Як керувати рабами

Як керувати рабами Марк Сидонiй Фалкс #PROBusiness Книжку про рабовласництво в Давньому Римi фахiвець iз римськоi iсторii доктор Джеррi Тонер написав у формi посiбника з менеджменту. Оповiдач, шляхетний римлянин Марк Сидонiй Фалкс, дае поради майбутнiм рабовласникам щодо рiзноманiтних ситуацiй, пов’язаних iз володiнням рабами. Книжка розрахована на широке коло читачiв, зокрема тих, хто цiкавиться iсторiею античностi. Деякi поради Марка Сидонiя Фалкса можуть стати корисними й для сучасних менеджерiв. Марк Сидонiй Фалкс Як керувати рабами Оригiнальна назва твору: HOW TO MANAGE YOUR SLAVES Уперше опублiковано у Великiй Британii 2014 року PROFILE BOOKS LTD © Text and commentary Jerry Toner, 2014, 2015 © Foreword Mary Beard, 2014, 2015 © О. Тiльна, пер. з англ., 2019 © «Фабула», макет, 2019 © Видавництво «Ранок», 2019 Усi права збережено. Жодна частина цього видання не може бути вiдтворена в будь-якiй формi без письмового дозволу власникiв авторських прав. Шановний читачу! Спасибi, що придбали цю книгу. Нагадуемо, що вона е об’ектом Закону Украiни «Про авторське i сумiжнi право», порушення якого караеться за статтею 176 Кримiнального кодексу Украiни «Порушення авторського права i сумiжних прав» штрафом вiд ста до чотирьохсот неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян або виправними роботами на строк до двох рокiв, з конфiскацiею та знищенням всiх примiрникiв творiв, матерiальних носiiв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм мовлення та обладнання i матерiалiв, призначених для iх виготовлення i вiдтворення. Повторне порушення караеться штрафом вiд тисячi до двох тисяч неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян або виправними роботами на строк до двох рокiв, або позбавленням волi на той самий строк, з конфiскацiею та знищенням всiх примiрникiв, матерiальних носiiв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм мовлення, аудiо -i вiдеокасет, дискет, iнших носiiв iнформацii, обладнання та матерiалiв, призначених для iх виготовлення i вiдтворення. Кримiнальне переслiдування також вiдбуваеться згiдно з вiдповiдними законами краiн, де зафiксовано незаконне вiдтворення (поширення) творiв. Книга мiстить криптографiчний захист, що дозволяе визначити, хто е джерелом незаконного розповсюдження (вiдтворення) творiв. Щиро сподiваемося, що Ви з повагою поставитеся до iнтелектуальноi працi iнших i ще раз Вам вдячнi! Даючи поради щодо того, як обирати найкращих рабiв, як заохочувати iх i коли карати, торкаючись делiкатних питань сексу з рабами та нюансiв iх звiльнення, «Як керувати рабами» пропонуе читачам подивитися на свiт очима античного римлянина, аби зрозумiти, наскiльки iнакшою була та далека епоха, як разючо вона вiдрiзнялася вiд нашоi.     Daily Telegraph Книжку доповнюють захопливi коментарi, що базуються на вивченнi найдавнiших римських текстiв, присвячених питанням рабовласництва.     Independent У своему макiавеллiвському iнструктивному посiбнику Фалкс (за допомогою iронiчного кембриджського класициста Джеррi Тонера) розмiрковуе над полiтичними, фiлософськими та соцiальними аспектами буття шляхетних римлян.     Saga Захоплива книжка.     Bloomberg News Марк Сидонiй Фалкс – римлянин шляхетного походження. Його родина володiла рабами упродовж багатьох поколiнь. Вiдслуживши в римських легiонах i здобувши собi та iмперii чималу славу, Марк пiшов на спочинок i взявся до управлiння своiми великими земельними маетностями. Тепер увесь його час розподiляеться мiж володiнням у Кампаньi, африканською провiнцiею та розкiшною вiллою на високому пагорбi з краевидом на Рим. Фалксовi погляди та переконання в бiльшостi випадкiв дуже категоричнi й неприйнятнi для нас, але вiн вважае iх едино правильними. Щоб зробити свою книжку бiльш зрозумiлою i доступною для тих, хто не належить до числа римлян, вiн скористався допомогою доктора Джеррi Тонера – провiдного науковця й директора вiддiлу класичних студiй у Коледжi Черчилля Кембриджського унiверситету, – аби той увiв непосвячених читачiв у контекст античного Риму та надав вiдповiднi коментарi тим, кого зацiкавить ця неоднозначна, якщо не контраверсiйна, тема. Передне слово Я нiколи ранiше не чула про Марка Сидонiя Фалкса, проте люди подiбного типу менi знайомi. У часи Римськоi iмперii було немало тих, хто володiв великою кiлькiстю рабiв i навряд чи думав про це погано. Володiння рабами було абсолютно нормальною i природною частиною суспiльного устрою. Авжеж, римляни думали про своiх рабiв, але в дуже специфiчний спосiб: як ними керувати, як iх використати так, аби мати найпривабливiший вигляд перед своiми друзями. А найрозумнiшi (цiлком можливо, що до них належав i Фалкс) часом могли вiдчувати страх. Їх непокоiло, про що говорять раби у них за спинами i як довго триватиме епоха римського панування. Фалкс чудово знав римське гасло: «Скiльки рабiв – стiльки й ворогiв». Знав вiн i про легендарний випадок, що стався пiд час правлiння iмператора Нерона, коли римського плутократа було вбито одним iз його чотирьохсот рабiв[1 - У 61-му роцi н. е. римського префекта Педанiя Секунда вбив один iз його рабiв. Згiдно з законом, пiсля цього всiх його рабiв (400 осiб) скарали на горло. (Тут i далi примiтки перекладача.)]. Як ми побачимо далi, це б не дало Фалксовi спокiйно спати, однак усiх рабiв у тому домогосподарствi скарали на смерть. Мене трохи дивуе, наскiльки добре порозумiлися Фалкс i Тонер. Фалкс – аристократ, а рiд Тонера – принаймнi вiн так стверджуе – походить iз пригнобленого англiйською елiтою прошарку iрландського селянства (як вiн каже, «вiд землi»). Однак те, що вони знайшли спiльну мову, незважаючи на полiтичнi розбiжностi, як на мене, робить честь iм обом. Звичайно, були й рабовласники, зовсiм не схожi на Фалкса: тисячi дрiбних торговцiв i ремiсникiв, що мали по одному чи по двое рабiв. Декотрi з них самi не так давно зробилися вiльними i створили сiм’i з колишнiми власниками – як чоловiками, так i жiнками. Навiть в оточеннi Фалкса було кiлька рабiв-секретарiв i особистих помiчникiв, якi користувалися його прихильнiстю й жили краще, нiж бiднi вiльнi римляни, котрi намагалися заробляти на прожиток, поденно працюючи в доках або продаючи дешевi квiти на Римському Форумi. Цiкаво, що деякi з вiльних римських бiднякiв вийшли на вулицi й виступили – хоч i безуспiшно – проти страти вже згаданих чотирьохсот рабiв, що була цiлком законною. Однак у своiй працi Фалкс говорить про масове використання рабськоi працi. Зараз нам досить важко збагнути всi вiдтiнки вiдношень мiж вiльним громадянином, рабом i колишнiм рабом (та це й тодi було нелегко). Але тепер ми можемо хоч трохи уявити, що думали багатi римляни про своiх звичайних робiтникiв-рабiв, i Фалкс – один iз найбiльш надiйних наших провiдникiв до тiеi реальностi, яку римляни вважали славною традицiею «управлiння рабами». Вiн намагаеться допомогти всiм скористатися з його багатого досвiду, i в нього е чого повчитися. На щастя, свiт iз того часу змiнився. Але цей текст пропонуе нам достовiрну, наскiльки лиш це можливо, iнформацiю про найважливiший аспект життя римлян i всiеi Римськоi iмперii. Якби вiн був опублiкований двi тисячi рокiв тому, то, певно, зайняв би провiдне мiсце у списку найпопулярнiших книжок iз менеджменту. У сучасного читача можуть виникнути певнi труднощi з подоланням власних упереджень, проте за зовнiшньою риторикою вiн, можливо, зумiе розгледiти, що Фалкс був не такою й поганою людиною, принаймнi для свого часу. А ще Фалкс нiби вказуе пальцем на нас. Адже, будьмо вiдвертi, деякi з його уявлень i нинi допомагають нам керувати пiдлеглими. Чи впевненi ми, що сьогоднiшнi «оплачуванi раби» аж так вiдрiзняються вiд справжнiх? Чи так уже й далеко ми вiдiйшли вiд античних римлян?     Мерi Бiрд     Кембридж, квiтень 2014 р. Заувага вiд автора Я– Марк Сидонiй Фалкс, шляхетного роду, мiй прапрадiд був консулом, а мати походить зi стародавньоi сенаторськоi династii. Нашiй родинi було присвоено iм’я Falx («Кiгтиста лапа»), бо ми нiколи не випускали з рук того, що нам належить. Я з вiдзнакою пройшов п’ятирiчну службу в VI Залiзному легiонi, здебiльшого брав участь у походах проти схiдних племен, якi завдавали нам чимало прикростей, а потiм повернувся до Рима – вести своi справи i керувати солiдними земельними володiннями в Кампаньi й африканськiй провiнцii. Моя родина впродовж багатьох поколiнь володiла незчисленною кiлькiстю рабiв, i ми знаемо все на свiтi про те, як ними керувати. Для того щоб мое письмо було зрозумiлим i для тих осiб, якi не е римлянами, я був змушений скористатися послугами такого собi Джеррi Тонера, учителя в однiй iз наших упослiджених пiвнiчних провiнцiй, який дещо знае про римський устрiй, але надiлений небагатьма iз властивих нам чеснот. Ба бiльше, я нiколи не стрiчав такого покiрного й тихого чоловiка, що не належав би до класу рабiв: вiн жодного разу не брав участi в битвi, навряд чи здатен випити бодай одну амфору розведеного водою вина i навiть принижуеться до того, що власноруч мие спину своiй дитинi, замiсть того щоб залишити такi недостойнi справи рабам або жiноцтву. Йому, однак, поталанило взяти за дружину жiнку рiдкiсноi вроди та розуму (хоча вона, мабуть, лiзе всюди зi своею думкою бiльше, нiж належить жiнцi), якiй я дуже вдячний за те, що суть мого тексту зробилася зрозумiлою i для читачiв-варварiв.     Марк Сидонiй Фалкс     Рим, напередоднi березневих iд Заувага вiд коментатора Існування Марка Сидонiя Фалкса може бути предметом наукових дебатiв, але реальнiсть його поглядiв безсумнiвна. Вiн описуе рабство з погляду римлянина. Рабовласництво становило ключову iнституцiю стародавнього Рима протягом усього часу його iснування. Воно було настiльки важливим, що нiкому й на думку не спадало, нiби його може не бути. Володiти рабами було так само природно, як сьогоднi голосувати за консерваторiв у Вiлдширi або за лейбористiв у Гемпстедi. На жаль, ми не знаемо, що думали про це самi раби, позаяк iхнi погляди нiкого не цiкавили. Але нам багато вiдомо про те, що думали з цього приводу iхнi римськi господарi. Думки, якi висловлюе Марк, збереглися в римських текстах на тему рабства, хоч вiн i не вдаеться до рабського iх наслiдування. Тi джерела часто нерозбiрливi або iх досить важко витлумачити. Лише цей текст е простим i зрозумiлим посiбником iз управлiння рабами по-римськи. Зайве казати: той факт, що я сприяв його публiкацii, зовсiм не означае, нiби я подiляю висловленi в ньому думки. Працювати з таким автором, як Марк Фалкс, було досить важко. Вiн дотримуеться багатьох украй жорстких i вiдразливих поглядiв i вiдмовляеться визнавати, що вони можуть бути неправильними чи аморальними. Але за римськими стандартами вiн вважався дуже порядним чоловiком. Його текст показуе, що епоха стародавнього Рима, така, здавалося б, вивчена та звична, легко може нас шокувати. Вiн демонструе також, наскiльки складним державним iнститутом було рабовласництво. Марк не захотiв указати нам час, у який вiн жив: його уявлення часто е сплавом поглядiв, властивих рiзним столiттям, хоча схоже, що вiн запозичив iх здебiльшого з часiв Римськоi iмперii I i II столiть нашоi ери. Наприкiнцi кожного роздiлу я додав короткi коментарi до Маркових записiв, аби ввести його рекомендацii в певний контекст i (почасти в iнтересах власноi репутацii) висловитися проти найбiльш неприйнятних уявлень. Цi коментарi, разом iз поданими в кiнцi книги посиланнями, укажуть зацiкавленим читачам напрям для ознайомлення з першоджерелами та сучасними дискусiями на вiдповiдну тему.     Джеррi Тонер     Кембридж, квiтень 2014 р. Вступ Бути господарем Цiкава подiя сталася зi мною в саду моеi вiлли кiлька мiсяцiв тому. Цей випадок був настiльки показовим, що змусив мене замислитись i пiдштовхнув до написання цiеi книжки. Менi випало розважати гостя, що належав до одного з германських племен, якщо бути точним, до аланiв[2 - Алани (грец. ??????, лат. Alani, Halani) – кочовi iраномовнi племена скiфо-сарматського походження. Найдавнiшi згадки про аланiв належать до I ст. н. е.]. Вам може видатися дивним, що такий вельможний римлянин, як я, приймав у себе якогось нiкчемного варвара, однак то був не звичайний германець. То була особа королiвськоi кровi, яка вiдвiдала наше славетне мiсто Рим iз посольською мiсiею до iмператора. Втомившись вiд нескiнченних свiтських балачок про переваги штанiв та подiбнi дрiбницi, що зазвичай цiкавлять варварiв, наш великий правитель попрохав мене виявити гостиннiсть до цього iноземця, поки той не повернеться в те смердюче болото, яке називае своiм домом. Ми невимушено прогулювалися пишним квiтником, розташованим позаду моеi вiлли, i я пояснював своему гостевi – найпримiтивнiшою латиною, щоб його не збентежити, – яких мiфiчних героiв зображують численнi мармуровi статуi. Ось тут це i сталося. Зосередившись на скульптурах, я не помiтив невеликоi сапки, що лежала на стежцi. Коли я наступив на металевий край, дерев’яна ручка вдарила мене по ногах так, що я скрикнув, – радше вiд несподiванки, нiж вiд болю. Один раб, що стояв неподалiк (а це було саме його знаряддя), пирхнув, побачивши, як я скачу на однiй нозi. Звичайно, я був обурений тим, що цей нiкчемний дурень, який i сам е не бiльш, нiж iнструментом, нехай i здатним розмовляти, смiеться над прикрiстю, що спiткала його господаря. Я покликав управителя. – Цей раб думае, що поранити ногу – це смiшно. Ану переламаймо йому ноги й подивiмося, як вiн тодi смiятиметься. Це швидко стерло усмiшку з обличчя раба. Незважаючи на жалiбнi благання, до яких завжди вдаються раби, щойно дiло доходить до покарання, управитель i два його дужi помiчники збили того непоштивця з нiг, а четвертий пiдбiг iз важкою залiзякою в руках. Але варто було йому тiльки замахнутися, як мiй гiсть варвар скрикнув: – Нi! Я обернувся до нього й побачив, що вiн зблiд, як щойно вибiлена тога. – У чому рiч? Вiн не поспiшав iз вiдповiддю, тому я наполiг: – Адже ви зi своiми рабами вчинили б так само? Вiдповiдь його була для мене цiлком несподiваною: – У нас немае рабiв. Можете собi таке уявити? Суспiльство без рабiв! Та де це чувано! Як же воно функцiонуе? Хто в них виконуе брудну роботу, недостойну вiльноi людини найнижчого роду? Що в такому суспiльствi роблять iз полоненими, захопленими пiд час загарбницьких воен? І як тодi демонструвати свою заможнiсть? Поки менi в головi крутилися цi невисловленi питання, лють моя трохи вляглася. – Господарю, благаю вас, – скиглив раб. – Та нехай уже… Я наказав управителевi зупинитись i вiдпустити раба, пiсля того як його злегка «повчать» рiзками. Знаю, знаю, я надто м’який. Але нинi розвелося так багато тих, хто жорстоко карае рабiв за найменшу провину. Та й вiдомо, що завжди варто порахувати до десяти, перш нiж ухвалювати будь-яке рiшення. Вiдпроваджуючи мого вкрай збентеженого гостя до будинку, я раптом подумав, що цей германський варвар, iмовiрно, не единий, кому нiколи не випадало володiти рабами. Зараз багато хто схиляеться до вульгарноi iдеi рiвностi мiж людьми, тож мушу припустити, що моi сучасники просто забули, як слiд поводитись iз рабами та iншими пiдлеглими. Тому я вирiшив сформулювати принципи, за якими кожна вiльна людина зможе вмiло керувати своею обслугою. Це завдання е життево важливим. Людина, яка серйозно займаеться особистiсним розвитком i прагне до влади та багатства, мусить знати все, що тiльки може iй у цьому допомогти. Я не перестаю дивуватися, скiльки нинi людей, надiлених владою, уявлення не мають, як поводитися з тими, кому випало щастя iм служити. Натомiсть у вiдчайдушному бажаннi здобути прихильнiсть тих, чия вiдданiсть мае бути безумовною, вони пiдлещуються й догоджають людям найнижчого сорту. Я навiть бачив, як один впливовий полiтик тепло всмiхався жiнцi, яка працювала на вулицi, бо хотiв заручитися ii «безцiнною пiдтримкою»! А от знання про те, як поводитися з представниками соцiальних низiв, здобуте шляхом ретельного вивчення моеi працi, дасть необхiднi засоби для досягнення успiху та величi. Моя книжка навчить, як привести челядь i господарство до тiеi мети, яка цiлком вiдповiдатиме бажанням господаря. Це забезпечить надiйну опору для вивищення в суспiльствi. Книжка допоможе напрацювати соцiальнi навички, необхiднi для управлiння тими, хто створюе вашу репутацiю. Тому будь-який дбайливий господар, який мае намiр бути головним у власному домi, мусить знайти в собi сили та витратити час, аби простудiювати мою працю, що е витвором одного з найдосвiдченiших очiльникiв минулого. На мою думку, iснуе цiла наука про те, як бути господарем, i вона доводить, що керувати домогосподарством i тримати в покорi рабiв – те саме, що й бути лiдером у суспiльствi. Немае точноi вiдповiдi на питання, чи якостi керiвника та господаря е вродженими. Деякi греки стверджували, що всi люди рiзняться мiж собою за внутрiшньою природою. Тi, хто займаеться фiзичною працею, е вiд природи рабами, i для них самих буде краще, коли вони потраплять пiд керiвництво таких людей, як я, котрi мають природнi якостi вищого гатунку. Людина, здатна належати комусь iншому, е природженим рабом – ось чому, стверджують греки, така людина комусь належить. Сама природа, кажуть вони, влаштувала так, що душi й тiла вiльних людей вiдрiзняються вiд тiл i душ рабiв. Раби мають дужi тiла, добре пристосованi до фiзичноi працi, що нею цi люди й мусять займатись. За душевними якостями вони менше здатнi розмiрковувати та приймати рiшення. Зате вiльнi люди тримають спину прямо i непридатнi до виконання фiзичноi роботи. Натомiсть iхнi душi е здiбними до навчання. Вiльнi люди спроможнi брати участь у життi суспiльства, полiтичному чи вiйськовому. Звичайно, природа iнодi припускаеться помилок, i виходить навпаки: раби отримують тiла вiльних людей, а у вiльних «правильними» виявляються тiльки душi, а не тiла. Та в цiлому, стверджують греки, природа не схильна помилятися. Вона дбае, щоб кожен отримав здiбностi, що вiдповiдають його призначенню. Однак бiльшiсть римлян iз цим не погоджуються. Вони впевненi, що насильницьке пiдкорення iншоi людськоi iстоти е протиприродним. Дуже багато з нас, римлян, якi продовжують керувати великою iмперiею, походять вiд рабiв, тож смiшно було б вiрити, нiби раби за своею природою нi до чого не здатнi. Римськi мислителi стверджують, що тiльки суспiльна згода веде до того, що одна людина мае iншу за раба. Вони вважають, що мiж цими двома людьми немае природних вiдмiнностей. Це просто несправедливiсть, i грунтуеться вона на застосуваннi сили. Вони також справедливо вiдзначають, що чимало рабiв виявляло хоробрiсть i шляхетнiсть у часи великоi кризи, а отже, вони зовсiм не мають рабськоi природи. І якщо раби не визначенi природою, те саме стосуеться й господарiв. І це варто запам’ятати! Рим наповнений рабами. Я чув, що десь один iз трьох або чотирьох мешканцiв iталiйського пiвострова перебувае в рабствi. Навiть на величезних територiях усiеi iмперii, населення якоi налiчуе не набагато менше за 60 або 70 мiльйонiв осiб, мало не кожен восьмий е рабом. Причому на рабiв можна натрапити не лише в сiльських мiсцевостях. Рим аж двигтить вiд рiзноманiтноi рабськоi роботи, i кiлькiсть рабiв тут не менша, нiж в iнших регiонах. У столицi мешкае близько мiльйона осiб, i дехто стверджуе, що принаймнi третина з них е рабами. Хоча подiбнi оцiнки е не бiльше, нiж припущеннями людей iз розвиненою уявою, водночас вони свiдчать, наскiльки важливий iнститут рабовласництва для римського свiту. Ми, римляни, потребуемо своiх рабiв. Ви можете запитати, як склалася така ситуацiя. Якими були переваги використання рабськоi працi порiвняно з працею вiльних людей? Дозвольте менi пояснити. У минулому, за часiв Республiки, щоразу як римляни завойовували якийсь регiон Італii, вони забирали частину землi собi й заселяли ii римськими колонiстами. Вони очiкували, що цi колонii зробляться гарнiзонними мiстами. Але в результатi военних дiй лишилося багато покинутоi й необробленоi землi. Так сталося через те, що ii власники або були вбитi, або втекли разом iз переможеними армiями. Сенат оголосив, що охочi обробляти цю землю можуть робити це в обмiн на 10 % щорiчного врожаю зернових культур i 20 % урожаю фруктiв. Метою такого рiшення було збiльшити кiлькiсть мешканцiв Італii, якi б своею працею виробляли бiльше продовольства для мiст, а також воювали на боцi Рима у военний час. Такi чудовi намiри! Але результат виявився цiлком протилежним вiд очiкуваного. Насправдi багатii привласнили бiльшу частину нiчийних земель, а звикнувши до своiх маеткiв i до того, що нiхто iх не вiдбере, вони почали переконувати бiдних селян, якi володiли невеликими дiлянками поблизу, продати свою землю iм. А якщо тi вiдмовлялися, вони iнодi просто захоплювали цi дiлянки силою. Незаможний селянин був не в змозi захиститися вiд сильного сусiда часто через те, що сам вiн у цей час далеко вiд дому вiдбував вiйськову повиннiсть. Поступово бiльшi господарства з простих ферм перетворювалися на величезнi маетки. Їхнi власники не хотiли покладатися в обробiтку своеi землi на тих самих фермерiв, яких нещодавно розорили, а також не бажали наймати вiльних людей, що iх майже напевно з тiеi чи iншоi нагоди мали покликати до вiйська. Тому вони купували рабiв i використовували iхню працю. Це виявилося дуже прибутковою справою, особливо через те, що раби плодилися, народжуючи багато дiтей. До того ж нiхто з них не був вiйськовозобов’язаним, адже, ясна рiч, армiя не може покладатися на рабiв у захистi держави. Великi землевласники надзвичайно розбагатiли. Тим часом чисельнiсть рабiв швидко зростала. А кiлькiсть iталiйцiв зменшувалась, та й тi, що залишились, робилися дедалi менш заможними, бо несли тягар податкiв i тривалоi вiйськовоi служби. І навiть у тi короткi перiоди, коли вони не були у вiйську, вiльнонародженi не могли знайти роботи, оскiльки вся земля належала багатiям, а тi використовували працю рабiв, а не вiльних людей. Звичайно, сенат i римський народ усе бiльше переймалися тим, що для вiйська бракувало iталiйських солдатiв, а така громада рабiв могла просто знищити своiх господарiв. Але вони також розумiли, що вiдiбрати величезнi маетки у iхнiх власникiв тепер буде i важко, i несправедливо, адже тi володiли своiми землями вже протягом кiлькох поколiнь. Як ви позбавите людину права володiти деревом, котре власноручно посадив ii дiд? Деякi з народних трибунiв намагалися законодавчо обмежити розмiри таких маетностей i примусити найбiльших землевласникiв наймати на роботу певний вiдсоток вiльних людей. Але нiхто не звертав уваги на подiбнi заклики. Що ж до загрози з боку рабiв, то йшлося не так про можливiсть iхнього повстання, як про те, що вони можуть винищити вiльнонароджених селян, якi мали служити у вiйську, захищаючи владнi iнтереси римськоi елiти. Через це було прийнято постанову: жоден громадянин вiком вiд двадцяти до сорока рокiв не мусив служити за межами Італii бiльш як три роки поспiль. Так селяни отримували шанс зберегти контроль над своiми невеликими дiлянками. На щастя, сьогоднiшнього власника рабiв такi проблеми вже не турбують. Армiя зробилася професiйною, а вiд часу останнього великого повстання рабiв минуло дуже багато рокiв. Нинi рабовласниковi потрiбно дбати лише про збереження контролю над своiм господарством. Це я всотав iз молоком матерi. З дитинства я здобував владнi навички, направо й налiво роздаючи команди служникам i служницям: «Принеси мiй плащ!», «Вимий менi руки!», «Подай менi снiданок, хлопче!». Це було звичайною щоденною практикою. Ще зеленим парубiйком я навчився у свого батька, як домогтися поваги навiть вiд найбiльш непокiрливих рабiв. Родина i господарство – ось на чому тримаеться суспiльство, та й людське життя взагалi. Нiяке цивiлiзоване iснування неможливе без тих необхiдних речей, якi може дати господарство. Але господарство – це лише будинок, якщо в ньому немае рабiв. Звичайно, щоб у вас була справжня родина, треба мати дружину й дiтей. Так, iхня праця приносить певну користь. Але основну частину роботи по господарству виконують раби. Це особливо вигiдно, адже господар тодi не мусить довiряти ii виконання чужинцям. Усi ми знаемо, як принизливо просити про допомогу i як обтяжливо залучати до роботи стороннiх виконавцiв. Вони нiколи не з’являються в призначений час, можуть попросити завищену плату i, не маючи потреби пишатися своею працею, виконують завдання абияк. Натомiсть ми можемо бути впевненi, що раби виконають роботу так, як ми того побажаемо. Отже, раби перетворюють родину на бiльш значущу одиницю – на те, що ми називаемо домогосподарством. Домогосподарство – це держава в мiнiатюрi: воно мае власну структуру, iерархiю, керiвництво, власне вiдчуття спiльноти. Чоловiк/дружина, батько/син, господар/раб – от найважливiшi цеглинки, з яких будуеться суспiльне життя. Отже, рабство е одним iз ключових принципiв соцiальноi органiзацii. Раб цiлковито пiдпорядкований господаревi, так само i громадянин повнiстю пiдкоряеться вимогам держави. Але рабство являе собою стан абсолютноi залежностi. Раб не мае родини, вiн не може прийняти права та обов’язки шлюбу, саму його особистiсть визначае господар, який дае йому iм’я. У цьому сенсi рабство – те саме, що соцiальна смерть. Воно вимагае безумовноi покори. На жаль, рабiв iнодi доводиться спонукати до послуху жорсткими методами. Необхiдно зламати силу духу раба. Саме тому деякi гордi племена вiдмовляються здаватися, навiть коли зазнають поразки в бою. Так, кантабри[3 - Кантабри – об’еднання племен, якi в другiй половинi I тисячолiття до н. е. населяли пiвнiчне узбережжя Пiренейського пiвострова.] в Іспанii пiсля придушення iхнього повстання вирiшили, що краще помруть, анiж перетворяться на рабiв. Раби не мають юридичних прав. Але не варто вважати, що iм призначена лише праця, не гiдна вiльноi людини. Насправдi, як ми побачимо далi, чимало рабiв займають впливовi позицii при своiх сильних господарях. У той же час вiльнi бiдняки нерiдко змушенi виконувати найбруднiшу роботу, щоб заробити на шматок хлiба для своеi родини. Крiм того, раби можуть мати зовсiм рiзнi обов’язки. Старий слуга, що наглядае за входом до оселi, хлопчик, який пiдносить воду до столу, приваблива рабиня в опочивальнi – у великому домогосподарствi раби виконують найрiзноманiтнiшу роботу, задовольняючи всi потреби свого господаря. Батько навчив мене, для чого ще потрiбнi раби: для вихваляння! Раб, по сутi, е звичайнiсiнькою рiччю, сам по собi вiн нiчого не вартий. Проте раби формують статус свого власника. Як хороший кiнь значною мiрою створюе образ вершника, так i вихований, поштивий раб пiдкреслюе чесноти свого господаря. І якщо домогосподарство налiчуе чотири сотнi рабiв – як же вiд цього зростае авторитет рабовласника! Хто ж, як не найвищий достойник, може дозволити собi настiльки показний i престижний почет?! Хоча самi раби можуть бути й цiлковитими нiкчемами, служать вони найшляхетнiшим iз нас. Якщо бажаете дiзнатися, як поводитись iз рабами, що дiстаються вам на пiку вашого успiху, читайте далi. Хай би як вiдрiзнявся життевий устрiй у ваш час вiд принципiв стародавнього свiту, це зовсiм не мусить вiдвертати вас вiд iх вивчення. Бо ж у стародавнiх працях мiститься набагато бiльше того, що заслуговуе на ваше схвалення, нiж того, що пiдлягае запереченню. Читайте i навчайтесь. КОМЕНТАР Розповiдь про те, що плем’я аланiв не знало рабовласництва, показуе, наскiльки важливим був цей факт для римського письменника. Історик IV ст. н. е. Аммiан Марцелiн вирiшив зафiксувати цю розповiдь у подробицях, оскiльки на римську аудиторiю вона могла справити враження, як мiнiмум, цiкавого курйозу. Навряд чи можна знайти римлянина, який би стверджував, що рабство слiд скасувати. Воно було звичайним явищем соцiального життя, як володiння кицькою чи автомобiлем у нашi днi. Для заможних римлян раби були необхiдним атрибутом високого рiвня життя, як для нас сучасна побутова технiка. Раби виконували всю ту роботу, якою б вам самим займатися не хотiлось: прали, прибирали, а бувало, що й витирали зади, а також надавали своiм господарям багато iнших послуг. Але не всi раби були однаковими. Існувала велика рiзниця мiж домашнiми рабами в мiстi й тими, хто працював у полi. Мiськi раби часто були потрiбнi не тiльки для виконання роботи, але й просто для пiдтримки соцiального статусу iхнього власника, подiбно до того, як сьогоднi найновiшi технiчнi засоби свiдчать про нашу «крутiсть» (чи дiйсно нам аж так необхiдний стодюймовий плазмовий телевiзор?). Навiть у сiльськiй мiсцевостi рабiв не завжди тримали лише з економiчних мiркувань, хоча iхня роль в економiцi й була вирiшальною – особливо у великих володiннях багатiiв. Давнi греки мали бiльш жорсткi погляди на природу рабiв, нiж римляни. Аристотель, як вiдомо, стверджував, що рабство е природною якiстю i найкраще для рабiв – належати вищим за них грекам. Серед афiнян iснував чiткий подiл на «мiстян» i рабiв, що ускладнювало для останнiх асимiляцiю в суспiльствi, навiть якщо вони отримували свободу. Зовсiм iнша модель дiяла в Римi, де велика кiлькiсть рiзного штибу аутсайдерiв постiйно вливалася в ряди мiстян. Однiею з головних причин трiумфального пiднесення Риму була його здатнiсть об’еднувати iноземцiв, якi дотримувалися рiзних звичаiв i шанували рiзних богiв. Це дозволило йому збiльшувати не лише свою територiю, а й людськi ресурси. У такому суспiльствi не було сенсу назавжди позбавляти рабiв можливостi зробитися вiльними римлянами. Натомiсть видавалося мудрим розглядати рабство як тимчасовий стан, пiсля якого раб, якщо демонстрував певнi заохочуванi якостi, мiг перетворитися на вiльного громадянина Риму. На диво, для римського рабовласництва були характерними як соцiальна мобiльнiсть, так i жорстка структурованiсть суспiльства. За римськими законами раби майже не мали юридичних прав, але цих законiв не надто суворо дотримувались, особливо в мiських домогосподарствах. Зазвичай мiськi раби мали можливiсть володiти грошима та певним майном, навiть якщо юридично це майно (пекулiй[4 - Пекулiй (лат. peculium – «власнiсть, майно») – це майно, передане господарем рабу або главою родини пiдвладнiй особi.]) залишалося власнiстю господаря. Хоча раби не могли одружуватись, на практицi iм часто дозволялося вступати в партнерськi стосунки. За часiв iмперii вони отримали бiльше прав: наприклад, могли шукати захисту вiд сваволi жорстокого господаря бiля статуi iмператора. Проте посилення зацiкавленостi долею рабiв зовсiм не означало, що iмператори хотiли покращити умови iхнього життя. Як верховнi правителi вони просто мусили втручатися в усi проблеми, що виникали в пiдвладному iм суспiльствi. Люди покладали надiю на iмператора, який мав вирiшувати, що е прийнятним iз погляду закону в рiзноманiтних домашнiх справах. До цифр, якi вказують на кiлькiсть рабiв у римському свiтi, слiд ставитися з обережнiстю. У найкращому разi це припущення поiнформованих осiб. До наших днiв збереглося мало свiдчень, i вони не е непереконливими. Читачi можуть знайти обговорення кiлькiсних даних i ступеня соцiальноi мобiльностi в Італii часiв стародавнього Рима в статтi Вальтера Шайделя «Мобiльнiсть населення в Італii часiв Римськоi iмперii, II: раби», опублiкованiй у журналi «Дослiдження з iсторii Давнього Рима» (Walter Scheidel. Human Mobility in Roman Italy, II: The Slave Population. Journal of Roman Studies, 95 (2005), 64–79), а також «Раби в Італii часiв Римськоi iмперii: роздуми та припущення», опублiкованiй у журналi «Топоси» (The slave population of Roman Italy: speculation and constraints. Topoi, 9 (1999), 129–144). Про плем’я аланiв, вiдомих тим, що вони не мали рабiв, див. у Аммiана Марцеллiна, 31.2.25. Сенека[5 - Луцiй Анней Сенека, Сенека Молодший (4 р. до н. е. – 65 р. н. е.) – римський фiлософ-стоiк, поет i державний дiяч.] нарiкае на рабовласникiв, якi в гнiвi були швидкими на розправу: за найменшi провини, як-от намагання заперечити або зухвалий погляд, рабiв шмагали батогами чи ламали iм ноги (див. «Про гнiв», 3.24 i 32). Маркове пояснення мети цiеi книжки базуеться на передмовi до працi Колумелли «Про сiльське господарство». Вiдомостi про правовий статус рабiв можна знайти в Дигестах[6 - Дигести – зiбрання уривкiв iз творiв римських юристiв, видане 553 р., за правлiння iмператора Юстинiана.], 1.5. «Полiтика» Арiстотеля (1.2) вмiщуе роздуми про домогосподарство, про рабiв як знаряддя i про те, чи е статус раба визначеним самою природою. Про збiльшення числа рабiв в Італii з погляду античного автора див. Аппiан «Громадянськi вiйни», 1.1. Висловленi в цiй працi думки корисно порiвняти з сучасним аналiзом Кiта Хопкiнса в першому роздiлi його книги «Завойовники i раби» (Keith Hopkins. Conquerors and Slaves). Роздiл І Як придбати раба Коли скульптор бажае створити видатний витвiр мистецтва, вiн починае з того, що передовсiм шукае найбiльш придатну для цього камiнну брилу. Так само i рабовласник мусить розумiти, що тiльки з правильного людського матерiалу можна хоча б сподiватися «вилiпити» рабiв з бажаними характеристиками незлостивостi, високоi працездатностi та безумовного послуху. Важливо з найпильнiшою увагою вибирати рабiв на ринку, переконатись у тому, що вони не мають нiяких фiзичних, розумових або моральних вад. У цьому роздiлi я навчу вас, як найкраще взятися до такоi складноi справи – купiвлi раба. По-перше, де його купувати? Багато хто скаже, що треба це робити на Римському Форумi, за храмом Кастора[7 - Храм Кастора i Поллукса (лат. Aedes Castoris) – храм на Римському Форумi, присвячений близнюкам Кастору та Поллуксу (синам Юпiтера), побудований 484 р. до н. е.], але ви вчините правильно, коли проiгноруете цю пораду, бо там виставляють на продаж неотесаних рабiв найнижчоi якостi. Набагато кращих можна знайти в работорговцiв, якi працюють у Септi Юлiя, неподалiк вiд Пантеону[8 - Септа Юлiя – будiвля в Римi на Марсовому полi, де вiдбувалися народнi збори (будiвництво завершено в 26 р. до н. е.). Пантеон – «храм усiх богiв», будiвля в Римi.]. Особливо якщо ви хочете придбати юнака-гомосексуала або ж якийсь товар iз екзотичних регiонiв iмперii чи навiть з-поза ii кордонiв, наприклад iз Ефiопii. Усе це знайдеться в тамтешнiх торговцiв, але обов’язково запитайте iх прямо, чи не мають вони чогось особливого в закапелках своiх крамниць. Вони завжди тримають усе найкраще подалi вiд стороннiх очей, приберiгаючи для найбiльш шанованих покупцiв. Там ви без проблем знайдете навiть кастрованого хлопця, якщо маете таке бажання, хоча теоретично закон забороняе торгiвлю подiбним товаром. Коли говорити про законнi шляхи, то рабами стають або полоненi, захопленi в бою, або дiти, народженi вiд рабинь; але насправдi iснують i iншi способи потрапити в рабство. Деякi злидарi незаконно продають себе в рабство, щоб позбутися боргiв, або продають одного зi своiх дiтей, аби прогодувати решту. Небажаних немовлят часто залишають на звалищах край мiста, i дехто забирае iх i виховуе як своiх рабiв, хоча формально вони е вiльнонародженими. Існують також пiдозри, що деякi работорговцi купують свiй товар в осiб, якi просто викрадають дорослих i дiтей, здiйснюючи пiратськi набiги на вiддаленi прибережнi регiони. Однак немае жодних сумнiвiв у законностi перетворення на рабiв тих, кого нашi армii захоплюють у вiйськовий полон. Цi особи самим своiм iснуванням завдячують милостi наших солдатiв, якi не винищили iх у переможному запалi, а зберегли iхнi жалюгiднi життя. Те, що цi люди тепер служать нам, е справедливою вiдплатою за iхнiй вiйськовий спротив. Полоненi з багатших родин можуть бути поверненi в рiднi домiвки, якщо за них буде внесено належний викуп. Решта ж за порятунок свого життя розплачуеться довiчним рабством. Я й сам колись брав участь у штурмi невеликого мiстечка поблизу кордону з Перською iмперiею. Спершу ми спробували переконати жителiв здатися мирно i тим самим зберегти своi життя, а пiсля вiдмови почали штурм i швидко пробили мiську стiну таранами. Ми захопили околицi й почали знищувати тих, хто траплявся на нашому шляху: чоловiкiв, жiнок, дiтей – усiх пiдряд. Бiльшiсть жителiв Конец ознакомительного фрагмента. Текст предоставлен ООО «ЛитРес». Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=44901671&lfrom=688855901) на ЛитРес. Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом. notes Виноски 1 У 61-му роцi н. е. римського префекта Педанiя Секунда вбив один iз його рабiв. Згiдно з законом, пiсля цього всiх його рабiв (400 осiб) скарали на горло. (Тут i далi примiтки перекладача.) 2 Алани (грец. ??????, лат. Alani, Halani) – кочовi iраномовнi племена скiфо-сарматського походження. Найдавнiшi згадки про аланiв належать до I ст. н. е. 3 Кантабри – об’еднання племен, якi в другiй половинi I тисячолiття до н. е. населяли пiвнiчне узбережжя Пiренейського пiвострова. 4 Пекулiй (лат. peculium – «власнiсть, майно») – це майно, передане господарем рабу або главою родини пiдвладнiй особi. 5 Луцiй Анней Сенека, Сенека Молодший (4 р. до н. е. – 65 р. н. е.) – римський фiлософ-стоiк, поет i державний дiяч. 6 Дигести – зiбрання уривкiв iз творiв римських юристiв, видане 553 р., за правлiння iмператора Юстинiана. 7 Храм Кастора i Поллукса (лат. Aedes Castoris) – храм на Римському Форумi, присвячений близнюкам Кастору та Поллуксу (синам Юпiтера), побудований 484 р. до н. е. 8 Септа Юлiя – будiвля в Римi на Марсовому полi, де вiдбувалися народнi збори (будiвництво завершено в 26 р. до н. е.). Пантеон – «храм усiх богiв», будiвля в Римi.