Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна

Помста Перса Дарiя, або Скiфо-перська вiйна Лiдiя Гулько Пригоди Мишка в пiднебеснiй Гойтасира #3 Друже, назва книжки пiдказуе, якi саме iсторичнi подii лежать у ii основi. Про скiфо-перську вiйну вивчають не лише у школi. З ii уроками знайомлять курсантiв у вiйськових закладах. Але та iнформацiя суха й цiлеспрямована. Маеш нагоду послухати розповiдь свого сучасника Мишка, який перемiщався в той час i в тi мiсця. Бiльше того, Мишко дружив iз Ксерксом, сином Дарiя Першого. Мишко надзвичайно допитливий хлопчик. Вiн помiтив i засоби письма скiфiв та персiв. Хiба тобi не цiкаво знати, на чому писали тi й тi, адже папiр тодi ще не виливати. Щоправда, про предметний лист скiфiв у виглядi мертвоi мишi, жаби, пташки та стрiл ти знаеш. Але це примiтивний спосiб передачi iнформацii. Писали в тi часи i знаками. Але якими? Для допитливих читачiв вiд 12 рокiв, що закоханi в iсторiю рiдноi землi. Лiдiя Гулько Помста Перса Дарiя, або Скiфо-перська вiйна І. Напередоднi вiйни Глава перша Священна рада Екбатани. Палац мiдiйських царiв. Зала засiдань. Помiж колон, що пiдпирають перекриття з пласким дахом, завмерли мужi в багатих каптанах. Фарбована борода i байдужий вид – надiйний схрон в’юнких думок. Далебi, Книга мудростi повчала: «Ревниве вухо все чуе, i навiть шепiт нарiкань вiд нього не затаiться. Бережiться пустого нарiкання i здержуйте язик вiд обмови, бо i потаемне слово не перейде гладко, i брехливi уста погублять душу». О, хвала Дарiю, хвала царю царiв. Приборкав бунтiвливих у провiнцiях Еламу, Вавiлону, Парфii, Гiрканii, Арсенii, Маргiани. Роздiлив владу на вiйськову i цивiльну. Створив могутню армiю i флот. Упорядкував поштову дорогу. Ця дорога надiйно охороняеться, зi станцiями, де мiняють коней. Та зручностi потребують коштiв… Знову зiбрав… Вочевидь задля наповнення скарбницi. Вочевидь… Але ж кожнiй сатрапii, залежно вiд кiлькостi розораноi землi та ii родючостi, законом визначено мито. Провiнцii покiрно приносять зерно, фрукти, вино, килими, одяг – золотий i срiбний, приганяють худобу. Індiйська сатрапiя платить золотим пiском. Невже i цього мало? Вай, вай, подейкують про похiд на зарозумiлих яванiв…[1 - Перси називали грекiв яванами.] Чи сторицею повернуться затрати? Висока завiса колихнулась i посерединi розiйшлася. За нею вiдчинилися стулки важких дверей. Товстi евнухи, озброенi мечами, закам’янiли обабiч входу. І лише брови видавали напругу: то пiднiмались, то опускалися. У колонну залу поривчастим кроком увiйшов Дарiй. Вродливий, мiцноi статури, моложавий чоловiк. Жерцi, сатрапи, скарбники, суддi, писарi, радники, володарi краiн впали ниць, цiлуючи килими. Воеводи прийняли вiрнопiдданi пози. Дарiй зайняв тронний стiлець. Ввiчливо мовив: – Вiтаю всiх. Дозволяю встати. Прошу, сiдайте на дивани. – О, дозволь стояти i насолоджуватися твоею вродою! – закричали першi особи iмперii. Дарiй хитнув жезлом, набалдашник якого мав вигляд лева. У руках царя жезл мав силу наказу. Повiяло iндiйськими ароматами – перська i мiдiйська знать, пiдбираючи подоли, займала дивани. Правителi пiдкорених народiв раболiпно опускалися на кам’яну пiдлогу. Дарiй старанно розправив на колiнах старовинний кандiс, затканий квiтами. У парчевих малинового кольору узорах були й крилатi колеса – символи Мiдо-Перськоi iмперii. Першi особи iмперii з трепетом чекали лихоi новини. Ще б пак. Владика у тiарi. Найвродливiший iз людей надiвае золотий убiр в особливих випадках. «Боже великий, укрiпи дух пiдупалий, щоб покiрно прийняти новини, особливо лютi», – шерхотiли боязко вуста. Наперед вийшов Псталпс, воевода над воеводами, проводир вiйськ. Важкий, сильний i нещадний. Ровесник Дарiя, завжди супроводжував свого царя у бойових походах. Псталпс поцiлував владику в золоту бороду (знак особливоi поваги i дружби) i замер бiля його правицi. Урочистiсть, розлиту в повiтрi, зненацька порушили дзвiнкi голоси. Вони смiливо проникали крiзь колони, прикрашенi египетськими та iндiйськими тканинами. В залу засiдань вбiгли хлопчики вiд шести до дванадцяти рокiв. Старший i менший опустилися на пiдлогу, викладену рiзнокольоровим шлiфованим камiнням. Добули з кишень сердолiковi статуетки слонiв i почали iх розкладати. Середульший забрався у крiсло, видовбане з рожевого мармуру (формою нагадувало гiгантське яйце). Вклав нiжки у спецiальну виiмку i зручно вмостився. Хлопчик звiв iскристi оченята на царя, красивого у вихiдному одязi та славi. Шовковi брови Дарiя зiйшлися пiд низько опущеною тiарою. Видовженим обличчям пробiгла тiнь задуми, а тупi, з фарбованими нiгтями пальцi танцювали дощечкою билець. Хлопчик вiдразу насупився, його пальчики вибивали стукiт на кам’яних пiдлокiтниках. Мавпування малого не викликало в присутнiх нi подиву, нi смiху. Всi знали: сини царя царiв повиннi бувати на засiданнях перших осiб держави. Хай змалечку вчаться керувати державою. Пальцi, обтяженi масивними перснями, обiрвали нервовий танок. Смолянi, блискучi очi царя царiв проникливо дивилися на васалiв. А тi принишкли i, затамувавши подих, тупилися в жовто-зеленi узори на колiнах. Хлопчик старанно скопiював батьковi жести i погляд. Зметнувся золотий жезл i стукнув у мармурову пiдлогу. В густiй вiд напруження тишi владно звучало: – Я – Дарiй, перс, син Гiстаспа, Ахеменiд, арiй, цар персiв i всього материка, муж найрозумнiший i найпрекраснiший iз усiх людей,[2 - Автентичний текст.] скликав вас, перших мужiв держави, на Священну раду з метою оприлюднити свое рiшення. Почуйте мене всi. Вiд сьогоднi Мiдо-Перська iмперiя перебувае в станi вiйни з пiвнiчними народами. Дарiй витримав значливу паузу. У затаенiй тишi продовжив: – Бог Ягве через своiх пророкiв заповiдав нам пiдкорити пiвнiчнi народи та племена i навернути iх у одну з нами вiру. Я переповнений рiшучостi виконати заповiт пророкiв. Моiм найпершим бажання е торжество справедливостi на землi. Тiльки тодi наступить на континентах справедливiсть, коли язичники схилять передi мною голови.[3 - Автентичний текст.] Моi хоробрi, мудрi товаришi, надiйшов час помсти. Помсти за образу столiтньоi давностi. Вiднинi свiй караючий меч я спрямовую на пiвнiчнi народи. «Що значить «образа столiтньоi давностi»? – розмiрковували першi. – Вай, вай, то сталося так давно. І так багато ворогiв прокотилося землями iмперii.» Псталпс випнув груди колесом, а рукою оперся об металевий, золотом окутий пояс. Проводир вiйськ говорив, нiби вергав у горах камiння. Мова його переконлива, сильна. – Як пара i дим передують вогневi, так кровопролиття провокують образи. Великий Дарiй запросив нас у старовинний замок мiдiйських царiв. Цар царiв бажав оживити нашу забудькувату пам’ять. Згадаймо, шановнi, час, коли наймiцнiшим царством в Азii було Мiдiйське. Тодi Ассирiя, Єлам, Урарту поступалися у всьому Мiдii. Однак Аскуцай,[4 - Назва походить вiд iменi вождя скiфiв.] напiвдикий народ, порушив цей порядок i заклав камiнь несправедливостi. Його наступник привiв доярiв кобил[5 - Так називали скiфiв.] у Верхню Азiю з жорстокими ватажками Протодiем i Мадiем. Як всеiдна сарана, кочiвники нападали на мирних жителiв. Залишали пiсля себе трупи, руiни i випаленi поля. Лише через двадцять вiсiм рокiв цар Кiаксар, згуртувавши мiдiйськi племена, вiдкинув ворога. Господарi зайшли у палац, що в Екбатанах. Який жах! Палац царя ворог дощенту спустошив. Навiть зiрвав зi стiн золотi та срiбнi бляхи. Також iз колон i карнизiв, якими тi були обкладенi.[6 - Насправдi Кiр, син Камбiза, захопивши царський палац в Екбатанах, вивiз у Персiю срiбло i золото, якими були обкладенi колони, карнизи, кипарисовi та кедровi стiни.] Кочiвники, що прийшли з пiвночi, ще довго грабували хлiборобiв. Здавалося, позбутись iх неможливо. Тодi Кiаксар пiшов на хитрiсть. Цар запросив ватажкiв ворога на бенкет… Вино там лилося, мов iз фонтану. Скiфа приемно дивували барви вина i аромат. Пив вино, як звик, нерозведеним. Коли до втрати свiдомостi сп’янiв, то Кiаксар подав воiнам знак. Мiдiйцi оголили мечi, блискавично ними працювали. О, без верховодiв Скiф притих. Деякi служили охоронцями при дворi Кiаксара. Решта пiшла в Припонтiйськi[7 - Степи Пiвнiчного Причорномор’я.] степи. Вельможi, доблеснi воiни! Прислухайтесь. До нас взивають нетлiннi кiстки пращурiв. Вони кличуть помститися кревним ворогам. Вимагають повернути на батькiвщину з пiвночi святинi. Гуркотливий голос затих. З усiх куткiв линули збудженi голоси: – Дарiю, ти переможеш! Дарiю, ти повернеш на батькiвщину святинi! Справедливiсть торжествуватиме в свiтi! – Веди нас, царю! Ми готовi помститися молокоiдам! – Перси з мiдiйцями – один народ. Образа мiдiйцiв е водночас образою персiв. Найуважнiшi помiтили, як тiнь легким крилом торкнулася твердого обличчя великого. А саме, коли линули ображенi голоси: – Скiф гордий. Їхнi царi гидують нами. – Не родичаються, не вiддають своiх дочок, не дають згоди на шлюб з нами. Тiльки наближенi знали: Дарiй бажав поеднатися шлюбом iз дочкою скiфського царя Іданфiрса. Тодi посли вернулися нi з чим. Чи не затаена образа затьмарила розум Дарiя? Чи не бажання помсти заволодiло його еством? Збудженi й ображенi голоси покрив бас головного скарбника. Пузатий мiдiець зi старанно вибiленим лицем i наведеними чорною фарбою бровами моторно викотився наперед. Торохтiв: – Коли йдеш полювати на лисицю, то бери зброю на лева. Так радять молодим мисливцям старi, бувалi. Перемогти Скiфа не просто. То природжений воiн. Розказують, що його дiти з п’яти рокiв беруть участь у грабiжницьких походах. Отже, вiйсько Дарiя повинне бути велике i числом воiнiв i зброею. Панове, закликаю вас: сумлiнно вiднесiться до розпорядження царя царiв щодо наповнення царськоi скарбницi. Не переживайте: витрати повернуться до вас рiкою. Сатрапи схилили голови й мовчки вивчали лiлii, витканi на каптанах. – Правда, нам вкрай потрiбнi кошти, – пiдтвердив Дарiй. – Я маю на метi завершити консолiдацiю пiвнiчних земель. Задля швидкоi перемоги мое вiйсько повинна переважати числом людей, коней, гужового i водного транспорту тих, на яких пiду. Скiф – ворог, який заважае здiйсненню моiх грандiозних планiв.[8 - Дарiй мав на увазi розгром i пiдкорення Грецii.] Такого ворога я повинен змусити визнати мене, царя Дарiя, своiм повелителем. Цар царiв передихнув. Набравши в груди повiтря, на нижчiй нотi закликав: – Я просив вас, хоробрi i мудрi товаришi, зiбратися, щоб разом обмiркувати важливi справи. Прошу до слова. Виступи – напористий скарбника i вкрадливий Дарiя, зародили в головах «хоробрих i мудрих товаришiв» рiй насторожених думок. Обiзвався цар, що прибув iз вiддаленоi провiнцii. Вiн смикав кудлату бороду, коли розказував: – Чув я, що Скiф живе безжурно. Нема в нього мурiв, нема засувiв, дверей теж нема. А живе вiн iз скотарства i торгiвлi. Вiдгукнувся сусiд кудлатоi бороди. Той сидiв на п’ятi однiеi ноги, обхопивши колiно другоi. – На берегах Понту не знайти бiльш заможного народу, нiж кочiвникiв, про яких мовиться. Так розказував менi один фiнiкiйський моряк. У Скiфа стiльки овець, худоби, коней, що коли вони йдуть дорогою, то пастухи iх не можуть завернути. Але не легко добратися до тiеi краiни. Спершу треба переплисти бурхливе море. Потiм здолати три дурнi сили: залiзного жеребця, вовка, у якого паща залiзна, i яструба з гартованим дзьобом. Тварини вiрно служать Скiфу. Вони охороняють його стада, отари i табуни. – Рiчка тече назад, а жаба вiршi читае,[9 - Перський фразеологiзм, що означае неук патякае.] – пхикнув проводир вiйськ. Дарiй виразно глипнув на балакуна i зайшовся смiхом. Цар голосно пирхав слиною в причiпну, завиту дрiбними кiльцями, бороду. На диванах догiдливо хихикали. – Не вiрите? Так розказував фiнiкiйський моряк, – крутився цар на п’ятi. Зi срiбного дивану хтось зауважив: – Одначе фiнiкiйцi не бояться супроводжувати обози купцiв, що валкою сунуть тими землями. – У фiнiкiйцiв до мандрiв свiй, шкурний iнтерес, – пояснив Псталпс. – З фiнiкiйцями ми у змовi. Платимо iм золотом iз царськоi скарбницi. Фiнiкiйцi вивчили землi пiвнiчних народiв, склали географiчнi карти мiсцин, де побували. Карти допоможуть нам орiентуватися пiд час вiйни. Завдячуючи фiнiкiйцям, ми добре поiнформованi про пiвнiчнi землi. Отак знаемо, якi племена iх населяють. Тему, пiдняту срiбним диваном, продовжив золотий: – А менi один яван хвалився: «Скiфи платять за товари золотими пластинками, не рахуючи iх. Замовляють нашим майстрам коштовний посуд i найдорожчi прикраси для своiх дружин. А собi – дорогу зброю i вино». Великi землевласники, що досi сидiли в напружених позах, пожвавiшали. Вони терли руки, мрiяли вголос: – На наших полях працюватимуть тисячi рабiв. Нашi пагорби i узгiр’я вкриються живим руном. Левадами кочуватимуть стада жирних бикiв i табуни витривалих коней. – Так, так. То багата хлiбом, худобою i рибою краiна, – пiдтакували правителi краiн. Вельможi притихли, коли наперед вийшов молодий чоловiк, приемний на вид i з пропорцiйними членами. Його шанували за те, що був однiеi з Дарiем кровi. Щоправда, за вiдверту i смiливу мову його боялися. – Розплющ, Дарiю, очi та прихили до моiх слiв вухо уваги. Я, твiй брат Артабан, маю сказати дещо важливе. Народ, на який ти зiбрався iти вiйною, великий числом i озброенням. Вiн не мае нi мiст, нi дорiг, нi мiцних кам’яних будов. Нема у нього i майна. Скiфiв iншi народи i племена порiвнюють iз кураем, що носиться степом, не вiдаючи, де i коли спинить бiг. То мiраж у пустинi, за яким можна бiгати без угаву. Чи слiд тобi, царю, йти на пiвнiчнi народи? Чи не принесе похiд розчарування? Спустошить скарбницю, а законослухняний народ вiдiрве вiд повсякденних справ. Вид Дарiя спохмурнiв. У прикрiй задумi гладив жезлом причiпну бороду. Хлопченя, що мавпувало, повторило жест великого татка. Артабан з легким поклоном у бiк сонцесяйного брата вiдiйшов. Його мiсце зайняв воевода Гобрiй. Не тiльки довгi ноги, шия та нiс надавали воеводi схожостi з журавлем. Голос цього чесного, смiливого мужа був по-журавлиному клекотливий. – О, Дарiю, ти найдобрiший, найблагороднiший iз людей. До мене теж дiйшли чутки, що Скiф не доступний. Розказують, що вiн кочуе з мiсця на мiсце i здiймаеться в небо, нiби птах. Його тяжко прибрати до рук, а ще тяжче керувати ним. Його неможливо пiдчинити собi, бо неможливо встановити над ним контроль. Так, цей народ наiвний, довiрливий, гостинний. Цим скористався Кiаксар Мiдiйський. Але Скiф гордий, вiльний духом i безстрашний. Узяти верх над ним неможливо. Гадаю, захоплення його земель не принесе iмперii користi. Домовитися з хитрим i брехливим Скiфом не можливо. Закону твого вiн не визнае i данини не принесе. Землевласники сопiли: – Щоб худоба слухалась, треба пускати в хiд палицю. Добрий цар кожному дозволив виступити. Та це не значить, що бажанням сонцесяйному слiд суперечити. Вельможi принишкли, охопленi страхом. Дарiй гордовито розправив плечi. Очi його горiли, мов смолоскипи. Такого Дарiя вельможi боялись. Не повертаючи голови, цар царiв докинув тверде слово Псталпсовi. Груди воеводи миттево роздулися. Голос загуркотiв: – Згадаймо, шановнi пани, iсторiю, з якоi почалася Велика Персiя. Слухайте мою розповiдь уважно i робiть висновки. Одного разу Кiр, син Камбiза, онук Астiага i правнук Кiаксара, зiбрав персидських вельмож i воевод. Кiр велiв, щоб почистили забур’янене поле. Наступного дня Кiр влаштував бенкет, на який запросив тих самих персон. У розпалi бенкету Кiр звернувся до гостей iз питанням: «Який день вам до снаги?» Мужi хором вiдповiли: «Другий!» Тодi Кiр дав присутнiм урок: «Такi днi у вас будуть завжди, якщо ви, перси, станете володарями Сходу. Ідiть з вiйною на сусiдiв i пiдкорiть iх. Зробiть iх своiми слугами». О, роги Кiра Великого за два десятилiття пiднеслися над десятками народiв. Великий цар довiв кордони Персii вiд Єгипту до Індii. Та не сподiвався, що знайде смерть вiд меча масагета. Масагет, пам’ятаемо, доводиться братом заклятого Скiфа. Пiсля виголошеноi промови якийсь час стояла тиша. Але панувала вона не довго. Дарiй пiдняв жезл влади i мовив: – Непоступливiсть, впертiсть, бунтiвливiсть вдачi важко пiддаються перевихованню. Як пошесть вади батькiв передаються дiтям. Наказую: Скiфа винищiть до ноги. Менi не потрiбнi гордi раби. Такi, над якими неможливо взяти верх, якими неможливо керувати. Волiю ворога бачити мертвим. Землю його заселять слухнянi, працьовитi народи. Окинувши зором васалiв, що вiд страху цокотiли зубами, Дарiй iз сталевим притиском дiлився планами: – Моя мета – створити круглу, подiбну до сонцю, iмперiю. У мою iмперiю увiйдуть усi народи i племена, що мешкають навколо Понту Евксiнського.[10 - Давня назва Чорного моря, що перекладаеться з грецькоi як Гостинне море.] Це буде iмперiя Ахеменiдiв, iмперiя арiiв, iмперiя цивiлiзованого народу. Сила i впевненiсть царя царiв у повнiй перемозi запалили присутнiх. Вiд диванiв i високих баз котився схвальний гомiн. Пiдсилений високими колонами, вiн розростався i дзвенiв, немов буревiй, що рвався на простори. Вельможi потiли вiд радiсного збудження. Стрясали повiтря вигуками: – Напоiмо кров’ю Скiфа його землю. Помстимося за пограбування палацу в Екбатанi. – Перекинемо наплавнi мости з Азii в Європу. – Понт Евксiнський стане Перським озером. Озером Великоi Персii, единоi в свiтi держави. – Вiдрiжемо яванськi мiста. Вiд Скiфа вони отримують хлiб, м’ясо, рибу. – Дорогою пiдкоримо фракiйськi племена. – Вдеремося в землi Скiфа i винищимо його до ноги. Потiм рушимо степовим коридором. – На колiна поставимо народи Середньоi Азii. Примусимо iх платити нам данину. Величний порух царського жезла закрив Священну раду. – Дозволяю устати, – зронив останнi слова цар царiв. Першi особи iмперii пiдвелися. Із вигуками: «Дарiю, ти переможеш!» – подали долiлиць i, плутаючись у довгому одязi, вставали. Хлопчики, старший iз молодшим, повкидали iграшки в кишенi й наввипередки побiгли iз зали засiдань. Середульший обережно злiз iз кам’яного стiльця. Пiдстрибуючи, вправно минав збуджене панство. Ось i вiн зник за високими колонами. Перстень Дейока Вельможi задкували з притисненими до грудей руками. Головний архiвiст пiдповз на колiнах до трону. Припав вустами до розшитих перлами жовтих черевикiв. Гаряче iх цiлував. Дарiй великодушно дозволив служцi стати на рiвнi ноги. – Яких благ проситимеш? – О, царю царiв! Не благ проситиме твiй вiрний слуга. Жадае повiдати про печаль, що жалким скорпiоном живе у його серцi. – У чому сiль твоеi печалi? – Твiй вiрний слуга, о великий, одного разу заглибився в читання старих глиняних табличок. Натрапив на лист дружини Камбiза. Мандiна писала до свого батька, царя мiдiйського. Лист Мандiни дуже сумний. – Що засмутило царицю? – Цариця зi страхом писала при зникнення електрового персня, на якому викарбуваний напис «Всеперемагаючому». – Перснiв у доньки царя, як листя на оливi. – О великий, той перстень особливий. Вiн належав патрiарховi мiдiйських царiв Дейоковi. Вважали, що камiнь персня мае велику магiчну силу. Оберiгае спокiй царя, державi дае сили, народу – добробут, краiну вiдводить вiд смут. – Про який камiнь мова? – Про астерiкс, дванадцятипроменеву зiрку. Рiдкiсний камiнь. – М-да, – мимохiть зронив Дарiй. Перстень iз астерiксом дiйсно заслуговував на увагу. – Астерiкс найжаркiше розгораеться, коли над сузiр’ями й зiрками головуе Сирiус. Мiй пане, вiйна проти поганцiв проходитиме у мiсяцi сiвану i тамузу.[11 - Мiсяцi червень i липень.] Тодi небесний жезл влади триматиме Сирiус. Астерiкс в цей час мае найбiльшу силу. – Сирiус – головний серед зiрок схiдного горизонту, як пророк серед людей на землi, – задумливо мовив Дарiй. Цар царiв ворухнувся, щоб стати на ноги. Архiвiст припав вустами до парчевого одягу. – О великий, вiрний слуга тобi ще не все сказав. – Говори, – великодушно дозволив Дарiй i затримався на кiнчику трону. – У бiблiотецi зберiгаеться багато старих письмен. Серед них твiй вiрний слуга надибав донесення головного жерця, що спiлкувався з духами. Духи напророчили смуту, в яку порине краiна пiсля Камбiза. Жрець радив майбутньому царевi не знiмати з руки перстень з написом «Всеперемагаючому». – Я подолав смуту i без персня, – рiзко сказав цар, але сiв на стiлець глибше. – Слава богам, у великому царствi спокiйно! – патетично вигукнув архiвiст. – Але жрець попередив: без персня мир i спокiй не певнi, хиткi. Незадоволенi та заздрiсники пiднiмуть чорнi хвилi, що знесуть корабель добробуту краiни в морську пучину. – Досить хляпати язиком! Кажи: хто привласнив перстень Дейока? Де крадiй? У якому вiн царствi? Чи довiв ти, слуго, на дiлi, що вiдданий менi? – скипiв Дарiй. – О великий, твiй вiрний слуга усе зробив, що в його силах. Звертався за допомогою до зiркогляда. Зiркогляд сумлiнно прослiдкував шлях зiрок. Вiдкрив таке. Олiмпiйських богiв прикро вразив вчинок Кiаксара. Бо ж вiн наказав знищити гостей, що сп’янiли. Богиня Афiна явилась у снi засмученому евнуховi, охоронцю покоiв царицi Мандiни. Афiна втiшала евнуха. Запевнила його, що рiд мiдян i персiв розвiеться, як попiл, коли iх позбавити персня «Всеперемагаючому». Євнух викрав перстень i втiк до Лiдii. На жаль, слiд крадiя пропав. Твiй вiрний слуга, о великий, звертався за допомогою до ворожбита… Чоловiк запнувся, його рiденькi вуса тремтiли. – Ну ж бо, говори! – втратив рiвновагу Дарiй. – О великий, злi демони оточили ворожбита. Демони лютують через те, що Кiр Великий дозволив евреям повернутися в Палестину i вiдновити свiй храм. А ти продовжуеш полiтику Кiра Великого. Дав притулок в Єрусалимi бiженцям з Єгипту, якi сорок рокiв блукали пустелею. Дозволив iм вiдбудовувати iхнiй храм. – Так, даю притулок. Так, дозволив вiдбудовувати храм. Бо переконаний: на змiну вередливим божкам прийде Єгова, Бог Всеперемагаючий. – Олiмпiйськi боги сильнi. В Іегови прихильникiв мало. Пробач, великий, за смiливiсть. – Говори по сутi. – Демони збили темну хмару i правда зробилася непроглядною. Ворожбит порадив, щоб ти, мiй лагiдний пане, вiдвiдав храм Вогню. – Храм, збудований пророком, який славословив Господа i пiднiмав свiй голос в iм’я найкращого порядку i Його шанування? – Так, той храм. Служителi його безстрашнi й незалежнi. Нiкого над собою, окрiм Господа, не визнають. Навiть тебе. Помилуй, о великий, що необачно бовкнув. – Досить. Зникни. У храмi Вогню Кiнний супровiд з’iхав з вузькоi дороги, брукованоi круглим камiнням. У правiчному лiсi конi, що йшли ступою, невдовзi зупинились. Опираючись на догiдливо пiдставлене плече, Дарiй повагом зiйшов з колiсницi. Двое воiнiв у вузьких полотняних каптанах вiддiлилися вiд решти з намiром супроводжувати повелителя народiв. Дарiй наказав усiм залишатися бiля коней. Сам вiдiйшов, пропускаючи слугу, що цупив на спинi мiшок iз золотом – пожертву для богiв. Коли зiгнута постать зникла в гущавинi, Дарiй рушив лiсовою стежкою. Спочатку стежка вилася полого, але враз пiшла вгору. Натренованi ноги царя царiв легко долали пiдйом, а руки чiплялася за гiлля розлогого ялiвцю. Ось Дарiй i на вершинi гори. Лису мiсцину оживляла камiнна споруда, що за формою нагадувала ромб. Мiсцевi жителi стверджували, що храм збудував Заратустра. Правда, нiхто достеменно не знав, коли пророк його будував. Однi присягалися, що храм збудовано ще тисячу рокiв тому, iншi – сто. Розказували також, що Заратустра клав камiнь з думкою про Невидиме Божество, Батька Вселеноi. Дарiй рiшуче попрямував до входу, яким слугував вузький отвiр у стiнi. Високо занiс ногу, щоб не зачепити камiнного порогу i тим не образити невидиме божество. Аж раптом угорi прогуркотiло. Дарiй принишк, прислухався. По хвилi громохко прорекло: – Бачу тебе я, Дарiю, що прийшла у мiй храм багатий. Як менi тебе називати, я не знаю, хоча схожий ти на чоловiка. Дарiй опустив ногу, повiльно звiв очi. Поглядом уперся в неотесаний камiнь, що тримав над входом споруду. Угорi знову прорекло: – Усе ж назву я тебе швидше безсмертним, анiж смертним. Таемничий голос бiльше не озивався. Дарiй переступив порiг. Наразi стояв у однокамерному примiщеннi. Центральне мiсце займав жертовник, що розмiстився на площадцi. До жертовника вели чотири каменi, якi височiли один над одним. Навколо жертовника ходив маг, вiд голови до п’ят закутаний бiлим плащем. Плащ пiдперезаний шерстяним поясом. До того ж трьохколiрним, шириною в чотири пальцi. Кольори поясу символiзували чесноти служителя храму, а саме благочиннiсть помислiв, слiв i справ. Щоб привернути до себе увагу, Дарiй кахикнув. Голi стiни миттево вiдбили звук, десятикратно пiдсилюючи його. Маг вперто не звертав уваги на царя царiв. Удавав, що не помiчае владики. Знiчев’я Дарiй роздивлявся довкола. Стiни, старанно побiленi, плавно переходили в синiй купол, що символiзував вiчне небо. На куполi золотом сяяли шiсть планет i зорi. Золотом сяяло також сонце, зображене навколо великоi круглоi дiрки. Через дiрку в космос виходив дим i доходив до богiв. Маг надiв бiлу маску, щоб не осквернити диханням вогонь, запалений блискавкою. Потiм старанно вимив руки. Чистими руками клав на жертовник чистi дрова. Вогонь швидко набирав сили. Жадiбнi язики виривалися вище бортiв жертовноi чашi. Служитель змахнув рукавом – у вогонь полетiло насiння. У повiтрi приемно запахло. Стiнами забiгали, доганяючи одна одну, фантастичнi тiнi. Вони то витягувалися, то стискалися. У бiгучих обрисах тiней Дарiй узнав контури помешкань, де бував. Узнавав коней, обличчя друзiв, але частiше – ворогiв. Чоловiк у бiлiй одежi прийняв скорботну позу i монотонним голосом молився. Чи то пiд дiею пахощiв, чи то в незвичнiй обстановцi, але хвилювання охопило врiвноваженого, холодного iмператора. Вiн не вiдводив погляду вiд тiней, що компонувалися у сцени. Дивина! Тi сцени вiдтворювали подii з добуванням ним, Дарiем, слави, визнання, царського трону. Цар чув тупiт кiнських копит, брязкiт i свист схрещених мечiв. Узнавав гадюче шепотiння зрадникiв. Чув хрускiт зламаних хребтiв… Бiль, розпач i страх зненацька охопили царя царiв. Голова в нього почала болiти i бiль не проходив. Дарiй гостро вiдчув провину перед небом i його жителями. «О, боги, прошу, дайте менi шанс. Я доведу вам свою вiдданiсть. Але вгамуйте бiль. Вiн нестерпний. Не витримаю – збожеволiю», – стогнав. Вiд несподiваного доторку Дарiй здригнувся. Чоловiк, загорнутий у бiлий плащ, вказував пальцем на вихiд. Вони попрямували до розлогого платану. Дупло дерева було впорядковане пiд кiмнату для побачень. Коли опустилися на лаву, то Дарiй поштиво мовчав. – Боги милостивi до тебе, царю, – спiвуче сказав служитель храму. – Щедро обдарували тебе вродою, гармонiйними членами, розумом, доблестю, волею i щедрiстю. Ти пiдкорив чужинськi племена i вiсiмдесят народiв. Але iхнi храми залишив не зруйнованими. То якому богу ти поклоняешся? – Ахурi Маздi,[12 - Так називали за часiв Дарiя Першого Єдиного Нествореного Вiчного Бога, Творця усiх благ.] – хрипкувато вiдповiв Дарiй. Вiн кашлем прочистив горло i стих. Маг теж мовчав. Прислухався до шелесту свiтло-зеленого листя. Можливо, до музики небесних сфер, яку чують лише вибранi. Чим довше мовчав маг, тим неспокiйнiше почувався Дарiй. Нiбито виправдовувався, сказав: – Мое бажання – справедливiсть. Брехливому я не товариш. Я не запальний. Коли я гнiваюсь, то твердо володiю собою. Як военачальник, я – вiдмiнний военачальник. Я володiю невтомною силою в руках i ногах. Як вершник, я – вiдмiнний вершник. Як стрiлець iз лука, я – вiдмiнний стрiлець iз лука, як у пiшому, так i в кiнному строю. Цими здiбностями мене обдарував Ахура Мазда. Я вмiло ними користуюся.[13 - Автентичний текст.] Скошений погляд мага ковзнув по рiвному лобi Дарiя, його тонкому загнутому носi, чепурнiй бородi. Вiдвiвши погляд, служитель дорiкнув Дарiю: – Ти направив своi ступнi до давнього храму на догоду корисливiй думцi. – Так, – пiдтвердив Дарiй. В його голосi чулася образа. – Задля перемоги над поганцями я повинен заручитися пiдтримкою Сирiуса. Скiф викрав перстень Мадiни, що мав напис «Всеперемагаючому». Хто носить перстень, що е власнiстю мiдiйських царiв? Назви його! Маг натягнув на голову клобук i вiдвернувся вiд Дарiя. Невдовзi сiв рiвно. Говорив холодно, карбуючи кожне слово: – Перстень у неправедного,[14 - Заратустра дiлив людей на праведних (осiлих на землю), неправедних (кочiвникiв-грабiжникiв) i тих, у кого неправедне змiшане з праведним.] князя Євстахiя. Вiн iз роду Іпока. За велiнням неба перстень носить його син Михайло. Хлопчик одного вiку з твоiм, царю, меншим сином Ксерксом. – Отче, мене цiкавить: чи поверну я перстень? Маг дивився в ажурне латаття. Збайдужiлим голосом мовив: – Я просив про те небо. Заковика в тому, чи ти, царю, захочеш залишити собi перстень. – Коли перстень опиниться на моiй руцi, я його вже не знiму. Дарiй грiзно стулив брови, що красномовно пiдтверджувало незворотнiсть його рiшення. – У Михайла сильний небесний покровитель. Тобi, царю, доведеться вибирати. Найвродливiший iз людей гордовито розправив плечi. – Я – Дарiй, син Гiстаспа, цар персiв i всього материка… Маг мерзлякувато пересмикнув вузькими плечима i ще глибше натягнув на голову клобук. Вiн безшелесно, мов тiнь, вислизнув iз дупла платана. Конец ознакомительного фрагмента. Текст предоставлен ООО «ЛитРес». Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/l-d-ya-gulko/pomsta-persa-dar-ya-abo-sk-fo-perska-v-yna/?lfrom=688855901) на ЛитРес. Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом. notes Примiтки 1 Перси називали грекiв яванами. 2 Автентичний текст. 3 Автентичний текст. 4 Назва походить вiд iменi вождя скiфiв. 5 Так називали скiфiв. 6 Насправдi Кiр, син Камбiза, захопивши царський палац в Екбатанах, вивiз у Персiю срiбло i золото, якими були обкладенi колони, карнизи, кипарисовi та кедровi стiни. 7 Степи Пiвнiчного Причорномор’я. 8 Дарiй мав на увазi розгром i пiдкорення Грецii. 9 Перський фразеологiзм, що означае неук патякае. 10 Давня назва Чорного моря, що перекладаеться з грецькоi як Гостинне море. 11 Мiсяцi червень i липень. 12 Так називали за часiв Дарiя Першого Єдиного Нествореного Вiчного Бога, Творця усiх благ. 13 Автентичний текст. 14 Заратустра дiлив людей на праведних (осiлих на землю), неправедних (кочiвникiв-грабiжникiв) i тих, у кого неправедне змiшане з праведним.