13 звичок, яких позбулися сильні духом люди

13 звичок, яких позбулися сильнi духом люди Емi Морiн Маючи гiркий життевий досвiд через раптову втрату найдорожчих людей спочатку матерi, а рiвно за рiк по тому коханого чоловiка, – авторка, психолог за освiтою, описуе свiй тривалий шлях до подолання депресii. Наводячи влучнi приклади з власноi лiкарськоi практики, Морiн не лише аналiзуе причини розладiв пацiентiв, але й надае поради з вiдкриття життевого потенцiалу, подолання комплексiв, укорiнених у психiку ще з дитинства. Авторка аналiзуе 13 людських слабкостей, що iх нема серед життевих принципiв мiцних духом людей, зазначаючи, як iз ними впоратись. Цi своерiднi заповiдi Емi Морiн i надсилае своiм читачам. Емi Морiн 13 звичок, яких позбулися сильнi духом люди Emy Morin 13 Things Mentally Strong People Do Not Do Copyright © by Emy Morin © Т. Архiпов, переклад з англ., 2018 © «Фабула», макет, 2019 © Видавництво «Ранок», 2019 Усiм, хто докладае зусиль, щоб стати кращими сьогоднi, нiж були учора. Вступ Коли менi було двадцять три, вiд аневризми мозку несподiвано померла мати. Вона завжди була здоровою, працьовитою та жвавою жiнкою, яка до останньоi хвилини любила життя. Власне, я бачилася з мамою напередоднi того, як ii не стало. Ми зустрiлися у глядацькiй залi подивитися баскетбольний турнiр учнiв старшоi школи. Як завжди, мати багато смiялася, розмовляла та насолоджувалася життям. Але вже за добу вона померла. Ця втрата дуже сильно вплинула на мене. Я не могла уявити, як прожити решту днiв без ii порад, смiху та любовi. Тодi я працювала в громадському центрi психiчного здоров’я та взяла вiдпустку на декiлька днiв, щоб пережити горе на самотi. Чи можливо добре допомагати iншим, якщо ти невмiло даеш собi раду у власних почуттях? Звикнути до життя без матерi виявилося складною справою. Це було зовсiм не легко, але я старалася задля того, щоб звестися на ноги. На пiдготовчому курсi психотерапевтiв нас вчили, що час нiчого не лiкуе, – сенс лише у тому, як розпоряджатися ним, i саме це впливае на швидкiсть одужання. Я зрозумiла, що без журби бiль не полегшиться, та дозволила собi посумувати, погнiватися та осягнути усi справжнi втрати пiсля смертi мами. Це не просто туга за нею – це також було i болiсне усвiдомлення того, що мати нiколи вже не побачить важливих подiй у моему життi та жодним чином не здiйснить своiх сподiвань: вийти на пенсiю та стати бабусею. Завдяки пiдтримцi друзiв i родини та з вiрою в Бога менi вдалося вiдновити душевну рiвновагу – з часом спогади про маму стали приносити усмiшку, а не муки скорботи. Наближалась третя рiчниця трагедii, ми з чоловiком Лiнкольном розмiрковували, як найкраще вшанувати пам’ять матерi наступними вихiдними. Друзi запросили нас на баскетбольний матч у суботу ввечерi. За випадковим збiгом змагання вiдбувалося у тiй самiй залi, де ми зустрiли матiр востанне. Ми з Лiнкольном багато обговорювали, як це – повернутися туди, де ми бачилися з нею три роки тому напередоднi ii смертi. Ми вирiшили, що це вдала можливiсть вiддати належне ii життю. Пiсля того вечора в усiх залишилися гарнi спогади. Багато смiялися, розмовляли про все на свiтi, та в цiлому – це був чудовий час. Мама навiть сказала наперед, що моя сестра та ii тогочасний хлопець одружаться. За кiлька рокiв по тому це передбачення здiйснилося. Ми з Лiнкольном повернулися до тiеi зали та гарно провели час iз друзями. Саме цього бажала би матiр, якби була з нами. Було добре вiдвiдати те мiсце знов. Перебування там жодним чином не було важким тягарем. Але тiльки-но я почала опам’ятовуватися пiсля втрати мами, як усе знов перевернулося догори дригом. Пiсля баскетбольного матчу, перебуваючи вдома, Лiнкольн поскаржився на бiль у спинi. Вiн зламав кiлька хребцiв у дорожнiй аварii скiлькись рокiв тому, тож у цьому не було нiчого надзвичайного. Однак за якусь хвилину-двi мiй чоловiк знепритомнiв. На виклик прибула швидка та забрала його до лiкарнi. Пiсля дзвiнка до свекрухи ми зустрiлися у вiддiленнi першоi допомоги. Я не мала жодноi гадки, що могло з ним бути не так. Пiсля кiлькох хвилин очiкування нас запросили до кабiнету. Ще до того, як лiкар вимовив хоч одне слово, я вже знала: Лiнкольн помер. У нього був серцевий напад. Саме того вiкенду, коли ми вшановували пам’ять моеi мами у третю рiчницю ii смертi, я негадано стала вдовою. Це не мало жодного сенсу. Лiнкольну було лише двадцять шiсть, i ранiше вiн не мав жодних проблем iз серцем. Як мiг вiн цiеi хвилини бути тут, а наступноi вже померти? А я тiльки-но почала пристосовуватися до життя без матерi, коли насунувся час гадати, як iснувати далi без чоловiка. Узагалi неможливо уявити, як можна витримати все це. Пережити смерть свого подружжя – досвiд справдi сюрреалiстичний. Того часу стiльки питань чекало на вирiшення, а я була просто не в змозi ухвалювати будь-що. Години за двi необхiдно було зробити купу справ: вiд похоронних приготувань до складання некрологу. Не було жодноi зайвоi хвилини на те, щоб усвiдомити усю реальнiсть подiй, – усе це поглинало з головою. Менi пощастило жити в оточеннi чуйних людей, якi пiдтримували мене. Шлях крiзь тугу – це справа особиста, але друзi та родина неодмiнно ставали у пригодi. Часом було легше, зрiдка все погiршувалося. Інколи здавалося, що ця дорога закiнчена, як-от за рогом на тебе вже чекае гнiтюча скорбота. Горе – це емоцiйно, душевно та фiзично виснажливе випробовування. Менi було прикро за безлiч речей. За рiдних чоловiка, бо вони так любили Лiнкольна. За усе те, що вiн нiколи вже не спробуе. Також було сумно вiд думки, що ми бiльше не зможемо зробити купу речей разом, не враховуючи те, як сильно я за ним журилася. Довелося взяти вiдпустку настiльки тривалу, наскiльки можливо. Тi мiсяцi розпливлися в пам’ятi, бо усе, на чому зосереджуешся, – як пересувати ноги щодня. Але вiчно бути вiдсутньою на роботi не вдалося. Бюджет тепер наповнював лише один прибуток, тож необхiдно було працювати. Минуло два-три мiсяцi й зателефонував керiвник. Вiн цiкавився планами щодо роботи. Клiентам повiдомили, що я перебуваю у безстроковiй вiдпустцi через сiмейнi обставини. Нiяких термiнiв не вказали, бо нiхто не знав, коли мiй стан полiпшиться. Однак зараз я мала дати вiдповiдь, коли зможу працювати. Менi аж нiяк не було краще – скорбота не зникла, однак потрiбно було повертатися до роботи. Так само як i пiсля смертi матерi, я опинилась сам на сам зi смутком. Про iгнорування чи боротьбу з ним навiть не йшлося. Неодмiнно належить перечекати цей бiль, активно пiдтримуючи власне зцiлення. (Неодмiнно належить випити цю чашу болi та журби до останньоi краплини, активно допомагаючи своiм душевним ранам загоiтися.) У той час занурюватися у негативнi емоцii було неприпустимо, хоча i зовсiм не складно було почати жалiти себе чи подумки затримуватися на минулому. Такий напрям думок е нездоровим. Початок довгого шляху до нового життя вимагав вiд мене свiдомого рiшення. Належало вирiшити, якi намiри зi спiльних iз Лiнкольном залишаться власне моiми. Ми вже були прийомними батьками та зрештою планували всиновити дитину. Проте чи бажаю я, уже самотня жiнка, всиновлювати ii зараз? Так, я залишилась прийомною матiр’ю, але надавала притулок дiтям тiльки для перепочинку та у разi непередбачених обставин i не була певна, чи бажаю я всиновлення дитини без Лiнкольна. Самотнiсть пiдштовхувала мене вигадувати новi цiлi. Я вирiшила не сидiти вдома: отримала водiйське посвiдчення, придбала мотоцикл. Також захопилася письменництвом. Попервах це було бiльше хобi, але згодом стало другою професiею (роботою неповного дня). Вiдносини зi старими знайомими потребували перегляду: з ким з друзiв Лiнкольна пiдтримувати зв’язки та як будувати стосунки з його родиною без нього. На щастя, чимало близьких друзiв чоловiка зберегли дружбу i зi мною, а сiм’я продовжила вважати мене своею частиною. Чотири роки по тому менi поталанило знайти свое кохання знов. Доречнiше сказати, що воно мене знайшло. Здавалося, що я вже пристосувалася до своеi самотностi. Однак все змiнилося, коли Стiв почав запрошувати мене на побачення. Ми були знайомi вже багато рокiв, i поступово наша дружба перетворилася на кохання. Урештi-решт ми разом почали мiркувати про майбутне. І хоч я нiколи не думала, що одружуся вдруге, Стiв як наречений був менi любий. Я не бажала анi формального весiлля, анi церемонii, яка скидалася б на нашу з Лiнкольном. З одного боку було зрозумiло, як будуть шокованi гостi на цьому святi, але з iншого – можна уявити, який жаль будуть вiдчувати тi, хто згадае Лiнкольна. Не хотiлося похмурих спогадiв про цей святковий день, тож ми зi Стiвом вирiшили вiдсвяткувати незвичайне весiлля. Ми вирушили до Лас-Вегаса та влаштували церемонiю нашого кохання та щастя. Приблизно за рiк по тому продали старий будинок, де ми з Лiнкольном мешкали, та переiхали до нового, розташованого за декiлька годин автомобiльного шляху. Там було легше дiстатися до моiх родичiв – сестри та племiнниць, i змiна помешкання дала можливiсть розпочати все спочатку. Я отримала роботу у пожвавленiй практицi, та ми з надiею дивилися у майбутне. Здавалося б, справи пiшли вгору, але наш шлях до щастя знову несподiвано звернув убiк: у Стiвового батька дiагностували рак. На мене нiби тонна цегли звалилася, коли я почула цю новину. Роб був сповнений життя. Вiн був одним iз тих, хто завжди мiг витягнути з-за вуха дитини монетку, а потiм розповiсти одну з найкумеднiших байок, що я будь-коли чула. Попри те що вiн мешкав у Мiннесотi, а ми – у штатi Мен, Роб був нашим постiйним гостем. Вiдтодi як свекор вийшов на пенсiю, його вiзит мiг запросто тривати тиждень; я завжди жартувала щодо цього, кажучи, що вiн – мiй найулюбленiший гiсть, бо в нас переважно гостював лише Роб. Вiн був справжнiм шанувальником моеi лiтературноi творчостi. Читав будь-що, написане мною, – вiд статтi стосовно виховання дiтей до науковоi роботи з психологii. Мало того, вiн нерiдко дiлився задумами та пропозицiями. Хоча Робу i було сiмдесят два роки, усе одно здавалося, що вiн надто молодий для такоi хвороби: навiть до тогорiчного лiта подорожував краiною на мотоциклi, ходив пiд вiтрилом Верхнiм озером та роз’iжджав сiльською мiсцевiстю у кабрiолетi зi складеним дахом. Але зараз йому було надто зле та прогнози лiкарiв були ясними – стан Роба буде тiльки погiршуватися. Цього разу моя зустрiч зi смертю розвивалася за iншим сценарiем. Мати та Лiнкольн померли раптово i цiлком несподiвано. Проте зараз я отримала попередження. Кiнець наближався, й вiд думок про нього ставало моторошно. Знову те саме, майнула думка. Не хотiлося заново переживати таку разючу втрату. Це все здавалося не зовсiм правильним. У багатьох знайомих мого вiку ще нiхто не помирав, тож чому я втрачаю близьких одного за одним? Сидiла i мiркувала, як це несправедливо, яке важке буде це випробування та як би я хотiла, щоби все склалося iнакше. Я знала, що цим шляхом iти не можна. Зрештою, я вже досвiдчена та все знов буде гаразд. Якщо потрапиш у пастку думки про те, що твоя ситуацiя гiрша за будь-чию, чи якщо переконаеш себе, що ще однiеi втрати тобi не пережити, то вже нiщо не допоможе. Крiм того, такi думки не дозволяють проаналiзувати реальну ситуацiю. Тiеi самоi митi я сiла та написала перелiк «13 звичок, яких позбулися психiчно сильнi люди». Саме з ними тривала така тяжка боротьба на шляху до подолання власного горя. Саме цi звички можуть зупинити мене посеред журби та скорботи, якщо я не зупиню iх. Не дивно, що цей список я вже пропонувала на роботi клiентам, якi завiтали до психотерапевта. Але зараз власне я мала записати цi речi, щоб стiйко триматися. Ця записка постiйно нагадувала про те, що я можу змiцнити силу свого духу. І вона дiйсно знадобилася, бо кiлька тижнiв по тому Роб помер. Психотерапевти славнi вмiнням допомагати зiбратися на силi, заразом даючи поради щодо самовдосконалення. Проте, написавши цей перелiк, я вирiшила вiдсторонитися на мить вiд того, що стало моею другою натурою, та зосередитися на тому, чого робити не потрiбно. І це спрацювало. Так, гарнi звички важливi, однак часто саме поганi заважають нам повнiстю реалiзувати свiй потенцiал. Ви можете мати всi можливi гарнi звички, але якщо на кожну добру у вас припадае одна погана, то шлях до мети вимагатиме неймовiрного напруження. Помiркуйте про це так: людина не може бути кращою за свою найбридкiшу звичку. Поганi звички – немов тi ваги, що стримують вас кожного дня. Вони гальмують рухи, виснажують сили та, врештi-решт, залишають носiя розчарованим. Попри таланти та наполегливу працю вам доведеться докладати зусиль ще й на подолання опору певних думок, вчинкiв та емоцiй на шляху до повного потенцiалу. Уявiть людину, яка ходить до спортзалу щодня. Вона займаеться двi години. Вона сумлiнно веде щоденник тренувань, щоб вiдстежувати своi успiхи. Але пiсля пiврiчного курсу немае жодного результату. Вона розчарована, бо м’язiв не побiльшало, а вага залишилася на тому самому рiвнi. Вона усiм розказуе, що немае сенсу вiдвiдувати спортзал, бо вона не почуваеться та не виглядае краще. Однак вона не пропускала жодного тренування. Те, що залишаеться поза увагою спортсмена, – це звичка пригощатися на зворотному шляху. Пiсля цiлоi низки вправ людина зголоднiла та каже собi: «Я добре попрацювала. Я заслуговую на винагороду!» Тож щодня на шляху додому вона з’iдае дюжину пончикiв. Кумедно, так? Проте в усiх нас е щось вiд людини зi спортзалу. Ми багато працюемо над тим, що, на нашу думку, мае нас удосконалити, але забуваемо про речi, якi можуть звести нанiвець усi зусилля. Здатнiсть уникати цих тринадцяти звичок стане в пригодi не лише пiд час великого горя. Позбавившись iх, можна змiцнити психiку, а це суттево змiнюе шанси на подолання усiх негараздiв – велетенських чи мiзерних. Не мае значення, якими е вашi цiлi, сильний дух допоможе реалiзувати повний потенцiал. Що таке сила духу? Цей термiн не передбачуе того, що е люди з сильним та слабким духом. Кожен володiе цiею силою на певному рiвнi, проте завжди е куди зростати. Опанування цiею силою перш за все означае пiдкорення своiх емоцiй, думок разом iз ефективною поведiнкою за будь-яких обставин. Так само як деякi люди схильнi до накопичення фiзичноi сили швидше за iнших, так i сила душевних якостей iнколи здобуваеться легше. Цi фактори визначають, наскiльки важким буде це починання. • Спадковi – генетична схильнiсть до певних психiчних розладiв на кшталт емоцiйних суттево впливае на людську силу духу. • Особистiснi – декому пощастило отримати вiд природи риси характеру, з якими легше мислити реалiстично та дiяти продуктивно. • Набутi – сприйняття себе, iнших та свiту в цiлому залежить вiд життевого досвiду. Напевно, що деякi з факторiв уже неможливо змiнити. Не виправиш нещасне дитинство. За наявностi генетичноi схильностi до СДУГ (синдром дефiциту уваги та гiперактивностi) мало що можна вдiяти. Але це не означае, що не можна набрати трохи бiльше психiчноi сили. Будь-який читач цiеi книжки може змiцнити дух за допомогою вправ, наведених у кожному роздiлi. Основа сильного духу Уявiть людину, що нервуе на публiцi. Щоб зменшити тривожнiсть, вона не розпочинае розмову з колегами першою. Що менше вона розмовляе, то менше будь-хто бажае вступати з нею в дiалог. Коли така людина заходить до кiмнати вiдпочинку та оминае iнших у коридорi без жодного слова, вона думае: «Я не вмiю спiлкуватися». Що бiльше думок про власну незграбнiсть, то бiльше хвилювань вiд самоi думки про розмови. Зi збiльшенням рiвня тривоги зростае бажання уникати колег. Таке становище перетворюеться на безперервну самопiдтримуючу систему. Розумiння того, як щiльно переплiтаються нашi думки, почуття та шаблони поведiнки, дозволяе осягнути людську психiку й те, як ii складовi можуть перетворитися на небезпечну спiраль, що веде донизу. Саме тому розвиток мiцного духу потребуе тристороннього пiдходу. 1. У думках – визначаемо iррацiональнi та замiнюемо iх на реалiстичнi. 2. У поведiнцi – за жодних обставин не опускаемо руки. 3. У емоцiях – якщо не тримати iх пiд контролем, почуття будуть тримати пiд контролем вас. Повсякчас чутно: «Думай позитивно!» Але голого оптимiзму не вистачить, щоб розкрити повний потенцiал. ОБЕРІТЬ СКЕРОВАНІ ВРІВНОВАЖЕНИМИ ПОЧУТТЯМИ ТА РАЦІОНАЛЬНИМ МИСЛЕННЯМ ВЧИНКИ Я боюся змiй. Але цей страх цiлком безпiдставний. У штатi Мен, де я живу, немае жодноi отруйноi змii в дикiй природi. Не можу сказати, що бачу гадюк постiйно, проте коли це стаеться – за мить серце вже стрибае у горлi, доки я тiкаю в протилежному вiд небезпеки напрямку. Зазвичай до того, як починаеш тiкати, якось вдаеться врiвноважити абсолютну панiку повною вiдсутнiстю логiчних пiдстав для неi. Тiльки-но це вдалося – можна оминути змiю, звiсно, зберiгаючи безпечну дистанцiю. Менi аж нiяк не кортить брати ii до рук чи пестити, але iррацiональнi страхи пiд контролем i анiтрохи не заважають робити своi справи. Найкращi своi рiшення ми ухвалюемо, врiвноважуючи почуття рацiональним мисленням. Зупинiться та помiркуйте хвильку: як ви поводилися, коли вас украй роздратували? Імовiрнiше, було багато слiв та вчинкiв, за якi пiзнiше стало соромно. Усе тому, що цi дii прямо виходили з емоцiй замiсть логiки. Однак суха логiка у рiшеннях також не веде до добра. Ми – люди, а не роботи. Нашим серцям та головам потрiбно працювати разом над контролем за нашими тiлами. Чимало моiх клiентiв сумнiваються у власнiй здатностi керувати думками, почуттями та поведiнкою. Вони кажуть: «Нiчого не можу вдiяти зi своiми почуттями», «Нiяк не можу позбутися поганих думок» чи «Не вiдчуваю достатньо мотивацii, щоб розпочати рух до своеi мети». Але з розвинутою силою духу це можливо. Правда про силу духу Про силу духу iснуе багато оманливих та неправиль – них уявлень. Ось декiлька правдивих тверджень. • Мати духовнi сили ще не означае бути «крутим». Зовсiм не потрiбно ставати машиною або мати «крутий» образ, якщо ви маете велику силу волi. Навпаки, це свiдчення того, що вашi вчинки вiдповiдають вашим цiнностям. • Сильний дух не скасовуе емоцiй. Накопичення сили не пов’язане з придушуванням природноi емоцiйностi. Навпаки, це дозволяе яснiше розумiти ii та ii вплив на думки i поведiнку. • Духовно сильна людина не перетворюе свое тiло на механiзм. Вона не мае на метi здобути перемогу над фiзичним болем пiд час надлюдських навантажень. Духовнi якостi допомагають чiткiше усвiдомлювати думки й емоцii та дiяти рацiонально: iнколи – згiдно з ними, а iнколи – всупереч. • Абсолютна самовпевненiсть не входить до поняття сильного духу. Неправда, що душевно витривала людина нiколи не потребуватиме допомоги вiд iнших людей чи вищих сил. Навпаки, якщо ви не знаете всього на свiтi, звертаетесь у разi потреби за допомогою та визнаете, що можна здобути силу духу й вiд сили зверху, – саме це е ознакою бажання стати сильнiшою людиною. • Позитивно мислити та мати силу духу – це рiзнi речi. Занадто позитивне мислення може бути настiльки ж шкiдливим, як i занадто негативнi думки. Духовна мiць спiвiснуе з реалiстичним та рацiональним розумом. • Змiцнювати дух не означае шукати щастя. Життя духовно сильноi людини стае змiстовнiшим, але не перетворюеться на щоденнi намагання здiйснити все можливе, щоб вiдчути себе щасливою. Навпаки, така людина ухвалюе рiшення, якi згодом приведуть до вiдкриття повного потенцiалу. • Сильний дух не е сучасним трендом популярноi психологii. Так само як свiт фiтнесу зараз аж кишить рiзними трендами та вимогливими дiетами, так i у психологii часто циркулюе безлiч iдей стосовно того, як стати кращою версiею себе. Але сила духу – не просто тренд. З 60-х рокiв ХХ столiття психологiя допомагала людям змiнювати думки, почуття та звички. • Духовна сила не дорiвнюе мiцному психiчному здоров’ю. Індустрiя охорони здоров’я часто оперуе поняттями «психiчне здоров’я» та «психiчна недуга», однак сила духу – це iнше. Подiбно до того, як люди можуть бути фiзично сильними, хворiючи при цьому, наприклад, на сахарний дiабет, так само у разi дiагностування у вас депресii чи тривожного розладу особистостi ви можете бути духовно сильною людиною. Психiчна хвороба не обов’язково означае поганi звички. Навпаки, можна вдало намагатись виховувати кориснi. Задля цього, ймовiрно, доведеться докласти бiльше зусиль, бiльше зосередитися та бiльше працювати над собою, але це – реально. Переваги сильного духу Зазвичай досить легко вiдчувати себе сильною людиною, коли все добре, однак iнколи бiда за бiду чiпляеться. Втратили роботу, сталося стихiйне лихо, захворiв родич чи помер коханий/кохана – iнколи цього неможливо уникнути. Із пiдготовленим духом легше вiдповiдати на життевi виклики. Серед переваг укрiплення сили духу е: • Посилена стресостiйкiсть – мiцний дух допоможе не тiльки пiд час великого горя, а й у повсякденнi. Маючи навички подолання труднощiв, людина швидше та надiйнiше дае iм вiдсiч. Це може знизити рiвень стресу. • Духовно сильнi люди бiльш задоволенi власним життям. З бiльшою силою духу зростае i впевненiсть. Ця сила радить вчиняти за власними принципами, що призводить до заспокоення внутрiшнього свiту. Зi спокiйним розумом стае можливою iдентифiкацiя дiйсно важливих у життi речей. • Пiдвищена ефективнiсть. Чи бажаете ви стати кращим батьком, бути продуктивнiшим або покращити своi спортивнi результати – посиленi духовнi якостi стануть у пригодi на шляху до розкриття повного потенцiалу. Як змiцнити силу духу Просто читаючи книжку, нiколи експертом не станеш. Анi спортсмени, лише читаючи про спорт, не перемогли в жодному змаганнi, анi музики, лише спостерiгаючи за грою iнших, не зiграли жодного шедевру. Потрiбна практика. Наступнi тринадцять роздiлiв не е контрольним перелiком того, що потрiбно робити чи нi. Далi описано звички, жертвами яких ми iнколи стаемо. Книжку спрямовано на те, щоб допомогти вам знайти способи боротьби з життевими негараздами i не втрапити при цьому до зазначених пасток. Щоб сьогоднi стати кращими, нiж учора. Роздiл 1. Вольовi люди не витрачають час на жалiсть до себе Жалiсть до себе е найруйнiвнiшим серед усiх нехiмiчних наркотикiв: викликае звикання, дае миттеве задоволення та вiддiляе жертву вiд реальностi.     Джон Гарднер Минуло кiлька тижнiв пiсля нещастя, яке трапилося з Джеком, але розмови його матерi про «жахливий випадок» усе не припинялися. Щодня вона переповiдала моторошну iсторiю, як Джек зламав обидвi ноги пiсля того, як його збив шкiльний автобус. Жiнка звинувачувала себе в тому, що не захистила сина, та бачити його в iнвалiдному вiзку два-три тижнi було понад ii сили. Лiкарi прогнозували цiлковите одужання, однак мати неодноразово попереджала Джека, що його ноги можуть видужати не остаточно. Вона про всяк випадок остерiгала, що грати у футбол та бiгати, як однолiтки, хлопчик бiльше не зможе. Лiкарi дозволили Джеку повернутися до школи, однак батьки вирiшили, що син залишиться на домашньому навчаннi, а мама покине задля цього роботу до кiнця року. Вони припускали, що шкiльнi автобуси своiм виглядом i звуками можуть викликати забагато неприемних спогадiв. Також батьки волiли позбавити Джека необхiдностi нерухомо спостерiгати за iграми жвавих однокласникiв на перервах. Батько та мати сподiвалися, що такi умови прискорять фiзичне i психологiчне одужання Джека. Зазвичай вiн уранцi закiнчував навчання i пiсля обiду та ввечерi весь час дивився телевiзор чи грав у вiдеоiгри. Декiлька тижнiв по тому батьки помiтили змiни в настроi сина. Джек був бадьорим та веселим хлопчиком, але став сумним та дратiвливим. Батьки переймалися, чи не накоiла та аварiя бiльше лиха, нiж здавалося. На психотерапiю зважилися, сподiваючись, що так емоцiйнi травми сина затягнуться швидше. Сiмейство завiтало до вiдомого психотерапевта, яка зналася на дитячих травмах. До цього спецiалiст уже отримала призначення вiд педiатра Джека, тому iсторiя хлопця не була для неi таемницею. Коли мати привезла сина у вiзку до лiкаря, хлопець тримав очi долу та мовчав. Ось жiнка почала: «Нам усiм так важко пiсля цiеi жахливоi аварii. Вона зруйнувала наше життя, та через неi в Джека виникло багато психологiчних проблем. Вiн дуже змiнився». На подив мами, психотерапевт не вiдповiла спiвчуттям, однак бадьоро звернулася до хлопця: «Джек, я так чекала на нашу зустрiч! Нiколи ще не зустрiчала хлопця, який змiг би взяти гору над автобусом! Мене так цiкавить, як ти потрапив до бiйки з автобусом та перемiг?» Вперше пiсля трагедii хлопчик посмiхнувся. Наступнi декiлька тижнiв Джек за допомогою терапевта писав книжку з вiдповiдною назвою – «Як здолати шкiльний автобус». У нiй хлопчик змальовував чудову iсторiю про те, як йому вдалося пiсля бiйки з автобусом втекти лише з кiлькома зламаними кiстками. Письменник-початкiвець прикрасив розповiдь описом того, як вiн загорнувся у шарф, що й зберегло бiльшiсть тiла вiд зiткнення. Незважаючи на лiтературнi перебiльшення, основа iсторii була незмiнною – Джек вижив, бо вiн дужий хлопець. Книжку завершував автопортрет автора у вiзку та з плащем супергероя на плечах. Психотерапевт працювала i з батьками. З ii допомогою вони зрозумiли, як поталанило вижити iхньому синовi, вiдбувшись лише зламаними кiстками. Заохотивши батька та матiр не жалiти Джека, спецiалiст порадила сприймати сина як мiцного духом та тiлом хлопця, який здатен протистояти великим негараздам. Навiть якби кiстки Джека i не зрослись правильно, терапевт зосереджувала увагу на тому, чого вiн ще може досягнути в життi замiсть роздумiв над тим, чому наслiдки аварii завадили б. Психотерапевт, батьки та педагогiчний колектив спiльно готували школу до повернення учня. Потрiбно було не тiльки пiдготувати умови для навчання, бо Джек ще перебував у вiзку, а й спонукати вчителiв та учнiв не жалiти хлопця. Йому дали можливiсть презентувати свiй твiр у класi, щоб усi зрозумiли, що журитися немае сенсу. Свято самоспiвчуття Бiль та скорбота у життi знайомi кожному. Хоч печаль i е нормальною, здоровою емоцiею, але довге перебування у смутку веде до саморуйнування. Чи можете ви спiввiднести себе з такими твердженнями: • Вам часто здаеться, що вашi проблеми гiршi за проблеми усiх iнших. • Причина усiх ваших нещасть – виключно погана вдача. • Вашi негаразди примножуються значно швидше, нiж в iнших. • Звiсно, нiхто насправдi повнiстю не розумiе, як вам важко. • Задля осмислення своiх проблем ви iнколи змiнюете плани на вiдпочинок та спiлкування. • Люди радше почують вiд вас «Який поганий день!», нiж «Сьогоднi дуже вдалий день!». • Ви часто нарiкаете на долю. • Вам iнколи дiйсно важко знайти те, за що можна буди вдячним долi. • На вашу думку, iнших надiлено значно легшим життям. • Інодi здаеться, що цiлий свiт налаштований проти вас. Впiзнали себе в наведених прикладах? Самоспiвчуття здатне охоплювати вас, доки не змiнить думки та звички. Однак можна опанувати себе. Навiть коли неможливо змiнити ситуацiю, завжди реально змiнити ставлення до неi. Чому нам шкода самих себе? Якщо самоспiвчуття руйнуе життя, чому ж ми так схильнi вiддавати йому перевагу? Через що так легко й зручно час вiд часу влаштовувати свято жалю до себе? Самоспiвчуття е захисним механiзмом для батькiв Джека, щоб уберегти себе i сина вiд майбутньоi небезпеки. Вони зосереджують увагу лише на тому, чого хлопчик позбавлений, аби захистити його вiд необхiдностi розв’язувати майбутнi проблеми. Звiсно, що головний мотив таких вчинкiв – заклопотанiсть безпекою своеi дитини. Батько та мати не збиралися зводити з сина очей. Вони переймалися, як син вiдреагуе, коли знову побачить шкiльний автобус. Самоспiвчуття батькiв неминуче обернулося жалем до самого Джека. Втрапити до цiеi пастки дуже просто. Жалiючи себе, вiдкладаеш рандеву з реальними страхами на потiм, i таким чином вдаеться уникнути вiдповiдальностi за власнi дii. Така жалiсть може виграти час. Починаеш виправдовувати свою пасивнiсть та при цьому перебiльшувати проблеми, тож дiйсно здаеться, що вже нiчого не вдiеш. Нерiдко люди жалiють себе, щоб привернути увагу. Розiгравши карту сiромахи, нескладно отримати спiвчуття та добрi слова – принаймнi спершу. Для тих, хто боiться, що iх не сприймуть, бiдкання – це обхiдний шлях заручитися пiдтримкою через перелiк власних нещасть. На жаль, страждання прагне публiчностi, та iнодi спiвчуття до себе стае справжньою дисциплiною у своерiдному змаганнi (приводом для вихвалянь). Розмова перетворюеться на турнiр, де перемагае той, у кого лихо гiрше за всiх. У скорботi можна знайти причину уникнути вiдповiдальностi. Порада поскаржитися керiвниковi, якi кепськi у вас справи, може надходити вiд надii, що пiсля цього вiд вас будуть очiкувати менше. Деколи самоспiвчуття – це прагнення зробити наперекiр. Воно змушуе думати, що через нашi обуренi скарги на несправедливiсть ситуацii щось неодмiнно змiниться. Але так не бувае. Нiхто зверху чи на землi не втрутиться та не запровадить справедливiший лад. Бiда самоспiвчуття Жалiсть до себе – почуття саморуйнiвне. Воно створюе новi труднощi та може мати серйознi наслiдки. Замiсть бути вдячними за порятунок Джека в аварii, батьки переймалися тим, чого нещасний випадок iх позбавив. Таким чином, нещастю дозволили забрати ще бiльше. Нiхто не називае iх нелюблячими батьками. Їхнi дii е наслiдком бажання зберегти сина. Проте що бiльше Джека жалiли, то гiрше йому було. Захоплення самоспiвчуттям заважае жити повноцiнно таким чином. • Ви втрачаете час. На жалiння витрачаеться багато сил, а реальна ситуацiя нiяк не змiнюеться. Навiть коли вирiшити проблему неможливо, завжди можна зробити вибiр на користь позитивного ставлення до подолання труднощiв. Спiвчуття до себе аж нiяк не допоможе знайти вихiд. • Бiда нiколи одинцем не ходить. Втрапивши у пастку жалю, будьте готовi зустрiтися й з наступними негативними емоцiями: гнiвом, обуренням, самотнiстю та iншими почуттями, виплеканими поганими думками. • Це може стати вiщуванням, що самоздiйсниться. Жалюгiдне життя може стати плодом жалю до себе. Ефективнiсть зусиль навряд чи буде високою, якщо постiйно жалiти себе. Це може призвести до нових проблем, якi сприятимуть новiй хвилi самоспiвчуття. • Жалiсть до себе заважае розiбратися з iншими емоцiями. Жалiсть стае на завадi подолання горя, злостi, суму та iнших почуттiв. Вона може гальмувати вас на шляху до вирiшення проблеми, тому що жаль до себе зосереджуе увагу на тому, як усе мае бути iнакше, нiж на тому, як воно е зараз. • Окуляри жалю до себе фарбують свiт у похмурi тони. Якщо маете п’ять гарних та одну погану подiю за день, жалiсть пiдштовхне помiтити тiльки негативне. Жаль витiсняе сприйняття позитивних сторiн життя. • Це втручаеться у стосунки. Менталiтет жертви не робить нiкого привабливим. Скарги на погане життя швидко набридають iншим людям. Неможливо почути: «Менi так подобаеться те, як вiн/вона себе жалiе». Припинiть Жалiти Себе Пам’ятаете про тристороннiй пiдхiд до змiцнення сили духу? Щоб припинити жалiти себе, необхiдно змiнити цю звичку та не дозволяти собi поринати в скорботнi думки. Для Джека це означало не сидiти весь час удома за вiдеоiграми та телевiзором. Вiн мав би бути серед однолiткiв та повернутися до звичних занять, наприклад до школи. Батьки також змiнили погляд та стали вважати сина не потерпiлим, а вцiлiлим. Тiльки-но iм вдалося змiнити ставлення до аварii, жалiсть перетворилася на вдячнiсть. ПОВОДЬТЕСЯ ТАК, ЩОБ ЖАЛІТИ СЕБЕ СТАЛО НЕСТЕРПНО По смертi Лiнкольна минуло чотири мiсяцi, ми з його родиною зустрiчали те, що могло б стати його двадцять сьомим днем народження. Я з тремтiнням чекала того дня, бо не знала, як згаяти час. Уява малювала лише те, як ми сидимо бiля упаковки серветок та жалiемося на те, як несправедливо, що Лiнкольн не дожив до цього вiку. Набравшись смiливостi, я спитала свекруху, якi в неi плани на той день. Вiдповiдь була миттевою: «Як щодо стрибкiв з парашутом?» Найкраще те, що вона була цiлком серйозна. Мушу визнати, стрибати з лiтака з парашутом було значно привабливiше за те свято жалю, що я уявляла собi. Це було б чудовим вшануванням пригодницького характеру Лiнкольна. Йому завжди подобалося знайомитися з новими людьми, вiдвiдувати незнайомi мiсця та робити щось уперше. Для нього було звичним дiлом раптово вирушити в подорож у вихiднi, навiть якщо вона змушувала повертатися додому нiчним рейсом iз червоними вiд недосипу очима та iхати на роботу, щойно зiйшовши з трапу лiтака. Чоловiк казав, що новi враження вартi одного дня роботи втомленим. Лiнкольн залюбки стрибнув би з парашутом, тож активний вiдпочинок склав добру шану його пам’ятi. Неможливо жалiти себе, коли вистрибуеш iз лiтака, якщо, звiсно, ви маете парашут. Ми не тiльки добре провели час, а й перетворили цi враження на щорiчну традицiю. Щороку на день народження Лiнкольна ми шануемо його любов до життя та пригод. Цей звичай цiкаво втiлювався: вiд плавання з акулами до прогулянок верхи на мулах Великим каньйоном. Ми навiть брали кiлька урокiв зi створення трапецii у повiтрi. Щороку уся сiм’я бере участь у пригодi на день народження Лiнкольна. Спочатку його бабуся сторонилася цього та фiльмувала звiддаля на камеру, але два роки тому вiсiмдесятивосьмирiчна жiнка перша в черзi каталася на зиплайнi (канатнi дорiжки) мiж деревами. Хоча я й одружилася знов, однак пiдтримую цю традицiю, та навiть Стiв, мiй чоловiк, iнколи вiдпочивае з нами. Цей день став датою, яку ми щороку нетерпляче чекаемо. Приемно провести час – такий вибiр свiдчить не про нехтування горем i не про намагання приховати сум. Таке дозвiлля – свiдомий вибiр святкування дарiв життя та вiдмова жалiтися. Замiсть скорботи за тим, що втрачено, ми обираемо вдячнiсть за те, що е. Помiтивши самоспiвчуття, що вповзае до вашого життя, варто свiдомо робити щось наперекiр. Щоб вiдвадити жалiсть до себе не потрiбно стрибати з парашутом, для великих зсувiв часом достатньо невеликих змiн. Наприклад: • Станьте волонтером у гiднiй справi. Така активнiсть вiдволiкае вiд власних труднощiв та залишае по собi задоволення вiд того, що вдалося комусь допомогти. Складно жалiти себе, коли роздаеш суп голодним чи спiлкуешся зi старшими в будинку для людей похилого вiку. • Зробiть несподiване добре дiло. Пiдстригти газон або пожертвувати корм до мiсцевого притулку для тварин – добра справа може додати сенсу вашому дню. • Рухайтеся! Фiзичний чи розумовий рух зосереджуе вашу увагу не на власних проблемах, а на чомусь iншому. Вправи, цiкавi курси, книжка чи нове хобi – змiна дiяльностi змiнюе й ставлення до ситуацii. Знайти дiло, яке виштовхуе саможалiння з життя, означае знайти ключ до змiни настрою. Часом це метод проб i помилок, бо не усi змiни дiяльностi унiверсальнi. Якщо нинiшня нова звичка не працюе, спробуйте iншу. Ситуацiя навколо нiколи не змiниться, доки ви не зробите хоча б один крок у правильному напрямку. ЗМІНІТЬ ДУМКИ ПРО ЖАЛІСТЬ ДО СЕБЕ НА ІНШІ Якось я була свiдком того, як на стоянцi бакалiйного магазину злегка зiткнулися двi машини. Водii одночасно здавали назад та з’iхалися бамперами. Обидвi машини трохи пошкодилися внаслiдок цiеi аварii. Ось перший водiй вистрибнув з салону та почав: «Те, що треба! Ну чому завжди щось трапляеться саме зi мною? Нiби сьогоднi ще мало проблем!» Тим часом iнший водiй вийшов та, хитаючи головою, вiдповiв дуже спокiйним голосом: «Нiчого собi, нам так пощастило, що нiхто не постраждав! Який гарний день, коли потрапив в аварiю та виходиш з неi без жодноi травми!» Обое потрапили до тiеi самоi пригоди. Але iхне сприйняття кардинально рiзнилося. Один вважав себе жертвою обставин, коли iнший побачив удачу. Реакцii учасникiв – прямий наслiдок iхньоi оцiнки ситуацii. На усi життевi подii можна дивитися по-рiзному. Вибiр позицii «Я заслуговую на краще» пiдвищуе шанси вiдчути жалiсть до себе. Проте вибiр шукати у всьому, навiть у бiдах, плюси збiльшить можливостi для щастя та радостi. Немае лиха без добра. Спитайте будь-яку дитину: що найкращого в тому, що батьки розiйшлися? Бiльшiсть iз них вiдповiсть: «Тепер буде вдвiчi бiльше подарункiв на Рiздво!» Звiсно, розлучення не приносить нащадкам багато радостi, але таку невелику рiч, як примноження подарункiв, дiти сприймають доволi позитивно. Змiнити погляд на ситуацiю не завжди легко, особливо коли на святi жалiння себе почуваешся господарем. Деякi питання можуть допомогти перетворити негативнi думки на реалiстичнi: • Як ще можна дивитися на цi обставини? Саме зараз мислення на кшталт «Склянка наполовину повна чи порожня?» стане в пригодi. Прихильникам першоi позицii рекомендую подумати, який вигляд може мати ситуацiя з погляду ваших опонентiв. • Що я можу порадити близькiй людинi, якби вона опинилася у тому самому становищi? Зазвичай пiдтримувати iнших легше, нiж самих себе. Навряд чи ви скажете комусь: «У тебе найгiрше життя. Нiщо нiколи не бувае як треба». Навпаки, знаходяться слова надii та пiдтримки, такi як: «Ти неодмiнно знайдеш рiшення та все буде добре. Я в тебе вiрю». Висловiть таку мудру пiдтримку собi. • Якi е докази того, що труднощi можливо подолати? Самоспiвчуття часто випливае з невпевненостi у власних силах. Так з’являеться думка: «Я нiколи не вирiшу цi проблеми» та iй подiбнi. Пригадайте минулi перемоги у подоланнi складнощiв. Ревiзiя власних навичок, пiдтримки та досвiду може надати впевненостi, яка вижене настрiй самоспiвчуття. Що бiльше занурюешся в скорботнi думки, то гiрше настрiй. Поширенi думки, що призводять до жалю до себе: • Ще одна проблема менi не до снаги. • Добре завжди трапляеться з кимось iншим. • Менi весь час перепадае щось погане. • Щодня життя гiрше та гiрше. • Нiкому не доводилося долати такi труднощi. • Передиху нема вiд цих складнощiв. Ви можете висловлювати негативнi мiркування, доки вони ще пiд контролем. Замiна одних думок на iншi потребуватиме зусиль, але це ефективно знижуе жалiння себе. Подумавши: «Зi мною трапляеться завжди щось недобре», складiть перелiк того доброго, що з вами сталося останнiм часом. Потiм замiнiть попередне судження бiльш правдивим: «У моему життi трапляються поганi речi, але й добрi також». Не варто перетворювати негативне мислення на занадто оптимiстичне. Намагайтеся вiдшукати реалiстичний погляд на ситуацiю. ОБМІНЯЙТЕ САМОСПІВЧУТТЯ НА ВДЯЧНІСТЬ Марла Раньян – дуже успiшна жiнка. Серед ii досягнень: ступiнь магiстра, власна книжка та участь в Олiмпiадi. Вона стала першою американкою, яка завершила нью-йоркський марафон 2002 року за приголомшливий час – двi години та двадцять сiм хвилин. Та що робить Марлу дiйсно надзвичайною, це те, що вона домоглася всiх надбань абсолютно слiпою. У дев’ятирiчному вiцi у дiвчинки виявили хворобу Штаргардта – вид ураження жовтоi плями на сiткiвцi ока у дiтей. Коли зiр почав погiршуватися, Марла вiдкрила в собi любов до бiгу. Чимало рокiв тренувань допомогли iй стати однiею з найшвидших бiгунiв у свiтi, хоча вона не могла бачити фiнiшну лiнiю. Спочатку Марла здобула спортивний успiх на Паралiмпiйських iграх. Вона брала участь у змаганнях 1992 року, а потiм i у 1996 роцi. У той час вона не лише виборола шiсть золотих та одну срiбну медалi, а й встановила декiлька свiтових рекордiв. Однак Марла на цьому не зупинилася. У 1999 роцi вона змагалася на Панамериканських iграх та здобула перемогу в забiгу на 1500 метрiв. Рiк по тому жiнка стала першою незрячою спортсменкою в олiмпiйський iсторii. На 1500-метровому треку вона стала першою американкою та у фiналi посiла восьме мiсце. Марла не вважае слiпоту обмеженням. Вона обрала iнше ставлення до неi – як до дару, що допомагае у бiгу на короткi та довгi дистанцii. Говорячи про недуг у власнiй книжцi «Нiякого фiнiшу: життя на власний погляд» (No Finish Line: My Life as I see it), спортсменка пише: «Втрата зору не тiльки змусила мене пiдтверджувати свою здатнiсть до змагань, а й дала жагу до успiхiв. Слiпота подарувала такi речi, як воля та вiдданiсть, якими я щодня користуюся». Марла не зосереджуеться на тому, чого позбавлена, натомiсть вдячна за дарунки, що дала саме хвороба. У той час як саможалiння каже: «Я заслуговую на краще», дяка вiдповiдае: «Я маю навiть бiльше, нiж треба». Потрiбно трохи зусиль, щоби вiдчути вдячнiсть, але це не так важко. Кожен може стати вдячнiшим, завiвши новi звички. Конец ознакомительного фрагмента. Текст предоставлен ООО «ЛитРес». Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=41833886&lfrom=688855901) на ЛитРес. Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.