони поiдають дрiбних морських тварин, якi в буквальному смислi слова пливуть iм до рота. Молюски та краби вирiшують проблему безпеки iншим чином: вони вдягаються у мiцну оболонку, яку може розкусити не кожний хижак. Звичайно, можна довго розповiдати про способи нападу та оборони пiдводних мешканцiв, але в пiдводному свiтi ще так багато цiкавого, що ми перейдемо до iнших дивовин. Пiдводнi лiхтарi Тi з вас, хто був на Чорному морi в липнi – серпнi, могли спостерiгати надзвичайно красиве явище. Вночi море свiтиться. Якщо увiйти у воду, то кожний рух супроводжуеться спалахом холодного полум’я. Це явище бiологи називають бiолюмiнесценцiею (тобто живим свiтiнням). Воно виникае завдяки крихiтним iстотам – динофлагеллянтам. Цим одноклiтинним органiзмам притаманнi ознаки i рослин, i тварин. Вони мають унiкальну властивiсть: переробляти сонячну енергiю, яка потрiбна iм для фотосинтезу, у свiтло. Свiтiння виникае тодi, коли динофлагеллянти видiляють особливу речовину – люциферин. Коли вiн з’еднуеться з атмосферним киснем, починаеться хiмiчна реакцiя, яка супроводжуеться свiтiнням. Динофлагеллянти – не единi мешканцi водного свiту, якi вмiють свiтитися. Ця властивiсть притаманна кiльком тисячам видiв, якi належать до 240 родiв тваринного свiту. Свiтiння вiдбуваеться за участю бактерiй i може бути червоним, зеленим чи блакитним. Вченi ще не з’ясували остаточно, навiщо тваринам власнi «лiхтарi». Здавалося б, вони найкориснiшi на великих глибинах, куди не доходить свiтло сонця. Може, глибоководнi риби освiтлюють собi шлях у постiйнiй темрявi? Недавно виявилося, що це не зовсiм так. Деякi риби, здатнi випромiнювати свiтло, слiпi. Крiм того, здатнiсть до люмiнесценцii зустрiчаеться й у тих тварин, якi все життя проводять на поверхнi. Свiтяться медузи, евфаузiiди i навiть… акули. Глибоководнi акули довжиною 4,6 м нiбито не зацiкавленi в тому, щоб iх бачили здалека. Але в них е власне свiтло – в пащi. Дослiдники вважають, що свiтла смуга, яка оточуе пащу акули, приваблюе рачкiв та креветок. У вудильникiвнайчастiше свiтитькiнчик особливого вiдростка спинного плавця. Кальмари також можуть свiтитися. Інодi свтння води промае незвичайнi форми. Наприклад, на поверхнi моря з’являються паралельнi смуги або кола, що свiтяться. А в деяких випадках можна  побачити пульсуючi спалахи свiтла, якi  охоплюють всю поверхню моря до самого горизонту. Вночi вони виплигують з води, наче живi ракети. Тi кальмари, якi ховаються на глибинi, освiтленi ще краще. «Лiхтарики» в них розташованi по всьому тiлi, тому цi iстоти нагадують новорiчну ялинку, прикрашену вогниками. Здатнiстю забезпечувати себе свiтлом може похвалитися близько 100 видiв кальмарiв. Каракатицi використовують свое свiтло не тiльки для прикраси, але й для того, щоб врятуватись вiд ворога. Справа в тiм, що цi тварини вмiють керувати своiми «лiхтариками». Якщо каракатиця бажае стати непомiтною, вона випускае маленькi хмарки чорнила, якi затьмарюють ii вогники. А коли ворог раптово переходить в атаку, вона випускае з заглиблень, у яких живуть свiтлоноснi бактерii, сяючу хмарку. Хмарка заслiплюе хижака на кiлька секунд, але каракатицi цього цiлком достатньо: вона встигае десь заховатися. Шосте почуття Ми з вами сприймаемо навколишнiй свiт за допомогою органiв чуття. До наших послуг зiр, слух, дотик, нюх та здатнiсть розрiзняти смак. Усього – п’ять почуттiв. Деякi тварини – i наземнi, i воднi – користуються лише частиною цих iнструментiв. Ми знаемо, наприклад, що iснують слiпi тварини, дехто не мае вух i сприймае звуки всiм тiлом. Бувае i навпаки: тварини можуть похвалитися такими складними способами сприйняття свiту, якi люди вiдтворюють тiльки за допомогою приладiв. Протягом мiльярдiв рокiв воднi тварини удосконалювали своi очi. У найдавнiших органiзмiв очей як таких не було – тiльки особливi клiтини, чутливi до свiтла. Все, що вони могли, – визначити напрямок свiтла. Такi «очi» мають, наприклад, морськi зiрки. А розташованi вони на кiнчиках iхнiх променiв. Втiм, давнiсть появи тих чи iнших тварин зовсiм не обов’язково означае, що органи в них простiшi. Скажiмо, очi кальмара набагато складнiшi, нiж у людей. Вони розрiзняють поляризоване свiтло, що надае iм можливiсть бачити найдрiбнiшi деталi. Зiр бiльшостi риб не такий гострий, як у жителiв сушi, оскiльки прозорiсть води зазвичай менша, нiж повiтря. У прозорiй водi вони добре бачать предмети, якi знаходяться на вiдстанi 15 м. У межах 1,5 м вони здатнi визначити форму та колiр предметiв. Особливiсть зору риб полягае в тому, що вони охоплюють одним поглядом значну частину навколишнього середовища. Невеликi «слiпi зони» знаходяться над головою та пiд головою риби. Такий «панорамний» зiр мае своi вади. Хоча риба i бачить багато, але чiтко розрiзняе тiльки тi предмети, що розташованi безпосередньо перед нею. Решта здаеться нечiткими та спотвореними. У восьминогiв на щупальцях знаходяться рiзнi групи клiтин, якi здатнi розрiзняти свiтло, смак, запах та дотик. Усе це допомагае восьминогам знаходити свою здобич. Креветки, краби та раки мають дуже своерiднi очi: вони наче ростуть на стебельцях. Завдяки цьому очi можуть повертатися у рiзнi боки. Така будова органiв зору зумовлена тим, що панцир цих тварин не дозволяе iм повертати голову, тому единий спосiб побачити небезпеку збоку – ворушити очима. Вченi ще не з’ясували, скiльки кольорiв розрiзняють морськi жителi. Вiдомо, що кольорове бачення е в акул, дельфiнiв. Зважаючи на те, що у багатьох водних тварин змiна забарвлення вiдiграе значну роль у життi, вони також повиннi бачити свiт у всiй його красi. Але, на жаль, встановити це остаточно дуже важко. Нюх у пiдводних мешканцiв набагато гострiший, нiж у людини. Вiн потрiбен i для того, щоб знаходити здобич, i для того, щоб орiентуватися у водному просторi. Вченi довели, що лососi, якi йдуть на нерест у рiчки, знаходять «свою» рiчку, орiентуючись на запах води. Акули можуть вiдчути запах кровi у водi навiть на вiдстанi 600 м. На початку нашоi розповiдi ми вже казали, що звук пiд водою поширюеться набагато краще, нiж у повiтрi. Тому не дивно, що пiдводнi мешканцi вмiють розрiзняти звуки. Втiм, навiть тi, хто добре чуе, можуть не мати вух. Дехто з них сприймае коливання води усiею поверхнею тiла. А у риб функцii барабанноi перетинки виконуе плавальний мiхур. Вiн передае коливання до внутрiшнього вуха, яке складаеться з чотирьох пар кiсток. Риби також користуються особливим органом – бiчною лiнiею, яка проходить уздовж iхнього тiла з обох бокiв. Там скупченi особливi чуттевi клiтини, якi реагують на змiни тиску води. Здатнiсть вiдчувати найменшi коливання, спричиненi рухом води, iнодi називають «шостим чуттям». Деякi риби за допомогою бiчноi лiнii можуть виявити рухоме тiло на вiдстанi понад 15 метрiв. У бiльшостi риб бiчна лiнiя пряма. А ось у чехонi вона звивиста i розташована ближче до черева, нiж до спини. Слух у риб з’являеться у шести- або семимiсячному вiцi. Але чують вони неоднаково наприклад голья-ни сприймають звуки вiд 16 до 6000 герц, вугри вiд 36 до 650 Гц, в’язь – до 5524 Гц. У шарах води з неоднаковою густиною звук поширюеться трохи по-рiзному. Дельфiни та кити протягом тисячорiч користуються «пiдводним телефоном». Справа в тiм, що  зазвичай звук розходиться в усi боки та  поступово затихае. Але рiзниця температур у  шарах води створюе «коридори», в яких звуковi хвилi перемiщаються переважно в  горизонтальному напрямку, i тому iх можна почути за тисячi миль вiд iхнього джерела. Низькi звуки риби сприймають зазвичай так само, як i ми, а високi – набагато гiрше за людей. Китоподiбнi чують значно краще за людину. Вони здатнi сприймати не тiльки тi ж самi звуки, що i ми, але й тi, якi знаходяться поза зоною нашого сприйняття. Дуже низькi звуки ми називаемо iнфразвуком, а дуже високi – ультразвуком. Кити й дельфiни використовують ультразвуковi «ехолоти», щоб орiентуватися та знаходити косяки риби. Ехолот дельфiнiв працюе так: дельфiн видае ультразвук, i вiн поширюеться у водi доти, доки не натрапить на якусь перешкоду. Тодi вiн вiдбиваеться вiд неi i повертаеться до дель- фiна, який сприймае та засвоюе iнформацiю. Існуе думка, що дельфiни добре ставляться до людей тому, що «бачать iх наскрiзь» за допомогою свого ехолота. А внутрiшня будова людини набагато ближча до  дельфiна, нiж внутрiшня будова риб. Чутливiсть ультразвукового «пристрою» дельфiнiв настiльки висока, що вони можуть не тiльки вiднайти предмет, але й визначити його форму. Пiдводна книга рекордiв Якби пiдводнi жителi вирiшили надрукувати власну книгу рекордiв, вона б користувалася неабияким попитом у людей. Але вони не вмiють писати, тому доведеться нам розповiсти про iхнi чималi досягнення. Отже, перед вами – рекордсмени пiдводного свiту з деяких видiв. Хто з водних тварин найглибше пiрнае? Вчених так зацiкавило це питання, що вони провели цiлу низку спостережень та експериментiв i з’ясували, що на першому мiсцi серед мешканцiв моря стоiть кашалот. Вiн може зануритися на 1200 м. Меч-риба у погонi за косяками анчоусiв може поринути на 800 м. Слiдом за нею у списку призерiв стоять тюленi. Бiльшiсть iх пiрнае на глибини до 250 м, а тюлень Ведделла здатен зануритись аж на 450 м. Морськi леви легко долають 150-метрову позначку, а морськi котики пiрнають «тiльки» на 75 м. Бiльшiсть дельфiнiв не опускаеться нижче 20 м, хоча в разi потреби вони можуть показати i рекорди для своеi групи. Для того, щоб добре пiрнати, потрiбно вмiти затримувати подих на тривалий час. Звичайна нетренована людина може не дихати трохи бiльше хвилини. Воднi тварини, певна рiч, справляються з цим завданням набагато краще. «Десятка найкращих» мае приблизно такий вигляд: Кит-пляшконiс – 120 хвилин Дельфiн – 15 хвилин (тобто цiлих двi години!) Кашалот – 90 хвилин Морська корова – 15 хвилин Гренландський кит – 60 хвилин Бегемот – 15 хвилин Тюлень – 15—28 хвилин Ондатра – 12 хвилин Бобер – 20 хвилин Качконiс – 10 хвилин Синього кита вважають найдовшим мешканцем пiдводного свiту. Довжина його тiла – 35 м. Але мало хто знае, що такий самий розмiр у довжину мае черв’як лiнеус. Щоправда, вiн набагато легший за кита, вага якого – 160 тонн. Серед молюскiв справжнiм рекордсменом е тридакна. Вона посiдае перше мiсце вiдразу у двох «номiнацiях»: як довгожитель (молюск доживае до 100 рокiв) та як найбiльший представник свого класу. Вага дорослоi тридакни дорiвнюе 500 кг. Тридакна цiкава не тiльки своiм розмiром. Вона здатна виробляти перлини. Щоправда, ii черепашка – неабияка загроза для того, хто спробуе дiстати ii скарб, але мало хто може встояти перед спокусою здобути перлину, яка важить 7 кг. Саме таку було знайдено в мушлi тридакни, i вона ще й досi вважаеться найбiльшою у свiтi. Серед жаб найбiльшою е голiаф. Вiн мае «зрiст» близько 40 см i важить до п’яти кiлограмiв. Порiвняно з ним найменша жаба – короткоголов – здаеться iграшкою: ii довжина рiдко перевищуе пiвтора сантиметра. Найспритнiшим плавцем у морi е меч-риба. Вона розвивае швидкiсть до 130 км/год. Дельфiни та акули набагато вiдстають. Вони розганяються тiльки до 50 км/год. Найменша рибка називаеться фiлiппiнський бичок. Вона важить тiльки 15 мiлiграмiв, а довжина тiла цiеi крихiтки – лише 8 мм. Риба-мiсяць може похвалитися найбiльшою кiлькiстю iкринок. За один раз вона вiдкладае iх близько 300 мiльйонiв. Бактерii – найчисленнiшi мешканцi не тiльки водного свiту, але й всiеi нашоi планети. Якщо зiбрати iх докупи та зважити, виявиться, що iхня загальна вага бiльша за вагу всiх iнших органiзмiв. Вiрю-не вiрю Ми вже знаемо, що пiдводний свiт – це королiвство загадок i таемниць. Але iнодi про його мешканцiв розповiдають такi речi, що в них неможливо повiрити. Ось i ми пограемо в гру «вiрю-не вiрю». Ми будемо розповiдати вам iсторii про водних тварин, а ви скажете, чи вiрите ви у цi байки. Отже, слухайте… Чи вiрите ви в те, що кальмари вмiють лiтати? Нi? Помиляетесь. Рятуючись вiд переслiдування, кальмари вистрибують iз води в повiтря i можуть пролетiти кiлька десяткiв метрiв. Цей захисний механiзм вiдобразився у назвах деяких видiв: крилорукий кальмар, кальмар-птах, крилатий кальмар. Чи вiрите ви в те, що у рiчцi може жити риба, яка важить понад 200 кг? Ця риба зветься арапаiма. Вона зустрiчаеться у рiчках Гвiани. Цiкаво те, що ii ловлять на вудку. Чи бувае на свiтi риб’яче молоко? Не зовсiм молоко, але бувае. Коли у дискуса з’являються мальки, на боках його тiла проступае бiлувата рiдина, що трохи нагадуе молоко. У нiй мiстяться всi необхiднi для малят речовини. Малеча охоче ковтае цю рiдину. Чи вiрите ви в те, що жерлянки – смертельно небезпечнi iстоти? Яскраве забарвлення жерлянки – попередження. Якщо ii слиз попаде до ока або до носа, вiн викликае нестерпну печiю. Чи вiрите ви в те, що жаби вмiють лiтати? Не вiрите? А дарма. Веслонога жаба, яка мешкае на деревах, пiд час небезпеки стрибае з висоти просто вниз. Але не падае, а плавно планеруе на землю. У цьому iй допомагають великi перетинки мiж пальцями. Чи вiрите ви в те, що ящiрки можуть пiрнати? Для бiльшостi з них вода – серйозна перешкода. Але морська iгуана перейшла до водного способу життя. Пiрнаючи, вона добувае собi iжу. Чи вiрите ви в те, що деякi риби вночi сплять, та ще й не просто так, а у власному спальному мiшку? Цi риби – губани. Деякi з них сплять просто у схованках, а iншi влаштовують собi зручний кокон зi слизу. Чи вiрите ви, що морська свинка може переплисти океан? Нi? І правильно. Ця пухнаста тваринка не мае нiчого спiльного анi з морем, анi зi свинями. «Морською» вона стала тiльки тому, що перших свинок до Європи привезли моряки. Насправдi ж вона – заморська. Чи вiрите ви в те, що е риби, якi мають високi титули? Такi й насправдi е. Наприклад, риба-кардинал або риба-герцог. Чи вiрите ви в те, що анчоуси колись були найбажанiшою здобиччю рибалок? Ця невеличка рибка зараз цiнуеться не дуже високо. Але за часiв Давнього Риму за бочку свiжих анчоусiв платили стiльки ж срiбла, скiльки вона важила. Чи вiрите ви в те, що риби та жаби можуть дощем падати з неба? Хоча це й дуже рiдкiсне явище, все ж таке бувае. «Рибний» дощ трапляеться тодi, коли смерч засмоктуе у свою воронку воду разом з усiма ii мешканцями. Коли його сила зменшуеться, все це випадае на землю. Уявiть собi таку картину: ховаючись вiд дощу, ви попросили притулку в невеликому будиночку, стiни якого обмазанi глиною. Дощ не вщухав кiлька годин, ви вийшли з дому, щоб подивитися, чи скоро вiн закiнчиться, i раптом побачили, як iз стiн виплигують живi риби. Чи може таке бути? Виявляеться, воднi жителi здатнi i на такi фокуси. Риби, якi вилiзають просто зi стiн, – це один з видiв вугрiв, якi мешкають в Африцi. Коли настае сухий сезон, озера пересихають, i риби занурюються глибоко в мул. Мiсцевi жителi добувають глину, щоб побудувати будинки, i в деяких ii шматках на будiвництво потрапляють вугри. Коли на стiни падають дощовi краплi, глина пом’якшуеться, вугри оживають i прямують до озера. Чи вiрите ви, що течiя в рiчках може змiнюватися, i вони починають текти не до моря, а вiд нього? Таке трапляеться у великих рiчках пiд час сильних припливiв. Морськi хвилi стають настiльки сильними, що перемагають течiю, i деякий час рiчки течуть у протилежному напрямку. І останне питання: чи вiрите ви в те, що у водному просторi ховаеться безлiч таемниць, якi чекають саме вас? Якщо так, нехай вашi сподiвання стануть реальнiстю. Запрошуемо на весiлля Пiд водою немае анi церков, анi загсiв. Але весiльнi традицii тут все ж таки е. З поколiння в поколiння передаються особливостi поведiнки, яка може привернути увагу нареченоi. У цей перiод (його називають шлюбним) у хiд iде все: i делiкатеснi страви, i яскраве вбрання, i демонстрацiя власного будинку. Про деякi традицii ми й поговоримо. Весiлля для пiдводних мешканцiв – справа дуже серйозна. Це тiльки в людей просто: закохалися, домовилися та побралися. В бiльшостi риб усе не так. Щоб вiдбулося весiлля (у риб воно зветься нерестом), потрiбнi певнi умови. Кожний вид риб нереститься при певнiй температурi води i у певну пору року. Якщо температура довкiлля чомусь не вiдповiдае нормi, нересту може взагалi не бути. Бiльшiсть риб розмножуеться на початку лiта або навеснi. Але тривалiсть нересту в них неоднакова: хтось встигае за кiлька днiв, хтось влаштовуе медовий мiсяць. Окрiм сезону та температури, е ще одна умова: зручне мiсце. Значення мае не тiльки «поверх» водного свiту, але й якiсть грунту, наявнiсть чи вiдсутнiсть певних рослин, безпека. Щука, лящ, короп, краснопiрка та судак нерестяться в заплавах рiчок, на травнистому мiлководдi. Головню та бiлизнi (це назва риби з родини коропових) потрiбна швидка течiя. Морськi собачки та калкани тримаються у цей перiод у придонних шарах води. Щоб дiстатися нерестилищ, цiлi зграi риб вирушають у весiльну подорож. Найчастiше риби розмножуються iкрою. Самички випускають ii у воду, а самцi заплiднюють iкринки молочком – сiм’яною рiдиною. Проте з цього правила бувають вийнятки: деякi риби народжують живих личинок, iншi вiдкладають яйця. Бички, готуючись до весiлля, намагаються сподобатись своiй нареченiй. Їхне тiло стае чорним, переднiй спинний плавець оторочуеться жовтогарячою каймою. На другому спинному плавцi вона жовтувато-оранжева, на хвостi – свiтло-жовта, а на черевному плавцi – бiла. Черевце також змiнюе колiр i стае голубувато-бiлим. Але вбрання – це тiльки частина ритуалу. Самець ще повинен побудувати дiм для майбутнiх дiтей i переконати самичку увiйти до нього. Бички для цього спiвають справжнi серенади. А що ж наречена? Вона нiчого не змiнюе нi в своiй зовнiшностi, нi в поведiнцi. Коли все готове, кiлька самичок збираються бiля гнiзда i оцiнюють: чи подобаеться? Ваблячi краби мають дуже велику клешню. Пiд час шлюбного перiоду вони закликають нею подругу, нiби повторюючи жест «Іди до мене!». А ось морськi чорти (один з видiв вудильникiв), мабуть, обрали девiз «Назавжди разом». Вченi довго не могли зрозумiти, чому iм весь час зустрiчаються тiльки самицi цiеi риби. І лише недавно з’ясувалося, що самець морського чорта буквально приростае до подруги. Спочатку вiн присмоктуеться до ii шкiри, а потiм починае поступово втрачати своi органи. Полювати йому не потрiбно: всi необхiднi речовини вiн отримуе вiд своеi дружини. Рухатися самостiйно також немае потреби: вона всюди «носить» його з собою. Єдина функцiя самця морського чорта – вчасно заплiднювати iкру. Такi незвичайнi стосунки виникли тому, що в глибинах дуже важко було б шукати одне одного у споконвiчнiй темрявi. Тому перше ж побачення стае початком сiмейного життя. Інодi самиця морського чорта носить на собi навiть кiлькох «чоловiкiв». Майже зразковий «гарем» – анi сварок, анi ревнощiв. У нерки, яка належить до лососевих, пiд час весiлля голова стае зеленою, спина, боки та плавцi червонiють. На спинi з’являеться характерний «горб», а рило набувае форми дзьоба. Цiкаво, що весiльноi трапези в лососiв немае: весь час, поки тривае нерест, вони зовсiм нiчого не iдять. Це вiдбуваеться тому, що iкра та молочко займають майже всю черевну порожнину. Для бiльшостi жаб у перiод розмноження найголовнiше – сильнi руки, тобто лапи. Самцi не випускають наречену нi на секунду, обiймають ii протягом кiлькох дiб. Якщо самець не буде мiцно триматися на спинi самицi, то може втратити шанс стати батьком. Найсмiливiшi конкуренти навiть намагаються «вiдiрвати» його вiд самицi, щоб самим зайняти мiсце в неi на спинi. Самицi зазвичай бiльшi за самцiв, тому носити на собi жениха для них не надто важко. У тюленiв самцi влаштовують на честь своiх «прекрасних дам» цiлi турнiри. Вони не такi кривавi, як, скажiмо, в бегемотiв, але дуже гучнi. Рев суперникiв лунае над узбережжям, iнодi його можна почути за декiлька кiлометрiв. Самички вдають, що всi цi чоловiчi забави iх не обходять. iхня справа – народити сильне здорове потомство, а всi цi бiйки… i навiщо все це? Один з видiв тюленiв – морський слон – найбiльший серед усiх ластоногих. На кiнцi морди у слонiв знаходиться невеликий хоботок. Пiд час шлюбу тюлень роздмухуе його i з силою пропускае крiзь нього повiтря. Виходить дуже емоцiйно та голосно, рев далеко розкочуеться над во-Самець та самиця вудильника завжди разом дою. Не тiльки великi, але й дуже малi створiння мають власнi традицii. Комарiв зазвичай не вiдносять до водних тварин, хоча iхнi личинки мешкають саме у водi i становлять важливу ланку кiлькох ланцюгiв живлення. Не так давно вченим стало вiдомо, що самцi знаходять своiх наречених за тембром iхнього писку. Вiн сповiщаевсю необхiдну iнформацiю: заплiднена воначи нi, доросла чи ще маленька. Спiви самиць iхнi кавалери сприймають вусиками. Чим вони пухнастiшi, тим кращий у комарiв слух. Вусики комарiв нагадують приймач, який настроений тiльки на одну хвилю. Тому комарi чують лише пiсню кохання, а до всього iншого залишаються глухими. Дехто з пiдводних мешканцiв, особливо найпростiшi, нiколи не грають весiлля. Вони або просто дiляться навпiл, або е двостатевими. Вони з подивом дивляться на шлюбнi iгри. Але у багатьох видiв це стае найважливiшим моментом у життi. Батьки i дiти Пiсля весiлля настае час подбати про потомство. Батьки та дiти у водному просторi встановлюють мiж собою iнодi дуже дивнi з точки зору людини стосунки. Наприклад, суринамська жаба настiльки турбуеться про безпеку своiх iкринок, що носить iх з собою, на спинi. Близько 50—60 майбутнiх жабенят зручно влаштовуються у заглибленнях ii шкiри. Там вони живуть протягом чотирьох довгих мiсяцiв, встигають перетворитися на пуголовкiв i навiть майже втратити хвiст. Мама весь цей час провадить звичне жаб’яче життя: плавае у прозорiй водi, полюе на черв’якiв, яких вона виривае з придонного мулу. А потiм нове поколiння суринамських жаб вирушае в нове життя, стрибнувши в воду з широкоi спини, яка була iм i за домiвку, i за колиску. Ще один приклад дбайливих батькiв – хромiси красенi. Цi рибки мають яскраве перламутрове забарвлення, тому iх дуже люблять розводити в акварiумах. Вони влаштовують гнiздо на кам’янистому або пiщаному днi i пильно стежать за сусiдами: нiкому не дозволено запливати на iхню територiю! Якщо хтось наважиться, самець вiджене його. Але найдивнiше вiдбуваеться тодi, коли спокiй сiм’i порушуе хтось iз крупних хижакiв. Хромiс мае довжину всього 7,5—10 см, тому вiн не може впоратись iз серйозною загрозою. Тодi у справу вступае мати. Вона широко вiдкривае рот, i малюки кидаються туди, наче у пiдводну печеру. Ось тепер саме час тiкати – разом з усiм сiмейством. Макроподи та бiйцевi рибки будують для малюкiв дiм… з повiтря! Самець заковтуе бульбашки повiтря i обгортае iх слиною. З цих пухирцiв утворюеться пiна, яка стае матерiалом для гнiзда, збоку схожого на глибоку тарiлку. Якщо подивитися зверху, воно нагадуе сяючу гору, вкриту снiгом. Слина в цих риб мае дивну властивiсть: вона утримуе повiтря, доки мальки трохи не пiдростуть. Коли настае час виходу у «великий свiт», гнiздо тане, наче повiтряний замок. Ктенопоми влаштовують своi гнiзда… з жиру! Вони видiляють його зi свого тiла. Масляна пляма на поверхнi стае «дитячим садочком». У першi днi свого життя мальки просто лежать у маслянiй калюжi догори животиками. Але жир виконуе не тiльки функцii колиски. Коли малюки переходять на харчування iнфузорiями, у маслi починають дуже швидко дiлитися бактерii. Це приваблюе iнфузорiй, i малюки iх iз задоволенням поiдають. Індiйський лялiус звивае справжнi гнiзда з трави. Вони трохи нагадують пташинi, оскiльки побудованi майже за тiею ж технологiею. Коли навкруги багато ворогiв, мешканцi пiдводного свiту об’еднують своi зусилля для того, щоб зберегти своiх дiтей вiд небезпеки. Так, наприклад, роблять афалiни – один з видiв дельфiнiв. Маленький дельфiн народжуеться хвостом уперед i спочатку не розумiе, куди вiн потрапив. Для того, щоб вiн розпочав нове життя, йому потрiбно якнайшвидше пiднятися на поверхню (ви ж пам’ятаете, дельфiни – не риби, а тварини, в них немае зябер). Тому мати пiдштовхуе свое немовля вгору, щоб воно ковтнуло повiтря. Якщо мати не справляеться з цiею задачею, iй допомагають iншi дельфiни: народження малого – радiсть для всiеi групи. Згодом, поки малюк пiдростае i знайомиться з пiдводним свiтом, мати та iншi дорослi вiдганяють вiд нього акул. Коли дельфiнят декiлька, вони пiд час нападу акул збираються докупи, а дорослi утворюють навкруги живе рухоме коло. Не кожна акула наважиться зустрiтися з розгнiваним дельфiном: розiгнавшись, вiн може так вдарити ii своiм рилом, що це надовго вiдучить ii зазiхати на малюкiв. Інодi акули пiсля такого удару гинуть миттево. Добре, коли малюки майже вiдразу можуть супроводжувати своiх батькiв. А якщо нi? Тодi треба подбати i про iжу, i про тепло, i про захист дитинчат. Королiвськi пiнгвiни, якi мешкають на островi Пiвденна Георгiя, пiклуються про пташенят майже упродовж року. Малюки з’являються на свiт безпорадними, вкритими густим пухом. Втiм, iхнi шубки не настiльки теплi, щоб пiнгвiненята могли вирушати у довгi прогулянки. Королiвськi пiнгвiни не влаштовують гнiзд. Тому мати й батько по черзi тримають спочатку яйця, а потiм – пташенят на своiх ногах. А той, хто передав цю вахту, прямуе до моря, щоб наловити риби та кальмарiв. Частину вони поiдають самi, а решту приносять дитинi, використовуючи воло замiсть корзини. Коли взимку дмуть холоднi вiтри i море неспокiйне, пiнгвiненята можуть залишитися без iжi на два-три тижнi. Виживають тiльки найсильнiшi. Важко приходиться i малюкам тюленя Ведделла, якi народжуються на протилежному боцi земноi кулi. Мати захищае iх вiд суворих вiтрiв власним тiлом i в першi днi iхнього життя годуе теплим та дуже калорiйним молоком. Снiданок плавно змiнюеться обiдом, обiд – вечерею. Інакше не можна: щоб захиститися вiд морозу, маленький тюлень повинен швидко обрости шаром жиру. Тюленята вмiють плавати та пiрнати майже вiдразу пiсля народження, але у крижанiй водi iм дуже некомфортно, краще вибратися з лунки та трохи погрiтися на арктичному пляжi. Однак тюлениха не може постiйно залишатися бiля малюка: вона мае дбати про власне харчування. Коли вона йде до моря, маленьке тюленя залишаеться на кризi. Його майже не видно, оскiльки його шкiрка бiлого кольору. Тiльки очi та нiс чорнi. Утiм, бiльшiсть морських жителiв не змогли б згадати, як виглядають iхнi батьки. Тому що жодного разу iх не бачили. Це вiдбуваеться зовсiм не тому, що батьки погано ставляться до своiх дiтей. Просто вони настiльки рiзнi, що iнодi важко навiть здогадатися, яким буде малюк, коли стане дорослим. Не вiрите? Тодi подивiться на малюнки угорi сторiнки. Хто це? Правильна вiдповiдь: маленький зелений краб, маленька камбала та медуза. Не вгадали? Нiчого, навiть вченi не одразу здогадалися, що до чого. Такi вже загадковi цi мешканцi пiдводного свiту. Гуляючи вздовж берега моря десь на Пiвночi, можна побачити у смузi прибою загадковi предмети, якi нагадують сумку з чотирма «рогами», вiд яких вiдходять нитки, скрученi, наче локони. Їх називають «русалчиними гаманцями», але русалки тут нi до чого. Насправдi це – яйця котячоi акули, яка мешкае у неглибоких морях Європи та Америки. Вся ii турбота про дiтей полягае в тому, що вона вiдкладае яйця у густих водоростевих «гаях», де iх не помiтять хижаки. Коли з яець з’являються маленькi акули, вони вiдразу ж починають самостiйне життя. У шкiрястих черепах також не прийнято дбати про своiх дiтей. Вони копають ямку на теплому пiщаному пляжi, вiдкладають туди яйця (за один раз – близько 70), засипають iх пiском та повертаються до моря. Сонце перетворюе ямку на справжнiй iнкубатор. Через сiм тижнiв маленькi черепашки проривають оболонку спецiальним яйцевим зубом, який знаходиться… на носi! Але це – тiльки половина справи. Потрiбно ще якось випростатися з-пiд пiску та дошкандибати до води, де можна знайти i iжу, i вiдносний комфорт. III. Моря та океани Вiд полюса до полюса Як вам уже вiдомо, 2/3 нашоi планети вкрито водою, й на частку прiсноi води припадае всього 3 % вiд загальноi кiлькостi. Решта водноi маси представлена морями й океанами, у кожному з яких свiй тваринний i рослинний свiт, котрий бiльше нiде не зустрiчаеться. Звичайно ми думаемо, що в морях i океанах немае нiяких перешкод i що будь-яка риба, на зразок оселедця, може вiльно плавати по всьому водному просторi й проникати в iншi клiматичнi зони. Однак оселедець, наприклад, не заходить набагато пiвденнiше Ла-Маншу й мису Код. У мiру просування вiд помiрних широт до тропiкiв кiлькiсть видiв риб зростае, а кiлькiсть особин зменшуеться. Необмеженому поширенню тварин у морях перешкоджають цiлком певнi бар’ери. Найбiльш очевидний i важливий серед них – температура. У порiвняннi з суходолом у водоймах будь-якого розмiру коливання температури невеликi. В океанах вона звичайно не перевищуе +14 С. Найтеплiшi води земноi кулi – Червоне море i Перська затока, де температура влiтку доходить до +30 С, найхолоднiшi – в Арктицi й Антарктицi (для них цiлком звичайна температура -2 С). Вiд тропiкiв до полюсiв риби живуть при будь-якiй температурi, але найбiльше iх водиться в помiрних широтах з температурою води приблизно вiд +6 до 20 С. Бiльшiсть риб можуть витримати коливання температури в 7—8 С, якщо перепад не занадто рiзкий. Ікра й молодь, звичайно, бiльш чутливi до таких коливань, нiж дорослi риби, якi нерiдко заходять у мiсця, занадто теплi або занадто холоднi для риб на раннiх стадiях розвитку. Отже, iснують широкi температурнi пояси, кожний зi своiми видами риб, якi найкраще ростуть i розмножуються в його межах. І в кожному iз цих поясiв по всiй земнiй кулi живуть майже тi самi види. Те ж саме можна сказати й про органiзми, якими риби живляться. Планктон розповсюджений у всьому Свiтовому океанi в поясах подiбних температур, але якщо планктоннi органiзми потраплять у несприятливi широти, багато з них гинуть. Мiж iзотермами 20 С, що проходять по обидвi сторони екватора, розташований тропiчний пояс зi своiм особливим рибним населенням. На пiвнiч i пiвдень вiд нього лежать помiрнi пояси, пiвнiчний i пiвденний, а мiж iзотермами 20 i 12 С простягнулася перехiдна зона, де кiлькiсть тропiчних риб поступово зменшуеться i iх замiщують риби помiрних широт. Саме тут, у субтропiчному поясi, бiля захiдних узбереж материкiв, зустрiчаються величезнi косяки промислових риб. На пiвнiч вiд iзотерми 12 С – досить рiзкий перехiд до риб наших помiрних морiв, що омивають пiвнiчну частину США, Канаду й пiвнiч Європи. Оскiльки цю зону перетинають потужнi океанськi плини, дана iзотерма проходить не в широтному напрямку. Але вона дуже чiтко позначае кордони районiв великого промислового рибальства, де багато европейських краiн з початку XVI столiття виловлювали придонних риб – трiску, палтуса, пiкшу. У 1984 роцi бiля берегiв Болгарii (Чорне  море) виловили велику бiлу акулу,  довжиною 10 метрiв. Але, незважаючи на те, що бiльшiсть риб волiють жити у вiдповiднiй iхньому виду клiматичнiй зонi, у морях i океанах iснують певнi види, якi можуть мiгрувати з однiеi зони в iншу. Якi ж шляхи цих «великих» мiграцiй, i чому деякi риби вирушають у далекi, а найчастiше, й небезпечнi подорожi? Свого часу масовi мiграцii деяких видiв риб були загадкою для океанологiв. Згодом, шляхом тривалих спостережень, вдалося встановити, що мiграцii, в основному, носять сезонний характер, тому що багато риб шукають найбiльш пiдходящi мiсця для виведення потомства. Правда, деякi мандрiвники вирушають у путь, керуючись зовсiм iншими мiркуваннями, наприклад такими, як пошук кращих кормових угiдь. Як правило, найменшi домосiди зустрiчаються серед риб, що живуть у пiвнiчних водах. Вони здiйснюють подорожi до нерестовищ, до кормових угiдь, а iнодi й у мiсця, де пiдростають мальки. Дальнiсть iхнiх пересувань може бути всiлякою – вiд простого перемiщення з мiлководдя в бiльш глибокi мiсця до тривалих мандрiвок морями i океанами на тисячi кiлометрiв. Одним iз таких мандрiвникiв можна назвати камбалу-йоржа, що починае свою подорож ще в дитинствi. Ця риба вiдкладае свою iкру в пiвнiчнiй частинi Ла-Маншу, звiдти iкра вiдноситься плинами до пiвнiчного сходу, а молодь, що з’явилася, розсiюеться по тихих бухточках поблизу голландських i нiмецьких берегiв. Так само поводиться й океанський бiлокорий палтус. Але все-таки найвiдважнiшi мандрiвники – це тунцi. Бiльшiсть цих хижакiв, що випливають за косяками дрiбних риб, якi живляться планктоном, здiйснюють тривалi подорожi з пiвдня на пiвнiч i назад. Конец ознакомительного фрагмента. Текст предоставлен ООО «ЛитРес». Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=45219858&lfrom=688855901) на ЛитРес. Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.