Сплячі красуні

Сплячi красунi Оуэн Кинг Стивен Кинг У майбутньому – настiльки реальному й близькому, наскiльки це можливо – жiнки, лягаючи спати, занурюються в липкий бiлий кокон. Якщо оболонку, що покривае iхнi голови, пошкодити i розбудити iх, вони стають дикими та неймовiрно жорстокими. Коли жiнки засинають, то опиняються в iншому, кращому мiсцi, де пануе гармонiя, а конфлiкти трапляються вкрай рiдко. Таемнича Євка Блек мае стiйкий iмунiтет до сонноi хвороби. Чи можна вивчити ii медичну аномалiю? Або вона демон, якого потрiбно вбити? Люди роздiлилися на ворожi угруповання. Члени одного з них хочуть убити Євку, а другого – врятувати ii. Третi, користуючись хаосом, мстяться новим ворогам. Раптово чоловiчий свiт накривае жага насильства. Обережно! Ненормативна лексика! Стiвен Кiнг, Овен Кiнг Сплячi красунi На спомин Сандри Бленд[1 - Sandra Bland – 28-рiчна чорна жiнка, яку в липнi 2015 року брутально заарештували в Техасi за дрiбне порушення правил дорожнього руху, за три днi ii знайшли повiшеною в камерi мiсцевоi в’язницi, що викликало збурення по всiй краiнi; розслiдування цiеi справи ФБР показало самогубство, патрульному, який заарештував мiс Бленд, присудили рiк ув’язнення й заборону працювати в правоохоронних органах. (Тут i далi прим. перекл.)] Персонажi МІСТО ДУЛІНГ. АДМІНІСТРАТИВНИЙ ЦЕНТР ОКРУГУ ДУЛІНГ • Трумен «Трумi» Мейвезер, 26, куховар мету. • Тiффанi Джонс, 28, кузина Трумена. • Лiннi Марс, 40, Полiцiйний департамент Дулiнга, диспетчер. • Лайла Норкросс, 45, шеф Полiцiйного департаменту Дулiнга. • Джаред Норкросс, 16, учень Дулiнгськоi старшоi школи, син Лайли й Клiнта. • Антон Дубчек, 26, власник i виконавець робiт у ТОВ «Антон Басейновик». • Магда Дубчек, 56, мати Антона. • Френк Гiрi, 38, урядник контролю за тваринами, мiсто Дулiнг. • Ілейн Гiрi, 35, волонтерка в «Гудвiл»[2 - «Goodwill» – заснована 1902 року в Бостонi безприбуткова органiзацiя, що забезпечуе професiйну освiту та робочi мiсця для iнвалiдiв та iнших упослiджених осiб; фiнансуеться з широкоi мережi дешевих крамниць, де продають пожертвуванi речi.], дружина Френка. • Нана Гiрi, 12, шестикласниця Дулiнгськоi середньоi школи. • Стара Ессi, 60, бездомна жiнка. • Террi Кумс, 45, Полiцiйний департамент Дулiнга. • Рита Кумс, 42, дружина Террi. • Роджер Елвей, 28, Полiцiйний департамент Дулiнга. • Джессiка Елвей, 28, дружина Роджера. • Платина Елвей, восьмимiсячна дочка Роджера й Джессiки. • Рiд Берровз, 31, Полiцiйний департамент Дулiнга. • Лiен Берровз, 32, дружина Рiда. • Герi Берровз, 2, син Рiда й Лiен. • Дрю Т. Баррi, 42, з «Дрю Т. Баррi. Компанiя “Запорука”». • Верн Ренгл, 48, Полiцiйний департамент Дулiнга. • Елмор Перл, 38, Полiцiйний департамент Дулiнга. • Руп Вiтсток, 26, Полiцiйний департамент Дулiнга. • Вiлл Вiтсток, 27, Полiцiйний департамент Дулiнга. • Ден «Тримач» Трiтер, 27, Полiцiйний департамент Дулiнга. • Джек Албертсон, 61, Полiцiйний департамент Дулiнга (пенс.). • Мiк Наполiтано, 58, Полiцiйний департамент Дулiнга (пенс.). • Нейт Мак-Гi, 60, Полiцiйний департамент Дулiнга (пенс.). • Карсон «Грунтовний Краянин» Стразерс, 32, екс-учасник боксерського чемпiонату аматорiв «Золотi рукавички». • Джей Тi Вiтсток, 64, тренер футбольноi команди Дулiнгськоi старшоi школи. • Доктор Гарт Флiкiнджер, 52, пластичний хiрург. • Фрiц Мешаум, 37, механiк. • Баррi Голден, 47, адвокат. • Оскар Сiлвер, 83, суддя. • Мерi Пак, 16, учениця Дулiнгськоi старшоi школи. • Ерiк Бласс, 16, учень Дулiнгськоi старшоi школи. • Курт Мак-Лауд, 16, учень Дулiнгськоi старшоi школи. • Кент Дейлi, 16, учень Дулiнгськоi старшоi школи. • Вiллi Берк, 75, волонтер. • Доротi Гарпер, 80, пенсiонерка. • Маргарет О’Доннел, 72, сестра Гейл, пенсiонерка. • Гейл Коллiнз, 68, сестра Маргарет, секретарка дантиста. Мiсiс Ренсом, 77, пекарка. • Моллi Ренсом, 10, онучка мiсiс Ренсом. • Джоннi Лi Кронскi, 41, приватний детектив. • Джеймi Гавленд, 44, професор комунiкацii. • Євка Блек, на вигляд приблизно 30, невiдома. В’ЯЗНИЦЯ • Дженiс Котс, 57, директорка Дулiнгського виправного закладу для жiнок. • Лоренс «Лорi» Гiкс, 50, заступник директорки Дулiнгського виправного закладу для жiнок. • Ренд Квiглi, 30, офiцер, Дулiнгський виправний заклад для жiнок. • Ваннеса Лемплi, 42, офiцер, Дулiнгський виправний заклад для жiнок; чемпiонка Долини Огайо з армреслiнгу у вiковiй групi 35—42 у 2010 та 2011 рр. • Мiллi Олсон, 29, офiцер, Дулiнгський виправний заклад для жiнок. • Дон Пiтерз, 35, офiцер, Дулiнгський виправний заклад для жiнок. • Тiг Мерфi, 45, офiцер, Дулiнгський виправний заклад для жiнок. • Бiллi Веттермор, 23, офiцер, Дулiнгський виправний заклад для жiнок. • Скотт Х’юз, 19, офiцер, Дулiнгський виправний заклад для жiнок. • Бланш Мак-Інтай, 65, секретарка, Дулiнгський виправний заклад для жiнок. • Доктор Клiнтон Норкросс, 48, старший офiцер-психiатр, Дулiнгський виправний заклад для жiнок. • Джiнет Сорлi, 36, утримувана № 4582511-1, Дулiнгський виправний заклад для жiнок. • Рi Демпстер, 24, утримувана № 4602597-2, Дулiнгський виправний заклад для жiнок. • Кiттi Мак-Дейвiд, 29, утримувана № 4603241-2, Дулiнгський виправний заклад для жiнок. • Ейнджел Фiцрой, 27, утримувана № 4601959-3, Дулiнгський виправний заклад для жiнок. • Мора Данбартон, 64, утримувана № 4028200-1, Дулiнгський виправний заклад для жiнок. • Кейлi Ролiнз, 40, утримувана № 4521131-2, Дулiнгський виправний заклад для жiнок. • Нелл Сiгер, 37, утримувана № 4609198-1, Дулiнгський виправний заклад для жiнок. • Сiлiя Фрода, 30, утримувана № 4633978-2, Дулiнгський виправний заклад для жiнок. • Клодiя «Фiгура-Динамiт» Стiвенсон, 38, утримувана № 4659873-1, Дулiнгський виправний заклад для жiнок. РЕШТА • Ловелл «Малий Лов» Грайнер, 35, злочинець. • Мейнард Грайнер, 35, злочинець. • Мiкейла Морган (у дiвоцтвi Котс), 26, чiльна репортерка «Ньюз Америка». • Родак Яснолист (Скотт Дейвiд Вiнстед-молодший), 60, старший пастор Просвiтлених. • Звичайний лис, вiк – мiж 4 i 6 роками. Нема рiзницi, чи багачка ти, чи бiдна, Чи ти розумниця, а чи тупа, Жiноче мiсце в цiм старому свiтi — Перебувати пiд п’ятою чоловiка. Вже якщо народилася ти жiнкою, Ти народилась для образ. Ти народилась, щоб тебе топтали, Щоб тобi брехали, Дурили І поводилися, наче зi смiттям.     Сендi Позi, «Народжена жiнкою»;     слова Марти Шарп[3 - Sandy Posey (нар. 1944 р.) – спiвачка з Алабами, «Born a Woman» – ii хiт 1966 року; Martha Sharp – професiйна авторка зi столицi кантрi-музики Нешвiла, яка насправдi написала слова i музику цiеi, а також багатьох iнших пiсень для рiзних артистiв, пiзнiше ставши вiце-президенткою компанii «Warner Bros».] А я кажу, що неможливо не зважати на квадрат свiтла!     Рiз Мерi Демпстер, утримувана № 4602597-2, Дулiнгський виправний заклад для жiнок Їi попереджали. Їй було надано пояснення. Та, попри все, вона не вгамувалася.     Сенатор Еддiсон «Мiч» Мак-Коннел на адресу сенаторки Елiзабет Воррен[4 - Фраза лiдера республiканськоi бiльшостi в Сенатi, якою той у лютому 2017 року перервав промову старшоi сенаторки вiд Демократичноi партii. Сенаторка заперечувала доцiльнiсть номiнацii на пост Генпрокурора сенатора Джеффа Се-шенса; слова «Nevertheless, she persisted» стали гаслом фемiнiстичного руху США] СПЛЯЧІ КРАСУНІ Євка радiе цiй нетлi. Нетля сiдае на ii голу руку, i Євка ласкаво гладить вказiвним пальцем брунатнi й сiренькi брижi, якими обарвлено ii крильця. «Вiтаю, щастячко», – каже вона нетлi. Нетля здiймаеться геть. Вгору, вгору i вгору летить нетля, поки ii не заковтуе окраець сонця, що заплутався серед блискучого зеленого листя за двадцять футiв вгорi понад Євкою, яка зараз тут, мiж коренями, на землi. Мiдно-червона линва точиться з чорноi западини посеред стовбура, звиваючись мiж лусками кори. Євка явно не довiряе цьому змiевi. Вона мала вже прикрощi з ним ранiше. Їi нетля i ще десять тисяч iнших здiймаються з верхiвки дерева трiскотливою, мишастого кольору хмарою. Цей рiй котиться небом у бiк кволих сосонок пiдлiсся на протилежному кiнцi галяви. Євка пiдводиться, рушаючи слiдом за нетлею. Стеблиння хрускае пiд ii ступнями, i трава заввишки по пояс лоскоче ii голу шкiру. Наблизившись до сумного лiсу, звiдки цiннiшi дерева здебiльшого вже вибрано, Євка ловить першi хiмiчнi запахи – амiаку, бензолу, гасу та ще так багато iнших, десять тисяч зарубок на якомусь единому клаптику плотi – i лишаеться тiеi надii, яку, сама того не усвiдомлюючи, була плекала. Павутиння порскае з-пiд ii крокiв, зблискуючи у вранiшньому свiтлi. Частина перша Давнiй трикутник Там, у жiночiй в’язницi Аж сiмдесятеро жiнок, І я хтiв би мешкати Разом iз ними. Той давнiй трикутник тодi хай би бовкав На всi береги Королiвського каналу.     Брендан Бiен[5 - Brendan Behan (1923—1964) – iрландський поет i драматург; слова вступноi пiснi «The Auld Triangle» до написаноi ним з власного тюремного досвiду п’еси «Quare Fellow» («Дивацький парубок», 1954); бовканням великого металевого брязкала трикутноi форми будили у дублiнськiй тюрмi в’язнiв.] Роздiл 1 1 Рi спитала в Джiнет, чи спостерiгала вона коли-небудь за квадратом свiтла вiд вiкна. Джiнет сказала, що нi. Рi лежала на верхнiй койцi, а Джiнет на нижнiй. Обидвi чекали, коли вiдiмкнуть камери до снiданку. Такий собi звичайний ранок. Скидалося на те, що спiвкамерниця Джiнет добре дослiдила той квадрат. Рi пояснила, що вiн розпочав з протилежноi вiд вiкна стiни, повз донизу, вниз, униз, потiм перелiз через iхнього столика й нарештi опинився на пiдлозi. Як може бачити сама Джiнет, квадрат зараз саме там, посеред пiдлоги, яскравий, як не знати що. – Рi, – промовила Джiнет, – я просто не маю бажання зважати на якийсь там квадрат свiтла. – А я кажу, що неможливо не зважати на квадрат свiтла! Рi рохнула носом – так вона висловлювала свое здивування. Джiнет сказала: – Гаразд. Хай би там що воно к-херам не означало. Їi спiвкамерниця знову видала свое рохкання. Нормальна людина Рi, але трохи як немовля – так ii тривожить тиша. Рi замкнули за махiнацii з кредитом, пiдробку документiв i зберiгання наркотикiв без намiру продажу. Нi в чому з цього вона не була досить вправною, що й привело ii сюди. Джiнет сидiла за вбивство; одного зимового вечора 2005 року вона штрикнула в пах свого чоловiка Деймiена викруткою з жалом «метелик», а оскiльки Деймiен був пiд кайфом, то так i залишився сидiти в крiслi, дозволивши собi стекти кров’ю. Звичайно, вона теж тодi була пiд кайфом. – Я поглядала на годинник, – сказала Рi. – Вiдзначала час. Двадцять двi хвилини треба свiтлу, щоб пересунутися супроти вiкна сюди, на пiдлогу. – Тобi варто податися на «Гiннеса», – сказала Джiнет. – Цiеi ночi менi снилося, що я iм шоколадний торт з Мiшель Обамою, а вона мене все дiстае: «Вiд цього ти розтовстiеш, Рi!» Але ж i сама вона iла той торт, – рохнула Рi. – Та нi, не було такого. Я це вигадала. Насправдi менi снилася ота моя вчителька. Вона все казала та й казала, що я не в тiй класнiй кiмнатi, а я iй усе вiдповiдала: нi, я в тiй, що треба, класнiй кiмнатi, i ми з нею отак сперечалися. То так дратувало, як нiщо iнше. А тобi що снилося, Джiнет? – Менi… Джiнет намагалася пригадати, але не змогла. Мабуть, новi лiки таки змiцнили ii сон. До цього в неi iнколи траплялися кошмари про Деймiена. Зазвичай вигляд вiн мав такий, як наступного ранку, коли вже був мертвим, зi шкiрою плямисто-синьою, немов розмокле чорнило. Джiнет якось запитала в доктора Норкросса, чи вважае вiн, що сновидiння пов’язанi з почуттям провини. Лiкар примружився на неi з отим своiм «чи-ти-це-нахер-серйозно?» виразом, який ii зазвичай бiсив, хоча з цим вона могла впоратися, а потiм сам спитав у неi, чи у зайцiв, на ii думку, м’якенькi вуха? Йой, окей, втямила. Та хай там як, але Джiнет не сумувала за тими снами. – Вибач, Рi. Нема чого розказувати. Якщо менi щось i снилося, було й загуло. Десь за дверима в коридорi другого поверху Крила B стукотiли по бетону пiдбори: хтось iз офiцерiв робив останнiй обхiд перед вiдкриттям дверей. Джiнет заплющила очi. Вона розбудовувала собi сновидiння. У ньому ця тюрма була руiною. Виткi рослини, що буйно обплели стiни колишнiх камер, перебирав весняний вiтерець. Вiд згризеноi часом стелi лишилася хiба що половина, тiльки якийсь виступ стирчав. Кiлька крихiтних ящiрок бiгали по купi iржавих уламкiв. У повiтрi танцювали метелики. Все, що лишилося вiд камери, присмачували щедрi запахи землi й листя. Боббi, який стояв поряд iз нею в стiнному проломi, вражено зазирав досередини. Його мама була археологом. Вона й вiдкрила це мiсце. – Як гадаеш, можна брати участь в iгровому шоу, якщо в тебе судимiсть? Видiння розсипалося. Джiнет пхикнула. Авжеж, гарний був сон, поки тривав. На пiгулках життя безперечно краще. Так вона може знаходити собi спокiйнi, приемнi мiсцини. Треба вiддати лiкарю належне: хiмiя полiпшуе життя. Джiнет знову розплющила очi. Рi вибалушеними очима вдивлялася у Джiнет. Мало доброго у в’язницi, але такiй дiвчинi, як Рi, тут, мабуть, безпечнiше. У вiдкритому свiтi вона з таким само виразом могла вибiгти на дорогу пiд машини. Або продати наркоту комусь, хто аж нiяк не схожий на нарика. Тобто, саме це вона й зробила. – Щось не так? – спитала Рi. – Нiчого. Просто я була в раю, ото й усе, а твое базiкання його зруйнувало. – Що? – Не переймайся. Слухай-но, я думаю, мусить iснувати таке iгрове шоу, в якому можна брати участь, тiльки якщо в тебе е судимiсть. Ми могли б назвати його «Збреши за призи». – Менi це страшенно подобаеться! А як воно буде проводитися? Джiнет сiла прямо й позiхнула. – Менi це ще треба обдумати. Розумiеш, розробити правила. Їхня оселя залишалася такою самою, якою вона завжди була i завжди буде – свiтом без кiнця, амiнь. Уся камера десять крокiв завдовжки, вiд койок до дверей – чотири кроки. Стiни гладенькi, бетон кольору вiвсяноi кашi. На едино дозволенiй дiлянцi утримувалися балабушками зеленоi липучки iхнi покривуленi фотографii й поштовi листiвки (лише кiлька, якби комусь захотiлося на них роздивитися). Пiд однiею стiною стояв маленький металевий стiл, а пiд протилежною – короткий металевий стелаж. Лiворуч вiд дверей мiстився сталевий унiтаз, де вони мусили сiдати навпочiпки, кожна дивлячись кудись убiк, вдаючи убогу iлюзiю приватностi. Своiм вiконцем iз подвiйним склом на рiвнi очей дверi камери дивилися в короткий коридор, який пролягав уздовж Крила B. Кожен дюйм i кожна рiч у камерi були просякнутi всепроникними запахами в’язницi: поту, цвiлi, лiзолу. Попри власну нехiть, Джiнет зрештою задивилася на той сонячний квадрат мiж койками. Вiн уже майже досяг дверей… але далi йому не дiстатися, хiба не так? Якщо якийсь тюремник не вставить ключ у замок або камеру не вiдiмкнуть з вартiвнi, цей квадрат тут в такiй само пастцi, як i вони. – А хто мiг би вести? – запитала Рi. – Кожному iгровому шоу потрiбен ведучий. І ще, якого роду призи? Призи треба щоб були хорошi. Деталi! Джiнет, ми мусимо розробити всi деталi. Рi дивилася на Джiнет, пiдперши рукою голову, накручуючи на палець своi тугi вибiленi кучерi. У верхнiй частинi лоба Рi виднiвся старий шрам, що нагадував вiдбиток якоiсь решiтки – три глибокi паралельнi лiнii. Хоча Джiнет i не знала, що спричинилося до того шраму, iй неважко було здогадатися, хто його залишив: якийсь чоловiк. Можливо, батько Рi, можливо, ii брат, можливо, бойфренд, можливо, якийсь парубок, котрого вона нiколи ранiше не бачила i не побачить нiколи знову. Серед утримуваних у Дулiнгському виправному закладi, i то, м’яко кажучи, вельми мало було iсторiй iз виграними призами. Натомiсть iсторiй з поганими хлопцями – багато. І що з цим можна зробити? Можна жалiти себе. Можна себе ненавидiти або ненавидiти всiх. Можна ловити кайф, нюхаючи очиснi засоби. Можна робити все, що тобi заманеться (звiсно, в рамках твоiх обмежених можливостей), але саму ситуацiю не змiнити. Наступна черга тобi крутнути велике i сяйливе Колесо Фортуни прийде не ранiше наступного слухання щодо твого дострокового звiльнення. Заради власного звiльнення Джiнет прагнула докладати якомога бiльше зусиль. Вона мае про кого думати – про свого сина. Пролунав лункий грюкiт – це офiцер у Вартiвнi вiдiмкнув шiстдесят два замки. Отже, 6:30 ранку, всi виходять зi своiх камер на перекличку поголiв’я. – Я не знаю, Рi. Сама про це подумай, – сказала Джiнет. – І я також про це думатиму, а потiм, пiзнiше, ми обмiняемося дипломатичними нотами. Джiнет скинула ноги з лiжка i встала. 2 За кiлька миль вiд в’язницi, на помостi при будинку Норкроссiв, Антон-басейновик визбирував мертвих жукiв. Басейн був подарунком доктора Клiнтона Норкросса його дружинi Лайлi на десяту рiчницю iхнього шлюбу. Постать Антона часто змушувала Клiнта сумнiватися в мудростi такого дарунка. Як от i цього ранку. Антон працював без майки, i то з двох вагомих причин. По-перше, день обiцяв бути спекотним. По-друге, живiт хлопець мав – камiнь. Таки рельефним вiн був, цей Антон-басейновик: чисто тобi жеребчик з обкладинки якогось любовного роману. Якби вам схотiлося послати кiлька куль Антоновi в живiт, це варто було б робити пiд кутом, на випадок рикошету. Що вiн iсть? Гори чистого протеiну? Якi вправи робить? Розчищае авгiевi стайнi? Антон скинув очима з-пiд мерехтливих скелець своiх вейфарерiв[6 - Ray-Ban Wayfarer – створена у 1950-х модель сонячних окулярiв, яка знову стала модною вiд середини 2000-х рр.] i усмiхнувся. Вiльною рукою вiн помахав Клiнтовi, який дивився на нього з вiкна хазяйськоi ванноi кiмнати на другому поверсi. – Господи Ісусе, це ж треба, – стиха промовив сам собi Клiнт. Вiн помахав у вiдповiдь. – Змилуйся. Клiнт вiдсунувся вбiк вiд вiкна. У дзеркалi на зачинених дверях ванноi з’явився сорокавосьмирiчний бiлий чоловiк: ступiнь бакалавра Корнельського унiверситету, диплом доктора медицини Нью-Йоркського унiверситету, помiрнi жировi коханчики на талii вiд гранде мокачино зi «Старбаксу». Його борода кольору сiль iз перцем скидалася не так на мужньо-лiсорубську, як на розкошлану бороду якогось одноногого морського капiтана. Те, що власний вiк i обм’якле тiло стали для нього таким сюрпризом, вразило Клiнта, як iронiчна насмiшка. Йому нiколи не вистачало терплячостi на чоловiче марнославство, особливо того рiзновиду, що притаманний середньому вiку, а накопичений професiйний досвiд, як мало що iнше, обкраював саме цей тлiючий гнiт до зовсiм коротенького оцупка. До речi, те, що Клiнт вважав великим поворотним моментом у своiй медичнiй кар’ерi, трапилося вiсiмнадцять рокiв тому, в 1999-му, коли до молодого лiкаря прийшов з «кризою сексуальних амбiцiй» перспективний пацiент на iм’я Пол Мантпiльер. Вiн тодi спитав у Мантпiльера: – Коли ви кажете «сексуальнi амбiцii», що ви маете на увазi? Амбiцiйнi люди прагнуть просування вгору. Нiхто ж насправдi не може стати вiце-президентом сексу. Це просто такий кумедний евфемiзм. – Я маю на увазi… – схоже було, Мантпiльер зважуе рiзнi дефiнiцii. Прочистивши кашлем горло, вiн визначився. – Я хочу й далi це робити. Я й далi хочу цього прагнути. Клiнт сказав: – Це не скидаеться на надзвичайну амбiтнiсть. Радше це схоже на цiлком нормальне явище. Для досi ще не розслабленого пiсля клiнiчноi ординатури в психiатрii Клiнта це був тiльки другий день у власному кабiнетi, i Мантпiльер був лише другим його пацiентом. (Першою пацiенткою була юна дiвчина з певними страхами стосовно поданих нею заяв на вступ до коледжу. Втiм, доволi швидко з’ясувалося, що на предметних iспитах вона отримала 1570 балiв. Клiнт наголосив, що це чудовi результати i в лiкуваннi чи наступному вiзитi нема потреби. «Зцiлена!» – черкнув вiн унизу сторiнки того блокнота, в якому зазвичай робив своi нотатки.) Сидячи в оббитому штучною шкiрою крiслi навпроти Клiнта, Пол Мантпiльер того дня був одягнений у бiлий плетений жилет i штани з напрасованими рубчиками. Сидiв вiн згорблено, закинувши ногу на ногу, i говорив, звiсивши одну руку собi на модельну туфлю. Клiнт бачив, як вiн паркував свою карамельно-червону спортивну машину на стоянцi навпроти цiеi приземкуватоi офiсноi будiвлi. Робота у вугiльнiй промисловостi на самому вершечку харчовоi пiрамiди давала можливiсть купити таку машину, але його довгасте, виснажене обличчя навернуло Клiнтона на думку про сiмейство Бiглiв, котрi в тому старому комiксi повсякчас вимотували нерви Скруджу Мак-Даку[7 - Beagle Boys – родинний клан злочинцiв-рецидивiстiв, якi рiзними способами намагаються пограбувати багатiя Скруджа Мак-Дака.]. – Моя дружина каже… ну, не так щоб настирливо, але, ви ж самi знаете, все цiлком зрозумiло. Гм, пiдтекст, тобто. Вона хоче, щоб я це кинув. Вiдмовився вiд моiх сексуальних амбiцiй, – пiдсмикнув вiн угору пiдборiддя. Клiнт простежив за його поглядом. На стелi крутився вентилятор. Якщо Мантпiльер послав своi сексуальнi амбiцii туди, там iх напевне пообрубуе. – Нумо до грунту, Поле. Насамперед, як ця тема виникла мiж вами й вашою дружиною? З чого все почалося? – У мене був роман. Той iнцидент пiдсипав ще приску. І Рода – моя дружина – витурила мене! Я iй пояснював, що то не через неi, то через… я маю таку потребу, розумiете? Чоловiки мають потреби, яких жiнки не завжди розумiють. Мантпiльер покрутив головою, розслаблюючи шию. Видав розпачливе сичання. – Я не хочу розлучення! В душi я вважаю, що це вона мусить пристати на такi умови. На компромiс зi мною. Смуток цього чоловiка i його вiдчай були справжнiми, i Клiнт мiг собi уявити той бiль, який принесло його усунення – жити з валiзою напохватi, iсти водянистi омлети в якiйсь харчевнi, на самотi. Це була не клiнiчна депресiя, але явна, яка заслуговувала на повагу й увагу, попри те, що цю ситуацiю вiн створив собi сам. Мантпiльер нахилився над своiм пухким черевцем. – Будьмо вiдвертi, докторе Норкросс. Менi близько п’ятдесяти. Найкращi днi мого сексуального життя вже минули. Я подарував iх iй. Пожертвував iх iй. Я мiняв пiдгузки. Я возив iх машиною на всi матчi й змагання i нагромаджував фiнанси на освiту. Я вiдзначився у всiх пунктах шлюбноi анкети. То чому ми не можемо досягти якоiсь угоди тут? Чому це мусить бути таким жахливим, таким роз’еднувальним? Клiнт не вiдповiдав, просто чекав. – Минулого тижня я був у Мiранди. Це та жiнка, з якою я сплю. Ми зробили це в кухнi. Ми зробили це в ii спальнi. Ми майже зайнялися цим у душi. Я був щасливий, як чорт забирай! А потiм я прийшов додому i в нас була гарна сiмейна вечеря, i ми грали у скребл, i нам було чудово! В чому проблема? Це штучно створена проблема, ось що я думаю. Чому я не можу мати в цьому певну свободу? Хiба я забагато вимагаю? Хiба це щось аж таке надмiрне? Кiлька секунд не говорив нiхто. Мантпiльер дивився на Клiнта. Добрi слова кружляли i шмигали в Клiнтовiй головi, мов пуголовки. Виловити iх було досить легко, але Клiнт все ще вагався. Позаду його пацiента, приставлена до стiни, стояла робота Гокнi, естамп, подарований Лайлою, «щоб оживити кабiнет». Вiн збирався повiсити картину в другiй половинi дня. Поряд з естампом стояли напiврозпакованi коробки з його медичними книжками. Хтось мусить допомогти цьому чоловiковi – вловив себе на думцi молодий лiкар – i це мае бути зроблено в такiй гарнiй, затишнiй кiмнатi, як ця. Але чи мусить бути тим «хтось» Клiнтон М. Норкросс, доктор медицини? Зрештою, вiн жахливо важко працював, щоб стати лiкарем, i нiким не було нагромаджено жодних фiнансiв, якi б допомогли Клiнту з навчанням у коледжах. Вiн виростав у тяжких умовах i сам сплачував за свiй шлях нагору, iнколи дорожче, нiж просто грошима. Щоби пробитися, вiн робив речi, про якi нiколи не розповiдав своiй дружинi, й нiколи не розповiсть. Чи це те, заради чого вiн тi речi робив? Заради втiшання сексуально амбiтного Пола Мантпiльера? Легенька вибачлива гримаса скривила широке обличчя Мантпiльера. – Ох, чорт. Уторопав. Я дiю не так, як годиться, авжеж? – Ви дiете, як годиться, – вiдповiв Клiнт i на наступнi пiвгодини вiдсунув геть своi сумнiви. Вони розiбрали проблему, роздивилися ii з усiх бокiв, обговорили рiзницю мiж хiттю й потребою, поговорили про мiсiс Мантпiльер i ii прозаiчнi (на думку мiстера Мантпiльера) постiльнi преференцii. Вони навiть вiдхилилися в на диво щиру подорож до найбiльш раннього пiдлiткового сексуального досвiду Мантпiльера, коли вiн мастурбував, використовуючи для цього пащу плюшевого крокодила свого меншого брата. Клiнт, вiдповiдно до своiх фахових обов’язкiв, спитав у Мантпiльера, чи не думав вiн коли-небудь про завдання собi ушкоджень. (Нi.) Вiн поцiкавився, як почувався б Мантпiльер, якби ролi були протилежними? (Той стверджував, нiби сказав би iй, щоб вона робила те, в чому мае потребу.) Де Мантпiльер бачить себе через п’ять рокiв? (Ось тут-от цей чоловiк у бiлому плетеному жилетi й почав ридати.) Наприкiнцi цього сеансу Мантпiльер сказав, що вже нетерпляче чекае наступного, а щойно вiн пiшов, Клiнт зателефонував до своеi телефонноi компанii. Велiв iм спрямовувати всi його дзвiнки до одного психiатра в Мейлоку, найближчому з сусiднiх мiст. Операторка спитала в нього – протягом якого часу? – Допоки не надiйде повiдомлення про снiгопад у пеклi, – сказав Клiнт. Вiн дивився крiзь вiкно, як Мантпiльер виводить задом з парковки свою карамельно-червону спортивну машину i вiд’iжджае геть, щоб нiколи бiльше не бути побаченим. Потiм вiн зателефонував Лайлi. – Вiтаю, докторе Норкросс. Емоцiя, яку вiн почув у ii голосi, була тiею, яку мають на увазi – чи мусили б мати на увазi – люди, коли кажуть: «У мене серце спiвае». Вона спитала, як проходить його другий день у кабiнетi. – З вiзитом приходив чоловiк, найменш свiдомий власних вад у всiй Америцi. – О? Тебе вiдвiдав мiй батько? Я певна, естамп Гокнi його збентежив. Вона була меткою, його дружина, такою ж меткою, як душевною, i такою само рiзкою, як меткою. Лайла кохала його, але нiколи не втрачала нагоди зiпхнути його з п’едесталу. Клiнт вважав, що, мабуть, вiн цього потребуе. Мабуть, бiльшiсть чоловiкiв цього потребуе. – Ха-ха, – вiдгукнувся Клiнт. – Мiж iншим, послухайно: та вакансiя, про яку ти казала, у в’язницi. Вiд кого ти про неi чула? На секунду, чи й довше, зависла пауза, доки його дружина обдумувала пiдтекст цього запитання. Вiдповiла вона власним: – Клiнте, народилося щось таке, про що ти хотiв би менi розповiсти? Клiнт навiть не задумувався, що ii може засмутити його рiшення позбутися приватноi практики на користь казенного мiсця. Вiн був певен, що ii це не зачепить. Дякувати Богу за Лайлу. 3 Щоб дiстати електробритвою сиву щетину в себе пiд носом, Клiнтовi довелося так викривити обличчя, що вiн став схожим на Квазiмодо. Бiлоснiжна дротина стирчала в нього з лiвоi нiздрi. Антон мiг досхочу жонглювати гантелями, але на кожного чоловiка чекае сиве волосся в носi, так само, як i те, що з’являеться у вухах. Клiнту вдалося збрити цю волосину. У нього нiколи не було статурностi Антона, навiть в останньому класi старшоi школи[8 - High school – в американськiй старшiй школi навчаються дiти вiком 14—18 рокiв, з дев’ятого по дванадцятий клас.], коли суд забезпечив йому незалежнiсть i вiн почав жити сам та зайнявся бiгом. Клiнт був сухорлявiшим, стрункiшим, з животом нерельефним, але пласким, як у його сина Джареда. На його згадку, Пол Мантпiльер був опецькуватiшим, нiж та версiя себе, яку Клiнт бачив цього ранку. Але все одно була схожiсть. Де вiн тепер, той Пол Мантпiльер? Чи залагодилася та його криза? Мабуть. Час лiкуе всi рани. Звiсно, як зазначив один штукар, час також стрiляе нам у п’яти. Клiнт не мав бiльшого прагнення, нiж нормальний чоловiк, тобто здоровий, цiлком свiдомий i не позбавлений фантазii – потрахатися поза шлюбом. Його ситуацiя, на вiдмiну вiд Пола Мантпiльера, не була кризою жодного роду. Вiн жив нормальним, як сам його розумiв, життям: озирнутися на гарненьку дiвчину на вулицi, iнстинктивно поглянути на жiнку в короткiй спiдничцi, що вилазить з машини; майже пiдсвiдомий сплеск хiтi до якоiсь iз моделей, що прикрашають «Справедливу цiну»[9 - «The Price Is Right» – iгрове телешоу, що iснуе з 1956 року, де учасники мусять вгадати правильну цiну призiв, якi демонструють запрошенi дiвчата-моделi.]. Такий жалюгiдний цей ефект, думав вiн, жалюгiдний i, мабуть, дещо комiчний – як вiк вiдносить тебе все далi й далi вiд того твого тiла, що подобалося тобi найбiльше, а старi iнстинкти (не амбiцii, дякувати Богу) залишае, як той запах приготування iжi, що зберiгаеться в кухнi ще довго пiсля того, як обiд уже з’iдено. А чи вiн судить усiх чоловiкiв по собi? Нi. Вiн член цього племенi, ото й усе. От жiнки – то справжнi загадки. Клiнт усмiхнувся до себе в дзеркалi. Вiн чисто поголений. Вiн живий. Йому майже стiльки ж рокiв, як було Полу Мантпiльеру в 1999-му. Дзеркалу вiн проказав: – Агов, Антоне, та пiшов ти нахер. Ця бравада була фальшивою, але принаймнi вiн висловився. За дверима ванноi Клiнт почув клацання замка в спальнi, звук висунутоi шухляди, там гупнуло – це Лайла вкинула до шухляди кобуру з пiстолетом, засунула i знову клацнула ii замком. Вiн почув, як вона зiтхнула й позiхнула. На той випадок, якщо вона вже заснула, одягався вiн безгучно i, замiсть сiсти на лiжко i взути туфлi, Клiнт пiдхопив iх, щоб понести донизу. Лайла озвалася: – Усе гаразд. Я ще не сплю. Клiнт не був певен, чи це цiлком так: Лайла впала на лiжко навiть не розстiбнувши верхнього гудзика своiх формених штанiв. Вона навiть не заповзла пiд ковдри. – Ти, певне, виснажена. Я вже йду. Все там гаразд, на Гiрськiй? Минулого вечора вона надiслала есемес, що на Гостинно-Гiрськiй дорозi сталося якесь лихо… «не чекай на мене, лягай спати». Хоча подiбне й траплялося, та залишалось незвичним. Вiн iз Джаредом засмажив на грилi стейки й заполiрував iх двома пляшками «Якiрного парового»[10 - «Anchor Steam» – сильногазоване крафтове пиво з пряним присмаком, яке випускають iз 1971 року.] на надвiрному помостi. – Вiдiрвався причiп. «Домашнi-тварини-якось-там». Якась мережа крамниць? Перекинувся набiк, заблокував усю дорогу. Все засипало котячим пiском i собачою iжею. Закiнчилося тим, що нам довелося зсовувати його зi шляху бульдозером. – Оце так цирк, – вiн нахилився, приклавшись до ii щоки поцiлунком. – Агов. Хочеш, почнемо бiгати разом? Ця iдея йому щойно навернулася, i вiн моментально iй зрадiв. Неможливо припинити знемiцнення й обважнiння свого тiла, але можна з цим боротися. Лайла розплющила праве око, свiтло-зелене в сутiнках кiмнати iз затуленими шторами. – Не цього ранку. – Звiсно, не зараз, – погодився Клiнт. Вiн завис над нею, думаючи, що вона збираеться поцiлувати його навзаем, але вона тiльки побажала йому гарного дня й додала, щоб нагадав Джареду винести смiття. Око пiдкотилось i заплющилося. Спалах зеленого… й нема. 4 Запах у сараi стояв заледве стерпний. Гола шкiра Євки взялася сиротами, iй довелося зробити зусилля, щоб не виблювати. Цей сморiд складався з сумiшi горiлих хiмiкатiв, диму сухого листя й зiпсованоi iжi. Одна з нетель вгнiздилася в ii волоссi, заспокiйливо пульсуючи впритул до Євчиного скальпу. Євка дихала якомога неглибоко i роззиралась довкола. Цей збiрний сарай слугував куховарнею наркотикiв. У центрi примiщення стояла газова плита, приеднана пожовклими трубками до пари бiлих балонiв. На верстатi пiд стiною – лотки, джбани з водою, вiдкрита коробка пакетикiв «Зiплок»[11 - «Ziplock» – багаторазовi пластиковi пакети з замком-блискавкою, якi випускають iз 1968 року.], пробiрки, корки, безлiч убитих сiрникiв, мiкролюлька з обпаленим сподком та раковина, вiд якоi надвiр пiд дверною сiткою, яку вiдтулила, заходячи сюди Євка, йшов шланг. На долiвцi – порожнi пляшки та пом’ятi бляшанки. Ненадiйний на вигляд садовий стiлець зi штампованим логотипом Дейла Ернгардта-молодшого[12 - Dale Earnhardt Jr. (нар. 1974 р.) – автогонщик, кiлькаразовий чемпiон у перегонах серiйних автомобiлiв NASCAR]на спинцi. У кутку жужмом – сiра картата сорочка. Євка струсила задерев’янiлiсть i принаймнi трохи бруду з тiеi сорочки, а потiм надiла ii на себе. Поли заледве прикривали iй сiдницi i клуби. Зовсiм донедавна ця сорочка належала комусь огидному. Пляма у формi штату Калiфорнiя, яка розтеклась униз вiд грудей, повiдомляла, що той огидний iндивiд полюбляв майонез. Присiвши навпочiпки бiля балонiв, Євка висмикнула з них пожовклi трубки. Потiм вiдкрила крани цих балонiв з пропаном на чверть дюйма кожний. Знову опинившись надворi, опустивши за собою дверну сiтку, Євка затрималася, глибоко вдихаючи свiже повiтря. Сотнi за три футiв нижче на лiсистому схилi виднiвся трейлер з гравiйним накатом перед ним, де стояли пiкап та два легковики. На мотузцi для бiлизни поряд з кiлькома вицвiлими трусами й джинсовою курткою висiли три вительбушених кролики, з одного iз них ще скрапувало. З комина трейлера клубочився вгору пiчний димок. З вiдстанi, яку вона подолала, перейшовши негустий лiс i поле, Дерева бiльше не було видно. Втiм, вона не була самотня: нетлi комашилися на даху сараю, соваючись i спорхуючи. Євка вирушила вниз по схилу. Сушняком iй кололо ступнi, камiнцем порiзало п’ятку. Євка не спиняла ходи. На нiй швидко все заживало. Бiля мотузки вона зупинилася, щоби прислухатись. Почула чоловiчий смiх, увiмкнений телевiзор та десять тисяч червакiв, якi в глибинi невеличкоi дiлянки довкола неi вiдсвiжували грунт. Кролик, з якого досi стiкала кров, пiдкотив на неi своi затуманенi очi. Євка спитала в нього, якi тут справи. – Трое чоловiкiв i одна жiнка, – вiдповiв кролик. Одинока муха вилетiла з його рваних чорних губ, покрутилася поряд i з дзижчанням влетiла до печерки повислого вуха. Євка чула, як муха гуде i б’еться там. Вона не ганила муху, яка робила те, що й мусить робити муха, але журилася за цим кроликом, котрий не заслуговував на таку гидку долю. Євка любила всiх тварин, та особливо до душi iй були дрiбнiшi, отi, що повзають у лугах або стрибають серед сушняку, з делiкатними крильцями i сторожкi. Вона завела долоню кролику за голову i ласкаво пiднесла його пошерхлi, чорнi губи до своiх. – Дякую тобi, – прошепотiла Євка i залишила його в упокоi. 5 До вигiд життя саме в цьому кутку Аппалачii[13 - Appalachia – знаний колись своiми суворими традицiями кровноi помсти i самогоноварiння, своерiдний регiон iз власною говiркою на сходi США, який тягнеться вiд Пенсильванii до Алабами, займаючи центральну i пiвденну частини гiрськоi системи Аппалачi; якщо уявити культуру Аппалачii в украiнському контекстi – це щось на кшталт сумiшi Гуцульщини та Донбасу.] належало те, що за двi казеннi зарплати тут можна було придбати собi пристойного розмiру будинок. Дiм Норкроссiв був сучасною будiвлею з трьома спальнями в кварталi собi подiбних. Будинки гарнi, просторi без гротескностi, з галявинами, що годилися для гри у фрiзбi, й пагористими краевидами, якi в зелений сезон буяли листям. Що трохи пригнiчувало в цьому кварталi, так це те, що навiть попри низькi цiни майже половина тутешнiх привабливих помешкань стояли порожнiми. Винятком був демонстрацiйний будинок на вершечку пагорба – його пiдтримували чистесеньким, сяючим та умебльованим. Лайла казала, то лише справа часу, поки в цей дiм не вломиться якийсь мет-нарик, аби створити там кубло. Клiнт казав iй, щоб не хвилювалася, вiн особисто знае шерифа. Фактично таке мiж ними вiдбувалося майже регулярно. («Вона западае на лiтнiх парубкiв?» – вiдгукнулася Лайла, пускаючи очима бiсики i притискаючись до його стегна.) На верхньому поверсi будинку Норкроссiв мiстилася хазяйська спальня, кiмната Джареда i третя спальня, яку обое дорослих використовували як домашнiй кабiнет. Кухня на першому поверсi була широка й вiдкрита, вiддiлена вiд вiтальнi тiльки столом-стiйкою. Правобiч вiтальнi, за зачиненими французькими дверима, мiстилася iхня нечасто використовувана iдальня. Сидячи за кухонною стiйкою, Клiнт пив каву i читав на своему айпадi «Нью-Йорк Таймз». Землетрус у Пiвнiчнiй Кореi призвiв до неоголошуваного числа жертв. Пiвнiчно-корейський уряд заявив, що, завдяки «чудовiй архiтектурi», руйнування незначнi, але з’явилося зняте кимсь на мобiльний вiдео покритих пилом тiл i руiн. Горiла нафтова платформа в Аденськiй затоцi, ймовiрно, внаслiдок диверсii, проте вiдповiдальнiсть за це на себе нiхто не взяв. Усi краiни в тому регiонi поводилися, як дипломатична версiя зграi хлопчакiв, що, граючи у футбол, розбили чиюсь шибку i, не озираючись, побiгли додому. В пустелi штату Нью-Мексико сили ФБР вже сорок шостий день перебували у протистояннi з ополченням пiд проводом Родака Яснолиста (вiн же Скотт Дейвiд Вiнстед-молодший.) Це щасливе плем’я вiдмовлялося сплачувати податки, погоджуватися з законнiстю Конституцii i здати свiй чималий арсенал автоматичноi зброi. Коли люди дiзнавалися, що Клiнт – психiатр, вони часто настирливо прохали його дiагностувати ментальнi хвороби в полiтикiв, знаменитостей та iнших видних осiб. Зазвичай вiн ухилявся, але наразi вважав прийнятним поставити вiддалений дiагноз: Родак Яснолист страждае на якийсь рiзновид дисоцiативного розладу. Унизу передньоi шпальти мiстилася фотографiя молодоi жiнки iз запалим обличчям, яка, тримаючи на руках малюка, стояла перед звичайною аппалачiвською халупою: «Рак у вугiльному краi». Клiнт згадав про хiмiчний викид у мiсцеву рiчку п’ять рокiв тому. Тодi це призвело до припинення водопостачання на цiлий тиждень. Зараз усе було нiбито гаразд, але про всяк випадок Клiнт разом зi своею родиною призвичаiвся до питноi води з пляшок. Сонце грiло йому обличчя. Вiн дивився в бiк пари в’язiв-близнят у кiнцi подвiр’я, поза краем помосту басейна. Цi в’язи навiяли йому думки про братiв i сестер, про чоловiкiв i дружин – вiн був певен, що пiд землею корiння цих дерев довiчно переплетене мiж собою. Вдалинi бовванiли кулаки темно-зелених гiр. Хмарки немов танули на пательнi чистого блакитного неба. Пурхали й спiвали пташки. Ну, збiса, хiба не ганьба, що такий гарний край вiддано на спаскудження людьми? І це йому також казав один старий штукар. Клiнту подобалося думати, що вiн до паскудження не мае стосунку. Бо нiколи не розраховував на те, що стане власником такого краевиду. І чудувався, до якого благенького розм’якшення йому довелося дожити, щоб звертати увагу на такi речi: щастя, яке спiткае одних людей, i нещастя, якi обтяжують iнших. – Агов, тату. Що там у свiтi? Бодай щось доброго вiдбуваеться? Клiнт вiдвернувся вiд вiкна i побачив, що до кухнi, на ходу застiбаючи блискавку свого рюкзака, ввiйшов Джаред. – Зачекай-но… Клiнт перегорнув кiлька електронних сторiнок. Йому не хотiлося вiдпускати сина до школи з розлиттям нафти, з ополченням чи з чиiмсь раком. Ага, хоча б оце: – Фiзики висувають теорiю, що всесвiт мае тривати вiчно. Джаред полапав на поличцi з перекусками, знайшов батончик «Нутрiбар»[14 - «Nutribar» – високопротеiновий харчовий продукт, який рекламуеться як повноцiнний замiнник здоровоi, легкозасвоюваноi iжi.] i засунув його собi до кишенi. – І ти вважаеш, це добре? Можеш пояснити менi, що саме ти маеш на увазi? Клiнт на секунду задумався про вiдповiдь, перш нiж зрозумiв, що син просто пiдсмiюеться з нього. – Я бачу, що ти там вхопив, – дивлячись на Джареда, вiн помацав собi середнiм пальцем прикриту повiку. – Тобi не варто цього соромитися, тату. Ти маеш батькiвську перевагу перед сином. Усе залишиться мiж нами. Джаред налив собi кави. Вiн пив чорну, як колись любив i сам Клiнт, коли ще мав юний шлунок. Кавоварка стояла бiля раковини, де вiкно виходило на помiст. Джаред сьорбав, задивившись надвiр. – Вау. А ти певен, що тобi варто залишати маму на самотi з цим Антоном? – Йди вже, будь ласка, – промовив Клiнт. – Іди до школи i навчайся чомусь. Син вирiс просто на очах. Першим словом Джареда було «Пес!», можливо тому, що воно римувалося з «сенс». «Пес! Пес!» Вiн був лагiдним хлопчиком, допитливим i добромисним. Клiнт пишався тим, що надiйний, безпечний домашнiй затишок, яким вони забезпечили Джареда, допомагае тому дедалi бiльше ставати самим собою. В самого Клiнта все було зовсiм iнакше. Вiн зависав на думцi, чи не подарувати хлопцевi кондоми, але йому не хотiлося обговорювати це з Лайлою, i не хотiлося сина бодай до чогось пiдохочувати. Вiн взагалi не хотiв би про це думати. Джаред наполягав на тому, що вiн i Мерi – просто друзi, й, можливо, навiть сам у це вiрив. Утiм, Клiнт бачив, якими очима син дивиться на дiвчину: так дивляться на ту, яку хочеться мати своею дуже й дуже близькою подругою. – Привiт Малоi лiги, – озвався Джаред i простягнув руки. – Ти його не забув ще? Клiнт не забув: стукнулись кулаками, ляснулись долонями, зчепилися пальцями, гладенько тернулись долонями, а потiм разом двiчi плеснули в долонi над головами. Хоча востанне вони це робили давненько, ритуал пройшов досконало, i обидва розсмiялися. Так додалося сяйва цьому ранку. Джаред уже й iз обрiю зник, коли Клiнт згадав, що вiн мусив сказати сину, щоб той винiс смiття. Чергова ознака старiння: забуваеш те, що хотiв пам’ятати, i пам’ятаеш те, що хотiв би забути. Вiн мiг би бути тим штукарем, котрий це сказав. Варто було б завести собi подушку з вишитою на нiй цiею фразою. 6 Вiдзначувана впродовж шiстдесяти днiв у рапортах «похвальна поведiнка», Джiнет Сорлi мала право тричi на тиждень з восьмоi до дев’ятоi ранку перебувати в загальнiй вiтальнi. Насправдi це означало: вiд восьмоi до восьмоi п’ятдесяти п’яти, оскiльки о дев’ятiй починалася ii шестигодинна змiна у столярнiй майстернi. Там вона проводила час, вдихаючи лак крiзь тоненьку марлеву маску й виготовляючи нiжки для стiльцiв. І заробляла три долари за годину. Грошi йшли на рахунок, з якого iй буде сплачено за чеком пiсля звiльнення (утримуванi називали своi робочi рахунки «Безкоштовними парковками», як у грi «Монополiя».) Самi стiльцi продавали в тюремнiй крамницi по той бiк 17-го шосе. Деякi йшли по шiстдесят доларiв, бiльшiсть – по вiсiмдесят, i тюрма продавала iх багато. Джiнет не знала, куди йдуть цi грошi, та й байдуже iй те було. Натомiсть право на користування загальною вiтальнею байдужим iй не було. Кiмната мала великий телевiзор, настiльнi iгри i журнали. Стояв там також автомат з перекусками та автомат з безалкогольними напоями, який приймав тiльки четвертаки, а утримуванi не мали четвертакiв, четвертаки вважалися контрабандою – глухий кут! – але принаймнi можна було зазирати у вiтрину. (Плюс, у визначенi днi тижня загальна вiтальня ставала кiмнатою для вiдвiдувачiв i вiдвiдувачi-ветерани, як от син Джiнет Боббi, не забували приносити побiльше четвертакiв.) Цього ранку вона сидiла поряд з Ейнджел Фiцрой, дивилася ранкову програму на 7-му каналi WTRF з Вiлiнга[15 - WTRF-TV, Channel 7 – асоцiйована з нацiональною телемережею «CBS» локальна телестанцiя, що базуеться в мiстi Wheeling, штат Захiдна Вiрджинiя.]. Новини були звичайною жуйкою: хтось стрiляв на ходу з автомобiля, пожежа на трансформаторнiй пiдстанцii, жiнка заарештована за напад на iншу жiнку на «Монстр трак джемi»[16 - Monster Truck Jam – видовищнi змагання перероблених для посилення витривалостi i руйнiвноi сили автомобiлiв-пiкапiв.], в легiслатурi штату безплiдно баляндрасять про нову чоловiчу в’язницю, яку збудували на мiсцi знесеноi колись пiд кар’ерний видобуток вершини гори, а в нiй виявилися хиби конструкцii. На загальнонацiональному фронтi тривае облога Родака Ясно-листа. На iншому боцi планети: е пiдозра, що тисячi людей загинули внаслiдок землетрусу в Пiвнiчнiй Кореi, а в Австралii лiкарi повiдомляють про спалах якоiсь сонноi хвороби, що, як здаеться, вражае лише жiнок. – То, ма’ть, вiд мету, – сказала Ейнджел Фiцрой. Вона дзьобала знайдений в лотку автомата перекусок «Твiкс». Намагалася розтягнути батончик на довше. – Що? Спляча жiнка, та ляля на «Монстр трак джемi», чи цей хлоп, що на вигляд наче ведучий реалiтi-шоу? – Та може буть все те, але я думала про лялю на «Монстр трак джемi». Я раз була на такому шоу, i там, збiса, майже всi, прiч дiтлахiв, були або вваренi, або вкуренi. Хочеш батончика? – Вона запропонувала Джiнет залишок «Твiкса» у складенiй чашечкою долонi (на той випадок, якщо офiцер Лемплi саме зараз монiторить камеру в загальнiй вiтальнi.) – Вiн не такий черствий, як iнодi там бувають. – Я пас, – вiдмовилась Джiнет. – Я iнколи бачу таке, що менi хочеться померти, – промовила знiчев’я Ейнджел. – Або щоб усi iншi померли. Глянь-но на це. Вона показала на новий плакат мiж автоматом перекусок i автоматом напоiв. На ньому було зображення пiщаних дюн зi слiдами нiг, що ступали кудись у невiдь, схоже, що в безкiнечнiсть. Пiд фото мiстився напис: «МЕТА – ДІСТАТИСЯ ТУДИ». – Якийсь парубок дiстався туди, але куди вiн пiшов? Де саме та мiсцина? – бажала знати Ейнджел. – Ірак? – спитала Джiнет. – Можливо, вiн у якiйсь наступнiй оазi. – Не, вiн помер вiд сонячного удару. Просто лежить отамечки, там, де нам не видно, з вибалушеними очима i шкiрою чорною, як той цилiндр. Ейнджел не усмiхалася. Вона була затятою клопотухою, грунтовною краянкою: до кiстяка вгризливою, хрещеною в самогонному баняку краянкою. Напад – ось за що ii замкнули, але Джiнет здогадувалася, що Ейнджел пiдлягала бiльшостi категорiй у реестрi кримiнальних злочинiв. Їi обличчя цiлком складалося з кiстлявих кутiв – на вигляд воно було достатньо твердим, щоби ним асфальт розбивати. Перебуваючи в Дулiнгу, вона добрячий шмат часу провела у Крилi C. Попри те, що там тримали тiльки двi години на день. То була оселя бешкетниць, те Крило C. – Не думаю, щоб хтось чорнiшав, навiть якщо помирае вiд сонячного удару в Іраку, – сказала Джiнет. Взагалi-то, це було нерозумно – не погоджуватися (хай навiть жартома) з Ейнджел, у котроi малися, як це любив називати доктор Норкросс, «проблеми з гнiвом», але цього ранку Джiнет прагнула ризику. – Як на мене, це лайно собаче, – сказала Ейнджел. – Мета, яку ти й сама, ма’ть, добре знаеш, – це просто пережити цей йоб’ний день. – Як думаеш, хто це тут прилiпив? Доктор Норкросс? Ейнджел фиркнула. – У Норкросса бiльше глузду. Нi, це директорка Котс. Джееенiс. Ту любоньку пре вiд мотивацiй. Бачила той, що в ii кабiнетi? Джiнет бачила – кошеня вчепилося за гiлку. Дiйсно: тримайся, бейбi. Бiльшiсть кицьок у цьому закладi вже позривалися зi своiх гiлок. Деякi попадали й зi своiх дерев. Тепер у новинах по телевiзору показували тюремний знiмок якогось втiкача-арештанта. – От чорт, – мовила Ейнджел. – Цей доводить собою, що то брехня, нiби чорний – значить красивий, хiба нi? Джiнет на це промовчала. Факт той, що iй досi подобалися парубки з пiдступними очима. Вона працювала над цим з допомогою доктора Норкросса, але поки що для неi не втратили привабливостi чоловiки, якi, судячи з iхнiх облич, можуть будь-якоi митi тицьнути тобi в голу спину дротяною кописткою для сколочування крему, коли ти миешся в душi. – Мак-Дейвiд зараз в однiй з отих курортних камер Норкросса в Крилi А, – сказала Ейнджел. – Звiдки ти це чула? Кiттi Мак-Дейвiд – кмiтлива й рiшуча – була одною з тих, хто подобався Джiнет. Подейкували, що на волi Кiттi крутилась в якiйсь серйознiй бандi, але справжньоi пiдступностi в нiй не було, окрiм тiеi, що трапляеться iмпульсивно. В якийсь перiод свого минулого життя вона була завзятою рiзункою: мала шрами на грудях, на боках, на кульшах. А ще вона була схильна до перiодичних депресiй, хоча тi хтозна-якi лiки, на яких тримав ii доктор Норкросс, здаеться, з цим допомагали. – Хочеш усiх новин, мусиш приходити сюди зрання. Я це почула вiд неi, – показала Ейнджел на Мору Данбартон, лiтню довiрену, яка мала довiчний термiн. Мора якраз дiставала зi свого вiзка журнали i розкладала iх на столах, роблячи це з безмежною точнiстю й акуратнiстю. Сиве волосся стирчало навкруг ii голови прозорим ореолом. Ноги облягали товстi компресiйнi панчохи кольору цукровоi вати. – Моро! – погукала Джiнет, проте стиха. Кричати в загальнiй вiтальнi було строго verboten[17 - Заборонено (нiм..)], окрiм як дiтям у днi вiдвiдин та утримуваним пiд час щомiсячних вечорниць. – Пiдiйди-но сюди, подружко! Мора неспiшно покотила до них свiй вiзок. – Маю номер «Сiмнадцятки»[18 - «Seventeen» – заснований 1944 року модний журнал для 13—19-рiчних дiвчат.], – сказала вона. – Комусь iз вас цiкаво? – Мене не цiкавило й коли менi було сiмнадцять, – вiдповiла Джiнет. – Що там з Кiттi? – Пiвночi кричала, – почала Мора. – Дивно, що ви не чули. Вони ii витягли з камери, щось укололи i перевели до А. Зараз спить. – Щось кричала? – запитала Ейнджел. – Чи просто кричала? – Кричала про чорну королеву. Що вона сьогоднi вже буде тут. – Із концертом приiздить Арiта? – перепитала Ейнджел. – Це едина чорна королева, яку я знаю[19 - Aretha Franklin (нар. 1942 р.) – чорна спiвачка, яка з 1960-х тримае неофiцiйний титул «королеви музики соул».]. Мора на це не звернула уваги. Вона роздивлялася синьооку бiлявку на обкладинцi журналу. – Точно нiхто з вас не хоче «Сiмнадцятки»? Тут е гарнi вечiрнi сукнi. – Я не одягну на себе жодноi з таких суконь, поки в мене не буде тiари, – сказала Ейнджел i розсмiялася. – А доктор Норкросс дивився Кiттi? – спитала Джiнет. – Поки ще нi, – сказала Мора. – У мене була колись вечiрня сукня. Така собi гарна, блакитна, пишна. Мiй чоловiк пропалив у нiй праскою дiрку. Випадково. Вiн намагався менi допомогти. Але ж нiхто його не навчав прасувати. Бiльшiсть чоловiкiв не вмiють. І вiн уже нiколи не навчиться, це точно. На це нiхто не вiдгукнувся. Те, що Мора Данбартон зробила зi своiм чоловiком i двома дiтьми, було добре вiдомо. Це трапилося тридцять рокiв тому, але деякi злочини неможливо забути. 7 Рокiв за три чи чотири до цього, а може, п’ять чи шiсть – нульовi таким прожогом майнули повз неi, що орiентири були туманними – на парковцi поза «Кеймартом»[20 - «KMart» – заснована 1899 року мережа великих унiвермагiв.] у Пiвнiчнiй Каролiнi один чоловiк сказав Тiффанi Джонс, що вона нашукуе собi лиха. Хоч якими мутними не були останнi пiвтора десятилiття, цей момент запав iй у пам’ять. Чайки верещали, вихоплюючи щось зi смiття навкруг вантажноi платформи «Кеймарта». Мжичка мережила вiкна машини, в якiй вона сидiла, джипа, що належав тому чоловiку, який сказав, що вона нашукуе собi лиха. Той чоловiк був магазинним охоронцем. Вона щойно в нього вiдсмоктала. Так вийшло, що вiн схопив ii, кола вона цупила дезодорант. Тi quid pro quo[21 - «Quid pro quo» (лат.) – послуга за послугу.], щодо яких вони домовилися, були простими й недивними: вона робить йому оральний секс, вiн ii вiдпускае. Такий м’ясовитий сучий син. То виявилася ще та операцiя, дiстатися до його члена попiд кермом машини, вiдшукати його десь мiж черевом та стегнами. Але Тiффанi вже всякого-рiзного робила, i це було такою дрiбницею, порiвняно з тим, що не потрапляло навiть у довгий список – окрiм того, що вiн сказав. – Такий облом для тебе, еге ж? Спiвчутлива гримаса розповзлася по його обличчю, коли вiн горзався на сидiннi, намагаючись пiдтягнути своi яскравочервонi пластмасовi бiговi труси, мабуть, единi, якi вiн зумiв знайти на свiй свинячий розмiр. – Знаеш, ти нашукуеш собi лиха, коли опиняешся в такiй ситуацii як оце тут, де ти мусиш догоджати комусь отакому, як оце я. До цього моменту Тiффанi вважала самозрозумiлим, що кривдники – такi люди, як ii кузен Трумен – мусять дiяти безтямно. А якщо нi, як би вони могли виживати? Як хтось може збиткуватися з людини чи ii принижувати, якщо вiн цiлком усвiдомлюе, що робить? Ну от, з’ясувалося, що хтось i так може – е люди, як оцей кабан-охоронець. Воно стало справжнiм шоком, це усвiдомлення, яке так багато прояснило у всьому ii гiвнянiм життi. Тiффанi не вiрилося, що вона коли-небудь зможе через це переступити. Три чи чотири нетлi вовтузилися всерединi кулястого плафона над столом. Лампочка в ньому перегорiла. Це не мало значення: трейлер запруджувало свiтло ранку. Нетлi билися й трiпоталися, мерехтiли iхнi маленькi тiнi. Як вони туди потрапили? І, до речi, як вони потрапили сюди? На якийсь час, пiсля доволi скрутного перiоду пiзнього пiдлiткового вiку, Тiффанi вдалося стабiлiзувати свое життя. У 2006-му вона обслуговувала столики в одному бiстро i заробляла добрi чайовi. Мала двокiмнатну квартиру в Шарлотсвiллi й вирощувала конопельки на балконi. Тож, як для дiвчини, виключеноi зi старшоi школи, жила вона цiлком добре. По вiкендах любила орендувати великого гнiдого коня на iм’я Молiн, який мав ласкавий норов та легку ходу, i кататися верхи по Шенандоа[22 - Shenandoah – нацiональний парк (площа 806 кв. км) уздовж однойменноi рiчки в межигiр’i Блакитного хребта, неподалiк мiста Шарлотсвiлл, штат Вiрджинiя.]. А тепер вона в трейлерi у якихось Схiдних Кiзяках серед Аппалачii i бiльше не нашукуе собi лиха; вона вже його мае. Щоправда, це лихо, як то кажуть, на ватянiй пiдбивцi. Не терзае так, як зазвичай очiкуеш вiд лиха, що, либонь, i е в цьому найгiршим, бо ховаешся отак у самiсiнькiй глибинi, в западнi найостаннiшого ряду самоi себе, де не можеш навiть… Тiффанi почула, як щось гупнуло, i враз опинилася на пiдлозi. Занило стегно в тому мiсцi, де вона вдарилася ним об кут стола. З сигаретою, що звисала з його губи, згори на неi зирив Трумен. – Злiзай з небес на землю, сласна шльондро. На ньому були ковбойськi чоботи та боксерськi труси, i бiльш нiчого. Тiло вiн мав туге – грудна клiтка немов пластиковою упаковкою обтягнута. – Злiзай з небес на землю, сласна шльондро, – повторив вiн i сплеснув долонями в неi перед обличчям, наче вона якась неслухняна собака. – Ти що, не чуеш? У дверi хтось стукае. Тру був таким мудаком, що в тому закутку душi Тiффанi, де вона ще лишалась живою – в тому закутку, де вона досi iнколи вiдчувала потребу розчесати собi волосся або зателефонувати тiй жiнцi, Ілейн, iз клiнiки «Планованого батькiвства», яка хотiла, щоб вона погодилася записатися в чергу на детоксикацiю – розглядала його з мало не науковим захватом. Тру являв собою стандарт мудака. Тiффанi часто питала себе: «Отой-то бiльший мудак за Трумена?» Мало хто мiг з ним зрiвнятися – наразi, фактично, офiцiйно тiльки Доналд Трамп та ще якiсь канiбали. Список Труменових злодiянь був довгим. Хлопчиком вiн засовував собi палець в гузно, а потiм штрикав ним у нiздрi меншим дiтям. Пiзнiше почав обкрадати свою матiр, вiдносив у ломбард ii прикраси та старовиннi цiннi речi. Вiн присадив Тiффанi на мет того дня, коли ненадовго заiхав до неi в гостi, у ту ii гарну квартиру в Шарлотсвiллi. В його розумiннi добрий жарт – це ткнути ii сплячу в голе плече розкуреною сигаретою. Трумен був гвалтiвником, але нi разу за це не сидiв. Деякi мудаки просто вкрай везучi. Обличчя вiн мав нерiвномiрно заросле золотаворудою бородою, i очi з велетенськими зiницями, але того глумливого, безсовiсного хлопчака, яким вiн завжди залишався, виказувала випнута вперед щелепа. – Очунюй, сласна шльондро, прийди до тями. – Що? – спромоглася перепитати Тiффанi. – Кажу ж тобi: пiди, вiдчини дверi! Господи Ісусе! Трумен замахнувся нiби для удару, i Тiффанi прикрила руками собi голову, зморгуючи сльози. – Пiшов ти нахер, – промовила вона мляво. Сподiваючись, що ii не чуе доктор Флiкiнджер. Той сидiв у туалетi. Тiффанi подобався цей доктор. Такий дивак. Завжди звертаеться до неi «мадам» i пiдморгуе, даючи зрозумiти, що не глузуе. – Ти – беззуба, глуха, сласна шльондра, – оголосив Трумен, попри той факт, що й сам потребував косметичних стоматологiчних операцiй. Зi спальнi в трейлерi вийшов друг Трумена, сiв за розкладний стiл i проказав: «Сласна шльондра дзвонить додому»[23 - «Phone home» – популярна iдiома, що означае розгублену людину.]. І сам захихотiв вiд власного жарту, танцюючи джигу лiктями. Тiффанi не запам’ятала його iменi, але сподiвалася, що його мати надзвичайно пишаеться своiм сином, у котрого на борлаку було витатуйовано какунця з «Пiвденного парку»[24 - Мiстер Генкi, Рiздвяний Какунець – персонаж у формi кавалку лайна з дев’ятого епiзоду першого сезону анiмацiйного серiалу для дорослих «Пiвденний парк».]. Стук у дверi. Цього разу Тiффанi дiйсно його почула – впевнений подвiйний стукiт. – Забудь. Не варто було тебе турбувати, Тiфф. Сиди, де сидиш, на своiй тупiй срацi. Трумен рвонув дверi навстiж. Там стояла якась жiнка в Труменовiй картатiй сорочцi, пiд якою виднiлися довгi, оливкового тону ноги. – Що таке? – запитав у неi Трумен. – Чого тобi треба? Голос, що прозвучав йому у вiдповiдь, був слабенький: – Вiтаю, чоловiче. Зi свого мiсця за столом гукнув Труменiв друг: – Ти Панi Ейвон[25 - Avon Ladies – спецiально тренованi агентки косметичноi компанii «Avon», якi вiдвiдують офiси й приватнi помешкання, пропонуючи фiрмовий товар.], чи що? – Послухай, любонько, – промовив до неi Трумен, – прошу до хати, можеш зайти, але, як менi здаеться, цю сорочку я мушу отримати взад. Друг Трумена на це вибухнув смiхом: – Неймовiрно! Тру, в тебе день народження, тобто, чи що? Тiффанi почула з ванноi звук змиву унiтаза. Доктор Флiкiнджер закiнчив свою справу. Жiнка в дверях скинула руку i вхопила Трумена за горло. Той видав негучний хрип; сигарета випала з його рота. Вiн сiпнувся i втопив пальцi в зап’ястя вiзитерки. Тiффанi побачила, як пiд тиском на руцi в неi побiлiла шкiра, але жiнка не вiдпускала. У Трумена на вилицях виступили червонi плями. Із зарубок, якi його нiгтi проробили на зап’ястi жiнки, вже струменiла кров. Але вона все одно не вiдпускала. Хрипи стишились до посвистування. Вiльна рука Трумена знайшла держак Буi-ножа[26 - Bowie-knife – рiзновид мисливського ножа, створеного на початку ХІХ сторiччя для Джима Буi, який пiзнiше уславився як герой Техаськоi революцii.], заткнутого в нього за поясом, i висмикнула його. Жiнка вступила в кiмнату й iншою рукою перехопила за передплiччя – вже в русi для удару – руку Трумена з ножем. Потаскавши Трумена задки, вона вгатила ним у протилежну стiну трейлера. Це трапилося так швидко, що Тiффанi не встигла угледiти обличчя незнайомки, тiльки завiсу ii кошлатого волосся до плечей, яке було таким темним, що, здавалося, мае якийсь зеленкуватий вiдтiнок. – Тпру, тпру, тпру! – загукав Труменiв друг, налапуючи пiстолет пiд пачкою паперових рушникiв i пiдхоплюючись зi свого стiльця. Червонi плями на щоках Трумена розповзлися пурпуровими хмарами. Вiн видавав звуки, як ото кросiвки попискують на паркетнiй пiдлозi, його гримаса зсунулася в маску печального клоуна. Очi пiдкотилися. Тiффанi побачила, як вiдбиваеться серцевий пульс на напнутiй шкiрi лiвiше його груднини. Силу ця жiнка мала шалену. – Тпру! – знову гукнув Труменiв друг, коли жiнка буцнула Тру головою. Нiс Трумена трiснув зi звуком петарди. Цiвка кровi бризнула по стелi, кiлька крапель плеснуло на плафон свiтильника. Нетлi там немов сказилися, б’ючись у скло з такими звуками, наче хтось колотив у бокалi кубики льоду. Коли очi Тiффанi знову сковзнули вниз, вона побачила, як жiнка швиргонула тiло Трумена в бiк столу. Друг Трумена стояв, нацiливши пiстолет. Трейлер стрясло грюком кам’яноi кулi для боулiнгу. На лобi Трумена з’явилося щось схоже на химерноi форми деталь складанки-головоломки. Нiби уривок хустинки прикрив йому око – це повиснув зчесаний шматок шкiри з частиною брови. Кров залила перекошений Труменiв рот й потекла вниз по пiдборiддю. Той уривок шкiри з бровою ляпнувся йому на щоку. Тiффанi згадалися тi схожi на швабри губки в автомийцi, що протирають лобове скло. Другий пострiл вигриз дiру в плечi Трумена, обличчя Тiффанi затуманилось кров’ю, а та жiнка пожбурила Труменiв труп у друга Трумена. Стiл розвалився пiд вагою трьох тiл. Тiффанi не була здатна почути власного крику. Час стрибнув. Тiффанi вiднайшла себе в кутку комiрчини, по саме пiдборiддя ii було накрито чиiмсь дощовиком. Якесь глухе ритмiчне гупання змушувало трейлер хитатися на його пiдпiрках. Тiффанi вiдкинуло на роки назад, до згадки про кухню того бiстро в Шарлотсвiллi, де кухар вiдбивав обушком телятину. Це гупання було схожим на те, тiльки набагато-багато важчим. Почувся трiск роздирання металу й пластику, i по тому гупання припинилося. Трейлер перестав хитатися. Дверi комiрчини струсонув стукiт. – Ти в порядку? – це питалася та жiнка. – Іди геть! – провила Тiффанi. – Той, що у ваннiй, утiк крiзь вiкно. Не думаю, що тобi варто за нього хвилюватися. – Що ти зробила? – рюмсала Тiффанi. На нiй була кров Трумена, i вона не хотiла помирати. Жiнка вiдповiла не зразу. Та й не було потреби. Тiффанi сама бачила, що вона робила, чи то – достатньо встигла побачити. Й достатньо почути. – Тобi тепер треба вiдпочити, – сказала жiнка. – Просто вiдпочити. За кiлька секунд Тiффанi здалося – крiзь часткову глухоту, яку залишили звуки стрiльби – наче вона почула грюк затрiснутих вхiдних дверей. Зiщулившись пiд тим плащем, вона йойкала, промовляючи iм’я Трумена. Вiн навчав, як курити наркоту: «Роби маленькi затяжки, – приказував вiн, – тобi покращае». Який брехун. Яким сучим сином вiн був, яким монстром. То чому ж вона тепер за ним плаче? Але вона не була в змозi припинити. Хотiла б, але не могла. 8 Панi Ейвон, котра не була Панi Ейвон, вирушила вiд трейлера назад до метамфетамiновоi лабораторii. Запах пропану з кожним кроком дужчав, поки все повiтря не просякло ним. Позаду неi залишалися вiдбитки, бiлi, маленькi, делiкатнi слiди, що з’являлися нiзвiдки, нiби створенi з пуху ваточника. Подiл позиченоi сорочки трiпотiв навкруг ii довгих стегон. Перед сараем вона вихопила з куща якийсь застряглий там аркуш. Згори на ньому великими синiми лiтерами повiдомлялося: «УСЕ В ПРОДАЖУ ЩОДНЯ!» Нижче були фотографii холодильникiв, як великих, так i маленьких, пральних машин, посудомийок, мiкрохвильових пiчок, пилосмокiв, «Чортогонiв Пороху»[27 - «Dirt Devil» – бренд заснованоi 1905 року компанii, яка випускае високоякiснi пилосмоки та iншу технiку для прибирання примiщень.], пресiв для смiття, кухонних комбайнiв та рiзного iншого. На одному фото була струнка молода жiнка в джинсах, яка, з розумiнням посмiхаючись, дивилася вниз на свою дочку, бiлявочку, як ii матуся. А ця маленька гарнюня тримала в руках пластмасову ляльку-немовля i посмiхалась до ляльки. Були там також великi телевiзори, на екранах яких чоловiки грали у футбол i в бейсбол, були чоловiки в гоночних машинах, були солiднi грилi, поряд з якими стояли чоловiки з велетенськими виделками й велетенськими щипцями-лопатками, Хоча там i не проказували цього прямо й вiдверто, iдея рекламного буклету була очевидна: жiнки працюють, упорядковуючи гнiздечко, а чоловiки тим часом смажать здобич. Євка згорнула рекламний буклет у трубку i почала клацати пiд ii кiнцем пальцями лiвоi руки. З кожним клацанням спалахувала iскра. Вiд третьоi папiр зайнявся. Євка теж умiла пiдсмажувати. Пiднявши трубку вгору, щоб подивитися, чи добре горить, вона закинула ii до сараю. І вирушила геть швидким кроком, навпростець через лiс, у напрямку 42-го шосе, вiдомого мiсцевим пiд назвою Головатий пагорб. – Клопiтний день, – сказала вона нетлям, якi знову кружляли навкруг неi. – Клопiтний, клопiтний день. Коли сарай вибухнув, вона не озирнулася, i не поморщилася, коли шмат рифленоi сталi шугнув у неi над головою. Роздiл 2 1 Шерифська управа округу Дулiнг перебувала в дрiмотi ранкового сонця. Три камери для затриманих стояли порожнiми, гратованi дверi – навстiж, пiдлоги свiжовимитi i пахнуть дезiнфектантом. Єдина кiмната для допитiв так само порожня, як i кабiнет Лайли Норкросс. Над усiм примiщенням панувала едина Лiннi Марс, диспетчерка. Позаду ii стола висiв плакат з якимсь вишкiреним, наглянсованим джигуном у помаранчевому трико з гантелями в руках. «ВОНИ НІКОЛИ НЕ БЕРУТЬ ВИХІДНОГО – ОТЖЕ, Й ТОБІ НЕ ВАРТО!» – радив плакат. Лiннi мала звичку iгнорувати цю добру пораду. Пiсля короткого флiрту з аеробiкою у Християнськiй асоцiацii молодих жiнок вона бiльше не займалася фiзичними вправами, що не заважало iй пишатися власною зовнiшнiстю. Зараз вона заглибилася в статтю в «Марi Клер» про правильний метод фарбування очей. Для отримання стабiльноi лiнii треба впертися мiзинцем собi у вилицю. Це надасть кращий контроль i убезпечить вiд раптових посмикувань. У статтi пропонували починати посерединi i рухатися до зовнiшнього кута ока, а потiм, почавши вiд носа, завершити картину. Тонка лiнiя – на день; ширша, драматичнiша – для важливого вечора, для побачення з тим парубком, що, як ти сподiваешся… Задзвонив телефон. Не звичайний, а той, що з червоною смугою на слухавцi. Лiннi поклала журнал на стiл (нагадуючи собi, що треба буде зайти в «Райт Ейд»[28 - «Rite Aid» («Правильна допомога») – заснована 1962 року мережа аптек, найбiльша на Схiдному узбережжi США.] i купити «Лореаль опак») i пiдняла слухавку. Минуло вже п’ять рокiв, як вона потрапила в диспетчерки, тож о цiй порi ранку це мусила бути або кiшка на деревi, або загублений собака, або якась кухонна халепа, або – вона сподiвалася, що нi – iнцидент iз немовлям, яке задихнулося. Пригоди iз залученням зброi майже завжди траплялися пiсля заходу сонця й зазвичай у «Рипливому колесi». – 911, яка у вас проблема? – Панi Ейвон убила Тру! – прокричав жiночий голос. – Вона убила Тру i друга Тру! Я не знаю, як його звуть, але вона реально проломила його головою нахер к-херам стiну! Якщо я там знову те побачу, я ослiпну! – Мем, усi дзвiнки на 911 записуються, – сказала Лiннi, – i ми не схвалюемо таких жартiв. – Я не жартую! Хто жартуе? Якась невiдома курва просто прийшла сюди i вбила Тру! Тру й iншого хлопця! Тут кров в’увсюди! Коли цей белькiт почався з Панi Ейвон, Лiннi на дев’яносто вiдсоткiв була певна, що це або розiграш, або наркоглюки; тепер вона на вiсiмдесят вiдсоткiв була впевнена, що йдеться про реальну подiю. Ця жiнка шварготiла так затято, що ii було важко зрозумiти, а байрачний акцент був грузьким, як болото. Якби Лiннi не була сама родом iз Тхорячого Перепуття в окрузi Кенова[29 - Kanawha – округ у штатi Захiдна Вiрджинiя.], подумала б, що ii абонентка балакае якоюсь iноземною мовою. – Назвiть свое iм’я, мем? – Тiффанi Джонс, та до чо’ ту’ я! Це вони тут мертвi, i я не знаю, чому вона залишила мене живою, а якщо вона повернеться? Лiннi нахилилась уперед, читаючи робочий графiк: хто сьогоднi на службi, хто патрулюе. В офiсi шерифа малося тiльки дев’ять машин, i одна-двi майже завжди – на ремонтi. Округ Дулiнг був найменшим округом у штатi, далебi не найбiднiшим; цю сумнiвну честь мав сусiднiй округ Мак-Давелл, що губився в глушинi. – Я не бачу в себе на екранi номера вашого телефону. – Звiсно, що не бачите. Це палений разовий мобiльник Тру. Вiн щось таке робить з ними. Вiн… – далi пауза, якiйсь трiск, потiм голос Тiффанi Джонс вiддалено й тонко заверещав: – Ох, Господи! Це ж лабораторiя щойно вибухнула! Нащо вона це робить? Ох, Господи, ох, мiй Господи, ох… Лiннi почала було питати, про що це таке вона говорить, але почула якесь розкотисте «бум». Звук був не те щоб гучним, вiд нього не задрижали вiкна, але це було таки «бум», авжеж. Немов якийсь реактивний лiтак з Ленглi[30 - Langley – мiстечко неподалiк Вашингтона, де мiститься штаб-квартира ЦРУ та iнших урядових органiзацiй.] пробив звуковий бар’ер над Вiрджинiею. З якою швидкiстю летить звук? – загадалася вона. Хiба ми не вчили це на уроках фiзики? Але ii старша школа й фiзика були так давно. Майже в iншому життi. – Тiффанi? Тiффанi Джонс? Ви мене чуете? – Посилайте когось сюди, поки лiс вогнем не зайнявся! – Тiффанi прокричала це так голосно, що Лiннi аж слухавку подалi вiд вуха прибрала. – Самi, збiса, носом понюхайте, звiдки тхне! Подивiться, де дим! Його вже понесло вгору! Де Головатий пагорб, поза Перевозом i лiсопильнею. – А та жiнка, та, яку ви називаете Панi Ейвон… Тiффанi зареготала крiзь своi ридання: – Ох, та вашi копи, як ii побачать, враз пiзнають. Вона там вся у кровi Трумена Мейвезера. – Ви можете сказати менi вашу ад… – У трейлера нема жодноi адреси! Тру не приносять пошту! Заткни свою ротяку та пришли вже сюди когось! На цьому Тiффанi пропала. Перетнувши порожню центральну кiмнату, Лiннi вийшла на ранкове сонце. Декiлька людей, прикриваючи долонями очi, стояли на хiдниках Головноi вулицi i дивилися на схiд. В тому напрямку, либонь на вiдстанi миль трьох, здiймався чорний дим. Гарно й прямо, не розходився смугами, дякувати Богу вже за це. Саме так, це десь бiля Адамсовоi лiсопильнi, мiсця, яке вона добре знала, спершу з поiздок туди на пiкапi з батьком, а потiм з поiздок туди на пiкапi зi своiм чоловiком. Чоловiкам притаманнi рiзноманiтнi дивнi пристрастi. Здаеться, лiсопильнi також належать до них, дещо випереджаючи монстр-траки, але значно вiдстаючи вiд виставок-ярмаркiв зброi. – Що там у нас? – гукнув, стоячи перед своiм офiсом по той бiк вулицi, Дрю Т. Баррi з «Дрю Т. Баррi. Компанiя “Запорука”». Лiннi буквально бачила колонки цифр страхових виплат, якi перебiгали в очах Дрю Т. Баррi. Нiчого йому не вiдповiвши, вона знову зайшла в офiс, щоби найперше подзвонити до пожежноi частини (де телефони, як вона здогадувалася, вже мусять дзеленчати), потiм Террi Кумсу i Роджеру Елевю в Четвертому Патрулi, а пiсля цього вже шефинi. Яка, мабуть, ще спить пiсля того, як минулого вечора сказала, що почуваеться хворою. 2 Але Лайла Норкросс не спала. У якомусь журналi вона колись читала, ймовiрно, у почекальнi перед очисткою зубiв чи перевiркою зору, що пересiчнiй людинi, щоб заснути, потрiбно вiд п’ятнадцяти до тридцяти хвилин. Утiм, там було зауваження, якого Лайла навряд чи потребувала: людина мусить бути в спокiйному умонастроi, а вона перебувала наразi не в тому настроi. По-перше, вона досi лишалась одягненою, хоча вже розчепила зiпер на штанях i розстебнула гудзики на брунатнiй форменiй сорочцi. І ще зняла з себе службовий ремiнь. Вона почувалася винуватою. Лайла не звикла брехати своему чоловiку в дрiбницях i нiколи до цього ранку не брехала йому в дiйсно серйозних речах. «Аварiя на Гостинно-Гiрськiй дорозi, – написала вона йому есемес. – Не намагайся додзвонитися, нам треба розчищати весь цей безлад». А сьогоднi вранцi ще й додала трохи правдоподiбностi, котра мучила ii тепер, мов якась колючка: «Котячий пiсок по всьому шосе! Знадобився бульдозер!» Але розповiдь про такого роду подiю мусила б з’явитися в Дулiнгський щотижневiй газетi, хiба не так? Тiльки Клiнт ii нiколи не читае, тому з цим, мабуть, буде все гаразд. Але ж i люди мусили б говорити про таку кумедну пригоду, а вони мовчатимуть, i його це здивуе… «Вiн хоче, щоб його викрили», – сказала вона якось Клiнту, коли вони дивилися на «Ейч-Бi-О»[31 - «HBO» – заснований 1972 року кабельно-супутниковий телеканал, який дивляться понад 170 млн пiдписникiв у 15 краiнах.] один документальний фiльм – «Бузувiр», так вiн називався, – про багатого й ексцентричного серiйного вбивцю на iм’я Роберт Дерст[32 - «The Jinx» (2015) – документальний мiнiсерiал про заможного нью-йоркського плейбоя, якого звинувачують у вбивствi дружини, його подружки-письменницi, сусiда, погрозах членам своеi ж родини та iнших злочинах (суд досi тривае.)]. Це було на початку другоi з шести серiй. «Вiн нiколи б не погодився розмовляти з документалiстами, якби цього не хотiв». І, будьте певнi, зараз Роберт Дерст знову сидить у в’язницi. Постае питання – а вона хоче, щоб ii викрили? Якщо нi, навiщо вона взагалi надсилала йому есемески? В той момент вона себе запевняла: якщо вiн iй подзвонить, то почуе всi тi звуки в спортзалi Коглинськоi старшоi школи – азартнi вигуки глядачiв, черготiння кросiвок по дерев’янiй пiдлозi, ревiння рiжка – i, природно, запитае, де вона i що там робить. Але ж можна було перемкнути його дзвiнки на голосову пошту, так? І передзвонити потiм самiй. «Я про це не подумала, – запевняла вона себе. – Я була знервована i збентежена». Справдi так, чи вона собi бреше? Цього ранку вона схилялася до другого. До того, що це складне павутиння вона сплiтала навмисне. Що iй хотiлося, щоб Клiнт змусив ii зiзнатися, щоб це вiн потягнув за ту нитку, яка все розплутае. Набiгла думка, i то сумна, що попри всi довгi роки ii працi в правоохороннiй системi, значно кращим кримiнальником виявився ii чоловiк, психiатр. Клiнт знав, як берегти таемницю. Лайла почувалася так, нiби дiзналася, що в ii домi iснуе ще один поверх. Цiлком випадково натисла якусь потерту пляму на стiнi й вiдкрилися невiдомi сходи. Там, у секретному коридорi, був гачок i на тому гачку висiв Клiнтiв пiджак. Шок був важкий, бiль ще гiрший, але нi те, нi iнше не до порiвняння з соромом: як вона не збагнула цього ранiше? А щойно дiзналася, щойно прокинулася в реальностi свого життя, як вона зможе прожити далi бодай секунду, не викрикнувши всього цього вголос? Якщо вiдкриття того, що твiй чоловiк, людина, з якою ти щодня балакала протягом п’ятнадцяти рокiв, батько твого сина… мае десь дочку, про яку вiн нiколи не заiкався – якщо це не привiд для крику, для виття до болю в горлi, для голосiння з лютi й образи, то що iнше? Натомiсть вона побажала йому гарного дня i лягла. Втома нарештi почала опановувати Лайлу й розгладжувати ii вiдчай. Нарештi вона попускалася, i це було добре. Все здаватиметься простiшим пiсля п’яти-шести годин сну; вона почуватиметься тверезiше; буде здатна поговорити з ним; i, можливо, Клiнт допоможе iй зрозумiти. Це ж його робота, хiба не так? Логiчно розв’язувати плутанки життя. Ну, а в неi е для нього ще та плутанка! Котячий пiсок по всiй дорозi. Котяче лайно в секретному коридорi, котячий пiсок та котяче лайно на баскетбольному кортi, де дiвчина на iм’я Шейла, припавши плечем[33 - Drop the shoulder – ризиковий фiнт в баскетболi, який за певних обставин тягне за собою персональний фол для гравця.], змусила захисницю вiдсахнутися, а потiм рвонула далi i вкинула м’яч у кiльце. По щоцi скотилася сльоза, i Лайла зiтхнула, близька до втрати сну. Щось лоскотало iй обличчя, нiби окрема волосина чи якась нитка, що висмикнулася з пошивки. Вона змахнула ту заваду й зiсковзнула трiшки глибше до справжнього сну, i вже його майже досягла, коли засурмив ii телефон на службовому ременi, кинутому поперек кипарисовоi скринi бiля пiднiжжя лiжка. Вона розплющила очi i зринула в сидячу позицiю. Та нитка чи волосина, чи хтозна що воно там, лоскотало iй щоку; вона ii вiдкинула. Якщо це ти, Клiнте… Вона взяла телефон, подивилася на екран. Не Клiнт. Єдине слово: БАЗА. Годинник показуе 7:57 ранку. Лайла натисла «ПРИЙНЯТИ». – Шерифе? Лайло? Ви вже прокинулися? – Нi, Лiннi, це все сон. – Я думаю, в нас велика проблема. Лiннi була лаконiчною i професiйною. Лайла ii за це високо цiнувала, але знову в ii голос пролiз той акцент, не «я думаю, в нас велика проблема», а «йа димую», що означало – Лiннi стривожена, а отже, справа серйозна. Лайла дужче витрiщила очi, наче це мусило допомогти iй швидше прочуматися. – Заявниця телефоном повiдомила про вбивства поза лiсопильнею Адамса. Вона могла в цьому помилятися або збрехати чи навiть галюцинувати, але там точно стався ще той, збiса, вибух. Ви його не чули? – Нi. Розкажи менi достеменно, що там у тебе. – Я можу прокрутити запис… – Просто розкажи. Лiннi розказала: нетвереза жiнка, в iстерицi, каже про два трупи, вбивця Панi Ейвон, вибух, видно дим. – І ти послала… – Патруль Чотири. Террi й Роджер. Судячи з iхнього останнього виходу на зв’язок, вони менш нiж за три милi звiдти. – Гаразд. Добре. – А ви… – Уже iду. 3 Вона була вже на пiвдорозi до припаркованого на заiздi крузера, коли усвiдомила, що на неi уважно дивиться Антон Дубчек. М’язи грудей блищать, штани (ледь-ледь) тримаються на рангоутi тазових кiсток – цей чистильник басейнiв мав такий вигляд, неначе на кастингу травневого пiнап-боя для календаря «Чiппендейлз»[34 - «Chippendales» – заснована 1979 року в Лос-Анджелесi гастрольна трупа чоловiчого стриптизу, характерною ознакою акторiв якоi е рельефнiсть м’язiв, а також при голому торсi бiлi комiрцi з чорними метеликами на шиях та бiлi манжети на зап’ястях.]. Вiн стояв на тротуарi бiля свого вена, дiстаючи з машини якесь знаряддя для чистки басейну. «Антон – басейновик» оголошував напис флорентiйським курсивом на борту. – На що це ти так роздивляешся? – Ранкове сяйво, – промовив Антон i подарував iй слiпучу усмiшку, яка, либонь, причаровувала кожну барменку в Три-Окружжi. Вона опустила очi й побачила, що не застебнула i не заправила в штани свою сорочку. Простий бiлий бюстгальтер на Лайлi виказував значно менше, нiж кожен з лiфчикiв ii двох бiкiнi (i значно менш гламурно), але щось таке малося в чоловiкiв до нижньоi бiлизни; побачить дiвчину в лiфчику, i це для нього наче п’ятдесят баксiв виграв по п’ятидоларовiй скретч-картцi в лотереi «Долари-З-Землi»[35 - «Dollars ‘N’ Dirt» – мiсцева лотерея в штатi Захiдна Вiрджинiя.]. Чорти забирай, Мадонна колись собi кар’еру на цьому збудувала. Мабуть, ще до того, як народився цей Антон, усвiдомила Лайла. – І ця фраза працюе, Антоне? – застiбаючись i заправляючись. – Досi? Його усмiшка стала ще ширшою. – Ви б здивувались, як. Ах, якi бiлi зуби. Їй i не дивно. – Якщо захочеш випити газованки, заднi дверi не замкненi. Замкни iх за собою, коли виходитимеш, гаразд? – Прийнято до виконання, – вiддав вiн хвацький салют. – Й жодного пива. Ще зарано навiть для тебе. – Десь завжди п’ята годи…[36 - «It's Five O'Clock Somewhere» (2003) – хiт кантрi-спiвака Алана Джексона; в пiснi обiгруеться популярна фраза, якою виправдовують ранне, до п’ятоi вечора, пиття алкоголю.] – Позбав мене вiд слiв пiсень, Антоне. Нiч видалася довгою, i якщо не пощастить трохи десь подрiмати, в мене попереду довгий день. – І це прийняв також. Але ж, агов, шерифе, маю погану новину: майже певен, отам у вас голландщина в’язiв[37 - «Голландська хвороба в’язiв» – грибок, який часто призводить до загибелi цiлих популяцiй дерев цiеi породи.]. Хочете, я дам вам телефон мого спеца з дерев? – Як знаеш, дякую. Лайлi до лампочки були тi дерева, особливо сьогоднi, хоча вона змушена оцiнити глибину недобрих збiгiв: власна брехня, замовчування Клiнта, виснаженiсть, пожежа, трупи, а тепер ще й хворi дерева – хоча ще й дев’ятоi ранку нема. Єдине, чого не вистачае: щоб Джаред зламав собi руку чи ще щось, i тодi Лайла не матиме вибору, окрiм як пiти до Святого Луки й прохати отця Лаффертi взяти ii на сповiдь. Здавши задом iз заiзду, вона вирушила на схiд по Тримейнстрит, загальмувала по-калiфорнiйському[38 - California stop – коли замiсть повноi зупинки на перехрестi перед знаком «Стоп» лише пригальмовують, не припиняючи руху.] (за що, якби не була шерифом, отримала б штрафний талон), побачила там, у напрямку 17-го шосе, дим i ввiмкнула свою свiтломузику. Сирену приберегла для тих трьох кварталiв, що складали центр Дулiнга. Щоб у всiх там зайнявся дух. 4 Перед свiтлофором навпроти старшоi школи барабанив пальцями по керму Френк Гiрi. Вiн прямував до обiйстя суддi Сiлвера. Старий суддя подзвонив йому на мобiльний, i з голосу було чутно, що той ледве стримуеться. Машина збила його кицьку Какао. Одна тутешня бездомна жiнка, закутана в таку кiлькiсть одяганок, що вони навiть прикривали iй ступнi, перейшла дорогу перед його пiкапом, штовхаючи поперед себе магазинний вiзок. Вона балакала сама до себе виразним, радiсним голосом. Можливо, одна з ii особистостей планувала сюрпризну вечiрку на день народження якоiсь з iнших ii особистостей. Френк iнколи думав: як гарно бути божевiльним, не таким навiженим, яким його, либонь, вважае Ілейн, а справдешнiм, таким, що «балакае-сам-iз-собою-i-штовхае-магазинний-вiзок-завантажений-пакетами-з-мотлохом-i-верхньоюполовиною-чоловiчого-манекена» божевiльним. Якi причини можуть турбувати причинних? Безумнi причини, мабуть, хоча Френк любив уявляти, що в тому божевiллi, яке вiн собi нафантазовував, усе простiше. Вилити собi молочну кашу на голову чи вилити всю ii в оцю поштову скриньку? Певне, якщо ти навiжений, це стресовий вибiр. Для Френка ж стресом було щорiчне скорочення Дулiнгського мунiципального бюджету, термiн якого наближався i яке могло позбавити його роботи, i стресом було терпiти до вiкендiв, коли вiн мiг побачитися зi своею дочкою, а ще ж був стрес розумiння того, що Ілейн очiкуе – колись вiн не стерпить. Його власна дружина копае пiд нього, хiба це не стрес? Порiвняно з цим, думав вiн, вирiшити: молочну кашу на голову чи в поштову скриньку – це взагалi не проблема. Крупу на голову, молоко – в скриньку. Все. Проблему розв’язано. Свiтло перемкнулося на зелене, i Френк завернув лiворуч, на Маллой. 5 На протилежному боцi вулицi та бездомна жiнка, для волонтерiв у притулку Стара Ессi, а колись Ессi Вiлкокс, попхала свiй вiзок угору коротким, трав’янистим схилом, що оточував шкiльну автомобiльну парковку. Досягши замощеного плато, вона спрямувала вiзок у бiк спортивних полiв i чагарнику поза ними, де в теплi мiсяцi мала дiм. – Приспiшайте, дiтки! – примовляла Ессi поперед себе, немов до торохтливого вмiсту магазинного вiзка, але насправдi кажучи це своiй невидимiй родинi з чотирьох однакових маленьких дiвчаток, якi вервечкою, наче каченята, тягнулися слiдом за нею. – Нам треба встигнути додому до вечерi – бо iнакше ми самi можемо стати вечерею! У вiдьми в казанi! Ессi захихотiла, але дiвчатка почали плакати й труситися. – Ох, ви ж моi дрiбненькi-дурненькi дитятка! – промовила вона. – Я просто жартую. Ессi дiйшла до краю парковки i попхала свiй вiзок на футбольне поле. Дiвчатка позаду неi прояснiшали. Вони знали: мати нiколи не дозволить, щоб з ними щось трапилося. Гарнi дiтки. 6 Євка стояла мiж двох штабелiв щойно напиляних соснових дощок у лiвому кутку Адамсовоi лiсопильнi, коли повз пронiсся Четвертий Патруль. Їi не видно було роззявам, якi скупчилися напроти головноi будiвлi, але видно було з шосе. Утiм, патрульнi не звернули на неi уваги, хоча на тiлi в неi досi не було нiчого, крiм сорочки Трумена Мейвезера i кровi Трумена Мейвезера на ii обличчi та руках. Очi копiв були нацiленi тiльки на дим, що здiймався на краю геть сухого лiсу. Здвигнувшись уперед, Террi Кумс показав: – Бачиш оту велику скелю, де аерозолем намальовано: «ТІФФАНІ ДЖОНС СМОКЧЕ»? – Ну. – За нею побачиш грунтовку. Повернеш туди. – Ти певен? – запитав Роджер Елвей. – Здаеться, дим щонайменше на милю далi. – Повiр менi. Я тут бував ранiше, коли ще Мейвезер вважав себе повносправним трейлерним сутенером i джентльменом, який у вiльний час вирощуе траву. Гадаю, вiн пiднявся вище у цiм свiтi. Патруль Чотири занесло на путiвцi, та потiм колеса вчепилися в дорогу. Роджер правив уперед на сорока, перевальцем, попри жорстку пiдвiску, казенна машина iнколи чiпляла дном грунт. Високе лабуззя, яким порiс центральний бурт цiеi просiки, скреготiло об ходову. Тепер вони вже вiдчували запах диму. Террi вхопив мiкрофон. – Патруль Чотири Базi. Базо, це Патруль Чотири. – Четвертий, це База, – вiдповiла Лiннi. – Ми будемо на мiсцi хвилини за три, якщо Роджер не доправить нас у рiвчак. – Роджер вiдiрвав одну руку вiд керма на мить, достатню щоб тицьнути напарнику пальця. – Як там справи в пожежнiй частинi? – Вони виводять усi чотири машини, плюс виiжджае швидка. Дехто з волонтерiв – також. Мусять з’явитися вiдразу за вами. Дивiться десь там ту Панi Ейвон. – Панi Ейвон, ясно. Четвертий, вiдбiй. Террi вставив мiкрофона в держак, якраз коли iхнiй крузер пiдстрибнув, опинившись на мить у повiтрi. Роджер юзом зупинив машину. Дорога попереду була захаращена уламками рифленоi покрiвлi, розiрваних газових балонiв, пластикових канiстр, шматками паперу – дещо з того ще тлiло. Вiн помiтив якесь чорно-бiле кружальце, схоже на регулятор пiчки. Одна стiна сараю вiдвалилася, прихилившись до сухого дерева, яке палало, наче смолоскип. Також горiли найближчi до тилу сараю сосни. Так само – й кущi край дороги. Рвонувши кришку багажника, Роджер вхопив вогнегасника i почав поливати бiлою пiною пiдлiсок. Террi дiстав протипожежне полотно i почав ляпати ним по палаючих уламках на дорозi. Скоро тут будуть пожежники, головне зараз – не дати поширитися вогню. Із вогнегасником в руках пiдбiг Роджер. – У мене вже порожньо, а те, що ти робиш, – до сраки. Мо-же, вшиваймося звiдси, поки нас не облягло ззаду, як думаеш? – Я думаю, це чудова iдея. Ану погляньмо, що там в шале Мейвезера. Пiт бiсеринами скочувався з чола Роджера i зблискував у рiдкому волоссi його блiдо-жовтоi стрижки «пiд iжачка». Вiн глянув скоса: – У якому ще желе? Террi подобався його напарник, загалом так, але вiн не хотiв би мати його в своiй командi з квiз-боулу в «Рипливому колесi»[39 - Quiz Bowl – вiд початку 1950-х популярна серед американських школярiв i студентiв iнтелектуальна гра, з якоi пiзнiше в СРСР було скопiйовано телевiкторину «Що? Де? Коли?».] по середах. – Вези, не переймайся. Роджер стрибнув за кермо. Террi сковзнув на пасажирське сидiння. За сорок ярдiв позаду них з-за повороту, похитуючись, виiхала одна з Дулiнгських пожежних машин, ii високi борти дряпали гiлки дерев, якi товпилися вздовж дороги. Террi помахав пожежникам, а потiм вiдiмкнув сховану пiд панеллю рушницю. Вони прибули на галявину, де стояв на домкратах трейлер, химерно пофарбований пiд бiрюзову акварiумну ринь. Сходи – бетоннi блоки. Поряд стояв поiдений iржею «Ф-150»[40 - «F-150» – найпоширенiший пiкап у США, рiзноманiтнi модифiкацii якого випускають з 1948 року.] з парою спущених колiс. Якась жiнка щулилася в його заднiх дверях, мишасто-брунатне волосся затуляло ii обличчя. Вона була одягнена в джинси i гальтер-топ[41 - Halter top – жiночий топ, який прикривае груди й (iнколи) живiт, залишаючи спину голою.]. Бiльшу частину ii видимоi шкiри прикрашало татуювання. Террi змiг прочитати слово LOVE, що збiгало донизу по ii правому передплiччю. Їi босi ступнi геть закалянi гряззю. Була вона миршавою до межi виснаження. – Террi… – задихнувся повiтрям Роджер i видав якийсь близький до вiдрижки горловий звук. – Ондечки. Те, що побачив Террi, нагадало йому гру, якою вiн ще хлопчаком розважався на окружнiм ярмарку. Якийсь чоловiк виставляв голову крiзь дiру у вирiзанiй з картону фiгурi Попая[42 - «Popeye the Sailor» – моряк Попай, герой серii мультфiльмiв за мотивами однойменного комiксу.], i всього за дайм[43 - Dime – монета 10 центiв.] в нього можна було кинути три пластикових пакетики з фарбованою водою. От тiльки пiд головою, що стирчала зi стiни трейлера, була не червона вода. Неосяжна втома сповнила Террi. Все його тiло немов набрало ваги, а нутрощi перетворилися на бетон. Вiн переживав подiбне й ранiше, здебiльшого на мiсцях важких автомобiльних аварiй, i знав, що це вiдчуття минуще, але поки воно тривае, це пекельно нестерпно. В такi моменти, коли дивишся на дитину, все ще пристебнуту в своему автокрiсельцi, але все ii тiло роздерте, наче мiшок з бiлизною перед пранням… або, як от тепер, – на голову, що стирчить зi стiни трейлера, шкiра зi щiк зiдрана катастрофiчним проломленням… загадуешся – навiщо взагалi було створено цей свiт. Добрих пригод завжди нестача, натомiсть всiлякого паскудства – аж чортам тiсно. Жiнка, що сидiла в дверях пiкапа, пiдвела голову. Обличчя мала блiде, очi обведенi темними колами. Вона простягнула до них руки, та зразу ж знову впустила iх собi на стегна, наче вони були занадто важкими, просто заважкими. Террi ii знав – одна з дiвчат Тру Мейвезера до того, як вiн цiлком занурився в мет-бiзнес. Можливо, вона досi лишалася тут, тому що ii було пiдвищено до рiвня квазi-подружки – якщо це можна назвати пiдвищенням. Вiн вибрався з крузера. Дiвчина зiсковзнула зi свого сiдала i впала б на колiна, якби Террi не пiдхопив ii за поперек. Тiло пiд його пальцями було крижаним, i вiн вiдчував у ньому кожну кiсточку. Тепер, зблизька, вiн побачив, що деякi з ii тату – то насправдi синцi. Вона вчепилася в нього й почала плакати. – Ну, заспокойся, – примовляв Террi. – Ну, заспокойся, дiвчино. З тобою все гаразд. Що тут трапилося, все уже скiнчилося. За iнших обставин едину особу, що вижила, вiн вважав би головною пiдозрюваною, а всi тi нiсенiтницi про якусь Панi Ейвон – повним лайном, але цей мiшок кiсток в його руках нiколи б не пробив стiну трейлера головою отого парубка. Террi не знав, скiльки часу ця дiвчина преться на товарi Трумена, але в ii теперiшньому станi, подумав вiн, навiть для того, щоб просто висякатися, iй потрiбнi колосальнi зусилля. Пiдплив Роджер з дивно життерадiсним виразом обличчя. – Це ви телефонували, мем? – Так… Роджер дiстав свiй блокнот. – Ваше iм’я? – Це Тiффанi Джонс, – сказав Террi. – Так же, еге ж, Тiфф? – Ну. Я бачила вас ранiше, сер. Коли я того разу приiхала забирати Тру з тюрми. Ви були тодi добрий. Я пам’ятаю. – А цей парубок? Вiн хто? – махнув блокнотом Роджер на вистромлену голову – такий недбалий жест, наче вiн показав на якусь цiкавину серед мiсцевого краевиду, а не на вмертвлену людську особистiсть. Ця його байдужiсть була лячною… i Террi заздрив iй. Якби вiн мiг призвичаiтися до таких видовищ так само легко, як Роджер, подумалося йому, вiн був би щасливiшою людиною й, можливо, кращим полiцiантом. – Не знаю, – сказала Тiффанi. – Вiн був просто другом Трума. Чи, може, кузеном. Вiн приiхав з Арканзасу минулого тижня. Чи, може, позаминулого. Там, на дорозi, гукали пожежники й лящала вода – напевне, з пожежноi цистерни; мiський водогiн сюди не доходив. На мить Террi побачив у повiтрi веселку, що спливла вгору на тлi диму, який тепер побiлiшав. Террi делiкатно взяв Тiффанi за тоненькi, як ломачки, зап’ястя й подивився в ii налитi кров’ю очi. – А як щодо тiеi жiнки, котра це зробила? Ти сказала диспетчерцi, що це була якась жiнка. – Друг Тру назвав ii Панi Ейвон, але вона точно була не з тих. Дрiбка емоцiйностi пробилася крiзь шок Тiффанi. Вона випросталася й зi страхом роззирнулась довкола. – Вона ж пiшла? Правда? Краще б ii не було тут. – Яка вона на вигляд? Тiффанi похитала головою. – Я не пам’ятаю. Але вона вкрала сорочку Тру. Здаеться, попiд сорочкою вона була г-гола. Очi ii безвiльно зiмкнулися, потiм розплющились знов. Террi впiзнав характернi ознаки. Спершу психологiчна травма вiд негаданоi жорстокоi подii, потiм iстеричний дзвiнок на 911, а тепер посттравматичний шок. Плюс до цього тi бозна-якi наркотики, що вона приймала, i скiльки часу вона iх приймала. Лiфт угору, лiфт униз. На його думку, Трумен Мейвезер, Тiффанi i арканзаський кузен Трумена Мейвезера зависали доби зо три. – Тiфф, я хочу, щоб ти посидiла в крузерi, поки ми з напарником тут усе роздивимося. Сiдай просто тут, позаду. Вiдпочинь. – Сонний час, дiвуле, – пiдтакнув Роджер, вишкiряючись, i на якусь мить Террi вiдчув майже невiдпорне прагнення завдати гарту його грунтовнiй срацi. Натомiсть вiн тримав вiдчиненими для неi дверi крузера, i це викликало ще один спомин: той лiмузин, який вiн орендував, щоб поiхати ним на випускний з Мерi Джин Стакi. Мерi в рожевiй сукнi без бретельок, з пишними рукавами, той букетик, який вiн причепив iй на зап’ясток; себе у взятому напрокат смокiнгу. Це було в ту золоту епоху, ще до того, як вiн уперше побачив бiлоокий труп гарноi дiвчини з кратером вiд шротового заряду в ii грудях, або чоловiка, який повiсився в себе на сiннику, або присаджену на мет проститутку з запалими очима, яка мала такий вигляд, нiби iй залишилося шiсть мiсяцiв життя. «Я занадто старий для цiеi роботи, – подумав Террi. – Треба на пенсiю». Йому було сорок п’ять. 7 Хоча Лайла насправдi ще нiколи нi в кого не стрiляла, було п’ять випадкiв, коли вона дiставала свiй пiстолет, i один раз, коли вистрелила в повiтря (i ой-вей, скiльки через це було паперовоi роботи.) Як Террi й Роджер, i всi решта в ii маленькому загонi лицарiв у синiй формi, вона розчищала людськi останки пiсля багатьох аварiй на дорогах округу (зазвичай серед смороду алкоголю, який все ще висiв у повiтрi.) Вона ухилялася вiд летючих об’ектiв, припиняла сiмейнi сварки, якi дiйшли до фiзичного рiвня, проводила СЛР[44 - Серцево-легенева реанiмацiя.] i накладала шини на поламанi кiнцiвки. Якось вона зi своiми хлопцями знайшла двох дiтей, якi загубилися в лiсi, i ще було кiлька випадкiв, коли ii обригали. Багато чого вона надивилася за своi чотирнадцять рокiв у правоохоронних органах, але ще нiколи не бачила заляпаноi кров’ю жiнки, на якiй нема нiчого, крiм фланелевоi сорочки, жiнки, котра чимчикуе головною автомагiстраллю округу Дулiнг. Це було вперше. Вона зi швидкiстю вiсiмдесят миль мчала вгору Головатим пагорбом, i жiнка опинилася менш нiж за сотню футiв перед крузером. Вона не зробила спроби вiдскочити лiворуч чи праворуч, але навiть у ту крихiтну мить Лайла зовсiм не помiтила в ii очах зляканого виразу «оленятка у свiтлi фар», тiльки спокiйну споглядальнiсть. І ще дещо: вона була красунею. Лайла не змогла б вчасно зупинитися, навiть якби повноцiнно виспалася за нiч – на швидкостi вiсiмдесят миль – аж нiяк. Натомiсть вона крутнула кермо праворуч, оминувши цю жiнку серед дороги на якихось кiлька дюймiв, та й не зовсiм оминувши, по-правдi; Лайла почула «клап» i раптом, замiсть дороги позаду машини, бортове люстерко показало Лайлi Лайлу. Тим часом вона мусила впоратися з крузером Патруль Один, цiею ракетою, що вже майже не корилася ii управлiнню. Вона збила чиюсь поштову скриньку, пославши ii в полiт, а сам стовпчик, перш нiж повалитись на землю, крутнувся, наче жезл мажоретки. Позаду неi клубочилась курява i Лайла вiдчувала, як важкий крузер бажае сковзнути до рiвчака. Гальма б ii не врятували, тому вона навпаки – натисла на газ, додавши швидкостi; крузер дерся по правiй обочинi, щебiнка рикошетила вiд споду машини. Вона мчала якимсь диким робом, навскоси. Якщо ii впiймае канава, машина пiде перекидом, i шанси на те, що вона побачить Джареда випускником старшоi школи, радикально змалiють. Лайла легенько подала кермо лiворуч: спершу машина пiшла юзом, та потiм вчепилася й вигуркотiла на шосе. Знову з асфальтом пiд колесами, Лайла рiзко вдарила по гальмах, нiс крузера кивнув, скид швидкостi так сильно вдавив у неi ремiнь безпеки, що Лайла вiдчула, як вирячилися ii очi. Вона зупинилася в кiнцi довгоi подвiйноi колii паленоi гуми. Колотилося серце. Перед очима плавали чорнi цятки. Щоб не зомлiти, вона змусила себе глибоко дихати i подивилася в люстерко заднього огляду. Та жiнка не побiгла в лiс, i не дременула вгору Головатим пагорбом, де вiд цiеi вiдгалужувалася iнша дорога, на Перевiз через Круглявий Ручай. Вона там просто стояла, озираючись через плече. Цей погляд назад, вкупi з ii голою дупою, що вiддималася з-пiд подолу сорочки, був дивовижно кокетливим – наче пiнап-дiвчина з якогось календаря Альберто Варгаса[45 - Alberto Vargas (1896—1982) – американський графiк i живописець перуанського походження, найзнанiший iз художникiв, якi працювали в жанрi пiнап.]. Гарячково дихаючи, з металiчним присмаком у ротi пiсля викиду адреналiну, Лайла здала задом на пiд’iзну грунтовку якогось маленького, акуратного ранчо. Там, на ганку, стояла жiнка з немовлям на руках. Лайла опустила шибку й гукнула: – Зайдiть до хати, мем. Зараз же. Не затримуючись подивитися, чи виконала ii наказ ця гава, Лайла перемкнула важiль i, не забувши об’iхати вбиту поштову скриньку, задом покотила по Головатому Пагорбу – туди, де стояла та жiнка. Лайла чула, як ii погнутий переднiй бампер шкрябае одне колесо. Вискнуло радiо. Викликав Террi Кумс. – Патрулю Один, це Четвiрка. Ви там, Лайло? Повертайтесь. У нас двiйко мертвих метоварiв тут, поза лiсопильнею. Вона схопила мiкрофон, сказала: – Не зараз, Тер, – i кинула мiкрофон на сидiння. Зупинившись перед жiнкою, Лайла розстебнула кобуру i, вже вилiзши з крузера Патруль Один, вшосте у своiй полiцiйнiй кар’ерi дiстала службову зброю. Дивлячись на цi довгi, засмаглi ноги i високi груди, Лайла на мить пригадала, як вона вiд’iжджала з дому – невже це було лише п’ятнадцять хвилин тому? «На що це ти так роздивляешся?» – запитала там вона. Антон вiдповiв: «Ранкове сяйво»[46 - Morning glory – вираз також означае сексуальне збудження.]. Якщо ця жiнка, що стояла посеред Дулiнгськоi мiськоi дороги, не була ранковим сяйвом, тодi Лайла нiколи його не бачила. – Руки вгору. Пiднiмiть руки. Зараз же. Панi Ейвон, вона ж Ранкове Сяйво, пiдняла руки. – Ви розумiете, як близько ви перебували поряд зi смертю? Євка усмiхнулася. Усмiшка осяяла все ii обличчя. – Не дуже близько, – сказала вона. – Ти все тримала пiд контролем, Лайло. 8 Старий промовив з легким тремтiнням: – Я не хотiв ii ворушити. Брунаста пiстрява кицька лежала на травi. Суддя Оскар Сiлвер стояв бiля неi на колiнах, забруднюючи собi штани. Розпластана на боку кiшка здавалася майже нормальною, от тiльки права передня лапа в неi гротескно повисла у формi лiтери V. Зблизька також стало видно завитки кровi в очах, що плавали навкруг ii зiниць. Дихання в неi було поверхове i, вiдповiдно до парадоксального iнстинкту поранених котячих, вона мурчала. Френк присiв навпочiпки бiля кiшки. Вiн пересунув сонячнi окуляри собi на лоба i, примруживсь проти рiзкого вранiшнього свiтла, сказав: – Менi жаль, пане суддя. Наразi Сiлвер не плакав, але до цього – так. Френковi нестерпно було бачити його таким, хоча Френка це не дивувало: люди люблять своiх тварин, i часто з такою вiдкритою щирiстю, якоi вони собi не можуть дозволити з iншими людьми. Як би це назвав якийсь мозкоправ? Замiщенням? Авжеж, любов – трудна справа. Головне, Френк знав, що пильнувати в цiм свiтi треба тих людей, якi не можуть полюбити навiть кiшки або собаки. І себе треба пильнувати, звичайно. Все тримати пiд контролем. Бути стриманим. – Дякую вам, що приiхали так швидко, – сказав суддя Сiлвер. – Це моя робота, – вiдповiв Френк, хоча це було й не зовсiм так. Як единому, хто на повну ставку опiкувався в окрузi контролем за тваринами, до його урядництва належали бiльше еноти та бродячi собаки, а не помираючi кицьки. Втiм, вiн вважав Оскара Сiлвера своiм другом чи кимось близьким до нього. До того, як Сiлвера змусили зав’язати його нирки, Френк разом iз суддею вицiдив не один кухоль пива в «Рипливому колесi», i саме Оскар Сiлвер пiдказав йому адвоката зi шлюборозлучних процесiв i запропонував домовитися з ним про зустрiч. Сiлвер також запропонував був «певного роду консультацii», коли Френк зiзнався, що iнколи вiн пiднiмав на дружину й дочку голос (уникнувши згадки про той раз, коли вiн кулаком пробив стiну кухнi.) Френк так i не зустрiвся нi з тим адвокатом, нi з психотерапевтом. Щодо першого, то вiн досi вiрив, що зможе все владнати з Ілейн. Щодо другого, вiн вважав, що досить добре зможе контролювати свiй норов, якщо люди (та ж сама Ілейн, i Нана, його дочка) розумiтимуть, що в душi вiн якнайкраще пiклуеться про iхнi iнтереси. – Я взяв ii ще кошеням, – проказував тепер суддя Сiлвер. – Знайшов ii отам, за гаражем. Це було зразу по тому, як Олiвiя, моя дружина, померла. Я розумiю, курйозно таке казати, але менi це здалося чимось таким… нiби посланням. Вiн поводив вказiвним пальцем кицьцi мiж вухами, нiжно гладячи. Хоча кiшка не переставала мурчати, вона не потягнулася шиею до пальця, не вiдреагувала. Їi закривавленi очi невiдривно дивилися в траву. – Може, це й було воно, – сказав Френк. – Це мiй онук назвав ii Какао, – похитав вiн головою, кусаючи губи. – То був якийсь клятий мерседес. Я його бачив. Якраз вийшов по газету. Гнав зi швидкiстю миль шiстдесят. У житловому кварталi! Ну, заради якоi мети? – Нiякоi. Якого кольору був той мерседес? – Френк думав про те, що йому якось була сказала Нана кiлька мiсяцiв тому. На ii маршрутi, яким вона розносить газети, якийсь парубок, що живе у великому будинку на верхiвцi Браяра, розважаеться гонками. Зеленим мерседесом, пригадав вiн, вона тодi сказала, i от тепер: – Зеленого, – сказав суддя Сiлвер. – Вiн був зелений. У мурчаннi кицьки з’явилося булькотiння. Здимання й опадання ii боку пришвидшилося. Вона дуже страждала. Френк поклав долоню на плече Сiлверу, стиснув його: – Я б зробив це зараз. Суддя прокашлявся, але не був певен, що зможе щось промовити. Вiн тiльки кивнув. Френк розстебнув блискавку на шкуратяному гаманi, в якому мiстилися шприц i два слоiки. – Перший ii розслабить, – вiн встромив голку у слоiк i цiлком заповнив шприц. – А другий приспить. 9 Був такий час, задовго до описуваних тут подiй, коли Три-Окружжя (округи Мак-Давелл, Бриджер i Дулiнг) подало клопотання про переоблаштування зачиненого виховного закладу для неповнолiтнiх «Горобинова гора» на вкрай необхiдну жiночу в’язницю. Штат сплатив за землю й будiвлi, а в’язницi було дано назву округу – Дулiнг – який виклав найбiльше грошей у перебудову й переоснащення закладу. Його дверi вiдчинилися 1969 року, штат набрали з мешканцiв Три-Окружжя, якi конче потребували роботи. В той час в’язницю iменували «наймодернiшою» та «еталонною в царинi виправлення жiнок». Вона була бiльше схожою на якусь старшу школу в передмiстi, нiж на тюрму – якщо iгнорувати спiраль колючого дроту, що тягнулася поверх огорожi з металевоi сiтки, яка оточувала цей заклад. Майже за пiвстолiття по тому тюрма все ще нагадувала виглядом старшу школу, але таку, що потерпае через важкi часи через скорочення бази оподаткування. Вже починали руйнуватися будiвлi. Лущилася фарба (подейкували, що на свинцевiй основi.) Протiкала каналiзацiя й водогiн. Опалювальне устаткування безнадiйно застарiло, i глибоко взимку тiльки в адмiнiстративнiй секцii пiдтримували температуру вище шiстдесяти п’яти градусiв. Улiтку в крилах утримуваних аж шкварчало. Освiтлення було млявим. Старезна електромережа перебувала в станi очiкуваноi катастрофи, а життево необхiдне обладнання спостереження за утримуваними слiпло принаймнi раз на мiсяць. Проте там був прекрасний прогулянковий двiр з бiговою дорiжкою, баскетбольний корт у спортзалi, шафлборд[47 - Shuffleboard – гра, в якiй схожими на швабри лопатками совають по пронумерованих секторах поля великi пласкi шайби.], карликове поле для софтболу та город, що сусiдив з адмiнсекцiею. Це саме там, поближче до буйного розкошування горошку й кукурудзи, на синьому пластиковому молочному ящику сидiла директорка Дженiс Котс, ii бежева в’язана торба лежала на землi бiля туфель. Директорка курила «Пол-Мол» без фiльтра, дивлячись, як пiд’iжджае Клiнт Норкросс. Вiн змахнув своею iдентифiкацiйною карткою (такоi необхiдностi не було, оскiльки його всi знали, але таким був протокол) i головнi ворота розсунулися на напрямнiй рейцi. Вiн заiхав у мертву зону поза ними, чекаючи, доки зачиниться зовнiшня брама. Коли черговий офiцер – цього ранку це була Мiллi Олсон – побачила в себе на панелi зелений вогник, який показував, що головнi ворота замкнено, то вiдчинила внутрiшню браму. Клiнт своiм «Прiусом» покотився вздовж паркану на стоянку для працiвникiв, яка також була огороджена. Знак на тутешнiх воротах попереджав: «ДОТРИМУЙТЕСЯ ПРАВИЛ БЕЗПЕКИ! ЗАВЖДИ ЗАМИКАЙТЕ СВОЮ МАШИНУ!» За двi хвилини, привалившись плечем до староi цегляноi стiни, обернувши обличчя до ранкового сонця, вiн уже стояв бiля директорки. Що вiдбувалося далi, скидалося на ритуал закликiв-вiдгукiв у якiйсь фундаменталiстськiй церквi. – Доброго ранку, докторе Норкросс. – Доброго ранку, директорко Котс. – Готовi до чергового дня в чарiвному свiтi iнституцii? – Справжне питання в тiм, чи готовий чарiвний свiт виправноi iнституцii до мене. От який я, цiлком готовий. А як щодо вас, Дженiс? Вона мляво знизала плечима i видихнула дим: – Так само. Вiн кивнув на ii сигарету: – Думав, ви кинули. – Кинула. Я так люблю кидати, що роблю це раз на тиждень. Інколи двiчi. – Все спокiйно? – Цього ранку так. Але вночi у нас стався зрив. – Не кажiть. Дозвольте, я вгадаю. Ейнджел Фiцрой. – Аж нi. Кiттi Мак-Дейвiд. Клiнт звiв угору брови: – От цього я не очiкував. Розкажiть. – За словами ii спiвкамерницi – Клодii Стiвенсон, це та, яку iншi панi називають… – Клодiя Фiгура-Динамiт, – сказав Клiнт. – Дуже пишаеться своiми iмплантатами. То це Клодiя щось учудила? Клiнт нiчого не мав проти Клодii, але сподiвався, що рiч у нiй. Лiкарi – теж люди, вони мають своiх фаворитiв, i Кiттi виправноi Мак-Дейвiд була однiею з його улюблениць. Кiттi, коли вона прибула сюди, була у важкому станi – звичка до саморуйнацii, рiзкi змiни настрою, високий рiвень тривожностi. Вiдтодi вони подолали довгий шлях. Серйозно вплинули антидепресанти i, як дуже хотiлося вiрити Клiнту, дещо допомогли його психотерапевтичнi сеанси. Кiттi, як i вiн, була продуктом опiкунськоi системи Аппалачii. Пiд час однiеi з iхнiх перших розмов Кiттi iдко спитала: чи е в його великiй панськiй головi бодай якесь поняття, що воно таке: не мати нi дому, нi родини. Клiнт не вагався. – Я не знаю, як вiдчувала це ти, Кiттi, але я почувався нiби твариною. Наче весь час я або сам полюю, або полюють на мене. Вона подивилася широко розчахнутими очима: – Ви?.. – Так, i я, – сказав вiн. Маючи на увазi: я теж. Тепер Кiттi майже завжди вiдзначали в рапортах «похвальна поведiнка» i, що краще, вона уклала угоду з прокуратурою свiдчити у справi братiв Грайнерiв – великiй операцii з вилучення партii наркотикiв, яку тiеi зими провела власний шериф Дулiнга Лайла Норкросс. Якщо Ловелла i Мейнарда Грайнерiв загребуть, дострокове звiльнення стане для Кiттi наявною можливiстю. Якщо вона його отримае, думав Клiнт, з нею все мусить бути гаразд. Кiттi тепер розумiла, що знайдення собi мiсця в цьому свiтi, залежить вiд неi, а також вiд постiйноi пiдтримки – як медичноi, так i соцiальноi – щоб вiдповiдати новим обов’язкам. Вiн вважав Кiттi достатньо сильною, щоб звертатися по таку пiдтримку, боротися за неi, i вона щодня ставала сильнiшою. Очiкування Дженiс Котс були менш оптимiстичними. Такою була ii позицiя щодо засуджених: краще не покладати надто великих надiй. Можливо, саме тому вона й була директоркою в’язницi – хазяйкою, а вiн лише штатним мозкоправом у цьому кам’яному готелi. – Стiвенсон каже, що Мак-Дейвiд ii розбудила, – промовила Дженiс. – Спершу балакала увi снi, потiм стогнала, потiм почала кричати. Щось про те, що йде Чорна Янголиця. Чи, може, Чорна Королева. Так написано в рапортi: «З павутинням у волоссi i смертю в неi на пучках». Схоже, нiби з якогось непоганого телесерiалу, еге ж? На сайфай-каналi[48 - «Syfy channel» («Наук-фантаст») – заснований 1992 року кабельний канал, де показують фiльми жахiв, фентезi та iншi розважальнi програми вiдповiдних жанрiв.], еге ж? – Директорка вищирилася без усмiшки. – Гадаю, Клiнте, у вас попереду вiльготний день з цiею пацiенткою. – Бiльше схоже на фiльм, – сказав Клiнт. – Якийсь, що вона його бачила в дитинствi. Котс пустила пiд лоба очi: – От бачите. Цитуючи Роннi Рейгана: «Знову ви за свое»[49 - Фраза, яку майбутнiй президент США Роналд Рейган постiйно вставляв у дебатах зi своiм конкурентом Джиммi Картером у передвиборчiй кампанii 1980 року.]. – Що? Ви не вiрите в дитячi травми? – Я вiрю в хорошу спокiйну тюрму, ось у що я вiрю. Їi перевели до Крила А – Оселi Психiв. – Неполiткоректно, панi директорко Котс. Коректнiшим буде термiн Централ Навiжених. Їi довелося там всаджувати у гамiвне крiсло? Хоча й траплялася подеколи така необхiднiсть, Клiнту було огидним це крiсло, схоже на сидiння спортивного автомобiля, перероблене на знаряддя для тортур. – Нi, дали iй якусь жовту пiгулку, i це ii заспокоiло. Я не знаю, яку саме, та мене це не вельми й обходить, але це е в рапортi, якщо вам буде цiкаво подивитися. У Дулiнгу iснувало три групи медикаментiв: червонi, якими розпоряджався тiльки медперсонал, жовтi, якi могли видавати офiцери, та зеленi, що iх ув’язненi, яких наразi не тримали в Крилi С або не занесли до рапорту за погану поведiнку, могли зберiгати у своiх камерах. – Гаразд, – сказав Клiнт. – Ну, а зараз ваша дiвчина Мак-Дейвiд поки що вiдсипаеться… – Вона не моя дiвчина… – А це була вранiшня iнформацiя для вас, – позiхнула Дженiс, потерла сигарету об цеглину i закинула недокурок пiд молочний ящик, немов, пропавши з очей, той мiг якимсь чином зовсiм зникнути. – Я затримую вас, не даючи поiхати спати, Дженiс? – Не ви. Я вчора вечеряла мексиканською iжею. Мушу протриматися на ногах, щоб скористатися нужником. Правду люди кажуть: те, що виходить, пiдозрiло схоже на те, що входило. – ЗІЗ[50 - ЗІЗ – занадто зайвоi iнформацii.], панi директорко. – Ви лiкар, ви з цим здатнi оглянути Мак-Дейвiд? – Безумовно, просто зранку. – Хочете мою теорiю? Гаразд, ось вона: ще немовлям над нею вчинила наругу якась панi, яка називала себе Чорною Королевою. Що ви на це думаете? – Може бути, – сказав Клiнт, оминаючи цю наживку. – «Може бути», – похитала головою Дженiс. – Навiщо дослiджувати iхне дитинство, Клiнте, коли вони досi дiти? Фактично саме з цiеi причини бiльшiсть iз них i перебувае тут – дитяча поведiнка найзлiснiшого типу. Це нагадало Клiнтовi Джiнет Сорлi, яка обiрвала довгi роки дедалi дужчих знущань з боку свого чоловiка тим, що встромила в нього викрутку i дивилася, як вiн помирае, стiкаючи кров’ю. Якби вона цього не зробила, ii саму вбив би Деймiен Сорлi. Клiнт щодо цього не сумнiвався. Вiн вбачав у цьому не дитячу поведiнку, а акт самозбереження. Втiм, якби вiн сказав це директорцi Котс, вона б навiть слухати впоратися. Ви збираетеся не схотiла: в цьому сенсi вона була традицiоналiсткою. Краще просто закiнчити цей сеанс закликiв-вiдгукiв. – І отже, панi директорко Котс, ми розпочинаемо черговий день у жiночiй в’язницi на березi Королiвського каналу. Вона пiдiбрала свою торбу, пiдвелася й обтрусила зад своiх формених штанiв. – Нiякого каналу. Але там, далi по дорозi, як завжди, на своему мiсцi наш Головатий Ручай. Тож розпочинаймо черговий день. Причепивши собi на сорочки iдентифiкацiйнi картки, вони разом увiйшли до примiщення в цей перший день сонноi хвороби. 10 Магда Дубчек, мати молодого, вродливого i на все мiсто популярного фахiвця з глянсування басейнiв, вiдомого як Антон Басейновик (i понад те, в нього легальна фiрма, а отже, звертайтеся до ТОВ «Антон Басейновик»), пришкутильгала у вiтальню дуплекса, в якому вони мешкали удвох iз сином. В однiй руцi вона тримала цiпка, а в iншiй – свiй вранiшнiй допiнг. З пердiнням та охканням опустившись у м’яке крiсло, вона ввiмкнула телевiзор. Зазвичай о цiй порi дня вона потрапляла на другу годину передачi «Доброго ранку, Вiлiнгу», але цього разу вона натомiсть ввiмкнула «Ньюз Америка». Там iшов спецрепортаж на тему, яка ii цiкавила – що було добре, i вона знала одну з кореспонденток, яка висвiтлювала цю подiю – що було навiть краще. Мiкейла Котс, яка називае себе тепер Мiкейлою Морган, назавжди й навiчно залишаеться для Магди манюнею Мiкi, котру вона няньчила чималенько вже рокiв тому. Тодi Джен Котс працювала всього лише охоронницею у жiночiй буцегарнi на пiвденному кiнцi мiста – вдовиця, мати-одиначка, яка просто намагалася виборсатися зi скрути. Тепер вона директорка, начальниця всiеi тiеi галайстри, а ii дочка Мiкi – знана на всю краiну репортерка, яка працюе у Вашингтонi й уславлена своiми нещадними запитаннями та короткими спiдничками. А й справдi ж, i мати й дочка Котс, обидвi вибилися в люди. Магда пишалася ними, а якщо й майне, бува, смуток, бо Мiкi нiколи не дзвонила й не писала, а Дженiс нiколи не заiде потеревенити, то обидвi ж зайнятi, робота. Магда не сумнiвалася, що розумiе, якою обтяжливою та е в обох. Цього ранку програму новин вiв Джордж Елдерсон. В окулярах, сутулий, з рiдким волоссям, вiн аж нiяк не був схожий на типових iдолiв телеекрану, що сидять за великими столами й зачитують новини. Вiн скидався на якогось працiвника моргу. Ще й голос для телевiзiйного презентера мав невдатний. Говорить – нiби кряче. Авжеж, Магда гадала, що знае причину, чому «Ньюз Америка» вже займае трете мiсце пiсля «Фокс» i «Сi-Ен-Ен». Їi нетерпець брав, коли ж Мiкейла перейде на якийсь iз цих каналiв. Коли це трапиться, Магдi бiльше не доведеться терпiти цього Елдерсона. – У цю годину ми продовжуемо висвiтлювати сенсацiйнi подii, що розпочалися в Австралii, – оголосив Елдерсон. Виразом обличчя вiн намагався зобразити стурбованiсть разом iз скептицизмом, але виходило ближче до гримаси при закрепi. «Краще тобi вже на пенсiю, та й лисiв би собi в домашньому затишку, – подумала Магда й пiднесла за диктора свiй перший цього дня тост рому з колою. – Іди, глянсуй собi голову черепаховим воском[51 - «Turtle Wax» – заснована 1941 року компанiя з виробництва автомобiльноi косметики, товарним знаком якоi слугуе зображення зеленоi усмiхненоi черепахи в капелюсi-цилiндрi.], звiльни дорогу моiй Мiкейлi». – Спалах того, що дехто називае азiйською хворобою зомлiння, а iншi – австралiйським паморочливим вiрусом, продовжуе поширюватися – повiдомляють офiцiйнi представники медицини в Оаху на Гаваях. Схоже на те, що нiхто не може впевнено сказати, звiдки це походить, але досi жертвами ставали лише жiнки. Тепер ми отримуемо повiдомлення, що подiбнi випадки почали фiксуватися й на наших берегах, спершу в Калiфорнii, потiм у Колорадо, а тепер i в обох Каролiнах. З детальнiшою iнформацiею для вас Мiкейла Морган. – Мiкi! – скрикнула Магда, пiдносячи тост до телевiзора (i виплеснувши трохи питва собi на рукав кардигана.) Цього ранку в голосi Магди вчувалася хiба дрiбка чеського акценту, але коли о п’ятiй вечора додому повернеться Антон, вона балакатиме так, нiби лише щойно зiйшла з корабля, а не прожила в Три-Окружжi майже сорок рокiв. – Манюню, Мiкi Котс! Було, я ганялася за тобою голозадою по всiй вiтальнi твоеi матерi, i ми обое реготали так, що нам аж кишки рвалися! Я мiняла тобi захезанi пiдгузки, ти, мала штукарко, а лишень поглянути на тебе тепер! Мiкейла Морган, в дiвоцтвi Котс, у блузi-безрукавцi й однiй зi своiх фiрмових коротких спiдниць стояла перед якимсь обширним комплексом споруд, пофарбованих у червоний коморний колiр[52 - Першi американськi колонiсти фарбували своi дерев’янi комори саморобною захисною фарбою рудих вiдтiнкiв, яку виготовляли з iржi, збираного молока та лляноi олii, вiдтодi червоний колiр став традицiйним для комор на американських фермах.]. Магда вважала, що Мiкi вельми добре потрафляють цi ii короткi спiднички. Навiть найбiльших шишок-полiтикiв, бува, гiпнотизують зблиски верхiвки стегон, i в такому станi iнодi й якась правда вискакуе з iхнiх брехливих ротiв. Не завжди, зважаймо, але вряди-годи так. А от щодо нового носа Мiкейли Магда мала суперечливi почуття. Вона сумувала за тою задерикуватою кирпою, яку ii дiвчинка мала дитинчам, i, в певному сенсi, з цим новим витонченим носом Мiкейла зовсiм не була схожою на ii Мiкi. Але з iншого боку, гледiлася вона розкiшно. Вiд неi очей неможливо було вiдiрвати. – Зараз я перебуваю в Джорджтаунi, у госпiсi «Люблячi руки», де сьогоднi на свiтанку було зафiксовано першi випадки того, що дехто називае австралiйським паморочливим грипом. Тут утримуеться майжа сотня пацiентiв, переважно герiатричних, i понад половина з них – жiнки. Адмiнiстрацiя вiдмовилася пiдтверджувати чи заперечувати спалах цiеi недуги, але я лише кiлька хвилин тому побалакала з одним iз санiтарiв, i те, що той, хоча й коротко, розповiв, уже тривожить. Говорив вiн на умовах анонiмностi. Ось, послухайте: – Що тут вiдбуваеться? – запитала Мiкейла. – Ви можете нас поiнформувати? – Бiльшiсть жiнок сплять i не прокидаються, – сказав голосом якогось космiчного прибульця санiтар. – Точно, як це сталося на Гаваях. – Ну, а чоловiки?.. – Чоловiки – красунчики. Пiднялися i вже снiдають. – На Гаваях були певнi повiдомлення про якiсь… нарости на обличчях сплячих жiнок. Чи е таке тут? – Я… не думаю, що можу про це говорити. – Будь ласка, – замерехтiла вiями Мiкейла. – Люди хвилюються. – Ось воно! – крекнула Магда, салютуючи телевiзору своiм пiйлом i знову плеснувши трохи собi на кардиган. – Вмикай сексi. Щойно iм замрiеться «сколотити олiйку», ти можеш будь-що з них витягти! – Нарости не в пухлинному сенсi, – промовив голос космiчного прибульця. – Це бiльше схоже на те, нiби iх облiплено ватою. Тепер я вже мушу йти. – Іще тiльки одне запитання… – Я мушу йти. Але… воно продовжуе наростати. Ця ватяна парость. Їi… нiби бiльшае. Картинка на екранi повернулася до прямого ефiру. – Така тривожна iнформацiя вiд iнсайдера… якщо вона правдива. Ваша черга, Джордже. Хоч як Магдi було радiсно побачити Мiкi, та все ж вона сподiвалася, що ця сенсацiя неправдива. Мабуть, чергова фальшива лякачка на кшталт проблеми 2000-го[53 - Проблема 2000 – тривожне очiкування збоiв у роботi комп’ютерiв по всьому свiту з настанням 2000 року.] або ТГРС[54 - Тяжкий гострий респiраторний синдром – епiдемiя, що вирувала в Китаi у 2002—2003 роках i, як очiкувалося, мусила охопити весь свiт, але цього не сталося.], проте думка про щось таке, що не просто вганяе жiнок у сон, але й змушуе на них щось зростати… як сказала Мiкi, це тривожить. Вона зрадiе, коли додому повернеться Антон. Самотньо, коли едина ii компанiя – телевiзор; хоча вона й не з тих, щоб жалiтися. Магдi нема пiдстав непокоiтися за свого сина-трударя, нi, нi. Вона позичила йому грошей на заснування цього бiзнесу, але вiн сам зробив його дiевим. Ну а поки що, зараз, ще трiшечки хильнути, всього лише трiшечки випити, а потiм здрiмнути. Роздiл 3 1 Щойно замкнувши на жiнцi кайданки, Лайла вiдразу ж закутала ii в рятувальну термоковдру, яку тримала в багажнику, i всадовила на задне сидiння крузера. Водночас проказуючи iй Мiранду[55 - Мiранда – правило, за яким перед допитом пiдозрюваному обов’язково оголошують його права, зокрема: право говорити зi слiдчими лише в присутностi адвоката або взагалi мовчати. Назва (i сама ця практика) походить вiд процесу 1966 року, в якому вже засуджений за згвалтування i грабунки Ернесто Мiранда судився зi штатом Арiзона через те, що перед першим допитом йому не повiдомили його конституцiйнi права.]. Жiнка, тепер мовчазна (ii сяйливий вираз обличчя вицвiв до якоiсь мрiйливоi усмiшки), пiдкорилася, вiдчувши хватку Лайли в себе на плечi. Арешт з убезпеченням пiдозрюваноi було виконано менш як за п’ять хвилин. Здiйнята колесами крузера курява ще осiдала, коли Лайла обходила машину, щоб зайняти свое мiсце на водiйському сидiннi. – Доглядачок нетлi називають нетлiннi, майже те саме, що ненi, тiльки це iнше. Коли арештантка подiлилася з нею цим уривком iнформацii, Лайла вже розвернула крузер i спрямувала його вниз Головатим Пагорбом у бiк мiста. Вона вловила очi, якi дивилися на неi в люстерко заднього огляду. Голос у жiнки був приемний, але не вельми жiночий. Щось нiби блукало в ii iнтонацiях. Лайлi було неясно, чи до неi звертаеться ця жiнка, чи просто розмовляе сама до себе. «Наркотики, – подумала Лайла, – найiмовiрнiше Пi-Сi-Пi[56 - PCP (Фенциклидiн) – «янгольський пилок», синтетичний хiрургiчний анальгетик, потужний галюциноген, використовувався як транквiлiзатор у ветеринарii, заборонений у 1960-х, в невеликих кiлькостях виробляеться у пiдпiльних лабораторiях для курiння, вдихання, iн’екцiй або поiдання.]. Ну, або кетамiн». – Вам вiдомо мое iм’я, – промовила вона, – тож звiдки я вас можу знати? На це були три можливостi: БВА[57 - Батькiвсько-вчительска асоцiацiя (PTA) – заснована 1897 року добровiльна органiзацiя, вiддiлення i члени якоi дiють в шкiльництвi як на нацiональному рiвнi, так i на рiвнi штатiв, мiст та окремих навчальних закладiв.] (малоймовiрно), газета, або ж Лайла ii в якийсь момент протягом останнiх чотирнадцяти рокiв уже заарештовувала й не пам’ятае. Хвiртка номер три здавалася найвлучнiшим здогадом. – Мене всi знають, – сказала Євка. – Я хтось на кшталт Саме Тоi Дiвчини[58 - It Girl – сленговий термiн вiд початку ХХ столiття, що означае гармонiйну, гарну, стильну, природно сексуально привабливу жiнку.]. – Дзвякнули ii кайданки, це вона пiдсмикнула одне плече, щоби потертися об нього щокою. – Типу того. Саме Та i Дiвчина. Суща, есьм i я. Батько, Син i Свята Євка. Є вiгiлiя, коли ми пильнуемо вночi. Є вечiр, коли всi ми лягаемо спати. Авжеж? Нетлiнна, втямила? Як неня. Цивiльнi уявлення не мають, скiльки нiсенiтниць доводиться вислуховувати, коли працюеш копом. Публiка любить вшановувати полiцiйних офiцерiв за iхню вiдвагу, але нiхто не оцiнить повсякденноi i повсякнiчноi витримки, якоi потребуеш, щоб слухати отаке лайно. Безумовно, хоробрiсть – чудова риса характеру полiсмена, але вроджена стiйкiсть до отакого-от белькотiння е не менш важливою, на думку Лайли. І мiж iншим, ось чому заповнення недавно виниклоi вакансii помiчника шерифа на повну ставку виявилося такою важкою справою. Саме з цiеi причини вона ввiчливо вiдмовила урядниковi з контролю за тваринами Френковi Гiрi й натомiсть взяла молодого ветерана Дена Трiтера, хоча Трiтер майже не мав досвiду роботи в правоохоронних органах. Хоч яким вочевидь кмiтливим i красномовним не е цей Гiрi, у нього занадто товстий стос рапортiв – вiн генеруе забагато паперовоi роботи, виписуе забагато штрафiв. У цьому помiж рядками читаеться: схильний до конфронтацii; не той це парубок, який дозволить дрiбному лайну самому розчинитися. А це недобре. Не можна сказати, що ii персонал – це всуцiль якийсь першокласний загiн борцiв зi злочиннiстю, ну то й що, велике дiло, вiтаемо в реальнiм життi. Знаходиш найкращих людей з наявних i по ходу намагаешся iм допомагати. Роджер Елвей i Террi Кумс, наприклад. Можливо, Роджер перетерпiв зайву кiлькiсть ударiв, коли ще в нульових у Дулiнгськiй старшiй школi грав лайнменом[59 - Lineman – гравець лiнii захисту або нападу в американському футболi, куди беруть найвищих, найважчих, найвитривалiших атлетiв.] у футбольнiй командi тренера Вiтстока. Террi – кмiтливiший, але може занепасти духом, зажуритися, якщо справи йдуть не по його, i ще вiн забагато п’е на вечiрках. А з iншого боку, обидва цi чоловiки мають доволi стiйку терплячiсть, що означае – вона може iм довiряти. Здебiльшого. Лайла плекала невисловлювану вiру в те, що материнство – це найкраща з можливих репетицiй для потенцiйного офiцера полiцii. (Особливо невисловлювану перед Клiнтом, який вiдразу б поставився до неi вiльготно; вона собi уявляла як вiн, отим своiм дошкульним манером схиливши набiк голову й кривлячи губи, промовляе: «Цiкаво» або «Може бути». Матерi – природнi працiвники правоохоронних органiв, тому що немовлята, як i кримiнальники, часто бувають агресивними й деструктивними. Якщо ти змогла подолати своi першi роки материнства, не втративши витримки, не сказившись, тодi, певно, ти зможеш мати справи й iз дорослими злочинцями. Ключовим тут е не реагувати, залишатися дорослою… а чи думае вона про цю заляпану кров’ю жiнку, котра мае якийсь стосунок до насильницькоi смертi двох осiб, а чи вона думае, як упоратися з деким ближчим ii родинi, набагато ближчим, iз парубком, який схиляе голову на подушку поряд з нею? (Коли годинник перестрибнув на 00:00 i в спортзалi заревiв гудок, дiвчата й хлопцi захоплено заверещали. Фiнальний рахунок: дiвчата округу Бриджер ААС[60 - AAU (Аматорська атлетична спiлка) – заснована 1888 року органiзацiя, чия дiяльнiсть спрямована на розвиток винятково аматорського спорту i фiзичноi культури.] 42 – дiвчата з Фаетта ААС 34.) Як сказав би Клiнт: «Еге, цiкава рiч. Бажаеш розповiсти менi трохи детальнiше?» – Зараз так багато гарних розпродажiв, – теревенила далi Євка. – Пралка-сушарка. Грилi. Дiтки, що iдять пластмасову iжу i знову ii викакують. Прiрва знижок по всiй крамницi. – Розумiю, – вiдгукнулася Лайла, немов ця жiнка проказувала щось путне. – Як вас звуть? – Євка. Лайла обернулась: – А прiзвище? Як щодо нього? Жiнка мала виразно окресленi вилицi. Променистi золотавi очi. Шкiра в неi, як подумалось Лайлi, була якогось середземноморського вiдтiнку, а це ii темне волосся, о-о-о! Бризки кровi засохли в неi на лобi. – А воно менi треба? – запитала Євка. На переконання Лайли, це пiдтверджувало ii попередне припущення: ця нова знайома катастрофiчно, безоглядно перебувае пiд кайфом. Вона повернулася вперед, натисла на газ i звiльнила з держака мiкрофон: – Базо, це Патруль Один. Маю жiнку пiд арештом, затримала, коли вона йшла на пiвнiч десь вiд лiсопильнi на Головатому Пагорбi. На нiй багато кровi, тому нам знадобиться тестовий комплект, щоб узяти кiлька зразкiв. Також iй потрiбна тайвекова[61 - Tyvek – мiцний, водонепроникний синтетичний матерiал, який використовуеться в технiцi, а також для захисного одягу рiзного призначення.] одяганка. І зателефонуйте кудись медикам, щоби нас зустрiли. Вона пiд якимсь наркотиком. – Прийнято до виконання, – вiдповiла Лiннi. – Террi каже, що в тому трейлерi справжнiй розгром. – Прийнято до виконання, – радiсно засмiялася Євка. – Справжнiй розгром. Принесiть ще рушникiв. Тiльки не нових, ха-ха-ха. Прийнято до виконання. – Кiнець зв’язку. Лайла вставила мiкрофон назад. Поглянула в люстерко на Євку. – Вам варто сидiти тихо, мем. Я заарештовую вас за пiдозрою у вбивствi. Це серйозна справа. Вони наближалися до мiськоi межi. Лайла пiдкотила крузер до знаку «стоп», зупинившись на мить перед перехрестям, де перетиналися дороги Головатий Пагорб та Захiдно-Лавiнська. Захiдно-Лавiнська вела до в’язницi. На протилежному боцi дороги виднiвся знак, що застерiгав проти пiдбирання попутникiв, якi тут голосують. – Ви пораненi, мем? – Поки ще нi. Але, агов! Трипл-дабл[62 - Triple-double – баскетбольний термiн; набiр гравцем протягом однiеi гри двозначного числа очок у трьох iз п’яти категорiй.]. Дуже добре. Щось зблиснуло в пам’ятi Лайли, ментальний еквiвалент якоiсь iскристоi цятки в пiску, i миттю воно було змите пiнявою хвилею. Вона знов подивилася в люстерко заднього огляду. Євка сидiла iз заплющеними очима, вiдкинувшись назад. А чи ii вже попускае? – Мем, ви збираетеся блювати? – Ти б краще поцiлувала свого чоловiка, перед тим як заснути. Ти краще поцiлуй його на прощання, поки ще матимеш шанс. – Яснi рi… – почала було Лайла, але тут жiнка рвонулася вперед, головою просто в Роздiльчу сiтку. Лайла, скривившись, iнстинктивно вiдвернулася, коли вiд удару Євчиноi голови задрижав, завiбрував цей бар’ер. – Припинiть! – встигла вона крикнути якраз перед тим, як Євка вгатилася в сiтку вдруге. Лайла вловила спалах усмiшки на ii обличчi i свiжу кров на зубах, а потiм жiнка вдарилась об сiтку втрете. З рукою на дверях Лайла вже готова була вискочити, пiдбiгти до заднiх дверей i, для ii ж безпеки, вгамувати цю жiнку шокером, але третiй удар виявився останнiм. Євка осунулася на сидiннi, щасливо хапаючи ротом повiтря – спринтерка, яка щойно порвала фiнiшну стрiчку. Губи i нiс у неi були в кровi, а на лобi зяяла рубана рана. – Трипл-дабл! Усе гаразд! – гукнула Євка. – Трипл-дабл! Клопiтний день! Лайла висмикнула мiкрофон i зв’язалася з Лiннi: перемiна планiв. Треба, щоб в офiсi iх зустрiв безплатний адвокат, i це треба органiзувати якомога швидше. І суддя Сiлвер також, якщо старого вдасться переконати зробити iм ласку й прийти. 2 Залягши животом у купинi папоротi, лис дивився, як Ессi розвантажуе свiй вiзок. Звiсно, вiн не думав про неi, як про Ессi, iменi для неi вiн не мав зовсiм. Вона була просто людиною, та й поготiв. Тим не менше, цей лис спостерiгав за нею вже доволi довго – промайнули мiсяцi й сонця – i визнавав, цiлком слушно, ii ветху халабуду з пластику та брезенту за лисячу нору. Лис також розумiв, що цi чотири уламки зеленого скла, якi вона розставила пiвколом i звертаеться до них «дiвчатка», мають для неi велике значення. Коли Ессi бувала тут вiдсутня, лис iх обнюхував – жодного життя там – i рився в ii пожитках, якi були мiзерними, iнколи хiба що окрiм бляшанок з-пiд супу зi смiтникiв, якi вiн вилизував дочиста. Лис вважав, що вона не становить жодноi загрози, але вiн був старим, а старими лисами не стають, надто довiряючи будь-чому. Старий лис виростае з того, хто поводиться обережно i згiдно з обставинами, хто паруеться якомога частiше, водночас уникаючи склiщення, не переходить нiколи дорiг при денному свiтлi i глибоко рие в доброму м’якому суглинку. Цього ранку в його обачливостi не вбачалося необхiдностi. Поведiнка Ессi була цiлком для неi характерною. Подiстававши пакети й рiзноманiтнi загадковi об’екти зi свого вiзка, вона повiдомила уламкам скла, що матiнцi потрiбно здрiмнути. «І щоб нiяких дурощiв, дiвчатка», – сказала Ессi й полiзла в свiй курiнь лягти на купi стьобаних покривал меблевозiв, що слугували iй за матрац. Хоча в куренi й умiщувалося тiло, голова ii стирчала на свiтлi. Поки Ессi вмощувалася для сну, старий лис безшумно скалив зуби на верхню частину чоловiчого манекена, який Ессi поставила серед листя поряд з куренем, але манекен нiяк не зреагував. Вiн, певне, був таким само мертвим, як i цi зеленi скельця. Лис полизав лапу й чекав. Невдовзi дихання староi жiнки набрало сонного ритму, за кожним глибоким вдихом iшов тоненький посвист видиху. Лис стиха зiп’явся зi свого ложа у запашнiй папоротi[63 - Sweet fern (Комптонiя) – схожа на папороть рослина атлантичного узбережжя Пiвнiчноi Америки, запашне листя якоi почасти використовують у кулiнарii.] i зробив кiлька скрадливих крокiв у бiк куреня, бажаючи абсолютно впевнитися в намiрах манекена чи вiдсутностi таких. Зуби вiн оскалив ще ширше. Манекен не поворухнувся. Так, безсумнiвно мертвий. Вiн ще скоротив вiдстань мiж собою й куренем та й зупинився. Якесь бiлувате трiпотiння оприявнилося над головою сплячоi жiнки – бiле прядиво, схоже на павутиння, зринало з ii щiк i, безжурно розгортаючись, влягалося покровом iй на шкiру. З пасем, що вляглися, з’являлися новi пасма i швидко вкрили цiлком обличчя, створивши маску, яка скоро мала поширитися на всю голову. В притiнку куреня кружляли нетлi. Лис на кiлька крокiв позадкував, принюхуючись. Йому не подобалося оте бiле – тi пасма безперечно були живими, i безперечно якимись iнакшими iстотами проти тих, що йому знанi. Навiть iз цiеi вiдстанi вчувався потужний запах отого бiлого – бентежно плутаний: там була кров i плоть у цьому запаху, i розум та спраглiсть, i якийсь домiшок глибокоi, глибокоi землi, Лисячоi Нори усiх Лисячих Нiр. А що там спало, в тому велетенському лiгвищi? Авжеж, не лис, вiн був певен. Його принюхування перетворилося на повискування, вiн розвернувся i потрюхав звiдти геть, на захiд. Звуки якогось руху – хтось iще сунеться – донеслися з-позад нього, i хода лиса перетворилась на швидку рись. 3 Пiсля того, як вiн допомiг Оскару Сiлверу вiддати землi кицьку Какао – закутану в махровий, витертий банний рушник – Френк проiхав два коротких квартали до будинку № 51 на Смiт-лейн, за який вiн ще продовжував сплачувати кредит, але де, вiдтодi як вони з Ілейн розiйшлися, жила досi тiльки вона з iхньою дванадцятирiчною дочкою. Ще два бюджети штату тому Ілейн була соцiальною працiвницею, але тепер вона мала неповну зайнятiсть у «Гудвiлi», а ще волонтерила в кiлькох благодiйних iдальнях та «Планованому батькiвствi» в Мейлоку. Позитивним у цьому було те, що вона не мусила шукати грошей на догляд за дитиною. Коли закiнчувалися уроки в школi, нiкому не заважало те, що Нана крутиться в «Гудвiлi» бiля матерi. Негатив полягав у тому, що iм доведеться втратити свiй будинок. Френка це непокоiло дужче за Ілейн. Фактично схоже було на те, що ii це не турбуе зовсiм. Попри заперечення Ілейн, вiн пiдозрював, що вона плануе використати продаж будинку як пiдставу, щоб узагалi виiхати з цього мiста, можливо, перебратися до Пенсильванii, де живе ii сестра. Тодi кожен другий вiкенд Френка став би вiкендом раз на два мiсяцi, в найкращому разi. Поза днями вiдвiдин вiн докладав цiлеспрямованих зусиль, щоб уникати цiеi господи. Та й узагалi, якщо вдавалося домовитися з Ілейн, щоб вона привезла Нану до нього, вiн вiддавав перевагу таким побаченням з дочкою. Тi спогади, що з’являлися разом з цим будинком – вiдчуття несправедливостi i поразки, ота залатана дiра в кухоннiй стiнi – були ще свiжою раною. Френк почувався обдуреним усiм своiм життям, а найкращу частину його життя було прожито за адресою Смiт-лейн 51, в акуратнiй господi в простому ранчо-стилi з намальованим його дочкою каченям на поштовiй скриньцi. Та хоч би там як, але проблема з зеленим мерседесом робила вiзит сюди нагальним. Рiзко приставши машиною до бровки, вiн угледiв Нану, яка малювала щось крейдою на заiздi. Заняття, яке зазвичай асоцiюеться зi значно меншими дiтьми, але його дочка мала художнiй хист. Минулого шкiльного року Нана отримала другий приз у конкурсi проектiв книжкових закладок, який проводила мiсцева бiблiотека. Вона зобразила зграю книжок, що, нiби птахи, летять крiзь пасмо хмар. Френк узяв цей малюнок у рамку i повiсив у своему кабiнетi. Вiн повсякчас дивився на нього. Це було гарно: уявляти, як книжки кружляють у головi його маленькоi дiвчинки. Вона сидiла, схрестивши ноги, на сонечку, вмостившись дупкою на автомобiльнiй камерi, зi своiм райдужним знаряддям, розкладеним вiялом навкруг неi. Разом iз вправнiстю у рисуваннi, чи, може, вiдповiдно до неi, Нана мала також дар зручно влаштовуватися. Вона була повiльною, мрiйливою дитиною, перейнявши бiльше вiд Френка, нiж вiд своеi завзятоi матерi, яка нiколи не гаяла часу, беручись одразу до справи. Вiн нахилився, дивлячись крiзь дверi свого пiкапа: – Агов, Зiронько. Ходи-но сюди. Вона примружилася до нього: – Тату? – Та нiбито я, – сказав вiн, щосили стараючись, щоб кутики його вуст вигнулися догори. – Ходи-но сюди, гаразд? – Просто зараз? – вона вже поглянула вниз, на свiй малюнок. – Так. Просто зараз, – Френк зробив глибокий вдих. «Оте свое», як це називала Ілейн, у ньому не виринало аж поки вiн не пiшов вiд суддi. Пiд «отим своiм» Іл мала на увазi його нестямнiсть. Яка виривалася нечасто, що б там вона собi не думала. Але сьогоднi? Спершу з ним усе було гаразд. Потiм, десь крокiв за п’ять по морiжку Оскара Сiлвера, вiн немов перечепився об якийсь невидимий тригер. Подеколи так траплялося. Як от тодi, коли Ілейн не вгавала, шпиняючи його за те, що кричав на зборах БВА, i вiн пробив рукою дiру в стiнi, i Нана, ридаючи, втекла на другий поверх, не розумiючи, що iнколи ти б’еш якусь рiч, лише щоб не вдарити людину. Чи та справа з Фрiцем Мешаумом, коли вiн втратив витримку, нiде правди дiти, але Мешаум на те заслуговував. Будь-хто, хто отак повiвся з твариною, на таке заслуговував. «На мiсцi цiеi кiшки могла бути моя дитина», – думав вiн, iдучи вiд суддi по травi. А тодi: Бум! Той промiжок часу мiж тим, як вiн iде, i тим, як сiдае в машину, неначе вирiзало. Бо раптом вiн уже в пiкапi, iде до будинку на Смiт-лейн i зовсiм не пам’ятае, як вiн у пiкап сiдав. Спiтнiлi долонi на кермi, щоки горять, а вiн усе думае, що на мiсцi кiшки могла бути його дитина, хоча це була не думка. Бiльше схоже на спалахи повiдомлення на дисплеi: похибкапохибкапохибка моедитямоедитямоедитя Нана акуратно поклала оцупок бузковоi крейди на порожне мiсце мiж помаранчевою i зеленою. Вона ривком пiдвелася з автомобiльноi камери i ще кiлька секунд стояла, обтрушуючи зад своiх жовтих у квiточках шортiв i вдумливо витираючи з пучок крейду. – Любонько, – погукав Френк, борючись iз собою, щоб не закричати. Бо, поглянути лишень, вона ж просто тут, на заiздi, де якийсь п’яний мудак на дорогому авто запросто може ii переiхати! моедитямоедитямоедитя Нана зробила крок, зупинилася, знов роздивляючись на своi пальцi, вочевидь, невдоволено. – Нано! – так само скарлючено зiгнутий над консоллю гукнув Френк. Вiн ляснув по пасажирському сидiнню. Ляснув рiзко. – Нумо, сюди! Голова дiвчинки смикнулась угору, обличчя сполохане, немов ii щойно розбудили зi сну сплеском долонь. Нана почовгала вперед, а коли наблизилася до вiдчинених дверей, Френк, ухопивши ii за перед майки, пiдтягнув дочку впритул. – Гей! Ти розтягуеш менi майку, – сказала Нана. – Це не страшно, – вiдповiв Френк. – Твоя майка зараз не мае значення. От я тобi скажу, що мае значення, тому слухай мене. Хто iздить тим зеленим мерседесом? З якого вiн будинку? – Що? – здавлено перепитала Нана. – Про що ти говориш? Ти порвеш менi майку. – Ти що, не чуеш мене? Забудь про цю майку нахер! Цi слова вже вискочили, i вiн iх ненавидiв, але й зрадiв, побачивши як ii очi скинулися вiд майки на нього. Нарештi вiн отримав ii увагу. Нана заморгала, хапаючи повiтря. – Гаразд, тепер, коли твоя голова висунулася з хмар, спробуймо розiбратися з цим удвох. Ти розказувала менi про якогось дядька, котрий на твоему газетному маршрутi iздить зеленим мерседесом. Як його iм’я? В якому будинку вiн живе? – Іменi його я не пам’ятаю. Вибач, тату, – Нана закусила нижню губу. – Але його дiм – це той, що поряд з отим, де великий прапор. З парканом. На Браярi. На пагорбi. – Гаразд, – вiдпустив Френк майку. Нана не ворухнулась. – Ти вже перестав злоститися? – Любонько, я не злостився. – А коли вона нiчого не сказала. – Гаразд, злостився. Трiшки. Але не на тебе. Вона на нього не дивилася, тiльки терла собi тi чортовi пучки об пучки. Вiн ii любив, вона була найважливiшим з усього, що вiн мав у життi, але iнколи важко було повiрити, що в ii головi всi колiщатка крутяться як слiд. – Дякую, доню. – Трохи жару зiйшло йому з обличчя, трохи поту випарувалося зi шкiри. – Дякую тобi, зiронько. – Нiчого, – мовила Нана. Вона на чверть кроку вiдступила, рип пiдошви кросiвки по асфальту неймовiрно гучно вiдбився Френковi у вухах. Вiн випрямився на своему сидiннi. – І ще одне. Зроби менi ласку, тримайся подалi вiд заiзду. Цього дня принаймнi, поки я дещо не владнаю. Тут один чоловiк iздить машиною, як скажений. Помалюй у хатi на паперi, гаразд? Вона кусала нижню губу. – Гаразд, тату. – Ти ж не збираешся заплакати, нi? – Нi, тату. – От i добре. Така в мене дiвчинка. Побачимося в наступний вiкенд, гаразд? Вiн вiдчув, як неймовiрно в нього пересохли губи. Вiн запитав себе, що iнше вiн мав зробити, i якийсь голос зсередини йому вiдповiв: «Ну, збiса, що iнше ти мiг зробити? Можливо, й змiг би, я не знаю, мабуть, це прозвучить абсолютно дико, Френку, але вйо, можливо, ти мiг би, курва, не психувати аж отак?» Цей голос був зачудованим варiантом голосу самого Френка, голосом чоловiка, який розслабляеться в шезлонгу, в сонячних окулярах i, либонь, сьорбае чай з льодом. – Гаразд, – кивнула вона йому, як робот. Поза нею на асфальтi було ретельно прорисоване дерево, його крона розкинулася по краю заiзду, а вузлуватий стовбур iшов упоперек. Мох звисав з гiлок, i квiти опушували його пiднiжжя. Корiння його звивалося вглиб до обрисiв якогось пiдземного озера. – Менi подобаеться оте, що ти там робила, – сказав Френк i усмiхнувся. – Дякую тобi, тату, – вiдповiла Нана. – Я просто хотiв, щоб з тобою не сталося лиха. Усмiшка на його обличчi вiдчувалася, немов прицвяшена. Дочка засопла й подарувала йому ще один кивок робота. Вiн зрозумiв, що вона ковтае сльози. – Нумо, Нано… – почав був Френк, але слова, яких вiн нашукував, розбiглися, коли внутрiшнiй голос засурмив знову, повiдомляючи йому, що iй уже задосить. Варто вже припинити це геть к чортам. – Бувай, тату. Вона простягнула руку i делiкатно пристукнула дверi його пiкапа. Крутнулася й побiгла заiздом, розкидаючи навсiбiч оте, що ти там зробила, – сказав свою крейду, просто по своему дереву, розмазуючи зелень i чорноту його крони. З похиленою головою. Плечi дрижать. Дiти, сказав вiн собi, не завжди спроможнi оцiнити, коли ти намагаешся зробити правильну рiч. 4 На столi в Клiнта лежали три нiчнi рапорти. Перший був передбачуваним, але насторожував: один з чергових офiцерiв висловив припущення, що Ейнджел Фiцрой, схоже, доскiпувалася. По сигналу «вiдбiй» Ейнджел намагалася втягнути цього офiцера в дискусiю щодо семантики. В Дулiнгу строго приписано звертатися до представникiв влади: «офiцер». Синонiми, як от «назирач» чи «тюремник», не кажучи вже – що самоочевидно – про такi образливi, як «мудак» чи «уйобок», були неприйнятними. Ейнджел спитала в офiцера Веттермора, чи розумiе вiн англiйську мову. «Ясно ж, – сказала Ейнджел, – що ви назирачi. Ви також можете бути й офiцерами, з цим усе гаразд, але не можете не бути назирачами, бо ви назираете. Хiба ви не назираете за в’язнями? От пекли б ви пироги, хiба звалися б не пекарем? А якби ями копали, хiба не були б копачем?» «Утримувану було попереджено, що вона дiйшла межi прийнятноi дискусii i, якщо не покладе iй край, може очiкувати наслiдкiв, – писав Веттермор. – Утримувана поступилася i ввiйшла до своеi камери, але потiм знову спитала: “Як можна очiкувати вiд в’язнiв виконання правил, якщо слова у тих правилах геть безглуздi?” Тон в утримуваноi був погрозливим». Ейнджел Фiцрой була однiею з небагатьох жiнок у в’язницi, яку Клiнт вважав насправдi небезпечною. З огляду на своi дiалоги з нею, вважав, що вона соцiопатка. Клiнт нiколи не помiчав з ii боку жодноi емпатii, а ii тутешня особова справа розпухла вiд рiзноманiтних порушень: наркотики, бiйки, агресивна поведiнка. – Як гадаете, як би ви почувалися, Ейнджел, якби людина, на яку ви напали, померла вiд ран? – запитав вiн одного разу в неi пiд час сеансу груповоi терапii. – Ой, – мовила зiщулена в своему крiслi Ейнджел, перебiгаючи очима по стiнах його кабiнету, – я почувалася б, ну, доволi зле… я гадаю. – А потiм, цмокнувши губами, вона вчепилася поглядом у гравюру Гокнi. – Дiвки, гляньте-но на цю картину. Хтiлося б вам отам побувати? Хоча засуджено ii було за доволi серйозний злочин – якийсь чоловiк на парковцi сказав Ейнджел те, що iй не сподобалося, i вона розбила йому носа пляшкою кетчупу – iснували ознаки, що iй безкарно минулося дещо набагато гiрше. У Дулiнг iз Чарлстона приiздив детектив з проханням до Клiнта допомогти у пов’язанiй з Фiцрой справi. А саме: детектив прагнув iнформацii стосовно смертi колишнього хазяiна квартири Ейнджел. Те сталося за кiлька рокiв до ii теперiшнього ув’язнення. Ейнджел була единою пiдозрюваною, але, крiм особистого знайомства з жертвою, не було нiчого, щоб прив’язати ii до цього злочину, i жодного очевидного мотиву. Рiч у тому (як це знав сам Клiнт), що Ейнджел (про що свiдчила ii iсторiя) не потрiбнi були якiсь особливi мотиви. Недоданих на решту двадцяти центiв було достатньо, щоб ii збiсити. Той чарлстонський детектив ледь не веселився, описуючи труп хазяiна квартири: – Виглядало так, нiби старий просто впав зi сходiв i заламав собi карк. Але коронер сказав, що хтось ще до смертi добряче попрацював над його палiтуркою. Яйця були… я забув, як точно висловився коронер, фрагментованi чи щось таке. Але, кажучи по-простому, вони були буквально розтовченi. Клiнт не мав звички клепати на своiх пацiентiв, тож так i сказав тому детективу, але пiзнiше вiн розповiв про цей запит самiй Ейнджел. Вона вiдреагувала з виразом скляноокого здивування на обличчi: – Яйця можуть фрагментуватися? Зараз вiн зробив собi помiтку: зайти сьогоднi до Ейнджел, перевiрити сейсмограму. Другий рапорт був про утримувану, чергову прибиральницю, яка скаржилася на нашестя нетлi в тюремнiй кухнi. Перевiрка офiцера Мерфi не виявила жодних нетель. «Утримувана добровiльно зголосилася на аналiз сечi – слiдiв алкоголю i наркотикiв не виявлено». Здаеться, цей випадок можна потрактувати як ревне намагання утримуваноi подратувати офiцера з ревним намаганням того вiдплатити iй сторицею. Клiнт не був зацiкавлений продовжити його своiм втручанням. Вiн прибрав цей рапорт. Останнiй рапорт стосувався випадку з Кiттi Мак-Дейвiд. Офiцер Веттермор стисло занотував дещо з ii тирад: «Ця Чорна Янголиця пiднеслася вiд коренiв i спустилася з гiлля. Пальцi ii – це смерть, а волосся ii сповнене павутиння, i сон е ii королiвством». Пiсля дози галопу[64 - Галоперидол – антипсихотичний засiб, що, зокрема, гамуе галюцинацii.] ii перевели до Крила А. Клiнт вийшов зi свого кабiнету i, минувши адмiнсекцiю, вирушив до схiдноi частини в’язницi, де мiстилися крила з камерами. Сама в’язниця формою приблизно нагадувала лiтеру «t», всерединi якоi довгий центральний коридор, знаний як Бродвей, тягнувся паралельно напрямку Шосе № 17 – Захiдно-Лавiнська дорога. Кабiнети адмiнiстрацii, центр зв’язку, примiщення офiцерiв, кiмната вiдпочинку персоналу, а також навчальнi кiмнати – всi вони розташовувалися в захiдному кiнцi Бродвею. Інший коридор – званий «Центральним проспектом» – пролягав перпендикулярно до Захiдно-Лавiнськоi дороги. Центральний проспект вiв вiд переднiх дверей в’язницi прямо до майстернi, комори, пральнi i спортзалу. По iнший бiк Центрального проспекту Бродвей продовжувався у схiдному напрямку повз бiблiотеку, iдальню, примiщення для вiдвiдин, лiкувальний та приймальний блоки, доводячи до трьох крил з камерами. Камери вiд Бродвею вiдгороджували спецдверi з пiдвищеним рiвнем захисту. Клiнт зупинився перед ними i натиснув кнопку, повiдомляючи Вартiвню, що вiн хоче увiйти. Прозвучав дзвiнок, i засуви з брязкотом вiд’iхали. Клiнт протиснувся крiзь дверi. Загалом Крила А, В i С нагадували формою спiнер-клiшню. У центрi «клiшнi» була Вартiвня – яткового типу конструкцiя, захищена куленепробивним склом. У нiй мiстилися монiтори i комунiкацiйний пульт. Хоча бiльшiсть мешканок в’язницi перемiшувалися у дворi й iнших мiсцях, крила було органiзовано вiдповiдно до теоретичноi небезпеки, яку становила собою кожна конкретна утримувана. У в’язницi було шiстдесят чотири камери: дванадцять у крилi А, дванадцять у Крилi С i сорок у Крилi В. Крила А та С були цiлком одноповерховими; над Крилом В – надбудували другий рiвень камер. Крило А слугувало медчастиною, хоча дехто з утримуваних, яких вважали «тихомирними», також мешкали тут, у дальнiм кiнцi коридору. Не гарантовано тихомирнi, але «згiдливi», як от Кiттi Мак-Дейвiд, мешкали в Крилi В. Крило С слугувало для бешкетниць. «В» було найменш заселеною секцiею, i зараз там половина з дванадцяти камер стояли порожнiми. Коли траплялася якась криза або серйознi проблеми з дисциплiною, утримувану, згiдно з офiцiйною процедурою, переводили до якоiсь iз «прозорих» камер у Крилi С. Утримуванi називали iх «мастурбудками», бо камери стеження пiд стелею дозволяли офiцерам у будь-який час спостерiгати, хто й що там робить. Припускалося, що офiцери-чоловiки насолоджуються, пiдглядаючи за цими жiнками. Утiм, камери стеження мали вкрай важливе значення. Якщо якась iз утримуваних намiрялася завдати собi шкоди або навiть вчиняла спробу самогубства, спостереження дозволяло цьому запобiгти. Сьогоднi офiцером у Вартiвнi була капiтан Ваннеса Лемплi. Вона нахилилася над пультом, щоб вiдчинити для нього дверi. Клiнт сiв поруч iз нею i спитав, чи може вона вивести на монiтор Пункт 12, щоб йому подивитися, як там Мак-Дейвiд. – Нумо, до вiдео! – життерадiсно вигукнув вiн. Лемплi скинула на нього оком. – Нумо, до вiдео! Розумiете? Так завжди каже Ворнер Вулф[65 - Warner Wolf (нар. 1937 р.) – телекоментатор, особливо популярний серед шанувальникiв мiсцевих спортивних подiй у Вашингтонi й Нью-Йорку; його фiрмова фраза в прямому ефiрi «Нумо, до вiдео!» стала iдiомою, що означае: «Переконаймося самi».]. Лемплi на це знизала плечима й вiдкрила Пост 12 для вiзуальноi перевiрки. – Спортивний оглядач, знаете? – уточнив Клiнт. Ваннеса знову знизала плечима: – Вибачте. Можливо, ще до мого часу. Клiнт подумав, що це просто якась примха: Ворнер Вулф – легендарна особа, але облишив цю тему, придивляючись, що вiдбуваеться на екранi, обхопивши руками обличчя. – Бачили що-небудь поза нормою? Лемплi похитала головою. Вона прийшла о сьомiй i весь цей час Мак-Дейвiд кiмарила. Це Клiнта не здивувало. Галоп – потужний засiб. Проте його турбував стан Кiттi, матерi двох дiтей, засудженоi за пiдробку рецептiв. У якомусь iдеальному свiтi Кiттi взагалi б не запроторили до виправного закладу. Вона була наркозалежною з бiполярним розладом особистостi, чия освiта закiнчилася в молодшiй середнiй школi. Сюрпризом стало те, як ii бiполярнiсть проявилася в цьому випадку. В минулому вона зазвичай замикалася в собi. Запеклий вибух маячнi, який трапився цiеi ночi, не мав прецедентiв в ii iсторii. Клiнт був упевнений, що приписаний ним для неi курс лiтiю працюе. Кiттi понад пiвроку залишалася врiвноваженою, переважно бадьорою – без помiтних пiкiв чи спадiв. І вона погодилася свiдчити на судi у справi братiв Грайнерiв, що було не тiльки хоробрим рiшенням, але також мало потужний потенцiал для перегляду ii власноi справи. Були всi пiдстави вiрити, що невдовзi по тому процесу до неi застосують умовно-дострокове звiльнення. Вони з нею вже обговорювали особливостi життя в промiжному домi[66 - Halfway House – заклад на кшталт гуртожитку, де людям з фiзичними або психiчними проблемами, а також колишнiм засудженим допомагають реiнтегруватися в суспiльство.]: як поведеться Кiттi, коли здогадаеться, що в когось там е наркотики, як вона вiдновлюватиме стосунки зi своiми дiтьми. Чи все це почало iй здаватися надто рожевим? Лемплi немов прочитала його думки: – З нею все буде гаразд, доку. Це був разовий зрив, я так думаю. Мiсяць у повнi, можливо. То така химерiя, що на все дiе, розумiете. Ця кремезна ветеранка була прагматичною, але вiдповiдальною, саме як i годиться чiльному офiцеровi. Не вадило також те, що Ван Лемплi була доволi знаменитою учасницею змагань з армреслiнгу. Бiцепси напинали сiрi рукави ii унiформи. – О, так, – сказав Клiнт, згадавши аварiю на трасi, про яку йому казала Лайла. Вiн бував на вечiрках на честь дня народження Ван; вона жила по той бiк гори. – Вам, либонь, довелося довгим шляхом добиратися на роботу. Лайла менi рзповiдала про той ваговоз, що розбився. Казала, що завал довелося бульдозером розгрiбати. – Хух, – гмикнула Ван. – Я там нiчого такого не бачила. Ма’ть, розчистили до того, як я виiхала. Не знаю, що з Вест i Рiкмен. Джодi Вест i Клейр Рiкмен були штатними денними фельдшерками. Як i Клiнт, вони працювали з дев’ятоi до п’ятоi. – Обидвi на роботу не з’явилися. Отже, на медчастинi в нас нiкого нема. Котс психуе. Сказала, що зробить… – Ви нiчого не бачили на Горi? Хiба Лайла не казала, що це було на Гостинно-Гiрськiй дорозi? Клiнт був певен – майже певен наразi – що саме це вона й казала. Ван похитала головою. – Хоча там таке не вперше. – Вона усмiхнулась, демонструючи добрий набiр жовтавих рiзцiв. – Минулоi осенi там теж занесло ваговоза. Ото була катастрофа. З «ПетСмарту»[67 - «PetSmart» – заснована 1986 р. широка мережа крамниць товарiв для догляду за домашнiми тваринами.], ви ж розумiете? Котячий пiсок i собача iжа по всiй дорозi. 5 Трейлер, що належав покiйному Трумену Мейвезеру, не був приемним мiсцем, коли Террi Кумс вiдвiдував його минулого разу (щоб вгамувати домашню бучу за участю однiеi з багатьох Труменових «сестер», котра невдовзi по тому звiльнила вiд себе цю резиденцiю), але цього ранку вiн виглядав як м’ясне чаювання[68 - «М’ясне чаювання» («Meat tea» або «High Tea») – це той самий надвечiрнiй звичай чаювання «файв о’клок», тiльки з м’ясними та iншими поживними закусками.] в пеклi. Мейвезер лежав розпростертий пiд обiднiм столом з кавалками власного мозку в себе на голих грудях. Меблi (здебiльшого придбанi на придорожнiх розпродажах рiзношерстих залишкiв у «Доларовому Дисконтi»[69 - «Dollar Discount» – одна з трьох потужних мереж з безлiччю крамниць по всiй Америцi, де кожний товар продаеться не дорожче за $ 1.] або у «Статтi 11»[70 - Chapter 11 – мережа дешевих меблевих крамниць, заснована 1995 р. на рештках збанкрутiлоi iншоi торговельноi мережi i названа за добре вiдомою американцям Статтею 11 федерального «Закону про банкрутство», яка, зокрема, регулюе способи розпродажу боржниками iхнiх активiв.] – гадав Террi) були розкиданi навсiбiч. Телевiзор догори дригом у лускатiй вiд iржi душовiй кабiнi. У раковинi тостер товаришував з пiдремонтованим клейкою стрiчкою одним кедом «Конверс». Усi стiни заляпанi кров’ю. Плюс, звiсно, там було скоцюблене тiло з головою, яка стирчала знадвору трейлера, що свiтило напiвголою сракою, яка вилiзла з його безпоясних джинсiв. В портмоне на пiдлозi трейлера знайшлося посвiдчення мiстера Джейкоба Пайла з мiста Лiтл-Рок у штатi Арканзас. «Скiльки ж це треба мати сили, щоб отак пробити стiну людською головою?» – чудувався Террi. Зрозумiло, що стiни в цього трейлера тонкi, та все ж. Вiн усе ретельно сфотографував, а потiм ще й зробив 360-градусний панорамний знiмок офiсним айпадом. Всерединi вiн не затримався довше, нiж пiшло часу на те, щоб вiдправити фотодокази Лiннi Марс в управу. Вона роздрукуе весь комплект знiмкiв для Лайли i заведе двi теки: одну цифрову i одну паперову. Лайлi Террi послав лаконiчне текстове повiдомлення: «Знаю, що ви втомлена, але краще вам прибути сюди». Слабенько, але дедалi гучнiше почувся звук единоi цiлком обладнаноi санiтарноi машини лiкарнi Святоi Терези, не на повнiм газу ГИРР-ГИРР-ГИРР, а якесь манiрне чмих – чмих-чмих. Роджер Елвей з повислою в кутику губ сигаретою напинав жовту стрiчку з написом: «МІСЦЕ ЗЛОЧИНУ, ХОДИТИ ЗАБОРОНЕНО». Террi гукнув йому зi схiдцiв трейлера: – Якщо Лайла взнае, що ти курив на мiсцi злочину, вона тебе на шмаття порве. Роджер витяг сигарету з рота, подивився на неi так, нiби нiколи ранiше не бачив такоi речi, загасив ii об пiдошву черевика i запхнув недокурок до кишенi сорочки. – А де Лайла, до речi? Заступник окружного прокурора вже iде, вiн очiкуе, що й вона тут буде. Пiд’iхала санiтарна машина, дверi розчахнулися, i звiдти, натягаючи рукавички, швидко вилiзли Дiк Бартлет i Ендi Емерсон, парамедики, з якими Террi вже працював ранiше. Один iз ношами «спiнальна дошка», iнший нiс портативний шпиталь, який вони називали «Торбою негайноi допомоги». Террi пробурчав: – Тiльки сраний ЗОП, еге ж? Два трупи, i все одно ми не заслуговуемо на верховода. Роджер знизав плечима. Тим часом Бартлет з Емерсоном пiсля початковоi метушнi заклякли бiля трейлера, де зi стiни стирчала людська голова. Емерсон сказав: – Не думаю, щоб цьому джентльменовi надто покращало вiд наших послуг. Бартлет обтягнутим гумою пальцем показав на те мiсце, де видавалася шия: – Здаеться, в нього на шиi витатуйовано мiстера Генкi. – Оте балакуче гiвенце з «Пiвденного парку»? Серйозно? – Емерсон пiдступив ближче, щоб роздивитися. – О, авжеж. Дiйсно так. – Прии-вii-тики! – проспiвав по-генкiвськи Бартлет. – Гей, – втрутився Террi. – Це все чудово, хлопцi. Колись вам варто виставити ваше шоу на «Ютюб». Але наразi ми маемо всерединi iнший труп, i жiнку в нашому крузерi, якiй не завадило б трiшки допомоги. Роджер спитав: – Ти певен, що хочеш ii розбудити? – Вiн смикнув головою в бiк Патруля Чотири. Там пасмо немiчного, брудного волосся пристало до заднього вiкна. – Подруга вирубилася. Бозна, крiзь що вона пройшла. Бартлет з Емерсоном захаращеним мотлохом подвiр’ям пiдiйшли до крузера, i Бартлет постукав у шибку. – Мем? Мiс? Нуль реакцii. Вiн постукав дужче. – Нумо, прокидаймось-прокидаймося. Так само нiчого. Вiн посмикав ручку дверей i, коли та не пiддалася, озирнувся на Террi з Роджером. – Треба, щоб ви вiдiмкнули. – Ох, – сказав Роджер. – Звичайно. Вiн тицьнув кнопку вiдкриття на своему брелку-контролерi. Дiк Бартлет вiдчинив заднi дверi, i Тiффанi Джонс вивалилася звiдти, наче мiшок брудноi бiлизни. Бартлет пiдхопив ii якраз вчасно, щоб вона не забилася об порослий травою гравiй. На помiч йому пiдскочив Емерсон. Роджер залишився на мiсцi з дещо знудженим виразом. – Якщо i вона себе викреслила з нашого меню, Лайла оскаженiе, як та ведмедиця. Вона ж единий свi… – Де ii обличчя? – запитав Емерсон. Ошелешеним голосом. – Де, чорти забирай, ii обличчя? Це спонукало поворушитися Террi. Вiн пiдступив до крузера, де двое парамедикiв делiкатно опускали Тiффанi на землю. Террi пiдхопив ii обвисле волосся – ну, сам не знаючи чому – та тут же й вiдпустив, коли щось масне мазнуло йому крiзь пальцi. Вiн витер долоню собi об сорочку. Їi волосся було перевите чимось бiлим, перетинчастим. І обличчя також прикрите, ледь видиме, немов крiзь оту вуаль, яку в цiй краiнi «дякую тобi, Ісусе» досi носять на капелюшках деякi лiтнi панi, коли виходять до церкви. – Що воно за штука? – Террi все ще витирав руку. Штука була неприемною, слизькою, трохи щипучою. – Павутиння? Роджер озирався собi через плече, з очима, витрiщеними вiд зачарування й огиди: – Тер, воно лiзе в неi з носа! І з очей! Що це за хуйня? Парамедик Бартлет вiдiрвав клапоть цiеi гидi з пiдборiддя Тiффанi i теж витер руку собi об сорочку, але ще до того Террi встиг помiтити, що воно щезае, щойно вiддiлилося вiд обличчя. Вiн подивився на свою руку. Шкiра була сухою i чистою. І на сорочцi нiчого, хоча якусь мить тому було. Емерсон приклав пальцi збоку до шиi Тiффанi. – Пульс е. Гарний, рiвний. І дихання в неi добре. Я бачу, як це лайно здiймаеться i западае. Спробуймо «МАБІС»[71 - «MABIS» – один з брендiв компанii «Briggs Healthcare», яка виробляе медичне обладнання: сумку парамедикiв з комплектом iнструментiв i засобiв, необхiдних для термiнового дiагностування i допомоги.]. Бартлет витяг з торби негайноi допомоги помаранчевий комплект усе в одному «МАБІС», завагався, потiм знову полiз до торби по одноразовi рукавички. Один пакуночок подав Емерсону й дiстав iнший для себе. Террi дивився, зовсiм не бажаючи торкатися цього павутиння на шкiрi Тiффанi. А що, як воно отруйне? Вони вимiряли кров’яний тиск, i Емерсон сказав, що вiн нормальний. Парамедики все нiяк не могли дiйти мiж собою згоди, чи варто розчистити iй очi, щоб перевiрити зiницi, i, хоча тодi вони цього не знали, дiйшли рятiвного для власного життя рiшення цього не робити. Поки вони балакали, Террi побачив дещо, що йому не сподобалося. Оплетений павутинням рот Тiффанi звiльна розкривався i закривався, нiби вона пережовуе повiтря. Язик у неi став бiлим. З нього росли волоконця, колихливi, як планктон. Бартлет пiдвiвся: – Нам треба доправити ii до Святоi Терези, термiново, поки не почали виникати якiсь проблеми. Кажу так, бо варто це зробити, поки вона на вигляд стабiльна… – подивився вiн на Емерсона, i той кивнув. – Погляньте на ii очi, – сказав Роджер. – Геть бiлi. Ригати хочеться. – Нумо, беремо ii, – сказав Террi. – Схоже, допитати ii ми не зможемо. – А тi два покiи?ники? – спитав Бартлет. – Ця штука на них росте? – Нi, – вiдповiв Террi i показав на голову, що стирчала зi стiни. – Цього ви самi бачите. І на Труменi, на тому парубку, що всерединi, теж нема. – А в раковинi нiчого? – спитав Бартлет. – В унiтазi? Душi? Я кажу про сирi мiсця. – У душовiй кабiнi телевiзор, – сказав Террi, що не було вiдповiддю, i взагалi прозвучало цiлком безглуздо, але це першим спало йому на думку. І далi йому подумалося безглуздя: «Чи вiдкрилося вже “Рипливе Колесо”? Ще рано, звiсно, але такого ранку можна було б собi дозволити пару пива; з кошмарними трупами i таким лячним лайном на людських обличчях мусить дiяти послаблення правил». Вiн не вiдривав очей вiд Тiффанi Джонс, котру повiльно, але неухильно ховав пiд собою напiвпрозорий бiлий туман iз… чогось. Террi змусив себе вiдповiсти на запитання: – Тiльки на нiй. Тут Роджер Елвей висловив те, про що вони всi думали: – Хлопцi, а що, як воно заразне? Нiхто не вiдповiв. Бiчним зором Террi вловив якийсь рух i рiзко розвернувся, дивлячись на трейлер. Вiн спершу подумав, що та зграя, яка знялася з даху, то метелики, але ж метелики яскравокольоровi, а цi були просто брунатно-сiрими. Не метелики, а нетлi. Сотнi iх. 6 З дюжину рокiв тому одного задушливого дня наприкiнцi лiта у контроль за тваринами надiйшов дзвiнок про енота пiд пiдлогою перебудованоi стодоли, яку мiсцева епископальна церква використовувала як пастирський центр. Там побоювалися сказу, тож Френк вiдразу поiхав туди. Надiвши маску й рукавицi по лiктi, вiн полiз пiд стодолу, посвiтив лiхтариком на тварину, i та чкурнула геть, саме так, як i мусив зробити здоровий енот. Тут воно мусило б бути й по всьому: скаженi еноти – це серйозно, простi порушники меж людських володiнь – не настiльки, але гарна, двадцяти з чимось рокiв жiнка, яка показувала Френковi нору пiд стодолою, запропонувала йому склянку блакитного «кулейду»[72 - «Kool-Aid» – порошковий фруктовий напiй, який випускають з 1927 року.] з ярмарку домашнього печива, який ще тривав на iхнiй парковцi. Смак був доволi бридкий, водянистий, мало цукру, але Френк цiдив той тридоларовий напiй, аби лиш стояти там, на пожовклому церковному морiжку, балакати з жiнкою, в якоi був такий чудесний дзвiнкий смiх i манера брати руки в боки, що його це збуджувало. – Ну, мiстере Гiрi, ви збираетеся виконувати свiй обов’язок? – раптом у свiй патентований спосiб вiдсiкла голову пустим теревеням Ілейн, переходячи до дiла. – Я б радо дозволила вам запросити мене кудись, якби ви знищили ту тварину, що вбивае iнших тварин пiд церковною пiдлогою. Отака моя пропозицiя. У вас губи посинiли. Вiн повернувся туди пiсля роботи, забив шматком залiза нору пiд стодолою – вибач, еноте, чоловiк мусить робити чоловiчу роботу – i повiв свою майбутню дружину в кiно. Дванадцять рокiв тому. І що ж сталося? Це через нього чи просто в iхнього шлюбу закiнчився термiн придатностi? Довгий час Френк думав, що у них все гаразд. Вони мали дитину, дiм, здоров’я. Не все було, звiсно, чiкi-пiкi. Грошi як приходили, так i йшли. Нана не належала до найстараннiших учениць. Подеколи з Френком… ну… траплялися речi, якi його вимотували, а коли вiн був вимотаний, вигулькувала певна грань. Але ж усi мають якiсь вади, i протягом дванадцяти рокiв неможливо вряди-годи на слизькому не посковзнутися. От тiльки його дружина дивилася на це iнакше. Вiсiм мiсяцiв тому вона ясно йому сказала, як вона це бачить. Подiлилася з ним своiм баченням пiсля того знаменитого удару в кухонну стiну. Перед самим тим знаменитим ударом в кухонну стiну вона сказала йому, що вiддала вiсiмсот доларiв у свою церкву, де збирали кошти на iжу голодуючим дiтям у якомусь люто забембаному кутку Африки. Френк не був безсердечним, вiн тямив, що таке страждання. Але не можна вiддавати такi грошi з такими, як у них, достатками. Ризику-вати становищем власноi дитини, щоб допомогти чиiмсь дiтям. Хоч яким то було божевiллям – викинути цiлий платiж за iпотечним кредитом кудись за океан – це не призвело до того знаменитого удару в стiну. До нього призвело те, що Ілейн сказала далi, i вираз ii обличчя, коли вона це говорила, водночас гордовитий i вiдсторонений: «Таким було мое рiшення, тому що то були моi грошi». Так, нiби ii шлюбнi обiтницi нi-чого для неi не значили всi цi одинадцять рокiв, нiби вона могла робити все, що iй заманеться, не вводячи його в курс справи. Тодi вiн i вдарив у стiну (не ii, а стiну), i Нана побiгла нагору, в сльозах, а Ілейн оголосила свою декларацiю. – Колись ти скривдиш нас, бейбi. Надiйде день, коли це вже буде не стiна. Нiщо з того, що Френк казав чи робив, не могло змiнити ii думки. Варiанти були: або пробна розлука, або офiцiйне розлучення, i Френк вибрав перший. А ii пророкування виявилося хибним. Вiн не кривдив. І нiколи не скривдить. Вiн сильний. Вiн захисник. По цьому залишилося доволi важливе питання: що вона намагаеться довести? Яку користь вона отримуе, проводячи його крiзь таке? Чи це якась нерозв’язана ще в дитинствi проблема? Чи просто старий добрий садизм? Що б воно не було, це, курва, щось поза реальнiстю. Це, курва, безглуздя. Неможливо афроамериканцю у Три-Окружжi (чи в будь-якому з округiв Сполучених Штатiв) прожити тридцять вiсiм рокiв, не споживши бiльшоi за справедливу частку кiлькостi безглуздя – врештi-решт, расизм був iдеальним прикладом безглуздя. Йому згадалася одна дочка шахтаря в першому чи другому класi: переднi зуби в неi стирчали вiялом, як карти в покерi, а волосся було заплетене в кiски такi короткi, що вони скидалися на обрубки пальцiв. Вона притисла пальця йому до зап’ястя i промовила: «У тебе гидомирний колiр шкiри, Френку. Як у мого татуся пiд нiгтями». Вираз обличчя у дiвчинки був напiвзачудований, напiвсторопiлий i катастрофiчно тупий. Малий Френк вже тодi упiзнав цю чорну дiру невилiковноi глупоти. Вона його здивувала, залишивши ошелешеним. Пiзнiше, коли вiн бачив ii на iнших обличчях, вона могла його i лякати, i сердити, але того разу вiн вiдчув шанобливий трепет. Така глупота мала власне гравiтацiйне поле. Вона притягувала. Але ж Ілейн не тупа. Де вже там уявити людину вiддалену вiд тупостi, нiж Ілейн. Ілейн знала, що воно таке, коли, вдаючи з себе Бетмена, слiдом за тобою ходить по унiверсаму якийсь бiлий хлоп, в котрого нема навiть ЗОР’у[73 - ЗОР (Загальний освiтнiй розвиток: General Educational Development) – запроваджена 1942 р. система навчання армiйських новобранцiв, котрi, успiшно здавши тести, отримували атестат про вiдповiднiсть знань середнiй освiтi в США й Канадi; таку ж систему для будь-яких дорослих, якi з якихось причин не отримали вчасно формальноi освiти, знову запроваджено з 1988 р.], сподiваючись, що впiймае тебе на крадiжцi баночки арахiсу. Ілейн проклинали бiльш протестувальники перед «Планованим батькiвством», ii посилали до пекла люди, якi навiть iменi ii не знали. То чого iй не вистачало? Навiщо завдавати такого болю йому? Хiба гризла одна пiдозра: вона мае пiдстави для неспокою. Френк погнав на пошуки зеленого мерседеса, а перед очима в нього була Нана: як вона побiгла вiд нього, навсiбiч розкидаючи акуратно розкладенi крейди, розмазуючи власний рисунок. Френк знав, що вiн неiдеальний, але також знав, що в цiлому хороший. Адже допомагае людям, допомагае тваринам; любить свою дочку i зробить будь-що заради ii захисту; i вiн нiколи не торкнувся своеi дружини брутально. Чи робив вiн помилки? Чи був той знаменитий удар в стiну одною з них? Френк iз сумом визнавав, що так. Вiн хоча б i в судi це пiдтвердив. Але Френк нiколи не скривдив нiкого, хто не заслуговував би на кривдження, i зараз вiн просто iде, щоб побалакати з тим парубком iз зеленого мерседеса, так? Френк проiхав крiзь вишуканi ворота з кованого залiза i зупинив свiй пiкап позаду зеленого мерседеса. Лiвий бiк його переднього бампера покривала дорожня курява, а правий натомiсть сяяв чистотою. Видно було, де цей сучий син попрацював ганчiркою. Френк пiшов вимощеною сланцем дорiжкою, яка поеднувала заiзд iз дверми великого бiлого будинку. Обабiч дорiжки тягнулися берми, засадженi сасафрасами[74 - Sassafras – запашне дерево родини лаврових, яке росте на Атлантичному узбережжi США вiд штату Мейн до Флориди.], чиi крони створювали щось на кшталт галереi. Серед гiлок над його головою цвiрiнькали пташки. Наприкiнцi дорiжки, бiля пiднiжжя сходiв у кам’яному контейнерi вже майже цiлком розквiтло бузкове деревце. Френк задавив у собi бажання вирвати його з корiнням. Вiн зiйшов по сходах. На дверях iз суцiльноi дубовоi дошки висiло стукало у формi кадукея[75 - Кадукей (кадуцей) – жезл грецького бога Гермеса (у римлян – Меркурiй) у формi обвитоi двома змiями палицi; атрибут посланцiв чи парламентерiв, який гарантував iм недоторканнiсть.]. Вiн наказав собi розвернутися i iхати просто додому. А тодi вхопився за стукало й почав ним гатити й гатити по бляшцi. 7 Гарту Флiкiнджеру знадобився певний час, щоб вiдiрватися вiд дивана. – Стривайте, стривайте, – промовляв вiн безглуздо: дверi були занадто товстими, а голос у нього занадто захриплим. Вiн безперервно курив дур вiдтодi, як пiсля вiзиту до величного купола насолод[76 - Алюзiя на поему англiйського поета Семюела Колрiджа (1772—1834) «Кубла хан; видiння увi снi» (1797), яка, за словами автора, наснилася йому пiсля курiння опiуму: «то було диво рiдкiсного кшталту, той сонцесяйний купол насолод з печерами iз криги».] у трейлерi Мейвезера повернувся додому. Якби хтось запитав у нього про наркотики, Гарт поставив би собi за мету переконати питальника, що вiн лише оказiональний споживач-аматор, а сьогоднiшнiй ранок – це просто виняток. Фактично, надзвичайна ситуацiя. Не щодня iдеш подзюрити у трейлерi свого драг-дилера, аж раптом за тоненькими дверми тамтешньоi сральнi спалахуе третя свiтова вiйна. Щось трапилося – грюки, пострiли, крики – i в якусь мить незбагненного iдiотизму Гарт навiть прочинив дверi – перевiрити, що там таке. Важко буде забути те, що вiн побачив. Та, либонь, неможливо. В дальньому кiнцi трейлера вiн побачив якусь темноволосу, голу вiд талii донизу жiнку. Вхопивши за волосся й пояс джинсiв Труменового арканзаського приятеля, вона гатила його обличчям у стiну: чвак! чвак! чвак! Картина облоговоi машини, що гатить масивним стовбуром дерева у фортечну браму. Голова того чоловiка вмивалася кров’ю, а руки, немов у ганчiр’яноi ляльки, метлялися по боках. А ще ж там був Трумен, повалений на пiдлогу, з дiрою вiд кулi в лобi. А сама та дивна жiнка? Вираз ii обличчя був лячно безжурним. Немов вона займаеться своею справою без особливого зацiкавлення, хоча тiею ii справою було використання людськоi голови як пробивного тарана. Гарт нишком причинив дверi, стрибнув на кришку унiтаза i вибрався надвiр крiзь вiкно. Там вiн прожогом кинувся до своеi машини i зi швидкiстю свiтла помчав додому. Ця пригода дещо розсмикала йому нерви. Сертифiкований за вищою категорiею пластичний хiрург, поважаний член Американськоi Асоцiацii пластичних хiрургiв зазвичай був парубком з досить мiцною хваткою. Тепер йому вже покращало, в цьому допомiг скурений ним кришталь, але це гупання в дверi було зайвим. Гарт проклав собi курс навкруг дивана i далi крiзь вiтальню, хрускаючи дорогою по невеличкому морю коробок з-пiд фаст-фуду. На пласкому екранi якась надзвичайно серйозна репортерка надзвичайно серйозно розводилася про якусь зграю коматозних старих пань в якомусь домi для лiтнiх в Окрузi Колумбiя. Серйознiсть тiльки посилювала ii сексуальнiсть. Розмiр чашечки в неi «А», подумав Гарт, але ii фiгура благае про «B». – Чому ж тiльки жiнки? – вголос загадувалася над цим питанням репортерка на екранi. – Спершу ми думали, що загроженi тiльки дуже лiтнi i дуже юнi, але тепер з’ясовуеться, що жiнки рiзних вiкових груп… Гарт обперся лобом на дверi й ляснув по них: – Стоп! Припинiть уже! – Вiдчиняй! Голос був глибокий i роздратований. Пiдпрягши резервну силу, Гарт пiдвiв голову i подивився у вiчко. За дверима стояв якийсь афроамериканець рокiв тридцяти з половиною, широкоплечий, з чудовим прорисом обличчя. Бежева форма цього чоловiка вмент змусила пульс Гарта прискоритися – коп! – та потiм вiн помiтив нашивку з написом «КОНТРОЛЬ ЗА ТВАРИНАМИ». А, то ти гицель, гарний пес мiж гицелiв, але все одно гицель. Нема тут нiяких бродячих собак, сер, а отже, нема й жодних проблем. Чи е? Важко бути цiлком певним. А чи не може цей парубок бути якимсь приятелем тiеi напiвголоi гарпii з трейлера? Краще бути ii другом, анiж ворогом, подумалось Гарту, але значно, значно краще зовсiм з нею не знатися. – Це вона тебе прислала? – запитав Гарт. – Я нiчого не бачив. Так iй i передай, окей? – Я не знаю, про що ти говориш! Я сюди прийшов iз власноi волi! Зараз же вiдчиняй! – знову прокричав цей чоловiк. – Навiщо? – запитав Гарт, додавши про всяк випадок: Нiзащо. – Сер! Я просто хочу з вами побалакати, – цей гицель спробував говорити спокiйнiше, але Гарт бачив, як у нього грають жовна, як вiн поборюе потребу – саме так, потребу! – й далi кричати. – Не зараз, – сказав Гарт. – Хтось збив машиною кiшку. Той водiй iздить зеленим мерседесом. Ти маеш зеленого мерседеса. – Дуже шкода, – сказав Гарт, маючи на увазi кiшку, не мерседес. Гарт любив кицьок. Вiн також любив свою майку «Флеймiн’ Грувiз»[77 - «Flamin’ Groovies» – заснований 1965 року в Сан-Франциско рок-гурт, який грае досi.], яка жужмом лежала на пiдлозi бiля сходiв. Гарт скористався нею, щоб бодай якось змити кров з бампера своеi машини. Важкi часи обступили. – Але я нiчого про це не знаю, i в мене сьогоднi важкий ранок, i тому ви мусите пiти. Вибачте. Знову удар, аж дверi струснулися в одвiрку. Гарт вiдсахнувся. Це парубок копнув дверi ногою. Крiзь вiчко Гарт побачив, як напружилися в цього гицеля жили на шиi. – Моя дитина живе внизу пiд цим пагорбом, уйобок ти тупий! А якщо б це була вона? Якщо б ти збив не кiшку, а мою дитину? – Я викликаю копiв, – сказав Гарт, сподiваючись, що для парубка це прозвучало переконливiше, нiж для нього самого. Вiн ретирувався до вiтальнi, упав на диван i пiдiбрав свою люльку. Пакунок з дуром лежав на кавовому столику. Надворi почало брязкати скло. Почувся металiчний скрегiт. Це сеньйор гицель чинить наругу над його мерседесом? Гарт не переймався, не сьогоднi. (Крiм того, вiн застрахований.) Та бiдна наркоша. Тiффанi ii звати, така занапащена i така нiжна. Чи вона загинула? Чи тi люди, якi напали на трейлер (вiн припускав, що та жiнка була учасницею якось банди), ii вбили? Вiн запевнив себе, що Тiфф, якою б вона не була нiжною, не е його проблемою. Краще не фiксуватися на тому, чого неможливо змiнити. Пакунок був iз блакитного пластику, отже, кришталики, поки iх не дiстанеш звiдти, теж здавалися блакитними. Ймовiрно, це був такий недорiкуватий натяк Тру Мейвезера на «Пуститися берега»[78 - «Breaking Bad» (2008—2013) – серiал, в якому смертельно хворий на рак шкiльний учитель для фiнансового забезпечення своеi родини варить i продае надпотужний кристалiчний метамфетамiн, який у нього мае блакитний колiр, хоча насправдi чистий мет прозорий або бiлий.]. Не робитиме бiльше натякiв Тру Мейвезер, недорiкуватим вiн був чи навпаки, вiдсьогоднi вже не робитиме, нi. Гарт вибрав кришталик i опустив його в чашечку люльки. Хтозна, що там робить сеньйор гицель його мерседесу, але вiд того вже ввiмкнулася сигналiзацiя: бiiiп, бiiiп, бiiiп. У телевiзорi показували яскраво освiтлену шпитальну палату. Двi жiночi фiгури лежали пiд шпитальними ковдрами. Голови обох жiнок були оповитi пухнастими коконами. Це виглядало так, нiби вище пiдборiдь кожну обсiв бджолиний рiй. Гарт закурив, затягнувся на повнi легенi, затримав дихання. Бiiiп, бiiiп, бiiiп. Гарт мав дочку, Кетi. Восьмирiчна, хвора на гiдроцефалiю, вона жила в спецiальному закладi, дуже гарному закладi, неподалiк океанського узбережжя Каролiни, досить близько, щоб вiдчувати у бризi солоний присмак. За все сплачував вiн, мiг собi дозволити. Так краще для дiвчинки, а деталями хай опiкуеться ii мати. Бiдна Кетi. Отже, що вiн собi казав про ту сласну дiвчину? Ага, ось воно: краще не фiксуватися на тому, чого неможливо змiнити. Легше сказати, анiж зробити. Бiдний Гарт. Бiднi старi панi з головами, облiпленими бджолиним роями. Бiдна кицька. Вродлива репортерка стояла на хiднику попереду натовпу, який дедалi зростав. Чесно, вона гарна i з розмiром «А». Про «B» то була просто побiжна думка. А чи iй переробляли носа? Вау, якщо iй робили ринопластику – Гарт не був щодо цього цiлком певен, йому треба було подивитися зблизька – це суперова робота, з гарненькою, справдi природною, невеличкою кирпатiстю. – ЦКЗ[79 - Центр контролю i запобiгання захворюванням (CDC) – багаторiвнева федеральна агенцiя в Мiнiстерствi охорони здоров’я США з головним офiсом в Атлантi, штат Джорджiя.] вже випустив офiцiйний бюлетень, – говорила репортерка. – Нi за яких обставин не намагайтеся прибирати цю порость. – Назвiть мене божевiльним, – промовив Гарт, – але саме це якраз i викликае в мене таке бажання. Стомлений новинами, стомлений тим парубком iз контролю над тваринами, стомлений автосигналiзацiею (хоча вiн сподiвався ii вимкнути, коли парубок iз контролю над тваринами вирiшить перенести свiй дурний норов кудись в iнше мiсце), стомлений фiксацiею на тому, що неможливо змiнити, Гарт пробiгся каналами, поки не знайшов iнфо-рекламну передачу про те, як лише за шiсть днiв накачати собi шестикубиковий живiт. Вiн спробував занотувати телефонний номер, що починався з 800, але та едина ручка, яку вiн змiг знайти, на долонi в нього не писала. Роздiл 4 1 Загальна кiлькiсть населення в округах Мак-Давелл, Бриджер i Дулiнг становила десь пiд сiмдесят тисяч душ: п’ятдесят п’ять вiдсоткiв – чоловiки, сорок п’ять – жiнки. Порiвняно з останнiм переписом населення США, це було на п’ять тисяч менше, що офiцiйно робило Три-Окружжя «регiоном негативноi мiграцii». Вiн мав двi лiкарнi: одну в окрузi Мак-Давелл («Чудова подарункова крамниця!» – повiдомляв единий пост у секцii коментарiв на веб-сайтi Мак-Давелльскоi лiкарнi) i значно бiльшу в окрузi Дулiнг, де й населення було найбiльше – тридцять двi тисячi мешканцiв. Загалом у трьох округах налiчувалося десять полiклiнiк i двi дюжини так званих болегамiвних амбулаторiй серед соснових лiсiв, де можна отримати опiоiднi наркотики за рецептами, виписаними просто на мiсцi. Колись, ще до того, як бiльшiсть шахт вiдiграла свое, Три-Окружжя було вiдоме як Республiка Безпальченкiв. У нашi днi воно стало Республiкою Безробiтних, але в цьому був i свiтлий бiк: бiльшiсть чоловiкiв до п’ятдесяти мали всi пальцi, i вже минуло десять рокiв, як нiхто не загинув пiд обвалом у шахтi. Того ранку, коли Євка Доу[80 - Doe – стандартне в полiцiйно-юридичнiй практицi найменування невiдомоi особи.] (записана так Лайлою Норкросс, бо арештантка не назвала свого прiзвища) вiдвiдала трейлер Трумена Мейвезера, бiльшiсть iз приблизно чотирнадцяти тисяч мешканок округу Дулiнг прокинулися як звичайно i так само розпочали свiй день. Чимало з них подивилися телевiзiйнi репортажi про поширення iнфекцii, яку спершу називали австралiйською сонною хворобою, потiм жiночим сонним вiрусом, а потiм вiрусом Аврора – за iменем принцеси у дiснеiвському переспiвi чарiвноi казки «Спляча красуня». Мало кого з тих жiнок у Три-Окружжi, якi подивилися цi репортажi, вони налякали; зрештою, Австралiя, Гаваi, Лос-Анджелес – то були такi далекi мiсцини, i хоча репортаж Мiкейли Морган з того старечого дому в Джорджтаунi трохи тривожив, i Вашингтон, Округ Колумбiя[81 - District of Columbia – офiцiйна назва столицi США; Вашингтоном, на честь першого президента, спершу було названо тiльки одне з трьох мiст у цьому окрузi, поступово ця назва поширилася на всю його територiю; Округ Колумбiя не пiдлягае юрисдикцii жодного зi штатiв, ним керуе напряму Конгрес.], був географiчно близько, навiть не цiлоденна поiздка машиною, але ж Округ Колумбiя – все одно велике мiсто, тож для бiльшостi людей у Три-Окружжi це виводило його в абсолютно iншу категорiю. Крiм того, небагато хто тут дивиться «Ньюз Америка», вiддаючи перевагу програмi «Доброго дня, Вiлiнгу» або Еллен Дiдженерiс[82 - Ellen DeGeneres (нар. 1957 р.) – популярна телеведуча, актриса, сценаристка, активiстка руху ЛГБТ.]. Перша ознака того, що погане може статися й тут, у Божому краi, з’явилася невдовзi по восьмiй ранку. Вона прибула до дверей Святоi Терези в особi Іветти Квiн, яка припаркувала навскiс проти бордюру свiй старенький джип «Черокi» i з двома маленькими дочками-близнючками на руках стрiмголов кинулася у вiддiлення екстреноi допомоги, притискаючи до грудей крихiтнi, оповитi коконами голiвки своiх немовлят. Кричала вона, мов та пожежна сирена, змусивши збiгтися лiкарiв i медсестер. – Хто-небудь, допоможiть моiм дiтям! Вони не прокидаються! Вони нiяк не прокидаються! Тiффанi Джонс, значно старша, але оповита подiбним чином, прибула невдовзi по тому, i на третю дня вiддiлення термiновоi допомоги було вже повне. А вони все прибували: батьки i матерi привозили дочок, дiвчата привозили менших сестер, дядьки привозили племiнниць, чоловiки привозили дружин. Не було нi Суддi Джудi[83 - Judge Judy – популярне реалiтi-шоу, яке iснуе з 1996 року; пряма трансляцiя судових процесiв у рамках сiмейного права, котрi веде калiфорнiйська суддя Джудi Шейндлiн.], нi Доктора Фiла[84 - Dr. Phil – психолог Фiлiп Мак-Гро (нар. 1950 р.), автор i ведучий популярноi телепередачi, яка виокремилася з ток-шоу Опри Вiнфрi.], нiяких iгрових шоу не було на екранi телевiзора в почекальнi того дня. Тiльки новини, i темою iх були повiдомлення про таемничу сонну хворобу, яка вражае тiльки тих, у кого набiр хромосом ХХ. Точноi хвилини, чвертьхвилини чи секунди, коли сплячi люди жiночоi статi перестали прокидатися i почали формувати на собi це покриття, так нiколи й не було визначено. Проте, засновуючись на зведених даних, науковцi зрештою змогли звузити вiкно до якогось моменту мiж 7:37 та 7:57 ранку за стандартним схiдним часом. – Ми можемо лише чекати, що вони прокинуться, – сказав Джордж Елдерсон по «Ньюз Америка». – Та принаймнi поки що жодна з них цього не зробила. А зараз Мiкейла Морган iз новими подробицями. 2 На той час, коли Лайла Норкросс прибула до квадратноi цегляноi будiвлi, де з одного боку мiстилася управа шерифа округу Дулiнг, а з iншого – мiська адмiнiстрацiя, вся команда вже була на палубi. Помшерифа Рiд Берровз чекав на тротуарi, готовий прийняти пiд свою опiку свiжу арештантку Лайли. – Поводься добре, Євко, – сказала вона, вiдчиняючи дверi. – Я повернуся. – Поводься добре, Лайло, – сказала Євка, – Я буду тут. Вона засмiялася. На щоках у неi, перетворюючись на потрiскану поливу, пiдсихала кров iз носа, а кров з рубаноi рани на лобi застигла спереду в ii волоссi, утворивши щось на зразок маленького павичевого хвоста. Уже коли Лайла вилiзла з машини, звiльняючи мiсце для Рiда, Євка додала: «Трипл-дабл». І знову розсмiялася. – Кримiналiсти вже в дорозi до того трейлера, – сказав Рiд. – А також ЗОП[85 - ЗОП – заступник окружного прокурора.] i Патруль Шiсть. – Добре, – вiдповiла Лайла i попленталася до дверей управи. «Трипл-дабл», – думала вона. Ах, дiйшло нарештi: щонайменше десять очок, десять передач i десять пiдбирань. Саме це й зробила та дiвчинка у баскетбольнiй грi минулого вечора, та, на яку туди iздила подивитися Лайла. Та дiвчинка, вона подумала про неi. Їi iм’я – Шейла. Це не вина тiеi дiвчинки. Не Шейла винна. Їi iм’я – це перший крок до… До чого? Вона не знала. Вона просто не знала. А Клiнт. Що з Клiнтом? Вона розумiла, що, зважаючи на всi обставини, iй не варто зараз цим перейматися, але байдужою лишатися не могла. Зринув знайомий образ ii чоловiка: вiн сидить за кухонним столом, дивиться на в’язи в кiнцi подвiр’я, погладжуе великим пальцем кiсточки стиснутого кулака, ледь помiтно кривиться. Давно вже вона перестала питати, чи все з ним гаразд. «Просто думаю, – завжди вiдповiдав вiн, – просто думаю». Але про що? І про кого? Це ж природнi запитання, хiба не так? Лайлi самiй було важко повiрити, якою втомленою вона почуваеться, якою слабенькою, немов за двадцять крокiв мiж крузером i сходами вона краплями протекла з унiформи просто собi на туфлi. Раптом усе iй здалося непевним, i якщо Клiнт не е Клiнтом, то хто тодi вона сама? Хто тут усi? Їй потрiбно зосередитися. Двое загиблих, а жiнка, яка, ймовiрно, iх убила, на задньому сидiннi Лайлиного крузера ширяе в небесах, вгашена. Лайла може бути втомленою i слабкою, але не зараз. У центральнiй залi стояли Оскар Сiлвер i Баррi Голден. – Джентльмени, – привiталася вона. – Шерифе, – вiдповiли вони майже в унiсон. Суддя Сiлвер був старiшим за самого Бога i кволим у ногах, але на нестачу в мозковому департаментi не страждав. Баррi Голден сяк-так заробляв на життя собi й жiночому племенi осiб на своему утриманнi (дружина, чотири дочки) складаючи заповiти й контракти та узгоджуючи страховi виплати (переважно з отим одiозним демоном Дрю Т. Баррi з «Дрю Т. Баррi. Компанiя “Запорука”». Голден був також одним з пiвдюжини юристiв у Три-Окружжi, якi на ротацiйнiй основi виконували обов’язки безплатного адвоката. Вiн був доброю людиною, i в Лайли не забрало багато часу пояснення, чого вона хоче. Вiн на все погодився, але потребував авансового гонорару. Сказав, що вистачить долара. – Лiннi, в тебе е долар? – спитала Лайла у своеi диспетчерки. – Кумедно було б, якби я винаймала представника для жiнки, котру сама ж заарештувала за пiдозрою у двох тяжких вбивствах. Лiннi вручила Баррi долар. Вiн поклав його до кишенi, обернувся до суддi Сiлвера i проголосив найкращим з використовуваних ним у судових засiданнях голосiв: – Бувши проавансованим Лiннетою Марс на користь арештантки, взятоi щойно пiд варту панi шерифом Норкросс, я пропоную i прошу, щоби… Лайло, як ii звуть? – Євка. Прiзвище поки невiдоме. Звiть ii Євкою Доу. – …щоби Євку Доу було передано пiд опiку доктора Норкросса для психiатричного обстеження, з тим, щоб означене обстеження вiдбувалося в Дулiнгському виправному закладi для жiнок. – Ухвалено, – хвацько мовив суддя. – Гм, а як щодо окружного прокурора? – запитала Лiннi з-за свого столу. – Хiба Дженкер не мае права на свое слово? – Дженкер заочно погоджуеться, – вiдповiв суддя Сiлвер. – Не один раз рятувавши його некомпетентну шкуру в своiй судовiй залi, я це можу сказати з цiлковитою певнiстю. Наказую транспортувати Євку Доу в Дулiнгський заклад негайно i тримати ii там… Лайло, як щодо сорока восьми годин? – Нехай буде дев’яносто шiсть, – сказав Баррi Голден, вочевидь загадавши, що вiн мусить щось зробити для своеi клiентки. – Дев’яносто шiсть менi годиться, пане суддя, – сказала Лайла. – Я просто хочу, щоб ii десь тримали, поки я не дiстану якiсь вiдповiдi. Заговорила Лiннi. На думку Лайли, вона ставала дещо влiзливою. – А Клiнт i директорка Котс погодяться на таку гостьову мешканку? – Я це владнаю, – сказала Лайла i знову подумала про свою нову арештантку. Євка Доу – таемнича вбивця, яка знала iм’я Лайли i теревенила про трипл-дабли. Це явно випадковий збiг, але небажаний i не на часi. – Заведемо ii сюди ненадовго, тiльки щоб вiдкатати вiдбитки пальцiв. А ще нам з Лiннi треба ii вiдвести в якусь iз камер тимчасового утримання i переодягти в казеннi лахи. Та сорочка, що на нiй зараз, мусить бути взята як доказ, а на нiй бiльше нема нiчого. Я жодним чином не можу передавати ii до в’язницi з голою сракою, хiба не так? – Нi, як ii адвокат, я б такого зовсiм не схвалив, – сказав Баррi. 3 – Отже, Джiнет… як нашi справи? Джiнет розважила дебютний хiд Клiнта. – Гм, нумо подивимося. Рi сказала, що цiеi ночi iй снилося, як вона iсть торт iз Мiшель Обамою. Вони удвох – тюремний психiатр i пацiентка-утримувана – робили неспiшнi кола в прогулянковому дворi. Тут було порожньо о цiй годинi ранку, коли бiльшiсть ув’язнених зайнятi на своiх рiзноманiтних роботах (столярна майстерня, виробництво меблiв, госпблок, прання, прибирання) або сидiли на уроках ЗОРу (у, як це називали в Дулiнгському виправному закладi, Школi Тупих), або просто лежали в своiх камерах, байдикуючи. До бежевоi тюремноi блузи Джiнет було приколото пропуск у двiр, пiдписаний самим Клiнтом. Тож вiн вiдповiдав за неi. З цим усе було гаразд. Вона належала до найулюбленiших його пацiенток-утримуваних («Одна з пещенок», – зазвичай казала директорка Дженiс Котс дратiвливо) i завдавала найменше клопоту. На його погляд, мiсце Джiнет було не тут – i не в iншому подiбному закладi, а взагалi на волi. Це була не та думка, якою б вiн подiлився з Джiнет, бо що доброго це могло iй дати? Це ж Аппалачiя. А в Аппалачii не випускають на волю за вбивство, i неважливо, якщо воно другого ступеня. Його впевненiсть у вiдсутностi провини Джiнет у смертi Деймiена Сорлi була вiрою такого гатунку, що висловити вiн ii не мiг нiкому, крiм своеi дружини, а може, навiть i iй. Останнiм часом Лайла здавалася дещо вiдчуженою. Надто заклопотаною. Цього ранку, наприклад, хоча, можливо, це тому, що вона не виспалася. А ще оте, що сказала Ваннеса Лемплi про якийсь ваговоз iз харчами для тварин, що перекинувся на Гостинно-Гiрськiй дорозi минулого року. Яка iснуе ймовiрнiсть того, що протягом кiлькох мiсяцiв сталися двi iдентичнi кумеднi аварii? – Агов, докторе Н, ви слухаете? Я сказала, що Рi… – Наснилося, що вона iла з Мiшель Обамою, так. – Так вона сказала спершу. Але вона це просто вигадала. Насправдi iй снився вчитель, який запевняв ii, що вона не в тiй класнiй кiмнатi. Абсолютно тривожний сон, як ви вважаете? – Може бути. Це була одна з приблизно дюжини фраз-заготовок, якими вiн вiдповiдав на запитання своiх пацiенток. – Гей, доку, як гадаете, Том Брейдi[86 - Tom Brady (нар. 1977 р.) – один з найкращих i найпопулярнiших гравцiв в американський футбол.] може сюди приiхати? Виступити з промовою, роздати автографи? – Може бути. – Знаете, вiн мiг би пiдписати кiлька отих маленьких iграшкових м’ячiв. – Звiсно. Джiнет стала. – Що я оце щойно сказала? Клiнт задумався, потiм розсмiявся: – Попався. – Де це ви сьогоднi витаете, доку? Знову робите оте свое. Вибачте менi, що, типу, лiзу у ваш особистий простiр, але чи все гаразд у вас вдома? З неприемним внутрiшнiм здриганням Клiнт усвiдомив, що вiн бiльше не певний, що це так, i це неочiкуване запитання Джiнет – ii проникливiсть – бентежила. Лайла йому збрехала. Не було цiеi ночi аварii на Гостинно-Гiрськiй дорозi. Раптом вiн вiдчув щодо цього впевненiсть. – Усе гаразд вдома. Що таке я роблю свое? Вона насупилася, пiдняла кулак i притиснутим великим пальцем провела по кiсточках. – Коли ви отак робите, я знаю, що ви деiнде, збираете стокротки чи ще щось. Схоже на те, нiби ви згадуете якусь свою давню бiйку. – А, – мовив Клiнт. Це вже заходило на слизьке. – Стара звичка. Краще поговоримо про вас, Джiнет. – Моя улюблена тема. Звучало добре, але Клiнт знав, з ким мае дiло. Якщо вiн дозволить Джiнет вести розмову, всю цю годину на сонечку вони проведуть у балачках про Рi Демпстер, Мiшель Обаму, Тома Брейдi i бозна-кого ще, куди лишень тiльки ii занесе потiк свiдомостi. У жанрi вiльних асоцiацiй Джiнет була чемпiонкою. – Гаразд. Що вам снилося цiеi ночi? Якщо ми говоримо про сновидiння, поговорiмо про вашi, а не про сни Рi. – Я не пам’ятаю. Рi в мене питалася, i я iй так само сказала. Гадаю, це все отi новi лiки, що ви менi приписали. – Отже, щось вам таки снилося. – Ну… мабуть… – Джiнет вiдвела очi, дивлячись на город, а не на нього. – Це мiг бути й Деймiен? Вiн же вам iнколи сниться? – Звiсно, який вiн тодi був iз себе. Геть посинiлий. Але менi давно вже не снився той синiй. Ой, а ви пам’ятаете отой фiльм, «Омен»?[87 - «The Omen» – фiльм 1976 року, пiсля якого було знято ще три сиквели.] Про сина диявола? Того хлопця теж звали Деймiен. – У вас е син… – То й що? – тепер вона вже дивилася на нього трохи набурмосена. – Ну, хтось мiг би сказати, що ваш чоловiк був дияволом у вашому життi, i таким чином Боббi… – Син диявола! «Омен 2»! – залилася вона смiхом, показуючи пальцем на нього. – Ох, та це вже зовсiм кумедно! Боббi – найлагiднiший хлопчик у свiтi, весь пiшов характером у рiдню, що з моеi матiнки боку. Вiн кожного мiсяця приiздить сюди аж iз Огайо з моею сестрою, щоб зi мною побачитись. Ви ж самi знаете. – Вона ще посмiялася: звук не частий для цього обгородженого парканом акра землi пiд суворим наглядом, але такий нiжний. – Знаете, що я думаю? – Нi. Я ж лише мозкоправ, а не якийсь там читач думок. – Я думаю, це може бути класичний випадок перенесення, – вона поворушила в повiтрi двома пальцями обох рук, беручи в лапки процитоване нею слово. – У тiм сенсi, що це вас турбуе, що ваш хлопець – син диявола. Настала черга розсмiятися Клiнту. Сама думка про Джареда бодай якось пов’язаного з дияволом, Джареда, котрий змахуе москiтiв собi з рук, замiсть того, щоб iх давити, була сюрреалiстичною. Авжеж, син його турбуе, але не тому, що той може колись опинитися за гратами i колючим дротом, як Джiнет, i Рi Демпстер, i Кiттi Мак-Дейвiд, i як та бомба, що в нiй цокотить годинниковий механiзм, знана як Ейнджел Фiцрой. Чорти забирай, у хлопця навiть не вистачае духу, щоб запросити Мерi Пак пiти разом з ним на весняний бал. – Джаред у порядку, i я певен, що Боббi також. Як цi лiки впливають на вашi… як ви iх називаете? – Помутнiння. Це коли я просто не можу людей ясно бачити i ясно iх чути також не можу. Уже краще, вiдтодi як я почала цi новi пiгулки. – Ви це кажете не просто, щоб щось сказати? Бо ви мусите бути зi мною чесною, Джiнет. Пам’ятаете, як я завжди кажу? – ЧПД, чеснiсть приносить дивiденди. І я щира з вами. Менi краще. Хоча iнколи мене пiдломлюе, i тодi я починаю плисти, i помутнiння повертаються. – Є якiсь винятки? Хтось, хто пробиваеться гучно i ясно, навiть коли вас накривае? Й, можливо, навiть вишпортуе вас iз того стану? – Вишпортуе! Менi це подобаеться. Ха, Боббi, може. Йому було п’ять, коли я сюди потрапила. Зараз дванадцять. Вiн грае на клавiшних в однiй групi, ви можете в таке повiрити? І спiвае. – Ви можете пишатися. – Я й пишаюся. Ваш мусить бути десь такого ж вiку, правильно? Клiнт, який розумiв, коли котрась з його панянок намагаеться змiнити тему розмови, видав нерозбiрливий звук, замiсть сказати iй, що Джаред уже наближаеться до того вiку, коли мають право голосувати, хай яким чудернацьким це не здаеться його батьковi. Вона штовхнула його в плече: – Не забувайте нагадувати йому про кондоми. Вiд притiненого парасолем охоронного поста бiля пiвнiчноi стiни прогримiв пiдсилений гучномовцем голос: – АРЕШТАНТКО! ФІЗИЧНІ КОНТАКТИ ЗАБОРОНЕНО! Клiнт скинув руку, махнувши тому офiцеровi (важко вгадати через гучномовець, але йому подумалося, що унiформа в садовому крiслi – це той гiвнюк Дон Пiтерз), щоб показати: тут усе тип-топ, а потiм сказав Джiнет: – Я тепер думатиму, як обговорити це з моiм психотерапевтом. Вона розсмiялася, задоволена. Клiнтовi спало на думку, i то не вперше, що, якби обставини були цiлком iншими, йому б хотiлося бути з Джiнет Сорлi друзями. – Слухайте, Джiнет. Ви знаете, хто такий Ворнер Вулф? – Нумо, до вiдео! – вмент вiдгукнулася вона показово зiмiтованою фразою. – А чому ви питаете? Гарне питання. Дiйсно, чому вiн це запитав? Хiба стосувався тут бодай чогось той старий спортивний оглядач? І яке значення могло мати те, що його поп-культурна компетенцiя (як i його зовнiшнiсть) були дещо неактуальними? Інше, краще, запитання: чому Лайла йому збрехала? – Та хтось згадав про нього в розмовi. Менi це здалося забавним. – Овва, мiй батько його любив, – сказала Джiнет. – Ваш тато. Уривок «Гей, Джуд» пролунав з його телефону[88 - «Hey Jude» (1968) – патетична балада рок-гурту Beatles, написана Полом Маккартнi на моральну пiдтримку Джулiана, сина свого колеги по гурту Джона Леннона, який тодi перебував у процесi розлучення з дружиною Сiнтiею, матiр’ю Джулiана; до запису на диск у пiснi спiвалося «Гей, Джул».]. Поглянувши на екран, Клiнт побачив фото своеi дружини Лайли, котра зараз мала б перебувати вглибинi краiни снiв; Лайли, котра може пам’ятати, а може й не пам’ятати Ворнера Вулфа; Лайли, котра йому збрехала. – Мушу вiдповiсти, – сказав вiн Джiнет, – але я недовго. Можете поки пройтися туди, до городу, повисмикувати якiсь бур’яни, а, можливо, заодно згадаете, що вам снилося вночi. – Зрозумiло, приватнiсть, – сказала вона i вирушила до городу. Клiнт знову махнув у бiк пiвнiчноi стiни, показуючи тому офiцеровi, що пересування Джiнет санкцiоноване, а потiм натиснув «ПРИЙНЯТИ». – Агов, Лайло, ну як нашi справи? – враз зрозумiвши, щойно це вискочило в нього з рота, що саме такими словами розпочинае спiвбесiди зi своiми пацiентками. – Ой, та як звичайно, – сказала вона. – Вибух метовоi лабораторii, подвiйне вбивство, виконавиця пiд замком. Я ii запопала, коли вона майже геть вгашена чимчикувала вгору Головатим Пагорбом. – Це ж жарт, авжеж? – Боюся, нi. – Свята срака. З тобою все гаразд? – Дiю на чистому адреналiнi, а так у порядку. Втiм, потребую певноi допомоги. Вона пояснювала деталi. Клiнт слухав, не перепитуючи. Джiнет взялася до роботи вздовж рядка горошку, вириваючи траву i наспiвуючи щось життерадiсне про те, як пiде у передмiстя до рiчки Гарлем, щоби в нiй втопитися[89 - «Harlem River Blues» (2010) – пiсня з однойменного альбому кантрi-фолкблюзового музиканта Джастiна Тавнза Ерла (нар. 1982 р.)]. У пiвнiчному кiнцi тюремного двору до садового крiсла пiдiйшла Ваннеса Лемплi, щось сказала Доновi Пiтерзу i зайняла його мiсце, а Пiтерз тим часом потюпав до адмiнiстративного крила, похнюпивши голову, наче школяр, якого викликали в кабiнет директора. Якщо хтось i заслуговував на такий виклик, то саме цей мiшок тельбухiв i рiдин. – Клiнте, ти мене ще слухаеш? – Я на мiсцi. Просто думаю. – Просто думаеш, – повторила Лайла. – Про що? – Про цей процес. – Те, як дружина на нього наперла, спантеличило Клiнта. Це майже скидалося на те, нiби вона з нього глузуе. – В теорii таке можливе, але менi треба порадитися з Дженiс… – Тодi зроби це, будь ласка. Я можу приiхати за двадцять хвилин. І якщо Дженiс треба переконати, переконай ii. Тут менi потрiбна твоя допомога, Клiнте. – Заспокойся, я все зроблю. Побоювання щодо самоскалiчення – вагома пiдстава. Джiнет закiнчила один рядок i вже взялася до iншого, рухаючись назад у бiк Клiнта. – Я просто кажу, що звичайним порядком тобi треба було б повезти до Святоi Террi, щоб ii там оглянули. Я так зрозумiв, що обличчя собi вона розтовкла добряче. – Їi обличчя для мене не е невiдкладною проблемою. Однiй людинi вона майже вiдiрвала голову, а головою iншого парубка пробила стiну трейлера. Ти справдi думаеш, що я мушу привести ii в оглядовий кабiнет до якогось двадцятизчимось-рiчного медика? Вiн хотiв було знову запитати, чи з нею все гаразд, але в теперiшньому ii станi вона б оскаженiла, бо коли ти вимотаний i розсотаний, ти саме це й робиш – зганяеш свiй гнiв на когось безпечного. Інколи – незрiдка навiть – Клiнт вiдчував обурення через те, що вiн безпечний. – Мабуть, нi. Тепер вiн уже чув звуки вулицi, Лайла вийшла з будiвлi надвiр. – Рiч не лише в тому, що вона небезпечна. І не лише в тому, що вона несповна розуму. Це як… як це казав Джаред, «мене моя павуча чуйка проймае»[90 - Spidey Sense – вираз, що означае потужне вiдчуття незрозумiлоi небезпеки; походить з комiксу «Людина-павук» («Spiderman».)]. – Може, коли йому було ще рокiв сiм. – Я нiколи в життi ii ранiше не бачила, можу присягнутися на цiлому стосi бiблiй, але вона мене знае. Вона назвала мене на iм’я. – Якщо на тобi формена сорочка, а я певен, що так i е, то на грудях у тебе нашивка з твоiм iменем. – Правильно, але там написано просто «НОРКРОСС». Вона ж звернулась до мене «Лайло». Я мушу закiнчувати цю розмову, просто скажи менi, що коли я з нею туди приiду, там буде розстелено вiтальний килим. – Буде. – Вiн почув, як вона гмикнула. – Дякую тобi, любий. – Нема за що, але ти мусиш зробити менi ласку. Не вези ii сама. Ти змучена. – Рiд Берровз буде за кермом. Я поiду пасажиркою. – Добре. Кохаю тебе. Вiн почув, як вiдчинилися дверi машини, мабуть, Лайлиного крузера. – Теж кохаю тебе, – сказала вона i вимкнулася. Чи було там легеньке вагання? Нема зараз часу про це думати, колупатися в цьому, поки воно не вилляеться в щось, чим воно, певне, не е, що буде тiльки на краще. – Джiнет, – а коли вона обернулась до нього, – я мушу перервати наш сеанс. Тут дещо термiнове. 4 Архiворогом Котс було дурне лайно. Не те щоб бiльшiсть людей товаришували з лайном чи навiть його любили, але вони з ним мирилися, йшли йому на поступки та й власну частку до нього докладали. Директорка в’язницi Дженiс Табiта Котс не розводила дурного лайна, не така була в неi вдача, та й у будь-якiм разi це було б контрпродуктивним. Засадничо в’язниця була фабрикою дурного лайна, хоч назви ii Дулiнгський лайнопромисловий заклад для жiнок, i ii робота полягала в тому, щоб тримати це виробництво пiд контролем. Зi столицi штату спускалися хвилi дурнуватих циркулярiв, у яких вимагалося скоротити видатки й водночас покращити функцiональнiсть. Безупинний потiк лайна лився з судiв – утримуванi, адвокати й прокурори гризлися щодо апеляцiй – i Котс завжди якимсь чином затягувало до того виру. Департамент охорони здоров’я любив наскочити з якоюсь дурною iнспекцiею. Електрики, якi приiздили ремонтувати тюремну електромережу, завжди обiцяли, що це буде останнiй раз, але iхнi обiцянки виявлялись лайна вартими. Мережа так само справно виходила з ладу. Це не припинялося й тодi, коли Котс була вдома. Навiть коли вона спала, лайно нагромаджувалося, наче той замет у хуртовину, коричневий замет, складений з дурного лайна. Як от: зсунулася з глузду Кiттi Мак-Дейвiд, i саме цей ранок вибрали двi фельдшерки, щоб не з’явитися на роботу. Отака смердюча купа чекала на неi, щойно вона переступила порiг. Норкросс – солiдний мозкоправ, але й вiн теж продукуе власну частку бичачого лайна, домагаючись особливого ставлення i вiдступу вiд правил для своiх пацiенток. Його хронiчна нездатнiсть розпiзнати, що переважна бiльшiсть утримуваних у Дулiнгу, самi е генiальними виробницями лайна, жiнками, котрi витрачають свое життя на плекання лайна вартих вивертiв, була майже зворушливою, хоча саме Дженiс Котс доводиться орудувати лопатою. Та ну-бо, дехто з цих жiнок пiд сподом всього того лайна дiйсно мав реальнi пiдстави. Дженiс Котс не була нi тупою, нi безсердечною. Чимало жiнок у Дулiнгу, понад усе iнше, – просто невдахи. Котс розумiла це. Нещасливе дитинство, жахливi чоловiки, нестерпнi ситуацii, душевнi хвороби, лiкованi наркотиками i алкоголем. Бувши його постачальницями, вони водночас були й жертвами лайна. Але хай там як, це не справа директорки усе те розсортовувати. Не можна дозволяти, щоб жалiсть завдавала шкоди ii роботi. Їх утримують тут, отже, вона мусить ними опiкуватися. Це означало, що вона мае розiбратися з Доном Пiтерзом, який зараз виступав перед нею, артист лайна вищоi категорii, вiн якраз закiнчував свою лайноiсторiю: чесний трудiвник, несправедливо звинувачений. Коли вiн уже поклав завершальнi мазки, Дженiс сказала: – Не пхай менi оте профспiлкове лайно, Пiтерзе. Ще одна скарга, i ти вилетiв. Маю одну утримувану, яка каже, що ти хапав ii за груди, маю iншу, яка каже, що ти жмакав ii зад, маю третю, яка каже, що ти пропонував iй пiвпачки «Ньюпортiв»[91 - «Newport» – найпопулярнiшi в США ментоловi сигарети, якi виробляють з 1957 року.], якщо вона в тебе вiдсмокче. Спiлка хоче оголосити за тебе вiйну, це iхнiй вибiр, але я не думаю, що вони на це пiдуть. Оцупкуватий, мiзерний офiцер сидiв на ii диванi зi схрещеними руками, широко розставивши ноги – нiби кошiль з його хаботтям – це те, що iй хотiлося бачити. Пiтерз вiддмухнув бастер-бравнiвський чубчик, що звисав йому на брови[92 - Buster Brown – чепурний хлопчик-штукар зi стрижкою типу «паж», герой комiксiв i рекламний персонаж колись найбiльшоi в США взуттевоi компанii «Brown Shoe Company» (1875—2005.)]. – Я й пальцем нiкого нiколи не торкнувся, панi директорко. – Нема сорому в тому, щоб самому звiльнитися. – Я не пiду. І я нiчого такого не робив, щоб менi соромитися! – побуряковiли його зазвичай блiдi щоки. – Приемно, мабуть. От у мене цiлий список того, за що менi соромно. І передусiм, пiдписання твоеi заяви на роботу стоiть десь на чолi того списку. Ти – як та шмаркля, якоi я не можу скинути собi з пальця. Губи Дона вигнулись у кривому усмiху: – Директорко, я розумiю, що ви намагаетеся мене розiзлити. Нiчого не вийде. Вiн не був дурнем, це була ще та штучка. З цiеi причини нiхто й не мiг його досi приловити. Пiтерз був доволi обачливим, щоб проробляти своi витiвки, коли поряд нiкого нема. – Гадаю, навпаки. – Котс сидiла на краечку свого столу, поклавши на колiна торбу. – Жоднiй з дiвчат я не можу дорiкнути за ii спробу. – Ви ж знаете, вони брешуть. Вони – злочинницi. – Сексуальне домагання – це також злочин. Ти маеш останне попередження. – Котс зарилася в свою торбу, нашукуючи помаду для пошерхлих губ. – До речi, тiльки пiвпачки? Чи ти ба, Доне. – Вона видобула серветки, запальничку, слоiк з пiгулками, айфон, гаманець i нарештi те, що шукала. Ковпачок десь вiдпав, i помада була поцяткована дрiбками ворси. Дженiс все одно нею скористалася. Пiтерз запав у мовчанку. Вона дивилася на нього. Покидьок i кривдник, i неймовiрно удачливий, бо не знайшлося iншого офiцера, котрий би виступив свiдком якогось з його зловживань. Але вона його дiстане. Мае час. Час, фактично, це синонiм слова тюрма. – Що? І тобi хочеться? – подала Котс йому свою помаду. – Нi? Тодi повертайся назад до роботи. Дверi здригнулися в одвiрку, коли вiн iх захряснув, i Дженiс почула, як Пiтерз демонстративно, наче якийсь роздратований пiдлiток, затупотiв геть iз приймальнi. Задоволена, що дисциплiнарна прочуханка пройшла майже так, як вона й сподiвалася, Котс повернулася до проблеми ворсистоi помади й почала ритися в торбi, нашукуючи ковпачок. Завiбрував ii телефон. Котс опустила торбу на пiдлогу i пiшла до звiльненого дивана. Вона подумала, як же iй неприемна та особа, чие гузно лише щойно було вмощене тут, i сiла лiвiше вм’ятини в центральнiй подушцi. – Вiтаю, мам. Поза голосом Мiкейли чулися iншi голоси (деякi з них кричали), а також сирени. Котс вiдкинула геть свiй початковий iмпульс вишпетити дочку за те, що та вже три тижнi не дзвонила. – Щось трапилося, любонько? – Зачекай хвильку. Шум став приглушеним, Дженiс чекала. Їi стосунки з дочкою переживали своi злети i падiння. Рiшення Мiкейли покинути навчання на юридичному факультетi i пiти в телевiзiйну журналiстику (у свiй власний спосiб то фабрика лайна одного розмiру з тюремною системою i, либонь, така ж повна злочинцiв) було падiнням, а пластика носа на певний час опустила iхнi стосунки значно, значно нижче рiвня моря. Утiм, у Мiкейлi було завзяття, яке Дженiс поступово навчилася поважати. Можливо, вони не були аж такими рiзними, як здавалося. Пришелепувата Магда Дубчек, мiсцева жiнка, яка няньчила Мiкейлу, коли та була немовлям, якось сказала: – Вона – як ти, Дженiс! Їй неможливо завадити! Скажи iй «одне печиво» i вона зробить своiм персональним завданням з’iсти три. Усмiшками й хихотiнням, i ласкавiстю доведе до того, що ти не в змозi будеш сказати iй «нi». Два роки тому Мiкейла робила хвалебнi рекламнi огляди на мiсцевому телебаченнi. Тепер вона на «Ньюз Америка», де ii злет вiдбувся стрiмко. – Окей, – промовила Мiкейла, з’явившись знову. – Шукала якесь спокiйнiше мiсце. Ми стовбичимо перед ЦКЗ. Я не можу довго балакати. Ти дивилася новини? – Звiсно, Сi-Ен-Ен. Дженiс полюбляла цю шпильку i нiколи не марнувала шансу нею скористатися. Цього разу Мiкейла ii проiгнорувала. – Ти знаеш про вiрус Аврора? Сонну хворобу? – Щось по радiо. Старi жiнки, якi не можуть прокинутися, на Гаваях i в Австралii… – Це все насправдi, мамо, i це з будь-якою жiнкою. Лiтньою, дитиною, юною, середнього вiку. З будь-якою жiнкою, що спить. Отже: не лягай спати. – Прошу? Щось тут не в’язалося. Ще тiльки одинадцята ранку. Чому б це iй заманулося лягати спати? Чи Мiкейла каже, що iй бiльше нiколи не можна спати? Якщо так, то це неможливо. З однаковим успiхом вона може попрохати ii бiльше нiколи не пiсяти. – Це повна нiсенiтниця. – Увiмкни новини, мамо. Або радiо. Або iнтернет. Та неможливiсть зависла мiж ними на лiнii. Дженiс не знала, що ще сказати, окрiм: – Гаразд. Їi дитина могла помилятися, але ii дитина не стала б iй брехати. Лайно то чи нi, але Мiкейла вiрить, що це правда. – Та спецiалiстка, з якою я щойно балакала – вона працюе у федеральнiй агенцii, i ми з нею подружки, я iй вiрю – мае внутрiшню iнформацiю. Вона сказала, що за iхнiми пiдрахунками вiсiмдесят п’ять вiдсоткiв жiнок у Тихоокеанському часовому поясi вже в аутi. Нiкому цього не кажи. Щойно це потрапить в iнтернет, розпочнеться пандемонiум. – Що ти хочеш сказати цим в аутi? – Я кажу, що вони не прокидаються. На них формуеться таке… вони нiби в коконах. Оболонках, покровах. Схоже, що матерiал цих коконiв складаеться з церумену – вушноi сiрки – а також з себуму, отого масного шкiрного сала, що в нас на крилах носа, зi слизу… i чогось iще, чого нiхто не може зрозумiти, якогось незнаного протеiну. Воно вiдновлюеться майже так само швидко, як здираеться, але не намагайтеся його прибирати. Вже були… ексцеси. Гаразд? Неробiть-спроб-прибирати-ту-штуку! На цьому останньому пунктi, сенсу в якому було не бiльше, нiж в рештi, голос Мiкейли прозвучав нехарактерно суворо. – Мамо? – Так, Мiкейло. Я досi тут. Тепер ii дочка заговорила схвильовано… гаряче: – Це почалося мiж сьомою i восьмою за нашим часом або мiж четвертою i п’ятою за стандартним тихоокеанським, тому так рiзко й вразило жiнок на захiд вiд нас. Отже, у нас ще цiлий день. Ще майже повний бак. – Повний бак… годин без сну? – Бiнго. Мiкейла перевела подих. – Я розумiю, як божевiльно це звучить, але я жодним чином не жартую. Ти мусиш тримати себе в притомностi. І тобi треба прийняти певнi серйознi рiшення. Мусиш подумати, що тобi робити з твоею в’язницею. – Моею в’язницею? – Твоi утримуванi почнуть засинати. – Ох, – озвалася Дженiс. Вона раптом второпала. Принаймнi почасти. – Мушу бiгти, мамо. У мене прямий ефiр, i продюсер уже шаленiе. Зателефоную, коли зможу. Котс залишилася на диванi. Їi погляд знайшов обрамлену фотографiю на столi. На нiй у своiй хiрургiчнiй унiформi широко усмiхався покiйний Арчибальд Котс, тримаючи на руках iхню новонароджену доню. Померлого вiд iнфаркту в нестерпно несправедливому тридцятирiчному вiцi Арчi вже не було майже стiльки, скiльки вiн прожив. На фото в Мiкейли на лобi було видно бiлуватий шматочок плаценти, наче якийсь обривок павутиння. Директорка дорiкала собi, що не сказала дочцi, як любить ii… але цей жаль затримався лише на кiлька секунд. Треба було працювати. Знадобилося кiлька секунд, щоб збагнути проблему, але вiдповiдь на питання: «Що робити з жiнками у в’язницi?» – не здавалася Дженiс такою, що мае багато варiантiв. Стiльки часу, скiльки зможе, вона мусить робити те, що робила завжди: пiдтримувати порядок й запобiгати накопиченню лайна. Своiй секретарцi Бланш Мак-Інтай вона сказала, щоб знову подзвонила додому iхнiм фельдшеркам. Пiсля цього Бланш треба зателефонувати Лоренсу Гiксу, вiце-директору, i поiнформувати його, що термiн на вiдновлення сил пiсля видалення зуба мудростi скасовано; йому наказано негайно з’явитися в офiс. І, врештi, iй потрiбно було, щоби Бланш довела до вiдома кожного чергового офiцера: в зв’язку з ситуацiею в краiнi кожний працюе подвiйну змiну. Директорка мала серйознi сумнiви, з’явиться на роботу наступна змiна чи нi. У надзвичайних ситуацiях люди не схильнi до того, щоб покидати своiх близьких. – Що? – перепитала Бланш. – Яка ситуацiя в краiнi? Щось трапилося з президентом? І ви хочете, щоб усi тягнули подвiйну змiну? Їм це не сподобаеться. – Менi байдуже, що iм подобаеться. Ввiмкни новини, Бланш. – Я не розумiю. Що вiдбуваеться? – Якщо моя дочка мае рацiю, все зрозумiеш, коли ти почуеш. Зробивши це, Котс пiшла до кабiнету Норкросса. Кiттi Мак-Дейвiд вони оглянуть разом. 5 Джаред Норкросс i Мерi Пак пiд час третього уроку – фiзкультури – сидiли на трибунi, iхнi тенiснi ракетки поки що лежали вiдкладенi без дiла. Вони i зграя Недоумкiв Софоморiв на нижчих сидiннях дивилися, як на центральному кортi грають двое сеньйорiв[93 - Sophomore – учень 10-го класу; Senior – учень 12-го класу в американськiй старшiй школi.], рохкаючи при кожнiм ударi на манiр Монiки Селеш[94 - Monica Seles (нар. 1973 р.) – сербсько-угорсько-американська тенiсистка, колишня перша ракетка свiту, яка на кортi часто видавала дивнi звуки: рохкання, кректання, повискування.]. Худорлявий – Курт Мак-Лауд. Рудий, м’язистий – Ерiк Бласс. Мiй заклятий суперник, подумав Джаред. – Не думаю, що це гарна iдея, – промовив вiн. Мерi поглянула на нього, звiвши вгору брови. Вона була висока i (на думку Джареда) мала iдеальнi пропорцii. Волосся чорне, очi сiрi, ноги довгi й засмаглi, кросiвки бездоганно бiлi. Фактично, бездоганнiсть була найкращим словом для ii означення. На думку Джареда. – Це було сказано щодо чого? Нiби ти сама не знаеш, подумав Джаред. – Щодо того, що ти йдеш з Ерiком на «Аркейд Фаер»[95 - «Arcade Fire» – заснований 2001 року канадський рок-гурт.]. – Гм, – схоже, вона задумалася. – В такому разi тобi пощастило, що це не ти з ним iдеш. – Агов, пам’ятаеш ту екскурсiю до музею iграшок i потягiв на Крюгер-стрит?[96 - «Kruger Street Toy and Train Museum» – музей ляльок та iграшкових машин у мiстi Вiлiнгу.] Тодi, ще в п’ятому класi? Мерi усмiхнулась i провела рукою – нiгтi пофарбованi в глибокий сапфiровий колiр – по своему довгому волоссю. – Як я можу забути? Нас тодi туди не хотiли пускати, бо Бiллi Мерз написав у себе на руцi чорнилом оту гидь. Мiсiс Колбi наказала йому залишитися в автобусi з водiем, отим, що заiкався. Ерiк пiдкинув м’ячик, став навшпиньки i послав убивчу подачу, яка ледь не торкнулася верху сiтки. Замiсть спробувати ii вiдбити, Курт вiдсахнувся. Ерiк задер вгору руки, як Рокi на вершечку сходiв Фiладельфiйського музею мистецтв[97 - Rocky Balboa – боксер, персонаж серii фiльмiв Сильвестра Сталлоне, який збiгае вгору довгими сходами i, досягши вершини, пританцьовуе, трiумфально задерши руки.]. Мерi зааплодувала. Ерiк розвернувся до неi i вклонився. Джаред сказав: – Там, на руцi, було «МІСІС КОЛБІ ЗНАМЕНИТО СМОКЧЕ», i не Бiллi то написав. Ерiк це зробив. Бiллi мiцно спав, коли вiн те зробив, i Бiллi тримав рота на замку, бо залишитися в автобусi для нього було безпечнiше, нiж бути побитим Ерiком пiзнiше. – Отже? – Отже, Ерiк кривдник. – Був кривдником, – сказала Мерi. – П’ятий дуже давно. – Кривого дерева не виправиш, – Джаред почув ту педантичну iнтонацiю, яку iнколи помiчав у свого батька, i пошкодував про сказане. Сiрi очi Мерi вдивилися в нього, оцiнюючи. – І це означае що? Стоп, наказав собi Джаред, просто здвигни плечима, скажи нiчого, та й поготiв. Вiн часто давав собi такi добрi поради, але його рот зазвичай iх iгнорував. Так сталося й тепер. – Означае, що люди не змiнюються. – Змiнюються iнколи. Мiй тато колись забагато але ж припинив. Тепер вiн ходить на збори АА[98 - Анонiмнi алкоголiки (АА) – неформальний рух гуртовоi психотерапii i взаемодопомоги, започаткований у 1935 недавнiми алкоголiками, бiржовиком Бiллом Вiлсоном i лiкарем Бобом Смiтом.]. – Гаразд, дехто змiнюеться. Я радий, що твiй батько належить до таких. – Тим краще для тебе. Тi сiрi очi так само не вiдривались вiд нього. – Але бiльшiсть людей – нiколи. Просто подумай про це. В п’ятому класi хамло – як Ерiк – назавжди лишаеться клас був пив, хамлом. Була ти розумницею тодi, то й тепер ти розумна людина. Дiти, якi потрапляли в халепу в п’ятому, втраплятимуть у халепи i в одинадцятому, i в дванадцятому. Ти бачила коли-небудь Ерiка й Бiллi разом? Нi? Справу закрито. Цього разу Курт спромiгся прийняти подачу Ерiка, але вiдбив ii, як лох, i Ерiк стерв’ятником кинувся до сiтки, май-же перевiсившись через неi. Вiдбитий ним м’яч – явний нетфол – поцiлив Курту в пряжку ременя. – А йди ти! – гукнув Крут. – Може, менi схочеться колись мати дiтей! – Погана iдея, – вiдповiв Ерiк. – А тепер пiди й пiдбери, це мiй щасливий м’яч. Апорт, песику. Курт похнюплено поплiвся до сiтчастоi огорожi, де влiгся м’яч, а Ерiк обернувся до Мерi й виконав черговий уклiн. Вона вiдповiла йому стоватною усмiшкою. Усмiшка збереглася на обличчi й коли вона обернулася до Джареда, але ii потужнiсть значно зменшилася. – Я люблю тебе, Джаре, за те, що ти прагнеш мене оберiгати, але я вже велика дiвчинка. Це лише концерт, а не довiчна пов’язанiсть. – Просто… – Просто що? – усмiшка погасла. «Просто будь з ним обачною, – хотiлося сказати Джареду. – Тому що написати на руцi в Бiллi – то була дрiбниця. Дитиняча витiвка. У старшiй школi вже траплялися огиднi витiвки у перевдягальнi, про якi я не хочу говорити. І зокрема тому, що я нi разу не втрутився. Я просто дивився». Знов добра порада, але, перш нiж його зрадливий язик встиг ii вимовити, Мерi крутнулася на сидiннi, дивлячись у бiк школи. Мабуть, вловила краем ока якийсь рух, а тепер те побачив i Джаред: якась брунатна хмарка здiйнялася з даху спортивного залу. Достатньо велика, щоб налякати ворон, якi порозсiдалися на дубах, що оточували вчительську парковку. Пил, подумав Джаред, але замiсть того, щоб розсiятися, та хмарка зробила рiзкий вiраж i полетiла в пiвнiчному напрямку. Повелася, неначе пташина зграя, але то не були пташки. Вони були надто дрiбними навiть для горобцiв. – Якесь затьмарення нетлi! – скрикнула Мерi. – Вау! Хто б мiг подумати? – Це так ти називаеш цiлу купу iх? Затьмаренням? – Так! Хто знав, що вони збираються в зграi? І бiльшiсть нетлiв залишають денний час метеликам. Нетлi ж – нiчнi полiтухи. Принаймнi зазвичай. – Звiдки ти все це знаеш? – У восьмому класi я робила проект з бiологii на тему нетлiв; давньоанглiйською мовою нетля називалася mott, що означало maggot – гробачок. Тато умовив мене взяти цю тему, бо я iх зазвичай боялася. Коли ще була малою, хтось менi був розповiв: якщо пилок iз крилець нетлi потрапить комусь в очi, той ослiпне. Тато сказав, що це просто староi баби казки, i, якщо я зроблю свiй проект про нетлiв, можливо, я з ними потоваришую. Вiн сказав, що деннi метелики – королеви краси комашиного свiту, вони завжди готовi летiти на бал, а бiднi нетлi залишаються в тiнi, як Попелюшка. Вiн ще тодi випивав, але все одно це була захоплива оповiдка. Цi сiрi очi вдивляються в нього, провокуючи не погодитися. – Звiсно, класна, – сказав Джаред. – А ти? – Що я? – Потоваришувала з ними? – Не зовсiм, але дiзналася чимало цiкавого. Метелики, коли вони вiдпочивають, складають крильця над спинками. Нетлi ж прикривають крильцями собi черевця. У нетлiв е френулуми – це такi вуздечки для зчеплення крилець – а в метеликiв iх нема. Метелики виробляють лялечок, i вони твердi. Нетлi виробляють кокони – м’якi й шовковистi. – Здоров! Це був Кент Дейлi, вiн iхав на велосипедi через софтбольне поле вiд чагарiв пустиря поза ним. На спинi в нього був рюкзак, а на плечi висiла тенiсна ракетка. – Норкроссе! Пак! Ви бачили, як отi птахи злетiли? – То нетлi, – сказав Джаред. – У них е френулуми. Чи френули. – Га? – Не зважай. Де це ти був? Школа ж сьогоднi працюе. – Матуся попросила вивезти смiття. – Чимало його там було, мабуть, – сказала Мерi. – Вже третiй урок. Кент вищирився до неi, потiм побачив на центральному кортi Ерiка з Куртом i опустив свiй велосипед на траву. – Сядь посидь, Курте, поступися мiсцем чоловiку. Ти не зможеш вiдбити Ерiкову подачу, навiть якщо твое собаче життя залежатиме вiд цього. Курт звiльнив свiй кiнець корту для Кента, такого собi бонвiвана, який, схоже, не вiдчував жодноi нагальноi потреби завiтати до учительськоi, щоб пояснити свое запiзнення. Ерiк зробив подачу i Джаред зрадiв, коли новоприбулий Кент легко вiдбив ii просто в нього. – Ацтеки вiрили, що чорнi нетлi – провiсницi злоi долi, – сказала Мерi. Вона втратила iнтерес до тенiсного матчу, який тривав унизу. – І зараз е люди по гiрських байраках, якi вiрять, що бiла нетля в хатi означае, нiби хтось помре. – Мерi, ти солiдна нетлезнавиця. Мерi прогудiла сумним тромбоном. – Чекай-но, ти ж нiколи в життi не була в гiрському байрацi. Ти просто вигадала все це, щоб настрашити. Добре вийшло, до речi. – Нi, я не вигадала! Я прочитала це в книжцi! Вона стусонула його в плече. Трохи боляче, але Джаред прикинувся, що нi. – Цi були брунатнi, – сказав Джаред. – А що означають брунатнi? – О, це цiкаво, – сказала Мерi. – За вiруваннями iндiанцiв племенi Чорноногих, брунатнi нетлi приносять сон i сновидiння. 6 Джаред сидiв на лавцi в дальньому кiнцi перевдягальнi i взувався. Недоумки Софомори вже ретирувалися, побоюючись побиття мокрими рушниками – вправа, якою уславився Ерiк зi своiми поплiчниками. Чи, може, правильнiше було б сказати: знеславився. «Ти кажеш “френулум”, я кажу “френула”, – подумав Джаред, взуваючи кросiвки. – Краще все це послати геть». У душi Ерiк, Курт i Кент ухкали, хлюпали й волали всi тi стандартнi приказки: «йоб тебе, матiр твою йоб, твою вже йоб, нiде ставить проб, поцiлуй мене у гузно, пiдар тебе пестив, шльондра твоя сестра, у неi менстра» i таке iнше. Це було нудно, а йому ще так довго вчитися в цiй школi до випуску. Воду закрили. Ерiк з iншими двома почалапали мокрими пiдошвами до тiеi зони у перевдягальнi, яку вони вважали iхнiм приватним заповiдником – тiльки для сеньйорiв, на вашу ласку – це означало, що, перш нiж вони зникли за рогом, Джаред зазнав лиш короткого покарання видом iхнiх голих сiдниць. От i добре. Вiн понюхав своi тенiснi шкарпетки, скривився, запхнув iх собi до спортивноi сумки i зашморгнув на нiй блискавку. – Дорогою сюди я бачив Стару Ессi, – говорив Кент. Курт: – Оту бездомну лялю? Ту, що з магазинним вiзком? – Еге. Мало не наiхав на неi, а то б завалився у той сральник, де вона живе. – Хтось мусив би вичистити ii звiдси геть, – сказав Курт. – Мабуть, вона учора ввечерi розпакувала свою заначку Двобаксового Чака[99 - Two Buck Chuck – народна назва калiфорнiйських вин бренду «Charles Shaw», якi в Калiфорнii зазвичай продають по 1,99 долара за пляшку.], – сказав Кент. – У повнiм вирубонi. І, певне, ще й у чомусь викачалася. Усе обличчя в якiйсь гидi, типу павутиння. Погань, нахер. Я бачив, як воно ворушиться, коли вона дихае. Ну, я iй i крикнув, авжеж: «Гей, Ессi, як воно справи, дiвко? Як справи, ти, беззуба стара пиздо?» Нуль реакцii. Мертво, нахер. Курт сказав: – От, якби iснувало таке магiчне зiлля для приспання дiвчат, щоб трахати iх без попереднiх улещувань. – Є таке, – сказав Ерiк. – Називаеться руфiз[100 - «Flunitrazepam» – потужне снодiйне без смаку i запаху, яке, випите розчиненим в алкоголi, не лише присипляе, а й провокуе антероградну амнезiю; тому цi лiки iнодi використовують потайнi грабiжники та гвалтiвники.]. Вони вибухнули реготом, а Джаред подумав: i це той, хто веде Мерi на «Аркейд Фаер». Отой парубок, отам. – Плюс, – продовжив Кент, – у неi там зiбрано всяке дурнувате лайно, у тому невеличкому вибалку, де вона спить, включно з верхньою половиною магазинного манекена. Менi майже все таке похер, але в сраку п’яна бездомна курва у павутиннi? Це для мене вже капець, понад усяку мiру капець. – У мене зараз цiлком iнший капець, – в голосi Курта прозвучала меланхолiйна нота. – Ситуацiя невтiшна. Я б зараз видрючив навiть якусь зомбi з «Ходячих мертвякiв»[101 - «The Walking Dead» (2010 – дотепер) – телесерiал у жанрi горор на основi однойменного комiксу.]. – У тебе вже була така, – сказав Ерiк. – Геррiет Девенпорт. Знову праiсторичний регiт. «Навiщо я це слухаю?» – запитав себе Джаред, i знову йому спливло на думку: Мерi йде на концерт з одним iз цих прибацаних. Вона не уявляе, який Ерiк насправдi, а пiсля нашоi розмови там, на трибунi, я не певен, чи вона менi повiрить, якщо я iй розкажу. – Ти не будеш дрючити ту лялю, – сказав Кент. – Але це кумедно. Треба нам пройтися там пiсля школи. Подивитися на неi. – Навiщо пiсля школи, – сказав Ерiк. – Зiрвемося пiсля шостого уроку. Ляскiт долонь, це вони затверджували мiж собою угоду. Джаред пiдхопив свою спортивну сумку i пiшов. Уже тiльки пiд час обiду, коли поряд з Джаредом сiв Френкi Джонсон, вiн розказав Джареду про чудернацьку жiночу сонну хворобу, яка спершу була тiльки в Австралii i на Гаваях, а тепер з’явилася в Окрузi Колумбiя, у Ричмондi, i навiть у Мартинсбергу[102 - Richmond – столиця штату Вiрджинiя; Martinsburg – столиця округу Берклi у штатi Захiдна Вiрджинiя.], що звiдси не так уже й далеко. Джареду на мить згадалося те, що Кент розказував про Стару Ессi – павутиння в неi на обличчi – та потiм вiн вирiшив, що цього не може бути. Тут – нi. Нiколи аж такого цiкавого не траплялося в Дулiнгу. – Вони називають це Авророю. Агов, це салат з курчатини? І як вiн? Хочеш, помiняемося? Роздiл 5 1 Окрiм единого лiжка, сталевого унiтаза i бульбашок камер стеження в кутках пiд стелею, в дванадцятiй камерi Крила А було порожньо. Нема пофарбованого квадрата на стiнi для чiпляння фотокарточок, нема стола. Дженiс Котс пiдсунула собi пластиковий стiлець, щоб сiсти, а Клiнт, навпочiпки, вже оглядав Кiттi Мак-Дейвiд, яка лежала на койцi. – Отже? – запитала Котс. – Вона жива. Основнi показники життедiяльностi у неi в нормi. Клiнт пiдвiвся. Стягнув iз себе хiрургiчнi рукавички i акуратно поклав iх до пластиковоi сумки. Дiставши з кишенi пiджака маленький блокнот i ручку, вiн почав робити нотатки. – Я не знаю, що воно таке. Воно липке, наче живиця, але й тверде, i вочевидь не герметичне, бо вона крiзь нього дихае. Воно мае запах… землистий, як здаеться. І трохи нiби восковий. Якби ви на мене тисли, я сказав би, що це якийсь рiзновид грибка, але це не схоже на жоден грибок, який я коли-небудь бачив чи про який чув. Вiд самоi лиш спроби коментувати цю ситуацiю, Клiнт почувався так, нiби вiн дереться на гору з центових монет. – Бiолог мiг би взяти зразок, покласти його пiд мiкроскоп… – Менi казали, що цю штуку не варто прибирати. Клiнт клацнув ручкою i сховав ii разом з блокнотом назад до пiджака. – Ну, я все одно не бiолог. А оскiльки схоже, що дискомфорту вона не вiдчувае… Поросль на обличчi Кiттi була бiлою, серпанковою, вона щiльно прилягала до шкiри. Клiнту подумалося про саван. Йому було видно, що очi в Кiттi заплющенi, вiн бачив, як вони сiпаються у фазi швидкого сну. Думка, що пiд цiею порослю вона бачить якийсь сон, його тривожила, хоча вiн не розумiв, чому. Розгортаючись iз млявих долонь i зап’ясть Кiттi, пасма серпанкового матерiалу колихалися немов пiд подувами вiтерця й чiплялися за ii казенний одяг бiля талii, сплiтаючись у мереживо. Судячи з того, як ця штука поширювалася, Клiнт зробив висновок, що невдовзi вона обплете все ii тiло. – Воно схоже на феiну хустинку. Директорка стояла, схрестивши руки. Вона не здавалася збентеженою, просто в задумi. – Феiну хустинку? – Їх роблять трав’янi павуки. Їх видно вранцi, поки ще роса. – О, точно. Я iнколи бачу iх у себе на задньому подвiр’i. Якусь мить вони помовчали, дивлячись на вусики серпанкового матерiалу. Повiки Кiттi трiпотiли i совались пiд вуаллю. Який там у неi зараз наркотрiп? Може, сниться, що вона дiстае собi дозу? Одного разу Кiттi йому сказала, що перспектива iй подобаеться дужче за сам кайф – таке солодке очiкування. Чи сниться, що вона рiже себе? Чи iй сниться Ловелл Грайнер, наркодилер, який пообiцяв ii вбити, якщо вона коли-небудь заговорить про його оборудки? Чи ii мозок згинув, отьмарений цим вiрусом (якщо це вiрус), щонайпершою ознакою якого е ця запона? А ii неспокiйнi очi – це нервовий еквiвалент тих iскор, якими стрiляе обiрваний високовольтний дрiт? – Це так, курва, лячно, – промовила Дженiс. – І це не та фраза, якою я користуюсь легко. Клiнт радiв, що сюди iде Лайла. Що б там зараз не вiдбувалося мiж ними, вiн хотiв побачити ii обличчя. – Мушу зателефонувати синовi, – промовив Клiнт, здебiльшого сам до себе. У камеру просунув голову Ренд Квiглi, офiцер на цьому поверсi. Вiн кинув швидкий нервовий погляд на безпорадну жiнку з оповитим обличчям, а вже потiм кахикнув i пiдступив до директорки: – ОЧП[103 - Очiкуваний час прибуття – офiцер користуеться професiйною абревiатурою.] шерифа з ii арештанткою за двадцять-тридцять хвилин. – Вiн затримався на зайву хвильку. – Почув вiд Бланш про подвiйну змiну, панi директорко. Залишатимусь тут стiльки, скiльки буду вам потрiбен. – Молодчага, – сказала вона. По дорозi Клiнт коротко повiдомив директорку про жiнку з мiсця вбивства i про те, що Лайла везе ii сюди. Значно бiльш занепокоена тим, що iй розповiла Мiкейла, Котс виявила нехарактерну для неi байдужiсть до такого порушення протоколу. Клiнта це заспокоiло, проте лише на кiлька секунд, оскiльки потiм вона приголомшила його всiм, що сама вже знала про Аврору. Перш нiж Клiнт устиг перепитати, чи вона, бува, не жартуе, Котс показала йому свiй айфон з передньою шпальтою «Нью-Йорк Таймз»: «ЕПІДЕМІЯ» – бив на гвалт заголовок двадцятим кеглем. У самiй статтi повiдомлялося, що ввi снi на жiнках формуються покрови, що вони не прокидаються, що в захiдних часових зонах були масовi заворушення i пожежi в Лос-Анджелесi та Сан-Франциско. Й нiчого про те, що трапляеться щось зле, якщо прибрати ту вуаль, зауважив Клiнт. Можливо, тому, що це лише поголоска. Можливо, тому, що це правда, i преса уникае розпалення повномасштабноi панiки. Хто наразi може це точно знати? – Зателефонуете синовi за кiлька хвилин. – Але ж, Клiнте, це збiса серйозна проблема. У цiй змiнi ми маемо шiсть офiцерiв, плюс ви, я, Бланш в офiсi i ще Данфi в господарчому блоку. А в нас сто чотирнадцять утримуваних жiнок, i сюди iде ще одна. Бiльшiсть офiцерiв – вони, як Квiглi, розумiють, що мають обов’язок, i я сподiваюся, вони якийсь час витримають цю напругу. За що я дякую Богу, оскiльки не знаю, коли ми можемо очiкувати на пiдкрiплення i якою буде його кiлькiсть. Розумiете? Клiнт розумiв. – Гаразд. По-перше, доку, що робитимемо з Кiттi? – Ми зв’яжемося з ЦКЗ, попросимо, щоб прислали якихось хлопцiв у захисних костюмах, хай приiдуть, вивезуть ii, проведуть обстеження, але… – Клiнт розвiв руками, показуючи, наскiльки безглуздим це мусить бути. – Якщо це так поширилося, як ви менi розказали, i преса, здаеться, це явно пiдтверджуе, ми не отримаемо жодноi допомоги, допоки щось допомiжне там не з’явиться. Правильно? Котс так i тримала руки схрещеними на грудях. Клiнт загадався, чи не утримуе директорка себе таким чином, щоб не виказати свого тремтiння? Вiд цiеi думки йому одночасно покращало й погiршало. – Я припускаю, нам також не варто сподiватися на те, що зараз ii забере з наших рук Свята Тереза чи хтось iнший? Мабуть, у них самих теж повнi руки. – Обдзвонити нам треба всiх, але очiкування в мене теж такi самi. – сказав Клiнт. – Тому замкнемо ii мiцно, триматимемо на карантинi. Не варто, щоб хтось наближався до неi чи торкався ii, навiть у рукавичках. Ван може спостерiгати за нею з Вартiвнi. Як щось змiниться, якщо вона виявлятиме неспокiй, чи прокинеться, ми зразу ж прибiжимо. – Це вже схоже на план. – Котс змахнула рукою в повiтрi, де пурхала якась нетля. – Дурна комаха. Як вони сюди потрапляють? Чорти б ii взяли. І наступне: як щодо решти нашого населення? Що нам робити з ними? – Що ви маете на увазi? – Клiнт ляпнув долонею по нетлi, але промахнувся. Вона вiдлетiла вгору, до флуоресцентного плафона на стелi. – Якщо вони отак засинатимуть… – показала директорка на Мак-Дейвiд. Клiнт торкнувся свого лоба, майже впевнений, що той пашить жаром. На думку йому навернулася маячня з варiантами вiдповiдей на таке запитання: Як завадити утримуваним у в’язницi заснути? Вибрати з наступного: А) безперервно, закiльцьовано транслювати по тюремнiй аудiосистемi оповiщення гурту «Металлiка»; B) видати кожнiй арештантцi ножа i наказати iй рiзати себе, щойно вона вiдчуе сонливiсть; С) видати кожнiй торбу декседрину[104 - «Dexedrine» (Декстроамфетамiн) – психостимулятор, який використовуеться для лiкування нарколепсii та порушення уваги.]; D) усе вищенаведене; E) нiчого не робити. – Є лiки, якi можуть утримувати людей вiд сну, але, Дженiс, я сказав би, що бiльшiсть жiнок тут призвичаенi до наркотикiв. Сама iдея накачувати iх чимось протилежним аж нiяк не здаеться менi нешкiдливою чи безпечною. І взагалi, я навряд чи можу виписати рецепт, скажiмо, на сто таблеток таких лiкiв, як Провiгiл[105 - «Provigil» – потужний аналгептик, зокрема використовуеться проти денноi сонливостi, входить до списку психотропних засобiв.]. Гадаю, провiзор у «Райт Ейдi» дивитиметься на таке пiдозрiло, розумiете? Резюме: я не бачу жодного способу, як iм допомогти. Єдине, що ми можемо робити – це, гасячи будь-якi прояви панiки, пiдтримувати все, наскiльки це можливо, в нормальному станi i чекати якихось пояснень або зрушення, i… Клiнт завагався на якусь хвильку i зрештою видав евфемiзм, що здавався едино можливим i водночас абсолютно хибним: – І дозволити природi дiяти своiм чином. Хоча ця рiч не належала до жодноi знаноi йому природноi форми. Котс зiтхнула. Вони вийшли в коридор, i директорка сказала Квiглi, щоб передав усiм: нiкому не торкатися поростi на Мак-Дейвiд. 2 Робiтницi столярноi майстернi iли не в загальнiй iдальнi, а на мiсцi, в погiднi днi утримуваним дозволяли пообiдати надворi, в тiнi будiвлi. Цей день був погiдним, i вже за це Джiнет Сорлi була йому вдячна. Доки вона поралась у городi, а доктор Норкросс балакав по телефону, ii голови торкнувся бiль, i тепер, неначе якийсь сталевий штир, що почав свердлити лiву скроню, проривався дедалi глибше. І сморiд лаку аж нiяк тут не був допомiжним. Свiже повiтря надворi могло б розвiяти цей бiль. За десять хвилин до дванадцятоi двi червоноблузницi – довiренi утримуванi – закотили столик iз сендвiчами, лимонадом i стаканчиками шоколадного крему. О дванадцятiй продзижчав дзвiнок. Джiнет останнiй раз крутнула нiжку стiльця, яку шлiфувала, i вимкнула свiй токарний станок. Так само зробили пiвдюжини утримуваних. Упав рiвень децибелiв. Тепер единим звуком у примiщеннi – жарко тут, а ще навiть не червень – залишалося невгамовно високе виття потужного пилосмока, за допомогою якого Рi Демпстер прибирала тирсу мiж останнiм рядом станкiв i стiною. – Утримувана, зараз же вимкнiть! – гаркнув Тiг Мерфi. Вiн був новоприйнятим офiцером. І, як всi новачки, бага-то кричав, оскiльки досi був невпевненим у собi. – Уже обiд! Ви що, не чули дзвiнка? Рi почала: – Офiцере, менi тут залишилося трiшки… – Вимкнiть, я сказав, вимкнiть! – Так, офiцере. Рi вимкнула пилосмок, i тиша подарувала Джiнет трепет полегшення. Болiли пальцi в робочих рукавичках, болiла голова вiд смороду лаку. Їй хотiлося одного – повернутися до своеi староi доброi В-7, де в неi був аспiрин (офiцiйно ухваленi пiгулки iз Зеленого списку, але на мiсяць iх дозволялося тiльки дванадцять штук.) Тодi вона, можливо, змогла б поспати до вечерi Крила В о шостiй. – Шикуйсь, руки вгору, – покрикував офiцер Мерфi. – Шикуйсь, руки вгору, покажiть менi вашi iнструменти, панi. Вони вишикувалися, Рi, яка стояла попереду Джiнет, прошепотiла: – Якийсь, типу, жирнуватий цей офiцер Мерфi, угу? – Мабуть, iв торт разом з Мiшель Обамою, – також пошепки вiдповiла iй Джiнет, i Рi захихотiла. Усi пiдняли своi iнструменти: шлiфувальнi бруски, викрутки, дрилi, долота. Джiнет загадалася, чи дозволяють доступ до такоi потенцiйно небезпечноi зброi утримуваним в чоловiчих тюрмах? Особливо це стосуеться викруток. Викруткою можна вбити, як iй самiй це було добре вiдомо. Ага, це ж i бiль вона в своiй головi так вiдчувае: наче там викрутка. Вкручуеться. Знаходить м’яке м’ясо i роздирае його. – Панi, сьогоднi будемо iсти аль фреско[106 - Al fresco – термiн iталiйського походження мае буквальне значення «в холодку», проте в сучасному iталiйському жаргонi цей вираз означае «в тюрмi».]? Хтось казав, що офiцер Мерфi був викладачем у старшiй школi, поки той факультет не скоротили. – Це означае… – Надворi, – промурмотiла Джiнет. – Їсти надворi. Мерфi показав на неi: – О, серед нас стипендiатка Родса[107 - Мiжнародна стипендiя для навчання в Оксфордському унiверситетi, яка була заснована 1902 року за заповiтом британського бiзнесмена i полiтика Сесiла Родса.]. Але при цьому вiн трiшечки усмiхався, тому це не здалося образливим. Інструменти було перевiрено, зiбрано й покладено до сталевоi скринi на пiдлозi, яку пiсля цього замкнено. Меблева бригада пiдступила до стола, розiбрала сандвiчi та картоннi стакани з напоями i чекала, поки Мерфi iх порахуе. – Панi, пречудове надвiр’я чекае вас. Хтось, прихопiть для мене шинки з сиром. – Буде тобi, красунчику, – стиха пробурмотiла Ейнджел Фiцрой. Мерфi кинув на неi гострий погляд, на який Фiцрой вiдповiла своiм, невинним. Джiнет стало його трiшки жаль. Але за жаль харчiв не купиш, як приказувала ii мати. Джiнет давала Мерфi три мiсяцi. Це найбiльше. Вироiвшись iз майстернi, жiнки посiдали на травi попiд стiною будiвлi. – Ти собi що взяла? – спитала Рi. Джiнет роздивлялася глибини свого сендвiча. – Курчатину. – А в мене тунець. Хочеш, помiняемося? Джiнет було все одно, вона й на крихту не почувалася голодною, тому помiнялася. Примушувала себе iсти, сподiваючись, що це трiшки полегшить бiль у головi. Пила лимонад, який здавався гiрким на смак, але коли Рi принесла iй стаканчик крему, Джiнет похитала головою. Шоколад роздмухуе мiгрень, а якщо вже наявний бiль зросте до такого рiвня, iй доведеться йти до шпиталю по «Зомiг»[108 - «Zomig» – синтетичний триптамiн, потужний препарат при нападах мiгренi, однiею з побiчних дiй якого може бути сонливiсть.], який вона зможе отримати, тiльки якщо доктор Норкросс досi тут. Уже пiшла поголоска, що постiйнi фельдшерки не з’явилися на роботу. До головноi будiвлi в’язницi вела бетонна дорiжка, i хтось прикрасив ii вже вицвiлими клiтинками для гри в класики. Кiлька жiнок пiдвелися, знайшли камiнцi й почали грати, приказуючи лiчилки, якi, певне, вивчили ще в дитинствi. Джiнет подумала: «Як кумедно, чого тiльки не застрягае в людськiй головi». Вона запила останнiй шматочок сендвiча останнiм ковтком гiркого лимонаду, вiдхилилася спиною на стiну i заплющила очi. Чи iй в головi трохи полегшало? Можливо. Як там не е, вони ще мають хвилин п’ятнадцять щонайменше. Вона може трiшки подрiмати… Саме тодi зi столярки й вискочив офiцер Пiтерз, як той стрибучий чортик iз коробки. Чи як троль, що ховався пiд каменищем. Вiн подивився на жiнок, якi грали в класи, потiм на жiнок, якi сидiли пiд стiною будiвлi. Його очi зупинились на Джiнет. – Сорлi, ходи-но сюди. Маю роботу для тебе. Йобаний Пiтерз. Цицькохват i задощуп, який завжди примудрявся робити це в якiйсь iз численних слiпих зон, яких не зовсiм сягали камери спостереження. Вiн знав iх усi. А якщо бодай щось скажеш, вiн тобi цицьку не просто потисне, а зазвичай ще й з викрутом. – Офiцере, в мене обiдня перерва, – сказала вона якомога привiтнiше. – Менi здаеться, ти вже скiнчила. Зараз же пiднiмай свое гузно i ходiм зi мною. Мерфi дивився невпевнено, але стосовно роботи в жiночiй в’язницi в голову йому було вбите одне правило: офiцерам-чоловiкам не дозволено перебувати сам на сам з будьякою з утримуваних. – Система пiдстраховки, Доне, тiльки з товаркою. У Пiтерза розпашiлися щоки. Вiн був не в настроi слухати банальщину вiд цього заучка, особливо пiсля нищiвного наiзду на нього Котс i дзвiнка, який вiн щойно отримав вiд Бланш Мак-Інтай, яка повiдомила, що в зв’язку з «ситуацiею в краiнi» вiн «мусить» тягнути двi змiни. Дон подивився у себе в телефонi, «ситуацiя в краiнi» була та, що зграя старих баб у богадiльнi пiдчепила якийсь грибок. Котс зовсiм здурiла. – Не треба менi нiяких ii товарок, – сказав Пiтерз. – Менi потрiбна тiльки вона. «Вiн пiддасться, – подумала Дженiс. – Вiн у цьому закладi, як дитина». Але Мерфi ii здивував: – Система пiдстраховки, – повторив вiн. Може, офiцер Мерфi все-таки спроможеться дотриматися своеi позицii. Пiтерз мiркував. На нього дивилися жiнки, якi сидiли пiд стiною майстернi, i гра в класи теж припинилася. Нехай вони утримуванi, але вони також свiдки. – Аля-улю, – змахнула по-королiвськи рукою Ейнджел. – Агов, аля-улю. Ви ж мене знаете, офiцере Пiтерз, я завжди рада допомогти. Дону наверзлося, лячно – абсурдно – що Фiцрой звiдкись знае, що в нього на думцi. Та ну, не може вона цього, звiсно, просто хоче його подратувати, як робить це безкiнечно i завжди. Хоча вiн був би не проти коли-небудь хвилин на п’ять залишитися з цiею ненормальною наодинцi, його зовсiм не тiшила думка повернутися до неi спиною довше, нiж на секунду. Нi, Фiцрой для цього не годиться. Вiн показав на Рi. – Ти. Дампстер. Дехто з жiнок захихотiв. – Демпстер, – сказала Рi, i то з непiдробною гiднiстю. – Демпстер, Дампстер, Дiмпелбат, менi насрати[109 - Пiтерз ображае Рi, перекривляючи ii прiзвище: Dumpster – смiттевий бак; Dimplebutt – ямкувата дупа.]. Пiшли, обидвi. Не змушуйте мене запрошувати вас знову, не той зараз день у мене. Вiн поглянув на Мерфi, невдаху хитросракого: – Прощавай-бувай, Навчатель-аторе[110 - Перекручена фраза з пiснi «See You Later Alligator» (1955) пiонера рок-н-ролу Бiлла Хейлi (1925—1981.)]. Фраза викликала нове хихотiння, цього разу сраколизного характеру. Мерфi був новачком, i не в своiй стихii, тож нiкому не хотiлося потрапити до херового списку офiцера Пiтерза. «А вони не геть тупi, – подумав Дон, – жiнки в цьому закладi». 3 Офiцер Пiтерз провiв Джiнет i Рi чверть шляху Бродвеем i наказав зупинитися перед Загальною вiтальнею\кiмнатою вiдвiдин, яка стояла порожньою, оскiльки всi були на обiдi. Вiд цього в Джiнет з’явилося якесь дуже погане передчуття. Коли Пiтерз вiдчинив дверi, вона не поворухнулась. – Що вам треба, щоб ми зробили? – Утримувана, ви слiпа? Нi, слiпою вона не була. Вона бачила вiдро для миття пiдлоги i прихилену до вiдра швабру, i на одному зi столiв iнше пластикове вiдро. В цьому, замiсть стаканчикiв iз кремом, було повно ганчiрок i мийних засобiв. – Мiж iншим, у нас обiдня перерва, – спробувала обуритися Рi, але тремтiння в ii голосi все псувало. – Крiм того, у нас е своя робота. Пiтерз нахилився до неi, губи закопиленi так, що видно кiлки його зубiв, i Рi зiщулилася, притискаючись до Джiнет. – Можете записати це собi до списку ЛТ[111 - ЛТ – лайно трапляеться.] i потiм передати його священику, гаразд? А зараз просто заходьте i, якщо не бажаете потрапити до рапорту за погану поведiнку, бiльше не сперечайтеся на цю тему. В мне сьогоднi гiвняний день, я в крайне гiвняному настроi i, якщо не хочете, щоб я з вами ним подiлився, краще берiться до дiла. А потiм, посунувшись праворуч, щоб прикрити сектор огляду найближчоi камери, вiн хапнув Рi за спину спецiвки, вчепившись пальцями в еластичну бретельку ii спортивного лiфчика. І штовхнув ii у загальну вiтальню. Рi спiткнулася i, щоб не впасти, вхопилась за борт автомата з перекусками. – Гаразд, гаразд! – Що «гаразд»? – Гаразд, офiцере Пiтерз. – Вам не вiльно штовхати нас, – сказала Джiнет. – Це проти правил. Дон Пiтерз пiдкотив очi: – Прибережи свою балакучiсть для когось, кому це цiкаво. День вiдвiдин завтра, а тут, як у свинарнику. Аж нiяк, вважала Джiнет. На ii око, все виглядало пристойно. Та хiба це мало якесь значення? Якщо чоловiк у формi сказав, що тут, як у свинарнику, отже, тут, як у свинарнику. Таким е закон, який дiе у виправному закладi милесенького округу Дулiнг, та, либонь, i в усьому свiтi. – Ви двое прибирете тут вiд стелi до пiдлоги, геть чисто все помиете, i я перевiрю, чи добре ви зробили цю роботу. Вiн махнув рукою на вiдро з очисними засобами. – Це твое, Дампстер. Мiз «Це Проти Правил» береться за швабру, хочу побачити пiдлогу такою чистою, щоб я iсти з неi мiг. Хотiлося б менi нагодувати тебе з неi обiдом, подумала Джiнет, але пiшла до мийного вiдра з вiджимом. Їй не хотiлося потрапити в рапорт за погану поведiнку. Якщо так станеться, дуже ймовiрно, що вона не попаде в загальну вiтальню, коли цього вiкенда на вiдвiдини прибуде сестра з ii сином. Для них це довга поiздка автобусом, i як же вона любила свого Боббi за те, що вiн нiколи не жалiвся з цього приводу. Але бiль у головi в неi дедалi сильнiшав, i все, чого вона бажала в свiтi, це аспiрину i поспати. Рi, роздивившись очиснi засоби, вибрала бляшанку якогось спрею i ганчiрку. – Хочеш нанюхатися цього «Пледжа»[112 - «Pledge» – бренд очисних засобiв, якi з 1958 року виробляе компанiя «S. C. Johnson & Son».], Дампстер? Напшикати собi в нюхальник i ловити кайф? – Нi, – сказала Рi. – Тобi б хотiлося кайфонути, хiба не так? – Нi. – Що «нi»? – Нi, офiцере Пiтерз. Рi почала полiрувати стiл. Джiнет наповнила вiдро з умивальника в кутку, намочила швабру, вiджала ii i заходилася бiля пiдлоги. Крiзь сiтчасту огорожу перед тюрмою iй було видно Захiдно-Лавiнську дорогу, де туди й сюди проiжджали повнi вiльних людей легковики – на роботу, додому, пообiдати в «Деннi»[113 - «Denny’s» – заснована 1953 року мережа ресторанiв з рiзноманiтнiшим за фаст-фуди меню, якi працюють цiлодобово.], ще кудись. – Пiдiйди сюди, Сорлi, – сказав Пiтерз. Вiн стояв мiж автоматом перекусок i автоматом напоiв, у слiпiй точцi для камери, де утримуванi iнколи обмiнювалися пiгулками, сигаретами й поцiлунками. Джiнет похитала головою, продовжуючи тягати швабру. Довгi мокрi смуги на лiнолеумi швидко висихали. – Пiдiйди сюди, якщо хочеш побачити свого сина, коли вiн сюди приiде. «Я мушу сказати нi, – думала вона, – я мушу сказати: облиште мене в спокоi, бо iнакше я поскаржусь на вас». От тiльки вiн завжди викручувався, хiба не так? Усi знають про Пiтерза. Котс теж мусить знати, але, попри всi ii пафоснi балачки про нульову толерантнiсть до сексуальних домагань, все продовжуеться так само. Джiнет побрела до маленького алькову мiж торговими автоматами i стала перед ним: голова похилена, швабра в руцi. – Сюди. Спиною до стiни. Та кинь ти вже ту швабру. – Я не хочу, офiцере. Голова iй болiла вже дуже сильно, i пульсуючий бiль дедалi дужчав. А камера В-7 була тут поряд по коридору, з ii аспiрином на поличцi. – Або ти заходиш сюди, або потрапляеш в рапорт порушень i втрачаеш право на вiдвiдини. А далi я вже постараюся органiзувати тобi наступний рапорт i, будь певна, прощавай твоi вiдзнаки за гарну поведiнку. «І мiй шанс на умовно-дострокове звiльнення, – подумала Джiнет, – нема вiдзначень за добру поведiнку, нема дострокового звiльнення – плиг назад на першу клiтку, справу закрито». Джiнет протиснулась повз Пiтерза, i вiн хитнувся стегнами на неi, щоб вона вiдчула його стояк. Вона стала пiд стiною. Пiтерз пiдсунувся. Вона чула запах його поту i лосьйону пiсля голiння, i тонiку для волосся. Вона була вища за нього i через його плече бачила свою спiвкамерницю. Рi перестала терти. Очi ii були сповненi страху, розгублення i ще чогось, що могло бути злiстю. Вона стискала бляшанку «Пледжа» i повiльно ii пiдiймала. Джiнет нишком хитнула головою. Пiтерз не помiтив; вiн був заклопотаний розстiбанням своеi ширiньки. Рi опустила бляшанку i повернулася до натирання столу, який бiльше не потребував натирання, вiд самого початку вiн цього не потребував. – А тепер приймай мого клiента, – сказав Пiтерз. – Менi треба трохи розпружитися. Знаеш, чого б я хотiв? Я хотiв би, аби на твоему мiсцi була Котсi. Я хотiв би, щоб це ii стара, пласка срака притискалася до стiни, i тодi, звiсно, не обiйшлося б тiльки дрочивом. Вiн застогнав, коли вона його вхопила. Це було навiть смiшно, дiйсно. Вiн мав там не довшого за три дюйми – нiчого такого, що вiн хотiв би, щоб побачили iншi чоловiки, хiба що в разi крайньоi неуникностi – але досить твердого. І вона знала, що робити. Бiльшiсть жiнок знають. Хлопцi мають пiстолет; ти його розряджаеш; вони йдуть у своiх справах. – Господи, легше! – прошипiв вiн. Дихання в нього тхнуло якимсь прянистим м’ясом, можливо, пеперонi або «Слiм Джимом»[114 - Рiзновиди сухоi гостроi ковбаси, особливо популярнi в Аппалачii.]. – Чекай-но, дай менi свою руку. – Вона подала i вiн плюнув iй на долоню. – Тепер роби. І злегка лоскочи менi яйця. Вона робила, як iй було наказано, а тим часом не вiдривала очей вiд вiкна за його плечем. Це була та технiка, якiй вона навчилася в одинадцять рокiв, коли до неi почав приставати вiтчим, i удосконалила зi своiм покiйним чоловiком. Якщо знайдеться щось, на що можеш дивитися, на чому сфокусуватися, ти можеш майже залишити власне тiло, прикинувшись, нiби воно робить щось само собою, поки ти навiдуеш те, що раптом виявилося для тебе таким захопливим. За вiкном зупинилася машина окружного шерифа, i Джiнет дивилася, як вона чекае в мертвiй зонi, а потiм, коли прогуркотiли, вiдчинившись, внутрiшнi ворота, в’iжджае на подвiр’я. Зустрiчати ii вийшли директорка Котс, доктор Норкросс i офiцер Лемплi. Хекання офiцера Пiтерза iй у вухо було десь далеко. З машини вилiзли двое копiв – жiнка з-за керма i чоловiк з пасажирського сидiння. Обое дiстали своi пiстолети: це пiдказувало, що iхня арештантка – якась ще та лялечка, чие призначення, мабуть, крило С. Жiнка-офiцер вiдчинила заднi дверi. Дiвчина, яка звiдти вилiзла, на погляд Джiнет, не скидалася на небезпечну. Попри садна на обличчi, схоже було, що вона вродлива. Темне волосся потоком спливало iй на спину, i фiгуру мала таку вдатну, що навiть лантухуватi казеннi лахи на нiй здавались ефектним вбранням. Щось пурхало навкруг ii голови. Якийсь великий москiт? Чи нетля? Джiнет намагалася роздивитися, але розiбрати не могла. Пiтерзове хекання наблизилося до писклявого краю. Офiцер-чоловiк вхопив темноволосу жiнку за плече i спрямував до приймального блоку, де ii зустрiли Котс i Норкросс. Приймальний процес почнеться, щойно вона опиниться всерединi. Закинувши голову до неба i широко розкривши рота, жiнка змахнула рукою на те, що лiтало понад ii волоссям, i Джiнет побачила як вона смiеться, побачила ii блискучi, рiвнi зуби. Пiтерз почав вихатися до неi, а його сiм’я бризкати iй в руку. Вiн вiдступив. Щоки в нього палали. Поки вiн пiдтягував зiпер на ширiньцi, на його дрiбному жирному обличчi грала усмiшка. – Витри оте об задню стiнку водяного автомата, Сорлi, а потiм домий ту йобану пiдлогу. Джiнет витерла його сперму, а потiм потягнула вiдро зi шваброю до раковини, щоб ще й вимити собi руку. Коли вона повернулась назад, Пiтерз сидiв на одному зi столiв i пив кока-колу. – Ти в порядку? – прошепотiла Рi. – Так, – теж пошепки вiдповiла Джiнет. І так воно й стане, щойно вона вип’е аспiрину вiд болю своеi голови. Останнiх чотирьох хвилин навiть не було. Вона дивилася, як та жiнка вилазить з полiцiйного крузера, ото i все. В неi нiколи не виникатиме потреби думати про останнi чотири хвилини. Їй просто потрiбно побачити Боббi, коли вiн приiде ii вiдвiдати. Псст, псст – прошипiла бляшанка полiрувального аерозолю. Промайнули три чи чотири секунди благословенноi тишi, а потiм Рi спитала знову: – Ти бачила оту новеньку? – Вона вродлива, чи це тiльки менi так? – Вона вродлива. – Тi окружнi полiцаi подiставали своi пiстолети, ти це бачила? – Так. Джiнет кинула погляд на Пiтерза, котрий ввiмкнув телевiзор i дивився якусь новинну передачу. На екранi хтось зiщулений сидiв у машинi за кермом. Важко було добрати, чоловiк там чи жiнка, бо той вiн чи вона був нiби якоюсь марлею оповитий. Внизу екрану блимав червоний напис «ТЕРМІНОВІ НОВИНИ», але це нiчого не значило; вони називають термiновими новинами навiть коли Кiм Кардаш’ян[115 - Kim Kardashian (нар. 1980 р.) – телезiрка реалiтi-шоу, актриса i бiзнесвумен.] перднула. Джiнет раптом зморгнула вологу, яка напливла iй в очi. – Як ти думаеш, що вона наробила? Джiнет проковтнула клубок у горлi, ховаючи своi сльози. – Не уявляю. – З тобою точно все гаразд? Перш нiж Джiнет встигла вiдповiсти, не повертаючи голови, заговорив Пiтерз: – Ви, панi, припинiть там шушукатися, бо обидвi потрапите в рапорт порушень. І оскiльки Рi не могла припинити балачку – це було просто проти ii природи – Джiнет попхала швабру в дальнiй кiнець кiмнати. У телевiзорi говорила Мiкейла Морган: – Президент поки що не погоджуеться оголосити надзвичайний стан, але близькi до цiеi кризи iнформованi джерела кажуть, що… Джiнет те пливло повз вуха. Та нова рибка задерла своi руки в кайданках до нетель, що танцювали в повiтрi, i засмiялися, коли вони пурхнули. – Тут ти втратиш такий смiх, сестричко, – подумала Джiнет. Усi ми втрачаемо. 4 Антон Дубчек повернувся додому пообiдати, як вiн це звичайно робив. І хоча зараз було лише пiв на першу, за графiком Антона це був пiзнiй ланч – цього дня вiн напружено працював iз шостоi ранку. Чого не розумiли люди щодо обслуговування басейнiв, так це того, що це справа не для слабакiв. Мусиш бути завзятим. Якщо хочеш сягнути успiху в басейновiй справi, тобi не личить засипатися, навiюючи собi сни про млинцi i як хтось у тебе смокче. Щоб випереджати конкурентiв, ти мусиш випереджати сонце. На цей момент дня вiн уже позамiтав, виставив рiвнi та прочистив фiльтри в семи рiзних басейнах, i помiняв прокладки в двох насосах. Тих чотирьох клiентiв, якi ще лишилися в його графiку, вiн зможе обслужити до кiнця дня i в надвечiрнiй час. А тим часом – обiд, недовгий сон, швидка серiя фiзичних вправ i, можливо, короткий вiзит до Джессiки Елвей, замiжньоi цiпоньки, яку вiн наразi пойобував. Те, що ii чоловiк був мiсцевим шерифським пiдпеском, робило це ще солодшим. Копи цiлими днями сидять у своiх машинах i жеруть пундики, а тим часом iхнi кралi домагаються чорних парубкiв. Антон же контролюе тi йобанi водойми i заробляе грошi. Антон вкинув ключi до вази при дверях i вирушив прямо до холодильника, щоб узяти звiдти свiй шейк. Вiн вiдсунув соеве молоко, подивився за пакетом з листовою капустою, за коробочкою ягiд – нема шейку. – Мамо! Мамо! – крикнув вiн. – Де мiи? шеи?к? Вiдповiдi не було, але вiн почув, що у вiтальнi грае телевiзор. Антон зазирнув крiзь прочиненi дверi. Докази на виднотi – телевiзор працюе, порожня коктейльна чарка – проказували, що Магда сама вiдчалила у денний сон. Хай як сильно Антон любив свою матiр, але вiн розумiв, що п’е вона забагато. Вiд цього Магда робилася нехлюйкою, i це його дратувало. Вiдколи помер його батько, Антон сам сплачував за кредитом на дiм. Дотримання ладу i забезпечення харчуванням належали до ii частини угоди. Якщо Антон не отримуватиме своiх шейкiв, вiн не зможе домiнувати в басейновому бiзнесi так, як йому то було потрiбно, чи максимально викладатися у своi вправах, чи ляскати по соковитих сраках з тою силою, з якою паночкам подобаеться, щоби iх ляскали. – Мамо! Ну, це ж дурня якась! Ти мусиш виконувати своi зобов’язання! Голос його луною прокотився будинком. Із шафки пiд шухлядою зi столовим начинням вiн видобув свiй блендер, поставив з пристуком його на стiл i зiбрав докупи кварту, леза й основу, створюючи якомога бiльше грюкоту. Антон вкинув добрячий пук зеленi, трохи ягiд, жменю горiхiв, додав столову ложку органiчного арахiсового масла i чашку протеiнового порошку мiстера Рiппера™. Виконуючи весь цей асамбляж, вiн вловив себе на тому, що думае про Лайлу Норкросс. Вона приваблива як для старшоi цiпоньки, надзвичайно ладна – справжня Ласа Мамуня, без жодноi туфти з ii боку – а ще йому сподобалося, як вона вiджартувалася, коли вiн кинув iй оту фразу. Їй його хотiлося? Чи iй хотiлося вчинити проти нього акт полiцiйноi брутальностi? Чи – i це було дiйсно iнтригуючою можливiстю – вона хотiла його i одночасно хотiла вчинити проти нього акт полiцiйноi брутальностi? Такий розклад варто тримати на контролi. Антон увiмкнув блендер на найвищiй швидкостi i дивився, як туманиться сумiш. Щойно вона набула рiвномiрного горохового кольору, вiн клацнув вимикачем, витяг кварту i пiшов у вiтальню. А на екранi там, лишень уяви собi: його давня подружка Мiкi Котс! Йому подобалася Мiкi, хоча ii образ породжував нехарактерно меланхолiйнi почуття в президентi, генеральному менеджерi, фiнансовому директорi i единому працiвнику ТОВ «Антон Басейновик». А чи взагалi вона пам’ятае його? Колись ii няньчила його мати, тому вони доволi багато терлися разом. Антон пам’ятав, як вона обстежувала його спальню, рилася в його шухлядах, гортала його комiкси, закидаючи безперервно запитаннями: «Хто тобi це подарував? Чому тобi наи?бiльше подобаеться саме цей Солдат Джо? Чому в тебе нема календаря? Твiй тато електрик, так же? Як гадаеш, вiн навчить тебе прокладати дроти i всьому iншому? А ти хочеш, щоб вiн тебе навчив?» Їм тодi, мабуть, було ще рокiв по вiсiм, а скидалося на те, нiби вона плануе писати його бiографiю. Та взагалi-то нормально це було. Приемно було, по правдi. Їi цiкавiсть пiдбурювала Антона почуватися особливим; до цього, до неi, вiн навiть не прагнув чиеiсь цiкавостi, радо залишався просто хлопчиком. Звiсно, Мiкi рано поiхала вчитися до приватноi школи, а потiм вони вже майже не спiлкувалися. Дорослiй iй, iмовiрно, подобаються мiстери з портфелями i запонками, якi читають «Волл-Стрит Джорнел», якi розумiють, що такого збiса привабливого е в оперi, якi дивляться передачi «Пi-Бi-Ес»[116 - Public Broadcasting Service» – заснована 1970 року система громадського телебачення США, до якоi входять понад 350 незалежних телестанцiй.], – такого типу парубки. Антон похитав головою. «Я iй спiвчуваю», – запевнив вiн себе. – Хочу вас попередити, що вiдео, яке ви зараз побачите, шокуе, i ми поки що не отримали пiдтвердження його автентичностi. Мiкi вела репортаж iз сидiння бiля вiдчинених заднiх дверей телевiзiйного фургона. Поруч iз нею якийсь чоловiк з навушниками на головi працював на ноутбуку. Було явно видно, якi вологi у Мiкi ii блакитнi тiнi бiля повiк. Спекотно, мабуть, у тому фургонi. І обличчя в неi було нiби трохи iнакше. Антон зробив великий ковток свого пiнистого шейку i придивився до неi. – І все-таки, – продовжувала вона. – У свiтлi всього, що стосуеться Аврори i пересудiв про негативнi реакцii сплячих, яких розбудили, ми вирiшили показати цей запис, оскiльки вiн, схоже, пiдтверджуе, що тi повiдомлення – правдивi. Зараз пiде вiдео частини стрiму, який вели на сайтi самопроголошених Просвiтлених з iхньоi резиденцii неподалiк Геча в Нью-Мексико[117 - «Hatch – маленьке мiстечко, близько пiвтори тисячi мешканцiв, в окрузi Доня-Ана, штат Нью-Мексико. «]. Як ви знаете, це озброене угруповання перебувало в конфлiктi з федеральною владою щодо прав на воду… Приемно бачити Мiкi, але цi новини були нудними Антону. Вiн пiдiбрав пульт i перемкнув на Мульти-мережу[118 - Cartoon Network» – заснований 1990 року, розрахований переважно на дитячу аудиторiю телеканал, який цiлодобово транслюе в основному мультфiльми, як класичнi, так i власного виробництва.], де мультиковий кiнь з вершником скакав крiзь лiс, переслiдуваний якимись тiнями. Вже поклавши пульт на край стола, вiн помiтив на пiдлозi порожню пляшку джину. – Чорт забирай, мамо. Антон зробив черговий ковток шейку i пiшов через вiтальню. Йому було потрiбно пересвiдчитися, що вона спить на боку, бо ж раптом вiдригне; вона не мусить, коли вiн на вахтi, померти, як якась рок-зiрка. На кухонному столi зацвiрiнькав його мобiльний. То було текстове повiдомлення вiд Джессiки Елвей. Тепер, коли вона нарештi вклала дитину спати, Джессiка збиралася курнути косячок i зняти з себе одяг, уникаючи телевiзора й iнтернету, де сьогоднi що там, що там пануе маячне курзу-верзу. Чи бажае Антон приеднатися до неi? Їi бiдолаха чоловiк застряг десь на мiсцi злочину. 5 Френк Гiрi подумав, що парубок, який оце зараз виступае у вiдео з Нью-Мексико, скидаеться на пристаркуватого бiженця з Народу Вудстока[119 - Woodstock Nation – вiдвiдувачi й учасники фестивалю музики i мистецтв, який вiдбувся у серпнi 1969 поблизу мiстечка Вудсток у штатi Нью-Йорк i став пiком руху гiппi.], на когось такого, хто мусив би диригувати кричалкою Риби[120 - «Cheer: I Feel Like I’m-Fixin’ To-Die Rag» («Кричалка: я почуваюся так, нiби мушу померти») – антивоенна пiсня фолк-рок-гурту «Country Joe and the Fish» («Кантрi Джо i Риба»), яку разом iз гуртом спiвала майже пiвмiльйонна аудиторiя Вудстокського фестивалю.], а не якимсь прицуцуватим культом. Родак Яснолист, так вiн себе називав, – хiба вже цього не досить? Дика купа кудлатого сивого волосся, кудлата сива борода, одягнений у помальоване помаранчевими трикутниками серапе[121 - Serape – традицiйна мексиканська накидка, схожа на пончо.], яке спадало йому до колiн. Френк протягом весни слiдкував, як розгортаеться iсторiя з цими Просвiтленими i дiйшов висновку, що попiд шитою бiлими нитками псевдорелiгiйною, квазiполiтичною машкарою це всього лише банда трампуватих ухильникiв вiд податкiв, саме як Трамп. О, вони ж iще й називають себе Просвiтленими, яка, курва, в цьому iронiя. Їх там з тридцять душ: трохи дiтей, чоловiки й жiнки, якi оголосили себе незалежною державою. Окрiм вiдмови сплачувати податки i посилати дiтей до школи або розлучитися з автоматичною зброею (яка вочевидь необхiдна iм, щоб захищати свое ранчо вiд кущiв перекотиполя), вони незаконно завернули единий у тiй мiсцинi ручай на те поросле чагарями пустище, що перебувало в iх власностi. Уже кiлька мiсяцiв пiд iхньою огорожею стирчали ФБР i Ей-Тi-Еф[122 - ATF – скорочена абревiатура спецслужби Мiнiстерства юстицii США, федерального Бюро алкоголю, тютюну, вогнепальноi зброi i вибухових речовин.], ведучи перемови про капiтуляцiю, але майже нiчого не змiнювалося. Френка вернуло вiд iдеологii Просвiтлених. Егоiзм, виряджений у машкару духовностi. Можна було провести пряму лiнiю вiд Просвiтлених до безупинних скорочень бюджету, якi загрожували перетворити посаду Френка на роботу з неповною зайнятiстю або на чисте волонтерство. Цивiлiзацiя вимагае внескiв або пожертв, якщо вам хочеться так це називати. У протилежному разi, на вас чекае те, що бiгати вулицями i займати крiсла в Окрузi Колумбiя будуть дикi собаки. Йому хотiлося б (треба визнати, не надто принципово), щоб у тому поселеннi не було дiтей, щоб урядовi сили могли просто навалитися на них i вичистити, як ту погань, якою вони насправдi й е. Френк сидiв за столом у своему маленькому кабiнетi. Мiсця у цiй кiмнатi, заставленiй з усiх бокiв рiзного розмiру клiтками для тварин i шафами зi знаряддям, було мало, але вiн на те не зважав. Йому було достатньо. Френк потягував з пляшки манговий сiк i, дивлячись телевiзор, прикладав пакет з льодом до кулака, яким вiн гатив у дверi Гарта Флiкiнджера. Почав блимати вогник на його мобiльному: Ілейн. Вiн не був певен, яку йому вибрати тактику, i тому дозволив iй перейти на голосову пошту. Надто рiзко вiн натис на Нану, тепер вiн це розумiв. Потенцiйно можна очiкувати такоi самоi реакцii у вiдповiдь. Тепер на заiздi того багатого лiкаря стояв потрощений мерседес. Френкових вiдбиткiв пальцiв повно залишилося на тому бруковому каменi з дорiжки, яким вiн порозбивав вiкна мерса i побив мерсiв корпус, а також на контейнерi з бузковим деревом, яке вiн на пiку своеi лютi всадив на задне сидiння того безтурботного уйобка. Це саме той сорт незаперечного доказу – злочинний вандалiзм – якого потребуе суддя в сiмейних справах (хай там як, а всi вони завжди схиляються на бiк матерi), щоби видати припис, за яким вiн зможе бачити свою дочку тiльки раз на мiсяць, коли той уповнi, i то протягом години пiд наглядом. Звинувачення в злочинному вандалiзмi також змусить його попрощатися зi своею роботою. Що було очевидним в ретроспективi, так це те, що Поганець Френк таки вляпався. Фактично Поганець Френк догулявся. Але Поганець Френк не був цiлком поганим, i цiлком неправим не був, тому що, зважайте: тепер його дочка могла знову безпечно рисувати на заiздi. Можливо, Лагiдний Френк змiг би впоратися з цим краще. А можливо, й нi. Лагiдний Френк був дещо слабохарактерним. – Я не буду – ми не будемо – байдуже стояти, коли так званий уряд Сполучених Штатiв чинить цю неправедну справу. Родак Яснолист на телеекранi оголошував свое звернення з-за довгого прямокутного столу. На столi лежала якась жiнка у блiдо-блакитнiй нiчнiй сорочцi. Їi обличчя було оповите чимсь бiлим, що скидалося на оте фальшиве павутиння, яке продають ближче до Гелловiну. Груди ii здималися й опадали. – Що це ще за лайно? – спитав Френк у бродячоi дворняги, яка наразi перебувала пiд його опiкою. Дворняга скинула очима та й знову заснула. Звiсно, це клiше, але ти не знайдеш всепогодного спiвбесiдника, кращого за собаку. Кращого за собаку не знайдеш, i крапка. Кращих за собак просто не iснуе, вони найкраще дають цьому раду. Вони найкраще дають раду тобi. В дитинствi у Френка завжди були собаки. Ілейн мала на них алергiю – так вона заявляла. І це ще одне, вiд чого вiн вiдмовився заради неi – набагато бiльша втрата, нiж вона бодай колись зможе зрозумiти. Френк почухав дворнягу мiж вухами. – Ми бачили, як iхнi агенти зловмисно втручалися в наше водопостачання. Ми знаемо: вони використовували хiмiкати, щоби вплинути на найвразливiшу i найдорожчу частину нашоi Родини, на жiнок Просвiтлених, з метою спричинити хаос i страх, i сумнiви. Цiеi ночi вони отруiли наших сестер. Включно з моею дружиною, моею коханою Сюзанною. Отрута подiяла на неi й на iнших наших прекрасних жiнок, коли вони спали. Голос Родака Яснолиста опустився до тютюнозалежного харчання, що звучало на диво затишно. Воно навiювало думки про старих людей, благодушних пенсiонерiв, якi зiбралися за кухонним столом на снiданок. Асистували апостолу ухилення вiд податкiв два молодших чоловiки, також iз бородами, хоча й менш ефектними, i також вирядженi в серапе. У всiх на ременях висiли кобури з пiстолетами, що робило iх схожими на акторiв другого плану в якомусь старому спагетi-вестернi Серджiо Леоне[123 - Sergio Leone (1929—1989) – iталiйський кiнорежисер, який у 1960-х почав знiмати бiльш жорстокi, натуралiстичнiшi й iронiчнiшi, нiж класичнi, фiльми з життя Дикого Заходу i таким чином став засновником жанру спагетi-вестерн.]. На стiнi поза ними висiв на хрестi Ісус. Вiдео звiдти було чiтким, вряди-годи тiльки картинку псували штрихи, що прокочувалися по екрану. – Коли вони спали! – Ви бачите цю пiдлiсть новiтнього Короля Неправди? Бачите його в Бiлому Домi? Бачите його численних спiвбрехачiв на нiкчемних зелених папiрцях, у якi, як вони бажають, ми мусимо вiрити, нiби вони чогось вартують. О, моi сусiди. Сусiди, сусiди. Такi лукавi i такi жорстокi, i такi облуднi. Раптом вiн показав своi зуби, всi разом вони зблиснули з-помiж дикоi хащi його бороди: – Але ми не пiддамося цьому дияволу! Ось тобi й маеш, подумав Френк, Ілейн вважае, що в неi проблеми зi мною, хай би подивилась отут на цього Джерi Гарсiа[124 - Gerry Garcia (1942—1995) – кучерявий i бородатий лiдер рок-гурту «Greatful Dead» («Вдячнi мертвяки»), визначна фiгура в психоделiчному русi гiппi.]. Цей парубок навiжений, як казна що. – Дешевi фокуси нащадкiв Пiлата – не рiвня силi Господа, якому ми служимо! – Слава Богу, – промурмотiв один з ополченцiв. – Істинно так! Славiмо Його. Так-таки-так, – сплеснув долонями мiстер Яснолист. – Тож, нумо, приберiмо це з моеi мiсус. Один з поплiчникiв подав йому кухоннi ножицi, Родак нахилився i почав акуратно чикати ту запону, що закривала обличчя його дружини. Френк нахилився вперед у своему крiслi. Вiн вiдчув, що наближаеться якесь «ого-го». 6 Коли вiн увiйшов до спальнi i побачив, що Магда лежить пiд простирадлом з обличчям, покритим нiби зефiрним кремом, Антон впав поряд з нею на колiна, бахнув чашку зi своiм шейком на нiчний столик i, уздрiвши тример, – мабуть, вона знову пiдстригала собi брови, дивлячись у камеру айфону – вiдразу ж заходився рiзати ту маску. Хтось це зробив iз нею? Чи вона сама собi це наробила? Стався якийсь чудернацький iнцидент? Якась алергiчна реакцiя? Схибив якийсь iдiотський косметичний засiб? Це пантеличило, це лякало, Антон аж нiяк не хотiв втратити свою матiр. Щойно запону було прорiзано, Антон вiдкинув тример й утопив пальцi в отвiр у тому матерiалi. Вiн був липким, але знiмався шарами, розтягуючись i вiдриваючись вiд Магдиних щiк глейкими бiлими завитками. Їi пiдтоптане обличчя з брижуватими зморшками навкруг очей, ii дороге обличчя, що, як протягом короткоi митi Антон був упевнений, вже розплавилося пiд цим химерним бiлим покровом (трохи схожим на тi феiнi хустинки, що iх вiн бачив щодня, як вони блищать у травi на свiтанкових подвiр’ях, коли обробляв першу пару басейнiв) вiдкрилося неушкодженим. Шкiра трiшки порожевiла i була теплою на дотик, але в iншому мати мала вигляд такий самий, як завжди. З ii горла почало долинати якесь низьке клекотiння, май-же хропiння. Неспокiйними були ii повiки – тремтiли вiд рухiв очей пiд шкiрою. Розтулялися й стулялися губи. Трiшки слини стiкало з кутика ii рота. – Мамо? Мамо? Ти можеш прокинутися заради мене? Ось, нiби змогла, бо очi ii розплющилися. Кров затьмарювала зiницi, плаваючи по склерi. Вона кiлька разiв моргнула. Погляд ii блукав по кiмнатi. Антон просунув руку матерi пiд плечi й пiдвiв ii на лiжку в сидячу позицiю. Клекiт в ii горлi гучнiшав; тепер це вже було не хропiння, а радше гарчання. – Мамо? Може, менi викликати швидку допомогу? Викликати медикiв? Хочеш, я принесу тобi склянку води? Запитання вилiтали з нього одне за одним, поспiхом. Хоча Антону вже вiдлягло на душi. Мати продовжувала роззиратися по спальнi, схоже, приходячи до тями. Погляд ii зупинився на нiчному столику: фальшива лампа Тiффанi[125 - Tiffany lamp – тип настiльноi лампи з абажуром з вiтражного скла, створений наприкiнцi ХІХ столiття художником i дизайнером Луiсом Тiффанi (1848—1933), оригiнальнi лампи виробництва компанii «Tiffany’s» високо цiнують колекцiонери.], напiвдопита кварта енергетичного шейку, Бiблiя, айфон. Гарчання дедалi гучнiшало. Це було так, нiби вона намагаеться набратися духу закричати чи заверещати. Чи може таке бути, що вона його не впiзнала? – Це мiй напiй, мамо, – сказав Антон, коли вона простягнула руку i вхопилася за кварту з шейком. – Ти не маеш дiла до нього, ха-ха. Ти забула його зробити, недорiка. Вона вихнула квартою, вгативши сина в скроню, пластик зустрiвся з кiсткою, видавши глухе «цюк». Антон завалився задом, обляпаний, вiдчуваючи бiль i замiшання. Приземлився вiн на колiна. Поглядом вчепився в зелену калюжку на бежевому килимi пiд собою. На те зелене скрапувало червоне. «Який безлад», – подумав вiн, якраз коли мати вгатила його квартою вдруге, цього разу згори, по тильнiй частинi черепа. Удар викликав рiзкiший трiск – розтрощився тонкий пластик кварти з блендера. Антон ляпнувся обличчям у калюжу шейку, ткнувшись у щетинистий ворс бежевого килима. Вiн вдихав запах кровi i шейку, i волокон килима, i випростав руку, щоб вiдповзти, але кожна його частинка, кожен чудовий м’яз стали важкими i млявими. Якийсь лев ревiв ззаду i, якщо вiн хоче допомогти матерi забратись вiд звiра, то мусить встати i знайти свою потилицю. Вiн спробував крикнути Магдi, щоб тiкала, але вийшло лише якесь булькотання i його рот наповнився ворсом. Щось важке впало йому на спину i новий бiль додався до старого болю. Антон сподiвався, що мати його почула, що вона вже встигла втекти. 7 В однiй iз клiток перетримки почала гавкати бездомна собака i двое iнших приеднались до неi. Безiменний дворняжка у нього в ногах – такий схожий на того, якого тодi був забив Фрiц Мешаум – завив. Тепер вiн уже сидiв. Френк машинально погладив його по спинi, заспокоюючи. Сам очима не вiдриваючись вiд екрану. Один з молодикiв при Родаку Яснолисту – не той, що подавав йому кухоннi ножицi, а iнший – вхопив його за плече. – Тату? Може, тобi не варто цього робити. Яснолист скинув його долоню. – Бог каже: явись на свiтло! Сюзанно – Родачко Ясно-лист – Бог каже: явись на свiтло! Явись на свiтло! – Явись на свiтло! – луною повторив чоловiк, який подавав ножицi, i син Яснолиста неохоче приеднався: – Явись на свiтло! Родачко Яснолист, явись на свiтло! Родак Яснолист запустив руки в прорiз у коконi, що покривав обличчя його дружини, i прогримiв: – Бог каже: явись на свiтло! Вiн потягнув. Почулося те, що нагадало Френковi звук, коли вiддираеться застiбка на липучцi. Показалось обличчя Сюзанни Родачки Яснолист. Очi в неi були заплющенi, але щоки рожевiли i вiд ii дихання трiпотiли волокнинки по краях прорiзу. Мiстер Яснолист нахилився ближче, наче збирався ii поцiлувати. – Не роби цього, – промовив Френк i, хоча телевiзор працював неголосно i сказав вiн це ледь гучнiше за шепiт, усi собаки в клiтках – з пiвдюжини iх цього дня – зайшлися гавкотом. А песик видав якийсь низький, тривожний звук. – Не роби цього, приятелю. – Родачко Яснолист, прокидайся! Вона прокинулась, авжеж. І то як. Очi ii розчахнулись. Вона рвонулася вгору i гризнула свого чоловiка за нiс. Родак Яснолист крикнув щось, що на вiдео запiкали, але Френк подумав, що це, либонь, було «йобана матiр». Бризнула кров. Родачка Яснолист знову впала спиною на стiл зi значним шматком дзьоба свого чоловiка у себе в зубах. Кров заляпала лiф ii пеньюара. Френк вiдсахнувся. Стукнувшись потилицею об притулену в нього за спиною картотечну шафу. Одна думка – недоречна, проте вельми ясна – заповнювала його розум: телеканал запiкав «йобана матiр», але дозволив Америцi побачити, як одна жiнка вiдкушуе добрячу порцiю носа свого чоловiка. Чимсь паскудним вiдгонило вiд таких прiоритетiв. Какофонiя у кiмнатi, де вiдбулася ця ампутацiя носа. Крики поза кадром, а потiм камера перекинулася i не показувала нiчого iншого, крiм дерев’яноi пiдлоги, де збирались в калюжку краплi кровi. Потiм на екранi знову з’явилася Мiкейла Морган, вигляд у неi був похмурий. – Ще раз ми вибачаемося за шокуючий змiст цього вiдеозапису, i я хочу знову нагадати, що пiдтвердження його цiлковитоi автентичностi ми не отримали, але, як нам тепер повiдомили, Просвiтленi вiдчинили своi ворота, а отже, iх облогу завершено. Схоже, це й мусить пiдтвердити: те, що ви побачили на своiх екранах, дiйсно сталося. Вона помотала головою, немов ii прочищаючи, послухала те, що розповiдав крихiтний бiлий гудзик в ii вусi, а потiм сказала: – Ми маемо намiр повторювати цей вiдеозапис наприкiнцi кожноi години, i то не через схильнiсть до сенсацiйностi… Атож, ще б пак, подумав Френк. Нiбито. – …а на користь суспiльству. Люди мусять знати одне: якщо у вас е хтось iз близьких або подруг, якi опинилися в подiбних коконах, не намагайтеся iх прибирати. А тепер знову в студiю, до Джорджа Елдерсона. Менi сказали, що в нього там особливий гiсть, який може кинути трохи бiльше свiтла на цю жахливу… Френк пультом вимкнув телевiзор. І що тепер? Що, курва, тепер? У маленькiй Френковiй резиденцii собаки, яких належало доправити у притулок для тварин Гарвест Гiлз, продовжували скажено гавкати на нетлю, що спурхувала i танцювала у вузькому проходi мiж iхнiми клiтками. Френк почав гладити дворнягу в себе пiд ногами. – Усе гаразд. Усе у нас в порядку, – приказував вiн. Собака заспокоiвся. Не маючи iншого вибору, вiн йому повiрив. 8 Магда Дубчек сидiла верхи на трупi свого сина. Вона прикiнчила його, встромивши посмугований зеленню уламок блендерноi кварти збоку йому в горло, а на додачу ввiгнала iнший уламок у вухо на всю глибину слухового каналу, зануривши його аж в самiсiнький мозок. З рани на шиi продовжувала бити кров, просочуючи бежевий килим все ширшою й ширшою калюжею. Сльози почали котитися у Магди по щоках. Вона неясно, нiби з якоiсь дивноi вiдстанi, звернула на них увагу. Чому ця жiнка плаче? – запитала вона себе, не певна, хто це плаче i де. А якщо подумати, де зараз сама Магда? Хiба вона не дивилася телевiзор, а потiм вирiшила вiдпочити? Вона зараз не в своему лiжку. – Агов? – запитала вона у темряви, яка ii оточувала. У цiй темрявi були й iншi. Багато iнших, вона подумала, що вiдчувае iх, але роздивитися не могла – може, отут? Чи отам? Десь тут. Магда помацала спереду себе. Їй треба знайти iх. Вона не може залишатися тут на самотi. Якщо тут е iншi, може, вони допоможуть iй повернутися додому, до ii сина, до Антона. Їi тiло пiдвелося з трупа, з трiском у старечих колiнах. Магда хитнулась до лiжка i впала на нього. Очi ii заплющились. Знову бiлi волоконця почали розгортатися з ii щiк, колихаючись, а потiм нiжно спадаючи iй на шкiру. Вона спала. Вона шукала iнших, у цiй, iнакшiй мiсцинi. Роздiл 6 1 Спекотним був цей день, таке вiдчуття, нiби зараз лiто, а не весна, а по всьому Дулiнгу починали дзвонити телефони, неначе дехто з тих, хто стежив за новинами, телефонував тим своiм друзям i родичам, якi не стежили. Іншi утримувалися, впевненi, що все це обернеться бурею в склянцi води, як та Проблема 2000-го, або виявиться вiдвертою фальшивкою, як отi пересуди в iнтернетi, нiби Джоннi Депп помер. Унаслiдок багато жiнок, якi вiддавали перевагу не телевiзору, а музицi, як завжди, вклали своiх малих i немовлят для пiсляобiднього сну, а коли iхне вередування припинилося, полягали й самi. Поспати, наснити собi iншi свiти, несхожi на iхнi власнi. Їхнi дiти жiночоi статi приеднались до них у тих снах. Дiти чоловiчоi статi – нi. Це сновидiння було не для них. Коли за годину чи двi тi зголоднiлi маленькi хлопчики прокидалися, вони знаходили своiх матерiв все ще сплячими, а iхнi рiднi обличчя оплетеними якоюсь липкою бiлою речовиною, вони починали плакати i дряпати, прориваючись крiзь тi кокони – i це пробуджувало сплячих жiнок. Наприклад, мiз Лiен Берровз у будинку № 17 на Елдриджстрит: дружину полiцiанта Рiда Берровза. Була в неi щоденна звичка лягти близько одинадцятоi покiмарити разом зi своiм дворiчним сином Герi. Саме це вона, напевне, й зробила у той Четвер Аврори. За кiлька хвилин по другiй годинi дня мiстер Альфред Фрiмен, вдiвець на пенсii, сусiд Берровзiв iз будинку № 19 по Елдридж-стрит, оббризкував своi гости[126 - Госта (функiя) – багаторiчна рослина з гарним листям, численнi види якоi широко використовують у садово-парковому дизайнi.] репелентом проти оленiв. Грюкнули, прочинившись, переднi дверi сiмнадцятого номера по Елдридж-стрит, i мiстер Фрiмен уздрiв мiз Берровз, яка спотикливо вийшла з дверей, несучи пiд пахвою, наче обрiзок дошки, свого малого Герi. Хлопчик, на якому був лише пiдгузок, кричав i махав руками. Бiльшу частину обличчя його матерi покривала якась щiльна маска, тiльки шматок того матерiалу вiльно метлявся мiж кутиком ii рота i щокою. Можна припустити, що, прорвавши це мiсце, хлопчик i розбудив матiр, тим привернувши до себе ii далеку вiд приемностi увагу. Мiстер Фрiмен не знав, що сказати, вiн просто стояв на вiдстанi тридцяти футiв, зразу поза межею, що Роздiляла iхнi садиби, а мiз Берровз тим часом рухалася по прямiй просто на нього. Фрiмен порався в саду майже весь ранок; новин вiн не чув i не бачив. Обличчя його сусiдки – чи то вiдсутнiсть обличчя – шокувало мiстера Берровза до занiмiння. З якоiсь причини з ii наближенням вiн зняв з голови панаму i притиснув собi до грудей, неначе ось-ось мусили заграти державний гiмн. Лiен Берровз кинула свою сплакану дитину в квiти, пiд ноги Альфреду Фрiмену, потiм розвернулася i п’яно похитуючись вирушила морiжком у зворотному напрямку. Бiлi пасма, схожi на клоччя паперових серветок, тягнулися з ii пучок. Вона увiйшла до будинку i причинила за собою дверi. Цей феномен став однiею з найдивовижнiших i найбiльш аналiзованих загадок Аврори – так званий Материнський iнстинкт або Рефлекс опiки. Тим часом як множилися, зрештою сягнувши мiльйонiв повiдомлень, випадки агресивноi реакцii сплячих на iнших дорослих, а тих, про якi не повiдомляли, було ще мiльйони; практично не фiксувалось агресii з боку сплячих жiнок проти своiх дiтей до пiдлiткового вiку. Сплячi вручали своiх немовлят i малюкiв найближчiй людинi, яку могли знайти, або просто виносили iх i клали за дверима. А самi поверталися до свого мiсця сну. – Лiен? – погукав Фрiмен. Герi вовтузився на землi i ридав, стусаючи листя своiми пухкенькими рожевими нiжками. – Мамо! Мамо! Альфред Фрiмен подивився на хлопчика, потiм на гости, якi вiн був оббризкував, i спитав себе: «Маю вiднести його назад?» Вiн не любив дiтей; своiх мав двое, i iхнi з ним почуття були взаемними. Звiсно, йому й задурно не потрiбен був Герi Берровз, огидний малий терорист, чиi соцiальнi навички, вочевидь, не стягали далi махання iграшковою рушницею i якихось вигукiв про «Зорянi вiйни». Затулене тiею бiлою негiддю лице Лiен схиляло до думки, що насправдi вона взагалi не людина. Фрiмен вирiшив, що потримае хлопчика в себе, поки не з’явиться той полiсмен, чоловiк Лiен, i забере його. Це було рятiвне для нього рiшення, Тi, хто кинув виклик Материнському iнстинкту, пошкодували про це. Те, що скеровувало матерiв Аврори до мирноi передачi комусь свого юного потомства чоловiчоi статi, не вiдзначалося прихильнiстю до запитань. Десятки тисяч людей дiзнались про це собi на горе, а пiсля вони вже не могли знати нiчого. – Вибач, Герi, – сказав Фрiмен. – Гадаю, доведеться тобi якийсь час перебути зi старим дядьком Альфом. Вiн пiдняв безутiшного хлопчика пiд пахви й понiс у дiм. – Чи не вельми обтяжливим для тебе буде поводитися пристойно, якщо я попрошу? 2 Клiнт залишався з Євкою майже весь час, доки тривав процес ii оформлення. Лайла – нi. Клiнт хотiв, щоб вона була поряд, хотiв iй нагадувати, що не можна засинати, хоча вiн почав на цьому наголошувати ще коли вона щойно вилiзла зi своеi машини на тюремнiй парковцi. Вiн уже встиг повторити це Лайлi з пiвдесятка разiв i розумiв, що своею настирливiстю випробовуе ii терпiння. Також вiн хотiв у неi спитати, де вона була минулоi ночi, але це могло зачекати. Зважаючи на подii, якi розвивалися тут, у широкому свiтi, вiн не був навiть певен, чи взагалi це мае якесь значення. Але подумки повсякчас повертався до цього, наче той собака, що лиже собi болючу лапу. Невдовзi по тому, як Євку привезли пiд конвоем у темницю, прибув i заступник директорки Лоренс «Лор» Гiкс. Директорка Котс залишила Гiксу опрацювання паперiв новоприбулоi, а сама почала телефонувати, прагнучи настанов вiд Бюро виправних закладiв i надзвонюючи по списку всiм, хто не був зараз у нарядi. Як виявилося, там мало чого було опрацьовувати. Євка сидiла з руками, прикутими до стола, в кiмнатi допитiв, досi одягнена (на той момент) в казеннi лахи, якi iй видали Лайла i Лiннi Марс. Хоча обличчя мала побите пiсля кiлькох зiткнень з перегородкою в Лайлиному крузерi, очi i настрiй у неi лишалися недоречно веселими. На запитання про ii поточну адресу, родину i медичну iсторiю вона реагувала мовчанкою. Коли спитали про прiзвище, вона сказала: – Я за це думала. Ну, скажiмо, Блек. Блек годиться. Не маю нiчого проти Доу, що означае олениця, самка, але Блек, чорна, здаеться кращим прiзвищем для темних часiв. Звiть мене Євкою Блек. – То це не справжне ваше прiзвище? Нещодавно вiд дантиста, Гiкс говорив ротом, все ще затужавiлим пiсля новокаiну. – Ви не змогли б навiть вимовити мого справжнього iменi. Імен. – Та все ж таки назвiть менi його, – запропонував Гiкс. Євка тiльки поглянула на нього тими своiми веселими очима. – Якого ви вiку? – спробував Гiкс. Ось тут життерадiснiсть жiнки зiв’яла до того, що здалося Клiнту зажурою. – Нема в мене вiку, – промовила вона, та тут же й пiдморгнула заступниковi директорки, немов вибачаючись за таку пафоснiсть. Заговорив Клiнт. Пiзнiше буде час для повноцiнного сеансу, але, попри все те, що наразi вiдбувалося в свiтi, його пiдбивало нетерпiння. – Євко, ви усвiдомлюете, чому ви тут? – Щоби пiзнати Бога, любити Бога, служити Богу, – вiдповiла Євка. А потiм, наскiльки дозволяв ланцюг, вона звела вгору руки в кайданках, демонстративно перехрестилася i розсмiялась. Бiльше вона не сказала нiчого. Клiнт пiшов до свого кабiнету, де, як сказала Лайла, вона на нього чекатиме. Там вiн побачив, що вона говорить у свiй наплiчний мiкрофон. Вимкнувшись, Лайла сказала: – Я мушу iхати. Дякую, що прийняли ii. – Я тебе проведу. – Не хочеш зайнятися своею пацiенткою? Лайла вже вирушила коридором до внутрiшнiх головних дверей з пiднятим угору обличчям, щоб офiцер Мiллi Олсон на монiторах могла бачити, що вона повноправна громадянка – фактично Джоан Закон[127 - Фемiнiтив вiд стандартного виразу John Law – Джон Закон, персонiфiкацiя працiвника правоохоронноi системи.] – а не якась iз тутешнiх утримуваних. Клiнт сказав: – Обшук голяка i дезiнфекцiя – це жiноча справа. Я приеднаюся, щойно вона буде одягнена. «Але ж ти сама все це знаеш, – подумав вiн. – Ти така втомлена, що забула, чи просто не хочеш зi мною балакати?» Дверi задзижчали, i вони увiйшли в тамбур мiж в’язницею i фойе, таке крихiтне примiщення, що Клiнт завжди вiдчував тут легку клаустрофобiю. Знову дзижчання, i вони опинилися в краiнi вiльних чоловiкiв i жiнок. Лайла попереду. Клiнт погукав дружину, ще не встигла вона вийти. – Ця Аврора… – Скажи знову, що менi не можна засинати, i я напевне закричу. Їй хотiлося, щоб це прозвучало жартiвливо, але Клiнт бачив, як Лайла намагаеться стримати свое роздратування. Неможливо було не помiтити напруженi брижi обабiч ii губ i мiшки пiд очима. Вона вибрала казково невдачний час для роботи в минулу нiч. Якщо слово удача взагалi тут доречне. Вiн провiв ii до машини, де зi схрещеними на грудях руками огинався Рiд Берровз. – Ти не просто моя дружина, Лайло. Коли йдеться про правоохороннi органи округу Дулiнг, ти в нас велике цабе. Вiн простягнув руку, подаючи iй якийсь складений папiрець. – Вiзьми, i першим чином придбай оце. Лайла розгорнула папiрець. То був рецепт. – Що таке провiгiл? Вiн поклав долоню iй на плече i притягнув ближче, зовсiм не бажаючи, щоб Рiд пiдслухав iхню розмову. – Це проти апное ввi снi. – У мене нема такого. – Нема, але це допоможе тобi не заснути. Я не плету дурниць, Лайло, ти менi потрiбна притомною, i нашому мiсту ти потрiбна притомною. Вона напружилася пiд його рукою. – Гаразд. – Зроби це швидше, поки не розпочалася веремiя. – Слухаюсь, сер. – Його настанови, нехай навiть проголошуванi з найкращих спонукань, явно ii дратували. – Тiльки розберися, що там з моею божевiльною. – Вона змусила себе усмiхнутися. – Я завжди можу поживитися в коморi речових доказiв. У нас там гори маленьких бiлих пiгулок. Йому таке не спадало на думку. – Це важливо мати на увазi. Вона вiдсторонилася. – Я пожартувала, Клiнте. – Я не кажу, щоб ти експериментувала з чимось. Я просто кажу, що… – вiн склав докупи долонi, – що це лише треба мати на увазi. Ми не знаемо, до чого це все призведе. Вона з сумнiвом подивилась на нього й вiдчинила дверi крузера. – Якщо говоритимеш iз Джаредом ранiше за мене, скажи йому, що я намагатимуся приiхати додому на вечерю, проте шанси хисткi, майже нульовi. Лайла сiла в машину i, переш нiж вона встигла пiдняти вiкно, щоб сповна скористатися роботою кондицiонера, Клiнт, не зважаючи на присутнiсть Рiда Берровза i на ту раптову, неймовiрну кризу, на можливостi якоi наголошували новини, ледь не стрелив запитанням. Запитанням, яке, на його думку, чоловiки повторюють тисячолiттями: «Де ти була вночi?» Натомiсть вiн промовив, i на мить вiдчув себе розумником: – Гей, любонько, не забула про Гостинно-Гiрську? Вона, може, й досi заблокована. Не намагайтеся скоротити собi дорогу. Лайла не змiнилася на обличчi, просто кивнула: угу, гаразд, махнула на прощання рукою i завернула крузер до подвiйних ворiт мiж в’язницею й автотрасою. Вiн повернувся назад якраз вчасно, щоб побачити, як Євку «ви не змогли б навiть вимовити мого справжнього iменi» фотографують для ii тюремноi iдентифiкацiйноi картки. А потiм Дон Пiтерз скинув iй на руки постiльну бiлизну. – Як на мене, у тебе обдовбаний вигляд, любонько. Дивись, не обригай простирадла. Гiкс гостро глянув на нього, але утримав свiй занiмiлий вiд новокаiну рот закритим. Клiнт, якому вже навiки досить було цього офiцера Пiтерза, не стерпiв: – Припинiть лайно патякати. Пiтерз крутнув головою, озирнувшись. – Не наказуйте менi… – Я можу подати рапорт щодо цього iнциденту, якщо ви бажаете, – сказав Клiнт. – Неадекватне зауваження. Неспровоковане. На ваш вибiр. Пiтерз в’iвся в нього очима, але тiльки запитав: – Оскiльки ви опiкуетеся цiею, куди ii селити? – А-10. – Ходiмо, утримувана, – сказав Пiтерз. – Камера у вас м’якенька. Пощастило. Клiнт спостерiгав, як вони пiшли, Євка з повними руками постiльноi бiлизни, Пiтерз майже впритул слiдом за нею. Вiн дивився, чи не торкатиметься ii Пiтерз, але, звiсно ж, той цього не робив. Вiн знав, що Клiнт мае його на оцi. 3 Звичайно, Лайла бувала такою втомленою й до цього, але не пам’ятала, коли саме. Натомiсть пам’ятними залишалися – заради Бога милостивого, ще з урокiв здоров’я у старшiй школi – негативнi наслiдки тривалого часу без сну: уповiльненi рефлекси, неадекватне сприйняття дiйсностi, втрата пильностi, дратiвливiсть. Не кажучи вже про проблеми з короткочасною пам’яттю, скажiмо, факти з урокiв здоров’я в десятому класi ти здатна пам’ятати, а от згадати, що тобi, збiса, робити далi, сьогоднi, цiеi хвилини – нi. Вона зупинилася на парковцi при iдальнi «Олiмпiя» («О, БІГМЕ, ДЕ ТВОЯ ЖАГА – СКУШТУЙ НАШОГО ЯЄЧНОГО ПИРОГА» – було написано на пюпiтрi бiля дверей), вимкнула двигун, вийшла i почала робити довгi, повiльнi, глибокi вдихи, наповнюючи собi легенi i кров свiжим киснем. Це трохи допомогло. Вона нахилилася до свого вiкна i взяла з панелi мiкрофон, та потiм передумала – не той випадок, коли б iй хотiлося, щоб це прозвучало в ефiрi. Лайла повернула мiкрофон назад i витягла з кишеньки на службовому ременi свiй телефон. Натисла виклик одного з приблизно дюжини номерiв, якi тримала у себе в швидкiсному наборi. – Лiннi, як ти почуваешся? – Нормально. Вночi проспала годин сiм, це трiшки довше, нiж зазвичай. Отже, все гаразд. Але я турбуюся за вас. – Я в порядку, не турбуйся за ме… – вона перервала фразу щелеполомним позiханням. Через це сказане нею прозвучало дещо абсурдно, проте вона ствердила: – Я теж у порядку. – Серйозно? Скiльки ви вже на ногах? – Не знаю, можливо, годин вiсiмнадцять чи дев’ятнадцять. Щоб пригасити тривогу Лiннi, вона додала: – Я покiмарила трохи минулоi ночi. Не тривожся. З ii рота продовжувала виливатися брехня. Є якась така стара казка, що застерiгае проти цього, казка про те, що одна брехня веде до iнших брехень i врештi-решт ти перетворюешся на папугу чи щось таке, але виснажений мозок Лайли не мiг точно пригадати. – Не думай зараз про мене. Як там справи з Тiффанi, тiею жiнкою з трейлера? Парамедики доправили ii до шпиталю? – Так. Пощастило, що вони привезли ii туди досить рано. – Лiннi стишила голос. – У Святiй Терезi – суща божевiльня. – Де зараз Террi i Роджер? Вiдповiдь Лiннi на це запитання прозвучала нiяково: – Ну… певний час вони чекали на заступника окружного прокурора, але той так i не з’явився, i iм захотiлося перевiрити, як там iхнi дружини… – То вони полишили мiсце злочину? Лайла на якусь мить розлютилася, але ii лють розвiялася зразу ж, щойно вона висловила свою недовiру. Ймовiрно, причина того, що ЗОП не з’явився, – та сама, з якоi звiдти поiхали Роджер i Террi – побачити своiх дружин. Не тiльки в Святiй Терезi зараз божевiльня. Вона всюди. – Я розумiю, Лайло, я розумiю, але в Роджера маленька донька, ви ж знаете, – якщо це його, подумала Лайла. Джессiка Елвей полюбляе стрибати в рiзнi лiжка, про це теревенить всеньке мiсто. – i Террi також запанiкував, до того ж, нi той, нi iнший не отримали вiдповiдей, коли зателефонували до себе додому. Я iм казала, що вас це збiсить. – Гаразд, викликай iх назад. Я хочу, щоб вони об’iхали всi три мiськi аптеки i сказали фармацевтам… Пiноккiо. Оце та казка про брехню, i вiн не на папугу перетворився, а в нього нiс рiс, i рiс, поки не став завдовжки, як дiлдо Диво-Жiнки[128 - Wonder Woman – супергероiня комiксiв з 1941 року, спiвзасновниця «Лiги справедливостi», персонаж багатьох фiльмiв.]. – Лайло? Ви ще на зв’язку? Зберися, жiнко. – Сказали фармацевтам, щоб усi психостимулятори, якi в них е в наявностi, вони продавали на власний розсуд. Аддерал, декседрин… i я знаю, там е щонайменше ще один метамфетамiн, який продаеться за рецептом, тiльки не можу згадати назви. – Мет за рецептом? Та годi вам! – Так. Фармацевти самi знають. Сказати iм, щоб були уважними. Рецептiв буде злива. Хай продають людям найменшу кiлькiсть пiгулок, поки ми не зрозумiемо, що збiса тут вiдбуваеться. Збагнула? – Так. – І ще одне, Лiннi, i це суто мiж нами. Зазирни в речдоки, подивися, що там у нас е з психостимуляторiв, тобто, це включно з коксом i «чорними красунями» з рейду на братiв Грайнерiв. – Ох, Йсусе, ви цього певнi? Там же майже пiвфунта болiвiйського бойового порошку! Ловелл i Мейнард, вони ж iз цим iдуть пiд суд. Не варто розвалювати цю справу, ми ж за ними ганялися цiлу вiчнiсть! – Я зовсiм цього не певна, але Клiнт вклав цю iдею менi до голови i тепер я не в змозi ii викинути. Просто проiнвентаризуй там усе, гаразд? Нiхто не збираеться скручувати в рурку доларовi банкноти й нанюхуватися. Принаймнi не сьогоднi. – Гаразд, – прозвучав голос Лiннi настрахано. – Хто поряд з тим трейлером, де вибухнула метова лабораторiя? – Одну хвилинку, я звiрюся з Гертрудою. Лiннi називала свiй офiсний комп’ютер Гертрудою з причин, якi Лайлi байдуже було зрозумiти. – Кримiналiсти i пожежники вже звiдти поiхали. Менi дивно, що вони полишили мiсце злочину так швидко. Лайла не здивувалася. Либонь, у тих хлопцiв також е дружини i дочки. – Гм… схоже, що пара жевжикiв з ААХ ще неподалiк, гасять останнi гарячi плями. Не можу сказати, хто саме, маю тiльки повiдомлення, що вони виiхала з Мейлока об одинадцятiй тридцять три. Втiм, один iз них, мабуть, Вiллi Берк. Ви ж знаете Вiллi, вiн такого нiколи не пропустить. Пiд абревiатурою ААХ, що звучала як зiтхання, мали на увазi команду волонтерiв «Прихисти дорогу», здебiльшого пенсiонерiв з пiкапами. У Три-Окружжi вони також бралися за те, що зазвичай роблять добровiльнi пожежнi бригади, часто стаючи в пригодi пiд час сезону лiсових пожеж. – Гаразд, дякую. – Ви що, збираетеся поiхати туди? Лiннi промовила це лише злегка несхвально, та Лайла не була аж такою втомленою, щоб не вловити пiдтексту: «Коли все таке зараз коiться?» – Лiннi, якби я мала чарiвну паличку «прокиньтесь», повiр менi, я б нею скористалася. – Гаразд, шерифе. Пiдтекст: «Не зганяйте на менi зло». – Вибач. Просто рiч у тому, що я мушу робити те, що можу зробити. Слушно гадати, що хтось – цiлий гурт людей – зараз працюе над цим сонним вiрусом у контролю i запобiгання захворюванням в Атлантi. Тим часом тут, у Дулiнгу, я маю подвiйне вбивство, i менi треба працювати над ним. «Чому я все це пояснюю своiй диспетчерцi? Тому що я втомлена, ось чому. І тому, що це бодай якось вiдволiкае вiд того погляду, яким там, у в’язницi, дивився на мене мiй чоловiк. І тому, що це якось вiдволiкае вiд тiеi можливостi – того факту, Лайло, не вiд можливостi, а вiд факту, i цей факт зветься Шейлою – що твiй чоловiк, за якого ти так турбувалася, насправдi не та людина, яку ти нiбито знала. Аврора, так вони це називають. Якщо я засну, – подумала Лайла, це буде кiнець? Я помру? Може бути, як сказав би Клiнт. Може, курва, бути». Тi добродушнi пересварки, якi завжди мiж ними траплялися, легкiсть iхньоi спiвучастi в реалiзацii планiв, приготуваннi iжi, виконаннi батькiвських обов’язкiв, затишне задоволення, яке вони отримували вiд тiл одне одного – цi повторюванi процеси, сама суть iхнього повсякденного життя разом обернулась на порохню. Вона уявила свого чоловiка, як вiн усмiхаеться, i iй зсудомило шлунок. Це була та сама усмiшка, як у Джареда, i це була також усмiшка Шейли. Лайла згадала, як Клiнт покинув свою приватну практику без единого слова обговорення. Всю ту роботу, яку вони проробили, плануючи його кабiнет, всю ту ретельнiсть, з якою вони докладалися не просто до вибору мiсця розташування, а також самого мiста, унаслiдок вибравши Дулiнг, оскiльки тут була найбiльша концентрацiя населення в окрузi i не було психiатра загальноi практики. Але вже другий Клiнтiв пацiент його знудив, i тому вiн вирiшив, отак знiчев’я, що йому потрiбна якась перемiна. І Лайла просто погодилася. Витраченi дарма зусилля не давали iй спокою, пониження iхнiх фiнансових перспектив, що у вислiдi вимагало значних нових перерахункiв, й за iнших рiвних умов вона б радо жила ближче до якогось справжнього мiста, нiж десь на виселках у Три-Окружжi, але вона хотiла, щоби Клiнт почувався щасливим. Тож вона просто погодилася. Лайла не хотiла плавального басейну. Вона погодилася. Одного дня Клiнт вирiшив, що вони переходять на пляшкову воду i заповнив нею пiвхолодильника. Вона погодилася. Ось у неi рецепт на провiгiл, який, як вiн вирiшив, iй треба приймати. І, мабуть, вона погодиться. А може, сон – ii природний стан? Може, вона тому здатна погодитися з Авророю, бо це для неi не така вже й велика змiна? Може бути. Хто, збiса, це може знати? Чи була Євка там минулого вечора? Існуе така ймовiрнiсть? Дивилася той баскетбольний матч АСС у спортзалi Коглинськоi старшоi школи, коли висока, бiлява дiвчина, прорiзаючи, немов гострим лезом оборону Фаетта, зазiхала на лей-ап за лей-апом[129 - Lay-up – у баскетболi кидок м’яча в кошик з-пiд кiльця.]. Це б пояснювало оте ii «трiпл-дабл», хiба не так? «Поцiлуй свого чоловiка, перед тим, як заснути». Авжеж, отак, мабуть, i починають зсуватися з глузду. – Лiннi, я мушу iхати. Вона завершила дзвiнок, не чекаючи вiдповiдi, i повернула телефон назад собi на пояс. Потiм вона згадала про Джареда i знову витягла телефон. От тiльки що йому сказати i, взагалi, навiщо? В його телефонi е iнтернет, у них у всiх е. Наразi Джаред, либонь, знае про те, що вiдбуваеться, бiльше, нiж вона сама. Їi син… принаймнi в неi син, а не дочка. Це вже бодай щось, за що сьогоднi можна бути вдячною. Мiстер i мiсiс Пак, мабуть, у нестямi. Вона послала Джару текстове повiдомлення, щоб пiсля школи йшов прямо додому, i що вона його любить, та цим i обмежилася. Лайла пiдняла голову до неба i зробила ще кiлька глибоких вдихiв. Пiсля майже пiвтора десятка рокiв вичищання наслiдкiв дурноi поведiнки, переважно пов’язаноi з наркотиками, Лайла Норкросс була досить впевнена у своiй посадi, в своему статусi, щоб розумiти, що, хоча й робитиме свою роботу якомога краще, вона мае вельми небагато особистого iнтересу у справдженнi законностi стосовно двох мертвих метокухарiв, якi так чи iнакше були приреченi на електрострату самих себе на великiй Мухобiйцi Життя[130 - Bug Light – запатентований у 1932 роцi прилад: клiтка, всерединi якоi мiститься лампа звичайного i ультрафiолетового, видимого комахам свiтла та оголенi дроти пiд високою електронапругою; iснують як маленькi кiмнатнi, так i великi надвiрнi, польовi й садовi моделi цього пристрою.]. Мала вона також достатньо бюрократичного глузду, щоб розумiти, що нiхто не покрикуватиме, вимагаючи швидких результатiв, не зараз, коли шириться панiка в зв’язку з цiею Авророю. Але е той трейлер поза Адамсовою лiсопильнею, де виступила з дебютом в окрузi Дулiнг Євка Доу, i Лайла мае особистий iнтерес до цiеi ненормальноi Євки. Вона не з чистого повiтря випала. Покинула десь там машину? Можливо, з реестрацiйними документами власницi в комiрцi для рукавичок. Трейлер менш як за п’ять миль звiдси. Нема причини, щоби там нашвидку не роздивитися. Тiльки спершу треба зробити дещо iнше. Вона зайшла до «Олiмпii». У закладi було майже порожньо, обидвi офiцiантки сидiли в кутнiй кабiнцi, плiткували. Одна з них помiтила Лайлу й почала пiдводитись, але Лайла заспокiйливо махнула iй рукою. Гас Ферейн, хазяiн, вмостившись на високому дзиглику бiля каси, читав книжку Дiна Кунца[131 - Dean Koontz (нар. 1945 р.) – автор численних романiв у багатьох жанрах: вiд трилерiв до науковоi фантастики.] в паперовiй обкладинцi. Позаду нього з вимкнутим звуком працював маленький телевiзор. По низу екрана повз напис: «КРИЗА АВРОРА ГЛИБШАЄ». – Я читала це, – сказала Лайла, торкаючись книжки. – Собака спiлкуеться лiтерами з гри у скребл. – Ну от, ви прийшла i всьо менi спортила, – сказав Гас. Акцент у нього був пекучий, як поливка «червоне око»[132 - Red-eye gravy – притаманний кухнi пiвденних штатiв соус, в основi якого смалець вiд смаженоi шинки, чорна кава й червоний перець.]. – Вибачте, вам все одно сподобаеться. Гарна книжка. А зараз, коли з лiтературною критикою ми вже розiбралися, зробiть менi каву. Чорну. І нехай це буде XL. Вiн пiшов до «Банна»[133 - «Bunn» – заснована 1963 року винахiдником крапельноi кавоварки Джорджем Банном компанiя, що випускае професiйнi i домашнi автомати для приготування кави i чаю.] i налив велику чашку на винос. Кава була чорною, це добре, а ще мабуть, мiцнiшою за Чарльза Атласа[134 - Charles Atlas (1892—1972) – псевдонiм Анджело Сицiлiано, сина iталiйських емiгрантiв у США, який зi слабака став найвiдомiшим культуристом свого часу, а в 1920-х розробив i популяризував комплекс iзотонiчних вправ, що стали основою сучасного бодибiлдингу.] i такою ж ядучою, як покiйна iрландська бабуся Лайли. Саме те, що iй треба. Гас насунув на чашку картонну протижарову манжету, накрив чашку кришкою i подав ii Лайлi. Вона полiзла по гаманець, але вiн похитав головою. – Не тре’ грошi, шерфе. – Нi, треба. Це було непорушне правило, проголошуване табличкою на ii столi: «НІ ГНИЛИМ КОПАМ, КРАДІЯМ ЯБЛУЧОК». Бо щойно ти почнеш брати щось задурно, це не припиниться нiколи… й обов’язково потягне за собою quid pro quo. Вона поклала на шинквас п’ятiрку. Гас посунув ii назад. – Це тойво, не за значок, шерфе. Сьоднi безплатна кава для всього бабоцтва. – Вiн глянув на своiх офiцiанток. – Ану-бо, хiба неправда? – Правда, – сказала одна i пiдiйшла до Лайли. Вона полiзла собi до кишенi спiдницi. – І вкиньте оцього собi у каву, шерифе Норкросс. Смаку воно нiяк не допоможе, але додасть вам накрутки. Це було пуделко порошку проти головного болю «Гудi». Хоча Лайла сама ним нiколи не користалася, вона знала, що це улюблений смаколик Три-Окружжя, який мiститься у верхнiй частинi списку фаворитiв разом з «Повстанським кличем»[135 - «Rebel Yell» – популярне в пiвденних штатах пшеничне вiскi, яке виробляють з 1936 року; «Повстанським кличем» називалися бойовi вигуки солдатiв Конфедерацii пiд час Громадянськоi вiйни в США.] та притрушеними сиром дерунами. Якщо розiрвати конвертик i висипати його вмiст, залишаеться те, що дуже схоже на пакетики коксу, якi вони знайшли у заднiй стодолi братiв Грайнерiв, замотанi в полiетилен й захованi в старому тракторному колесi – саме тому вони, i чимало iнших дилерiв, використовували «Гудi» для паювання свого продукту. До того ж, вiн дешевший за «Педiа-Лакс»[136 - «Goody’s Powder» – сумiш аспiрину, кофеiну й парацетамолу, продаеться без рецепта; «Pedia-Lax» – дитяче проносне.]. – Тридцять два мiлiграми кофеiну, – сказала iнша офiцiантка. – Я сьоднi вже двiйко випила. Я не збираюся засинати, аж поки головатi хлопцi не розрулять це лайно, Аврору. Аж нiяк. 4 Одною з великих вигiд посади одного-единого урядника контролю за тваринами в окрузi Дулiнг – либонь, единою вигодою – була вiдсутнiсть над Френком боса, який би ним попихав. У принципi, Френк пiдлягав меру i мiськiй радi, але вони майже нiколи не з’являлися в його маленькому закутi позаду непоказноi будiвлi, в якiй також мiстилося iсторичне товариство, вiддiл рекреацiй та податкова, що йому цiлком годилося. Вiн вигуляв i заспокоiв собак (для цього нема нiчого кращого за «Курячi чiпси для цуцикiв вiд доктора Тiма»[137 - «Dr. Tim’s» – заснована ветеринаром Тiмом Гантом сiмейна компанiя з виробництва натуральних харчiв для хатнiх тварин.]), поналивав iм води i пересвiдчився, що о шостiй нагодувати i вигуляти iх знову прийде Мейзi Веттермор, волонтерка зi старшоi школи. Так, ii черга за графiком. Френк залишив iй записку щодо рiзних лiкiв, замкнув офiс i пiшов. Тiльки пiзнiше йому дiйшло, що Мейзi могла мати справи, важливiшi за кiлькох бездомних тварин. Вiн думав про свою дочку. Знову. Вiн налякав ii цього ранку. Йому неприемно було це визнавати навiть перед собою, але вiн визнав. Нана. Щось почало його гризти у зв’язку з нею. Точно, що не Аврора, але щось пов’язане з Авророю. Що воно таке? «Передзвоню Іл, – подумав вiн. – Зроблю це, тiльки-но дiстанусь додому». Але перше, що зробив Френк, зайшовши до маленького чотирикiмнатного будиночка, який вiн орендував на Еллiс-стрит – це зазирнув у холодильник. Небагато чим було там поживитися: два стаканчики йогурту, вже плiснявий салат, соус для барбекю «Ласкавий Бейбi Рей»[138 - «Sweet Baby Ray’s» – соус 20 рiзних смакiв для смаженини, який випускае сiмейна фiрма, заснована 1985 року мiсцевим кухарем у Чикаго.] i коробка вiвсяного стауту «Дочка гiрника», висококалорiйного пiйла, яке, як вiн гадав, мусить бути корисним для здоров’я – в ньому ж вiвсянка, хiба нi? Вiн узяв одну бляшанку, i тут задзвонив телефон. Френк побачив на маленькому екранi фото Ілейн i вмить отримав просвiтлення, без якого б радо обiйшовся: вiн боiться гнiву Ілейн (трiшки), а його дочка боiться татового гнiву (лише трiшки… сподiвався вiн.) А чи можуть на цих почуттях триматися сiмейнi стосунки? Наразi це я тут доброчесний парубок, нагадав вiн собi, i прийняв дзвiнок. – Агов, Іл! Вибач, що не зв’язався з тобою ранiше, але дещо трапилося. Сумна пригода. Я мусив усипити кицьку суддi Сiлвера, а потiм… Ілейн не збиралась дозволити збити себе з курсу темою кiшки суддi Сiлвера; вона бажала вiдразу ущупити його. І, як зазвичай, зi старту ввiмкнула свою гучнiсть на десятку: – Ти до всирачки перелякав Нану! Вельми дякую тобi за це! – Заспокойся, гаразд? Я тiльки сказав iй, щоб рисувала своi картини в хатi. Через той зелений мерседес. – Я не розумiю, про що ти говориш, Френку. – Пам’ятаеш, коли вона вперше пройшла тим газетним маршрутом i розказувала, що iй довелося вiдбiгти на морiжок Нiделгафтiв, бо якийсь парубок на великiй зеленiй машинi з зiркою спереду вискочив на хiдник? Ти сказала тодi менi, щоб я дав цiй справi спокiй. Я дав iй спокiй. Слова виливалися дедалi швидше й швидше, скоро, якщо не вiзьме себе в руки, вiн почне iх випльовувати. Чого не розумiла Ілейн, так це того, що iнколи вiн, щоби бути почутим, мусить кричати. Принаймнi з нею. – Та машина, яка збила кицьку суддi Сiлвера, також була великою, зеленою i з зiркою спереду. Мерседес. Я вже був майже певен, кому вона належить, а потiм Нана ще пiдказала… – Френку, вона казала, що та машина вискочила на хiдник за пiвкварталу вiд неi! – Може й так, а може то було ближче, а вона не хотiла нас лякати. Не хотiла, щоб ми заборонили iй той газетний маршрут, коли вона його тiльки отримала. Просто послухай, гаразд? Я дав цьому спокiй. Я бачив той мерседес на районi багато разiв, але дав цьому спокiй. Скiльки разiв вiн уже це повторив? І чому це нагадало йому оту пiсню з «Крижаного серця»[139 - «Frozen» (2013) – анiмацiйний фiльм студii «Волт Дiсней», iз багатьох пiсень якого найбiльшим хiтом стала «Вiдпусти» («Let It Go».)], яку ходила й безперервно наспiвувала Нана, аж поки не впевнювалася, що зводить цим його з розуму? Френк так сильно вчепився в бляшанку стауту, що та прогнулася, якщо вiн не заспокоiться, вiн ii розiрве. – Але не цього разу. Не тепер, коли вiн збив Какао. – Про кого ти… – Про Какао! Какао, кицьку суддi Сiлвера! На ii мiсцi могла бути моя дитина, Ілейн! Наша дитина! Коротше, той мерседес належить Гарту Флiкiнджеру, тому, який вище на пагорбi. – Це той лiкар? – Ілейн нiбито в’iхала. Нарештi. – Так, вiн. А коли я з ним балакав, вгадай що? Вiн був обкурений, Ілейн. Я майже певен. Ледве речення мiг скласти. – Замiсть заявити на нього в полiцiю ти поiхав до нього додому? Як того разу, коли ти поiхав до школи Нани i кричав на ii вчительку i всi дiти – включно з твоею дочкою – чули, як ти волаеш, немов скажений? «Нумо, перебирай старизну, – подумав Френк, ще дужче стискаючи бляшанку. – Ти завжди так. Оце або той знаменитий удар у стiну, або, як я сказав тодi твоему батьку, що вiн верзе дурницi. Перебирай, витягай стару збiрку хiтiв Ілейн Наттiнг-Гiрi. Коли я вже i в трунi лежатиму, ти будеш комусь розказувати, як я накричав на вчительку Нани в другому класi, i це пiсля того, як та висмiяла ii наукову роботу i моя дочка через це плакала у себе в кiмнатi. А коли тому слухачевi це набридне, ти ще можеш згадати, як я накричав на мiсiс Фентон за те, що вона розбризкуе свiй засiб проти бур’янiв там, де цим змушена дихати моя дочка, коли катаеться на своему триколiсному велосипедi. Чудово. Нехай я буду для тебе поганцем, якщо це допомагае тобi в життi. Але сам я зараз говоритиму спокiйно i виважено. Бо цього разу я не можу тобi дозволити натискати на менi кнопочки, Ілейн. Хтось мусить назирати за нашою дочкою, i вже доволi ясно, що ти не годишся для цiеi роботи». – Це був мiй обов’язок, як батька. Це прозвучало пафосно? Френковi було байдуже. – Менi нецiкаво побачити його заарештованим за звинуваченням у тому, що збив кiшку i втiк, але я маю свiй iнтерес у тому, щоб упевнитися, що вiн нiколи не зiб’е Нану. Якщо заради цього треба було його трiшки налякати, тодi… – Скажи менi, що ти не виступав там як сущий Чарльз Бронсон[140 - Charles Bronson (1921—2003) – справжне iм’я Каролiс Бучинскiс, американський актор литовського походження, уславлений численним ролями крутих парубкiв у фiльмах рiзних жанрiв.]? – Нi, я був з ним стриманим. Принаймнi це було близьким до правди. То з його машиною вiн не був стриманим. Але Френк не мав сумнiву, що такий кебетний док, як цей Флiкiнджер, мае дебелу страховку. – Френку, – мовила вона. – Що? – Навiть не знаю, з чого почати. Можливо, з того запитання, якого ти не поставив, коли побачив, що вона рисуе на заiздi. – Що? Якого запитання? – «Чому ти сьогоднi не в школi, а вдома, любонько?» Ось якого запитання. Не в школi. Може, саме це його й гризло? – Сьогоднi так сонячно, я просто… вiдчуття таке, нiби лiто, розумiеш. Я забув, що зараз ще травень. – Френку, ти так далеко вдивляешся у хибному напрямку. Ти такий заклопотаний безпекою своеi дочки, що навiть не згадав, що досi тривае шкiльний рiк. Подумай про це. Ти не помiчав, як вона робить домашнi уроки, коли бувае в тебе? Знаеш, отi зошити, в яких вона пише, отi пiдручники, якi вона читае? Хай будуть свiдками менi Бог i син його единий Ісус… Вiн був готовий приймати докори i готовий визнати, що деякi з них заслуженi, але це лайно про Ісуса-свiдка-мого було вже поза межами. Це не Божий Син з-пiд тiеi епископальноi церкви багато рокiв тому дiстав енота i забив нору дошкою, не Вiн зодягав тiло Нани i здобував iжу для ii шлунку. Не кажучи вже про саму Ілейн. Френк усе те робив, i жодноi магii в тому не було. – Ближче до сутi, Ілейн. – Ти не бачиш, що з ким вiдбуваеться, окрiм як iз самим тобою. Свiт обертаеться навкруг того, що сьогоднi дратуе Френка. Свiт обертаеться навкруг того, що хтось не розумiе, що тiльки Френк знае, як робити правильно. Бо такою е твоя типова позицiя. Я можу це прийняти. Я можу це прийняти я можу це прийняти я можу це прийняти але о, Господи, Ілейн, якою ж позахмарною курвою ти вмiеш ставати, коли маеш на це настрiй. – Вона хвора? – О, тепер ти весь iз себе мiстер Негайна Тривога. – Вона захворiла? Вона хвора? Бо на вигляд вона була в порядку. – Із нею все гаразд. Я залишила ii вдома, бо у неi мiсячнi. Їi першi мiсячнi. Френка наче громом прибило. – Вона збентежилась i трохи злякалася, хоча ще торiк я iй розказала про все, що з нею буде. І засоромилася також, бо трохи кровi потрапило на простирадло. Як для перших мiсячних, вони проходять доволi важко. – У неi не може бути… – На якусь мить це слово застрягло у нього в горлi. Йому довелось викашляти його, наче шматок iжi, який не туди потрапив. – У неi не може бути менструацii! Їй же тiльки дванадцять, заради Бога! – Ти думав, вона вiчно буде твоею прекрасною принцесою в iскристих черевичках i з крильцями феi? – Нi, але… в дванадцять? – У мене це почалося в одинадцять. І не в цьому справа, Френку. Ось у чому справа. В твоеi дочки були болючi судоми, вона почувалася нiяково, пригнiчено. Вона малювала на заiздi тому, що це завжди ii збадьорюе. А тут пiд’iжджае ii татусь, весь заведений, i кричить… – Я не кричав! Ось тут уже бляшанка «Дочки гiрника» не витримала. Пiна ринула крiзь його стиснутi в кулак пальцi, ляпаючи на пiдлогу. – …кричить i тягне ii за майку, ii улюблену майку… Його шокував приплив пекучих слiз. Пiсля того, як вони роз’iхалися з Ілейн, вiн плакав кiлька разiв, але нiколи пiд час розмови з нею. Глибоко в душi вiн боявся, що вона вхопиться за будь-яку виявлену ним слабкiсть, оберне ii на плiшню i, розламавши його нарозтвiр, з’iсть його серце. Його нiжне серце. – Я боявся за неi. Невже ти цього не розумiеш? Флiкiнджер – п’яниця чи нарик, чи те й те разом, у нього та велика машина, i вiн уже вбив кiшку суддi Сiлвера. Я боявся за неi. Я мусив щось вдiяти. Я мусив. – Ти так поводишся, наче ти едина в свiтi людина, яка боiться за свою дитину, але ти не единий такий. Я за неi боюся, i ти – головна причина, яка змушуе мене боятися. Вiн мовчав. Те, що вона щойно сказала, було занадто жахливим для усвiдомлення. – Продовжуй у тому ж стилi, i ми знов зустрiнемося в судi, щоб переглянути твоi привiлеi на побачення з нею по вiкендах. Привiлеi на побачення, подумав Френк. Привiлеi! Йому хотiлося завити. Ось що вiн отримав за те, що розказав iй правду про своi почуття. – Як вона зараз? – Нормально, я гадаю. З’iла майже весь обiд i сказала, що ляже здрiмнути. Френк буквально вiдхитнувся назад на пiдборах i кинув продавлену бляшанку пiнявого напою на пiдлогу. Ось що його весь цей час гризло, а не питання, чому Нана не в школi, а вдома. Вiн знав ii реакцiю на стрес: переспати його. А вiн довiв ii до стресу. – Ілейн… а ти хiба не дивилася телевiзор? – Що? – Не розумiючи такого рiзкого повороту в розмовi. – Я подивилася по ТiВо[141 - «TiVo» – розроблений у 1997 цифровий пристрiй, який через централiзовану платну послугу програмуеться на одночасний запис (з видаленням реклами) кiлькох передач кабельних телеканалiв для подальшого iх перегляду в зручний для людини час.] два пропущенi випуски «Щоденного Шоу»[142 - «The Daily Show» – нiчна розважальна телепередача, що виходить з понедiлка по четвер, яку веде знаний сатирик Джон Стюарт.]. – Новини, Іл, про це в новинах! По всiх каналах! – Про що це ти говориш? А чи ти зду… – Пiднiми ii! – гаркнув Френк. – Якщо вона ще не заснула, пiднiми ii! Мерщiй! – Щось ти таке верзеш без усякого се… От тiльки був у його словах важливий сенс. Хотiлося б Френковi, щоб його не було. – Не став запитань, просто зроби це! Зараз же! Френк обiрвав розмову i кинувся до дверей. 5 Джаред чекав у засiдцi, коли, з великим галасом ломлячись чагарями, перекидаючись жартами i смiючись, з боку школи наближалися Ерiк, Курт i Кент. – Це мусить бути якась вигадка. Голос Кента, подумав Джаред, i ентузiазму в ньому звучало менше, нiж коли вiн чув iхнi патякання в переодягальнi. Звiстка про Аврору поширилася. У коридорах плакали дiвчата. А також кiлька хлопцiв. Джаред бачив, як один iз викладачiв математики, той здоровань з бородою, що носить ковбойськi сорочки на кнопках i тренуе дискусiйну команду, каже купцi заплаканих десятикласниць, що iм треба опанувати себе, що все буде гаразд. Пiдскочила мiсiс Лейтон, яка викладала цивiльне право, i уткнула палець йому в сорочку, просто мiж двома елегантними кнопками. – Легко вам казати! – закричала вона. – Ви нiчогiсiнько про це не знаете! Це не торкаеться чоловiкiв! Химерiя якась. Бiльш нiж химерiя. Вiд цього Джаред вiдчував наелектризованiсть, як перед великою грозою, коли клубочаться гнiтючi фiолетовi хмари i всерединi них спалахують блискавки. Свiт тодi здаеться не химерним; свiт тодi здаеться взагалi несхожим на цей свiт, а якимсь iншим мiсцем, куди тебе закинуло. Полегшенням було зосередитися на чомусь iншому. Принаймнi на який час. Вiн перебував у самостiйнiй мiсii. Назвемо ii Операцiя Викрити Цих Мудакiв. Батько розказував йому, що шокова терапiя – тепер це називаеться ЕСТ[143 - Електросудомна терапiя.] – насправдi доволi ефективний засiб лiкування психiчно хворих людей, що вона може викликати певний палiативний ефект у мозку. Якби Мерi спитала в Джареда, чого вiн збираеться досягти тим, що зараз робить, вiн сказав би iй, що це як ЕСТ. Коли вся школа побачить i почуе, як Ерiк з його поплiчниками трощать прихисток Староi Ессi i вправляються у дотепах щодо ii цицьок – Джаред не сумнiвався, саме те вони й робитимуть – це через шок може зробити iх кращими людьми. Бiльш того, це може через шок зробити певних iнших людей трiшки обачнiшими у виборi тих, з ким вони зустрiчаються. Тим часом тi тролi вже майже прибули в Кульмiнацiйний Пункт. – Якщо це вигадка, це найкрутiша мiстифiкацiя всiх часiв. Це е в твiттерi, у фейсбуцi, в iнстаграмi, всюди. Панi лягають спати i обмотуються отим лайном, як гусенi. А ти якраз казав, що бачив його на цiй старiй шкапi. Це вже точно Курт Мак-Лауд, отой облудний хер. Ерiк був першим, хто з’явився на екранi Джаредового телефона, перестрибнувши через розсип камiння на краю галявини Староi Ессi. – Ессi? Бейбi? Золотко? Ти тут? Кент хоче заповзти в твiй кокон, щоб тебе зiгрiти. Мiсце, яке Джаред вибрав собi для засiдки, ховалося серед гущавини папоротi, футiв за тридцять вiд куреня. Зовнi воно здавалося щiльно зарослим, але всерединi був переважно голий грунт. Там, на землi, де перепочивав якийсь звiр, лежало кiлька пасем помаранчево-бiлого хутра. Мабуть, лис. Джаред простягнув вперед руки з айфоном. Камера дивилася крiзь прогалину в листi i була нацiлена на Стару Ессi, яка лежала в лазi свого куреня. Як i казав Кент, на ii обличчi була якась порость… але якщо до цього вона була схожою на павутиння, то тепер це була щiльна бiла маска, точно, як тi, що iх тепер усi бачили у своiх телефонах, в новинах i на сайтах соцiальних мереж в iнтернетi. Було в цьому щось, вiд чого вiн почувався нiяково: бездомна жiнка лежить тут, беззахисна, хвора на цю Аврору. Якби вiн повторив свое пояснення щодо ЕСТ Лайлi, подумалося Джареду, що б вона сказала про нього, коли вiн просто стоiть тут i знiмае вiдео, замiсть покласти цьому край? Отут його логiчна конструкцiя починала трiщати. Мати навчала його вiдстоювати себе й iнших, особливо дiвчат. Ерiк присiв напочiпки перед лазом до куреня, поряд з обплутаною бiлим головою Ессi. В руцi вiн тримав ломачку. – Кенте? – Що? Кент зупинився за кiлька крокiв вiддалiк. Вiн чухав собi шию над викотом майки i вигляд мав незатишний. Ерiк торкнувся маски Ессi ломачкою й вiдвiв ii назад. Пасма бiлого матерiалу тягнулися вiд ломачки. – Кенте! – Я питаю, що? – проказав хлопець значно пiдвищеним голосом. Майже пропищав. Ерiк похитав головою, дивлячись на свого друга так, наче був здивований, здивований i розчарований. – Ну ти й добряче, збiса, обкiнчав iй лице. Те ревище, яке замiсть реготу видав Курт, змусило Джареда здригнутися, аж зарослi навкруг нього стрепенулись. Утiм, нiхто цього не помiтив. – Та ну тебе нахер, Ерiку! – Кент бурею кинувся до манекена Ессi, копнув його ногою i той повалився у хмизняк. Проте це демонстративне роздратування не збило Ерiка з курсу. – Але ти так i залишив це тут сохнути? Це просто вульгарно, отак залишати своi вибрудки на обличчi такоi гарноi лiтньоi бейбi. Курт пiдiйшов i став поряд з Ерiком, щоб роздивитися ближче. Вiн крутив головою i так, i сяк, несвiдомо облизував губи, оцiнюючи Ессi, немов бiля каси робив вибiр мiж коробочкою шоколадно-м’ятних драже «Джунiор Мiнт» та пакетиком фруктових мармеладок «Савер Пач Кiдс». Якийсь нудотний трепет закрутив у животi в Джареда. Якщо вони спробують ii якось скривдити, вiн намагатиметься це зупинити. От тiльки нема жодного способу, яким вiн мiг би iх зупинити. Бо iх трое, а вiн тут один, i не тому вiн тут, бо так йому велить сумлiння, не заради ЕСТ в iнтернетi, не щоби змусити людей думати, а заради Мерi, щоби довести iй, що вiн кращий за Ерiка, але, зважаючи на обставини, чи це насправдi так? Якби вiн дiйсно був значно кращим за цих хлопцiв, вiн не сидiв би у цiй схованцi. Вiн вже зробив би щось, щоб iх вгамувати. – Я дам тобi п’ятдесят баксiв, якщо ти iй засадиш, – сказав Курт. Вiн обернувся до Кента. – Або тобi. Готiвка на кону. – Нафiг, – сказав Кент. Так само намурмосений, вiн пiшов туди, де завалився збитий ним торс манекена, i тепер топтався по ньому, продавлюючи грудну порожнину з негучним хрусь-хрусь-хрусь ламкого пластику. – Нi, навiть за мiльйон, – сказав Ерiк. Вiн так i сидiв бiля лазу куреня, нацiлившись ломачкою на свого друга. – А от за сотню проколупаю отут дiрочку, – опустив вiн ломачку, торкнувшись правого вуха Ессi, – i посцю туди. Джаред бачив, як здимаються i опадають груди Ессi. – Серйозно? За сотню? Було ясно, що для Курта це звучить заманливо, але сто доларiв – це чималий шмат грошви. – Та не. Я просто жартую, – пiдморгнув Ерiк приятелю. – Я б не взяв у тебе за таке грошi. Я зроблю це безплатно. Вiн нахилився до Ессi, намагаючись кiнцем ломачки пробитися крiзь запону до ii вуха. Джаред мусив уже щось роботи; не мiг вiн отак просто дивитися й знiмати, дозволяючи iм робити таке з нею. «То чому ти не поворухнешся?» – запитав вiн себе, i в цю ж мить його айфон, мiцно стиснутий в спотiлiй руцi, стрибнув угору – швах! – i з трiском приземлився на хмизняк. 6 Навiть з педаллю, втопленою в долiвку, маленький пiкап контролю за тваринами не видавав бiльше п’ятдесяти миль. Не через обмежувач швидкостi на двигунi: пiкап був просто старим, i вже вдруге так гнав за цю добу. Френк кiлька разiв подавав заявки на нову машину до мiськоi ради, i вiдповiдь завжди була та сама: «Ми вiзьмемо це до уваги». Френк вiв машину, зiгнувшись над кермом, i уявляв собi, як вiн збивае цих мiстечкових полiтиканiв на порох. А що б вiн сказав, якби вони благали його припинити? «Я вiзьму це до уваги». Повсюди вiн бачив жiнок. Жодна з них не була сама. Вони купчилася групками по трое й по четверо, балакали мiж собою, обiймалися, декотрi з них плакали. Жодна з них не кинула погляду на Френка, навiть коли вiн пролiтав повз знаки «стоп» i на червоне свiтло. Отаким чином, мабуть, iздить Флiкiнджер, коли обдовбаний, думав Френк. Обережнiше, Гiрi, бо ще переiдеш чийогось кота або чиюсь дитину. Але ж Нана! Нана! Озвався його телефон. Вiн натис «ВІДПОВІСТИ», не дивлячись. Дзвонила Ілейн, вона ридала. – Вона спить i не прокидаеться, i все обличчя в неi в отiй гидотi! Бiла гидота, як павутиння! Вiн проминув трьох жiнок, якi обiймалися на розi вулицi. Вони були схожими на гостей якоiсь психотерапевтичноi телепередачi. – Вона дихае? – Так… так, я бачу, як цей покрив ворушиться… здiймаеться, а потiм нiби як трiшки всмоктуеться… ох, Френку, я думаю, ця штука у неi i в ротi, i на язику! Пiду зараз вiзьму своi манiкюрнi ножицi i зiстрижу ii! Його мозок цiлком заповнила картина. Така чiтка й огидно-реалiстична, що на якусь мить затьмарилась вулиця попереду нього: Родачка Сюзанна Яснолист вгризае свого чоловiка за нiс. – Нi, Іл, не роби цього. – Чому нi? Дивитися замiсть новин «Щоденне шоу», коли вiдбуваеться найбiльша в iсторii подiя, – якою ж це дурнуватою треба бути? Але такою вона й е, колишня Ілейн Наттiнг iз Кларксберга у Захiднiй Вiрджинii[144 - Clarksburg – засноване 1785 року мiсто, адмiнiстративний центр округу Гаррiсон.]. Така ця Ілейн цiлком i повнiстю. Щедра на поспiшнi висновки, бiдна на iнформацiю. – Тому що це iх будить, а коли вони прокидаються, вони – як божевiльнi. Нi, не божевiльнi. Це бiльше схоже на сказ. – Ти ж не хочеш менi сказати… що Нана бiльше нiколи… Якщо вона взагалi ще Нана, подумав Френк. Родак Яснолист явно побачив не ту ласкаву й нiжну жiнку, до якоi вiн, поза всяким сумнiвом, був звик. – Ілейн… любонько… ввiмкни телевiзор i ти зрозумiеш усе сама. – Що нам робити? Тепер ти питаеш мене, подумав вiн. Тепер, коли тебе приперло до стiнки, звучить: «Ох, Френку, що нам робити?» Вiн вiдчував гiрку, сумовиту втiху. Його вулиця. Нарештi. Слава Богу. Садиба вже перед ним. Усе буде гаразд. Вiн доб’еться, щоб усе було гаразд. – Ми повеземо ii в лiкарню, – сказав вiн. – На цей час вони там, мабуть, уже знають, що робити. Краще б вони знали. Краще б вони там уже знали. Бо це ж Нана. Його маленька дiвчинка. Роздiл 7 1 Поки Рi Демпстер роздумувала, варто iй чи нi брякнути на офiцера Дона Пiтерза, Боiнг-767, який три години тому пiднявся в Лондонi i з крейсерською швидкiстю летiв над Атлантикою в пiвденно-захiдному напрямку рейсом з Гiтроу в аеропорт iменi Джона Фiцджералда Кеннедi, звернувся по радiо до служби управлiння польотами з повiдомленням про спалах якоiсь хвороби на борту i просив консультацii щодо правильного способу дiй. – Ми маемо трьох пасажирок, одна з них – юна дiвчина, на яких з’явилося… ми не певнi, що саме. Лiкар на борту каже, що це, можливо, якийсь грибок або якась порость. Вони сплять чи принаймнi здаеться, що вони сплять, i лiкар сказав нам, що основнi показники життедiяльностi в них нормальнi, але ми непокоiмося, що дихальнi шляхи в них можуть бути… ага, заблокованi, i тому вiн збирався… Точна причина запинки, яка трапилася, була неясною. Почулася якась колотнеча, брязкiт металу, скрегiт i крики: – Їм не можна сюди! Приберiть iх звiдси! І ревiння, схоже, нiби якоiсь тварини. Ця какофонiя тривала майже чотири хвилини, поки не обiрвався радiолокацiйний слiд 767-го, ймовiрно, в ту мить, коли вiн увiйшов у воду. 2 Доктор Клiнтон Норкросс розгонисто крокував Бродвеем на свiй сеанс з Євкою Доу, тримаючи блокнот у лiвiй руцi i клацаючи авторучкою в правiй. Тiлом вiн залишався у Дулiнгському виправному закладi, але розум його блукав у темрявi на Гостинно-Гiрськiй дорозi, заклопотаний думкою: заради чого Лайла йому збрехала. І – можливо – заради кого вона йому брехала. За кiлька ярдiв вiд нього, нагорi, в однiй iз камер Крила B Дулiнгського виправного пiдвелась i сiла на своiй верхнiй койцi, щоби вимкнути телевiзор, Нелл Сiгер, утримувана № 4609198-1, термiн ув’язнення вiд п’яти до десяти рокiв (правопорушення Класу B: зберiгання наркотикiв з метою розповсюдження.) Маленький телевiзор з тонким, не товщим за закритий ноутбук екраном, стояв, спираючись на бортик койки, у неi в ногах. Вiн показував новини. Спiвкамерниця Нелл i вряди-годи ii коханка Сiлiя Фрода, яка тiльки наблизилася до половини свого термiну вiд одного до двох рокiв (Клас D: зберiгання наркотикiв, друге правопорушення) дивилася зi свого мiсця за единим в iхнiй камерi сталевим столом. Вона сказала: – Слава богу. Я бiльше не можу дивитися на це божевiлля. Ну, й що тепер ти збираешся робити? Нелл знову лягла на спину, потiм перевернулась на бiк, обличчям до фарбованого квадрата на стiнi, де рядком були прикрiпленi шкiльнi фотографii трьох ii дiтей. – Не сприйми це як образу, милесенька, але я збираюся вiдпочити. Я жахливо вимотана. – О! – Сiлiя одразу ж зрозумiла. – Добре. Гаразд. Солодких сновидiнь тобi, Нелл. – Сподiваюся, що так, – сказала Нелл. – Люблю тебе. Можеш забрати собi будь-що з мого, що тобi схочеться. – Я тебе теж люблю, Нелл. Сiлiя поклала долоню на плече Нелл. Нелл коротко накрила ii своею, а потiм згорнулась клубком. Сiлiя сiла за iхнiй маленький стiл i почала чекати. Коли Нелл стиха захропла, вона пiдвелася подивитися. Обличчя ii спiвкамерницi обвивали пасма, вони трiпотiли й опадали, i подiлялися на новi пасма, колихаючись, неначе морськi водорстi в ласкавому припливi. Очi Нелл перекочувалися пiд повiками. Може, вона бачить сон про них, разом, на волi, як вони сидять десь на пiкнiковiй ковдрi, може, десь на пляжi? Нi, мабуть, нi. Мабуть, Нелл сняться ii дiти. Вона не була найемоцiйнiшою партнеркою з усiх, з якими Сiлiя мала зв’язок, звiсно, вона небалакуча, але Нелл мала добре серце i любила своiх дiтей, завжди iм писала. Жахливо самотньо буде без неi. Та що за чорт, подумала Сiлiя, i вирiшила залягти й самiй. 3 За тридцять миль на схiд вiд Дулiнгського виправного закладу, i майже в той самий час, коли вiдпливала в сон Нелл, у Коглинському окружному судi сидiли в наручниках два брати. Ловелл Грайнер думав про свого батька i про самогубство, чи не спокусливiше воно за тридцять рокiв у тюрмi штату. Мейнард Грайнер мрiяв про купу смажених реберець, як тi, що вiн ними ласував кiлька тижнiв тому, якраз перед крахом. Нi той, нi iнший не мали жодного уявлення про те, що зараз вiдбувалося в широкому свiтi. Бейлiф, який iх охороняв, уже знудився вiд чекання. – Що за херня. Пiду-но я подивлюся, чи суддя Вейнер там у нужнику прилипла, чи збираеться щось врештi робити. Менi не стiльки платять, щоби я няньчився тут з вами, клятими бiлими довбодятлами, цiлiсiнький день. 4 Коли Сiлiя вирiшила приеднатися до Нелл увi снi; коли Бейлiф увiйшов до нарадчоi кiмнати, щоб попитатися в суддi Вейнер; коли Френк Гiрi побiг галявиною з будинку, в якому колись жив, з дочкою на руках i своею незгiдливою дружиною на два кроки позаду нього; коли вiдбувалися всi цi подii, тридцятеро з чимось громадян спробували зненацька увiрватися в Бiлий Дiм. Їхнiй авангард – трое чоловiкiв i одна жiнка, всi молодi, всi на позiр нiбито неозброенi – полiзли через паркан Бiлого Дому. – Дайте нам антитоксин! – стрибнувши з паркану вже на територiю, заволав один з тих чоловiкiв. Сухорлявий, iз зав’язаним у хвiст волоссям i в кашкетi «Кабс»[145 - «Chicago Cubs» – бейсбольна команда вищоi лiги.]. З десяток агентiв Секретноi служби, з пiстолетами напоготовi, оточили порушникiв, але в той же момент значно бiльша хвиля людей з того натовпу, що купчився на Пенсильванiяавеню, прорвалася крiзь бар’ери i полiзла на паркан. Ззаду до них кинулися полiсмени в спецспорядженнi проти масових заворушень i почали стягувати з паркану. Пролунали пiдряд два пострiли, i один з полiцiантiв зашпортався й лантухом упав на землю. Пiсля цього стрiльба перетворилася на стiну звуку. Десь поруч вибухнула граната зi сльозогiнним газом, i вздовж хiдника почав розгортатися клуб попелястого диму, вiдiгнавши геть бiльшiсть людей, якi там пробiгали. Мiкейла Морган, у дiвоцтвi Котс, спостерiгала цю сцену на монiторi у фургонi «Ньюз Америка», припаркованому по той бiк вулицi перед ЦКЗ, i потирала руки. Вони в неi помiтно тремтiли. Очi в неi свербiли й сльозилися пiсля трьох дорiжок, якi вона щойно занюхала на режисерському пультi крiзь десятидоларову банкноту. На передньому планi кадру з Бiлого Дому з’явилася якась жiнка у темно-синiй сукнi. Вiком десь як мати Мiкейли, з чорним до плечей волоссям, прокресленим пасмами сивини, з низкою перлiв, що пiдстрибувала в неi на шиi. Просто перед собою, наче гарячу каструльку, вона тримала дитину, ii опущена голiвка була оплетена бiлим. Нi разу не обернувшись анфас, жiнка пройшла плавною ходою i зникла за краем кадру. – Гадаю, менi варто ще трохи зарядитися, ти не проти? – спитала Мiкейла свого технiка. Той iй вiдповiв: «Хоч уграйся» (мабуть, недоречний вибiр слiв, зважаючи на обставини) i подав пакетик. 5 Коли юрба атакувала садибу № 1600 на Пенсильванiя-авеню, Лайла Норкросс iхала в бiк Дулiнга. Думки ii були про Джареда, свого сина, i про ту дiвчину, Шейлу, напiврiдну сестру свого сина, його батька дочку – яке в них тепер цiкаве нове сiмейне дерево! Хiба нема чогось спiльного в рисах iхнiх облич, у Шейли i в Клiнта, тi лукаво пiдiгнутi догори кутики губ? А чи так само вона неправдива, як ii батько? Може бути. Чи втомлена, як втомлена зараз Лайла, ця дiвчина, чи досi вона вiдчувае наслiдки усiеi тiеi бiганини й стрибкiв минулого вечора? Якщо так, ну, тодi вони з нею теж мають дещо спiльне, дещо iнше, а не тiльки Клiнта i Джареда. Лайла загадалася: а якщо вона зараз просто ляже спати, самоусунеться вiд усього цього шарварку. Безперечно, це було б найлегше. Ще кiлька днiв тому iй не спала б така думка; кiлька днiв тому вона бачила себе сильною, рiшучою жiнкою, яка все тримае пiд контролем. Бодай колись вона виказувала претензii Клiнту? Нi разу, як iй подумалося у свiтлi ii нового осягнення. Навiть тодi, коли вона з’ясувала про Шейлу Норкросс, дiвчину, яка мае його прiзвище, i ii прiзвище також. У розмислах про все це Лайла повернула на Центральнустрит. Вона ледь зауважила той компактний брунатного кольору легковик, що завернув лiворуч повз неi i помчав на пагорб у тому напрямку, з якого вона щойно приiхала. Водiйка того авто, середнього вiку жiнка, везла до Мейлока, в лiкарню свою матiр. На задньому сидiннi машини лiтнiй батько цiеi жiнки середнього вiку, який нiколи не належав до обачних чоловiкiв – штовхач малюкiв у плавальнi басейни, гравець, який робить ставки на трифекту[146 - Trifectas – комбiнована ставка, коли гравець мусить точно, послiдовним порядком вгадати тих, хто посяде перше, друге i трете мiсця в якомусь чемпiонатi, в кiнських перегонах тощо.], безжурний пожирач маринованих ковбасок iз запотiлих банок на прилавках придорожнiх бакалiйних крамничок – за допомогою скребка для видалення обледенiння з лобового скла знiмав ту запону, що покривала обличчя його дружини. – Вона задихнеться! – кричав вiн. – По радiо казали, не можна цього робити! – кричала йому у вiдповiдь та жiнка середнього вiку, але ii батько був сам собi голова, до самого кiнця, тож продовжував вiдшаровувати порость з обличчя своеi дружини. 6 А Євка перебувала майже повсюди. Вона була тiею мухою в Боiнгу-767, яка сповзла на дно високоi склянки i вмочила лапки у залишку вiскi з колою за мить до того, як нiс лiтака зустрiвся з поверхнею океану. І нетля, що пурхала бiля флуоресцентного плафона пiд стелею тюремноi камери Нелл Сiгер i Сiлii Фроди також була Євкою. Вона вiдвiдала Коглинський суд, дивилася крiзь решiтку вентиляцiйного каналу в кутку дорадчоi кiмнати блискучими чорними очима мишки. Мурашкою на галявинi перед Бiлим Домом вона пробiгла по все ще теплiй кровi якоiсь мертвоi дiвчини-малолiтки. У лiсi, де Джаред тiкав вiд своiх переслiдувачiв, вона була черваком пiд його ногами, який угвинчувався в грунт, слiпий i багатосегментний. Євка всюди встигала. Роздiл 8 1 Спогад з дев’ятого класу навiдав Джареда, коли вiн тiкав мiж дерев. Тренер Драйфорт сказав Джареду, що вiн доволi «перспективний». – Я маю на тебе плани, Норкроссе, i вони включають завоювання цiлоi купи блискучих медалей, – говорив тодi тренер Драйфорт. Наприкiнцi того сезону Джаред фiнiшував п’ятим з п’ятнадцяти у своiй групi на регiональних змаганнях з бiгу на 8000 метрiв – видатний результат для початкiвця – але згодом вiн зруйнував плани тренера Драйфорта: покинувши бiг, вiн пiшов працювати в Комiтет з пiдготовки рiчного альбому. Джаред любив останнi моменти в тих забiгах, коли у нього вiдкривалося друге дихання, коли вiн знову набирав темпу i вiдчував екстаз, закоханий у власну силу. Справжня причина, чому вiн покинув бiгати, полягала в тому, що в Комiтетi рiчного альбому працювала Мерi. В десятому класi ii обрали головою вiддiлу продажу та розповсюдження, i iй потрiбен був заступник. Тодi ж у Джареда раптом пропало його захоплення бiгом. «Вiзьми мене», – сказав вiн Мерi. – Гаразд, але е двi умови, – вiдповiла вона. – Перша: якщо я помру, що може трапитися, оскiльки я сьогоднi в кафетерii з’iла отой загадковий «гарячий гаманець» з м’ясом[147 - «Hot Pockets» – бренд рулетiв з рiзною начинкою, якi випускае компанiя «Nestle».], тодi ти мусиш посiсти мiсце голови i виконувати моi функцii, i забезпечити, щоб у випускному рiчному альбомi цiла сторiнка була присвячена моiй пам’ятi. А також забезпечити, щоб моя фотографiя там не була якоюсь iз тих iдiотських, якi вибере моя мати. – Згоден, – сказав Джаред i подумав: «Я так тебе кохаю». Вiн розумiв, що ще надто юний. Вiн розумiв, що вона надто юна. Та як вiн мiг iнакше? Мерi була такою гарною i такою меткою, моторною, але в неi це здавалося абсолютно натуральним, без напруги, без надриву. – А яка друга умова? – А друга умова… – вона обома руками вхопила його за голову i струснула ii назад, i вперед, i вгору, i вниз, – така, що я тут Бос! На розсуд Джареда, в цьому теж не було проблеми. Аж тут його кросiвка наступила на плаский камiнь, що стирчав високо i непевно тримався в грунтi, i це, так уже сталося, дiйсно була проблема, до того ж доволi велика, бо та нога схитнулася, i в правому колiнi йому штрикнуло гострим болем. Джаред охнув i стрибнув уперед лiвою ногою, концентруючись на диханнi, як його колись учив тренер, не припиняючи працювати лiктями. Позаду гаркнув Ерiк: – Ми просто хочемо поговорити з тобою! – Не будь таким сраним сцикуном! – це вже Курт. Униз, у вибалок, i Джаред вiдчув, як хитаеться його порушене колiно, i десь пiд гупанням свого пульсу i трiском сухого листя пiд пiдошвами вiн почув нiби якесь негучне «брязь». Меллой-стрит, та, що позаду старшоi школи, була вже поряд, якась жовта машина промайнула там у просвiтах мiж дерев. Права нога пiдвернулася на днi вибалка, i бiль був неймовiрний, наче руку поклав на розпечений пальник, але бiль всерединi, i Джаред пiдхопив якусь колючу гiлку, щоб допомогти нею собi видобутися на протилежний схил. На мить позаду нього вихнулось повiтря, немов чийсь рука майнула повз його потилицю, i вiн почув, як вилаявся Ерiк, i колотнечу зашпортаних тiл. Вони програли, коли з’iжджали у вибалок слiдом за ним. Дорога вже була за двадцять футiв; вiн чув буркотiння автомобiльного двигуна. Вiн упораеться! Джаред крiпився, покриваючи вiдстань до дороги, вiдчуваючи приплив тiеi староi бiговоi ейфорii: раптом його почало нести повiтря в легенях, пiдштовхуючи вперед, притлумлюючи той нестерпний бiль в надсадженому колiнi. Чиясь рука на плечi порушила його рiвновагу на самому краечку дороги. Щоби не впасти, Джаред вхопився за березу. – Вiддай менi той телефон, Норкроссе. – Обличчя в Кента було яскраво червоним, фiолетово сяяв розсип прищiв на лобi. В його очах було мокро. – Ми просто жартували, i бiльш нiчого. – Нi, – сказав Джаред. Вiн навiть не пам’ятав, як пiдiбрав свiй телефон, але ось вiн, у нього в руцi. В колiнi вiдчувалося щось жахливе. – Так, – сказав Кент. – Вiддай його. Двое iнших вичухалися i теж бiгли сюди, вже за кiлька футiв. – Ти збирався помочитися тiй старiй панi в вухо! – крикнув Джаред. – Не я! – зморгнув Кент несподiванi сльози. – Я все одно не змiг би! У мене соромливiсть сечового мiхура![148 - Shy bladder (соромливiсть сечового мiхура) – американська народна назва «паруреза», фобiчноi боязнi сечовипускання в присутностi iнших людей, на яку за статисткою в свiтi страждають близько шести вiдсоткiв чоловiкiв.] Але ти навiть не намагався iх зупинити, мiг би вiдповiсти Джаред, але натомiсть вiдчув, як у нього смикнулась рука, кулак вилетiв вперед i зустрiвся з ямочкою на пiдборiддi Кента. Клац, приемно на слух зiмкнулися в того зуби вiд цього контакту. Кент повалився в траву, а Джаред, засунувши телефон до кишенi, знову рвонувся вперед. Три болючих стрибки – i вiн уже на жовтiй Роздiльнiй смузi, махае брунатного кольору компакт-легковику з вiрджинським номером. Вiн не зауважив, що водiйка сидить за кермом, обернувшись головою назад – i, звiсно, Джаред не бачив, що вiдбувалося на задньому сидiннi машини, де якась стара жiнка з ревiнням i шматками запони, якi звисали в неi з обличчя, безупинно вганяла гостряк скребка проти обледенiння в груди i в горло своему чоловiку, котрий i здер був вищезгадану запону в неi з обличчя – хоча звернув увагу на безладний рух машини, яка, майже зовсiм некерована, смикалася влiво-вправо. Джаред спробував ухилитися, стати зовсiм маленьким, i вже похвалив себе за технiчну гнучкiсть, коли компакт ударив його так, що Джареда вiдкинуло в повiтря. 2 – Гей! Прибери руки вiд моеi Вартiвнi! Рi привернула увагу офiцера Лемплi стуком у передне вiкно Вартiвнi, а це ж колосальне «нi-нi». – Чого тобi треба, Рi? – Начальнице, офiцере, – заговорила Рi старанно, без необхiдностi артикулюючи ротом слова, якi Ваннеса Лемплi чудово чула крiзь вентиляцiйнi отвори, розташованi пiд шибками з куленепробивного скла. – Менi треба побачити директорку через певне порушення. Їi i бiльше нiкого. Вибачте, офiцере, це единий спосiб. Тiльки так воно мусить бути. Ван Лемплi наполегливо вибудовувала собi репутацiю строгого, але справедливого офiцера. Вже сiмнадцять рокiв вона наглядала за камерами Дулiнгського виправного, один раз ii колись були пiдрiзали, кiлька разiв били кулаком i значно бiльше ногами, душили, кидалися на неi свiжим гiвном i посилали пiти себе виiбати безлiччю способiв i за допомогою рiзноманiтних об’ектiв, багато з яких були нереалiстично великими i небезпечно гострими. Чи зверталася Ван по допомогу до цих спогадiв пiд час ii матчiв з армреслiнгу? Дiйсно, зверталася, але економно, тiльки пiд час важливих для ii лiги боiв (Ваннеса Лемплi виступала за Лiгу тюремникiв Долини Огайо, жiночий дивiзiон А.) Спогад про те, як одна скажена любителька креку скинула з другого поверху Крила B iй на голову уламок цеглини (результатом стали струс i забиття мозку) фактично допомiг iй добитися «повного залому» в обох ii чемпiонських перемогах. Злiсть – чудове пальне, якщо ii правильно рафiновано. Попри всi тi невтiшнi випадки, вона цiлком усвiдомлювала вiдповiдальнiсть, яка покладалася на неi разом iз владою. Вона розумiла, що нiкому не хочеться сидiти в тюрмi. Проте декому тут необхiдно бути. Це неприемно як для них, так i для неi. Якщо не пiдтримувати уважливоi поведiнки, буде ще неприемнiше – i iм, i iй. І хоча Рi була лагiдною особою – бiдна дитина, цей шрам на лобi пiдказував, що життя в неi не було легкою екскурсiею – це неповага ставити такi нерезоннi вимоги. Директорка не може бути негайно доступною для зустрiчi в приватнiм порядку, особливо за такоi кризовоi медичноi ситуацii. У Ван з’явилося власне серйозне занепокоення пiсля того, як пiд час останньоi перерви вона прочитала в iнтернетi про цю Аврору, i пiсля директиви згори, що всi мусять лишитися на другу змiну. І от уже на Мак-Дейвiд, яку монiтор показуе так, наче вона не в камерi, а в якомусь саркофазi, накладено карантин. Томмi, чоловiк Ван, коли вона подзвонила додому, запевнив, що вiн там i сам дасть собi раду стiльки, скiльки iй буде потрiбно лишатися на роботi, але вона йому й на секунду не повiрила. Томмi, на iнвалiдностi через його кульшi, не може сам собi навiть гарячого сендвiча з сиром зробити; iстиме солонi огiрки просто з банки аж поки вона не приiде додому. Якщо Ван не вiльно втрачати голову вiд усього такого, то Рi та будь-якiй iншiй утримуванiй i поготiв. – Нi, Рi, ти мусиш понизити планку. Можеш розповiсти менi або нiкому не розповiдати. Якщо це достатньо важлива справа, я передам директорцi. І чому ти торкаешся моеi Вартiвнi? Чорти забирай! Ти ж знаеш, що не маеш права цього роботи. За це я внесу тебе в рапорт як порушницю. – Офiцере… – Рi по iнший бiк вiкна благально склала долонi. – Будь ласка. Я не брешу. Дещо недобре трапилося, й воно надто недобре, щоб на нього не зважати, а ви теж панi, то зрозумiйте, прошу. – Рi заломила своi зчепленi руки. – Ви ж сама панi. Гаразд? Ван Лемплi уважно роздивлялася утримувану, яка стояла на бетонному пiдмостку перед Вартiвнею i благала ii так, немов у них малося ще щось спiльне, крiм подвiйного набору хромосом Х. – Рi, ти зараз переступаеш межу. Я не жартую. – Але ж я не призова брехуха! Прошу, повiрте менi. Це торкаеться Пiтерза, i це серйозно. Директорцi треба про це знати. Пiтерз. Ван погладила свiй грандiозний правий бiцепс, що було ii звичкою, коли справа потребувала розмислу. На бiцепсi було татуювання iз зображенням могильного каменя з написом «ТВОЯ ГОРДІСТЬ». Пiд цими словами на могильному каменi мiстилося зображення зiгнутоi руки. Що символiзувало всiх тих противникiв, яких вона перегнула: кiсточки кулака на столi, дякую за гру. Чимало чоловiкiв уникали змагатися з нею. Не хотiли ризикувати через можливе приниження. Вони вибачалися: розтягнутi сухожилля, травмований лiкоть тощо. «Призовi брехуни» – кумедний вислiв, але наразi певним чином доречний. Дон Пiтерз якраз належить до такого типу «призових брехунiв». – Якби я не вивернув собi руку в бейсболi ще в старшiй школi, кидаючи високу подачу, ти ж розумiеш, Лемплi, я б заламав тебе, i то швидко, – пояснював iй одного разу цей сраний вiхоть, коли вони цiлим гуртом пили пиво в «Рипливому колесi». – Я навiть не сумнiваюся, Доннi, – вiдповiла вона йому. Великий секрет Рi, ймовiрно, був якоюсь нiсенiтницею. Та все таки… Дон Пiтерз. Уже була цiла купа скарг на нього, того типу, що, мабуть, треба бути жiнкою, щоб брати iх до серця. Ван пiдняла чашку з кавою, про яку була зовсiм забула. Вже холодна. Гаразд, здаеться, вона може вiдвести Рi Демпстер до директорки. Не тому, що Ваннеса Лемплi розм’якла, а тому, що iй потрiбно свiжоi кави. Врештi-решт, теперiшнiй ii змiнi не видно кiнця. – Гаразд, утримувана. Як виняток. Мабуть, я помиляюся, але я це зроблю. Просто сподiваюся, ти добре все обдумала. – Обдумала, офiцере, я все обдумала. Я думала i думала, i думала. Ван дзвякнула по внутрiшньому зв’язку Тiгу Мерфi, щоби прийшов, пiдмiнив ii у Вартiвнi. Сказала, що iй треба хвилин iз десять перепочинку. 3 Пiтерз, прихилившись до стiни, стояв перед м’якою камерою i щось перегортав у своему телефонi. Губи його кривилися в несхвальнiй гримасi. – Страшенно не хотiлось би вас турбувати, Доне, – кивнув пiдборiддям Клiнт на дверi камери, – але менi треба з нею побалакати. – О, не проблема, доку. Пiтерз вимкнув телефон i продемонстрував усмiшку «старий-друзяка-старому-друзяцi», що, як вони обое знали, була такою ж справжньою, як тi лампи Тiффанi, що кожнi два тижнi продавалися на блошиному ринку в Мейлоку. Було дещо iнше, вже справжне, про що вони обидва знали: 1) Для офiцера було порушенням правил бавитися зi своiм телефоном пiд час чергування на поверсi посеред дня. 2) Клiнт уже багато мiсяцiв намагався добитися, щоби Пiтерза кудись перевели або взагалi вигнали. Чотири рiзнi утримуванi особисто скаржилися доктору на домагання, але тiльки в його кабiнетi, на умовах конфiденцiйностi. Жодна з них не бажала подавати офiцiйноi скарги. Вони боялися мстивостi. Чимало з цих жiнок часто стикалися з мстивiстю, деякi в цих стiнах, а ще бiльше – поза ними. – Отже, в Мак-Дейвiд теж ця штука, еге? Ота, що в новинах? Є хоч якiсь пiдстави непокоiтися менi особисто? Все, що я бачив, каже за те, що це тiльки з жiнками, але ж це ви док. Як вiн i казав наперед директорцi Котс, пiвдесятка спроб зв’язатися з ЦКЗ нiчого не дали, окрiм сигналу «зайнято» в телефонi. – Менi не вiдомi жоднi особливi деталi, якi б не були вiдомi вам, Доне, але так, поки що, наскiльки я розумiю, нема свiдчень, щоб хтось iз чоловiкiв заразився цим вiрусом – чи чим воно там не е. Менi треба побалакати з утримуваною. – Авжеж, авжеж, – промовив Пiтерз. Офiцер вiдiмкнув верхнiй i нижнiй засуви, потiм натис свiй мiкрофон: – Офiцер Пiтерз впускае доктора до А-10, усе. Вiн навстiж вiдчинив дверi камери. Перш нiж вiдступити, давши дорогу Клiнту, Пiтерз нацiлив палець на утримувану, яка сидiла на м’якiй безпружиннiй койцi пiд дальньою стiною. – Я буду тут, поряд, тому було б дуже нерозумно спробувати вчинити щось проти дока, гаразд? Із цим ясно? Я не хочу застосовувати до вас силу, але застосую. Ми домовилися? Євка на нього не дивилася. Їi увага була спрямована на власне волосся, вона пропускала його крiзь пальцi, розплутуючи ковтуни. – Я розумiю. Дякую за те, що ви такий джентльмен. Ваша мати мусить пишатися вами, офiцере Пiтерз. Пiтерз затримався в дверях, намагаючись вирiшити, чи оце зараз його не пiд’iбнули. Звичайно, його мати ним пишалася. Їi син служив на передньому краi вiйни зi злочиннiстю. Клiнт торкнувся його плеча ранiше, нiж вiн встиг дiйти якогось висновку. – Дякую, Доне. Звiдси я займуся вже сам. 4 – Мiз Блек? Євко? Я – доктор Норкросс, офiцер-психiатр у цьому закладi. Ви достатньо спокiйною почуваетесь для розмови? Це важливо, щоб я зрозумiв, де ви зараз думками, якi вiдчуття ви маете, чи розумiете ви, що наразi вiдбуваеться, що дiеться, чи маете ви якiсь запитання або тривоги. – Звiсно, давайте потеревенимо. Поганяемо той старий, вiрний м’ячик розмови. – Як ви почуваетесь? – Я почуваюся доволi добре. Хоча менi не подобаеться, як тут пахне. Тут присутнiй певний хiмiчний запах. А я людина свiжого повiтря. Ви б сказали, Дитя Природи. Я люблю легiт. Я люблю сонце. Землю в себе пiд ногами. Тут вступають крещендо скрипки. – Розумiю. В’язниця може викликати вельми складнi вiдчуття. Ви ж розумiете, що ви у в’язницi, так? Це виправний заклад для жiнок у мiстi Дулiнгу. Вам не висунуто звинувачення в жодному злочинi, не кажучи вже про присуд, ви тут просто заради вашоi ж безпеки. Ви усвiдомлюете все це? – Так. Вона опустила пiдборiддя собi на груди i стишила голос до шепоту: – Але той парубок, офiцер Пiтерз. Ви ж про нього знаете, хiба не так? – Знаю про нього що? – Бере речi, якi йому не належать. – Що змушуе вас таке казати? Якi саме речi? – Я просто ганяю м’ячик розмови. Я думала, саме це ви хотiли робити, докторе Норкросс. Агов, я не збираюся розказувати вам, як робити вашу роботу, але хiба ви не мусили б сидiти позаду мене, де я не зможу вас бачити? – Нi. То в психоаналiзi. Давайте повернемося до… – Велике питання, на яке нiхто не знайшов вiдповiдi, i на яке я, попри моi тридцятирiчнi дослiдження жiночоi душi, досi не спроможний вiдповiсти, е таким: «Чого бажае жiнка?» – Так, Фройд. Пiонер психоаналiзу. Ви читали про нього? – Я думаю, бiльшiсть жiнок, якби ви в них спитали i якби вони були по-справжньому вiдвертими, вони б на це вiдповiли, що хочуть поспати. Ну, й можливо, сережок, якi личать геть до всього, що неможливо, звичайно. І, до речi, сьогоднi великий розпродаж. Капiтальнi знижки. І понад те, я знаю про один трейлер: вiн трiшки пом’ятий, там невеличка дiра в стiнi, ii доведеться залатати… але, я впевнена, ви можете отримати його безплатно. Знахiдка хоч куди. – Євко, ви чуете голоси? – Не зовсiм. Точнiше сказати – сигнали. – Як звучать цi сигнали? – Як бринiння. – Наче якийсь мотив? – Наче нетлi. Треба мати особливий слух, щоби це чути. – І я не маю такого правильного слуху, щоб чути, як бринять нетлi? – Нi, боюся, ви його не маете. – Ви пам’ятаете, що завдавали собi поранень у полiцiйному автомобiлi? Ви билися обличчям об решiтчасту перегородку. Навiщо ви це робили? – Так, я пам’ятаю. Я це робила, бо хотiла потрапити у в’язницю. У цю в’язницю. – Цiкаво. Навiщо? – Щоб побачитися з вами. – Це менi лестить. – Але це вас нi до чого не приведе, знаете. Лестощi, я маю на увазi. – Шериф сказала, що ви знали ii iм’я. Це тому, що вас уже заарештовували до цього? Спробуйте пригадати. Бо це дiйсно допоможе, якщо ми зможемо дiзнатися трiшки бiльше про ваше минуле. Якщо десь е данi про арешти, це могло б привести нас до когось iз рiднi, до якогось друга. Ви могли б скористатися послугами адвоката, як ви думаете, Євко? – Та шериф ваша дружина. – Звiдки ви про це дiзналися? – Ви поцiлували ii на прощання? – Перепрошую? Жiнка, яка називала себе Євкою Блек, нахилилася вперед, дивлячись на нього серйозно. – Поцiлунок: своерiдний доторк, який потребуе – важко повiрити, я розумiю – участi ста сорока семи рiзних м’язiв. «Прощавайте» – це слово при розставаннi. Вам потрiбнi якiсь додатковi роз’яснення? Клiнт був у сум’яттi. Вона дiйсно, дiйсно не в порядку, то притомна, то втрачае когерентнiсть так, немов ii мозок сидить в якомусь неврологiчному еквiвалентi офтальмологiчного крiсла i бачить свiт крiзь мелькання рiзних лiнз. – Нема потреби в роз’ясненнях. Якщо я вiдповiм на ваше запитання, ви менi скажете дещо? – Домовилися. – Так. Я поцiлував ii на прощання. – Що ж, це так мило. Ви старiшаете, знаете, вже не зовсiм Той Чоловiк, я це бачу. Можливо, вряди-годи з’являються певнi сумнiви: «Чи я досi в тому вправний? Чи досi я потужний самець?» Але ви не втратили бажання вашоi дружини. Це чудесно. І ще ж е пiгулки. «Спитайте в свого лiкаря, чи це вам годиться?» Я спiвчуваю. Справдi. Я можу уявити себе на вашому мiсцi. Якщо ви думаете, що старiння важке для чоловiкiв, дозвольте менi вас запевнити, це не пiкнiк для жiнок. Щойно цицьки в тебе опускаються, ти стаеш невидимою для п’ятдесяти вiдсоткiв населення. – Моя черга. Звiдки ви знаете мою дружину? Звiдки ви знаете мене? – Це хибнi питання. Але заради вас я вiдповiм вам на правильне. «Де була Лайла минулоi ночi?» Оце правильне питання. А вiдповiдь така: не на Гостинно-Гiрськiй дорозi. Не в Дулiнгу. Вона дiзнавалася про вас, Клiнте. А тепер вона сонна. Що поробиш. – Дiзнавалася про що? Менi нема чого приховувати. – Гадаю, ви самi в це вiрите, що показуе, як добре ви це приховали. Спитайте в Лайли. Клiнт пiдвiвся. У камерi було жарко, i вiн був весь липкий вiд поту. Цей дiалог не призвiв зовсiм нi до чого, як будь-яка вступна розмова з утримуваною за всю його кар’еру. Вона шизофренiчка – мусить бути, а деякi з них вельми вправнi у вловлюваннi натякiв i висновках iз них – але вона лячно метка до такого ступеня, якого не виявляв жоден шизофренiк iз тих, що вiн знав. І звiдки вона могла знати про Гостинно-Гiрську дорогу? – Вас же не було вночi на Гостинно-Гiрськiй дорозi, чи ви були там, Євко? – Може бути, – пiдморгнула вона йому. – Може бути. – Дякую вам, Євко. Невдовзi ми побалакаемо знову, я певен. – Звичайно, побалакаемо, i я з нетерпiнням цього чекатиму. Упродовж розмови ii увага до нього була неухильною – знову ж таки, нiчого несхожого на будь-якого нелiкованого шизофреника, з яким вiн бодай колись мав справу – але тепер вона знову повернулася до хаотичного розчiсування свого волосся. Вона провела рукою донизу, буркнувши щось на вузол, який вiдiрвався з чутним трiском. – Ох, докторе Норкросс… – Слухаю? – Вашого сина травмовано. Менi шкода. Роздiл 9 1 Заснулий у тiнi сикамора, з головою на згорненому жовтому жилетi пожежника, з люлькою, що ледь жеврiла на грудях вицвiлоi робочоi сорочки, Вiллi Берк, дядько з «Прихисти дорогу», мав картинний вигляд. Добре вiдомий хапанням риби i дичини на громадських землях, а також мiцнiстю свого гнаного невеликими партiями самогону, уславлений тим, що нiколи не був спiйманим за браконьерством чи за варiнням кукурудзяного пiйла, Вiллi Берк був iдеальним людським втiленням гасла цього штату, мудрованоi латинськоi фрази, що перекладалася як «горяни завжди вiльнi». Йому було сiмдесят п’ять. Сива борода, що пушилася аж навкруг шиi, i ветхий «кейсон»[149 - Cason – капелюх з круглим наголовком i крисами, зазвичай чорного кольору.] iз парочкою застромлених у повсть блешень, вiдпочивали на землi поряд з ним. Якщо комусь iншому й хотiлося б упiймати Вiллi на якомусь iз його рiзноманiтних злочинiв, таке життя, але Лайла дивилася на нього крiзь пальцi. Вiллi був добрим чолов’ягою, який безплатно робив багато корисних для мiста справ. Вiн мав сестру, яка померла вiд Альцгеймера, i перед тим, як iй вiдiйти, Вiллi ii доглядав. Лайла бачила iх разом на спiльних вечерях пожежноi команди; i хоча сестра Вiллi тупилась у простiр скляними очима, Вiллi не переставав теревенити, балакав з нею про те i се, а тим часом нарiзав курчатину i згодовував iй по шматочку. Зараз Лайла стояла над ним i дивилася, як рухаються пiд повiками його очi. Приемно було бачити, що принаймнi одна особа не дозволила свiтовiй кризi порушити його пiсляобiднiй вiдпочинок. Як би iй хотiлося лягти пiд сусiднiм деревом та й самiй закiмарити. Замiсть цього вона штовхнула ногою його в гумовий чобiт. – Мiстере Ван Вiнкл[150 - Rip Van Winkle – герой однойменного оповiдання (1819) класика американськоi лiтератури Вашингтона Ірвiнга (1783—1859), заблукалий в горах, обпоений привидами селянин, який проспав у лiсi двадцять рокiв, таким чином уникнувши участi у вiйнi за незалежнiсть США.]. Ваша дружина подала заяву про зникнення вашоi особи. Каже, що ви вже десятки рокiв, як пропали. Повiки Вiллi розтулилися. Вiн кiлька разiв моргнув, забрав люльку в себе з грудей i сiв. – Шерифе. – Що вам снилося? Як ви пiдпалюете лiс? – Я сплю з люлькою на грудях ще вiдтодi, як хлопчаком був. Воно цiлком безпечно, якщо ви опанували це вмiння. А снився менi новий пiкап, до вашого вiдома. Пiкап Вiллi, iржавий динозавр ще з епохи В’етнамськоi вiйни, стояв на краю гравiйного накату перед трейлером Трумена Мейвезера. Свiй крузер Лайла припаркувала поряд з ним. – Як тутешнi справи? – Вона примружилася на довколишнiй лiс, на оточений жовтою стрiчкою трейлер. – Пожежу всю погасили? Ви тут самi? – Ми залили той метовий сарай, що вибухнув. І ще його шматки позаливали. Достобiса шматкiв. Тут не надто сухо зараз, на щастя. Хоча мине час, доки сморiд вивiтриться. Іншi всi роз’iхалися. Сам подумав, краще зачекаю, постережу мiсце пригоди та тее-сее. – Вiлi, крекчучи, пiдвiвся на рiвнi. – Може, менi варто було б почути, звiдки в борту цього трейлера ота дiра завбiльшки, як куля для боулiнгу? – Нi, – сказала Лайла. – Кошмари будуть. Можете вже iхати, Вiллi. Дякую, що не дозволили пожежi поширитися. Лайла рипучими на гравii кроками пiдiйшла до трейлера. Кров, що запеклася навкруг дiри в бортi, вже потемнiшала до бордового кольору. Попiд запахами гару та того озону, що його вивiльнив вибух, тягнуло нудним смородом живоi плотi, залишеноi пектися на сонцi. Перш нiж пiдпiрнути пiд полiцiйну стрiчку, Лайла струснула носовичка i притисла його собi до рота й носа. – Гаразд тодi, – сказав Вiллi. – Уже, мабуть, за третю. Тре’ чогось перехамнути. О, ще одне. Ма’ть, там ще тривае якась хiмiчна реакцiя, отамечки, поза тим, що лишилося вiд того сараю. Це все, що я можу припустити. Схоже було, Вiллi, попри оголошений ним намiр це зробити, iхати не поспiшае; вiн набивав собi нову люльку, вибираючи крихти тютюну з передньоi кишенi сорочки. – Що ви маете на увазi? – Подивiться на дерева. На землю. Наче феiнi хустинки, як на мое око, але ну, цi ж ще й липкi. Клейкi. Та й цупкi також. Феiнi хустинки не такi. – Авжеж, – промовила Лайла. Вона уявлення не мала про що вiн говорить. – Звичайно, вони не такi. Послухайте, Вiллi, ми маемо декого пiд арештом за цi вбивства… – Еге, еге, чув за це по своему сканеру. Важко повiрити, щоби жiнка змогла повбивати чоловiкiв i прорвати отаким чином стiнку трейлера, але жiнки тепер стають дужчими, така в мене думка. Поглянути лишень на ту Ронду Равзi, наприклад[151 - Ronda Rousey (нар. 1987 р.) – п’ятиразова чемпiонка США з дзюдо, медалiстка Олiмпiйських iгор 2008 року, професiйна реслерка та актриса.]. І знову ж, Лiнда не мала й гадки, хто така та Ронда Равзi. Єдиною надзвичайно фiзично сильною жiнкою, що ii вона знала у цiй мiсцинi, була Ваннеса Лемплi, яка додавала до своеi зарплатнi у в’язницi зароблене на змаганнях iз реслiнгу. – Ви знаете цi мiсця… – Ну, не як власну долоню, але тутейшi краi я доволi знаю, – погодився вiн, трамбуючи свiжий заряд у своiй люльцi жовтим вiд нiкотину великим пальцем. – Та жiнка мусила якось сюди дiстатися, i я сумнiваюся, щоб прийшла пiшки. Чи можете ви пригадати якесь мiсце, де б вона могла залишити свою машину? Десь вiддалiк вiд дороги? Вiллi пiднiс сiрника до люльки й роздумував. – Ну, знаете що? Отам, десь за пiвмилi звiдси, проходить електрична лiнiя Аппалачеськоi енергетичноi компанii. – Вiн показав на пагорб поза метовим сараем. – Йде аж ув округ Бриджер. Хтось на повнопривiдному мiг би заiхати в ту просiку з Пеннiворт-лейн, хоча сам я не робив би цього на жоднiм авто, за яке заплатив власнi грошi. – Вiн поглянув на сонце. – Час уже менi котитися. Якщо поспiшу назад до дiльницi, встигну на «Доктора Фiла». 2 У трейлерi не було на що дивитися, чого б уже не сфотографували Террi Кумс з Роджером Елвеем, i нiчого такого, що могло б пов’язувати Євку Блек з цим мiсцем. Нi сумочки, нi гаманця. Лайла блукала мiж тамтешнього гармидеру, поки не почула, що пiкап Вiллi поторохтiв у напрямку головного шосе. Потiм вона пройшла по захаращеному мотлохом гравiю перед трейлером, пiдпiрнула пiд жовту стрiчку i попрямувала до метового сараю. За пiвмилi звiдси, сказав Вiллi, i, хоча лiсова гущавина заважала Лайлi побачити пiлони лiнii електропередачi звiдти, де вона стояла (шкодуючи, що не мае респiраторноi маски; сморiд хiмiкатiв досi залишався сильним), вона чула безупинне бзззз, яке вони видавали, несучи свiй високовольтний вантаж у домiвки i бiзнеси цього маленького куточка Три-Окружжя. Люди, якi живуть бiля цих пiлонiв, кажуть, що вони викликають рак, i в статтях, якi Лайла читала в газетах, також траплялися переконливi докази цього. Втiм, як щодо мулу з кар’ерiв та ставкiв-вiдстiйникiв, який забруднюе грунтовi води? Винним може бути як те, так i iнше. А може, це щось на кшталт отруйного рагу, рiзнi створенi людьми штучнi спецii замiшуються в рiзноманiтнi апетитнi захворювання: рiзновиди раку, хвороби легень i хронiчний бiль голови? А тепер ще нова хвороба, подумала вона. Що ii принесло нам? Не водянi ж вугiльнi вiдходи, якщо це вiдбуваеться в усьому свiтi. Вона вирушила в напрямку того бзззз i не пройшла й дюжини крокiв, як побачила першу з феiних хустинок i зрозумiла, про що говорив Вiллi. Зазвичай вони траплялись на очi вранцi – павутиння, iнкрустоване крапельками роси. Лайла опустилася на одне колiно, потягнулася рукою до димчастобiлоi латки, та потiм передумала. Пiдiбравши гiлочку, вона натомiсть ткнула в павутиння нею. Тоненькi пасма прилипли до кiнця гiлочки i, здавалося, чи то випаровуються з деревини, чи тануть у нiй. Що було неможливим, звичайно. Обман ii втомленого зору. Не могло бути iншого пояснення. Вона подумала про тi кокони, якими обростають сплячi жiнки, i зачудувалася: а якщо оце тут та сама речовина. Єдине здавалося очевидним навiть для такоi виснаженоi жiнки, якою зараз була вона: це схоже на слiд ноги. – Принаймнi менi воно таким здаеться, – голосно промовила Лайла. Потiм вона зняла у себе з паска телефон i сфотографувала цю «хустинку». За першою знайшлася iнша, а далi ще й ще. Тепер уже жодних сумнiвiв. Це слiди, i особа, яка iх залишила, прямувала до метового сараю i трейлера. Бiле плетиво також причепилося до стовбурiв кiлькох дерев, кожна з таких латок контурами приблизно нагадувала долоню, так, нiби хтось або торкався iх проходячи повз, або спирався на них, щоб перепочити чи прислухатися. Але що воно за таке, це лайно? Якщо Євка Блек залишила слiди нiг i рук з павутиння тут, у лiсi, як виходить, що жодних ознак цього нема в Лайлиному крузерi? Лайла пiднялася по цих слiдах угору схилом i пiшла далi, вниз, у таку собi вузьку западину, якi тутешнi краяни, на кшталт Вiллi Берка, називають виярками або байраками, а потiм знову вгору, на iнший пагорб. Тут дерева росли густiше – вiрджинськi сосни боролися за простiр i сонячне свiтло. Де-не-де з гiлок звисали тi павутинчастi клаптi. Вона зробила ще кiлька знiмкiв телефоном i продиралася далi, до електричних пiлонiв, до яскравого сонячного свiтла попереду. Лайла нахилилася, щоб пройти пiд низькою гiлкою, виступила на галявину, стала i просто дивилася. На якусь мить всю ii втому змило зачудуванням. Я не бачу цього, подумала вона, я заснула, може, в своему крузерi, може, в трейлерi покiйного Трумена Мейвезера, i менi це сниться. Напевне так, бо нiчого такого не iснуе в Три-Окружжi чи на схiд вiд Скелястих гiр. Нiчого такого насправдi не iснуе нiде, нi на землi, нi в цю епоху. Лайла стояла, завмерши на краю галявини, з вигнутою шиею, дивлячись угору. Зграi нетель брунатних вiдтiнкiв пурхали навкруг неi, здавалося, це якесь райдужне золото перемiшуеться у променях пiсляполудневого сонця. Десь вона читала, що найвище дерево на планетi – якась секвоя – трохи не сягае заввишки чотирьохсот футiв[152 - 400 футiв = 121,92 м.]. Це дерево посеред галявини, було на вигляд вищим, i воно не було секвоею. І не було схожим на жодне дерево з тих, якi вона бодай колись бачила. Найближче, з чим могла порiвняти Лайла, були тi баньяни, якi вони з Клiнтом бачили в Пуерто-Рико пiд час iхньоi весiльноi подорожi. Це… воно… стояло на велетенському вузлуватому п’едесталi з коренiв, найбiльшi з яких були на око футiв двадцять-тридцять завтовшки[153 - 20 футiв = 6,02 м; 30 футiв = 9,14 м.]. Окоренок складався з десяткiв переплетених мiж собою стовбурiв, пiдносячись до величезного гiлля зi схожим на папоротеве листям. Здавалося, дерево свiтиться своiм власним свiтлом, окутане якоюсь аурою. Мабуть, це була така iлюзiя, викликана тим, що сонце, спливаючи на захiд, зблискувало в просвiтах мiж перекрученими стовбурами окоренка, проте… Утiм, усе цiлком тут iлюзiя, хiба не так? Дерева не ростуть п’ятсот футiв заввишки, i навiть якби це дерево мало таку вишину – припустiмо, це так – вона побачила б його ще вiд Труменового трейлера. Террi з Роджером його б побачили. Вiллi Берк його бачив би. Із сонмища папоротевого листя високо над нею в небо спурхнула зграя пташок. Зелених, i спершу Лайла було подумала, що то папужки, тiльки цi були надто маленькими. Зграя полетiла на захiд, утворивши стрiй у формi V – Боже мiй, наче тi качки – i зникла. Лайла потягнула свiй наплiчний мiкрофон, натисла великим пальцем кнопку, намагаючись викликати Лiннi в диспетчерськiй. І не отримала нiчого, крiм постiйного потоку атмосферного трiску, та якось i не здивувалась. Не здивувалася вона, й коли червона змiя, товща за накачанi бiцепси Ван Лемплi i завдовжки щонайменше три ярди[154 - 3 ярди = 2,74 м.], виповзла з вертикальноi розколини в сiрому стовбурi цього дивовижного дерева. Розколина та була з дверi завбiльшки. Змiя пiдвела свою списоподiбну голову в ii бiк. Чорнi очi вивчали Лайлу з холодною цiкавiстю. Язик покуштував повiтря, потiм втягнуся назад. Змiя прудко сковзнула вгору прощiлиною в стовбурi i обвила акуратними кiльцями одну з гiлок. Погойдуючи головою, як вагадлом. Незбагненнi очi так само вивчали Лайлу, тепер дивлячись на неi згори вниз. З-поза дерева почулося низьке, роздираюче гарчання, i з затiнку з’явився бiлий тигр, очi в нього були яскравими i зеленими. Виступив гордовито павич, киваючи головою, зi знаменитим хвостом, розпушеним вiялом, вiн видавав звук, що скидався на едине, знову i знову повторюване кумедне запитання: Ги-ги? Ги-ги? Ги-ги? Ги-ги? Навкруг нього вилися нетлi. У Лайли в родинi зберiгався iлюстрований Новий Заповiт, i цi виткi комахи нагадали Лайлi той нiмб, який, здаеться, завжди мав Ісус, навiть коли ще лежав немовлям у яслах. Червона змiя зiсковзнула зi своеi гiлляки, пролетiвши останнi десять футiв, i приземлилася мiж павичем i тигром. Усi трое рушили до Лайли на краю галявини, тигр скрадливо, змiя плазом, а павич козирем, кудкудакчучи. Лайла вiдчула глибоке, всеосяжне полегшення. Так. Так. Це все сон – це беззаперечно сон. Мусить бути сон. Не тiльки цей момент, не тiльки Аврора, але й уся решта, геть усе пiсля тих весняних зборiв Курикулум-комiтету Три-Окружжя в аудиторii Коглинськоi старшоi школи. Вона заплющила очi. 3 Їi вступ до Курикулум-комiтету був справою Клiнта (в тому-то й полягае iронiя: зрештою вiн пiдiрвався на власнiй петардi.) Це було ще 2007 року. Газета «Три-Окружжя Гералд» надрукувала статтю про батька одноi коглинськоi одинадцятикласницi, який домагався, щоб «Ти тут, Боже? Це я, Маргарет»[155 - «Are You There God? It’s Me, Margaret» (1970) – частково автобiографiчний роман американськоi письменницi Джудi Блум (нар. 1938 р.) про дванадцятирiчну дiвчинку з позарелiгiйноi родини, яка гостро переживае фiзичнi й психологiчнi процеси входження у пiдлiтковий вiк i шукае пiдхожу iй вiру в Бога.] було вилучено зi шкiльноi бiблiотеки. В статтi цитувалися слова того родителя «клятий атеiстичний пасквiль», Лайла в таке повiрити не могла. Колись, у своi тринадцять рокiв вона обожнювала цей роман Джудi Блум i вiдчувала власну спорiдненiсть з описаним там: як воно, бути дiвчиною-пiдлiтком, коли попереду в тебе раптом почала майорiти дорослiсть, наче якесь нове, незнайоме i лячне мiсто, яке вимагае, щоб ти увiйшла крiзь його браму, хочеш ти сама цього чи нi. – Я любила цю книгу! – сказала Лайла, подаючи газету Клiнту. Чим висмикнула свого чоловiка з його звичайного стану замрiяностi, коли вiн сидить за кухонною стiйкою i дивиться крiзь склянi дверi на подвiр’я, легенько гладячи собi пальцi лiвоi руки кiсточками правоi. Клiнт кинув погляд на статтю. – Вибач, любонько, дуже жаль, але цю книжку необхiдно спалити. Це прямий наказ генерала Ісуса, – вiддав вiн газету назад Лайлi. – Це не жарти, Клiнте. Мотив, з якого цей чоловiк хоче заборонити книжку, i е саме тiею причиною, чому ii потрiбно читати дiвчатам. – Я згоден. І розумiю, що це не жарти. То чому ти не зробиш чогось задля цього? Ось за це, за такi заохочення Лайла його й любила. – Гаразд. Зроблю. У газетi згадувалася нашвидку сформована з батькiв i небайдужих громадян група, яка назвалася Курикулум-комiтетом[156 - Курикулум – термiн, що означае договiр мiж суспiльством, державою i фахiвцями в галузi освiти щодо курсiв навчання i життевого досвiду, який учнi мусять отримати у певний перiод свого життя.]. Лайла теж записалася. І щоб пiдтримати справу, вона зробила те, що вмiе робити добрий офiцер полiцii: звернулася по допомогу до своеi громади. Лайла агiтувала кожну мiсцеву мешканку з подiбними поглядами, яка, на ii думку, могла виступити на захист книжки. Лайла перебувала у надзвичайно вигiднiй позицii для розширення цiеi групи. Роки залагоджування скарг на гучний шум, суперечок за межу, вiдпускання порушниць обмежень на швидкiсть тiльки з попередженням, i загалом те, що вона виявила себе добросовiсною i помiркованою представницею закону, створило вельми доброзичливе до неi ставлення. «Хто такi, збiса, всi цi жiнки?» – вигукнув на початку наступних зборiв Курикулум-комiтету той самий батько, який все це розпочав, оскiльки дiйсно всi до одноi там були лише жiнки, i було iх там значно бiльше, нiж його самого. «Маргарет» було врятовано. Джудi Блум прислала листа з подякою. Лайла залишалася в Курикулум-комiтетi, але iсторiй такого рiвня полемiки, яку була викликала «Маргарет», бiльше не траплялося. Учасницi читали новi книжки, якi додавалися в бiблiотеки i до курикулуму в середнiх i старших школах по всьому Три-Окружжю, i слухали лекцii викладачiв мови й лiтератури та бiблiотекарiв. Тепер це стало бiльш схожим на книжковий клуб, а не на полiтичнi дебати. Лайлi там подобалося. І, як у бiльшостi книжкових клубiв, хоча на iхнiх зборах подеколи з’являлися один-два чоловiки, переважно це залишалося справою ХХ. Лишень увечерi минулого понедiлка вiдбулося останне засiдання. Пiсля нього, дорогою до своеi машини на шкiльнiй парковцi, Лайла порiвнялася з лiтньою жiнкою на iм’я Доротi Гарпер, яка також була членкинею чогось, що називалося «Книжковий клуб першого четверга» i одною з тих мешканок мiста, яких Лайла тодi загiтувала стати на захист «Маргарет». – Ви мусите пишатися Шейлою, вашою племiнницею! – зауважила Доротi, спираючись на цiпок; сумка з квiтковим малюнком, достатньо велика, щоб носити в нiй немовля, гойдалася в Доротi на плечi. – Люди кажуть, вона може потрапити до унiверситету на баскетбольну стипендiю Першого дивiзiону. Ну, хiба не чудесно для неi? Потiм Доротi додала: – Звичайно, я гадаю, ви наперед не тiшитеся надiями… розумiю, вона поки що лише в десятому класi. Але в п’ятнадцять рокiв дуже мало дiвчат стають такими сенсацiями. У Лайли на язику крутилося сказати, що Доротi помиляеться: у Клiнта нема брата i Лайла не мае племiнницi. Але Доротi Гарпер була в такому вiцi, коли вже часто плутають прiзвища. Вона побажала старiй панi всього доброго й поiхала додому. Проте Лайла ж працювала шерифом, iй платили за те, щоб була доскiпливою. Наступного ранку в якусь вiльну хвильку в себе за столом у шерифськiй управi вона згадала слова Доротi i набрала у «Фаерфоксi»: Шейла Норкросс. Першим, виданим пошуковиком результатом була спортивна стаття пiд заголовком «КОГЛИНСЬКА ЗІРКА ВИВОДИТЬ “ТИГРИЦЬ” У ФІНАЛІСТКИ ТУРНІРУ», означеною зiркою була п’ятнадцятирiчна Шейла Норкросс. Отже, Доротi Гарпер, врештi-решт, не сплутала прiзвища. У Три-Окружжi могли бути й iншi Норкросси – хто iх зна. Вона точно таких не знала. Насамкiнець у тiй статтi згадувалася й горда мати Шейли, вона мала iнше прiзвище – Паркс. Шеннон Паркс. У пам’ятi Лайли «рипнула пiдлога»: кiлька рокiв тому, коли Джаред був захопився легкою атлетикою, Клiнт побiжно зауважив, що в такому ж вiцi його самого пiдштовхнули до бiгу намовляння друга на iм’я Шеннон Паркс. У тому контекстi вона вирiшила, що йдеться про хлопця, якого батьки нагородили таким доволi консервативним iм’ям[157 - Shannon – iм’я iрландського походження, яке в США колись вважалося суто чоловiчим, проте з кiнця 1930-х його почали давати переважно дiвчатам, а тепер батьки називають так i синiв, i доньок.]. Вона це запам’ятала, тому що ii чоловiк взагалi майже нiколи не говорив про свое дитинство i роки дорослiшання, а тi рiдкiснi випадки, коли вiн це робив, дiйсно справляли на Лайлу враження. Вiн рiс сиротою в приймах. Багато деталей Лайла не знала… та ну-бо, кого вона дурить? Вона не знала жодних Конец ознакомительного фрагмента. Текст предоставлен ООО «ЛитРес». Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/stiven-king/splyachi-krasuni/?lfrom=688855901) на ЛитРес. Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом. notes 1 Sandra Bland – 28-рiчна чорна жiнка, яку в липнi 2015 року брутально заарештували в Техасi за дрiбне порушення правил дорожнього руху, за три днi ii знайшли повiшеною в камерi мiсцевоi в’язницi, що викликало збурення по всiй краiнi; розслiдування цiеi справи ФБР показало самогубство, патрульному, який заарештував мiс Бленд, присудили рiк ув’язнення й заборону працювати в правоохоронних органах. (Тут i далi прим. перекл.) 2 «Goodwill» – заснована 1902 року в Бостонi безприбуткова органiзацiя, що забезпечуе професiйну освiту та робочi мiсця для iнвалiдiв та iнших упослiджених осiб; фiнансуеться з широкоi мережi дешевих крамниць, де продають пожертвуванi речi. 3 Sandy Posey (нар. 1944 р.) – спiвачка з Алабами, «Born a Woman» – ii хiт 1966 року; Martha Sharp – професiйна авторка зi столицi кантрi-музики Нешвiла, яка насправдi написала слова i музику цiеi, а також багатьох iнших пiсень для рiзних артистiв, пiзнiше ставши вiце-президенткою компанii «Warner Bros». 4 Фраза лiдера республiканськоi бiльшостi в Сенатi, якою той у лютому 2017 року перервав промову старшоi сенаторки вiд Демократичноi партii. Сенаторка заперечувала доцiльнiсть номiнацii на пост Генпрокурора сенатора Джеффа Се-шенса; слова «Nevertheless, she persisted» стали гаслом фемiнiстичного руху США 5 Brendan Behan (1923—1964) – iрландський поет i драматург; слова вступноi пiснi «The Auld Triangle» до написаноi ним з власного тюремного досвiду п’еси «Quare Fellow» («Дивацький парубок», 1954); бовканням великого металевого брязкала трикутноi форми будили у дублiнськiй тюрмi в’язнiв. 6 Ray-Ban Wayfarer – створена у 1950-х модель сонячних окулярiв, яка знову стала модною вiд середини 2000-х рр. 7 Beagle Boys – родинний клан злочинцiв-рецидивiстiв, якi рiзними способами намагаються пограбувати багатiя Скруджа Мак-Дака. 8 High school – в американськiй старшiй школi навчаються дiти вiком 14—18 рокiв, з дев’ятого по дванадцятий клас. 9 «The Price Is Right» – iгрове телешоу, що iснуе з 1956 року, де учасники мусять вгадати правильну цiну призiв, якi демонструють запрошенi дiвчата-моделi. 10 «Anchor Steam» – сильногазоване крафтове пиво з пряним присмаком, яке випускають iз 1971 року. 11 «Ziplock» – багаторазовi пластиковi пакети з замком-блискавкою, якi випускають iз 1968 року. 12 Dale Earnhardt Jr. (нар. 1974 р.) – автогонщик, кiлькаразовий чемпiон у перегонах серiйних автомобiлiв NASCAR 13 Appalachia – знаний колись своiми суворими традицiями кровноi помсти i самогоноварiння, своерiдний регiон iз власною говiркою на сходi США, який тягнеться вiд Пенсильванii до Алабами, займаючи центральну i пiвденну частини гiрськоi системи Аппалачi; якщо уявити культуру Аппалачii в украiнському контекстi – це щось на кшталт сумiшi Гуцульщини та Донбасу. 14 «Nutribar» – високопротеiновий харчовий продукт, який рекламуеться як повноцiнний замiнник здоровоi, легкозасвоюваноi iжi. 15 WTRF-TV, Channel 7 – асоцiйована з нацiональною телемережею «CBS» локальна телестанцiя, що базуеться в мiстi Wheeling, штат Захiдна Вiрджинiя. 16 Monster Truck Jam – видовищнi змагання перероблених для посилення витривалостi i руйнiвноi сили автомобiлiв-пiкапiв. 17 Заборонено (нiм..) 18 «Seventeen» – заснований 1944 року модний журнал для 13—19-рiчних дiвчат. 19 Aretha Franklin (нар. 1942 р.) – чорна спiвачка, яка з 1960-х тримае неофiцiйний титул «королеви музики соул». 20 «KMart» – заснована 1899 року мережа великих унiвермагiв. 21 «Quid pro quo» (лат.) – послуга за послугу. 22 Shenandoah – нацiональний парк (площа 806 кв. км) уздовж однойменноi рiчки в межигiр’i Блакитного хребта, неподалiк мiста Шарлотсвiлл, штат Вiрджинiя. 23 «Phone home» – популярна iдiома, що означае розгублену людину. 24 Мiстер Генкi, Рiздвяний Какунець – персонаж у формi кавалку лайна з дев’ятого епiзоду першого сезону анiмацiйного серiалу для дорослих «Пiвденний парк». 25 Avon Ladies – спецiально тренованi агентки косметичноi компанii «Avon», якi вiдвiдують офiси й приватнi помешкання, пропонуючи фiрмовий товар. 26 Bowie-knife – рiзновид мисливського ножа, створеного на початку ХІХ сторiччя для Джима Буi, який пiзнiше уславився як герой Техаськоi революцii. 27 «Dirt Devil» – бренд заснованоi 1905 року компанii, яка випускае високоякiснi пилосмоки та iншу технiку для прибирання примiщень. 28 «Rite Aid» («Правильна допомога») – заснована 1962 року мережа аптек, найбiльша на Схiдному узбережжi США. 29 Kanawha – округ у штатi Захiдна Вiрджинiя. 30 Langley – мiстечко неподалiк Вашингтона, де мiститься штаб-квартира ЦРУ та iнших урядових органiзацiй. 31 «HBO» – заснований 1972 року кабельно-супутниковий телеканал, який дивляться понад 170 млн пiдписникiв у 15 краiнах. 32 «The Jinx» (2015) – документальний мiнiсерiал про заможного нью-йоркського плейбоя, якого звинувачують у вбивствi дружини, його подружки-письменницi, сусiда, погрозах членам своеi ж родини та iнших злочинах (суд досi тривае.) 33 Drop the shoulder – ризиковий фiнт в баскетболi, який за певних обставин тягне за собою персональний фол для гравця. 34 «Chippendales» – заснована 1979 року в Лос-Анджелесi гастрольна трупа чоловiчого стриптизу, характерною ознакою акторiв якоi е рельефнiсть м’язiв, а також при голому торсi бiлi комiрцi з чорними метеликами на шиях та бiлi манжети на зап’ястях. 35 «Dollars ‘N’ Dirt» – мiсцева лотерея в штатi Захiдна Вiрджинiя. 36 «It's Five O'Clock Somewhere» (2003) – хiт кантрi-спiвака Алана Джексона; в пiснi обiгруеться популярна фраза, якою виправдовують ранне, до п’ятоi вечора, пиття алкоголю. 37 «Голландська хвороба в’язiв» – грибок, який часто призводить до загибелi цiлих популяцiй дерев цiеi породи. 38 California stop – коли замiсть повноi зупинки на перехрестi перед знаком «Стоп» лише пригальмовують, не припиняючи руху. 39 Quiz Bowl – вiд початку 1950-х популярна серед американських школярiв i студентiв iнтелектуальна гра, з якоi пiзнiше в СРСР було скопiйовано телевiкторину «Що? Де? Коли?». 40 «F-150» – найпоширенiший пiкап у США, рiзноманiтнi модифiкацii якого випускають з 1948 року. 41 Halter top – жiночий топ, який прикривае груди й (iнколи) живiт, залишаючи спину голою. 42 «Popeye the Sailor» – моряк Попай, герой серii мультфiльмiв за мотивами однойменного комiксу. 43 Dime – монета 10 центiв. 44 Серцево-легенева реанiмацiя. 45 Alberto Vargas (1896—1982) – американський графiк i живописець перуанського походження, найзнанiший iз художникiв, якi працювали в жанрi пiнап. 46 Morning glory – вираз також означае сексуальне збудження. 47 Shuffleboard – гра, в якiй схожими на швабри лопатками совають по пронумерованих секторах поля великi пласкi шайби. 48 «Syfy channel» («Наук-фантаст») – заснований 1992 року кабельний канал, де показують фiльми жахiв, фентезi та iншi розважальнi програми вiдповiдних жанрiв. 49 Фраза, яку майбутнiй президент США Роналд Рейган постiйно вставляв у дебатах зi своiм конкурентом Джиммi Картером у передвиборчiй кампанii 1980 року. 50 ЗІЗ – занадто зайвоi iнформацii. 51 «Turtle Wax» – заснована 1941 року компанiя з виробництва автомобiльноi косметики, товарним знаком якоi слугуе зображення зеленоi усмiхненоi черепахи в капелюсi-цилiндрi. 52 Першi американськi колонiсти фарбували своi дерев’янi комори саморобною захисною фарбою рудих вiдтiнкiв, яку виготовляли з iржi, збираного молока та лляноi олii, вiдтодi червоний колiр став традицiйним для комор на американських фермах. 53 Проблема 2000 – тривожне очiкування збоiв у роботi комп’ютерiв по всьому свiту з настанням 2000 року. 54 Тяжкий гострий респiраторний синдром – епiдемiя, що вирувала в Китаi у 2002—2003 роках i, як очiкувалося, мусила охопити весь свiт, але цього не сталося. 55 Мiранда – правило, за яким перед допитом пiдозрюваному обов’язково оголошують його права, зокрема: право говорити зi слiдчими лише в присутностi адвоката або взагалi мовчати. Назва (i сама ця практика) походить вiд процесу 1966 року, в якому вже засуджений за згвалтування i грабунки Ернесто Мiранда судився зi штатом Арiзона через те, що перед першим допитом йому не повiдомили його конституцiйнi права. 56 PCP (Фенциклидiн) – «янгольський пилок», синтетичний хiрургiчний анальгетик, потужний галюциноген, використовувався як транквiлiзатор у ветеринарii, заборонений у 1960-х, в невеликих кiлькостях виробляеться у пiдпiльних лабораторiях для курiння, вдихання, iн’екцiй або поiдання. 57 Батькiвсько-вчительска асоцiацiя (PTA) – заснована 1897 року добровiльна органiзацiя, вiддiлення i члени якоi дiють в шкiльництвi як на нацiональному рiвнi, так i на рiвнi штатiв, мiст та окремих навчальних закладiв. 58 It Girl – сленговий термiн вiд початку ХХ столiття, що означае гармонiйну, гарну, стильну, природно сексуально привабливу жiнку. 59 Lineman – гравець лiнii захисту або нападу в американському футболi, куди беруть найвищих, найважчих, найвитривалiших атлетiв. 60 AAU (Аматорська атлетична спiлка) – заснована 1888 року органiзацiя, чия дiяльнiсть спрямована на розвиток винятково аматорського спорту i фiзичноi культури. 61 Tyvek – мiцний, водонепроникний синтетичний матерiал, який використовуеться в технiцi, а також для захисного одягу рiзного призначення. 62 Triple-double – баскетбольний термiн; набiр гравцем протягом однiеi гри двозначного числа очок у трьох iз п’яти категорiй. 63 Sweet fern (Комптонiя) – схожа на папороть рослина атлантичного узбережжя Пiвнiчноi Америки, запашне листя якоi почасти використовують у кулiнарii. 64 Галоперидол – антипсихотичний засiб, що, зокрема, гамуе галюцинацii. 65 Warner Wolf (нар. 1937 р.) – телекоментатор, особливо популярний серед шанувальникiв мiсцевих спортивних подiй у Вашингтонi й Нью-Йорку; його фiрмова фраза в прямому ефiрi «Нумо, до вiдео!» стала iдiомою, що означае: «Переконаймося самi». 66 Halfway House – заклад на кшталт гуртожитку, де людям з фiзичними або психiчними проблемами, а також колишнiм засудженим допомагають реiнтегруватися в суспiльство. 67 «PetSmart» – заснована 1986 р. широка мережа крамниць товарiв для догляду за домашнiми тваринами. 68 «М’ясне чаювання» («Meat tea» або «High Tea») – це той самий надвечiрнiй звичай чаювання «файв о’клок», тiльки з м’ясними та iншими поживними закусками. 69 «Dollar Discount» – одна з трьох потужних мереж з безлiччю крамниць по всiй Америцi, де кожний товар продаеться не дорожче за $ 1. 70 Chapter 11 – мережа дешевих меблевих крамниць, заснована 1995 р. на рештках збанкрутiлоi iншоi торговельноi мережi i названа за добре вiдомою американцям Статтею 11 федерального «Закону про банкрутство», яка, зокрема, регулюе способи розпродажу боржниками iхнiх активiв. 71 «MABIS» – один з брендiв компанii «Briggs Healthcare», яка виробляе медичне обладнання: сумку парамедикiв з комплектом iнструментiв i засобiв, необхiдних для термiнового дiагностування i допомоги. 72 «Kool-Aid» – порошковий фруктовий напiй, який випускають з 1927 року. 73 ЗОР (Загальний освiтнiй розвиток: General Educational Development) – запроваджена 1942 р. система навчання армiйських новобранцiв, котрi, успiшно здавши тести, отримували атестат про вiдповiднiсть знань середнiй освiтi в США й Канадi; таку ж систему для будь-яких дорослих, якi з якихось причин не отримали вчасно формальноi освiти, знову запроваджено з 1988 р. 74 Sassafras – запашне дерево родини лаврових, яке росте на Атлантичному узбережжi США вiд штату Мейн до Флориди. 75 Кадукей (кадуцей) – жезл грецького бога Гермеса (у римлян – Меркурiй) у формi обвитоi двома змiями палицi; атрибут посланцiв чи парламентерiв, який гарантував iм недоторканнiсть. 76 Алюзiя на поему англiйського поета Семюела Колрiджа (1772—1834) «Кубла хан; видiння увi снi» (1797), яка, за словами автора, наснилася йому пiсля курiння опiуму: «то було диво рiдкiсного кшталту, той сонцесяйний купол насолод з печерами iз криги». 77 «Flamin’ Groovies» – заснований 1965 року в Сан-Франциско рок-гурт, який грае досi. 78 «Breaking Bad» (2008—2013) – серiал, в якому смертельно хворий на рак шкiльний учитель для фiнансового забезпечення своеi родини варить i продае надпотужний кристалiчний метамфетамiн, який у нього мае блакитний колiр, хоча насправдi чистий мет прозорий або бiлий. 79 Центр контролю i запобiгання захворюванням (CDC) – багаторiвнева федеральна агенцiя в Мiнiстерствi охорони здоров’я США з головним офiсом в Атлантi, штат Джорджiя. 80 Doe – стандартне в полiцiйно-юридичнiй практицi найменування невiдомоi особи. 81 District of Columbia – офiцiйна назва столицi США; Вашингтоном, на честь першого президента, спершу було названо тiльки одне з трьох мiст у цьому окрузi, поступово ця назва поширилася на всю його територiю; Округ Колумбiя не пiдлягае юрисдикцii жодного зi штатiв, ним керуе напряму Конгрес. 82 Ellen DeGeneres (нар. 1957 р.) – популярна телеведуча, актриса, сценаристка, активiстка руху ЛГБТ. 83 Judge Judy – популярне реалiтi-шоу, яке iснуе з 1996 року; пряма трансляцiя судових процесiв у рамках сiмейного права, котрi веде калiфорнiйська суддя Джудi Шейндлiн. 84 Dr. Phil – психолог Фiлiп Мак-Гро (нар. 1950 р.), автор i ведучий популярноi телепередачi, яка виокремилася з ток-шоу Опри Вiнфрi. 85 ЗОП – заступник окружного прокурора. 86 Tom Brady (нар. 1977 р.) – один з найкращих i найпопулярнiших гравцiв в американський футбол. 87 «The Omen» – фiльм 1976 року, пiсля якого було знято ще три сиквели. 88 «Hey Jude» (1968) – патетична балада рок-гурту Beatles, написана Полом Маккартнi на моральну пiдтримку Джулiана, сина свого колеги по гурту Джона Леннона, який тодi перебував у процесi розлучення з дружиною Сiнтiею, матiр’ю Джулiана; до запису на диск у пiснi спiвалося «Гей, Джул». 89 «Harlem River Blues» (2010) – пiсня з однойменного альбому кантрi-фолкблюзового музиканта Джастiна Тавнза Ерла (нар. 1982 р.) 90 Spidey Sense – вираз, що означае потужне вiдчуття незрозумiлоi небезпеки; походить з комiксу «Людина-павук» («Spiderman».) 91 «Newport» – найпопулярнiшi в США ментоловi сигарети, якi виробляють з 1957 року. 92 Buster Brown – чепурний хлопчик-штукар зi стрижкою типу «паж», герой комiксiв i рекламний персонаж колись найбiльшоi в США взуттевоi компанii «Brown Shoe Company» (1875—2005.) 93 Sophomore – учень 10-го класу; Senior – учень 12-го класу в американськiй старшiй школi. 94 Monica Seles (нар. 1973 р.) – сербсько-угорсько-американська тенiсистка, колишня перша ракетка свiту, яка на кортi часто видавала дивнi звуки: рохкання, кректання, повискування. 95 «Arcade Fire» – заснований 2001 року канадський рок-гурт. 96 «Kruger Street Toy and Train Museum» – музей ляльок та iграшкових машин у мiстi Вiлiнгу. 97 Rocky Balboa – боксер, персонаж серii фiльмiв Сильвестра Сталлоне, який збiгае вгору довгими сходами i, досягши вершини, пританцьовуе, трiумфально задерши руки. 98 Анонiмнi алкоголiки (АА) – неформальний рух гуртовоi психотерапii i взаемодопомоги, започаткований у 1935 недавнiми алкоголiками, бiржовиком Бiллом Вiлсоном i лiкарем Бобом Смiтом. 99 Two Buck Chuck – народна назва калiфорнiйських вин бренду «Charles Shaw», якi в Калiфорнii зазвичай продають по 1,99 долара за пляшку. 100 «Flunitrazepam» – потужне снодiйне без смаку i запаху, яке, випите розчиненим в алкоголi, не лише присипляе, а й провокуе антероградну амнезiю; тому цi лiки iнодi використовують потайнi грабiжники та гвалтiвники. 101 «The Walking Dead» (2010 – дотепер) – телесерiал у жанрi горор на основi однойменного комiксу. 102 Richmond – столиця штату Вiрджинiя; Martinsburg – столиця округу Берклi у штатi Захiдна Вiрджинiя. 103 Очiкуваний час прибуття – офiцер користуеться професiйною абревiатурою. 104 «Dexedrine» (Декстроамфетамiн) – психостимулятор, який використовуеться для лiкування нарколепсii та порушення уваги. 105 «Provigil» – потужний аналгептик, зокрема використовуеться проти денноi сонливостi, входить до списку психотропних засобiв. 106 Al fresco – термiн iталiйського походження мае буквальне значення «в холодку», проте в сучасному iталiйському жаргонi цей вираз означае «в тюрмi». 107 Мiжнародна стипендiя для навчання в Оксфордському унiверситетi, яка була заснована 1902 року за заповiтом британського бiзнесмена i полiтика Сесiла Родса. 108 «Zomig» – синтетичний триптамiн, потужний препарат при нападах мiгренi, однiею з побiчних дiй якого може бути сонливiсть. 109 Пiтерз ображае Рi, перекривляючи ii прiзвище: Dumpster – смiттевий бак; Dimplebutt – ямкувата дупа. 110 Перекручена фраза з пiснi «See You Later Alligator» (1955) пiонера рок-н-ролу Бiлла Хейлi (1925—1981.) 111 ЛТ – лайно трапляеться. 112 «Pledge» – бренд очисних засобiв, якi з 1958 року виробляе компанiя «S. C. Johnson & Son». 113 «Denny’s» – заснована 1953 року мережа ресторанiв з рiзноманiтнiшим за фаст-фуди меню, якi працюють цiлодобово. 114 Рiзновиди сухоi гостроi ковбаси, особливо популярнi в Аппалачii. 115 Kim Kardashian (нар. 1980 р.) – телезiрка реалiтi-шоу, актриса i бiзнесвумен. 116 Public Broadcasting Service» – заснована 1970 року система громадського телебачення США, до якоi входять понад 350 незалежних телестанцiй. 117 «Hatch – маленьке мiстечко, близько пiвтори тисячi мешканцiв, в окрузi Доня-Ана, штат Нью-Мексико. « 118 Cartoon Network» – заснований 1990 року, розрахований переважно на дитячу аудиторiю телеканал, який цiлодобово транслюе в основному мультфiльми, як класичнi, так i власного виробництва. 119 Woodstock Nation – вiдвiдувачi й учасники фестивалю музики i мистецтв, який вiдбувся у серпнi 1969 поблизу мiстечка Вудсток у штатi Нью-Йорк i став пiком руху гiппi. 120 «Cheer: I Feel Like I’m-Fixin’ To-Die Rag» («Кричалка: я почуваюся так, нiби мушу померти») – антивоенна пiсня фолк-рок-гурту «Country Joe and the Fish» («Кантрi Джо i Риба»), яку разом iз гуртом спiвала майже пiвмiльйонна аудиторiя Вудстокського фестивалю. 121 Serape – традицiйна мексиканська накидка, схожа на пончо. 122 ATF – скорочена абревiатура спецслужби Мiнiстерства юстицii США, федерального Бюро алкоголю, тютюну, вогнепальноi зброi i вибухових речовин. 123 Sergio Leone (1929—1989) – iталiйський кiнорежисер, який у 1960-х почав знiмати бiльш жорстокi, натуралiстичнiшi й iронiчнiшi, нiж класичнi, фiльми з життя Дикого Заходу i таким чином став засновником жанру спагетi-вестерн. 124 Gerry Garcia (1942—1995) – кучерявий i бородатий лiдер рок-гурту «Greatful Dead» («Вдячнi мертвяки»), визначна фiгура в психоделiчному русi гiппi. 125 Tiffany lamp – тип настiльноi лампи з абажуром з вiтражного скла, створений наприкiнцi ХІХ столiття художником i дизайнером Луiсом Тiффанi (1848—1933), оригiнальнi лампи виробництва компанii «Tiffany’s» високо цiнують колекцiонери. 126 Госта (функiя) – багаторiчна рослина з гарним листям, численнi види якоi широко використовують у садово-парковому дизайнi. 127 Фемiнiтив вiд стандартного виразу John Law – Джон Закон, персонiфiкацiя працiвника правоохоронноi системи. 128 Wonder Woman – супергероiня комiксiв з 1941 року, спiвзасновниця «Лiги справедливостi», персонаж багатьох фiльмiв. 129 Lay-up – у баскетболi кидок м’яча в кошик з-пiд кiльця. 130 Bug Light – запатентований у 1932 роцi прилад: клiтка, всерединi якоi мiститься лампа звичайного i ультрафiолетового, видимого комахам свiтла та оголенi дроти пiд високою електронапругою; iснують як маленькi кiмнатнi, так i великi надвiрнi, польовi й садовi моделi цього пристрою. 131 Dean Koontz (нар. 1945 р.) – автор численних романiв у багатьох жанрах: вiд трилерiв до науковоi фантастики. 132 Red-eye gravy – притаманний кухнi пiвденних штатiв соус, в основi якого смалець вiд смаженоi шинки, чорна кава й червоний перець. 133 «Bunn» – заснована 1963 року винахiдником крапельноi кавоварки Джорджем Банном компанiя, що випускае професiйнi i домашнi автомати для приготування кави i чаю. 134 Charles Atlas (1892—1972) – псевдонiм Анджело Сицiлiано, сина iталiйських емiгрантiв у США, який зi слабака став найвiдомiшим культуристом свого часу, а в 1920-х розробив i популяризував комплекс iзотонiчних вправ, що стали основою сучасного бодибiлдингу. 135 «Rebel Yell» – популярне в пiвденних штатах пшеничне вiскi, яке виробляють з 1936 року; «Повстанським кличем» називалися бойовi вигуки солдатiв Конфедерацii пiд час Громадянськоi вiйни в США. 136 «Goody’s Powder» – сумiш аспiрину, кофеiну й парацетамолу, продаеться без рецепта; «Pedia-Lax» – дитяче проносне. 137 «Dr. Tim’s» – заснована ветеринаром Тiмом Гантом сiмейна компанiя з виробництва натуральних харчiв для хатнiх тварин. 138 «Sweet Baby Ray’s» – соус 20 рiзних смакiв для смаженини, який випускае сiмейна фiрма, заснована 1985 року мiсцевим кухарем у Чикаго. 139 «Frozen» (2013) – анiмацiйний фiльм студii «Волт Дiсней», iз багатьох пiсень якого найбiльшим хiтом стала «Вiдпусти» («Let It Go».) 140 Charles Bronson (1921—2003) – справжне iм’я Каролiс Бучинскiс, американський актор литовського походження, уславлений численним ролями крутих парубкiв у фiльмах рiзних жанрiв. 141 «TiVo» – розроблений у 1997 цифровий пристрiй, який через централiзовану платну послугу програмуеться на одночасний запис (з видаленням реклами) кiлькох передач кабельних телеканалiв для подальшого iх перегляду в зручний для людини час. 142 «The Daily Show» – нiчна розважальна телепередача, що виходить з понедiлка по четвер, яку веде знаний сатирик Джон Стюарт. 143 Електросудомна терапiя. 144 Clarksburg – засноване 1785 року мiсто, адмiнiстративний центр округу Гаррiсон. 145 «Chicago Cubs» – бейсбольна команда вищоi лiги. 146 Trifectas – комбiнована ставка, коли гравець мусить точно, послiдовним порядком вгадати тих, хто посяде перше, друге i трете мiсця в якомусь чемпiонатi, в кiнських перегонах тощо. 147 «Hot Pockets» – бренд рулетiв з рiзною начинкою, якi випускае компанiя «Nestle». 148 Shy bladder (соромливiсть сечового мiхура) – американська народна назва «паруреза», фобiчноi боязнi сечовипускання в присутностi iнших людей, на яку за статисткою в свiтi страждають близько шести вiдсоткiв чоловiкiв. 149 Cason – капелюх з круглим наголовком i крисами, зазвичай чорного кольору. 150 Rip Van Winkle – герой однойменного оповiдання (1819) класика американськоi лiтератури Вашингтона Ірвiнга (1783—1859), заблукалий в горах, обпоений привидами селянин, який проспав у лiсi двадцять рокiв, таким чином уникнувши участi у вiйнi за незалежнiсть США. 151 Ronda Rousey (нар. 1987 р.) – п’ятиразова чемпiонка США з дзюдо, медалiстка Олiмпiйських iгор 2008 року, професiйна реслерка та актриса. 152 400 футiв = 121,92 м. 153 20 футiв = 6,02 м; 30 футiв = 9,14 м. 154 3 ярди = 2,74 м. 155 «Are You There God? It’s Me, Margaret» (1970) – частково автобiографiчний роман американськоi письменницi Джудi Блум (нар. 1938 р.) про дванадцятирiчну дiвчинку з позарелiгiйноi родини, яка гостро переживае фiзичнi й психологiчнi процеси входження у пiдлiтковий вiк i шукае пiдхожу iй вiру в Бога. 156 Курикулум – термiн, що означае договiр мiж суспiльством, державою i фахiвцями в галузi освiти щодо курсiв навчання i життевого досвiду, який учнi мусять отримати у певний перiод свого життя. 157 Shannon – iм’я iрландського походження, яке в США колись вважалося суто чоловiчим, проте з кiнця 1930-х його почали давати переважно дiвчатам, а тепер батьки називають так i синiв, i доньок.