Точка обману

Точка обману Дэн Браун В Арктицi знайдено восьмитонний уламок метеорита iз закам’янiлими рештками живих органiзмiв, що свiдчить про iснування позаземного життя. На мiсце вiдкриття вирушають чотири незалежнi науковцi – астрофiзик, палеонтолог, океанограф i фахiвець iз льодовикiв. Коли вони опиняються за крок до розгадки, iх починають безжально вбивати… Ден Браун Точка обману Подяки Сердечно дякую Джейсону Кауфману за чудовi поради i проникливе мистецтво редактора; Блайт Браун за невтомнi дослiдження i творчий внесок у створення книжки; моему доброму приятелевi Джейку Елвелу з «Вiзер енд Вiзер»; Архiву нацiональноi безпеки; вiддiловi НАСА зi зв’язкiв з громадськiстю; Стену Плентону, який був i е джерелом iнформацii про все i всiх; Агенцii нацiональноi безпеки; гляцiологу Мартiну Джеффрiсу; Бретту Троттеру, Томасу Надо та Джимовi Беррiнгтону – людям винятково талановитим i розумним. Дякую також Конi i Дiковi Браун, Документацiйному центру розвiдувальноi полiтики США, Сьюзен О’Нiл; Марджi Вочтел; Морi Стеттнер; Оуену Кiнгу; Елiсон Маккiнел; Мерi i Стiвену Гормен; доктору Карлу Хiнгеру; доктору Майклу І. Латцу з Інституту океанографii iменi Скрiппса; Ейпрiл з «Майкрон електронiкс»; Естер Санг iз Нацiонального музею авiацii i космонавтики; доктору Джин Олмендiнджер; незрiвняннiй Гайдi Ланж з лiтературноi агенцii «Сенфорд Дж. Грiнбергер ессошiейтс», а також Джоновi Пайку з Федерацii американських науковцiв. Вiд автора Пiдроздiл «Дельта», Нацiональне управлiння вiйськово-космiчноi розвiдки i фонд «Космiчний кордон» – реальнi органiзацii. Усi технологii, описанi в романi, дiйсно iснують i застосовуються. Якщо це вiдкриття пiдтвердиться, то воно, поза сумнiвом, тане одним з найбiльш приголомшливих проривiв у Всесвiт, будь-коли здiйснених наукою. Важко навiть уявити його далекосяжнi перспективи. Вони приголомшують i надихають. Обiцяючи дати вiдповiдi на деякi питання, що здавна стоять перед людством, це вiдкриття водночас порушуе новi, ще глибшi проблеми.     З виступу президента Бiла Клiнтона 7 серпня 1997 року на прес-конференцii, присвяченiй науковому вiдкриттю, вiдомому пiд кодом ALH 84001 Пролог У цьому Богом забутому краi смерть приходить незбагненними шляхами. Геолог Чарльз Брофi роками призвичаювався до дикоi й пишноi краси тутешньоi мiсцевостi, однак нiщо не вiщувало такого варварського та неприродного фатуму, що його спiткав. Тягнучи тундрою сани з геологiчною апаратурою, чотири лайки раптом стишили бiг i пiдвели голови, вдивляючись у небо. – Що сталося, дiвчата? – спитав Брофi, встаючи з саней. Зi зловiсних хмар, що скупчувалися, провiщаючи снiгову бурю, виринув двогвинтовий гелiкоптер i понiсся над крижаними вершинами, оминаючи iх iз вiйськовою спритнiстю. «Дивно», – подумав Брофi. Вiн нiколи не бачив гелiкоптерiв так далеко на пiвночi. Машина приземлилася за п’ятдесят ярдiв вiд нього, здiйнявши лопатями буревiй з гранул злежалого снiгу. Собаки насторожено заскiмлили. Дверi вертольота ковзнули вбiк, i на землю зiйшли двое чоловiкiв з гвинтiвками та в бiлих полярних комбiнезонах. Вони поспiхом рушили до геолога. – Ви доктор Брофi? – поцiкавився один iз них. – Звiдки ви знаете, як мене звуть? Хто ви? – спантеличено спитав геолог. – Вiддайте вашу рацiю, будь ласка. – Не зрозумiв… – Вам сказано – вiддайте. Ошелешений Брофi витяг рацiю з-пiд куртки. – Нам треба передати екстрене повiдомлення. Зменште вашу радiочастоту до ста кiлогерцiв. «До ста кiлогерцiв? – розгублено подумав Брофi. – Але ж на такiй низькiй частотi взагалi не можна щось прийняти. Може, трапився нещасний випадок?» Другий чоловiк нацiлив гвинтiвку на голову геолога. – Нам нема коли пояснювати. Робiть, що вам сказали. Брофi тремтячими пальцями налаштував потрiбну частоту передачi. Перший незнайомець подав йому картку з кiлькома надрукованими на нiй рядками. – А тепер – передайте ось це повiдомлення. Не зволiкайте. Геолог поглянув на картку. – Не розумiю. Ця iнформацiя хибна. Я не… Другий незнайомець мiцно притиснув дуло гвинтiвки до скронi науковця. І Брофi тремтячим голосом передав химерне повiдомлення. – Чудово, – прокоментував перший незнайомець. – А тепер залазьте разом iз вашими собаками до вертушки. Пiд дулом гвинтiвки Брофi загнав своiх лайок та сани по вiдкидному трапу до вантажного вiдсiку гелiкоптера. Щойно вони вмостилися, машина злетiла i взяла курс на захiд. – Хто ви в бiса такi? – сердито спитав Брофi, рясно пiтнiючи пiд своею курткою. – І що означае це послання?! Чоловiки промовчали. Вертолiт набрав висоту, й у вiдчиненi дверi увiрвався вiтер. Чотири лайки, i досi запряженi в сани, перелякано заскавулiли. – Ви хоч дверi зачинiть! Ви що, не бачите, що собакам страшно?! – розлючено вигукнув Брофi. Чоловiки нiчого не вiдповiли. Пiднявшись на висоту чотири тисячi футiв, гелiкоптер рiзко нахилився над низкою крижаних розщелин та трiщин, що простягнулися внизу. Раптом чоловiки пiдвелися. Вони мовчки вхопилися за сани з важучою поклажею i виштовхнули iх крiзь розчиненi дверi. З жахом дивився Брофi, як марно дряпалися лайки, намагаючись втримати величезну вагу. Мить – i тварини, завиваючи, полетiли вниз, витягнутi з гелiкоптера непереборною силою. На той момент, коли чоловiки схопили Брофi, вiн уже встиг скочити на ноги i закричати. Незнайомцi потягли його до дверей. Похоловши вiд страху, вiн вимахував кулаками, намагаючись вiдбитися вiд дужих рук, що виштовхували його назовнi. Але марно. Через кiлька секунд вiн уже летiв назустрiч розщелинам, що розкрили своi смертельнi обiйми. 1 Предметом гордощiв ресторану «Тулос», розташованого бiля Капiтолiйського пагорба, е полiтично некоректне меню – телятина та карпачо з конини. Іронiя полягае в тому, що саме через це меню в «Тулосi» полюбляють снiдати великi цабе вашингтонськоi полiтики. Того ранку в «Тулосi» теж було людно i шумно – там звучала какофонiя з брязкоту столового срiбла, гудiння автоматiв для приготування кави еспресо та балачок по стiльникових телефонах. Тiеi митi, коли старший офiцiант – як i завжди вранцi – вже збирався був крадькома сьорбнути ковточок «Кривавоi Мерi», до ресторану увiйшла жiнка. Вiн обернувся до неi з добре натренованою посмiшкою. – Доброго ранку, – сказав офiцiант. – Що ви хотiли? Жiнка була приваблива, рокiв тридцяти п’яти, вдягнена в сiрi фланелевi брюки, консервативнi туфлi на низьких пiдборах та кремову блузку «Лора Ешлi». Трималася вона прямо, трохи випнувши пiдборiддя. Не пихато й самовпевнено, а просто впевнено, демонструючи внутрiшню силу. Свiтло-брунатне волосся було пiдстрижене в найпопулярнiшому у Вашингтонi стилi, який називався «телеведуча», – пухнастi «пера», завитi на плечах усередину: достатньо довгi, щоб мати сексуальний вигляд, але й достатньо короткi, щоб нагадувати вам про те, що спiврозмовниця може виявитися розумнiшою за вас. – Трохи спiзнилася, – невимушено мовила вона. – У мене дiловий снiданок з сенатором Секстоном. Старший офiцiант несподiвано для самого себе занервувався. Сенатор Седжвiк Секстон. Цей полiтик був iхнiм завсiдником та одним з найвiдомiших нинi чоловiкiв у Сполучених Штатах. Минулого тижня, у Супервiвторок, вiн переконливо виграв усi дванадцять початкових виборiв, i це фактично гарантувало, що республiканська партiя висуне його своiм кандидатом на вибори президента США. Багато хто не сумнiвався, що наступноi осенi сенатор матиме прекрасний шанс потiснити з Бiлого дому нинiшнього президента, який нажив собi купу ворогiв та проблем. Останнiм часом обличчя Секстона прикрашало мало не всi загальнонацiональнi видання, а його виборче гасло на кожному кроцi закликало: «Годi марнувати. Час ремонтувати». – Сенатор Секстон – у своiй кабiнцi, – вiдповiв офiцiант. – А ви… – Я – Рейчел Секстон. «Ну й бовдур же я!» – подумав вiн. Зовнiшня схожiсть була вельми очевидною. Жiнка мала сенаторовi проникливi очi та рафiнованi манери, що видавали належнiсть до життездатноi енергiйноi елiти. Рейчел Секстон успадкувала класичнi привабливi риси батькового обличчя, але вона, схоже, несла цей благословенний дар долi з грацiознiстю та скромнiстю, яких сенаторовi ще треба було в неi повчитися. – Радий вiтати вас, мiс Секстон. Коли офiцiант вiв доньку сенатора через зал ресторану, його збентежили прискiпливi погляди чоловiкiв: деякi – обачливо-обережнi, а декотрi – не дуже. В «Тулосi» зазвичай харчувалося мало жiнок, а тих, хто могли зрiвнятися красою з Рейчел Секстон, було ще менше. – Яка гарна фiгура, – прошепотiв один з вiдвiдувачiв. – А що, Секстон уже знайшов собi молоду дружину? – Це його донька, бовдуре, – вiдповiв сусiд по столику. – Знаючи Секстона, не здивуюся, якщо вiн i з нею спить, – хихикнув чоловiк. Коли Рейчел пiдiйшла до столика, за яким сидiв ii батько, сенатор якраз гучно обговорював по мобiльному один зi своiх нещодавнiх успiхiв. Вiн на мить вiдiрвався вiд розмови i, зиркнувши на Рейчел, постукав пальцем по своему годиннику «Картье» – мовляв, спiзнилася. «Я теж за тобою скучила», – подумала Рейчел. Насправдi ii батька звали Томас, але вiн уже давно перейшов на свое друге iм’я, бо йому подобалася алiтерацiя: Сенатор Седжвiк Секстон. Це був срiбноволосий та срiбноголосий полiтичний «звiр», якому пощастило мати зовнiшнiсть героя популярного телесерiалу, i ця обставина здавалася цiлком доречною, зважаючи на його талант перевтiлення. – Привiт, Рейчел! – Батько клацнув телефоном i пiдвiвся, щоб цьомнути доньку. – Привiт, татку, – вiдповiла вона, але не поцiлувала. – У тебе змарнiлий вигляд. «Почалося», – подумала Рейчел. – Я отримала твое повiдомлення. Що сталося? – А менi що, вже не можна запросити свою доньку на снiданок? Рейчел давно призвичаiлася, що батько рiдко коли запрошував ii зустрiтися, не маючи при цьому якогось прихованого мотиву. Сенатор вiдсьорбнув кави. – Ну, розповiдай – як твоi справи? – Справ багато. А я бачу, твоя кампанiя проходить успiшно. – Заради Бога, тiльки не про це. – Секстон нахилився над столиком i стишив голос: – А як той хлопець iз Держдепартаменту, з яким я тебе познайомив? Рейчел зiтхнула, переборюючи бажання поглянути на годинник. – Татку, я й справдi не мала часу йому зателефонувати. І, будь ласка, припини… – Треба вчитися викроювати час для важливих речей, Рейчел. Без кохання все решта не мае сенсу. Їй одразу ж спали на думку кiлька варiантiв дотепноi вiдповiдi, але Рейчел визнала за краще промовчати. Бо батько полюбляв повчати i це йому добре вдавалося. – Татку, ти хотiв мене бачити? Сказав, що це щось важливе. – Так, важливе. – Вiн прискiпливо подивився на неi. Рейчел вiдчула, як пiд цим поглядом розтала перша лiнiя ii оборони, i подумки чортихнулася, вiддаючи належне непереборному шармовi свого батька. Сенаторовi очi були подарунком долi, i Рейчел вiдчувала, що цей подарунок зможе довести його аж до Бiлого дому. Вiн запросто мiг наповнити цi очi слiзьми, а за мить – осушити iх i перетворити на кришталево чисте вiкно душi, крiзь яке вiн подае руку довiри всiм i кожному. «Вся справа – в довiрi», – полюбляв казати ii батько. Сенатор уже давно втратив довiру Рейчел, але натомiсть швидко завойовував довiру всiеi краiни. – Маю дещо тобi запропонувати, – мовив сенатор Секстон. – Стривай, дай здогадатися, – вiдповiла Рейчел, намагаючись вiдновити своi обороннi позицii. – Якийсь багатий та вiдомий холостяк шукае собi молоду дружину? – Люба, не треба себе дурити. Ти не така вже й молода. У Рейчел з’явилося вже знайоме боязке вiдчуття, яке часто супроводжувало ii зустрiчi з батьком. – Я хочу кинути тобi рятувальний круг, – сказав вiн. – А я й не знала, що тону. – Ти – не тонеш. Тоне президент. І тобi слiд зiскочити з корабля, поки не стало запiзно. – Здаеться, ми вже про це говорили, еге ж? – Подумай про свое майбутне, Рейчел. Можеш пiти працювати до мене. – Сподiваюся, ти не для цього запросив мене на снiданок? У фасадi напускного спокою сенатора з’явилася маленька трiщина. – Рейчел, ти не можеш не розумiти, що твоя робота з ним кидае тiнь на мене. І на мою кампанiю. Рейчел зiтхнула. Вони з батьком уже не раз про це говорили. – Татку, я працюю не на президента. Я з ним навiть не знайома. Я працюю в Ферфаксi, заради Бога! – Полiтика – це чисте сприйняття, Рейчел. І тому зовнi виглядае так, наче ти працюеш саме на президента. Рейчел перевела подих, намагаючись стриматися. – Я доклала багато зусиль, щоб отримати цю роботу, татку. І тому не збираюся ii кидати. Сенатор звузив очi. – Знаеш, часом твiй егоiзм i справдi… – Сенаторе Секстон! – мовив репортер, несподiвано вигулькнувши бiля столу. Настрiй сенатора вiдразу ж пом’якшав. Рейчел невдоволено простогнала i взяла булочку з кошика, що стояв на столi. – Я Ральф Снiден з «Вашингтон пост», – продовжив журналiст. – Можна поставити вам кiлька запитань? Сенатор посмiхнувся i промокнув рота серветкою. – Із задоволенням, Ральфе. Тiльки поспiшай. Я не люблю пити охололу каву. Репортер нещиро засмiявся. – Звiсно, сер. – Вiн витяг мiнiатюрний записувальний пристрiй i увiмкнув його. – Сенаторе, вашi виборчi телевiзiйнi ролики закликають законодавчу владу забезпечити однаковi зарплати для жiнок та чоловiкiв, а також зменшити податки для новостворених сiмей. Ви можете коротко обгрунтувати цi вимоги? – Аякже. Просто я великий симпатик сильних жiнок та мiцних родин. Рейчел ледь не вдавилася своею булочкою. – До речi, про сiм’i, – продовжив репортер. – У ваших виступах ви багато уваги придiляете освiтi. І пропонуете дуже суперечливе скорочення декотрих бюджетних витрат заради збiльшення фiнансування державних шкiл. – Я вважаю, що дiти – це наше майбутне. Рейчел повiрити не могла, що ii батько опустився до цитування популярних пiсень. – І останне запитання, пане сенатор. За останнi кiлька тижнiв ваш рейтинг, за даними опитувань, стрiмко пiдскочив. Президента мае занепокоiти цей факт. Що е причиною вашого успiху? – Гадаю, це пов’язано з довiрою. Американцi починають бачити, що нинiшньому президентовi не можна довiряти: вiн не здатен вжити рiшучих заходiв, якi зараз так необхiднi нашiй краiнi. Захмарнi витрати уряду щоденно заганяють нашу краiну дедалi глибше у борг, i американцi починають усвiдомлювати, що настав час не марнувати, а ремонтувати. Рятуючи Рейчел вiд смертноi кари через вислуховування батьковоi риторики, в ii сумочцi озвався пейджер. Зазвичай його рiзке електронне пищання бувало неприемною несподiванкою, що недоречно переривала розмову, але зараз воно прозвучало мало не солодкою мелодiею. Сенатор невдоволено насупився – його посмiли перервати! Рейчел витягнула пейджер з сумочки i натисла в певнiй послiдовностi п’ять кнопок, пiдтверджуючи, що саме вона i е тiею особою, що тримае пристрiй. Пищання припинилось, i почав блимати рiдкокристалiчний дисплей. За п’ятнадцять секунд вона отримае засекречене текстове повiдомлення. Снiден радiсно вишкiрився на сенатора. – Вочевидь, ваша донька – дуже зайнята жiнка. Приемно бачити, що ви все одно знаходите час у ваших щiльних розкладах, аби разом пообiдати. – Як я вже сказав, сiм’я – це найголовнiше. Снiден кивнув, а потiм його погляд враз посуворiшав. – А дозвольте вас спитати, пане сенатор, – як вам з донькою вдаеться долати конфлiкт iнтересiв? – Конфлiкт? – сенатор Секстон з удаваним нерозумiнням сiпнув головою. – Який конфлiкт? Рейчел пiдвела очi вгору, аж скривившись вiд невдалого акторства батька. Вона прекрасно знала, про що йдеться. «Бiсовi репортери», – подумала вона. Половина з них – на утриманнi полiтикiв. Запитання, яке щойно прозвучало, на жаргонi журналiстiв мало назву «грейпфрут». Тобто воно мало виглядати як несподiванка, хоча насправдi було заздалегiдь зрежисованою «домашньою заготовкою» для прояснення деяких моментiв у вигiдному для сенатора свiтлi – така собi зручна подача у баскетболi: тiльки хапай м’яча i забивай його у кошик. – Ну, розумiете, пане сенатор… – прокашлявся репортер, удаючи збентеження вiд власного запитання. – Конфлiкт полягае в тому, що ваша дочка працюе на вашого опонента. Сенатор Секстон вибухнув смiхом, розряджаючи начебто напружену атмосферу. – Ральфе, по-перше, ми з президентом не опоненти. Просто ми патрiоти, але маемо рiзнi погляди на те, як слiд керувати краiною, яку обидва любимо. Журналiст аж засяяв вiд щастя: йому вдалося викликати саме такий вираз, на який вiн сподiвався. – А по-друге? – А по-друге, моя донька працюе не на президента, ii наймае розвiдувальне вiдомство. Вона систематизуе розвiдувальнi данi й надсилае iх до Бiлого дому. Це не така вже й висока посада. – Сенатор замовк i поглянув на Рейчел. – Якщо вже на те пiшло, то я навiть не певен, що ти, моя люба, особисто знайома з президентом, чи не так? Рейчел витрiщилася на батька, мало не пропiкаючи його гнiвним поглядом. Цiеi митi запищав пейджер, i Рейчел уп’ялася поглядом у повiдомлення, що висвiтилося на екранi. RPRT DIRNRO STAT Швидко розшифрувавши стенографiчний запис, вона спохмурнiла. Повiдомлення було несподiваним i, найпевнiше, нiчого доброго не означало. Однак воно стало приводом пiти. – Панове, – звернулася Рейчел до чоловiкiв. – Менi страшенно не хочеться, але я змушена йти. Спiзнююся на роботу. – Мiс Секстон, – швидко зорiентувався репортер, – перед тим як пiти, чи не могли б ви прокоментувати чутки про те, що сьогоднiшнiй снiданок був органiзований для того, щоб обговорити можливiсть залишити вашу теперiшню посаду i працювати на виборчу кампанiю вашого батька? У Рейчел виникло таке вiдчуття, наче хтось вихлюпнув iй в обличчя гарячу каву. Це запитання заскочило ii зненацька. Рейчел поглянула на батька i з його усмiху здогадалася, що воно було заздалегiдь пiдготовлене. Їй страшенно захотiлося перегнутися через стiл i штрикнути сенатора виделкою. Репортер тицьнув iй пiд носа диктофон. – То що ви на це скажете, мiс Секстон? Рейчел гнiвно витрiщилася на репортера. – Ральфе – чи як вас там звуть, – затямте ось що: я не збираюся кидати свою роботу, аби працювати у виборчiй кампанii сенатора Секстона, а якщо ви надрукуете щось не так, як я вам щойно сказала, то вам доведеться виколупувати оцей диктофон кочергою з вашоi дупи. Журналiст отетерiло витрiщився на Рейчел. Потiм, ховаючи ехидний усмiх, вимкнув диктофон i оголосив: – Дякую вам обом. – І хутко зник. Рейчел одразу ж пошкодувала, що зiрвалася. Вона успадкувала вибухову вдачу свого батька i ненавидiла його за це. Спокiйно, Рейчел, угамуйся. Батько дивився на неi з гнiвом та осудом. – Час би вже навчитися стримувати себе. Рейчел стала збирати своi речi. – Зустрiч закiнчено. Сенатор i не збирався прохати ii залишитися. Витягнувши мобiльний для новоi розмови, вiн кинув: – Бувай, дорогенька. Якщо хочеш, можеш заскочити днями до мене в офiс – хоч привiтатися. І виходь замiж, заради Бога. Тобi вже тридцять три. – Тридцять чотири, – вiдрiзала Рейчел. – Твоя ж секретарка надсилала менi картку на день народження! Сенатор сумно посмiхнувся. – Тридцять чотири. Майже стара дiва. Знаеш, коли менi було тридцять чотири, я вже… – …встиг одружитися i заскочити в лiжко до сусiдки? – Ця фраза прозвучала гучнiше, анiж хотiла Рейчел, i ii вiдлуння зависло в несподiвано запалiй тишi, чутне для всiх присутнiх. Вiдвiдувачi за сусiднiми столиками пiдвели голови. Очi сенатора Секстона спалахнули гнiвом i вмить перетворилися на два крижанi кристали, що вп’ялися в Рейчел. – Не заривайтесь, дiвчино. Рейчел рушила до виходу. «Це ви не заривайтеся, сенаторе», – подумки вiдповiла вона. 2 Трое чоловiкiв мовчки сидiли у своему утепленому наметi. А надворi лютував крижаний вiтер, шарпаючи iхнiй притулок i погрожуючи зiрвати його з крiплень. Та нiхто з чоловiкiв не звертав на це уваги, бо кожен не раз бував у набагато небезпечнiших ситуацiях. Їхнiй снiжно-бiлий намет розташувався в неглибокiй западинi, так, щоб його не було видно. Засоби зв’язку, пересування та зброя були найкращими i найсучаснiшими. Командир групи мав кодове iм’я Дельта-Один. М’язистий i гнучкий, вiн мав очi так само невиразнi й пустi, як i мiсцевiсть, де зараз базувалася група. Вiйськовий хронометр на руцi Дельти-Один рiзко пискнув. Його звук пролунав в унiсон iз пищанням хронометрiв у двох iнших чоловiкiв. Минуло ще пiвгодини. Час вирушати. Знову. Дельта-Один задумливо пiдiйшов до виходу i, полишивши своiх компаньйонiв, ступив у темряву, де скаженiв крижаний вiтер. Командир уважно оглянув залитий мiсячним сяйвом обрiй крiзь iнфрачервоний бiнокль. Як i завжди, вiн зосередився на об’ектi, який розмiщувався на вiдстанi з тисячу метрiв – величезна та несподiвана в цих краях споруда, що здiймалася над пустельною мiсцевiстю. Вiдтодi, як було завершено ii будiвництво, Дельта-Один зi своею групою ось уже десять днiв спостерiгав за нею. Вiн не сумнiвався, що iнформацiя, яку мiстив цей об’ект, здатна змiнити свiт. Для ii захисту кiлька людей уже заплатили життям. Наразi бiля об’екта панував спокiй. Однак набагато важливiше було перевiрити те, що зараз вiдбувалося всерединi. Дельта-Один зайшов назад до намету i звернувся до пiдлеглих: – Час здiйснити облiт. Обидва чоловiки кивнули. Вищий на зрiст Дельта-Два розкрив переносний комп’ютер i увiмкнув. Ставши напроти екрана, Дельта-Два поклав руку на механiчний джойстик та коротко смикнув його. І за тисячу метрiв вiд намету, схований у центрi споруди, ожив спостережний робот завбiльшки з комара. 3 Ведучи свiй бiлий «Форд Інтегра» автострадою Лiсберг-Пайк, Рейчел Секстон i досi кипiла гнiвом. Голi клени бiля пiднiжжя пагорбiв Фоллз-Черч красиво здiймалися вгору, чiтко вирiзняючись на тлi чистого й прозорого березневого неба, але ця мирна картина не могла вгамувати ii лють. Нещодавнiй стрибок рейтингу ii батька не тiльки не додав йому анi крихти елегантноi впевненостi в собi, а навпаки – зробив його ще бундючнiшим та пихатiшим. Хитра пастка, яку вiн iй улаштував, була тим бiльш болючою, що батько залишився единим прямим родичем Рейчел. Їi мати померла три роки тому, i то була спустошлива втрата, яка й досi краяла серце. Єдиною втiхою для Рейчел була думка про те, що смерть, проявивши до матерi iронiчне спiвчуття, визволила ii вiд того жахливого нещастя, яким став для неi шлюб iз сенатором. Пейджер Рейчел знову писнув, повернувши ii до реальностi й змусивши зосередити увагу на дорозi. Вхiдне повiдомлення було таким самим. RPRT DIRNRO STAT Це означало: «Звiтуйте директоровi Нацiонального управлiння вiйськово-космiчноi розвiдки про стан об’екта». Рейчел зiтхнула: «Та iду вже, iду, заради Бога!» Зi зростаючим вiдчуттям непевностi вона скерувала авто до звичного з’iзду, звернула на приватну пiд’iзну дорогу i загальмувала бiля добре захищеноi будки вартового. То була одна з найпотаемнiших адрес у краiнi: Лiсберг-Пайк, 14225. Поки охоронець перевiряв ii авто на предмет «жучкiв», Рейчел кинула погляд на велетенську споруду, що маячила на вiдстанi. Комплекс площею мiльйон квадратних футiв велично вивищувався на шiстдесяти восьми акрах лiсистоi територii в мiстечку Ферфакс, що у штатi Вiрджинiя, – якраз на кордонi з округом Колумбiя. Фасад будiвлi нагадував бастiон iз дзеркального скла, у якому вiдбивався цiлий сонм розташованих неподалiк супутникових «тарiлок», антен та радарiв, подвоюючи iх i без того фантастичну кiлькiсть, що вселяла мимовiльний страх та повагу. Двi хвилини по тому Рейчел припаркувала авто i пройшла пiдстриженим газоном до парадного входу з карбованою гранiтною табличкою, яка вказувала: НАЦІОНАЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ ВІЙСЬКОВО-КОСМІЧНОЇ РОЗВІДКИ Рейчел пройшла повз двох озброених морських пiхотинцiв, що стояли обабiч куленепробивних обертальних дверей i напружено вдивлялись у простiр поперед себе. У неi з’явилося вiдчуття, яке завжди виникало, коли проходила крiзь цi дверi: наче вона ступала до черева сплячого гiганта. Опинившись у склепiнчастому вестибюлi, Рейчел почула довкола себе слабке вiдлуння приглушених розмов, що наче просочувалися з офiсiв, розташованих на горiшнiх поверхах. Велетенський напис, викладений мозаiчними кахлями, проголошував мету управлiння: ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГЛОБАЛЬНОГО ІНФОРМАЦІЙНОГО ПАНУВАННЯ США В МИРНИЙ ЧАС І В ПЕРІОД ВІЙНИ Стiни були увiшанi величезними фотографiями: запуски ракет, спуск пiдводних човнiв, монтаж устаткування для спостереження та перехоплення – неабиякi досягнення, якими можна було вихвалятися лише в цих стiнах. Увiйшовши, Рейчел звично вiдчула, як проблеми зовнiшнього свiту зблякли i залишилися далеко позаду. Бо вона увiйшла до потаемного свiту. Тут були iншi проблеми. Вони вривалися з оглушливим гуркотом товарних потягiв, а рiшення для iх розв’язання приймалися вкрай обачливо й обережно – майже невидимо й нечутно. «Цiкаво, яка проблема змусила так наполегливо мене вишукувати?» – подумала Рейчел, наближаючись до останнього контрольно-перепускного пункту. – Доброго ранку, мiс Секстон, – посмiхнувся iй вартовий, коли вона пiдiйшла до сталевого одвiрка. Рейчел посмiхнулася йому у вiдповiдь, i охоронець простягнув iй невеличкий пакетик. – Ви ж знаете нашу процедуру. Вона взяла герметично запакований шматочок вати i зняла з нього пластикове покриття. А потiм вставила собi в рота – як термометр. І потримала його там двi секунди. Пiсля чого нахилилася i дозволила вартовому витягнути вату. Той вставив зволожену кульку в щiлину якогось пристрою, що стояв позаду нього. Машинi знадобилося чотири секунди, щоб пiдтвердити iдентичнiсть ДНК у слинi Рейчел. На монiторi замерехтiло ii фото i дозвiл на вхiд. Вартовий пiдморгнув. – Схоже, що ви – це й справдi ви. – Витягнувши ватку з пристрою, вiн вкинув ii в iнший отвiр, де iнший пристрiй умить перетворив ii на попiл. – Проходьте. – Охоронець натиснув кнопку, i важкi сталевi дверi розчинилися. Пробираючись лабiринтом гамiрливих коридорiв, Рейчел з подивом вiдчула, що навiть пiсля шестирiчноi роботи в цьому закладi ii й досi приголомшуе колосальний обсяг його дiяльностi. До управлiння входило ще шiсть комплексiв на територii США, де працювали понад десять тисяч агентiв, а iх утримання обходилося платникам податкiв у 10 мiльярдiв доларiв щорiчно. В умовах повноi секретностi управлiння вiйськово- космiчноi розвiдки розробило i використовувало потужний арсенал найновiтнiших шпигунських технологiй: всесвiтне електронне перехоплення i пiдслуховування; супутники-шпигуни; безшумнi мiкросхеми, якi можна непомiтно вмонтовувати в телекомунiкацiйнi пристроi; було створено навiть всесвiтню систему морськоi розвiдки, вiдому як «Класiк вiзард», – таемну мережу з тисячi чотирьохсот п’ятдесяти шести гiдрофонiв, змонтованих на морському днi i здатних вiдстежувати перемiщення суден по всiй земнiй кулi. Технологii, розробленi в стiнах управлiння, не лише допомагали Сполученим Штатам перемагати у военних конфлiктах, а й забезпечували безперервний потiк iнформацii для таких органiзацiй, як ЦРУ, Агенцiя нацiональноi безпеки та Мiнiстерство оборони, допомагаючи iм боротися з тероризмом, фiксувати злочини проти довкiлля, а також надавати полiтикам вiдомостi, необхiднi для прийняття фахових рiшень з найширшого кола проблем. Рейчел працювала тут референтом. Реферування, або просiювання та вiдбiр iнформацii, потребувало ретельного аналiзу складних звiтiв i «дистиляцii» iхньоi сутi – власне реферування – у виглядi стислих доповiдей обсягом в одну сторiнку. Рейчел довела, що вона мае до цiеi справи неабиякий хист. «Бо менi роками доводилося продиратися крiзь усiляку фiгню, яку верз мiй батько», – подумала вона. І тепер Рейчел обiймала посаду головного референта управлiння вiйськово-космiчноi розвiдки – забезпечувала розвiдувальною iнформацiею Бiлий дiм. Вона вiдповiдала за щоденний аналiз розвiдувальних повiдомлень, що надходили, вирiшуючи, якi з них мають важливе значення для президента, i зводячи iх до стислих доповiдей на одну сторiнку. А потiм передавала цей проаналiзований матерiал радниковi президента з нацiональноi безпеки. На iх професiйному жаргонi це звучало б так: «Рейчел Секстон виробляла кiнцевий продукт i постачала його зазначеному клiенту». Це була важка й виснажлива робота, що потребувала багатогодинноi копiткоi працi, але для Рейчел вона була як почесна вiдзнака, як спосiб утвердити свою незалежнiсть вiд батька. Сенатор Секстон багато разiв пропонував дочцi солiдне утримання, якщо вона кине цю роботу, але Рейчел не збиралася потрапляти у фiнансову залежнiсть вiд такого чоловiка, як Седжвiк Секстон. Їi мати була промовистим свiдченням того, що може трапитися, коли в руках у чоловiка опиняеться надто багато козирних карт. Звук ii пейджера вiдлунням прокотився по мармуровому коридору. Що, знову? Цього разу Рейчел навiть не потурбувалася перевiрити повiдомлення. «Що ж, у бiса, вiдбуваеться, га?» – подумала вона, входячи до лiфта. Пропустивши власний поверх, вона подалася просто нагору. 4 Назвати директора Нацiонального управлiння вiйськово- космiчноi розвiдки «непоказним чоловiком» уже було б перебiльшенням. Бо Вiльям Пiкерiнг був малесеньким чоловiчком з блiдою шкiрою, лисою макiтрою та карими очима, котрi, незважаючи на те що бачили найпотаемнiшi секрети краiни, скидалися на двi висохлi калюжки. Однак тим, хто працював пiд його керiвництвом, Пiкерiнг здавався гiгантом. Його невиразна персона та неприкрашена й проста фiлософiя стали легендарними в стiнах управлiння. Спокiйна стараннiсть цього чоловiка в поеднаннi з простим чорним костюмом заслужили йому прiзвисько Квакер. Талановитий стратег i взiрець професiоналiзму, Квакер керував своiм усесвiтом з неперевершеною чiткiстю та яснiстю. Його улюблена мантра проголошувала: «Знайдiть iстину. І дiйте вiдповiдно до неi». Коли Рейчел увiйшла до кабiнету начальника, той розмовляв по телефону. Кожного разу вона зустрiчала його з певним подивом: Вiльям Пiкерiнг зовсiм не був схожий на людину, яка мае достатньо влади, щоб розбудити президента о будь-якiй порi. Шеф поклав слухавку i махнув рукою Рейчел, щоб вона заходила. – Сiдайте, агенте Секстон, – сказав вiн владно. – Дякую, сер, – вiдповiла Рейчел i сiла. У компанii Пiкерiнга багато хто почувався некомфортно через його прямоту й вiдвертiсть, але цей чоловiк завжди подобався Рейчел. Вiн був прямою протилежнiстю ii батька: фiзично непоказний, позбавлений усякоi харизми, вiн виконував свiй обов’язок з безкорисливим патрiотизмом, уникаючи уваги мас-медiа, у той час як сенатор Секстон дуже любив перебувати в центрi уваги. Пiкерiнг зняв окуляри й уважно поглянув на Рейчел. – Агенте Секстон, приблизно пiвгодини тому менi зателефонував президент. Ішлося безпосередньо про вас. Рейчел неспокiйно завовтузилась у крiслi. Пiкерiнг був вiдомий тим, що вiдразу ж переходив до сутi справи. «От тобi й початок!» – подумала вона. – Сподiваюся, ваша розмова не стосувалась якоiсь проблеми, що виникла через мою роботу? – Навпаки. Президент каже, що у Бiлому домi вас надзвичайно високо цiнують. Рейчел полегшено зiтхнула – так, щоб цього не помiтив Пiкерiнг. – Чого ж тодi йому треба? – Вiн хоче з вами зустрiтися. Особисто. І негайно. Рейчел занепокоiлася ще бiльше. – Особиста зустрiч? Стосовно чого? – До бiса гарне запитання. Бо я сам не знаю. Вiн менi не сказав. Рейчел зовсiм розгубилася. Не надати iнформацii директоровi управлiння вiйськово-космiчноi розвiдки було все одно, що тримати папу в невiданнi про секрети Ватикану. Найпоширенiшим жартом в управлiннi був такий: якщо Пiкерiнг про щось не знае, отже, цього не iснуе. Пiкерiнг пiдвiвся i почав походжати туди-сюди перед вiкном. – Вiн попрохав, щоб я негайно з вами зв’язався i направив вас до нього. – Просто зараз? – Президент прислав транспортний засiб. Вiн чекае надворi. Рейчел нахмурилась. Уже саме президентське прохання про зустрiч було бентежним, та ще бiльше непокоiв тривожний вираз обличчя Пiкерiнга. – Ви явно маете якiсь заперечення. – Звiсно, що маю, чорт забирай! – Пiкерiнг дав волю своiм почуттям, а це траплялося нечасто. – Президент наче навмисне вибрав такий неслушний час. Ви – донька чоловiка, який збираеться боротися з ним за крiсло i мае зараз високий рейтинг. А керiвник держави саме в цей момент запрошуе вас на зустрiч! Я вважаю це абсолютно недоречним. І ваш батько, без сумнiву, погодився б з моею думкою. Рейчел знала, що Пiкерiнг мае рацiю, а на думку батька iй було начхати. – Ви не впевненi щодо намiрiв президента? – Я присягався забезпечувати розвiдувальною iнформацiею нинiшню адмiнiстрацiю Бiлого дому, а не виносити судження стосовно ii полiтики. «Типова вiдповiдь у стилi Пiкерiнга», – подумала Рейчел. Їi шеф не приховував свого ставлення до полiтикiв як до тимчасових фiгур, котрi ненадовго з’являлися на шахiвницi, за якою сидiли справжнi гравцi, до яких Пiкерiнг зараховував i себе: досвiдченi фахiвцi, «довiчнi» кадровики, якi займалися своею справою достатньо довго, щоб бачити гру в певнiй перспективi. Вiльям Пiкерiнг часто повторював, що два термiни в Бiлому домi – зовсiм недостатньо, щоб розiбратись у свiтовому полiтичному ландшафтi. – А може, це якесь безневинне прохання, котре не стосуеться того, що ви тiльки-но сказали? – обережно припустила Рейчел, сподiваючись, що президент вважае нижче своеi гiдностi займатися якимись дешевими передвиборними трюками. – Може, йому потрiбна iнформацiя з якоiсь дражливоi теми? – Не хочу применшувати ваших заслуг i талантiв, агенте Секстон, але Бiлий дiм мае у своему розпорядженнi достатньо фахових референтiв на той випадок, якщо знадобляться iхнi послуги. Коли йдеться про якусь внутрiшню справу Бiлого дому, то президент мав подумати двiчi, перш нiж виходити з вами на контакт. А якщо нi, то вiн, чорт забирай, мав подумати тричi, перш нiж запрошувати до себе мого агента i при цьому вiдмовлятися пояснити, навiщо це йому потрiбно! Пiкерiнг завжди називав своiх пiдлеглих «агентами», i така фiгура мови видавалася багатьом холодно-офiцiйною та бездушною. – Ваш батько набирае полiтичноi ваги, – зауважив Пiкерiнг. – Істотноi ваги. Це, вочевидь, не може не нервувати Бiлий дiм. – Вiн зiтхнув. – Полiтика – непроста справа. Коли президент влаштовуе таемну зустрiч iз донькою свого суперника, то, гадаю, вiн мае на думцi дещо бiльше, анiж просто аналiз розвiдувальних даних. У Рейчел по спинi побiгли мурашки. Припущення Пiкерiнга майже завжди справджувалися. – Тобто ви побоюетеся, що Бiлий дiм вважае ситуацiю настiльки серйозною, що там вирiшили i мене залучити до полiтичноi гри? Пiкерiнг трохи помовчав. – Ви не надто приховуете свого ставлення до батька, i я майже не сумнiваюся, що керiвники виборчоi кампанii чинного президента знають про розкол, який мiж вами iснуе. Гадаю, вони спробують якимось чином використати вас проти батька. – Я готова, де розписатися? – сказала Рейчел майже не жартуючи. На Пiкерiнга ii слова не справили враження, принаймнi зовнi. Вiн суворо поглянув на неi. – Попереджаю вас, агенте Секстон. Якщо ви вiдчуваете, що особистi проблеми з батьком здатнi вплинути на вашi судження пiд час розмови з президентом, я раджу вам вiдмовитися вiд аудiенцii. – Вiдмовитися? – нервово хихикнула Рейчел. – Як же я можу вiдмовити президенту? – Ви не можете. Зате я можу, – сказав директор управлiння. Його слова прозвучали як вiддалений гуркiт каменепаду, i Рейчел пригадала ще одну причину, через яку цей чоловiк отримав прiзвисько Квакер: цей релiгiйний термiн походив вiд англiйського слова «трясти». Попри свою дрiбну статуру, Вiльям Пiкерiнг – якщо його розлютити – здатен був спричинювати полiтичнi землетруси. – Моi мiркування простi, – продовжив директор. – Я маю обов’язок захищати людей, котрi зi мною працюють, i тому не потерплю навiть натяку на те, що когось iз моiх пiдлеглих збираються використати як пiшака у полiтичнiй грi. – І що ви менi рекомендуете? Пiкерiнг зiтхнув. – Моя пропозицiя полягае в тому, що вам слiд з ним зустрiтися. І нiчого не обiцяти. Коли президент скаже, що там, у бiса, у нього на думцi, вiдразу ж поiнформуйте мене. Якщо у мене виникне пiдозра, що вiн грае з вами в полiтичнi iгри, то, повiрте менi, я миттево висмикну вас iз халепи: вiн навiть не здогадаеться, що сталося. – Дякую, сер. – Рейчел вiдчула, як вiд директора йде та захисна аура, якоi iй так часто бракувало в рiдному батьковi. – Ви сказали, що президент уже прислав по мене авто? – Не зовсiм. – Пiкерiнг насупився i показав у вiкно. Трохи розгубившись, Рейчел пiдiйшла до вiкна i подивилася туди, куди показував Пiкерiнг. На галявинцi стояв тупоносий гелiкоптер MH-60G «Пейв Хоук»; його турбiна працювала на холостих обертах. Цей гелiкоптер, один iз найшвидших у свiтi, прикрашала емблема Бiлого дому. Поруч вичiкував пiлот, поглядаючи на годинник. Рейчел обернулася до Пiкерiнга, не вiрячи своiм очам. – З Бiлого дому прислали по мене вертолiт, щоб вiдвезти на вiдстань всього-на-всього п’ятнадцять миль – до округу Колумбiя? – Вочевидь, президент хотiв справити на вас враження i трохи налякати. – Пiкерiнг змiряв ii поглядом. – Сподiваюся, що з вами не станеться нi першого, нi другого. Рейчел кивнула. Хоча була i вражена, i налякана. Чотири хвилини по тому Рейчел Секстон вийшла з управлiння i сiла у вертолiт. Не встигла вона пристебнутися, як машина злетiла й понеслась над лiсами штату Вiрджинiя. Рейчел поглянула на дерева, що мигтiли внизу, i серце ii пришвидшено закалатало. Воно застукало б iще швидше, якби вона дiзналася, що гелiкоптер так i не долетить до Бiлого дому. 5 Вiтер немилосердно шарпав намет, та Дельта-Один цього навiть не помiчав. Вiн i Дельта-Три зосередили увагу на своему товаришевi, який iз хiрургiчною точнiстю манiпулював джойстиком. Перед ними на екранi розгорталася пряма трансляцiя з мiнiатюрноi вiдеокамери, вмонтованоi в мiкроробота. «Абсолютно бездоганний пристрiй стеження», – подумав Дельта-Один, який вiдчував подив i захват щоразу, коли вони його вмикали. Здавалося, останнiм часом у свiтi мiкромеханiки факти випереджали фантазiю. Мiкроскопiчнi електромеханiчнi системи, тобто мiкророботи, були найновiшим досягненням високих технологiй у царинi пристроiв стеження. На жаргонi спецiв ця технологiя звалася «муха на стiнi». У буквальному значеннi. Мiкроскопiчнi роботи з дистанцiйним керуванням видавалися чимось з областi фантастики, хоча насправдi вони iснували й використовувалися ще з 1990-х рокiв. У головнiй статтi журналу «Дiскаверi» за травень 1997 року йшлося як про «лiтаючi», так i про «плаваючi» моделi. «Плавцi» – наносубмарини завбiльшки з кристалик солi – можна було запускати у кровоносну систему людини, точнiсiнько як у фiльмi «Фантастична мандрiвка». Зараз цi пристроi використовувались у передових медичних закладах, для того щоб лiкарi мали змогу перевiряти стан артерiй, дивитися прямi вiдеотрансляцii з кровоносних судин i фiксувати мiсця розташування тромбiв, навiть не беручись при цьому за скальпель. Попри певнi побоювання, створити лiтаючого мiкроробота виявилося справою, легшою за створення «плавцiв». Аеродинамiчна технологiя, потрiбна для пiдйому машини в повiтря, iснувала ще з тих часiв, коли брати Райт змусили злетiти перший у свiтi лiтак, тому лишалася едина проблема – проблема мiнiатюризацii. Першi лiтаючi мiкророботи, спроектованi в НАСА як безпiлотнi дослiднi пристроi, призначенi для майбутнiх польотiв на Марс, були кiлька дюймiв завдовжки. Однак у наш час досягнення в царинi нанотехнологiй, легких надмiцних матерiалiв та мiкромеханiки дозволили зробити лiтаючих мiкророботiв реальнiстю. Справжнiй прорив забезпечила нова галузь, яку назвали «бiонаслiдування», тобто копiювання живих органiзмiв, створених матiнкою-природою. Виявилося, що мiнiатюрнi гедзi е iдеальним прототипом для вертких i ефективних лiтаючих роботiв. Модель РН2, якою зараз керував Дельта-Два (лишень сантиметр завдовжки – не бiльше вiд комара!), пiднiмалася в повiтря за допомогою двох прозорих силiконових крилець на шарнiрах. Цi крильця забезпечували мiкророботу неперевершену мобiльнiсть i високi льотнi характеристики. Іще одним технiчним проривом став механiзм пiдзарядки. Першi прототипи мiкророботiв могли пiдзаряджати своi батареi, тiльки зависаючи безпосередньо над джерелом яскравого свiтла, що було мiнусом для непомiтного використання у темних мiсцях. Однак новiшi прототипи вже мали змогу пiдзаряджатися, просто приземляючись за кiлька дюймiв вiд магнiтного поля. Це виявилося дуже зручною обставиною, бо в сучасному свiтi магнiтнi поля е майже скрiзь: це i розетки, i монiтори комп’ютерiв, i електромотори, i гучномовцi, i мобiльнi телефони – iмпровiзованих пiдзарядних станцiй не бракуе. Якщо помiстити мiкроробота у якесь примiщення, вiн зможе передавати вiдео- та аудiоiнформацiю скiльки завгодно довго. Тому ось уже понад тиждень пiдроздiл «Дельта» без проблем забезпечував трансляцiю за допомогою лiтаючого пристрою РН2. От i зараз мiкроробот тихо висiв у нерухомому повiтрi центрального примiщення об’екта, наче комар у великому сараi. Транслюючи вид унизу «з пташиного польоту», лiтаючий шпигун тихо кружляв над людьми, якi й не пiдозрювали про його iснування. То були науковцi – фахiвцi з рiзних галузей знань. Поки РН2 над ними кружляв, Дельта-Один помiтив два знайомi обличчя, якi нахилилися одне до одного, про щось розмовляючи. То був сигнал до дii: командир наказав Дельта-Два опустити пристрiй i пiдслухати розмову. Манiпулюючи джойстиком, Дельта-Два увiмкнув звуковi сенсори робота, нацiлив умонтований у нього параболiчний пiдсилювач i почав спускати лiтаючого шпигуна, аж поки той не опинився за кiлька футiв над головами науковцiв. Чутнiсть була слабкою, але достатньою. – Нiяк не можу в це повiрити, – казав один фахiвець. Попри те що вiн прибув сюди двi доби тому, збудження в його голосi i досi не згасло. Здавалося, його спiврозмовник вiдчував не менший ентузiазм. – Ти коли-небудь у життi думав, що станеш свiдком чогось подiбного? – Нiколи, – вiдповiв перший науковець, сяючи вiд захвату. – Для мене це й досi як прекрасний сон. Дельта-Один почув, що хотiв. Було ясно, що всерединi об’екта все йшло так, як i планувалося. Дельта-Два порухом джойстика забрав мiкроробота вiд двох науковцiв i спрямував його до схованки. Вiн загнав його до «ангару» – потаемного мiсця бiля цилiндра електрогенератора. І батареi живлення РН2 вiдразу ж почали заряджатися для нового завдання. 6 Гелiкоптер мчав у вранiшньому небi, а Рейчел Секстон подумки губилася в сьогоднiшнiх химерних подiях. І лише тодi, коли МН-60G блискавично проскочив повз Чесапiкську бухту, вона збагнула, що вони летять у зовсiм iншому напрямку. Сум’яття, що вмить спалахнуло в ii душi, одразу ж змiнилося на страх. – Гей! – крикнула вона пiлоту. – Що ви робите? – Їi голос ледь пробивався крiзь гуркiт лопатей i виття турбiни. – Ви ж мали вiдвезти мене до Бiлого дому! Пiлот похитав головою. – Вибачте, панi. Цього ранку президент не в Бiлому домi. Рейчел спробувала пригадати, чи говорив Пiкерiнг щось конкретне про Бiлий дiм, чи то iй здалося. – А де ж тодi зараз президент? – Зустрiнетеся з ним в iншому мiсцi. Ось тобi й маеш! – Де це, в iншому? – Вже недалеко звiдси. – А можна уточнити? – Через шiстнадцять миль. Рейчел гнiвно встромила погляд у пiлота. Цьому типовi мiсце серед полiтикiв, а не за штурвалом гелiкоптера. – А вiд куль ви теж так вправно ухиляетеся, як i вiд моiх вiдповiдей? Пiлот промовчав. Щоб перелетiти через Чесапiкську бухту, гелiкоптеровi знадобилося менш нiж сiм хвилин. Коли попереду знову з’явився суходiл, пiлот звернув машину на пiвнiч i погнав ii вздовж берега вузенького пiвострова, де Рейчел побачила кiлька злiтно-посадкових смуг та будiвель, схожих на вiйськовi об’екти. Пiлот почав знижуватися саме туди, i Рейчел здогадалася, що то було за мiсце. Шiсть пускових майданчикiв та закiптюженi ракетнi башти слугували доброю пiдказкою, а для особливо нетямущих на даху однiеi з будiвель виднiвся напис величезними лiтерами: ВОЛЛОПС-АЙЛЕНД. Воллопс-айленд був одним iз найстарiших пускових майданчикiв НАСА. І досi використовуваний для запуску супутникiв та випробувань експериментальних лiтальних апаратiв, Воллопс був чимось на кшталт неофiцiйноi закритоi бази НАСА. Президент на Воллопс-айленд? Повне безглуздя! Пiлот вирiвняв гелiкоптер вiдносно трьох злiтно-посадкових смуг, що простягнулися уздовж вузького пiвострова. Здавалося, вертушка прямувала до дальнього кiнця смуги, що розташовувалася по центру. Машина почала опускатися. – З президентом ви зустрiнетеся в його кабiнетi. Рейчел повернулася до пiлота – чи не жартуе вiн, бува? – Президент Сполучених Штатiв мае кабiнет на Воллопс-айленд? Але вигляд у пiлота був абсолютно серйозний. – Панi, президент Сполучених Штатiв мае свiй кабiнет там, де забажае. – І вiн показав на кiнець смуги, де мерехтiли обриси велетенського лiтака. Серце Рейчел мало не зупинилося. Навiть на вiдстанi пiвкiлометра вона безпомилково впiзнала блакитний корпус модифiкованого «Боiнг-747». – Отже, наша зустрiч вiдбудеться на борту… – Так, панi. Бо то його дiм, коли вiн не вдома. Рейчел прикипiла поглядом до гiгантського лiтака. Цей знаменитий лiтальний апарат був позначений вiйськовим кодом VC-25-A, хоча решта свiту знала його пiд iншою назвою: ВПС-1. – Схоже, ваша зустрiч вiдбудеться сьогоднi у новiй машинi, – сказав пiлот i кивнув на цифри, що виднiлися на хвостi «боiнга». Рейчел задумливо кивнула. Мало хто з американцiв знав, що насправдi було два ВПС-1: двiйко iдентичних спецiально обладнаних «Боiнг-747-200Вs» – один iз хвостовим номером 28000, а другий – 29000. Обидва лiтаки мали крейсерську швидкiсть 600 миль на годину i були обладнанi устаткуванням для дозаправлення у повiтрi, що забезпечувало iм практично необмежену дальнiсть польоту. Пiсля приземлення гелiкоптера на смугу бiля президентського лiтака Рейчел збагнула, чому ВПС-1 часто називали «резервом» головнокомандувача. Бо ця машина i справдi мала лячний вигляд. Коли президент лiтав до iнших краiн на зустрiч з главами держав, вiн часто висловлював бажання, щоб ця зустрiч – з мiркувань безпеки – вiдбувалася на злiтно-посадковiй смузi на борту його лiтака. Хоча безпека й справдi була одним з мiркувань, але iншим, не менш важливим моментом було бажання здобути фору в перемовинах шляхом звичайнiсiнького залякування. Вiзит до ВПС-1 був бiльш лячним, анiж будь-яке вiдвiдування Бiлого дому. Вздовж фюзеляжу тягнувся напис лiтерами шiсть футiв заввишки: СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ АМЕРИКИ. Якось одна жiнка – член англiйського кабiнету мiнiстрiв – дорiкнула президентовi Рiчарду Нiксону, що запросити ii на борт ВПС-1 було все одно, що вимахувати у неi перед носом своiм чоловiчим достоiнством. Пiсля цього екiпаж дав лiтаковi жартiвливе прiзвисько «Великий Дiк», бо Дiк, зменшувальне вiд Рiчард, означало також чоловiчий прутень. – Доброго ранку, мiс Секстон. – Бiля гелiкоптера матерiалiзувався вдягнений у куртку агент секретноi служби i вiдчинив iй дверi. – Президент чекае на вас. Рейчел вийшла з вертушки i поглянула вгору, на крутий трап, що вiв до здоровенного корпусу лiтака. «До цього лiтаючого фалоса», – подумала вона. Колись iй розповiдали, що летючий «Овальний кабiнет» мае понад чотири тисячi квадратних футiв внутрiшньоi площi, включно з чотирма окремими приватними спальнями, койками для двадцяти шести членiв екiпажу та двома бортовими кухнями, здатними забезпечити iжею п’ятдесят осiб. Пiднiмаючись схiдцями, Рейчел вiдчувала, що агент секретноi служби мало не наступае iй на п’яти, спонукуючи поквапитися. Високо вгорi виднiвся розчинений люк пiлотськоi кабiни, схожий на невеличкий отвiр у тiлi велетенського срiблястого кита. Ступивши на затемнений сходовий майданчик, жiнка вiдчула, як ii впевненiсть у собi почала швидко згасати. Спокiйно, Рейчел. Це ж усього-на-всього лiтак. На майданчику агент спецслужби ввiчливо взяв ii пiд руку i повiв напрочуд вузьким коридором. Потiм вони повернули праворуч, пройшли трохи вперед – i опинилися у просторому розкiшному салонi. Рейчел одразу ж упiзнала його, бо неодноразово бачила на фото. – Залишайтесь тут, – сказав спецагент i зник. Рейчел стояла сама у знаменитому передньому салонi ВПС-1 iз дерев’яними панелями. Це примiщення використовували для зустрiчей i вiдпочинку великих цабе, а також, вочевидь, для того, щоб до смертi лякати пасажирiв, котрi вперше сюди потрапляли. Салон займав усю ширину лiтака – як i товсте килимове покриття. Умеблювання вражало бездоганнiстю: обшитi вичиненою кiнською шкiрою крiсла, розставленi довкола дiлового кленового столу; полiрованi мiднi торшери бiля комфортабельного дивана у стилi «континенталь», а також бар iз червоного дерева, де стояв кришталевий посуд з ручним гравiюванням. Певно, конструктори цiеi моделi «боiнга» ретельно спроектували носовий салон так, щоб забезпечити його пасажирам вiдчуття порядку в поеднаннi зi спокоем. Однак Рейчел вiдчувала цiеi митi все, що завгодно, тiльки не спокiй. Їй на думку спадало лише одне: тi численнi свiтовi лiдери, якi сидiли в цьому салонi i приймали рiшення, що впливали на долю людства. Усе в цiй кiмнатi промовляло про владу – вiд тонкого аромату тютюну для люльки до всюдисущого зображення президентськоi печатки. Орел, що стискае в пазурах стрiли та гiлки оливи, виднiвся на невеличких подушках, на вiдерцi для льоду i навiть на пiдставках для келихiв у барi. Рейчел взяла одну з пiдставок i уважно ii обдивилася. – Вже цупите сувенiри? – пролунав у неi за спиною чийсь низький голос. Ошелешена Рейчел аж пiдскочила вiд несподiванки, рiзко крутнулася на п’ятах i впустила пiдставку на пiдлогу. А потiм незграбно нахилилася, щоб пiдняти ii. Вхопивши пiдставку, вона пiдвела голову i побачила, як на неi з веселою посмiшкою дивиться згори президент Сполучених Штатiв. – Я не ясновельможна особа, мiс Секстон. Їй-богу, не треба менi вклонятися. 7 Сенатор Седжвiк Секстон насолоджувався затишком свого видовженого лiмузина «лiнкольн», коли той вiз його до офiсу, пробираючись, немов змiя, крiзь ранковi автомобiльнi затори на вашингтонських вулицях. Напроти сенатора влаштувалася його особиста помiчниця Габрiель Еш, двадцяти чотирьох рокiв. Вона повiдомляла Секстону розклад зустрiчей на сьогоднi, але той ледве слухав, про що говорить Габрiель. «Вашингтон менi до вподоби, – думав вiн, iз задоволенням роздивляючись груди помiчницi пiд кашемiровим светром. – Влада – найсильнiший сексуальний стимулятор… саме вона i змушуе таких жiнок валом валити до Вашингтона». Габрiель Еш закiнчила престижний унiверситет i сама мрiяла коли-небудь стати сенатором. Секстон не сумнiвався, що це iй вдасться. Габрiель була неймовiрно гарна i надзвичайно кмiтлива. А найголовнiше – вона чудово розумiла правила гри. Габрiель була темношкiрою. Проте скорiше не чорною, а свiтло- брунатною або ж кольору червоного дерева. Такий собi «компромiсний варiант», котрий – на переконання Секстона – надто вразливi бiлi американцi могли прийняти без вiдчуття, що зраджують своiх. Описуючи приятелям свою секретарку, сенатор хвалився, що вона мае зовнiшнiсть Холлi Беррi, а розум i честолюбство у неi, як у Хiларi Клiнтон. Хоча iнодi йому здавалося, що й ця характеристика е недостатньою. Сенатор пiдвищив Габрiель на посадi три мiсяцi тому, призначивши особистою помiчницею в своiй виборчiй кампанii, i за цей час вона зарекомендувала себе надзвичайно добре. А найголовнiшим було те, що працювала вона абсолютно безкоштовно. Компенсацiею за шiстнадцятигодинний робочий день був досвiд: воюючи плiч-о-плiч iз бувалим полiтиком, можна багато про що дiзнатися i багато чого навчитися. «А ще, – упивався Секстон, – я переконав цю дiвчину робити дещо iнше, окрiм безпосередньоi роботи». Пiдвищивши Габрiель по службi, сенатор запросив ii пiзно ввечерi до особистого кабiнету для «iнструктажу». Як i передбачалося, молода асистентка з’явилася, вiдчуваючи ледь не побожний страх перед зоряним блиском боса i прагнучи догодити. І сенатор, з неквапливим терпiнням, надбаним десятилiттями практики, почав чаклувати. Вiн добився повноi довiри Габрiель, поступово звiльнив ii вiд комплексiв, продемонстрував приголомшливе самовладання i врештi-решт спокусив дiвчину просто там, в офiсi. Секстон не сумнiвався, що ця подiя виявилася найяскравiшою в сексуальному життi молодоi персони. Та вiн помилився. Вже на ранок, при свiтлi дня, Габрiель пошкодувала про власну нестриманiсть. Збентежена, вона запропонувала звiльнити ii. Секстон вiдмовився. Дiвчина залишилася, але абсолютно чiтко окреслила своi намiри. І вiдтодi мiж босом та помiчницею встановилися виключно дiловi стосунки. Габрiель i досi ворушила своiми повненькими губами: – …не розслабляйтеся, вирушаючи сьогоднi на теледебати до Сi-ен-ен. Ми й досi не знаемо, кого Бiлий дiм вiдрядить опонентом. Я вам надрукувала нотатки – ось, перегляньте. – І секретарка подала йому теку. Секстон узяв теку, iз задоволенням вдихаючи цiлий букет ароматiв: тонкi парфуми асистентки в поеднаннi з приемним запахом замшевих сидiнь автомобiля. – Ви мене не слухаете, – зауважила асистентка. – Та нi, слухаю – i дуже уважно, – посмiхнувся сенатор. – Не переймайтеся ви цими теледебатами. Найгiрше, що може зробити Бiлий дiм, – це вiдрядити менi в пику когось iз нижнiх чинiв виборчоi кампанii. А в найкращому випадку вони пришлють яке-небудь велике цабе, i я з’iм його на обiд. Габрiель насупилася. – Що ж, чудово. У цi нотатки я включила також список найбiльш iмовiрних небажаних тем. – Певно, тi самi «пiдозрюванi», що й зазвичай. – Там е один новий пункт. Менi здаеться, може статися недоброзичливий випад з боку гомосексуалiстiв щодо вашоi вчорашньоi заяви у програмi Ларрi Кiнга. Секстон знизав плечима, слухаючи одним вухом: – Дiйсно. Я несхвально висловився про одностатевi шлюби. Габрiель ще дужче спохмурнiла: – Ви виступили проти них, i дуже сильно. «Одностатевi шлюби, – з огидою подумав Секстон. – Якби це залежало вiд мене, то я б навiть позбавив цих недоноскiв виборчих прав». – Ну гаразд, – неохоче погодився вiн, – я трiшки зменшу натиск. – От i добре. Позаяк щодо деяких iз цих болючих тем ви явно перестаралися. Головне – не переборщити. Публiка може змiнити думку водномить. Зараз ваш рейтинг зростае i ви набираете темп. Тож варто просто осiдлати хвилю i iхати на нiй. Не треба вибивати м’яча за майданчик. Тримайте його у грi. – А з Бiлого дому е якiсь новини? На обличчi Габрiель з’явився спантеличений вираз, i це порадувало сенатора. – Мовчання тривае. Жодноi офiцiйноi заяви. Ваш опонент перетворився на людину-невидимку. Останнiм часом Секстону аж не вiрилося, що все йде так гарно. Президент кiлька мiсяцiв наполегливо проводив свою виборчу кампанiю. Але раптом, десь тиждень тому, вiн усамiтнився в Овальному кабiнетi, i вiдтодi нiхто його не бачив i не чув. Здавалося, могутньому супернику несила далi терпiти все зростаючу популярнiсть сенатора. Габрiель пригладила свое випрямлене чорне волосся. – До мене дiйшли чутки, що його помiчники самi здивованi й розгубленi. Президент нiяк не пояснюе свого зникнення. Ясна рiч, там усi отетерiли. – А чим це можна пояснити? Є якiсь припущення? – спитав сенатор. Габрiель поглянула на нього поверх строгих окулярiв, що надавали iй вченого вигляду. – Сьогоднi менi вдалося одержати з власних джерел цiкаву iнформацiю безпосередньо з Бiлого дому. Секстон упiзнав цей погляд: Габрiель Еш знову роздобула якiсь внутрiшнi секретнi вiдомостi. Цiкаво, як вона розплачуеться зi своiми постачальниками? Робить мiнет якомусь президентському помiчниковi на задньому сидiннi його авто? Втiм, його це не обходить. Головне, що iнформацiя надходила без перебоiв. – Кажуть, – продовжила асистентка, перейшовши на шепiт, – що глава держави поводиться якось дивно з минулого тижня, пiсля своеi несподiваноi приватноi бесiди з керiвником НАСА. Президент повернувся з цiеi зустрiчi спантеличений i розгублений. Негайно скасував усе, що було заплановано, i вiдтодi пiдтримуе найтiснiший зв’язок з НАСА. Секстону дуже сподобалося те, що вiн почув. – То ви вважаете, космiчна агенцiя могла повiдомити йому якiсь поганi новини? – Цiлком логiчне пояснення, – з надiею вiдповiла Габрiель, – хоча мало статися щось екстраординарне, щоб президент отак узяв i все кинув. Секстон замислився. Очевидно, подii в НАСА розгортаються несприятливо, iнакше президент викинув би цю новину як козирну карту у грi проти нього. Адже останнiм часом Секстон сильно критикував президента за фiнансування космiчноi агенцii. Низка нещодавнiх провалiв i колосальна перевитрата бюджету зробили його хлопчиком для биття, i сенатор без упину критикував марнотратство та неефективнiсть зрослого державного апарату. Ясна рiч, мало хто з полiтикiв наважився б завойовувати голоси виборцiв наскоками на НАСА – один iз найвизначнiших символiв Америки i предмет нацiональноi гордостi, але сенатор Секстон володiв зброею, яку мало хто з полiтикiв мав: Габрiель Еш, з ii безпомилковою iнтуiцiею та проникливiстю. Ця кмiтлива молода жiнка привернула увагу Секстона кiлька мiсяцiв тому, коли працювала координатором у вашингтонському офiсi виборчоi кампанii сенатора. Саме тодi, коли рейтинг сенатора залишався дуже низьким, а його критика бездумного марнотратства уряду не знаходила широкого вiдгуку, Габрiель Еш продемонструвала босовi радикально оновлену концепцiю виборчоi кампанii. Вона запропонувала йому зробити об’ектом критики величезнi бюджетнi перевитрати НАСА, а постiйнi поступки агенцii з боку уряду подати як яскравий приклад легковажноi фiнансовоi полiтики президента Гернi. «НАСА обходиться Америцi у величезну купу грошей, – писала йому Габрiель, додавши список витрат, позик i дотацiй. – Виборцi не мають про все це анi найменшоi гадки. Але, дiзнавшись, вони сполошаться. Думаю, ви просто мусите зробити питання про НАСА полiтичним аргументом». Секстон аж застогнав вiд ii наiвностi. – Ну аякже! Лишилося тiльки виступити проти виконання гiмну краiни на бейсбольних матчах. Однак у наступнi тижнi Габрiель наполегливо продовжувала пiдкладати на стiл сенаторовi iнформацiю про космiчну агенцiю. І що бiльше Секстон заглиблювався в проблему, то яснiше бачив: ця дiвчина багато в чому мае рацiю. Навiть для урядовоi органiзацii НАСА була страшенно невдалим фiнансовим проектом – вона виявилася дорогою, громiздкою структурою, працювала неефективно, а останнiми роками – вiдверто погано. Одного разу Секстон давав iнтерв’ю в прямому ефiрi щодо проблем у галузi освiти. Журналiст тиснув на сенатора, намагаючись дiзнатися, де той збираеться знайти кошти на обiцяну реформу шкiл. У вiдповiдь сенатор вирiшив напiвжартома випробувати теорiю Габрiель Еш щодо НАСА. – Грошi на освiту? – удавано здивувався вiн. – Ну, наприклад, я наполовину урiжу космiчну програму. Вважаю, що коли космiчна агенцiя може пускати п’ятнадцять мiльярдiв на вiтер щороку, то я маю повне право витратити сiм з половиною iз них на дiтлахiв отут, на Землi. У кабiнi звукорежисера люди з команди сенатора аж роти пороззявляли з жаху: настiльки непродуманим i необережним здалося iм це зауваження. Адже траплялися випадки, коли виборчi кампанii зазнавали фiаско i через менш смiливi вислови на адресу всемогутнього вiдомства. Миттево задзижчали телефони. Спiвробiтники Секстона розгублено зiщулилися зi страху: то вболiвальники НАСА пiшли в атаку, щоб прикiнчити ворога. Але сталося щось абсолютно несподiване. – П’ятнадцять мiльярдiв на рiк? – недовiрливо уточнив перший з тих, що дзвонили. – Може, я недочув? Тобто ви хочете сказати, що клас, де вчиться мiй син, переповнений через те, що школи не можуть найняти на роботу достатню кiлькiсть учителiв, тодi як НАСА витрачае п’ятнадцять мiльярдiв на рiк, аби фотографувати космiчний пил? – Ну… десь так, – ухильно пiдтвердив Секстон. – Але ж це абсурд! А президент мае достатньо повноважень, щоб припинити це неподобство? – Звiсно, що мае, – цього разу вже упевнено вiдповiв сенатор. – Президент мае повне право накласти вето на бюджетну заявку будь-якого вiдомства, яку визнае надмiрною. – Тодi я вiддаю свiй голос вам, сенаторе Секстон. П’ятнадцять мiльярдiв на дослiдження космосу, коли нашим дiтям бракуе вчителiв… Це просто жах! Бажаю успiху, сер. Сподiваюся, у вас вистачить витримки пройти увесь шлях до переможного кiнця. Потiм пiдключили наступного абонента. – Сенаторе, я щойно прочитав, що мiжнародна космiчна станцiя, у роботi якоi бере участь НАСА, одержуе колосальнi грошi, до того ж президент збираеться збiльшити фiнансування за рахунок резервного фонду, щоб продовжити термiни ii експлуатацii. Це правда? Саме на це запитання й очiкував сенатор. – Правда! Вiн детально пояснив, що космiчна станцiя спочатку замислювалася як спiльне пiдприемство, витрати на утримання якого роздiлили б дванадцять краiн. Але пiсля того як почалося будiвництво, бюджет станцii рiзко роздувся i вийшов з-пiд контролю. Тому багато краiн вiдмовилися вiд своеi частки. Проте президент США, замiсть вiдмiнити проект, вирiшив покривати i чужi витрати. – Наша частка у фiнансуваннi мiжнародноi космiчноi станцii зросла з восьми мiльярдiв доларiв, як передбачалося спочатку, до неймовiрноi цифри – сто мiльярдiв! Абонент розлютився: – То чому ж, чорт забирай, президент не перекрие кисень? Секстоновi захотiлося розцiлувати спiврозмовника. – До бiса гарне запитання! На жаль, третину конструкцiй уже доставлено на орбiту, i президент зробив це за рахунок вас, платникiв податкiв. Тому «перекрити кисень» – це все одно, що визнати жахливу помилку, скоену вашим коштом. Дзвiнки не припинялися. Здавалося, американцi тiльки зараз почали виразно усвiдомлювати, що НАСА – аж нiяк не нацiональна священна корова i що ситуацiю можна й треба мiняти. Коли передача скiнчилася, усi, хто перебував тодi в студii, окрiм кiлькох затятих прихильникiв освоення космосу, що жваво загомонiли про вiчний i непозбутнiй потяг людства до знань, зiйшлися в одному: в ходi своеi виборчоi кампанii сенатор Секстон надибав золотий ключик до успiху, намацав «гарячу кнопку» – ще нiким не дослiджене, суперечливе питання, яке зачепило виборцiв за живе. І впродовж наступних тижнiв Секстон обiйшов своiх опонентiв на п’яти початкових виборах у важливих для остаточноi перемоги штатах. Вiн одразу ж призначив Габрiель Еш особистою помiчницею. Це стало нагородою за роботу, яку вона виконала, щоб донести до виборцiв iнформацiю про стан справ у НАСА. Легким порухом руки сенатор зробив нiкому не вiдому афроамериканку висхiдною полiтичною зiркою й одночасно раз i назавжди поховав проблему, пов’язану зi своiми колишнiми голосуваннями в сенатi, якi можна було квалiфiкувати як расистськi та дискримiнацiйнi стосовно жiнок. А тепер, коли вони сидiли разом у лiмузинi, Секстон збагнув, що Габрiель знову демонструе свою обiзнанiсть. Роздобута нею iнформацiя про секретну зустрiч, що вiдбулася минулого тижня мiж керiвником НАСА i президентом, беззаперечно свiдчила: космiчну агенцiю чекають новi труднощi – можливо, вiд фiнансування проекту вiдмовляеться ще одна краiна-учасниця. І коли автомобiль проiздив повз пам’ятник Джорджевi Вашингтону, сенатор Секстон вiдчув, що сама доля призначила йому стати наступним президентом Сполучених Штатiв. 8 Незважаючи на свiй злет до наймогутнiшоi полiтичноi посади у свiтi, президент Захарiй Гернi був чоловiком середнього зросту, тендiтним i з вузькими плечима. Вiн мав чорне волосся iз залисинами, обличчя, вкрите ластовинням, i носив бiфокальнi окуляри. Однак його непоказна статура рiзко контрастувала з тiею майже побожною любов’ю, яку вiн викликав у тих, хто його знав. Казали, що варто хоч раз зустрiтися iз Заком Гернi – i ви пiдете за ним хоч на край свiту. – Я такий радий, що ви змогли приiхати, – сказав президент, простягаючи руку, аби привiтатися з Рейчел. Його потиск був емоцiйним та щирим. Рейчел переборола нiяковiсть, що клубком стала у горлi. – Зви… звичайно, пане президент. Для мене зустрiтися з вами – велика честь. Президент заспокiйливо посмiхнувся, i Рейчел уперше вiдчула на собi вплив легендарноi люб’язностi Захарiя Гернi. Цей чоловiк мав вiдкриту привiтну зовнiшнiсть, яку так полюбляли полiтичнi карикатуристи, бо, хоч би як ii не спотворювали, все одно його щира теплота та приязна посмiшка безпомилково розпiзнавалися. Очi Гернi постiйно випромiнювали почуття власноi гiдностi та щирiсть. – Якщо ви пiдете зi мною, – мовив вiн пiдбадьорливо, – то у мене знайдеться спецiально для вас фiлiжанка кави. – Дякую, сер. Президент натиснув кнопку внутрiшнього зв’язку i попросив, щоб йому в кабiнет принесли кави. Йдучи за президентом через лiтак, Рейчел не могла не помiтити, що глава держави виглядае надзвичайно бадьорим та задоволеним як для претендента з низьким рейтингом. Бiльше того, на ньому було невимушене вбрання: синi джинси, футболка та прогулянковi черевики. Рейчел спробувала зав’язати розмову. – Ви… мабуть, щойно з прогулянки, пане президент? – Аж нiяк. Просто моi радники вирiшили, що таким мае бути мiй новий iмiдж. А яка ваша думка? Рейчел сподiвалася, що вiн жартуе – i це було б доречно. – Таке вбрання… ну… як це краще сказати… додае вам мужностi, пане президент. – От i добре, – незворушно вiдреагував Гернi. – Менi та радникам здаеться, що такий прикид допоможе вiдвоювати у вашого батька якийсь вiдсоток прихильниць. – Президент витримав паузу, а потiм широко посмiхнувся. – Це був жарт, мiс Секстон. Усi ми прекрасно розумiемо, що менi знадобиться дещо бiльше, анiж футболка та джинси, аби виграти цi вибори. Вiдкритiсть президента i його добродушний гумор швидко зруйнували те напруження, яке вiдчула Рейчел, коли зайшла до лiтака. Брак фiзичноi сили президент сповна компенсував своiм дипломатичним умiнням. Дипломатiя – мистецтво спiлкування з людьми, i Захарiй Гернi мав до неi неабиякий хист. Рейчел пiшла за президентом до хвостовоi частини лiтака. І що далi вони йшли, то менше iнтер’ер нагадував лiтак: звивистi коридори, шпалери на стiнах – i навiть невеличкий спортзал з тренажерами. Дивно, але здавалося, що в лiтаку нiкого не було. – Ви подорожуете на самотi, пане президент? Гернi похитав головою. – Фактично ми щойно приземлилися. «Приземлилися? По дорозi звiдки?» – здивовано подумала Рейчел. Серед розвiдувальних даних цього тижня вона не зустрiчала нiчого про те, що президент збираеться кудись вiдбути. Вочевидь, вiн використовував базу Воллопс-айленд, щоб подорожувати iнкогнiто. – Мiй персонал залишив борт лiтака незадовго до вашого прибуття, – пояснив президент. – Незабаром я подамся до Бiлого дому, щоб зустрiти iх там, але менi хотiлося зустрiтися з вами саме тут, а не в Овальному кабiнетi. – Намагаетеся мене настрашити? – Навпаки. Намагаюся виявити вам повагу, мiс Секстон. У Бiлому домi е все, що завгодно, окрiм приватностi й затишку, тому новина про нашу зустрiч могла б розсварити вас iз батьком. – Цiную вашу делiкатнiсть, сер. – Бачу, ви й самi намагаетеся зберегти крихку рiвновагу в родинних стосунках, тому не хочу зводити нанiвець вашi зусилля. Рейчел швидко пригадала вранiшню зустрiч з батьком, яка минула в атмосферi, далекiй вiд делiкатностi. Зак Гернi всiляко намагався не виходити за межi свiтськоi пристойностi, хоча зовсiм не мав цього робити. – Я можу звати вас Рейчел? – спитав Гернi. – Звiсно. «А можна я зватиму вас Зак?» – подумала вона. – Це мiй кабiнет, – сказав президент, пропускаючи Рейчел до кiмнати з рiзьбленою кленовою пiдлогою. Офiс на борту ВПС-1 був, безперечно, затишнiшим за свiй аналог у Бiлому домi, але все одно його обстановка була дещо спартанською. Завалений купою газет робочий стiл, а за ним приголомшливе полотно iз зображенням класичноi трищогловоi шхуни, яка на всiх вiтрилах намагаеться втекти вiд шторму, що насуваеться. Ця картина здалася Рейчел чудовою метафорою того становища, у якому зараз опинився президент. Захарiй Гернi запропонував Рейчел один iз трьох обертальних офiсних стiльцiв, що стояли поблизу столу. Вона сiла, сподiваючись, що президент сяде за стiл, але вiн пiдтягнув до себе стiлець i розташувався бiля неi. «Бажання не вивищуватися над спiврозмовником, – здогадалася вона. – Дiйсно майстер дипломатii». – Ну що ж, Рейчел, – стомлено зiтхнув президент. – Мабуть, я не помилюся, якщо скажу, що ви, сидячи отут, вiдчуваете велике сум’яття, еге ж? Пiд обеззброювальною дiею доброти, що чулася в голосi цього чоловiка, залишки обачностi в душi Рейчел розтанули, як снiг. – Так, сер, я й справдi спантеличена. Гернi гучно розсмiявся. – Надзвичайно. Не кожного дня менi вдаеться спантеличити спiвробiтника розвiдувального управлiння. – Не кожного дня спiвробiтника Нацiонального управлiння вiйськово-космiчноi розвiдки запрошуе до ВПС-1 президент у футболцi та джинсах. Президент знову розсмiявся. У дверi офiсу тихо постукали – то принесли каву. Увiйшла жiнка, член екiпажу, несучи на тацi олов’яне горнятко з кавою та двi олов’янi чашки. Президент подав знак, вона поставила тацю на стiл i вийшла. – Вершки? Цукор? – спитав Гернi i пiдвiвся, щоб налити кави. – Вершки, будь ласка, – вiдповiла Рейчел, вдихаючи густi пахощi. Отакоi! Президент Сполучених Штатiв персонально подае менi каву! Захарiй Гернi подав Рейчел важку олов’яну чашку. – Справжнiй «Пол Ревер», – зауважив вiн. – Один iз нечисленних предметiв розкошi, якi тут е. Рейчел вiдсьорбнула напiй. Такоi доброi кави iй iще нiколи не доводилося куштувати. – Взагалi-то, – сказав президент, наливаючи й собi чашку i знову сiдаючи, – у мене обмаль часу, тому вiдразу до справи. – З цими словами вiн кинув у чашку кубик цукру i уважно поглянув на спiврозмовницю. – Чомусь менi здаеться, що Бiл Пiкерiнг устиг попередити вас, що едине, для чого я вас мiг запросити, – це щоб вигiдно використати з полiтичною метою? – Саме так вiн i висловився, сер. Президент розсмiявся. – Цинiком вiн був, цинiком i залишаеться. – То вiн помилився? – Жартуете? – усмiхнувся президент. – Бiл Пiкерiнг нiколи не помиляеться. Вiн влучив у десятку – як завжди. 9 Лiмузин поволi пробирався до офiсу сенатора Секстона крiзь напружений транспортний потiк, а Габрiель Еш байдужим поглядом дивилася у вiкно. І думала про те, як дiйшла до такого етапу свого життя. Бо саме цього вона прагнула, чи не так? Я iду в лiмузинi з наступним президентом Сполучених Штатiв. Габрiель поглянула через замшевий салон авто на сенатора, який сидiв, глибоко поринувши у думки. Вона захоплювалася його вродливим обличчям та бездоганним вбранням. Вiн i справдi мав президентський вигляд. Уперше Габрiель побачила виступ сенатора Секстона три роки тому, коли вивчала полiтологiю в Корнелльському унiверситетi. Вона нiколи не забуде, як його очi пронизували аудиторiю, немов посилаючи повiдомлення безпосередньо iй: «Довiрся менi». Пiсля промови сенатора Габрiель стала в чергу симпатикiв, щоб познайомитися з ним. – Габрiель Еш, – сказав сенатор, прочитавши ii iм’я на бейджику. – Що ж, красиве iм’я для красивоi молодоi жiнки. – І кинув на неi спокiйний i доброзичливий погляд. – Дякую, сер, – вiдповiла Габрiель, вiдчуваючи у потиску руки силу та енергiю цього чоловiка. – Мене надзвичайно вразила основна теза вашоi промови. – Радий чути! – вiдповiв Секстон i тицьнув iй у руку свою вiзитiвку. – Менi завжди потрiбнi талановитi молодi люди, якi подiляють моi погляди. Коли закiнчите унiверситет, знайдiть мене. Моi люди пiдшукають вам роботу. Габрiель було розкрила рота, щоб подякувати йому, але сенатор уже розмовляв з наступним прихильником, котрий стояв у черзi. Однак усi наступнi мiсяцi Габрiель ловила себе на тому, що стежить по телевiзору за полiтичною кар’ерою сенатора. Із захватом спостерiгала вона, як той виступав проти надмiрних урядових витрат – iнiцiював бюджетнi скорочення, займався удосконаленням i спрощенням податковоi системи, щоб зробити ii бiльш ефективною, «пiдтоплював жирок» управлiння боротьби з наркотиками i навiть добивався скорочення надмiрних програм, що стосувалися держслужбовцiв. А потiм, коли дружина Секстона несподiвано загинула в автокатастрофi, вона з побожним захватом дивилася, як сенатор обернув негатив на позитив. Пiднявшись над особистим нещастям, сенатор заявив на увесь свiт, що балотуватиметься в президенти i решту своеi полiтичноi кар’ери присвятить пам’ятi загиблоi дружини. Саме тодi Габрiель i вирiшила взяти безпосередню участь у виборчiй кампанii сенатора Секстона. Щоб тiсно з ним спiвпрацювати. І вона дiйсно зблизилася з ним, як нiхто iнший. Габрiель пригадала ту нiч, яку вона провела з Секстоном у його розкiшному офiсi, i поморщилася, намагаючись заблокувати не надто приемнi картини, що почали виринати в ii свiдомостi. Що я собi думала? Вона знала, що мала опиратися, але чомусь не змогла. Седжвiк Секстон так довго був ii iдолом… i – подумати тiльки – вiн ii забажав! Лiмузин вскочив у вибоiну i рiзко повернув Габрiель до реальностi. – З тобою все гаразд? – спитав Секстон, переключивши увагу на неi. Габрiель швидко зобразила посмiшку. – Чудово. – Невже ти й досi думаеш про ту чорнуху? – Та трохи непокоюся, якщо чесно, – знизала вона плечима. – Забудь. Та чорнуха – найкраще, що було в моiй кампанii. Як дiзналася Габрiель на власному, не зовсiм приемному досвiдi, чорнухою на полiтичному жаргонi називаеться витiк iнформацii про те, що, наприклад, ваш конкурент користуеться збiльшувачами пенiса або пiдписався на порнографiчний журнал для голубих. Вдаватися до чорнухи – не вельми шляхетна тактика, але коли вона спрацьовувала, то спрацьовувала масштабно. Однак траплялося, що чорнуха могла вдарити бумерангом… І вона таки вдарила бумерангом. Приблизно мiсяць тому персонал виборчоi кампанii президента, занепокоений падiнням рейтингу свого шефа, вирiшив проявити агресивнiсть i злив у пресу iсторiю, яка, на його думку, була правдивою: про те, що сенатор Секстон крутив роман зi своею асистенткою, Габрiель Еш. На превеликий жаль для Бiлого дому, беззаперечних доказiв не було. І сенатор Секстон, твердо вiрячи, що найкращий захист – це активний напад, скористався слушним моментом i перейшов у атаку. Вiн скликав прес-конференцiю для загальнонацiональних масмедiа i заявив про свою невинуватiсть i обурення безпiдставними чутками. «Повiрити не можу, – заявив вiн, дивлячись у камери очима, сповненими болю, – що президент вирiшив заплямувати пам’ять моеi покiйноi дружини цими злостивими плiтками». Виступ сенатора був настiльки переконливим, що Габрiель сама майже повiрила в те, що мiж ними нiколи й нiчого не було. Спостерiгаючи, як легко i невимушено вiн брехав, вона збагнула, що насправдi сенатор Секстон – людина дуже небезпечна. Останнiм часом Габрiель, яка була впевнена в тому, що поставила на найсильнiшого коня у президентських перегонах, почали долати сумнiви, що вона поставила на найкращого та найчеснiшого коня. Тiсна спiвпраця з Секстоном вiдкрила iй очi – сталося щось на кшталт того, коли захоплене дитинча потрапляе за лаштунки студii «Юнiверсал пiкчерз» i його наiвний захват затьмарюеться поступовим усвiдомленням того, що Голлiвуд – це зовсiм не магiя. І хоча вiра у головну тезу Секстона залишилася, Габрiель почала ставити пiд сумнiв самого автора цiеi тези. 10 – Те, про що я хочу розповiсти вам, Рейчел, – розпочав президент, – мае код UMBRA. І цей код перебувае далеко за межами вашого нинiшнього рiвня допуску до секретноi iнформацii. Рейчел здалося, що стiни лiтака насуваються на неi. Президент наказав привезти ii на Воллопс-айленд, запросив на борт свого лiтака, прямо заявив, що збираеться використати ii у полiтичнiй боротьбi проти батька, а тепер, бач, хоче незаконно розголосити засекречену iнформацiю. Хоч який би приязний вигляд не мав Захарiй Гернi, Рейчел Секстон щойно дiзналася про нього одну важливу рiч: цей чоловiк мае залiзну хватку. – Два тижнi тому, – продовжив президент, – НАСА зробила вiдкриття. Слова повисли у повiтрi, i Рейчел не вiдразу збагнула iхнiй змiст. НАСА зробила вiдкриття? Останнi розвiдувальнi звiти не мiстили нiчого екстраординарного щодо космiчноi агенцii. Звiсно, нинi вже всi звикли, що чергове «вiдкриття НАСА» означае не що iнше, як iще одну спробу вибити побiльше грошей на якийсь проект. – Поки ми не перейшли до сутi справи, – сказав президент, – я хотiв би дiзнатися, чи подiляете ви батькiв скептицизм стосовно дослiдження космосу. Рейчел дуже не сподобалася ця фраза. – Сподiваюся, ви запросили мене сюди не для того, щоб попросити контролювати випади мого батька проти НАСА? Гернi розсмiявся. – Чорт забирай, звiсно, що нi. Я надто довго був сенатором, аби зрозумiти, що Седжвiка Секстона не здатен контролювати нiхто. – Мiй батько – опозицiонер, пане президент. Усi бiльш-менш вiдомi полiтики е опозицiонерами. Вони шукають слушноi нагоди, щоб здобути вигоду. І, на жаль, НАСА надала iм таку нагоду. Кiлька останнiх провалiв НАСА, що вишикувалися в безперервний ланцюг, були такими обурливими, що хоч плач, хоч скач: супутники розвалювалися на орбiтi, космiчнi зонди безслiдно зникали в неозорому Всесвiтi, бюджет Мiжнародноi космiчноi станцii зрiс удесятеро i краiни-учасницi почали розбiгатися, як пацюки з тонучого корабля. Було змарновано i пущено на вiтер мiльярди доларiв, а сенатор Секстон осiдлав цю вкрай вигiдну тему, зробивши ii улюбленою конячкою, яка обiцяла довезти його аж до президентського крiсла. – Мушу визнати, – продовжив президент, – що останнiм часом НАСА дiйсно була ходячою катастрофою. Щоразу, коли я детально вивчаю ii справи, вона дае менi безлiч причин плюнути на все i скоротити бюджет. Рейчел побачила невеличкий плацдарм i спробувала зачепитися на ньому. – Одначе, пане президент, хiба ж я не читала зовсiм недавно, що ви вкотре врятували агенцiю, видiливши термiнову субсидiю в три мiльйони доларiв, аби зберегти ii платоспроможнiсть? Президент iронiчно всмiхнувся. – Ваш батько, напевне, був з цього дуже задоволений. – Це все одно, що подати патрони кату, який зiбрався вас розстрiляти. – А ви нiколи не чули свого батька у програмi «Нiчний контур»? «Зак Гернi – космiчний наркоман, i платники податкiв фiнансують його згубну пристрасть». – Але ж ви самi продовжуете пiдтверджувати його правоту, сер. Гернi кивнув. – Не роблю секрету з того, що я великий прихильник НАСА. І завжди був. Космiчна гонка – «Супутник», Джон Гленн, «Аполлон- 11» – припала на часи мого дитинства, тому я нiколи не вагався висловлювати почуття захвату i нацiональноi гордостi за нашу космiчну програму. В моему розумiннi чоловiки та жiнки, що працюють у НАСА, – це сучаснi першопрохiдцi. Вони замахуються на неможливе, спокiйно переживають свою поразку, а потiм уперто повертаються до креслярськоi дошки, поки решта стоять i лише критикують. Рейчел мовчала, вiдчуваючи, як пiд тонким шаром президентського спокою вируе несамовите обурення безкiнечними нападами ii батька на космiчну агенцiю. Президент явно не поспiшав переходити до сутi розмови. – Сьогоднi, – мовив Гернi, пiдвищивши голос, – я маю намiр докорiнно змiнити вашу думку про НАСА. Рейчел кинула на нього непевний погляд. – Можете вже розраховувати на мiй голос, сер. Краще зосередьтеся на рештi краiни. – Саме це я i збираюся зробити. – Вiн вiдсьорбнув кави i посмiхнувся. – І хочу попросити, щоб ви менi в цьому допомогли. – Президент помовчав i нахилився до Рейчел. – І в дуже незвичний спосiб. Рейчел вiдчула, що Зак Гернi пильнуе кожен ii порух – як мисливець, який намагаеться вирахувати, чи тiкатиме його здобич, чи вiдчайдушно захищатиметься. На жаль, Рейчел не знала, куди б можна було втекти. – Наскiльки я можу судити, – сказав президент, доливаючи iм обом кави, – вам вiдомо про iснування проекту НАСА, що мае назву ССЗ? Рейчел ствердно кивнула. – Так. «Система спостереження за Землею». Здаеться, батько кiлька разiв згадував про неi. Їi прихований сарказм змусив президента спохмурнiти. Рiч у тiм, що батько Рейчел згадував цю систему при нагодi й без нагоди. Це був один iз суперечливих та дорогих авантюрних проектiв НАСА: сузiр’я з п’яти супутникiв, призначених для того, щоб спостерiгати з космосу за нашою планетою й аналiзувати стан ii довкiлля: збiльшення озоновоi дiри, танення полярних льодiв, глобальне потеплiння, знищення тропiчних лiсiв. Метою проекту було забезпечити екологiв ранiше не баченою макроскопiчною iнформацiею, щоб вони могли краще прогнозувати майбутне Землi. На жаль, проект ССЗ мав серйознi вади. Як i багато недавнiх проектiв НАСА, його вiд самого початку обтяжували великi бюджетнi перевитрати. А на горiхи за все це дiставалося Заку Гернi. Скориставшись пiдтримкою екологiчного лобi, вiн проштовхнув через конгрес проект ССЗ вартiстю 1,4 мiльярда доларiв. Але замiсть принести очiкуванi результати i зробити внесок у загальносвiтову науку про Землю, ССЗ швидко перетворилася на низку вкрай дорогих i невдалих запускiв, збоiв у роботi комп’ютерiв та похмурих прес-конференцiй, що iх давали представники НАСА. Останнiм часом единим усмiхненим обличчям було обличчя сенатора Секстона, котрий вчасно нагадував виборцям, скiльки iхнiх грошей уже витратив президент на ССЗ i якими жалюгiдними виявилися результати. Президент кинув кубик цукру собi в чашку. – Хоч яким би дивним це не здавалося, те вiдкриття НАСА, про яке я щойно сказав, було зроблено саме «Системою спостереження за Землею». Рейчел зовсiм розгубилася. Якби ССЗ дiйсно досягла такого успiху, то НАСА неодмiнно заявила б про це, хiба нi? Їi батько шпетив ССЗ у масмедiа, тож космiчна агенцiя з радiстю ухопилася б за будь-яку добру новину. – Я нiчого не чула про це вiдкриття, – сказала Рейчел. – Я знаю, що не чули. НАСА мае звичку дещо притримувати оприлюднення гарних новин. У душу Рейчел закрався сумнiв. – Наскiльки я можу судити з власного досвiду, сер, вiдсутнiсть новин – це зазвичай погана новина. – Стриманiсть не була сильною стороною вiддiлу НАСА зi зв’язкiв з громадськiстю. В управлiннi вiйськово-космiчноi розвiдки ходив жарт, що достатньо комусь iз науковцiв НАСА перднути, як космiчна агенцiя вiдразу ж влаштуе з цього приводу прес-конференцiю. Президент насупився. – Ну аякже. Я забув, що розмовляю з одним iз вiрних учнiв Пiкерiнга, для якого секретнiсть понад усе. Вiн i досi бiдкаеться через те, що НАСА не може тримати язика за зубами? – Секретнiсть i безпека – це наша робота, сер. Пiкерiнг ставиться до неi вкрай серйозно. – Ще б пак! Просто менi невтямки – чому цi два вiдомства, що мають так багато спiльного, завжди знаходять причину погризтися мiж собою? Іще на початку своеi кар’ери Рейчел засвоiла, що, хоча вiйськово- космiчна розвiдка та НАСА мали стосунок до космосу, iхня фiлософiя була дiаметрально протилежною. Перша була оборонним управлiнням i тому засекречувала всю свою дiяльнiсть, що стосувалася космосу. Рiвночасно НАСА як науково-дослiдна органiзацiя широко й радо оприлюднювала всi своi досягнення – i часто, як зауважував Вiльям Пiкерiнг, на шкоду нацiональнiй безпецi. Деякi з найпередовiших технологiй НАСА – наприклад, оптика високоi роздiльностi для супутникових телескопiв, систем зв’язку далекоi дii та пристроiв для отримання радiозображень – мали негарну звичку опинятися в розвiдувальному арсеналi вороже налаштованих краiн i використовувалися ними для того, щоб шпигувати за iхнiми винахiдниками. Бiл Пiкерiнг часто невдоволено бурчав, що науковцi НАСА – великi розумники… i навiть iще бiльшi базiкала. Однак дражливiшою проблемою у стосунках цих двох органiзацiй було те, що саме НАСА вiдповiдала за запуски супутникiв управлiння розвiдки й тому нещодавнi невдачi з цими запусками безпосередньо били по розвiдувальному вiдомству. Найгучнiший провал стався 12 серпня 1998 року, коли ракета «Титан-4», що належала НАСА та ВПС, вибухнула за сорок секунд пiсля старту, що призвело до знищення вантажу, який вона несла, – супутника Нацiонального управлiння вiйськово-космiчноi розвiдки пiд кодовою назвою «Вортекс-2» вартiстю 1,2 мiльярда доларiв. Пiкерiнг особливо часто згадував про цю катастрофу. – Тодi чому ж НАСА не оприлюднила свое недавне вiдкриття? – з тиском спитала Рейчел. – Чому б не скористатися цiею новиною для покращення власноi репутацii? – У НАСА мовчать, тому що я наказав iм мовчати, – несподiвано заявив президент. Рейчел здалося, що вона не розчула главу держави. Якщо це дiйсно так, то президент своiм наказом учинив полiтичне харакiрi з незрозумiлою для неi метою. – Це вiдкриття, – продовжив президент, – скажiмо так, вражае своiми потенцiйними наслiдками – не бiльше й не менше. Рейчел вiдчула на спинi бентежний холодок. У свiтi розвiдникiв вираз «вражаючi потенцiйнi наслiдки» рiдко означав добру новину. Вона мимохiть подумала, що мовчанку НАСА, напевне, спричинило те, що супутники ССЗ зафiксували якусь неминучу природну катастрофу. – І в результатi цього вiдкриття виникли проблеми? – Жодноi проблеми не виникло. Те, що вiдкрила ССЗ, е просто дивовижним. Рейчел замовкла. – А якщо я заявлю, що НАСА щойно зробила вiдкриття надзвичайноi науковоi значущостi… вiдкриття, котре виправдало кожен долар, який американцi витратили на дослiдження космосу, то що ви на це скажете? Рейчел не знала, що й думати. Президент пiдвiвся. – Може, пiдемо прогуляемося? 11 Рейчел ступила слiдом за президентом на блискучий трап лiтака ВПС-1. Ідучи схiдцями, вона вiдчула, як березневе повiтря прочищае iй мозок. Та вiд ясностi думок недавня заява президента почала здаватися ще нереальнiшою. НАСА щойно зробила вiдкриття надзвичайноi науковоi значущостi, яке виправдае кожен долар, що його американцi витратили на дослiдження космосу? Уява Рейчел мала своi межi. Тому вона пов’язала вагоме вiдкриття зi священною коровою НАСА – контактом iз позаземною цивiлiзацiею. На жаль, Рейчел надто добре знала цю корову, щоб не мати жодного сумнiву в ii абсолютнiй нежиттездатностi. Як аналiтик розвiдувальних даних, Рейчел постiйно отримувала запитання вiд друзiв, яким кортiло дiзнатися, чи не приховуе уряд iнформацiю про контакти з чужинцями. Вона не переставала жахатися теорiям, на якi купувалися ii начебто освiченi приятелi: розбитi пiд час посадки лiтаючi тарiлки, схованi в секретних урядових ангарах, замороженi трупи прибульцiв iз космосу та навiть викрадення безневинних громадян чужинцями для здiйснення над ними хiрургiчних експериментiв. Звiсно, це нiсенiтницi. Не було анi чужинцiв, анi iхнiх лiтаючих тарiлок, схованих у бункерах. Кожен член розвiдувальноi спiльноти добре знав, що переважна кiлькiсть випадкiв вiзуального контакту з чужинцями та «викрадень» – це продукт бурхливоi уяви або ж витiвки спритних шахраiв, охочих заробити грошi на сенсацii. А сфотографованi НЛО мали дивну звичку з’являтися поблизу тих американських вiйськових баз, де перевiрялися новiтнi секретнi лiтаки. Коли фiрма «Локхiд» почала випробнi польоти свого революцiйно нового лiтака, реактивного бомбардувальника-невидимки, кiлькiсть зафiксованих появ НЛО бiля бази ВПС Едвардз зросла у п’ятнадцять разiв. – Бачу на вашому обличчi скептичний вираз, – сказав президент, скоса зиркнувши на неi. Його iнтонацiя спантеличила Рейчел. Вона уважно поглянула на Захарiя Гернi, не знаючи, як вiдповiсти. – Ну… – вагаючись, почала вона. – Сподiваюся, ми не будемо серйозно говорити про чужинськi космiчнi кораблi та маленьких зелених чоловiчкiв? На обличчi президента з’явився вираз легкого здивування. – Рейчел, я майже не сумнiваюся, що вам це вiдкриття видасться цiкавiшим, анiж наукова фантастика. Рейчел вiдчула полегшення, збагнувши, що НАСА не в настiльки вiдчайдушному становищi, що намагаеться здивувати президента черговою iсторiею про прибульцiв. Та все одно його зауваження лише поглибило вiдчуття таемничостi. – Знаете, – зауважила вона, – хоч би що там НАСА не знайшла, ця знахiдка трапилася в надзвичайно слушний момент. Гернi зупинився на трапi. – Слушний? Це як? Як? Рейчел теж зупинилася i здивовано уп’ялася поглядом у главу держави. – Пане президент, нинi НАСА веде боротьбу не на життя, а на смерть, щоб виправдати свое iснування, а вас пiддають безперервним нападкам за те, що ви продовжуете ii фiнансувати. Великий прорив чи вiдкриття стали б зараз панацеею як для космiчного вiдомства, так i для вашоi виборчоi кампанii. Звiсно, вашим критикам може здатися, що момент оголошення про вiдкриття вибрано пiдозрiло вчасно. – То ви хочете сказати, що я або брехун, або дурень? Рейчел вiдчула, як до горла пiдкотився клубок. – Я не збиралася висловлювати неповагу, сер. Просто я… – Заспокойтеся. – Гернi слабко усмiхнувся i знову рушив униз по трапу. – Коли керiвник НАСА вперше розповiв менi про це вiдкриття, я вiдразу ж вiдкинув його як абсурдне. І звинуватив Екстрома в органiзацii найгрубiшого полiтичного шахрайства в iсторii Сполучених Штатiв. Рейчел здалося, що клубок у горлi дещо розсмоктався. На нижнiй сходинцi трапа Гернi зупинився i поглянув на неi. – Однiею з причин, чому я попрохав НАСА зачекати iз розголошенням, було бажання захистити ii. Значущiсть i масштабнiсть такоi знахiдки набагато перевершуе все, про що коли-небудь заявляла космiчна агенцiя. В ii свiтлi тьмянiе навiть висадка людей на Мiсяць. Через те що всi, включно зi мною, можуть так багато здобути або втратити, я визнав за розумне забезпечити паралельну перевiрку iнформацii, отриманоi космiчною агенцiею, i лише пiсля цього виходити перед камерами i робити офiцiйну заяву. Рейчел ошелешено поглянула на президента. – Сподiваюся, що йдеться не про мене, сер? Гернi розсмiявся: – Нi, це не ваша спецiалiзацiя. До того ж я вже отримав пiдтвердження через неурядовi канали. Полегшення, яке вiдчула Рейчел, змiнилося новим занепокоенням. – Неурядовi, пане президент? Ви хочете сказати, що скористалися послугами приватного сектору? В такiй секретнiй справi? Гернi переконано кивнув. – Я зiбрав групу зовнiшньоi перевiрки – чотирьох цивiльних науковцiв, вiдомих людей з-поза меж НАСА, що мають незаперечну репутацiю. Для спостережень вони використали власне устаткування i зробили власнi незалежнi висновки. Упродовж останнiх двох дiб цi цивiльнi науковцi пiдтвердили правдивiсть вiдкриття НАСА без найменшоi тiнi сумнiву. Тепер Рейчел вiдчула приемне здивування. Президент пiдстрахувався з типовим для нього апломбом. Найнявши безпристрасну групу скептикiв, якi не мали жодного зиску з пiдтвердження чи спростування вiдкриття, Гернi убезпечив себе вiд пiдозр у тому, що це всього-на-всього хитрий маневр загнаноi в кут НАСА, яка таким чином намагалася виправдати свiй гiгантський бюджет i забезпечити переобрання президента, котрий приязно ставився до космiчноi агенцii, а також вiдбити наскоки сенатора Секстона. – Сьогоднi о восьмiй вечора, – сказав Гернi, – я влаштую в Бiлому домi прес-конференцiю i розповiм усьому свiтовi про це вiдкриття. Пiсля цих слiв Рейчел вiдчула розчарування i пригнiчення, бо, фактично, Гернi нiчого конкретного iй так i не сказав. – А що це за вiдкриття, пане президент? Гернi посмiхнувся. – Сьогоднi ви переконаетеся, що терплячiсть – це неабияка чеснота. Вам слiд побачити це вiдкриття на власнi очi. Я хочу, щоб ви повнiстю усвiдомили нинiшню ситуацiю, i лише пiсля цього ми перейдемо до наступного етапу. Керiвник НАСА чекае на вас. Вiн розповiсть вам усе, що необхiдно знати. А пiсля цього ми з вами обговоримо вашу мiсiю. Поглянувши у вiчi президенту, Рейчел вiдчула неминуче наближення драматичного моменту i пригадала здогадку Пiкерiнга про те, що Бiлий дiм мае у своему розпорядженнi якусь козирну карту. І виявилося, що Пiкерiнг, як зазвичай, мав рацiю. Гернi кивнув, показуючи на найближчий авiацiйний ангар. – Ідiть за мною, – сказав вiн i рушив у напрямку цiеi споруди. Рейчел розгублено пiшла за ним. Будiвля, що бовванiла перед ними, не мала вiкон, а ii високi розсувнi дверi були закритi та опломбованi. Здавалося, до ангару можна було потрапити лише через невеличкий боковий вхiд. Дверi були прочиненi. Президент пiдвiв до них Рейчел, а сам зупинився за кiлька футiв. – А тепер закiнчуйте маршрут без мене, – сказав вiн, кивнувши на дверi. – Заходьте всередину. Рейчел завагалася. – Ви не пiдете зi мною? – Менi треба повертатися до Бiлого дому. Невдовзi ми знову поговоримо. Маете з собою стiльниковий телефон? – Звiсно, сер. – Дайте його менi. Рейчел витягнула телефон i подала його президентовi, гадаючи, що той запише свiй приватний контактний номер. Натомiсть Гернi поклав його собi до кишенi. – Ви тепер поза межами досяжностi, – пояснив президент. – Про виконання ваших робочих обов’язкiв в управлiннi вiйськово-космiчноi розвiдки подбають. Ви нi з ким не будете розмовляти сьогоднi без чiткоi вказiвки вiд мене або керiвника НАСА. Ясно? Рейчел отетерiло витрiщилася на нього. Невже президент щойно вкрав мiй мобiльник? – Пiсля того як вiн уведе вас у курс справи стосовно вiдкриття, керiвник НАСА зв’яже нас через захищенi канали. Невдовзi ми з вами поговоримо. Щасти вам. Рейчел поглянула на боковi дверцята i вiдчула зростаюче занепокоення. Гернi заспокiйливо поклав руку iй на плече i знову кивнув на дверi. – Запевняю вас, Рейчел, ви не пошкодуете, що допомогли менi в цiй справi. І, не кажучи бiльше нi слова, президент широким кроком рушив до гелiкоптера, який привiз Рейчел на базу. Вiн сiв – i машина злетiла. Зак Гернi жодного разу не озирнувся. 12 Рейчел Секстон стояла одна на порозi ангару на базi Воллопс i вдивлялася в темряву за дверима. Їй здалося, що вона стоiть бiля входу до iншого свiту. З простороi порожнечi вiйнув прохолодний плiснявий вiтерець, наче споруда дихала. – Агов, тут хто-небудь е? – гукнула вона злегка тремтячим голосом. Тиша. З дедалi сильнiшим трепетом переступила Рейчел через порiг. На мить вона ослiпла, поки ii очi не призвичаiлися до темряви. – Гадаю, це ви мiс Секстон? – пролунав чоловiчiй голос за кiлька ярдiв вiд неi. Рейчел аж пiдстрибнула вiд несподiванки i повернулася в напрямку звуку. – Так, сер. До неi наблизився розмитий силует чоловiка. Коли зiр прояснився, Рейчел збагнула, що стоiть лицем до лиця з кремезним молодим самцем, тренованим та м’язистим на вигляд, iз квадратним пiдборiддям. Вiн був одягнений у льотний костюм НАСА iз безлiччю кишеньок. – Командир ескадрильi Вейн Лусiджен, – вiдрекомендувався чоловiк. – Вибачте, якщо я вас налякав, панi. Тут досить темно. Я ще не встиг розчинити ворiт ангару. – І, не чекаючи вiдповiдi, додав: – Маю честь бути сьогоднi вашим пiлотом. – Пiлотом? – недовiрливо витрiщилася на нього Рейчел. Щойно я вже мала нагоду спiлкуватися з одним пiлотом. – Але я прийшла сюди, щоб зустрiтися з директором НАСА. – Так, панi. Я маю наказ доставити вас до нього негайно. Рейчел не вiдразу збагнула сказане. А коли збагнула, з’явилося неприемне вiдчуття, що ii надурили. Було зрозумiло, що подорож iще не закiнчилася. – А де ж зараз керiвник? – наполегливо й пiдозрiло спитала вона. – Такоi iнформацii я наразi не маю, – вiдповiв пiлот. – Координати я отримаю тодi, коли ми вже будемо в повiтрi. Рейчел вiдчула, що чоловiк не бреше. Вочевидь, не одну ii та шефа Пiкерiнга тримали сьогоднi вранцi в невiданнi. Президент ставився до питань безпеки надзвичайно серйозно, i Рейчел була ошелешена тим, як швидко та без видимих зусиль вiн вивiв ii поза межi досяжностi, так би мовити, вивiв iз системи. Не минуло й пiвгодини, як я тут, а мене вже позбавили можливостi зв’язку, а мiй шеф i гадки не мае, де я. І тепер, стоячи перед пiлотом, що витягнувся перед нею по стiйцi «струнко», Рейчел майже не сумнiвалася, що подii сьогоднiшнього ранку було продумано й сплановано заздалегiдь. Подобалося iй чи нi, але процес пiшов, i вона брала в ньому участь. Залишалося тiльки одне запитання: у якому напрямку цей процес пiшов. Упевненим кроком пiлот наблизився до стiни i натиснув кнопку. Дальня стiна ангару почала вiдсуватися, повiльно ковзаючи убiк. Знадвору до споруди хлинуло свiтло i вихопило з темряви силует якогось великого об’екта, що стояв посеред ангару. У Рейчел аж щелепа вiдвисла. Боже, поможи. У центрi ангару стояв грiзний на вигляд реактивний винищувач. Такого красивого стрiмкого лiтака вона ще не бачила. – Ми на ньому полетимо? Не смiшiть мене, – вихопилося в неi. – Спочатку всi так реагують, панi. Але F-14 «Томкет» з подвiйним хвостовим оперенням – дуже надiйний лiтак. Та це ж справжнiсiнька ракета з крильцями. Пiлот повiв ii до лiтака i кивнув на двомiсну кабiну. – Ви полетите ззаду. – Та невже? – саркастично посмiхнулася Рейчел. – А я думала, що ви дозволите менi сiсти за штурвал. Натягнувши комбiнезон поверх одягу, Рейчел незграбно сiла в кабiну i ледь умостила стегна на вузькому сидiннi. – Вiдразу видно, що НАСА не приймае на роботу пiлотiв з товстими сiдницями, – зауважила вона. Пiлот посмiхнувся i допомiг iй пристебнутися. А потiм надiв iй на голову шолом. – Ми полетимо досить високо, – пояснив вiн. – Вам знадобиться кисень. – І, витягнувши з бокового ящичка кисневу маску, почав пристiбати ii до шолома. – Я сама, – сказала Рейчел i, дотягнувшись рукою, взяла маску. – Звiсно, панi. Довго пововтузившись iз «намордником», вона нарештi пристебнула його до шолома. Маска сидiла на диво незручно i муляла. Пiлот кинув на неi довгий прискiпливий погляд – явно чимось розсмiшений. – Щось не так? – невдоволено спитала Рейчел. – Та нi, зовсiм нi. – Здавалося, командир стримував iронiчну посмiшку. – Спецiальнi пакети – пiд сидiнням. Бiльшiсть людей страждають вiд нудоти пiд час свого першого польоту на реактивному винищувачi. – Все буде в нормi, – запевнила його Рейчел приглушеним маскою голосом. – Я не схильна до повiтряноi хвороби. Пiлот знизав плечима. – Багато хлопцiв казали те саме, але менi часто доводилося прибирати пiсля них ригачку. Вона злегка кивнула. Як романтично. – Маете якiсь запитання перед польотом? Рейчел трохи повагалася, а потiм постукала пальцем по кисневiй масцi, що врiзалася iй в щоку. – Ця штука заважае кровообiгу. Як ви примудряетеся терпiти ii пiд час тривалих польотiв? Пiлот iз розумiнням посмiхнувся. – Як? Зазвичай ми не вдягаемо маску догори ногами, панi. Сидячи в лiтаку, що стояв на початку злiтно-посадковоi смуги i ревiв двигунами, Рейчел вiдчула себе кулею в гвинтiвцi, яка завмерла, чекаючи, що стрiлець ось-ось натисне на гачок. Пiлот дав газу, подвiйнi двигуни «томкета» потужно загуркотiли, i, здалося, увесь свiт довкола Рейчел затрясся. Пiлот вiдпустив гальма – i Рейчел влипла в сидiння. Реактивний лiтак рвонув смугою i злетiв за лiченi секунди. Земля почала вiддалятися iз запаморочливою швидкiстю. Лiтак стрiмко пiднiмався, i Рейчел заплющила очi. «Що ж я зробила сьогоднi не так? Де помилилася? – подумала вона. – Я ж мала сидiти зараз за столом i готувати доповiдi». А натомiсть вона сидiла у стрiмкiй летючiй торпедi й дихала через кисневу маску. Рейчел вiдчувала нудоту увесь час, поки «томкет» не набрав висоту сорок п’ять тисяч футiв i не вирiвнявся. Зусиллям волi вона вiдвертала думки. Дивлячись на океан пiд ними, до якого було аж дев’ять миль, Рейчел раптом вiдчула себе страшенно самотньою. А попереду пiлот розмовляв з кимось по радiо. Коли розмова скiнчилася, Вейн Лусiджен повiсив мiкрофон i рiзко повернув винищувач праворуч. Потiм машина пiрнула майже вертикально вниз, i Рейчел здалося, що ii шлунок виконав сальто-мортале. Нарештi лiтак знову вирiвнявся. «Дякую, що попередив, пiжоне», – простогнала Рейчел i простягнула руку по пакет. – Вибачте, панi, але менi щойно дали засекреченi координати мiсця, де мае вiдбутися ваша зустрiч iз директором НАСА. – Зараз угадаю, – мовила Рейчел. – Ми летимо на пiвнiч? – А звiдки ви знаете? – здивувався пiлот. Рейчел зiтхнула. З цими пiлотами, вченими на комп’ютерних тренажерах, усе ясно. – Хлопче, зараз дев’ята ранку, а сонце – праворуч. Отже, ми прямуемо на пiвнiч. У кабiнi на хвилю запала тиша. – Так, панi, ми летимо зараз на пiвнiч. – А чи далеко ми летимо? Пiлот перевiрив координати. – Приблизно три тисячi миль. Рейчел аж пiдскочила на своему сидiннi. – Що?! – Вона вiдразу ж спробувала уявити мапу, навiть не пригадуючи, який об’ект ВПС чи НАСА може розташовуватися так далеко на пiвночi. – Це ж не менше чотирьох годин польоту! – З нашою теперiшньою швидкiстю – так, – погодився Лусiджен. – А зараз – дивiться. Не встигла Рейчел рота розкрити, як вiн змiнив конфiгурацiю крил винищувача на стрiлоподiбну, зменшивши таким чином опiр повiтря. Ще мить – i Рейчел знову влипла у спинку сидiння, бо лiтак рвонув уперед так, неначе до цього непорушно стояв на мiсцi. За хвилину вони вже мчали зi швидкiстю майже 1500 миль за годину. У Рейчел замакiтрилося в головi. Винищувач буквально розривав небо iз запаморочливою швидкiстю, i на жiнку накотила хвиля нудоти. У глибинi свiдомостi слабким вiдлунням озвався голос президента. Запевняю вас, Рейчел, що ви нiколи не пошкодуете, погодившись допомогти менi в цiй справi. «От i вiр пiсля цього полiтикам», – подумала Рейчел i простягнула руку по пакет. 13 Хоча сенатор Секстон i недолюблював плебейський бруд таксомоторiв, вiн навчився спокiйно ставитися до нечастих моментiв приниження, що супроводжували його дорогою до слави. Потворне таксi компанii «Мейфлауер», яке щойно доставило його на нижнiй поверх пiдземного гаража готелю, забезпечило сенаторовi те, чого не мiг дати розкiшний лiмузин, – анонiмнiсть. Вiн з приемнiстю вiзначив, що на майданчику було пустельно, лише кiлька запилених авто виднiлися серед лiсу бетонних колон. Рушивши пiшки навскоси, сенатор поглянув на годинник. 11:15 ранку. Прекрасно. Чоловiк, iз яким мав зустрiтися Секстон, був поведений на пунктуальностi. А зважаючи на те, кого цей чоловiк представляв, Секстон нагадав собi, що його вiзавi може бути чутливим та пунктуальним до будь-чого, що могло наверзнутись йому на думку. Секстон помiтив бiлий мiнiвен «Форд Вiндстар», припаркований точнiсiнько в тому самому мiсцi, що й пiд час iхнiх попереднiх зустрiчей: у схiдному кутку гаража, за низкою смiттевих бакiв. Сенатор волiв би зустрiтися з цим чоловiком у номерi люкс нагорi, але розумiв необхiднiсть перестороги. Якби друзi цього чоловiка були недбалими, то нiколи б не стали тими, ким вони були зараз. Ідучи до мiнiвена, Секстон вiдчув уже знайому легку нервознiсть, яка завжди супроводжувала цi зустрiчi. Зусиллям волi розслабляючись та розправляючи плечi, вiн сiв на пасажирське сидiння i привiтно кивнув. Але темноволосий пан на водiйському сидiннi навiть не посмiхнувся. Йому було сiмдесят, але його лице майже без зморщок випромiнювало жорсткiсть та силу – як i належить керiвниковi цiлоi армii вiдчайдушних фантазерiв та жорстоких i безжальних пiдприемцiв. – Зачинiть дверi, – грубо кинув чоловiк. Секстон зробив, як було сказано, елегантно проiгнорувавши виявлену до нього неввiчливiсть. Зрештою, цей чоловiк представляв тих, хто мав справу з величезними сумами грошей, значну частину яких нещодавно кинули на те, щоб поставити сенатора Седжвiка Секстона на порiг наймогутнiшого владного кабiнету у свiтi. Сенатор поволi прийшов до розумiння того, що цi зустрiчi були не стiльки нарадами для вироблення стратегii, скiльки щомiсячним нагадуванням – як багато завдячував вiн тепер своiм благодiйникам. Цi люди розраховували на пристойний прибуток вiд своiх iнвестицiй. Секстон мусив визнати, що «прибуток» звучить занадто грубо й нахабно; але, як це не дивно, саме прибуток i перебуватиме в межах його компетенцii, якщо вiн здобуде Овальний кабiнет. – Наскiльки я можу судити, – почав Секстон, знаючи звичку свого спiврозмовника вiдразу ж братися до справи, – було зроблено ще один внесок? – Так. Як i ранiше, ви мусите використати цi фiнанси виключно на потреби своеi кампанii. Ми радi були бачити, що рейтинги змiнилися на вашу користь, тому можна дiйти висновку, що вашi менеджери витрачають нашi грошi ефективно. – Ми швидко набираемо темп. – Як я вже сказав вам по телефону, – зауважив старий, – я переконав iще шiстьох зустрiтися з вами сьогоднi увечерi. – Прекрасно, – прокоментував Секстон i подумки викроiв час у своему графiку. Спiврозмовник подав сенаторовi теку. – Ось iхня iнформацiя. Вивчiть ii. Вони волiють, щоб ви конкретно ознайомилися з iхнiми iнтересами, i хочуть знати, чи зможете ви посприяти. Пропоную вам зустрiти iх у себе вдома. – У мене вдома? Але ж я зазвичай… – Сенаторе, цi шестеро керують компанiями, якi розпоряджаються ресурсами, що набагато перевищують ресурси тих людей, з якими ви вже зустрiчалися. Їм е що здобувати i е що втрачати. Я чимало постарався, переконуючи iх зустрiтися з вами. Цi люди потребують особливого поводження. Персонального пiдходу, так би мовити. Секстон швидко кивнув на знак згоди. – Безперечно. Я органiзую зустрiч у себе вдома. – Ясна рiч, для цих людей мае бути забезпечена повна конфiденцiйнiсть. – Для мене теж. – Тодi нехай вам щастить, – мовив старий. – Якщо сьогоднiшня нарада пройде успiшно, то стане вашою останньою зустрiччю. Цi люди самi зможуть забезпечити все необхiдне для того, щоб виборча кампанiя сенатора Секстона переможно завершилася. Секстоновi сподобалися цi слова. Вiн упевнено посмiхнувся старому. – Друже, якщо нам поталанить, то день виборiв стане нашою спiльною перемогою! – Перемогою? – Старий скривився i, нахилившись до Секстона, погрозливо зауважив: – Завести вас до Бiлого дому – це лише перший крок до перемоги, сенаторе. Гадаю, ви про це не забули. 14 Бiлий дiм – один iз найменших президентських особнякiв у свiтi. Вiн мае 170 футiв завдовжки, 85 футiв завширшки i займае впорядковану дiлянку площею всього-на-всього 18 акрiв. Зроблений архiтектором Джеймсом Хобеном проект схожоi на ящик кам’яноi споруди з чотирискатним дахом, балюстрадою та входом з колонами хоча й не вирiзнявся оригiнальнiстю, але перемiг на вiдкритому конкурсi. Експерти вiддали йому перевагу через його «привабливiсть та шляхетний i скромний зовнiшнiй вигляд». Хоча президент Захарiй Гернi i провiв у Бiлому домi три з половиною роки, вiн майже завжди почувався чужим у цьому лабiринтовi люстр, старожитностей та озброених охоронцiв з морськоi пiхоти США. Однак зараз, швидко йдучи до Захiдного крила будiвлi, вiн почувався навдивовижу чудово. Вiн не йшов – вiн летiв над плисовою килимовою дорiжкою. Кiлька членiв персоналу Бiлого дому пiдвели голови, коли до них наблизився президент. Гернi помахав iм рукою i привiтав кожного по iменi. Тi вiдповiли хоча й чемно, але якось неохоче, явно вичавивши з себе посмiшки. – Доброго ранку, пане президент. – Приемно вас бачити, пане президент. – Здрастуйте, сер. Йдучи до свого кабiнету, президент почув за спиною перешiптування. У Бiлому домi поволi починався бунт. За останнi кiлька тижнiв розчарування на Пенсiльванiя-авеню, 1600 досягло тiеi точки, коли Гернi почав нагадувати собi капiтана, який намагаеться вивести корабель iз зони шторму, а команда у цей час замислила збунтуватися. Президент не винуватив iх. Його команда наполегливо працювала на перемогу на майбутнiх виборах, аж раптом iм здалося, що президент не змiг як слiд прийняти пас, втратив м’яча i розгубився. «Невдовзi вони все зрозумiють, – запевнив себе Гернi. – Невдовзi я знову стану героем». Вiн шкодував, що так довго доводиться тримати персонал у невiданнi, але цього разу секретнiсть мала вирiшальне значення. У здатностi зберiгати таемницi Бiлий дiм мав репутацiю найбiльшого базiкала у Вашингтонi. Гернi увiйшов до приймальнi Овального кабiнету i пiдбадьорливо махнув своiй секретарцi. – Сьогоднi вранцi ви чарiвнi, Долорес. – І ви також, сер, – вiдповiла вона, обдивляючись його звичний одяг з неприхованим несхваленням. – Я хотiв би, щоб ви органiзували менi зустрiч, – мовив вiн, понизивши голос. – Зустрiч iз ким, пане президент? – З усiм персоналом Бiлого дому. Секретарка спантеличено поглянула на нього. – З усiм персоналом? З усiма 145 працiвниками? – Саме так. – І що – вiдразу? – А чом би й нi? Призначте зустрiч о четвертiй дня. Секретарка кивнула з таким виглядом, наче догоджае пацiентовi психiатричноi лiкарнi. – Добре, сер. А яка тема зустрiчi? – Я маю сьогоднi ввечерi виступити зi зверненням до американського народу. І я хочу, щоб члени мого персоналу почули це звернення першими. Раптом на обличчi секретарки з’явився пригнiчений вираз, наче вона внутрiшньо була готова до цього моменту, але все одно страшенно боялася його настання. Стишивши голос, вона спитала: – Пане президент, ви знiмаете свою кандидатуру? Гернi вибухнув смiхом. – Нi, Долорес! Навпаки – я збираюся вiдчайдушно битися, чорт забирай! Тiнь сумнiву пробiгла обличчям секретарки. Усi засоби масовоi iнформацii наперебiй твердили, що президент збираеться зняти свою кандидатуру. Вiн заспокiйливо кивнув iй. – Долорес, ви чудово попрацювали на мене останнi кiлька рокiв, i тепер я розраховую, що впродовж наступних чотирьох рокiв ви працюватимете так само чудово. Ми втримаемо Бiлий дiм. Присягаюся. З виразу обличчя Долорес було видно, що вона й сама хоче вiрити почутому. – Дуже добре, сер. Я повiдомлю персонал. Зустрiч о четвертiй. Увiйшовши до Овального кабiнету й побачивши увесь свiй персонал, що набився до оманливо маленькоi кiмнати, Зак Гернi не змiг стримати посмiшки. Хоча за багато рокiв цей знаменитий кабiнет дiстав багато прiзвиськ – «Сортир», «Лiгво Дiка», «Спальня Клiнтона», найбiльше Гернi подобалося прiзвисько «Пастка для телепнiв». Воно здавалося найбiльш доречним. Коли новачок заходив до Овального кабiнету, розгублення наставало майже вiдразу. Симетрiя кiмнати, трохи вигнутi стiни та хитро розташованi входи й виходи – усе це давало вiдвiдувачам iлюзiю того, що iм зав’язали очi, кiлька разiв обкрутили, а потiм знову розв’язали очi. Часто пiсля зустрiчi в Овальному кабiнетi яке-небудь велике цабе пiдводилося, тисло руку президентовi – i вирушало прямiсiнько до комiрчини. Залежно вiд того, як минула зустрiч, Гернi або вiдразу ж зупиняв гостя, або весело чекав, поки той потрапить у нiякове становище. Президент завжди вважав, що найвизначнiшою деталлю Овального кабiнету був мальовничий орел, зображений на овальному килимi кiмнати. У пазурах лiвоi лапи орел стискав оливкову гiлку, а правоi – стрiли. Мало хто з непосвячених знав, що в мирний час орел дивився лiворуч, на оливкову гiлку. Але пiд час вiйни орел якимось загадковим чином повертав голову праворуч – у напрямку стрiл. Традицiйно про механiзм, що забезпечував цей нехитрий трюк, знали лише президент i завгосп. І Гернi дiзнався, що секрет загадкового орла був на диво простим. У комiрчинi у пiдвалi зберiгався дублiкат, i прибиральник просто мiняв килими пiзно вночi. І тепер, дивлячись на мирного орла, що повернув голову лiворуч, Гернi з усмiшкою подумав, що йому слiд було б помiняти килими на знак тiеi маленькоi вiйни, яку вiн збирався розпочати проти сенатора Седжвiка Секстона. 15 Американський пiдроздiл «Дельта» – едина вiйськова одиниця, якiй президент гарантував повну непiдвладнiсть законодавству США. Президентська директива номер 25 гарантуе вiйськовослужбовцям «Дельти» «свободу вiд усякоi юридичноi вiдповiдальностi», зокрема i вiд передбаченоi Актом «Posse Comitatus» – законом, за яким пiд кримiнальну вiдповiдальнiсть пiдпадае кожен, хто застосуе вiйськову силу з метою особистоi вигоди, порушення закону, а також для несанкцiонованих таемних операцiй. Членiв загону «Дельта» ретельно вiдбирали з Групи розробки методiв бойового застосування озброень i технiки – секретноi органiзацii у структурi вiйськ спецпризначення, що квартирувалися у Форт-Брегг, штат Пiвнiчна Каролiна. Вiйськовики пiдроздiлу «Дельта» – натренованi вбивцi. Вони е фахiвцями зi спецоперацiй, порятунку заручникiв, несподiваних нападiв та знищення секретних пiдроздiлiв супротивника. Через те що завдання, виконуванi пiдроздiлом «Дельта», зазвичай пов’язанi з високим рiвнем секретностi, традицiйну багатоступiнчасту систему управлiння часто «скорочують» або обходять на користь одноосiбного командування: один керiвник несе вiдповiдальнiсть за управлiння цим пiдроздiлом так, як вважае за потрiбне. Зазвичай цей керiвник е вiйськовиком або урядовцем достатньо високого рангу чи впливу, щоб виконувати поставлене завдання. Операцii пiдроздiлу «Дельта» санкцiонуються на найвищому рiвнi, а пiсля виконання мiсii вiйськовики нiколи про неi не згадують – нi мiж собою, нi в розмовах з командирами iнших пiдроздiлiв спецназу. Вилiтаемо. Воюемо. Забуваемо. Групi «Дельта», закинутiй аж за вiсiмдесят другу паралель, нi з ким не треба було воювати. Вона просто спостерiгала. Дельта-Один мусив визнати, що наразi це було найдивовижнiшим завданням iз тих, якi йому доводилося виконувати, але вiн уже давно призвичаiвся не дивуватися з того, що йому наказували робити. Упродовж останнiх п’яти рокiв йому випадало визволяти заручникiв на Близькому Сходi, вистежувати i знищувати терористичнi осередки в самих Сполучених Штатах i навiть здiйснювати фiлiграннi операцii зi знищення кiлькох чоловiкiв та жiнок у рiзних точках земноi кулi. Лише мiсяць тому група «Дельта» використала лiтаючий мiкроробот, щоб той спричинив смертельний серцевий напад в одного з особливо небезпечних наркобаронiв Пiвденноi Америки. Дельта-Два пiдняв у повiтря мiкроробота, оснащеного тонесенькою, як волосина, титановою голкою, з потужним судинозвужувальним препаратом i скерував його в будинок того злочинця через вiкно на другому поверсi. Робот проникнув до спальнi й уколов наркобарона в плече, коли той спав. Коли ж злочинець прокинувся з сильним болем у грудях, вiд механiчного комара вже й слiд прохолов. А коли дружина наркобарона викликала «швидку», група «Дельта» вже летiла додому. Нiхто нiкуди не вривався крiзь вибитi дверi чи вiкна. Звичайнiсiнька смерть, викликана природними причинами. Це була прекрасна i бездоганно виконана робота. А зовсiм недавно ще один мiкроробот, схований в офiсi вiдомого сенатора, щоб здiйснювати контроль за його особистими зустрiчами, зробив фотографii шаленого статевого акту. Члени групи «Дельта» жартома назвали те завдання «проникненням прутня в глибокий тил супротивника». І тепер, безвилазно просидiвши в цьому наметi десять днiв i здiйснюючи спостереження, Дельта-Один готувався до закiнчення своеi мiсii. Залишатися у схованцi. Стежити за об’ектом – як усерединi, так i зовнi. Звiтувати керiвниковi про всякi неочiкуванi подii. Дельта-Один був привчений нiколи не вiдчувати жодних емоцiй стосовно завдань, що йому давали. Однак коли iх вiдправляли на нинiшне завдання, пiд час першого iнструктажу вiн та його пiдлеглi не могли не вiдчути певного хвилювання. Той iнструктаж був «безконтактним» – кожен крок пояснювався через секретнi канали електронного зв’язку. Дельта-Один так i не зустрiвся з керiвником, вiдповiдальним за цю мiсiю. Дельта-Один якраз готував страву з сушеного м’яса, коли його годинник писнув в унiсон з годинниками решти членiв групи. За кiлька секунд розташований поруч пристрiй кодованого зв’язку увiмкнувся й заблимав. Командир припинив готувати i схопив слухавку. Решта членiв групи мовчки спостерiгали. – Дельта-Один, – сказав вiн у мiкрофон. Комп’ютерна програма всерединi пристрою вiдразу ж розпiзнала цi два слова. Кожне слово мало свiй номер, який кодувався i через супутник пересилався на протилежний кiнець лiнii. Там iдентичний пристрiй декодував цi цифри, знову перетворюючи iх на слова за допомогою спецiального словника. Пiсля цього отриманi слова вимовлялися голосовим синтезатором. Загальна тривалiсть затримки становила лише вiсiмдесят мiлiсекунд. – Керiвник слухае, – сказав чоловiк, вiдповiдальний за операцiю. Механiчний голос кодованого пристрою звучав химерно – неприродно i без iнтонацiй, притаманних жiночiй чи чоловiчiй статi. – Як обстановка? – Все йде за планом, – вiдповiв Дельта-Один. – Прекрасно. Маю для вас уточнення стосовно часових рамок. Інформацiю буде оприлюднено сьогоднi о восьмiй вечора. Дельта-Один звiрився з хронометром. Залишилося всього-на-всього вiсiм годин. Невдовзi його робота в цiй точцi закiнчиться. Це стало приемною новиною. – Є ще одна новина, – сказав керiвник. – На аренi з’явився новий гравець. – Хто цей новий гравець? Дельта-Один уважно вислухав пояснення. Хтось грае в азартну гру. І явно йде на загострення ситуацii. – Гадаете, iй можна довiряти? – За нею треба уважно стежити. – А якщо через неi виникнуть проблеми? Чоловiк на протилежному кiнцi лiнii не забарився з вiдповiддю. – Накази залишаються в силi, – без вагань сказав вiн. 16 Ось уже годину Рейчел Секстон летiла на пiвнiч. За всю дорогу вона бачила внизу лише воду. Тiльки один раз промайнула земля – Ньюфаундленд. – Ну чому ж стiльки води? – пробурмотiла вона. У вiцi семи рокiв, катаючись на ковзанах по замерзлому ставку, Рейчел провалилася пiд лiд. Опинившись у страшнiй пастцi, вона вже не сумнiвалася, що помре, але несподiвано сильнi руки матерi витягнули ii з води. З того жахливого дня Рейчел нерiдко вiдчувала моторошнi напади гiдрофобii. Особливо лякали ii безкрайнi морськi простори i холодна вода. От i зараз, коли навколо не було нiчого, крiм неба i Пiвнiчного Льодовитого океану, страх знову прокинувся в нiй. До тiеi хвилини, коли Лусiджен вийшов на зв’язок з вiйськовою базою Туле на пiвночi Гренландii, щоб звiрити координати, Рейчел навiть не уявляла, як далеко вони залетiли. Невже вони за Полярним колом? Вiдкриття виявилося не з приемних. Куди ii везуть? Що ж там виявила НАСА? Незабаром сiро-блакитний простiр унизу вкрився тисячами бiлих цяток. Айсберги. Рейчел бачила айсберги лише раз у життi. Сталося це шiсть рокiв тому, коли мати умовила ii поiхати з нею в круiз до берегiв Аляски. Рейчел наполегливо пропонувала безлiч iнших варiантiв спiльноi подорожi. Природно, що по землi, а не по водi. – Рейчел, люба, – вмовляла мати, – двi третини планети покритi водою. Отже, рано чи пiзно тобi доведеться мати з нею справу. Мiсiс Секстон була типовою життестiйкою жiнкою з Новоi Англii, що мала твердий намiр виховати доньку сильною особистiстю. Цей круiз став iхньою останньою спiльною подорожжю. Кетрiн Вентворт Секстон. Рейчел вiдчула раптовий бiль самотностi. Наче вiтер, що завивав за вiкном лiтака, в ii душу хлинули спогади – так само стрiмко, як i завжди. Востанне вони з матiр’ю розмовляли по телефону. Це був ранок Дня подяки. – Вибач, мамо. – Рейчел зателефонувала додому iз занесеного снiгом аеропорту О’Хара. – Я знаю, що в нашiй сiм’i нiколи не проводили День подяки нарiзно. Але схоже, що сьогоднi це вiдбудеться. Здавалося, мати жахливо занепокоiлася. – Менi так хотiлося тебе побачити! – Та й менi теж. Коли будете з татом смакувати iндичку, уявляй собi, як я тут, в аеропорту, харчуюся всякою гидотою. Запало довге мовчання. Потiм мiсiс Секстон знов заговорила, але ii голос звучав якось дивно. – Доню, я не хотiла говорити до твого приiзду, але батько стверджуе, що дуже зайнятий i не зможе цього року вибратися на свято додому. Залишиться у своiй квартирi там, у Вашингтонi, на весь уiк-енд. – Що?! – Рейчел не змогла приховати подиву, проте вiн одразу ж змiнився гнiвом. – Але ж це – День подяки! Сенат не засiдае! А додому йому добиратися менш нiж двi години! Вiн зобов’язаний бути з тобою! – Знаю. Вiн каже, що змучився. Дуже втомився, щоб вести машину. І вирiшив попрацювати у вихiднi, бо роботи завал. «Попрацювати?» – скептично подумала Рейчел. Скорiш за все, сенатор Секстон мае намiр «попрацювати» з iншою жiнкою. Його подружнi зради, якi вiн намагався приховувати, почалися багато рокiв тому. Мiсiс Секстон не була дурепою, але iнтрижки чоловiка завжди супроводжувалися переконливим алiбi i хворобливим неприйняттям щонайменшоi пiдозри в невiрностi. Урештi-решт мiсiс Секстон вирiшила, що единий можливий вихiд для неi – не звертати уваги на пригоди чоловiка. Рейчел намагалася переконати матiр у необхiдностi розлучення, проте Кетрiн Вентворт Секстон умiла тримати слово. – «Поки смерть не розлучить нас», – процитувала вона. – Твiй батько подарував менi тебе, прекрасну, чудову доньку. За це я йому вдячна. А за своi вчинки вiн коли-небудь сам вiдповiсть перед вищим судом. І тепер, в аеропорту, Рейчел аж кипiла вiд гнiву. – Але ж тобi доведеться провести День подяки на самотi! Вона ледь не луснула з лютi. Кинути сiм’ю в День подяки – це було занадто навiть для сенатора Секстона! – Ну що ж, – розчаровано, але бадьоро сказала мiсiс Секстон, – звiсно, я не можу дозволити всiм цим харчам зiпсуватися. Вiдвезу iх до тiтоньки Енн. Адже вона завжди запрошувала нас на День подяки. Подзвоню iй просто зараз. Вiдчуття провини трохи вiдпустило Рейчел. – Домовилися. Приiду додому вiдразу ж, як тiльки зможу. Цiлую тебе, матусю. – Безпечного польоту, мила. О десятiй тридцять вечора таксi, у якому iхала Рейчел, нарештi звернуло на покручену пiд’iзну алею розкiшного маетку Секстонiв. Вона вiдразу зрозумiла: щось трапилося. Бiля будинку – три полiцейськi машини. Кiлька телевiзiйних фургонiв. У всьому будинку горить свiтло. З шалено калатаючим серцем Рейчел злетiла сходами. Полiцейський зустрiв ii у дверях. Обличчя його було похмурим. Говорити йому нiчого не довелося. Рейчел зрозумiла без слiв. Стався нещасний випадок. – Шосе номер 25 було дуже слизьке – йшов дощ i вiдразу ж замерзав, – пояснив полiсмен. – Машина вашоi матерi вилетiла в глибокий, порослий деревами яр. Менi дуже шкода. Вона загинула миттево вiд удару. Рейчел заклякла. Батько, який повернувся додому вiдразу ж, як тiльки одержав повiдомлення, давав iнтерв’ю у вiтальнi. Вiн оголошував всьому свiту, що його дружина загинула в автомобiльнiй катастрофi, повертаючись iз сiмейного обiду на честь Дня подяки. Рейчел стояла в коридорi, безперестанку ридаючи. – Єдине, чого я хотiв би, – це мати можливiсть бути на свято вдома, поруч iз нею. Тодi цього б не трапилося, – сказав батько репортерам. У його очах стояли сльози. «Тобi слiд було подумати про це багато рокiв тому», – плакала Рейчел, а ii огида i ненависть до батька мiцнiли з кожною хвилиною. Саме тiеi митi Рейчел подумки розiйшлася з батьком. Вона зробила те, що наполегливо вiдмовлялася робити мати. Але сенатор навряд чи це помiтив. Вiн раптово заходився витрачати статки покiйноi дружини й «обробляти» впливових людей, щоб партiя висунула його кандидатуру на президентських виборах. Те, що вiн використовуе природне спiвчуття людей чужому горю, зовсiм його не бентежило. І ось три роки по тому сенатор знову прирiкав ii на самоту. Прагнення батька будь-що потрапити до Бiлого дому вiдсувало на невизначену перспективу здiйснення планiв Рейчел зустрiти чоловiка своеi мрii та створити сiм’ю. Їй було набагато легше повнiстю усунутися вiд усiх свiтських iгор, анiж мати справу з нескiнченною кiлькiстю жадiбних до влади вашингтонських женихiв, якi прагнуть заволодiти серцем убитоi горем потенцiйноi «першоi дочки» краiни, поки вона ще не пiдвищила свiй соцiальний статус. За склом кабiни F-14 денне свiтло почало помалу згасати. В Арктицi стояла пiзня зима – час полярноi ночi. Рейчел збагнула, що залетiла до краiни безперервноi темряви. Нарештi сонце остаточно зникло за обрiем. Лiтак, не мiняючи курсу, летiв на пiвнiч. З’явився сяючий мiсяць у третiй чвертi. Вiн непорушно висiв у крижаному прозорому повiтрi. Далеко внизу мерехтiли океанськi хвилi, а айсберги нагадували дiаманти на темному оксамитi з блискiтками. Урештi-решт Рейчел помiтила туманнi контури землi. Але це виявилося зовсiм не тим, що вона чекала побачити. Попереду лiтака з океану виступав величезний, укритий снiгами гiрський хребет. – Гори? – розгублено запитала Рейчел. – Невже на пiвнiч вiд Гренландii е гори? – Очевидно, – вiдповiв пiлот. Здавалося, вiн був здивований анiтрохи не менше, нiж вона. Нiс F-14 пiшов униз, i Рейчел вiдчула химерну невагомiсть. Крiзь нескiнченний дзвiн у вухах iй почувся ритмiчний електронний писк. Очевидно, пiлот налаштувався на якийсь радiомаяк i орiентувався за ним. Вони опустилися до висоти нижче трьох тисяч футiв, i тепер Рейчел могла розгледiти приголомшливо красивi обшири залитоi мiсячним свiтлом землi. Бiля пiднiжжя гiр тягнулася розлога снiжна рiвнина. Плато плавно згиналося, опускаючись до океану приблизно з десяток миль, а потiм раптово упиралося в крижану скелю, що вертикально стримiла над океаном. І саме в той момент Рейчел побачила його. Видовище, подiбного якому вона нiде бiльше на землi не бачила. Спочатку вона вирiшила, що це, мабуть, грае у своi чаклунськi iгри мiсяць. Примружившись, почала вдивлятись у снiжну рiвнину, але все одно не могла збагнути, що ж то таке. Що нижче опускався лiтак, то чiткiше вимальовувалася картина. – Заради Бога, що ж це таке? Унизу, пiд лiтаком, плато виявилося смугастим… немов хтось розфарбував снiг трьома гiгантськими мазками срiбноi фарби. Мерехтливi примарнi смуги тягнулися паралельно прибережним скелям. Лише коли лiтак знизився до п’ятисот футiв, оптична iлюзiя прояснилася. Три срiбнi смуги виявилися глибокими западинами, кожна завширшки приблизно тридцять ярдiв. То були заповненi замерзлою водою широкi канали, що паралельно перетинали плато. Бiлi уступи мiж ними вивищувалися, як дамби. Лiтак рiзко знизився до плато i застрибав у сильних турбулентних потоках. Рейчел почула, як iз важким брязкотом висунулося шасi, проте посадковоi смуги i досi нiде не було видно. Пiлот щосили намагався зберегти керованiсть машини, а Рейчел тим часом уважно розглядала землю – i нарештi помiтила двi пульсуючi лiнii, що тягнулися вздовж крайньоi срiблястоi смуги. І з жахом зрозумiла, що саме збираеться зробити пiлот. – Ми сiдаемо на лiд? – стривожено запитала вона. Льотчик нiчого не вiдповiв. Здавалось, уся його увага зосередилася на боротьбi зi скаженим вiтром. Лiтак рiзко скинув швидкiсть i пiрнув до крижаного каналу. Душа Рейчел пiшла у п’яти. Високi снiжнi «дамби» рiзко виросли обабiч машини. Рейчел затамувала подих, чудово усвiдомлюючи, що найменша помилка пiлота означатиме неминучу смерть. Лiтак опустився мiж заметами ще нижче, i раптом турбулентнiсть припинилась. Опинившись поза досяжнiстю вiтру, лiтак акуратно торкнувся льоду. Двигуни перемкнулися на зворотну тягу, гальмуючи лiтак. Рейчел полегшено зiтхнула. Машина прокотилась уперед iще з сотню ярдiв i зупинилася точно бiля широкоi червоноi лiнii, нанесеноi спрей-фарбою просто на лiд. Праворуч пейзаж був нiчим iншим, як снiжною стiною, що мерехтiла у мiсячному сяйвi. То був схил уступу. Злiва – те саме. Тiльки крiзь передне скло Рейчел могла щось роздивитися… це щось було нескiнченним заснiженим простором. Вiдчуття було таке, немов вона приземлилася на мертву планету. Єдиною ознакою життя була червона смуга на льоду. А потiм Рейчел почула звук iншого двигуна, що наближався здалеку. Цей звук здавався вищим. Шум дедалi гучнiшав, i нарештi в полi зору з’явилася машина. До них наближався великий гусеничний снiгохiд, що важко пробирався вздовж крижаноi улоговини. Високий i веретеноподiбний, вiн нагадував височенну фантастичну комаху, що повзла до них на обертальних ногах, якi пожадливо вгризалися в снiг. Плексигласова кабiна, змонтована високо над шасi, мала раму з кiлькома потужними прожекторами, котрi освiтлювали все довкола. Снiгохiд затремтiв i зупинився поруч iз лiтаком. Дверi плексигласовоi кабiни вiдчинилися, i по драбинцi на лiд спустився чоловiк. Вiн був одягнений у товстий бiлий комбiнезон, що здавався немов надутим. «Божевiльний Макс зустрiчаеться з Пампушкою Пiлсберi», – мимоволi подумала Рейчел, з полегшенням переконавшись, що на цiй химернiй планетi все ж таки мешкають люди. Чоловiк жестом показав, щоб пiлот вiдкинув дверцята кабiни. Той зробив, як йому вказали. Щойно кабiна вiдкрилася, потiк холодного повiтря вмить пронизав Рейчел до самих кiсток. Негайно ж зачинiть цi чортовi дверi! – Мiс Секстон? – звернулася до неi бiла постать, промовляючи з американським акцентом. – Я вiтаю вас вiд iменi НАСА. Рейчел тряслася вiд холоду. Красненько дякую! – Будьте ласкавi, вiдстебнiть ременi, знiмiть шолом i залиште його в кабiнi, а потiм спустiться за допомогою спецiальних опор на фюзеляжi. Питання е? – Є! – прокричала у вiдповiдь Рейчел. – Де я в бiса опинилася? 17 Марджорi Тенч – старший радник президента – була справжнiсiньким скелетом, що пересувався розмашистими кроками. Їi виснажена фiгура шiсть футiв заввишки нагадувала трансформер з кiнцiвками на шарнiрах. Над хитким та крихким тiлом телiпалося жовтяве обличчя зi шкiрою, що нагадувала аркуш пергаменту, проколений двома гудзиками очиць без жодного натяку на емоцii. У своi п’ятдесят рокiв вона виглядала на всi сiмдесят. У Вашингтонi на Тенч дивилися з побожним трепетом – як на богиню полiтичного олiмпу. Казали, що вона володiла аналiтичними здiбностями, що межували з даром провидицi. Десять рокiв, проведених на посадi керiвника держдепiвського Бюро розвiдки та дослiджень iще бiльше вiдточили ii смертельно гострий критичний розум. На жаль, полiтичний талант Тенч iшов «у пакетi» з крижаним темпераментом, який нiхто не мiг витерпiти довше кiлькох хвилин. У цьому Марджорi Тенч нагадувала комп’ютер: була так само розумною i так само холодною. Однак президентовi Захарiю Гернi неважко було витримувати дивацтва ii вдачi, бо саме ii iнтелекту та наполегливiй роботi вiн завдячував тим, що потрапив до Бiлого дому. – Марджорi, – сказав президент, пiдводячись, щоб привiтати ii в Овальному кабiнетi, – що вас до мене привело? – Вiн не запропонував iй сiсти, бо звичнi умовностi не стосувалися такоi жiнки, як Марджорi Тенч. Якби вона хотiла сiсти, то сiла б, не питаючи. – Ви, наскiльки менi вiдомо, призначили брифiнг персоналу Бiлого дому на четверту годину, – мовила вона хрипким голосом заповзятого курця. – Що ж, чудово. Тенч мовчки пройшлася туди-сюди, i президент ледь не фiзично почув, як напружено крутяться колiщатка ii мозку. І вiдчув вдячнiсть до цiеi жiнки. Марджорi Тенч була однiею з небагатьох утаемничених у вiдкриття, яке зробила НАСА, i ii полiтична iнтуiцiя допомагала Гернi виробляти свою стратегiю. – Цi дебати, що вiдбудуться на Сi-ен-ен сьогоднi о першiй, – сказала Тенч i прокашлялася. – Кого ми пошлемо спаринг-партнером Секстона? Гернi посмiхнувся. – Якогось молодшого речника з команди, що займаеться моею кампанiею. – Полiтична тактика, що полягала у пригнiченнi опонента завдяки прийому виставлення проти нього другорядноi фiгури, була такою старою, як i самi дебати. – Я маю кращу iдею, – сказала Тенч, упiймавши своiм холодним поглядом погляд спiврозмовника. – Дозвольте менi самiй туди сходити. Зак Гернi рiзко пiдвiв голову. – Вам? Що вона в бiса задумала? – Марджорi, це не ваша специфiка – зустрiчатися з представниками масмедiа. До того ж це шоу йтиме пополуднi, у нерейтинговий час. Якщо я пошлю на дебати свого старшого радника, що подумають люди? Вони гадатимуть, що в наших лавах почалася панiка. – Саме так. Гернi затримав на нiй уважний погляд. Хоч яку б там хитру комбiнацiю не замислила Тенч, вiн нiзащо не дозволить iй з’явитися на Сi-ен-ен. Кожен, кому хоч раз у життi доводилося бачити Марджорi Тенч, одразу ж розумiв, чому вона завжди працювала за лаштунками. Бо для цього була одна дуже вагома пiдстава: Тенч мала жахливу зовнiшнiсть, тож жiнцi з таким обличчям президент не мiг довiрити виступ вiд iменi Бiлого дому. – Я вiзьму участь у цих теледебатах, – повторила вона. І цього разу вона не прохала, а вимагала. – Марджорi, – ухилився президент, вiдчувши вiддалену тривогу, – представники Секстона неодмiнно заявлять, що ваша присутнiсть на теледебатах свiдчить про те, що Бiлий дiм наклав у штани. Те, що ми передчасно кидаемо в бiй важку технiку, змусить iх подумати, що нам просто нiкуди подiтись. Жiнка спокiйно кивнула i запалила цигарку. – Що розпачливiший вигляд ми матимемо, то краще. І впродовж наступноi хвилини Марджорi Тенч стисло пояснила, чому президент мае послати на дебати саме ii, а не другорядного чиновника. Коли вона скiнчила, Гернi витрiщився на неi, не приховуючи свого ошелешеного здивування. Марджорi Тенч знову проявила себе полiтичним генiем. 18 Шельф Мiлна – найбiльший суцiльний крижаний масив у Пiвнiчнiй пiвкулi. Розташований над вiсiмдесят другою паралеллю, в районi найвiддаленiшого пiвнiчного узбережжя острова Елсмiр, що у полярнiй Арктицi, вiн мае чотири милi завширшки, а його товщина сягае понад трьохсот футiв. Рейчел, сiвши до високоi плексигласовоi кабiни снiгоходу, з вдячнiстю виявила на своему сидiннi теплу куртку та рукавицi; комфорту додавала також система обiгрiву, що напомповувала в кабiну тепле повiтря. А за вiкном F-14 уже почав розвертатися на льодянiй злiтно-посадковiй смузi. – Вiн що, вже рушае назад? – перелякано спитала Рейчел. Водiй снiгоходу кивнув, умощуючись на своему сидiннi. – На об’ектi дозволено перебувати лише науковому персоналу та працiвникам НАСА, що входять до групи безпосередньоi пiдтримки. Коли F-14 злетiв у темне небо, Рейчел вiдчула себе так, неначе опинилася на безлюдному островi. – Звiдси ми поiдемо на моему снiгоходi, – сказав чоловiк. – Директор НАСА вже чекае. Рейчел зиркнула на льодяну стежку поперед ними i спробувала уявити, що ж у бiса робить керiвник НАСА в цьому Богом забутому краi. – Тримайтеся, – гукнув iй водiй i смикнув якийсь важiль. Машина загарчала i рiзко крутнулася на дев’яносто градусiв, наче танк на гусеницях. Тепер перед ними була висока стiна снiговоi «дамби». Рейчел зi страхом поглянула на крутий схил. Невже вiн i справдi збираеться… – А тепер – рок-н-рол! – Чоловiк увiмкнув швидкiсть, i машина помчала до «дамби». Рейчел здавлено верескнула i вхопилася за ручки. Коли снiгохiд уперся у схил, шипованi гусеницi увiп’ялись у снiг, i химерна конструкцiя почала пiднiматися. Рейчел не сумнiвалася, що вони ось-ось перекинуться назад, але кабiна, на диво, так i залишилася в горизонтальному положеннi, а гусеницi наполегливо вгризалися в снiг. Коли великий снiгохiд видерся на вершечок пагорба, водiй зупинив його i весело поглянув на свою пасажирку, у якоi аж пальцi побiлiли – так мiцно вчепилася вона в ручки. – Куди там джипам до цiеi конячки! Амортизатори ми запозичили в марсохода. Працюе як годинник! Блiда вiд страху Рейчел злегка кивнула. – Та отож. Опинившись на вершечку снiгового пасма, Рейчел побачила перед собою приголомшливу картину. Просто перед ними виднiлося ще одне пасмо, за яким починалось величезне, ледь-ледь похиле поле блискучого льоду. Залите мiсячним сяйвом, воно тягнулося далеко-далеко, поступово звужуючись i змiею заповзаючи в гори. – Це льодовик Мiлна, – пояснив водiй, показуючи на гори. – Починаеться вiн там, а потiм стiкае в цю широку дельту, в якiй ми зараз i перебуваемо. Водiй знову увiмкнув передачу, дав газу, i Рейчел вхопилася за ручки – вони почали знижуватися крутосхилом. Спустившись, снiгохiд перетнув iще одну крижану рiчку, а потiм видерся на ще одну снiгову дамбу. Вибравшись на ii вершечок i швидко скотившись протилежним схилом, вони ковзнули на гладеньку поверхню льодовика i рушили вперед. – А далеко нам iхати? – спитала Рейчел, не бачачи попереду нiчого, крiм льоду. – Милi зо двi. Рейчел здалося, що це бозна-де. Пориви вiтру стрясали плексигласову кабiну, неначе намагаючись скинути ii та швиргонути аж до океану. – Це катабатичний вiтер, – гукнув водiй. – Я вже до нього звик. – Вiн пояснив, що в цьому районi постiйно дме сильний вiтер у напрямку океану. Катабатичним вiн називаеться тому, що грецькою це означае «той, що рухаеться схилом донизу». Цей безжальний i жорстокий вiтер виникае внаслiдок того, що важке холодне повiтря стiкае вниз крижаною поверхнею, як бурхлива гiрська рiчка. – Це едине мiсце на землi, – смiючись додав водiй, – де i справдi замерзае пекло. За кiлька хвилин Рейчел розгледiла далеко попереду якийсь невиразний силует, щось схоже на величезний бiлий купол, що вивищувався над крижаною поверхнею. Вона протерла очi. Що ж це в бiса таке? – Нагадуе велике ескiмо, еге ж? – пожартував чоловiк. Рейчел спробувала здогадатися, що то за конструкцiя. Вона була схожа на х’юстонський космодром. – НАСА збудувала його тиждень з половиною тому, – пояснив водiй. – Багатоступiнчастий надувний плексиполiсорбат. Надуваете частини, з’еднуете iх, а потiм усю конструкцiю крiпите до льоду гаками й тросами. Схоже на величезний намет, але насправдi це прототип пересувного житла, який створила НАСА для майбутнiх подорожей на Марс. Ми звемо його житлосферою. – Житлосферою? – Так, а що ж тут незрозумiлого? Така собi пiвкуля, де мешкають люди. Рейчел посмiхнулася й увiп’ялася поглядом у химерну споруду, яка, повiльно наближаючись, бовванiла над поверхнею криги. – Через те що космiчна агенцiя ще не спромоглася дiстатися Марса, ви вирiшили влаштувати собi щось на кшталт грандiозного полярного пiкнiка з ночiвлею? Чоловiк розсмiявся. – Взагалi-то, я вiддав би перевагу Гавайським островам, але доля розпорядилася iнакше, вибравши саме цю мiсцину. Рейчел непевно витрiщилася на конструкцiю. Їi бiлуватий купол примарою вирiзнявся на тлi чорного неба. Коли снiгохiд пiд’iхав до споруди, то зупинився бiля маленьких бокових дверей, якi саме почали вiдчинятися. Зсередини на снiг впало свiтло. З дверей з’явилася постать. То був чоловiк – кремезний гiгант у чорному вовняному светрi, який збiльшував чималеньку статуру незнайомця i робив його схожим на ведмедя. Вiн рушив до снiгоходу. У Рейчел не лишилося сумнiвiв щодо особи цього велетня: перед нею стояв Лоуренс Екстром, директор НАСА. Водiй заспокiйливо усмiхнувся. – Нехай його зрiст i розмiри вас не лякають. Цей хлопець сумирний, як кошеня. «Скорiше тигр», – подумала Рейчел, добре обiзнана з репутацiею цього чоловiка, який буквально загризав кожного, хто заважав йому втiлювати своi мрii. Коли Рейчел вибралася з кабiни снiгоходу, ii ледь не здуло вiтром. Щiльнiше загорнувшись у куртку, вона рушила до купола. Керiвник НАСА вийшов iй назустрiч i подав величезну руку в рукавицi. – Здрастуйте, мiс Секстон. Дякую, що приiхали. Не знаючи, що й думати, Рейчел кивнула i вiдповiла, перекрикуючи виття вiтру: – Чесно кажучи, сер, мене особливо й не питали – хочу я iхати чи нi. А за тисячу метрiв вiд купола, у верхiв’i льодовика, стояв Дельта-Один i спостерiгав у iнфрачервоний бiнокль, як керiвник НАСА провiв Рейчел Секстон усередину споруди. 19 Директор НАСА Лоуренс Екстром, рудий неотесаний гiгант, дуже нагадував гнiвливого скандинавського бога. Свiтле волосся, обстрижене по-вiйськовому коротко, стирчало над насупленими бровами, широкий, iз товстим перенiссям нiс був укритий павутинками капiлярiв. Його очi зблякли вiд низки безсонних ночей. До призначення в НАСА Екстром, впливовий космiчний стратег i радник, служив у Пентагонi, де мав репутацiю людини надзвичайно похмуроi i нетовариськоi, але цi якостi компенсувалися безмiрною вiдданiстю справi й вiдповiдальнiстю за виконуване завдання. Рейчел Секстон iшла за ним по заплутаному лабiринту просторих свiтлих залiв i коридорiв житлосфери. Стiнки лабiринту зблизька виявилися панелями з непрозорого пластику, прикрiпленими до туго натягнутого дроту. Пiдлога була з чистоi криги, покритоi гумовими матами, щоб не ковзати пiд час ходьби. Потiм вони проминули подобу житлового примiщення, у якому був тiльки ряд лiжок i бiотуалети. На щастя, повiтря в житлосферi було теплим, хоча важким через сумiш усiляких запахiв, що завжди супроводжують скупчення людей у замкнутому просторi. Десь стиха гудiв генератор. Вiн виробляв струм, що живив лампи, якi звисали в коридорi на шнурах-подовжувачах. – Мiс Секстон, – гиркнув Екстром на ходу, ведучи гостю до якоiсь йому одному вiдомоi точки призначення, – дозвольте менi бути максимально вiдвертим iз самого початку. Тон його мав на увазi все, що завгодно, тiльки не задоволення вiд ii присутностi й необхiдностi придiляти iй увагу. – Ви зараз тут тiльки тому, що ваша присутнiсть потрiбна президенту. Вiн хоче, щоб ми вас прийняли. Зак Гернi – мiй особистий друг. Крiм того, вiн надае НАСА постiйну пiдтримку. Я поважаю його. Я глибоко шаную його. Довiряю йому. А тому не дозволяю собi ставити пiд сумнiв тi вказiвки, якi вiн вiддае, навiть якщо вони менi дуже не подобаються. Для повноi ясностi хочу пiдкреслити, що зовсiм не подiляю ентузiазму президента з приводу вашоi участi в цiй справi. Рейчел уважно слухала. Так ось заради якого привiтного прийому вона промандрувала три тисячi миль! Цього чолов’ягу аж нiяк не назвеш взiрцем чемностi та ввiчливостi! – Попри всю мою пошану, – вiдповiла вона в тон Екстрому, – я також лише виконую наказ президента. Бiльш того, менi навiть не пояснили, навiщо мене сюди везуть. І зовсiм не питали моеi згоди. – Чудово, – резюмував Екстром, – тодi я говоритиму прямо й вiдверто. – Вам це до бiса добре вдаеться. Вiдповiдь Рейчел, здавалося, здивувала керiвника НАСА. Вiн уповiльнив крок i уважно подивився на гостю, при цьому погляд його трохи прояснився. Потiм вiн глибоко зiтхнув i пiшов далi. – Сподiваюся, ви розумiете, – знову заговорив Екстром, – що перебуваете тут, на секретному об’ектi НАСА, проти моеi волi i всупереч усiм моiм запереченням. Ви не лише представник Нацiонального управлiння вiйськово-космiчноi розвiдки, директор якого не соромиться обходитися зi спiвробiтниками НАСА, немов з недоумкуватими хлоп’ятами, ви, до того ж, дочка людини, яка вважае справою честi знищити мою агенцiю. Зараз настав щасливий момент для нас: останнiм часом моi люди зазнавали нещадноi критики i тому цiлком заслужили нинiшнiй момент слави. Але через хвилю скептицизму, яку збурив ваш батько, НАСА опинилася в ситуацii, за якоi моi працелюбнi i самовiдданi люди вимушенi дiлити iнтерес i увагу всього свiту зi жменькою абсолютно випадкових учених, що до нас примазалися, i навiть iз дочкою людини, яка вiдкрито намагаеться нас знищити. – Я прилетiла сюди зовсiм не для того, щоб привернути до себе увагу свiту, сер, – вiдповiла Рейчел. Екстром знову уважно на неi поглянув. – Може виявитися, що альтернативи у вас не буде. Це зауваження здивувало Рейчел. Хоча президент Гернi i не говорив нiчого конкретного щодо ii можливоi допомоги в якiй-небудь публiчнiй справi, все ж таки Вiльям Пiкерiнг недвозначно висловив пiдозру з приводу того, що Рейчел цiлком може опинитися в ролi полiтичного пiшака. – Я хочу знати, що менi слiд робити, – заявила вона. – І ви, i я – ми обое хочемо це знати. Я не володiю такою iнформацiею. – Прошу? – Президент попросив мене ввести вас у курс справи щодо нашого вiдкриття. А роль, яку вам слiд виконувати в цiй грi, будете визначати ви разом iз ним. – Захарiй Гернi сказав, що вiдкриття зробила ваша «Система спостереження за Землею». Екстром скоса зиркнув на гостю: – Наскiльки добре ви ознайомленi з проектом? – «Система спостереження за Землею» – це сузiр’я з п’яти супутникiв НАСА; кожен iз них вивчае Землю за своею програмою: картографування океану, аналiз геологiчних змiн, спостереження за процесом танення полярних льодiв, пошук викопних паливних ресурсiв… – Чудово, – зупинив ii Екстром, зовсiм не в захватi вiд ii знань. – А чи вiдомо вам про нещодавне поповнення цього сузiр’я супутникiв? Рейчел кивнула. Полярний орбiтальний сканер щiльностi (PODS) було створено для того, щоб ретельнiше контролювати наслiдки глобального потеплiння. – Наскiльки я розумiю, сканер вимiрюе товщину i щiльнiсть полярних льодiв, так? – Здебiльшого так. Вiн використовуе технологiю спектрального аналiзу i вимiрюе щiльнiсть криги на всiй ii площi. Виявляе аномалii в щiльностi льоду, тобто його розм’якшення, мiсця поверхневого танення, внутрiшнi проталини, великi прихованi розломи. Усе це показники, якими визначають процес глобального потеплiння. Рейчел чула про метод комбiнованого сканування щiльностi. Супутники Нацiонального управлiння вiйськово-космiчноi розвiдки використовували аналогiчнi технологii для визначення рiзницi щiльностi земноi поверхнi у Схiднiй Європi i знаходження таким чином мiсць масових поховань. Вони доводили, що там дiйсно вiдбувалися етнiчнi чистки. – Два тижнi тому, – продовжив Екстром, – супутник-сканер проходив саме над цим льодовиком i зафiксував аномалiю, зовсiм не схожу на тi, що ми сподiвалися виявити. На глибинi двохсот футiв пiд поверхнею льоду було зафiксовано утворення дiаметром десять футiв, повнiстю замкнуте шарами твердого льоду. – Водяна кишеня? – швидко уточнила Рейчел. – У тому й рiч, що не водяна. І взагалi – не рiдка. Аномалiя виявилася твердiшою за той лiд, який ii оточуе. Рейчел помовчала, роздумуючи. – Отже… там якийсь валун чи щось подiбне? – Саме так, – кивнув Екстром. Рейчел чекала продовження розповiдi. Але так i не дочекалася. Невже я прилетiла сюди тiльки тому, що НАСА виявила в кризi дуже великий камiнь? – Поки сканер не визначив щiльнiсть каменя, ми й не звернули на нього уваги. А потiм термiново вислали команду для аналiзу знахiдки. Цей камiнь ось тут, пiд нами, i вiн виявився набагато щiльнiшим за iншi каменi на островi Елсмiр. Значно щiльнiшим за всi каменi в радiусi чотирьохсот миль. Рейчел уважно поглянула пiд ноги, на лiд, чiтко уявивши, що десь там, у глибинi, лежить величезний валун. – Ви хочете сказати, що хтось перемiстив його сюди? Здавалося, ii запитання трохи розвеселило Екстрома. – Камiнь важить понад вiсiм тонн. Вiн лежить пiд двома сотнями футiв щiльного льоду. Отже, перебувае тут непорушний уже триста рокiв. Рейчел, утомлено плентаючись за Екстромом, увiйшла слiдом за ним у довгий вузький коридор, проминувши двох озброених охоронцiв, що стояли непорушно. Вона поглянула на директора НАСА: – Гадаю, логiчне пояснення все ж таки iснуе? – Звiсно, iснуе, аякже, – вiдповiв Екстром. – Виявлений супутником камiнь – це метеорит. Рейчел зупинилася як укопана посеред коридору i уважно подивилася на свого провiдника. Метеорит? На неi накотилася хвиля розчарування. Президент обiцяв слона, а вона знайшла муху. Просто абсурд. Це вiдкриття вмить i безповоротно виправдае всi минулi витрати i помилки НАСА?.. Цiкаво, про що думав Гернi? Звичайно, метеорити – досить цiннi й рiдкiснi каменюки, але космiчна агенцiя постiйно iх знаходить. – Цей метеорит – один з найбiльших iз будь-коли знайдених, – заговорив, зупинившись, Екстром. – Ми вважаемо, що вiн е частиною набагато бiльшого метеорита, який, за документальними свiдченнями, впав у Пiвнiчний Льодовитий океан на початку вiсiмнадцятого столiття. Найпевнiше, цей камiнь вiдколовся пiд час удару, вiдлетiв убiк i впав сюди, на льодовик Мiлна, а потiм його поволi заносило снiгом упродовж останнiх трьохсот рокiв. Рейчел поморщилася. Нi, це вiдкриття анiчогiсiнько не мiняе. Вона вiдчула мiцнiючу пiдозру: ii хочуть зробити учасницею публiчного трюку, за який у вiдчаi вхопилися i НАСА, i Бiлий дiм. Вони щосили намагаються витягнути знахiдку, що трапилася пiд руку, на рiвень гучноi перемоги НАСА, здатноi приголомшити свiт своею значущiстю. – Вас це не дуже здивувало, – зазначив Екстром. – Менi здаеться, я чекала чогось… iншого. Гiгант недоброзичливо звузив очi. – Метеорит таких розмiрiв – рiдкiсна знахiдка, мiс Секстон. У свiтi iснуе лише кiлька екземплярiв бiльшого розмiру… – Але, наскiльки я розумiю… – …втiм, нас вражае не сам розмiр метеорита. Рейчел уважно поглянула на Екстрома. – Цей метеорит мае унiкальнi властивостi, якi ранiше не зустрiчалися в жодному з iнших небесних тiл такого типу. Нi великих, нi маленьких. – Вiн махнув рукою вздовж коридору. – Якщо ви не проти, я познайомлю вас iз людиною, яка тямить у цих питаннях значно краще за мене. Рейчел здивувалася. – Невже iснуе людина, яка мае вищу квалiфiкацiю, анiж сам керiвник НАСА? Екстром увiп’яв у неi погляд своiх холодних очей. – Цей чоловiк мае вищу квалiфiкацiю, мiс Секстон, тому що вiн не вiйськовий, а цивiльний. Я вирiшив, що оскiльки ви професiйний аналiтик-референт, то вважатимете за краще одержати iнформацiю вiд неупередженоi людини. Рейчел капiтулювала. Вони знову рушили вузьким коридором i нарештi наштовхнулися на важку чорну завiсу. За нею Рейчел розчула приглушене бурмотiння безлiчi голосiв, немов на величезному вiдкритому просторi зiбрався натовп людей. Не кажучи нi слова, адмiнiстратор простягнув руку i вiдсмикнув завiсу. Рейчел заслiпило яскраве свiтло. Вона зробила невпевнений крок уперед, мружачись вiд слiпучого сяйва. Коли ii очi призвичаiлися, вона побачила перед собою великий зал i аж рота роззявила, вражена видовищем. – Господи, – прошепотiла вона, – що це таке? 20 Студiя Сi-ен-ен на околицi Вашингтона, округ Колумбiя, – одна з двохсот дванадцяти студiй, розташованих по всiй земнiй кулi i з’еднаних через супутник зi всесвiтньою штаб-квартирою телекомпанii «Тернер Бродкастинг Систем». О першiй сорок п’ять лiмузин сенатора Седжвiка Секстона заiхав на автостоянку. Секстон, перебуваючи в гарному i бадьорому настроi, вийшов з авто i впевненим кроком рушив до входу. Коли вiн з Габрiель увiйшов усередину, iх зустрiв, широко посмiхаючись, опецькуватий продюсер iз кругленьким черевцем. – Ласкаво просимо, сенаторе Секстон, – сказав продюсер. – Маемо чудову новину. Щойно ми дiзналися, якого спаринг- партнера вiдрядив вам Бiлий дiм. – Продюсер скорчив гримасу. – Тiльки не лякайтеся. – І вiн кивнув, показуючи крiзь скло на студiю. Секстон поглянув – i дiйсно мало не впав. Крiзь дим своеi сигарети на нього дивилася одна з найогиднiших жiнок в американськiй полiтицi. – Марджорi Тенч?! – випалила Габрiель. – Якого бiса вона сюди припхалася? Секстон жодноi гадки не мав, але хоч би якою не була причина, присутнiсть Марджорi Тенч у студii була сама по собi фантастичною новиною, чiткою ознакою того, що президент впав у вiдчай. А чому б iще вiн виставив на передову свого старшого радника? Зак Гернi викотив на лiнiю вогню гармату великого калiбру, i Секстон радiв слушнiй нагодi, яка йому випала. Що бiльша мiшень, то з бiльшим гуркотом вона падае. Сенатор не сумнiвався, що Тенч буде мiцним горiшком, але, придивившись до неi уважнiше, вiн збагнув, що президент серйозно помилився у своему рiшеннi. Марджорi Тенч i справдi була надзвичайно огидною. Цiеi митi, коли радниця президента сидiла, зсутулившись, у крiслi i ритмiчно погойдувала правою рукою, у якiй тримала цигарку, вона скидалася на гiгантського хижого богомола, що видивляеться свою здобич. «Господи, – подумав Секстон, – iй категорично не можна з’являтися на екранi. Хiба що по радiо виступати». Щоразу, коли сенатор бачив у журналi жовтувате лице старшого радника президента, йому нiяк не вiрилося, що це обличчя однiеi з найвпливовiших фiгур у Вашингтонi. – Щось менi все це не подобаеться, – прошепотiла Габрiель. Та Секстон ii майже не чув. Що бiльше вiн розмiрковував над ситуацiею, яка склалася, то бiльше вона йому подобалася. Нефотогенiчне обличчя Марджорi Тенч було обставиною, вкрай сприятливою для нього, але ще сприятливiшою була репутацiя Тенч стосовно одного ключового питання: радниця президента неодноразово висловлювалася в тому руслi, що майбутне лiдерство Америки можна забезпечити лише за рахунок ii технологiчноi переваги. Вона була палким прихильником програм уряду, спрямованих на розвиток високих технологiй, i насамперед – прихильником НАСА. Багато хто вважав, що саме залаштунковий тиск, що його чинила Тенч, пояснював уперту позицiю президента, який пiдтримував космiчну агенцiю, що не давала очiкуваних результатiв. Секстоновi здалося, що, можливо, тепер президент вирiшив покарати свою радницю за тi недолугi поради, якi вона давала йому щодо беззаперечноi пiдтримки НАСА. Невже вiн кидае Тенч на поталу своiм критикам? Габрiель придивилася крiзь скло до Марджорi Тенч i вiдчула зростаючу тривогу. Ця жiнка була до бiса розумною, i ii вiзит до Сi-ен-ен став абсолютною несподiванкою. Цi два факти змусили ii iнстинктивно насторожитися. Зважаючи на позицiю, яку займала радниця президента стосовно НАСА, могло здатися, що Захарiй Гернi вчинив украй нерозважливо, пославши ii на поединок iз сенатором Секстоном. Але президент був ким завгодно, тiльки не дурнем. Внутрiшнiй голос пiдказував Габрiель, що поява Марджорi Тенч не вiщуе нiчого доброго. Габрiель уже вiдчула, як сенатор пустив слину в передчуттi легкоi здобичi, i це ще сильнiше ii збентежило. Секстон мав звичку втрачати самовладання, коли йому в голову вдаряли амбiцii i вiн ставав занадто самовпевненим. Проблеми НАСА сприяли значному зростанню рейтингу, але асистентцi здавалося, що останнiм часом сенатор явно перегнув палку з цiею темою. Багато кандидатiв у президенти провалили своi кампанii, кинувшись добивати суперника, прагнучи неодмiнно нокаутувати його, а iм просто треба було лише дочекатися кiнця раунду, щоб перемогти за балами. Продюсер аж пiдстрибував вiд нетерплячки, чекаючи на кривавий поединок, що мав невдовзi розпочатися. – Час готуватися, сенаторе. Коли Секстон заходив до студii, Габрiель спiймала його за лiкоть. – Я знаю, про що ви думаете, – прошепотiла вона. – Але будьте обачнi. І дивiться – не перегнiть палку. – Я? Перегнути палку? – Секстон самовдоволено вишкiрився. – Не забувайте, що ця жiнка дуже добре робить те, чим займаеться. – І я теж, – двозначно зауважив сенатор з ехидною усмiшечкою. 21 Схожий на печеру головний зал житлосфери НАСА в будь-якому мiсцi планети був би надзвичайно дивним видовищем. І те, що вiн розмiщувався серед арктичних льодiв, нiяк не затьмарювало його фантастичностi. Дивлячись угору, на футуристичний купол, зiбраний зi зчеплених мiж собою трикутних щитiв, Рейчел почувалася наче в колосальному iзоляторi. Стiни впиралися в пiдлогу з чистого льоду, де по периметру, немов вартовi, завмерли численнi галогеновi лампи. Вони кидали вгору рiзке свiтло i перетворювали зал на якесь нереальне, примарне царство. Крижаною пiдлогою в рiзних напрямах змiiлися дорiжки з пористоi гуми. Вони нагадували кладку в лабiринтi переносних комплексiв наукового устаткування. Серед цiеi електронiки старанно працювали тридцять-сорок спiвробiтникiв НАСА. Одягненi в бiле люди жваво перемовлялися, щось збуджено обговорюючи. Рейчел одразу зрозумiла настрiй, що панував у залi. Цей настрiй був спричинений творчим хвилюванням i радiстю вiдкриття. Рейчел, вирушивши разом iз Екстромом уздовж периметра залу, не могла не помiтити здивованих i вiдверто несхвальних поглядiв тих, хто ii впiзнав. У лункому просторi виразно почувся шепiт: – Це що, дочка сенатора Секстона? – Якого бiса вона сюди припхалася? – Важко повiрити, що Екстром узагалi з нею розмовляе! Рейчел не здивувалася б, побачивши тут пронизанi й пошматованi невеличкi опудала свого батька, на яких йому ворожили на смерть. Проте тут вiдчувалася не лише ворожiсть, а й настрiй переможцiв, що упивалися своею перевагою, неначе в НАСА твердо знали, хто цього разу смiятиметься останнiм. Керiвник пiдвiв гостю до низки столiв, з яких лише один був зайнятий: за ним сидiв чоловiк, занурившись у роботу на комп’ютерi. Вiн був одягнений у чорну водолазку, вельветовi брюки в широкий рубчик i важкi черевики на товстiй пiдошвi. На вiдмiну вiд решти присутнiх вiн не вдягався у стилi НАСА. Чоловiк сидiв до них спиною. Екстром попросив Рейчел трохи почекати, а сам пiдiйшов до спiвробiтника i почав щось пояснювати. Послухавши з хвилину, чоловiк у водолазцi кивнув i почав вимикати комп’ютер. Директор НАСА повернувся до гостi. – Далi вас поведе пан Толланд, – пояснив вiн, – його теж найняв президент, тому ви порозумiетеся. А я приеднаюся до вас пiзнiше. – Спасибi. – Сподiваюся, ви чули про Майкла Толланда? Рейчел знизала плечима, не припиняючи з цiкавiстю розглядати все навколо. – Щось не пригадую. Чоловiк у водолазцi пiдiйшов до неi, широко усмiхаючись: – Не пригадуете? – Голос звучав доброзичливо i лунко. – Це найкраща новина, яку я почув за весь сьогоднiшнiй день. Але, схоже, я вже втратив здатнiсть вражати з першого погляду. Коли Рейчел придивилася до того, хто пiдiйшов, вона заклякла на мiсцi. Вона вiдразу ж упiзнала гарне обличчя цього чоловiка. Його в Америцi знали всi. – Ой! – не стримавшись, вигукнула вона, коли вчений потиснув iй руку. – Так ви – той самий Майкл Толланд! Коли президент сказав Рейчел, що зiбрав для пiдтвердження вiдкриття авторитетних незалежних учених, вона уявила собi чотирьох старих зануд iз допотопними калькуляторами в руках. Але Майкл Толланд був абсолютно iншим. Один iз найвiдомiших людей у свiтi науки, вiн вiв щотижневу документальну телепрограму «Дивовижнi моря». Вiн знайомив глядачiв iз незвичайними океанськими явищами: пiдводними вулканами, морськими черв’яками завдовжки десять футiв, величезними припливними хвилями, здатними вбити людину. Преса побачила в Майкловi Толландi вдале поеднання кращих якостей Жака Кусто й Карла Сагана i вiддавала належне його обширним та глибоким знанням, щирому ентузiазму i пристрастi до пригод. Вважалося, що на цих китах тримаеться iнтерес глядачiв до програми: вона мiцно утримувала першi позицii в рейтингах. Ясна рiч, бiльшiсть критикiв не проминали нагоди вiдзначити також привабливу зовнiшнiсть ученого i безперечну харизматичнiсть його натури. І це, на iхню думку, особливо сприяло його успiху серед жiночоi частини аудиторii. – Здрастуйте, пане Толланд… – промимрила Рейчел розгублено. – Я – Рейчел Секстон. Толланд посмiхнувся приемною хитруватою усмiшкою. – Привiт, Рейчел. Називай мене просто Майк. Рейчел дивувалася з власноi скутостi. Це зовсiм не було iй властиво. Очевидно, давалися взнаки i напруженiсть перельоту, i велика кiлькiсть вражень: житлосфера, метеорит, обстановка секретностi i ось, нарештi, зустрiч вiч-на-вiч iз телезiркою. – Взагалi-то я дуже здивована тим, що ви тут, – зiзналася вона, прагнучи вiдновити звичну упевненiсть у собi. – Коли президент сказав, що набрав незалежних учених для пiдтвердження iстинностi вiдкриття НАСА, я уявила собi… Вона замовкла, вагаючись. – Справжнiх, типових учених? – знову широко усмiхнувся Толланд. Рейчел нiяково зашарiлася. – Я не це мала на увазi. – Не хвилюйтеся, – заспокоiв ii Толланд, – з часу свого приiзду сюди я тiльки й чую подiбнi слова. А ваш батько – сенатор Секстон? Рейчел мовчки кивнула. І подумала: «На жаль». – Шпигунка з табору Секстона за лiнiею фронту? – Лiнiя фронту далеко не завжди проходить там, де здаеться. Запала нiякова тиша. – Ну тодi пояснiть менi, – швидко знайшлася Рейчел, – що робить знаменитий океанограф тут, на льодовику, в компанii космiчних дослiдникiв НАСА? Толланд хихикнув. – Чесно кажучи, один хлопець, дуже схожий на президента нашоi краiни, попросив зробити йому послугу. Я вже вiдкрив було рота, щоб смiливо вiдмовитися i кинути: «А пiшов ти пiд три чорти!», але натомiсть чомусь промекав: «Так точно, сер». Рейчел розсмiялася – уперше за весь ранок. – Зi мною сталося те саме. Хоча зазвичай знаменитостi в життi виявляються нижчими на зрiст, Майкл Толланд навпаки – здавався вищим. Карi очi дивилися так само проникливо i пристрасно, як i з телеекрана, а голос звучав так само приязно i зацiкавлено. Жорстке чорне волосся спадало на лоб кучерявою чуприною. На вигляд цьому чоловiковi було рокiв сорок п’ять, причому вiн явно не проводив життя на диванi: спортивна, пiдтягнута й енергiйна зовнiшнiсть безумовно свiдчила про протилежне. Рiзко окреслене сильне пiдборiддя i невимушенi манери говорили про упевненiсть у собi. Коли вiн потиснув iй руку, мозоляста шорсткiсть його долонi нагадала Рейчел, що перед нею не типова «кiмнатна» телезiрка, а досвiдчений моряк i практичний дослiдник. – Менi здаеться, – дещо засмучено зiзнався Толланд, – що я опинився тут зовсiм не як авторитетний учений, а швидше як фахiвець зi зв’язкiв з громадськiстю. Президент попросив злiтати сюди i зробити для нього документальний фiльм. – Документальний фiльм? Про метеорит? Але ж ви океанограф! – Саме це я йому й сказав! Але вiн вiдповiв, що не знае жодного документалiста, що спецiалiзуеться на метеоритах. Зате моя участь дозволить надати вiдкриттю широкого суспiльного резонансу. Схоже, вiн збираеться показати мою програму сьогоднi – як частину великоi прес-конференцii, на якiй оголосить про вiдкриття. Знаменитiсть у ролi прихильника-агiтатора. Рейчел зрозумiла, що полiтична хитрiсть Зака Гернi не дрiмае. НАСА часто звинувачували в тому, що вона дивиться на платникiв податкiв зневажливо i не вважае необхiдним тримати iх у курсi своiх справ. Але не цього разу. Вони залучили до роботи майстерного i пристрасного популяризатора науки, якого всi американцi чудово знали i якому могли довiряти в наукових питаннях. Толланд указав на протилежну стiну залу. Там органiзували мiсце для преси. Кригу застелили блакитним килимом i встановили телекамери, прожектори та довгий стiл з кiлькома мiкрофонами. Зараз до стiни за столом прикрiплювали американський прапор – як тло для прес-конференцii. – Готуються до сьогоднiшнього вечора, – пояснив учений. – Керiвник НАСА i деякi вiдомi вченi краiни зв’яжуться через супутник з Бiлим домом у прямому ефiрi, щоб узяти участь у президентському виступi, запланованому на восьму годину. «Дуже доречно», – подумала Рейчел. Їй було приемно дiзнатися, що Зак Гернi не збирався залишати осторонь представникiв космiчноi агенцii. – І все-таки, – зiтхнувши, вимовила вона, – хто-небудь нарештi пояснить менi, що ж особливого в тому метеоритi? Толланд комiчно здiйняв брови i обдарував нову знайому загадковою усмiшкою. – Всю незвичнiсть цього метеорита краще побачити на власнi очi, а не пояснювати, – вiдповiв вiн. І, жестом запросивши Рейчел iти за ним, попрямував до робочоi зони. – Он той хлопець якраз займаеться зразками породи. Вiн зможе показати вам багато цiкавого. – Зразками? У вас уже е уламки метеорита? – Саме так. Ми змогли добути iх у достатнiй кiлькостi. Якщо говорити точно, то саме аналiз зразкiв i навiв НАСА на думку про важливiсть вiдкриття. Не уявляючи, чого можна чекати, Рейчел пiшла услiд за своiм гiдом у робочу зону. Здавалося, там не було анi душi. На столi, захаращеному зразками породи, нутромiрами, мiкроскопами та iншим устаткуванням, стояла i парувала чашка кави. – Марлiнсоне! – крикнув Толланд, озираючись. Нiхто не вiдгукнувся. Учений розчаровано зiтхнув i обернувся до супутницi: – Напевно, вiн загубився, вирушивши на пошуки вершкiв до кави. Я навчався разом iз цим хлопцем в аспiрантурi в Принстонi, так вiн примудрявся заблукати навiть у гуртожитку. А зараз вiн лауреат Нацiональноi науковоi премii за досягнення в астрофiзицi. Перспективна фiгура! Рейчел замислилася: – Марлiнсон? Ви, часом, не маете на увазi знаменитого Коркi Марлiнсона? Толланд весело розсмiявся: – Саме його, i тiльки його! Рейчел приголомшено замовкла. – Отже, Коркi Марлiнсон i справдi тут? – Ідеi Марлiнсона щодо природи гравiтацiйних полiв стали легендою серед iнженерiв i космiчних фахiвцiв управлiння вiйськово-космiчноi розвiдки. – Марлiнсон теж один iз президентських рекрутiв? – Звичайно. Вiн один зi справжнiх учених. «Дiйсно справжнiй», – подумки погодилася Рейчел. Вона знала, що Коркi Марлiнсон – блискучий та всiма шанований фiзик. – Неймовiрний парадокс вдачi Коркi, – зауважив Толланд, – полягае в тому, що вiн з точнiстю до мiлiметра пам’ятае вiдстань до альфи Центавра, але не вмiе самостiйно зав’язати краватку. – І тому ношу краватки на кнопках, – почувся за спиною трохи гугнявий, добродушний голос. – Наука вища за зовнiшнiй вигляд, Майку. Вам, голлiвудським зiркам, цього не зрозумiти. Рейчел i Толланд обернулися до чоловiка, що якраз виходив з-за стелажа, заставленого електронним устаткуванням. Фiзик виявився невисоким, повним, трохи схожим на бульдога: такi ж витрiшкуватi очi, коротка товста шия. Коротко пiдстрижене волосся вже рiдшало. Побачивши Рейчел, вiн зупинився як укопаний. – Боже, Майку! Ми замерзаемо собi на Пiвнiчному полюсi, а вiн навiть тут примудряеться вiдшукати собi подружку! Краще б я на телебачення подався працювати! Майкл Толланд явно знiтився. – Мiс Секстон, будь ласка, не ображайтеся на доктора Марлiнсона. Свiй брак тактовностi вiн цiлком компенсуе масою даремних, нiкому не потрiбних знань про наш великий i безкрайнiй Всесвiт. Коркi наблизився до них: – Щиро радий бачити вас, панi. Пробачте, не розчув ваше iм’я. – Рейчел, – вiдрекомендувалася гостя, – Рейчел Секстон. – Секстон? – Коркi грайливо охнув. – Сподiваюся, ви не родичка того самого недалекоглядного й безрозсудного сенатора? Толланд поморщився. – Правду кажучи, Коркi, сенатор Секстон – батько Рейчел. Коркi припинив смiятися та якось одразу похнюпився. – Знаеш, Майку, думаю, не випадково менi так не щастить у стосунках з жiнками. 22 Коркi Марлiнсон, лауреат премii з астрофiзики, провiв Рейчел i Толланда до свого робочого мiсця i почав нишпорити, перебираючи iнструменти i зразки породи. Вiн рухався, як мiцно стиснута пружина, що ось-ось мала розпрямитися. – Що ж, мiс Секстон, – мовив вiн, тремтячи вiд радiсного збудження, – зараз я прочитаю вам короткий, пiвхвилинний курс початкового метеоритознавства. Автор – Коркi Марлiнсон. Толланд пiдморгнув Рейчел – мовляв, виявляйте терплячiсть. – Сприймайте його таким, як вiн е. Цей хлопець i справдi колись хотiв стати актором. – Еге ж, а Майк мрiяв стати поважним науковцем. – Із цими словами Коркi понишпорив у коробцi з-пiд взуття, видобув звiдти шматочки зразкiв породи i розклав iх на своему робочому столi. – Перед вами – три основнi типи метеоритiв, що iснують у Всесвiтi. Рейчел поглянула на три камiнчики. Усi вони були схожi на грубi сфероiди завбiльшки з м’ячик для гольфу. І кожен був роздiлений навпiл, аби було видно його поперечний перетин. – Усi метеорити, – продовжив Марлiнсон, – складаються з рiзноi кiлькостi нiкелево-залiзних сплавiв, силiкатiв та сульфiдiв. Ми класифiкуемо iх, виходячи зi спiввiдношення металу й силiкатiв. Рейчел вiдчула, що пiвхвилинний початковий курс триватиме набагато довше, анiж пiвхвилини. – Ось цей перший зразок, – сказав Коркi, показуючи на блискучий чорний камiнь, – метеорит iз металевим осердям. Дуже важкий. Цей маленький хлопчик приземлився в Антарктицi кiлька рокiв тому. Рейчел уважно придивилася до камiнця. Вiн мав явно позаземний вигляд – булька важкого сiруватого залiза з обсмаленою та почорнiлою зовнiшньою кiркою. – Цей обвуглений зовнiшнiй шар називаеться «кора плавлення», – пояснив Коркi. – Вона утворюеться в результатi дii надзвичайно високих температур пiд час входження метеорита в атмосферу. Всi метеорити мають таку обвуглену кiрку. – І Марлiнсон швидко перейшов до другого зразка. – А оцей зветься «кам’яно-залiзним метеоритом». Рейчел поглянула на камiнь i вiдзначила, що вiн теж був обвуглений. Однак вiн мав свiтло-сiрий колiр, а його поперечний перетин нагадував кольоровий колаж кутастих фрагментiв – як у дитячому калейдоскопi. – Гарненький який! – сказала Рейчел. – Та що ви кажете, вiн просто розкiшний! – І Коркi цiлу хвилину розводився про високий вмiст олiвiну, що давав зеленуватий вiдблиск, а потiм драматичним жестом узяв третiй – останнiй – зразок i подав його Рейчел. Вона взяла метеорит у руку. Цей камiнь, сiрувато-брунатного вiдтiнку, нагадував гранiт i був важчий за аналогiчнi земнi каменi, але не набагато. Єдиною ознакою його позаземного походження була кора плавлення – обсмалена зовнiшня поверхня. – А оце, – мовив Коркi, даючи зрозумiти, що лекцiя добiгае кiнця, – типовий кам’яний метеорит. Представник найпоширенiшого типу метеоритiв. Понад дев’яносто вiдсоткiв знайдених на землi метеоритiв пiдпадають пiд цю категорiю. Рейчел здивувалася. Вона завжди уявляла метеорити такими, як перший зразок, – шматок металу нетутешнього вигляду. А той метеорит, який вона тримала в руцi, був схожий на звичайний земний камiнь. За винятком обвугленоi поверхнi, вiн мав такий вигляд, наче його знайшли на березi моря. Очi Коркi аж свiтилися вiд збудження. – Метеорит, похований пiд кригою отут, на льодовику Мiлна, – це кам’яне утворення, дуже схоже на те, яке ви тримаете. Кам’янi метеорити майже iдентичнi нашим земним каменям вулканiчного походження, i тому iх важко виявити. Це стае можливим завдяки сумiшi легких силiкатiв – польового шпату, олiвiну та пiроксену. Начебто нiчого особливого. «Та отож», – подумала Рейчел, вiддаючи зразок. – Цей метеорит схожий на звичайний камiнь, який поклали до камiна i який там обвуглився. Коркi вибухнув смiхом. – Це ще той камiн! Доменна пiч i близько не здатна вiдтворити той жар, який вiдчувае метеорит, входячи в атмосферу Землi. Вони спопеляються! Толланд iз розумiнням посмiхнувся Рейчел. – Це позитивний момент. Інакше б вони сипалися нам на голови. – Вiзьмiмо ось це, – сказав Коркi, беручи у Рейчел зразок метеорита. – Уявiмо, що цей прибулець мае розмiр завбiльшки з будинок. – З цими словами вiн пiдняв метеорит над головою. – Ось вiн пливе у космосi, мандруючи Сонячною системою, увесь просякнутий космiчним холодом – мiнус сто градусiв за Цельсiем. Толланд тихенько посмiювався, вочевидь, вiн уже не раз був свiдком театральноi постановки «Прибуття метеорита на острiв Елсмiр» у виконаннi Коркi. Марлiнсон почав поволi опускати зразок. – Наш метеорит рухаеться до Землi. І коли вiн пiдлiтае надто близько, сила земного тяжiння захоплюе його, вiн прискорюеться, прискорюеться… Рейчел спостерiгала, як Коркi вiдтворюе траекторiю метеорита, зображуючи його прискорення пiд дiею сили тяжiння. – І ось вiн уже мчить iз шаленою швидкiстю! – вигукнув Марлiнсон. – Понад десять миль за секунду – це тридцять шiсть тисяч миль за годину! На висотi ста тридцяти п’яти кiлометрiв над поверхнею Землi вiн починае зазнавати дii атмосферного тертя. – Коркi несамовито затряс камiнець, наближаючи його до крижаноi долiвки. – Впавши нижче ста кiлометрiв, вiн починае свiтитися! А тим часом щiльнiсть атмосфери зростае i тертя стае неймовiрно сильним! Повiтря довкола метеорита теж розжарюеться, i матерiал на його поверхнi плавиться вiд високоi температури. – Коркi зашипiв i забулькав, додаючи звукових ефектiв до своеi розповiдi. – Ось вiн швидко промайнув позначку вiсiмдесят кiлометрiв, i його поверхня нагрiваеться до восьмисот градусiв за Цельсiем! Рейчел спостерiгала, не вiрячи своiм очам, як лауреат премii з астрофiзики з хлопчачим ентузiазмом стрясае метеорит, булькае i сичить. – Шiстдесят кiлометрiв! – вигукнув Марлiнсон. – Наш метеорит наштовхуеться на стiну повiтря. Воно надзвичайно щiльне! Воно протидiе падiнню з силою, що у триста разiв перевищуе силу тяжiння! – Коркi видав скреготливий звук автомобiльних гальм i рiзко уповiльнив рух космiчного прибульця. – Метеорит враз охолоджуеться i припиняе свiтитися. Його полiт стае невидимим. А розплавлена поверхня миттево охолоджуеться до стану обвугленоi кiрки. Рейчел почула, як Толланд засмучено простогнав, коли Коркi став навколiшки, щоб зобразити фiнальний акт – удар метеорита об землю. – І ось, – сказав Коркi, – наш величезний метеорит проноситься в нижнiх шарах земноi атмосфери. – Стоячи навколiшки, вiн зобразив, як камiнь наближаеться до землi скiсною траекторiею. – Вiн рухаеться в напрямку Пiвнiчного Льодовитого океану пiд гострим кутом… падае… падае… схоже, що вiн зараз вiдскочить вiд поверхнi океану, як плаский камiнець… i нарештi… – З цими словами науковець доторкнувся зразком до крижаноi долiвки. – Геп! Рейчел аж пiдскочила. – Удар просто страшний! Метеорит вибухае! Його уламки розлiтаються, кружляючи i пiдстрибуючи поверхнею океану. – І Коркi, як в уповiльненому кiно, почав котити i перекидати зразок по уявнiй поверхнi океану, наближаючи його до нiг Рейчел. – Один шматок метеорита скаче, перевертаючись, до острова Елсмiр. – І Коркi притиснув камiнець до великого пальця на нозi Рейчел. – Пiдскочивши на поверхнi океану, вiн вистрибуе на суходiл… – Камiнь перемiстився по язику черевика Рейчел i зупинився бiля кiсточки ii ноги. – …i нарештi зупиняеться аж на льодовику Мiлна, де його швидко вкривають снiг та лiд, захищаючи вiд атмосферноi корозii. – Коркi пiдвiвся i усмiхнувся. Рейчел аж рота роззявила вiд подиву, надзвичайно вражена розповiддю. А потiм розсмiялася i сказала: – Що ж, докторе Марлiнсон, ваше пояснення вийшло винятково… – Наочним? – пiдказав Коркi. – Десь так, – посмiхнулася Рейчел. Науковець знову подав iй зразок. – Ось погляньте на поперечний перетин. Рейчел подивилася, але нiчого особливого не помiтила. – Повернiть його на свiтло, – пiдказав Толланд приязно. – І придивiться ретельнiше. Рейчел пiднесла камiнь до очей i повернула його на свiтло слiпучих галогенних ламп. І нарештi побачила – малесенькi блискучi металевi вкраплення. Десятки iх було розпорошено по всiй поверхнi перетину, наче малесенькi краплини ртутi, кожна приблизно мiлiметр завбiльшки. – Цi маленькi краплинки називаються хондри, – пояснив Коркi. – І вони трапляються лише в метеоритах. Рейчел примружилася i поглянула на краплинки. – А й справдi, я нiколи не бачила нiчого подiбного. – І не побачите! – з упевненiстю заявив Коркi. – Хондри – це така геологiчна структура, якоi на Землi просто не iснуе. Деякi з них е надзвичайно древнiми; вочевидь, вони складаються з первiсних матерiалiв Усесвiту. Іншi – набагато молодшi, на кшталт тих, що ви тримаете у себе в руцi. Хондрам у цьому метеоритi всього-на-всього сто дев’яносто мiльйонiв рокiв. – Сто дев’яносто мiльйонiв рокiв – це молодий вiк? – Аякже, чорт забирай! Для космосу це все одно, що вчора. Утiм, найголовнiше в камiнцi те, що вiн мiстить хондри, що е беззаперечною ознакою метеорита. – Гаразд, – погодилася Рейчел. – Хондри – це переконливо. Зрозумiла. – І насамкiнець, – важко зiтхнув Коркi, – якщо кора плавлення та хондри вас не переконали, то ми, астрономи, маемо стовiдсотково надiйний метод пiдтвердження метеоритного походження, здатний переконати останнього бовдура. – Що це за метод? Науковець невимушено знизав плечима. – Ми просто використовуемо петрографiчний поляризацiйний мiкроскоп, рентгенiвський флуоресцентний спектрометр, аналiзатор нейтронноi активацii або iндукцiйний спектрометр для вимiрювання феромагнiтних коефiцiентiв. Толланд аж застогнав. – А тепер вiн просто викаблучуеться. Насправдi Коркi хоче сказати, що метеоритне походження каменя можна довести, визначивши його хiмiчний склад. – Гей, моряче! – скипiв Марлiнсон. – Залиш науку науковцям, добре? – Й одразу ж додав, обернувшись до Рейчел: – У породах земного походження нiкель трапляеться або у високих концентрацiях, або в надзвичайно низьких – середини тут немае. Однак у метеоритах така середина iснуе. Тому коли ми, аналiзуючи склад зразка, виявляемо, що концентрацiя нiкелю перебувае в середньому дiапазонi величин, то можемо без найменшого сумнiву гарантувати, що цей зразок мае метеоритне походження. Рейчел урвався терпець. – Добре, панове: кора плавлення, хондри, середнiй дiапазон вмiсту нiкелю – все це докази космiчного походження. Загалом я зрозумiла, що до чого. – Вона поклала зразок на стiл Коркi. – Але навiщо тут я? Коркi зловiсно зiтхнув. – Хочете побачити зразок метеорита, який знайшла НАСА в товщi льоду пiд нашими ногами? «Поки я не луснула з досади – будь ласка», – подумала Рейчел. Цього разу Коркi не став нишпорити в коробцi з-пiд взуття. Вiн засунув руку до нагрудноi кишенi й видобув звiдти шматочок каменю. Вiн мав форму CD-диска, був приблизно дюйм завтовшки, а своiм складом скидався на кам’яний метеорит, який вона щойно бачила. – Це шматочок зразка, який ми висвердлили вчора. – І з цими словами Коркi подав диск Рейчел. На вигляд нiчого особливого в тому диску не було. Важкий помаранчево-бiлий камiнь. Частина обiдка обвуглена й чорна. Це напевне була частина зовнiшньоi поверхнi метеорита. – Бачу, тут е кора плавлення, – вiдзначила Рейчел. Коркi кивнув. – Так, цей зразок взяли ближче до краю метеорита, тому на ньому i досi е кiрка. Рейчел нахилила диск убiк, пiд свiтло i помiтила маленькi металевi вкраплення. – А ось i хондри. – Правильно, – сказав Коркi голосом, що тремтiв вiд ентузiазму. – Можу вам сказати, що перевiрка цiеi штуки пiд петрографiчним поляризацiйним мiкроскопом виявила, що вмiст нiкелю в нiй перебувае в середньому дiапазонi величин, який не зустрiчаеться в земних породах. Вiтаю – ви щойно успiшно пiдтвердили, що камiнь, який тримаете в руцi, прилетiв до нас iз космосу. Рейчел розгублено поглянула на нього. – Докторе Марлiнсон, це метеорит. Певна рiч, що вiн прилетiв сюди з космосу. Може, я випустила щось важливе? Коркi й Толланд обмiнялися поглядами людей, що володiли якимись знаннями. Толланд поклав руку на плече Рейчел i тихо прошепотiв: – А тепер перевернiть його. Рейчел перевернула диск, щоб роздивитися його протилежний бiк. Їi мозку знадобилася лише якась невловна мить, щоб обробити й усвiдомити те, що вона побачила. Істина вдарила ii, як величезна вантажiвка. «Але ж це неможливо!» У неi аж щелепа вiдвисла вiд здивування, однак, дивлячись на камiнь, вона поступово усвiдомила, що поняття «неможливо» щойно назавжди змiнилося в ii свiдомостi. У каменi виднiлася закарбована форма, яка в земнiй породi видалася б цiлком банальною, однак у метеоритi вона здавалася просто неймовiрною. – Та це ж… – затнулася Рейчел, мало не втративши дар мови. – Це ж комаха! Цей метеорит мiстить скам’янiлi рештки комахи! І Толланд, i Коркi аж сяяли з радощiв. – Ласкаво просимо на наш корабель, – пожартував Коркi. Вiд напливу емоцiй Рейчел на якусь мить онiмiла, але навiть у такому ошелешеному станi вона спромоглася розiбратися, що, поза всяким сумнiвом, ця скам’янiлiсть колись була живим бiологiчним органiзмом. Скам’янiлий вiдбиток, приблизно три дюйми завдовжки, схоже, був колись черевною частиною якогось великого жука або повзучоi комахи. Сiм пар суглобчастих кiнцiвок ховалися пiд захисним панциром, що складався з сегментiв – як у броненосця. У Рейчел аж у головi запаморочилося. – Комаха з космосу… – Це морський тарган, – зауважив Коркi. – Комахи мають три пари нiг, а не сiм. Та Рейчел ледь чула його. Вона витрiщалася на комаху, i у неi аж голова обертом iшла. – Тут чiтко видно, – зазначив Коркi, – що верхнiй панцир сегментований на пластини, як у земноi мокрицi, однак два виступаючi хвостовi подовження вирiзняють ii як органiзм, ближчий до вошi. Але Коркi вже випав зi свiдомостi Рейчел. Класифiкацiя iстот бiльше не мала значення. Компоненти мозаiчноi головоломки з трiском з’едналися докупи: i таемничiсть президента, i радiсне збудження, що панувало серед працiвникiв НАСА… У цьому метеоритi – скам’янiлi рештки комахи! Не якась там дрiбна бактерiя, а доволi складна бiологiчна форма! Це доказ того, що десь у Всесвiтi також iснуе життя! 23 Пiсля десяти хвилин дебатiв на Ci-ен-ен сенатор Секстон почав дивуватися, не розумiючи, чому вiн узагалi хвилювався, йдучи на дебати. Марджорi Тенч явно переоцiнювали як опонента. Незважаючи на приписувану iй проникливiсть i безжальну критичнiсть, вона куди бiльше нагадувала офiрне ягня, явно не дотягуючи до звання гiдного суперника. Щоправда, на самому початку розмови старшому радниковi президента ще якось вдалося перехопити iнiцiативу, засуджуючи виборчу платформу сенатора як спрямовану проти жiнок та iхнiх прав. Але пiд час дискусii, коли вже здавалося, що перевага на ii боцi, Марджорi раптом допустила прикру помилку. Розпитуючи опонента, яким саме чином вiн плануе полiпшити систему освiти, не пiднiмаючи податки, вона раптом необережно натякнула на його постiйнi нападки щодо захмарних витрат НАСА. Теми НАСА Секстон збирався торкнутися ближче до кiнця дискусii, але Тенч порушила ii надто рано. От дурепа! – До речi, про НАСА, – недбало докинув вiн. – Не могли б ви прокоментувати чутки, якi я чую звiдусiль, про чергову невдачу, що спiткала нашу шановну космiчну агенцiю? Марджорi Тенч i оком не змигнула: – Боюся, я не в курсi цих чуток. Їi прокурений голос шерхотiв, немов цигарковий папiр. – Отже, без коментарiв? – Боюся, що так. Секстон торжествував. Мовою преси «без коментарiв» означало визнання провини вiдразу ж пiсля висунення звинувачення. – Зрозумiло, – пiдбадьорився сенатор, – а що ви скажете щодо таемноi зустрiчi президента з керiвником НАСА? Цього разу Тенч неначе здивувалася. – Я не дуже розумiю, про яку саме зустрiч iдеться. Президент проводить безлiч зустрiчей. – Ясна рiч, що проводить. – Секстон вирiшив iти навпростець. – Мiс Тенч, адже ви ревна прихильниця космiчноi агенцii, чи не так? Тенч зiтхнула, немов утомившись вiд обговорення улюбленоi теми сенатора. – Я вiрю у важливiсть збереження технологiчних переваг Америки, у вiйськовiй, промисловiй, науковiй царинi чи в галузi телекомунiкацiй. І НАСА, поза сумнiвом, е частиною моеi системи поглядiв. Безперечно. Подивившись крiзь скло в кiмнату режисера, де сидiла Габрiель Еш, Секстон побачив, що асистентка посилае йому благальнi погляди, немов прохаючи вiдступити, закрити небезпечну тему. Але було вже пiзно. Сенатор вiдчув смак кровi. – Все ж таки цiкаво, шановна панi, чи, бува, не пiд вашим впливом президент наполегливо продовжуе пiдтримувати цю вкрай неефективну i хвору органiзацiю? Тенч рiшуче похитала головою: – Нi, президент i сам щиро вiрить у можливостi НАСА. І рiшення вiн ухвалюе цiлком самостiйно. Секстон не вiрив власним вухам. Вiн щойно надав радницi шанс виправдати президента, узявши на себе частку провини за фiнансування космiчноi агенцii. А натомiсть вона вiдбила м’яч у бiк Гернi. «Президент сам ухвалюе рiшення». Невже Тенч вирiшила дистанцiюватися вiд виборчоi кампанii, що пiшла шкереберть? Нiчого дивного. Адже коли пил осяде, Марджорi Тенч доведеться пiдшукувати собi роботу. Протягом наступних кiлькох хвилин сенатор Секстон i старший радник президента Марджорi Тенч обмiнювалися реплiками, немов ударами на тенiсному кортi. Тенч спробувала було змiнити тему, але сенатор не пiддався, знов повернувшись до бюджету НАСА. – Сенаторе, прагнучи урiзати бюджет НАСА, ви уявляете собi, скiльки робочих мiсць втратить наша краiна? – Радниця висунула сильний аргумент. – Причому не просто робочих мiсць, а таких, що вимагають найвищоi квалiфiкацii, довгих рокiв навчання i науковоi роботи! Секстон ледь не розсмiявся просто в обличчя Марджорi Тенч. Невже це i е найрозумнiша голова у Вашингтонi? Їй не завадило б дещо почитати про демографiчну ситуацiю в краiнi. Фахiвцi з високих технологiй становили лише крихiтну частку «блакитних комiрцiв». Секстон навiть надувся вiд усвiдомлення власноi значущостi. – Тут iдеться про мiльярди, якi можна зекономити, Марджорi. І якщо врештi-решт купцi вчених з НАСА доведеться сiсти у своi «мерседеси» i вiдвезти своi такi потрiбнi знання в якесь iнше мiсце, то так тому й бути. Я маю намiр твердо дотримуватися своеi позицii вiдносно витрат НАСА. Марджорi Тенч замовкла, нiби намагаючись оговтатися вiд цього останнього стусана. Ведучий не витримав. – Що скажете на це, мiс Тенч? – пiдохотив вiн. Помовчавши, вона вiдкашлялася i заговорила: – Певно, я просто дуже здивувалася, почувши, що пан Секстон мае намiр виставити себе таким твердолобим супротивником космiчноi агенцii. Секстон примружився. «Добре, люба, продовжуй у тому ж дусi!» – Я зовсiм не проти НАСА, i я не згоден з подiбним звинуваченням. Я лише стверджую, що бюджет агенцii е яскравим прикладом бездумних, непотрiбних витрат, якi пiдтримуе нинiшнiй президент. НАСА заявила, що може збудувати корабель багаторазового використання вартiстю п’ять мiльярдiв доларiв. Насправдi вiн обiйшовся у дванадцять мiльярдiв. Потiм вона запевняе, що може побудувати космiчну станцiю за вiсiм мiльярдiв. Зараз у неi вже вкладено сто мiльярдiв. – Америка тому i лiдируе, – заперечила радниця, – що ми не боiмося ставити перед собою великi цiлi й досягати iх навiть за складних обставин. – Ця риторика у дусi нацiональноi гордостi зовсiм мене не вражае, мiс Тенч. За останнi два роки НАСА уже в три рази перевищила свiй бюджет. А потiм, пiдiбгавши хвоста, приповзла до президента, щоб випросити додатковi суми… Якщо ви хочете говорити про нацiональну гордiсть, краще подумайте про хорошi, оснащенi всiм необхiдним школи. Згадайте про охорону здоров’я нашого населення. Про тих розумних дiток, якi пiдростають у краiнi рiвних можливостей. Ось на що повинна спиратися нацiональна гордiсть! Тенч кинула на опонента розлючений погляд: – Чи можу я поставити вам пряме запитання, сенаторе? Секстон нiчого не вiдповiв. Вiн просто чекав продовження. Марджорi заговорила поволi, з несподiваним сарказмом, ретельно добираючи кожне слово: – Сенаторе, якби я сказала вам, що ми не в змозi дослiджувати космiчний простiр, витрачаючи меншi кошти, анiж тi, якi НАСА одержуе зараз, ви б виступили iз законодавчою iнiцiативою повнiстю вiдмовитися вiд космiчноi агенцii? Запитання прозвучало так, наче на колiна сенатору впав величезний кругляк. Можливо, Тенч не така вже й дурна? Приспала пильнiсть опонента й одразу ж поставила перед ним пряме запитання, що вимагало однозначноi – так чи нi – вiдповiдi. Аби пихатий сенатор раз i назавжди визначив свою позицiю. Секстон iнстинктивно спробував вiдступити: – Не сумнiваюся, що за умови належного керiвництва НАСА стане спроможною продовжувати своi дослiдження зi значно меншими витратами, нiж тi, якi ми бачимо зараз… – Сенаторе Секстон, вiдповiдайте, будь ласка, на запитання. Дослiдження космосу – справа небезпечна й дорога. Дуже схожа на конструювання й будiвництво пасажирського лiтака. Треба або робити його як слiд, або не робити взагалi. Бо ризик аж надто великий. Тому повторюю свое запитання: якщо ви станете президентом i опинитеся перед необхiднiстю ухвалити рiшення – продовжувати фiнансувати НАСА на нинiшньому рiвнi чи повнiстю скасувати космiчну програму, – то який варiант ви оберете? Чорт! Секстон крiзь скло поглянув на Габрiель. Вираз обличчя асистентки говорив про те, що сенаторовi i так уже було ясно. Тебе загнали в кут. Треба вiдповiдати прямо, а не крутитися вужем. Виходу немае. Секстон рiшуче пiдвiв голову: – Я спрямував би нинiшнiй бюджет НАСА в освiтню систему, якби менi належало вибирати. Я вiддав би перевагу нашим дiтям, а не космосу. На обличчi Марджорi Тенч з’явився вираз абсолютного потрясiння. – Я просто ошелешена. Можливо, я недочула? Ставши президентом, ви збираетеся скасувати нашу космiчну програму? Секстон вiдчув, що закипае. Радниця президента змусила його говорити те, що було потрiбно iй. Вiн спробував заперечити, але не встиг: – Тож ви, сенаторе, офiцiйно заявляете, що готовi запросто знищити агенцiю, яка послала людину на Мiсяць? – Я намагаюся довести, що космiчнi перегони скiнчилися! Часи змiнилися. НАСА вже не вiдiграе визначальноi ролi в життi пересiчних американцiв, проте ми продовжуемо фiнансувати ii, неначе нiчого й не сталося. – Тож ви не вважаете, що наше майбутне – це космос? – Ясна рiч, космос – це майбутне, проте НАСА – це справжнiсiнький динозавр! Нехай вивченням космiчного простору займаеться приватний сектор. Американськi платники податкiв зовсiм не повиннi спустошувати своi гаманцi щоразу, коли який-небудь вашингтонський iнженер захоче зробити фотографiю Юпiтера вартiстю мiльярд доларiв. Американцi втомилися вiд необхiдностi продавати майбутне власних дiтей, щоб годувати застарiлу зажерливу агенцiю, яка дае так мало реальних результатiв на вкладенi колосальнi кошти! Тенч театрально зiтхнула: – Мало реальних результатiв? Але ж за винятком окремих програм, зокрема пошуку позаземного iнтелекту, НАСА зазвичай одержуе величезнi дивiденди на вкладенi кошти. Секстон здивувався тому, що Тенч визнала безуспiшнiсть окремих програм. Яка помилка! Ну, спасибi, що нагадала. Цей проект свого часу виявився найстрашнiшою фiнансовою ямою, в яку провалилася НАСА. І хоча нинi вченi намагалися якось пiдфарбувати й оживити програму, змiнивши назву на «Витоки» i перетасувавши деякi завдання, все одно вона залишалася проектом, заздалегiдь приреченим на фiаско. – Марджорi, – сказав Секстон, скориставшись слушною нагодою, – я говоритиму про цю програму лише тому, що ви самi про неi згадали. Дивно, але, здавалося, Тенч iз задоволенням почула цi слова. Секстон прокашлявся. – Багато людей i не пiдозрюють, що НАСА займаеться пошуками позаземних цивiлiзацiй майже тридцять п’ять рокiв. Причому це полювання за скарбами влiтае в чималу копiйчину: системи супутникових антен, потужнi передавачi, мiльйони доларiв на зарплату вченим, якi сидять у темних кiмнатах, наполегливо прослуховуючи порожнi плiвки. Але все це – жахливе марнотратство ресурсiв. – Тобто ви хочете сказати, що позаземного iнтелекту не iснуе? Що там, у космосi – пустка i ми у Всесвiтi самi-самiсiнькi? – Я вважаю, що коли уряд за тридцять п’ять рокiв витратив сорок п’ять мiльярдiв доларiв i не отримав жодного позитивного результату, то проект мае бути скасовано. – Секстон зробив паузу, щоб змiст його слiв дiйшов до всiх i кожного. – Пiсля тридцяти п’яти рокiв невдалих спроб нам навряд чи вже вдасться виявити життя де-небудь за межами Землi. – А якщо ви все-таки помиляетеся? Секстон закотив очi. – О, заради Бога, мiс Тенч! Якщо раптом виявиться, що я не маю рацii, я готовий з’iсти власного капелюха. Марджорi Тенч втупила у Секстона своi жовтавi очi. – Я запам’ятаю цi вашi слова, сенаторе. – І вперше за час дискусii усмiхнулася. – Гадаю, ми всi запам’ятаемо. За шiсть миль вiд студii, в Овальному кабiнетi, президент Зак Гернi вимкнув телевiзор i налив собi шкалик. Як i обiцяла Марджорi Тенч, сенатор Секстон клюнув на наживку. Цiлком i повнiстю. 24 Майкл Толланд i сам свiтився радiстю. Йому передалося те захоплення, яке вiдчувала зараз Рейчел Секстон, котра, ошелешено розкривши рота, мовчки стояла з метеоритом у руцi. Здавалося, вишукана краса цiеi жiнки повнiстю поступилася мiсцем виразу дитячого подиву: маленька дiвчинка вперше в життi побачила Санта-Клауса. «Прекрасно розумiю, що ти зараз вiдчуваеш», – подумав вiн. Якихось двi доби тому Толланд пережив те саме потрясiння. Вiн теж ошелешено замовк. Науковi i фiлософськi наслiдки цього вiдкриття й досi бентежили його, примушуючи наново обдумувати все, що вiн знав про природу. Океанографiчнi вiдкриття самого Толланда охоплювали кiлька не вiдомих ранiше глибоководних видiв. Але цей «космiчний жук» був абсолютно iншим рiвнем наукового прориву. Попри схильнiсть Голлiвуду зображати iнопланетян у виглядi маленьких зелених чоловiчкiв, i астробiологи, i популяризатори науки – усi зiйшлися на думцi, що, зважаючи на адаптацiйнi здiбностi земних комах, позаземне життя матиме, найпевнiше, жукоподiбну форму. Комахи належать до iстот iз зовнiшнiм скелетом та членистими ногами. У свiтi налiчуеться приблизно мiльйон двiстi п’ятдесят тисяч видiв комах, близько п’ятисот тисяч з яких i досi чекають належноi класифiкацii. Вони становлять дев’яносто п’ять вiдсоткiв усiх земних видiв узагалi i сорок вiдсоткiв бiомаси планети. Але вражае не стiльки розмаiття комах, скiльки iхня адаптивнiсть. Вiд антарктичного льодового жука до сонячного скорпiона з Долини Смертi всi вони чудово переносять неймовiрнi температури, засуху i тиск. Вони навiть навчилися пристосовуватися до найсмертоноснiшоi з усiх вiдомих на Землi сил – до радiацii. Пiсля ядерних випробувань 1945 року вiйськовi, надягнувши захиснi скафандри i вивчаючи наслiдки вибуху, виявляли, що i таргани, i мурахи почуваються чудово, немов нiчого й не вiдбулося. Астрономи дiйшли висновку, що членистоногi iз захисним панциром – прекраснi кандидати на заселення незлiченних радiоактивних планет, де нiщо iнше просто не мае можливостi вижити. «Схоже, астробiологи мають-таки рацiю, – подумав Толланд. – Позаземнi форми життя – це жуки». У Рейчел аж ноги пiдiгнулися. – Я не можу… я не можу повiрити, – мовила вона, не випускаючи з рук шматок метеорита з закам’янiлою комахою. – Нiколи не думала… – Не поспiшайте, нехай вгамуються ваш подив та потрясiння, – сказав, усмiхаючись, Толланд. – Менi особисто знадобилася доба, аби знову вiдчути пiд собою ноги. – Бачу, у нас новачок, – приеднався до розмови нехарактерно високий азiець, пiдходячи до них. Побачивши його, i Коркi, i Майкл умить здулися, як проколенi повiтрянi кульки. Чарiвна мить розбилася на друзки. – Доктор Вейлi Мiн, – вiдрекомендувався незнайомець, – головний палеонтолог проекту. Цей чоловiк тримався прямо i гордо, з церемоннiстю аристократа епохи Вiдродження. Вiн постiйно погладжував свою краватку- метелика, яка пiд довгим, по колiна, пiджаком з верблюжоi шерстi мала вигляд абсолютно недоречний. Утiм, Вейлi Мiн, вочевидь, вважав, що така дрiб’язкова обставина не в змозi затьмарити його бездоганно аристократичну зовнiшнiсть. – Мене звуть Рейчел Секстон. Потискаючи гладку м’яку долоню Мiна, Рейчел вiдчула, що тремтiння в руцi ще не вгамувалося. Мiн, певно, був iще одним з незалежних фахiвцiв, мобiлiзованих президентом. – Мiс Секстон, – сказав палеонтолог, – я залюбки розповiм вам про цi скам’янiлостi все, що ви захочете дiзнатися. – А крiм того, багато всього, чого не захочете, – пробурчав Коркi. Мiн знову погладив краватку-метелика. – Моя спецiалiзацiя в палеонтологii – зниклi види членистоногих. Вочевидь, найбiльш приголомшливою характеристикою цього органiзму е… – Те, що вiн прилетiв з iншоi бiсовоi планети, – докинув Коркi. Мiн невдоволено скривився i прокашлявся. – Так от, найбiльш приголомшливою характеристикою цього органiзму е те, що вiн абсолютно точно вписуеться в систему земноi таксономii. Рейчел пiдвела погляд на вченого. Невже iм дiйсно вдасться класифiкувати цю комаху-прибульця? – Ви маете на увазi вид, тип i таке iнше? – Саме так, – пiдтвердив Мiн. – Цей зразок, знайдений у земних умовах, вiднесли б до класу рiвноногих i до однiеi групи з двома тисячами рiзноманiтних типiв вошей. – Вошей? – перепитала Рейчел. – Але ж знайдена комаха величезна! – Таксономiя не враховуе розмiр тварини. Хатнi кiшки i тигри – близькi родичi. Зразки класифiкують вiдповiдно до iх фiзiологii. А з цiеi точки зору наш зразок, поза сумнiвом, належить до групи вошей: ось погляньте – вiн мае пласке тiло, сiм пар нiг i репродуктивну сумку, тобто е абсолютно iдентичним лiсовим вошам, гнойовим жукам i подiбним близьким родичам. Іншi ж скам’янiлостi ясно вiдображають бiльш специфiчну… – Іншi скам’янiлостi? Мiн здивовано поглянув на Коркi й Толланда. – Вона що, не знае? Толланд похитав головою. Очi Мiна вмить спалахнули ентузiазмом. – Мiс Секстон, виявляеться, ви ще не чули найцiкавiшого. – Є й iншi скам’янiлi рештки, – втрутився в розмову Марлiнсон, прагнучи перехопити iнiцiативу в Мiна, – причому дуже багато. Коркi швидко витягнув великий конверт, видобув з нього складену роздрукiвку рентгенiвського знiмка й поклав ii на стiл перед Рейчел. – Просвердливши отвори, ми занурили в метеорит рентгенiвську камеру. Ось графiчне зображення поперечного перетину. Рейчел уважно подивилася на роздрукiвку, що лежала перед нею. Й одразу ж сiла, щоб не впасти. Тривимiрний перетин метеорита виявився буквально нашпигований вiдбитками. – Палеонтологiчнi рештки зазвичай зустрiчаються в значнiй концентрацii, – вiдзначив Мiн, – завдяки тому, що зсуви часто накривають масовi скупчення органiзмiв – iхнi гнiзда i навiть цiлi популяцii. Коркi посмiхнувся: – Ми дотримуемося думки, що скупчення комах у метеоритi е гнiздом. – І вiн показав на одного жука на роздрукiвцi: – Ось матка. Рейчел придивилася до жука, про якого йшлося, i аж рот роззявила вiд подиву. Цей жук був близько двох футiв завдовжки. – Нi фiга собi, еге ж? – зауважив Коркi. Рейчел отетерiло кивнула, уявивши, як вошi завбiльшки з кота чимчикують якоюсь далекою планетою. – На нашiй Землi, – зазначив Мiн, – жуки залишаються порiвняно невеликими, оскiльки iм не дае рости сила тяжiння. Вони не можуть вирости бiльшими, нiж iм дозволяе iхнiй зовнiшнiй скелет. Проте цiлком можна уявити, що на планетi з меншою гравiтацiею комахи здатнi досягти набагато бiльших розмiрiв. – Лишень уявiть собi, що за вами женеться комарик завбiльшки з яструба, – пожартував Коркi, забираючи у Рейчел камiнь з вiдбитком i опускаючи його собi в кишеню. Мiн невдоволено насупився. – Краще б ти не цупив зразки! – напiвжартома-напiвсерйозно сказав вiн. – Заспокойся! У нас цього добра ще вiсiм тонн, – вiдказав Марлiнсон. Аналiтичний розум Рейчел ледь встигав перетравлювати одержану iнформацiю. – Яким же чином життя з глибокого космосу може бути настiльки схожим на земне? Я маю на увазi вашi слова про те, що цi жуки вiдповiдають нашiй дарвiнiвськiй класифiкацii. – Повнiстю вiдповiдають, – пiдтвердив Коркi. – Хочете вiрте, хочете нi, але багато астрономiв провiщали, що позаземне життя виявиться дуже схожим на життя тут, на Землi. – Але чому? – наполягала Рейчел. – Цi комахи потрапили сюди з абсолютно iнакшого середовища! – Панспермiя, – мовив Марлiнсон. – Прошу? – Згiдно з теорiею панспермii, життя на Землю потрапило з iншоi планети. Рейчел звелася на ноги. Щось я взагалi нiчого не розумiю. Коркi обернувся до Толланда: – Майку, продовжуй! Ти ж у нас головний спец iз первiсного океану. Толланд, здавалося, був радий пiдхопити розмову. – Колись життя на Землi не було, Рейчел. А потiм раптово, наче за одну нiч, воно з’явилося. Багато бiологiв вважають, що такий вибух виявився результатом iдеального поеднання елементiв у первiсних морях. Проте нам так i не вдалося вiдтворити цю ситуацiю в лабораторних умовах, а тому богослови вхопилися за наш провал як за доказ iснування вищих сил, Божественного Провидiння. Вони стверджували, що життя не могло iснувати, поки Бог не доторкнувся до первiсного океану i не вдихнув у нього життя. – Але ми, астрономи, – заявив Коркi, – запропонували iнше пояснення раптового вибуху життя на Землi. – Панспермiя, – повторила Рейчел, тепер уже розумiючи, про що йдеться. Вона i ранiше чула про теорiю панспермii, але не знала, як вона називаеться. – Згiдно з цiею теорiею, життя – це наслiдок падiння метеорита в первiсний океан, у результатi якого на Землi з’явилися першi мiкроорганiзми. – Абсолютно точно! – прокоментував Коркi. – І там вони почали множитися i розвиватися. – А якщо це вiдповiдае дiйсностi, – продовжила Рейчел, – то форми, якi iснували до появи життя на Землi i поза нею, мають бути iдентичними земним. – І знову – прямо в точку. Панспермiя, подумки повторила Рейчел, i досi насилу уявляючи собi потенцiйнi наслiдки почутого. – Отже, цi скам’янiлостi пiдтверджують не тiльки те, що життя iснуе десь iще у Всесвiтi, вони практично пiдтверджують теорiю про панспермiю… тобто про те, що життя було занесене до нас звiдкись iззовнi. – І знову правильно! – енергiйно кивнув Коркi. – Ми всi запросто можемо виявитися iнопланетянами. Вiн приставив руки до голови у виглядi двох антен, скосив очi i висолопив язика, зображуючи комаху – прибульця з космосу. Толланд подивився на Рейчел i зворушливо усмiхнувся: – А цей хлопець е вершиною нашоi еволюцii. 25 Рейчел Секстон простувала житлосферою в замрiяному настроi; ii супроводжували Майкл Толланд i Коркi, а Мiн iшов трохи позаду. – З вами все гаразд? – поцiкавився Толланд. Рейчел поглянула на нього i слабко всмiхнулася: – Так, спасибi, все нормально. Просто… так багато всього звалилося. Вона подумки повернулася до сумнозвiсного вiдкриття НАСА 1996 року пiд кодовою назвою ALH84001. Воно стосувалося метеорита з Марса, який, на думку космiчноi агенцii, мiстив скам’янiлi слiди бактерiй. Проте буквально за кiлька тижнiв пiсля трiумфальноi прес-конференцii, влаштованоi керiвництвом НАСА, кiлька незалежних учених висунули переконливий доказ, що «слiди життя», виявленi в каменi, насправдi були не бiльш нiж результатом земного забруднення. Довiра до НАСА зазнала важкого удару. Газета «Нью-Йорк таймс» негайно скористалася цим i саркастично переробила абревiатуру цiеi органiзацii: НАуково Сумнiвна Агенцiя. У тому ж самому виданнi, яке надрукувало спростування вчених, палеобiолог Стiвен Джей Гулд узагальнив проблему ALH84001, вказавши на той факт, що аргументи НАСА мали швидше хiмiчний та логiчний характер i не були «предметними», як, наприклад, цiлком недвозначнi кiстка чи панцир. Але тепер не залишалося анiнайменшого сумнiву, що НАСА вдалося нарештi виявити найнадiйнiшi докази. Жоден, навiть найбiльш скептично налаштований учений не змiг би виступити зi спростуванням цих скам’янiлих решток. НАСА вже не роздувала якiсь незрозумiлi й туманнi домисли, не намагалася будувати свою аргументацiю на основi збiльшених фотографiй нiбито виявлених мiкроскопiчних бактерiй. Агенцiя надавала справжнiсiнькi зразки метеорита, у яких неозброеним оком можна розгледiти вiдбитки бiологiчних органiзмiв. Не абищо, а воша з фут завдовжки! Рейчел мимоволi усмiхнулася: пiдлiтком вона обожнювала пiсню Девiда Боуi, у якiй iшлося про «павукiв з Марса». Хто б мiг подумати, що слова цiеi поп-зiрки, бiсексуала з Британii, виявляться пророчими, провiщатимуть славний момент астрофiзики? Поки Рейчел слухала знайомi акорди, що лунали в ii головi, з нею порiвнявся Коркi Марлiнсон: – Ну що, Майк уже встиг похвалитися своiм документальним фiльмом? – Ще нi, – зiзналася Рейчел, – але я iз задоволенням послухаю його. Коркi поплескав Толланда по плечу: – Вперед, вундеркiнде! Розкажи iй, чому президент вирiшив, що про цей найважливiший для iсторii науки момент розповiсть усьому свiтовi саме така телезiрка, як ти, – у ластах, масцi i з дихальною трубкою! – Коркi, я тебе благаю! – Ну добре, тодi поясню я, – мовив той, втискуючись мiж Рейчел i Майком. – Як ви, можливо, знаете, мiс Секстон, сьогоднi увечерi президент влаштовуе прес-конференцiю, щоб розповiсти всьому свiту про метеорит. А оскiльки значна частина людства складаеться з недоумкiв, то пан президент i попросив Майка стати поряд i все популярно роз’яснити. – Я дуже вдячний тобi, Коркi, – не витримав Толланд, – дуже мило з твого боку. – Вiн поглянув на Рейчел. – Насправдi Коркi хоче сказати, що, позаяк це питання е таким складним, президент цiлком справедливо вирiшив, що невеликий документальний фiльм про метеорит допоможе зробити iнформацiю доступнiшою для пересiчних американцiв. На жаль, далеко не всi нашi спiвгромадяни встигли одержати вчений ступiнь з астрофiзики. – Знаете, – знову пустив шпильку Марлiнсон, – я нещодавно дiзнався ось про що: президент нашоi краiни – пристрасний прихильник програми «Дивовижнi моря». – Жартiвливо засмучуючись, вiн похитав головою. – Уявляете, Зак Гернi, лiдер вiльного свiту, примушуе секретарку записувати серii на вiдео, а потiм розслабляеться пiсля напруженого трудового дня. Толланд знизав плечима: – Що я можу на це сказати? Тiльки те, що пан президент мае добрий смак. Рейчел почала розумiти, наскiльки хитромудрим був план президента. Полiтика – це вмiння грати на засобах масовоi iнформацii, i Рейчел уже уявляла собi той iнтерес та наукову достовiрнiсть, якi забезпечить прес-конференцii поява на телеекранi популярного ведучого Майкла Толланда. Для реалiзацii свого блiцкригу та реабiлiтацii НАСА Зак Гернi залучив iдеальну людину. Скептики опиняться у скрутному становищi. І iм буде важко поставити пiд сумнiв наведену президентом iнформацiю, якщо ii пiдтвердять кiлька найбiльш шанованих у краiнi учених i популярний телеведучий. Марлiнсон пояснив: – Майк уже зняв сюжети про всiх нас, цивiльних, а також про бiльшiсть фахiвцiв НАСА. І ставлю на кiн свою Нацiональну премiю: наступна в його списку – ви. Рейчел обернулася до нього i змiряла поглядом: – Я? Та що ви кажете? Мене нiхто на це не уповноважував, до того ж я працiвник розвiдувального вiдомства. – Тодi чому президент вас сюди прислав? – Вiн менi ще не пояснив. Марлiнсон ехидно усмiхнувся. – А ви розвiдниця-зв’язкiвка Бiлого дому? Займаетеся аналiзом та пiдтвердженням поточноi iнформацii, еге ж? – Так. Але до науки я не маю жодного стосунку. – До того ж ви ще й дочка людини, яка примудрилася всю свою виборчу кампанiю побудувати на критицi НАСА за ii марнотратство? Рейчел вiдчула, що насуваеться шторм. – Вам доведеться визнати, мiс Секстон, – вступив у розмову Мiн, – що ваша участь у фiльмi додала б йому чимало науковоi переконливостi. Якщо президент прислав вас сюди, то, найпевнiше, йому потрiбна ваша участь – у тiй або iншiй формi. Рейчел знову пригадала слова Вiльяма Пiкерiнга, якого непокоiло те, що ii спробують використати проти власноi волi. Толланд поглянув на годинник. – Нам треба поспiшати, – промовив вiн, прямуючи до центру житлосфери. – Невдовзi розпочнеться. – Розпочнеться що? – поцiкавилася Рейчел. – Вилучення. НАСА збираеться пiдняти метеорит на поверхню. Це вiдбудеться з хвилини на хвилину. – Що, цi хлопцi насправдi витягують камiнчик вагою вiсiм тонн iз шару льоду завтовшки двiстi футiв? Коркi аж засяяв. – Невже ви думали, що НАСА збираеться залишити таку знахiдку там, де вона лежить бозна-скiльки, прихована льодами? – Та нi, але ж… – розгублено мовила Рейчел, пригадавши, що не бачила в житлосферi якихось ознак присутностi важкого пiдйомного устаткування. – Але ж яким чином вона збираеться це зробити? Коркi гордо задер носа: – Без проблем. Адже тут сила-силенна вчених-ракетникiв! – Не мели дурниць! – пхикнув Мiн i поглянув на Рейчел. – Доктор Марлiнсон просто дуже любить вiшати людям локшину на вуха. А правда полягае в тому, що кожному тут дали завдання – придумати найкращий спосiб витягнути метеорит. І, звичайно, винахiдник найефективнiшого розв’язання – доктор Менгор. – Я не знайома з доктором Менгором. – Це гляцiолог з Унiверситету Нью-Гемпширу, – пояснив Толланд. – Четвертий i останнiй з незалежних учених, зiбраних тут президентом. Мiн мае рацiю: саме Менгор найкраще вдалося все розрахувати. – Добре, – зацiкавилася Рейчел. – І що ж саме запропонував цей хлопець? – Не хлопець, – виправив Мiн, явно знiяковiвши. – Доктор Менгор – жiнка. – Ну, це ще треба довести, – пробурчав Марлiнсон. І кинув погляд на Рейчел: – До речi, доктор Менгор вас незлюбить, це точно. Толланд сердито зиркнув на Коркi. – Неодмiнно! – пiдтвердив той. – Конкуренцiя iй зовсiм не сподобаеться. Рейчел розгубилася. – Вибачте… Про яку конкуренцiю йдеться? – Не зважайте на нього, – порадив Толланд. – На жаль, Нацiональний науковий комiтет чомусь не звернув уваги на той факт, що Марлiнсон – просто бовдур. Ви з доктором Менгор чудово порозумiетеся. Вона прекрасний фахiвець i вважаеться одним з найавторитетнiших гляцiологiв свiту. Панi Менгор навiть кiлька рокiв прожила в Антарктицi, дослiджуючи рух льодовикiв. – Дивно, – зауважив Коркi, – а я чув, що унiверситет вибив грант i вiдправив ii подалi, в льоди, щоб у студмiстечку хоч ненадовго запанували мир та спокiй. – А чи знаете ви, – вiдрiзав Мiн, явно зачеплений за живе цим зауваженням, – що доктор Менгор там мало не загинула? Вона заблукала пiд час бурi i аж п’ять тижнiв харчувалася самим тюленячим жиром, поки ii не знайшли! Єхидний Коркi пошепки зазначив, звернувшись до Рейчел: – Наскiльки я знаю, нiхто ii особливо i не шукав. 26 Зворотна подорож на лiмузинi вiд студii до офiсу Секстона здалася Габрiель Еш довшою, нiж зазвичай. Сам же сенатор сидiв напроти асистентки, неуважно дивлячись у вiкно i вочевидь упиваючись своею перемогою на теледебатах. – Додумалися – на денне кабельне шоу прислали Тенч, – пiдсумував вiн нарештi, поглянувши на супутницю з чарiвливою усмiшкою. – Схоже, Бiлий дiм впадае в панiку. Габрiель лише кивнула, не бажаючи починати обговорення. Вона помiтила, що, коли Марджорi йшла зi студii, обличчя старшого радника виражало неприховане задоволення. І це змушувало нервуватися. У Секстона задзвонив стiльниковий телефон, i вiн полiз у кишеню. Як i бiльшiсть полiтикiв, сенатор мав цiлу iерархiю телефонних номерiв, за якими його можна було знайти, – залежно вiд ступеня важливостi того, хто дзвонив. Нинiшнiй абонент, поза сумнiвом, перебував у перших рядках списку; дзвiнок пройшов по особистiй лiнii Секстона, по тому номеру, на який не насмiлювалася телефонувати навiть Габрiель. – Сенатор Седжвiк Секстон слухае, – проспiвав вiн солодко, тiшачись звучанням власного iменi. Крiзь шум двигуна Габрiель не розчула, що говорив спiврозмовник сенатора, але Седжвiк став напружено вслухатися, а потiм з ентузiазмом вiдповiв: – Фантастика! Я такий радий, що ви зателефонували! О шостiй? Чудово. Я маю тут, у Вашингтонi, квартиру. Приватну. Зручну. Адресу ви знаете? От i добре. Чекаю зустрiчi. До вечора. Секстон вимкнув телефон, i на його обличчi з’явився самовдоволений вираз. – Новий прихильник Секстона? Чи прихильниця? – поцiкавилася Габрiель. – Вони множаться, як гриби пiсля дощу, – вiдповiв сенатор. – А цей хлопець – велике цабе. – Я й не сумнiвалася. Ви зустрiчаетеся у вас удома? – Сенатор дорожив затишком вашингтонськоi квартири, як той лев, що захищае свою останню схованку. Секстон знизав плечима. – Так. Доведеться пiдключити особистий фактор. Ця людина мае чималий вплив. Ви ж знаете, що менi необхiдно встановлювати й особистi зв’язки. Усе впираеться в довiру. Габрiель кивнула, розгортаючи щоденник сенатора. – Занести його в розклад? – Та нi, не варто. Я все одно планував провести сьогоднiшнiй вечiр удома. Габрiель знайшла потрiбну сторiнку i побачила, що рукою сенатора вже зроблена позначка – жирнi букви «П. В.». Це могло означати i «приемний вечiр», i «приватну вечiрку», i «послати всiх» подалi. Визначити точнiше змiст цього скорочення було неможливо. Час вiд часу сенатор призначав такий «П. В.», щоб занишкнути у власнiй квартирi, вiдiмкнути всi телефони i робити те, що любив понад усе, – цмулити брендi зi старими приятелями i вдавати, що на сьогоднiшнiй вечiр вiн забув про полiтику. Габрiель зi здивуванням поглянула на сенатора: – Невже ви збираетеся дозволити бiзнесу вiдняти у вас наперед запланований особистий час? Оце так! – Хлопцевi просто поталанило втиснутися у шпарину, коли я маю ввечерi трохи вiльного часу. Трохи з ним поговорю. Послухаю, що вiн скаже. Секретарцi хотiлося запитати, хто ж ця таемнича людина, проте Секстон навмисне уникав чiткоi вiдповiдi. А Габрiель уже навчилася не пхати носа куди не слiд. Вони звернули з окружноi дороги i попрямували до офiсу Секстона. Габрiель знову поглянула на позначену рукою сенатора сторiнку щоденника, i раптом у неi виникло химерне вiдчуття, що бос чекав цього дзвiнка. 27 На льоду посеред житлосфери НАСА вивищувалася конструкцiя на трьох опорах заввишки вiсiмнадцять футiв, зроблена з комбiнованого риштування. Вона скидалася на щось середне мiж нафтовою вишкою та неоковирною моделлю Ейфелевоi вежi. Рейчел уважно розглядала споруду, i iй було невтямки – як за допомогою цiеi штуки можна дiстати гiгантський метеорит? Пiд конструкцiею до металевих пластин, що стирчали з льоду, важкими болтами було прикручено кiлька лебiдок. Металевi троси спускалися у вузькi, просвердленi в кризi отвори. Кiлька дебелих спiвробiтникiв НАСА по черзi обертали лебiдки. З кожним зусиллям троси у просвердлених отворах пiднiмалися на кiлька дюймiв, наче чоловiки витягували корабельний якiр. «Я чогось явно не розумiю», – подумала Рейчел, пiдiйшовши разом з iншими до свердловин. – Вирiвняйте тягу, чорт забирай! – пролунав неподалiк гучний жiночий голос, що звучав з мелодiйнiстю механiчноi пилки. Рейчел озирнулася i побачила невисоку жiнку в яскраво- жовтому комбiнезонi, заляпаному мастилом. Вона стояла спиною до глядачiв, проте не залишалося сумнiвiв, що саме вона керуе ходом усiеi операцii. Роблячи якiсь позначки на планшетi, жiнка бiгала назад-вперед, немов розлючений буровий майстер. – Тiльки не кажiть, що втомилися, ви ж не жiнки! Коркi подав голос: – Агов, Норо! Кидай командувати хлопцями з НАСА i йди краще пофлiртуй зi мною! Жiнка навiть не обернулася до нього. – Це ти, Марлiнсоне? Твiй писклявий голосок я впiзнаю будь-де. Приходь, коли досягнеш статевоi зрiлостi! Коркi обернувся до Рейчел: – Нора, як завжди, зiгрiвае нас своiм шармом. – Я все чую, космонавте, – огризнулася доктор Менгор, не вiдриваючись вiд планшета. – А якщо ти зараз свердлиш поглядом моi сiдницi, то зважай, що цi полярнi штани додають фунтiв тридцять ваги, не менше. – Нема проблем, – заспокоiв Марлiнсон, – мене зводить з розуму зовсiм не твоя товстелезна, як у сибiрського мамонта, дупа, а твоя приваблива й доброзичлива натура! – Йди пiд три чорти! Коркi розсмiявся. – Маю для тебе надзвичайну новину, Норо. Схоже, ти не едина жiнка, яку завербував президент. – Чорт, звичайно ж нi! Адже вiн ще й тебе завербував. Толланд вирiшив втрутитися. – Норо! У тебе знайдеться хвилинка, щоб з деким познайомитися? Зачувши голос телезiрки, Нора вiдразу ж кинула писати й обернулася. Суворий вираз умить зник з ii обличчя. – Майку! – Вона радiсно кинулася йому назустрiч. – Давно я тебе не бачила! Аж кiлька годин! – Я фiльм редагував. – Ну i як мiй сюжет? – Ти маеш чарiвний вигляд. – Вiн використовував спецефекти, – докинув Коркi. Нора проiгнорувала цю ремарку, бо дивилася на Рейчел з люб’язною, але холодною посмiшкою. А потiм перевела погляд на Толланда. – Сподiваюся, ти не кепкуеш з мене, Майку? Мужне обличчя Толланда чомусь спалахнуло нiяковим рум’янцем, коли вiн вiдрекомендовував жiнок одну однiй. – Норо, хочу познайомити тебе з Рейчел Секстон. Мiс Секстон працюе в розвiдувальнiй службi, а тут опинилася на прохання президента. Їi батько – сенатор Седжвiк Секстон. На обличчi Нори з’явилося сум’яття. – Не хочу навiть удавати, нiби розумiю, що тут до чого. – Нора подала Рейчел руку, так i не знявши рукавичку. Їi рукостискання не вiдрiзнялося щирiстю. – Ласкаво просимо на вершину свiту. Рейчел посмiхнулася. – Спасибi. Їi здивувало, що Нора Менгор, попри свiй гучний та рiзкий голос, виявилася миловидною i пустотливою жiнкою. Коротко пiдстрижене й акуратно укладене каштанове волосся з сивиною, великi очi дивляться уважно i ясно, немов два крижанi кристали. Рейчел iмпонувала сталева упевненiсть, яка вiдчувалася в цiй жiнцi. – Норо, – звернувся до неi Толланд, – знайдеш пару хвилин, щоб роз’яснити Рейчел, чим ви тут займаетеся? Нора здивовано звела брови: – А ви вже звете одне одного на iм’я? Ой-ой! Марлiнсон аж застогнав. – Майку, я тебе попереджав! Нора Менгор органiзувала Рейчел екскурсiю довкола вежi, а Толланд i решта чимчикували позаду, розмовляючи. – Бачите цi отвори в льоду, просто пiд триногою? – запитала Нора, показуючи пiд ноги. Їi початкову холодну стриманiсть змiнила гарячкова пристрасть, бо вона, вочевидь, любила свою роботу. Рейчел кивнула, уважно роздивляючись отвори в кризi. Кожна з дiрок мала в дiаметрi приблизно фут, i в нiй виднiвся сталевий трос. – Отвори залишилися ще з того часу, коли ми тут висвердлювали зразки породи i робили рентгенiвськi знiмки метеорита. Тепер ми використовуемо iх як входи для потужних гвинтiв, якi ми опустили крiзь порожнi шахти i всвердлили в метеорит. Закрiпивши гвинти, ми в кожну з дiрок спустили мiцний плетений трос приблизно двiстi футiв завдовжки, прикрiпили до гвинтiв могутнiми гаками i зараз просто пiднiмаемо метеорит лебiдками. Знадобиться кiлька годин, щоб цi хлопцi-молодцi витягнули його на поверхню. І вiн пiднiмаеться, хоча й повiльно. – Здаеться, я не все розумiю, – зiзналася Рейчел. – Метеорит лежить пiд тисячами тонн льоду. Як же ви його пiднiмаете? Нора показала на вершину конструкцii, звiдки вертикально, зверху вниз, свiтив тонкий яскраво-червоний промiнь. Рейчел i ранiше його бачила, але вирiшила, що це оптичний iндикатор, який вказуе точне мiсце, де розташовуеться метеорит. – Напiвпровiдниковий лазер на арсенiдi галiю, – пояснила Нора. Рейчел уважно придивилася до променя i нарештi помiтила, що вiн встиг пропекти крихiтний отвiр у кризi i тепер свiтив униз, у крижанi глибини. – Це дуже гарячий промiнь, – мовила Нора. – Ми поступово нагрiваемо метеорит, у мiру того як вiн пiднiмаеться нагору. Рейчел нарештi збагнула просту генiальнiсть плану, який замислила ця жiнка. Нора просто спрямувала лазерний промiнь униз, розтоплюючи лiд i нагрiваючи сам метеорит. Камiнь був надто щiльним, щоб лазер мiг розплавити його, але вiн вбирав у себе його тепло, поступово стаючи достатньо гарячим для того, щоб розтопити лiд навколо. Вiн сам прокладав собi шлях на поверхню. А лiд, що танув над метеоритом, водою стiкав униз, заповнюючи шахту. Як гарячий нiж, що проходить крiзь замерзлий брусок масла. Нора кивнула на людей бiля лебiдок: – Генератори не витримують такоi напруги, ось я i використовую людську силу. – Дурницi! – весело вiдгукнувся один iз робiтникiв. – Вона поставила нас сюди просто тому, що любить дивитися, як ми iшачимо. – Заспокойся, – вiдказала Нора. – Ви, знiженi хлоп’ята, два днi скаржилися на холод. От я вас i зiгрiла. А тепер – крутiть! Робiтники розсмiялися. – А навiщо цi пiлони? Рейчел показала на кiлька помаранчевих дорожних конусiв, установлених навколо вежi начебто абсолютно довiльно. Такi самi конуси Рейчел бачила i довкола самого купола. – Найважливiший iнструмент гляцiолога, – пояснила Нора. – Ми звемо iх «ССЗН». Ця абревiатура означае «Стань сюди i зламай ногу». Вона пiдняла один iз конусiв. Пiд ним виявився круглий отвiр, що, немов бездонний колодязь, iшов углиб льодовика. – Сюди краще не ступати. – Нора поставила конус на мiсце. – Ми свердлили цi дiрки по всьому льодовику, щоб вивчити склад товщин льоду. Як i в археологii, час, упродовж якого об’ект лежав прихованим вiд очей, визначаеться глибиною, на якiй його виявили. Що глибше залягае камiнь, то довше вiн там лежить. Так само, коли щось раптом знаходять пiд товщею льоду, можна встановити, коли це «щось» туди потрапило, за кiлькiстю криги зверху. А щоб упевнитися в точностi показникiв, ми вимiрюемо й товщину сусiднiх дiлянок. Таким чином упевнюемося, що лiд однорiдний, тобто не зруйнований землетрусами, стисненнями, обвалами i тому подiбними катаклiзмами. – І яким же виявився цей льодовик? – Абсолютно бездоганним, – вiдповiла Нора. – Цiлiсний монолiт. Анi розломiв, анi льодових завихрень. Такi метеорити ми називаемо статичними об’ектами. І лежить вiн тут неторканим та неушкодженим вiд того самого моменту, як приземлився, – з 1716 року. Рейчел була в захватi. – Ви дiзналися точний рiк падiння? Здавалося, Нору здивувало це запитання. – Чорт забирай, так! Для того мене сюди i покликали. Я ж умiю «читати» лiд. – І вона показала на акуратний штабель трубок льоду. Кожен iз цих прозорих стовпiв був помiчений оранжевою биркою. – Ось цi льодовi палицi е цiнними геологiчними зразками. – Вона пiдвела Рейчел до «труб». – Якщо придивитися уважно, можна побачити окремi шари льоду. Нахилившись, гостя дiйсно змогла розгледiти, що стовпи складаються з фрагментiв, якi рiзняться i прозорiстю, i вiдтiнком. Навiть товщина шарiв була дуже рiзною – вiд кiлькох мiлiметрiв до п’яти сантиметрiв. – Узимку на шельфовий лiд падае снiг, – пояснила Нора, – а навеснi вiдбуваеться часткове танення. Тому кожен сезон додае новий компресiйний шар. Ми починаемо зверху, з останньоi зими, i робимо зворотнiй вiдлiк. – Наче кiльця на деревах? – Не все так просто, мiс Секстон. Не забувайте, що нам доводиться вимiрювати сотнi футiв нашарувань. Необхiдно звiрятися з клiматичними маркерами, щоб не наробити помилок. А такими маркерами е звiти про кiлькiсть опадiв, вiдомостi про забруднення повiтря i тому подiбна iнформацiя. До них пiдiйшов Толланд з колегами. Майкл усмiхнувся Рейчел. – Вона знае багато цiкавого про лiд, еге ж? Дивно, але Рейчел зрадiла, побачивши його. – Так, вона надзвичайно цiкава жiнка. – До речi, – кивнув Толланд, – доктор Менгор мае рацiю стосовно 1716 року. НАСА вирахувала такий самий рiк удару метеорита об землю ще задовго до того, як ми тут з’явилися. А доктор Менгор свердлила своi отвори, вивчала зразки i дiйшла того ж висновку, пiдтвердивши результати космiчноi агенцii. Рейчел була неймовiрно вражена. – І до речi, – зауважила Нора, – саме 1716 року спостерiгачi бачили яскраву кулю в небi над пiвнiччю Канади. Цей випадок увiйшов до iсторii пiд назвою «Юнгерсольське падiння», на честь людини, яка багато займалася його дослiдженням. – Отже, – додав Коркi, – вiдповiднiсть мiж зафiксованою iсториками датою i датою, встановленою експериментальним шляхом, свiдчить про те, що наш камiнь – шматок того самого метеорита, падiння якого було зареестровано 1716 року. – Докторе Менгор! – покликав один з робiтникiв. – Уже видно гаки. – Екскурсiю закiнчено, хлопцi, – заявила Нора. – Настае момент iстини. – Вона схопила складаний стiлець, видерлася на нього i щосили закричала: – Всiм сюди! За п’ять хвилин витягуемо! Усi науковцi, що перебували в куполi, наче пiддослiднi собаки Павлова, що реагують на дзвiнок до обiду, кинули своi справи i поквапилися до зони витягання. Нора Менгор стала руки в боки i обвела поглядом своi володiння. – Ну що ж, пiдiймаймо «Титанiк»! 28 – Швидше вiдiйдiть! – заволала Нора, пробиваючись крiзь дедалi бiльший натовп. Робiтники розосередилися. Нора командувала процесом i явно грала на публiку, перевiряючи натяг тросiв та правильнiсть iх крiплення. – Вiра! – крикнув один iз працiвникiв НАСА. Чоловiки натягнули лебiдки – i троси вилiзли з отворiв iще на шiсть дюймiв. Троси рухалися догори, i Рейчел вiдчула, як натовп мимоволi потроху сунеться вперед, передчуваючи велику подiю. Коркi й Толланд стояли поруч i скидалися на малят, що прийшли подивитися на рiздвяну ялинку. З протилежного боку отвору з’явилася масивна фiгура керiвника НАСА Лоуренса Екстрома; вiн зайняв зручне мiсце i почав спостерiгати за витягуванням метеорита. – Гаки! – заволав один iз працiвникiв НАСА. – Бачу гаки! Сталевi срiблястi троси, що пiднiмалися крiзь свердловини, поступилися мiсцем жовтим ланцюгам. – Ще шiсть футiв! Не розгойдуйте! Тримайте рiвно! Бiля вежi з риштуванням запала напружена тиша, неначе глядачi, як на спiритичному сеансi, очiкували появи якогось божественного привида, – усi нетерпляче чекали, коли з’явиться метеорит. І Рейчел побачила його. Крiзь шар льоду, що дедалi тоншав, почали проступати невиразнi обриси метеорита. Вiн був довгастим i темним. – Тримайте мiцнiше! – заволав якийсь iнженер. Чоловiки налягли на лебiдки, i риштування заскрипiло. – Залишилося п’ять футiв! Зберiгайте рiвномiрнiсть натягу! Рейчел побачила, як лiд над метеоритом береться пухирцями, немов черево тварини, яка ось-ось мае народити. На вершечку цього пагорбка, у тому мiсцi, де входив промiнь лазера, отвiр почав танути i швидко розширюватися. – Шийка матки розширилася! – крикнув якийсь дотепник. – Дев’ятсот сантиметрiв! Тишу порушив напружений смiх. – Годi, вимикайте лазер! Хтось клацнув вимикачем – i промiнь зник. І сталося давно очiкуване. Неначе якесь древне божество, що з’являеться у вогнi та клубах диму, велетенський камiнь вийшов на поверхню в клубах пари. Крiзь неi проглядав об’емистий предмет, що виринув iз льоду. Робiтники, якi працювали з лебiдками, напружилися ще сильнiше – i нарештi увесь камiнь звiльнився вiд залишкiв криги i загойдався на тросах над глибочезною шахтою. З гарячого метеорита стiкала вода. Рейчел заворожено зацiпенiла. Перед нею на тросах погойдувався мокрий метеорит, i його шершава поверхня виблискувала у свiтлi флуоресцентних ламп; вона була обвуглена та зморщена, вiд чого метеорит нагадував скам’янiлий гiгантський чорнослив. З одного боку камiнь був рiвний та гладенький; вочевидь, ця його частина вiдшлiфувалася тертям об повiтря, коли вiн входив у щiльнi шари атмосфери. Дивлячись на обвуглену кору плавлення, Рейчел уявила, як метеорит снопом полум’я несеться до Землi, неначе стрiмка ракета. Неймовiрно, але це сталося аж триста рокiв тому. А тепер ця спiймана космiчна тварина висiла на тросах, а з ii тiла скрапувала вода. Полювання скiнчилося. І тiльки цiеi митi Рейчел збагнула всю драматичнiсть та значущiсть подii, свiдком якоi вона стала. Предмет, який висiв перед нею, був представником iншого свiту, вiддаленого вiд Землi на багато мiльйонiв миль. А всерединi цього предмета мiстилися свiдчення – та якi там свiдчення – докази! – того, що людина у Всесвiтi не самотня. Здавалося, всiх умить захопила ейфорiя, i натовп вибухнув вiтальними криками та аплодисментами. Навiть директор НАСА – i той, здавалося, пiддався загальному пiднесенню. Вiн плескав колег по спинах i вiтав iз успiхом. Спостерiгаючи цю картину, Рейчел раптом вiдчула гордiсть за НАСА. Останнiм часом космiчнiй агенцii не щастило. Та нарештi все змiнилося. І НАСА заслужила цей момент слави. Зяючий отвiр посеред житлосфери скидався на невеличкий плавальний басейн. Поверхня талоi води в цьому озерцi двiстi футiв завглибшки трохи похлюпалася об крижанi стiнки, а потiм заспокоiлася. Лiнiя води в шахтi виявилася на цiлих чотири фути нижче вiд пружка – внаслiдок витягнення метеорита та властивостi льоду зменшуватися в об’емi пiд час танення. Нора Менгор негайно розставила довкола отвору пiлони ССЗН. Хоча його i було чiтко видно, який-небудь надмiру цiкавий iндивiд мiг пiдiйти занадто близько, послизнутися – i наразитися на велику небезпеку. Стiни басейну були з суцiльного льоду, без ручок та сходинок, тому вибратися з отвору самому було марною справою. До Нори Менгор нечутно пiдiйшов Лоуренс Екстром i мiцно потиснув iй руку. – Гарна робота, докторе Менгор. – Гадаю, газети не забудуть мене похвалити, – пожартувала вона. – Обов’язково похвалять. – Керiвник НАСА повернувся до Рейчел. Вигляд у нього був щасливий i безтурботний. – Ну що, мiс Секстон, ви, професiйний скептик, тепер переконалися? Рейчел не стримала усмiшки. – Точнiше було б сказати – я просто ошелешена. – От i добре. А тепер ходiмо зi мною. Рейчел пiшла слiдком за Екстромом через житлосферу до великого металевого ящика, що нагадував промисловий транспортний контейнер. Ящик був розфарбований камуфляжними кольорами i мав трафаретний напис «ППСЗ». Конец ознакомительного фрагмента. Текст предоставлен ООО «ЛитРес». Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=40102656&lfrom=688855901) на ЛитРес. Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.