Услід за вітром

Услiд за вiтром Тетяна Мизнiкова Первая любовь #1 Пiд час екскурсii до Клеванського замку четверо однокласникiв – Руслана, Анна, Євген i Роман – потрапляють у Нову Моландiю. В iншому вимiрi на друзiв чекають нелегкi випробовування, мета яких – врятувати мiсцевих жителiв-пiдлiткiв вiд загибелi. У ходi рятувальноi мiсii мiж Анною та Романом виникають романтичнi почуття, Руслана дiзнаеться про появу загадкового хлопця по iменi Ростислав, а Євгену вдаеться вiднайти втрачене кохання. Та найголовнiше те, що головнi героi засвоiли важливий урок: не варто боятися вiддавати, йти на ризик i любити. Адже без любовi й самопожертви життя втрачае будь-який сенс. Тетяна Мизнiкова Услiд за вiтром «Нас обрали тому… що ми, люди, здатнi до спiвпереживання, ми маемо серця, а, отже, можемо i вмiемо любити, допомагати, розумiти нещастя ближнього…» «Спасiння не заради наживи та слави, а заради iнших, бо так треба, бо твое серце – чутлива i нiжна струна, що бачить страждання ближнiх i будь-що намагаеться iм допомогти. Ось чим ти керувалася насправдi та всi ми…» Роздiл І Глава 1 Гул у класi зростае. Виховна година перетворюеться на балаган. Давно не чути, як лiтають мухи чи з дзенькотом падають шпильки на лаковану пiдлогу. – Десятий «А», я довго чекатиму, поки ви нарештi втихомиритеся? Майте совiсть, шановнi. Чого ви такi буйнi сьогоднi? Ще, начебто, весни немае за вiкном… Зауваження класного керiвника залишаеться поза увагою збуджених школярiв. – Я хотiла порадувати гарними новинами, але, бачу, ви не заслуговуете… – У нас будуть додатковi вихiднi? – Ви вiдпустите сьогоднi з урокiв? – Домашнього завдання не буде? – Батькiвськi збори вiдмiняються? – Ви не покажете моiм батьками останньоi двiйки? Запитання сиплються, немов цукор iз дiрявого мiшка, i жодна сила не в змозi iм протистояти. – Агов, не всi вiдразу! Я вас не чую… Ото, затятi гультяi. Вам аби все цiкаве пропускати… – Ну, Марiе Василiвно, погодьтеся, сидiти на сьомому уроцi алгебри – потiха не надто цiкава, – фiлософствуе Назар на передостаннiй партi. – Нiхто не пропонуе вам занять iз математики. Марiя Василiвна зумисне витримуе паузу для iнтриги. Врештi збуджений десятий-А сяк-так вгамовуеться. До вчительки повертаються десятки рiзнокольорових очей-вогникiв. І коли вони встигли вирости? Марiя Василiвна не раз задае собi подiбне запитання. Ще зовсiм недавно брала пiд крило десятирiчних курчат iз наiвними поглядами, а нинi перед нею – нiби мальованi юнаки i юнки – вродливi, загадковi, котрi вже плавно переступають межу дитинства. – То що за сюрприз чекае на нас, Марiе Василiвно? Надiюся, хороший, бо з поганими я не хочу мати справи, – по-дiловому запитуе темноволоса Руслана, непомiтно передаючи записку назад. Тим часом Анна хапае зiм’ятий папiрець вiд подруги, миттю ховаючи його пiд парту. – Якщо ти подiлишся з нами тим, що хочеш донести до Анни, тодi розповiм усьому класу про сюрприз. Знiяковiла Руслана опускае пухнастi вii донизу. – Пробачте, Марiе Василiвно. Цього бiльше не повториться. – Дуже сподiваюся. Моему терпiнню i добротi теж колись настане кiнець… Гаразд, вернiмося до теми виховноi години. Отож, в контекстi «Культурноi спадщини рiдного краю» замiсть теорiй та сидiння за партою я випросила у дирекцii школи для вас екскурсiю… – Ура!!! – Куди iдемо? – На скiльки днiв?! – Намети брати з собою?! – А можна я вiзьму молодшу сестру? Класний керiвник, iгноруючи запал школярiв, пiдходить до дошки й повiльно починае виводити крейдою букви. Клеванський замок. – Жодних наметiв, ночiвель i, тим паче, спиртного. Я контролюватиму процес, Вадиме, так що не дивися на мене очима янгола. Обманути мене все одно не вийде… Цiеi п’ятницi ми поiдемо до Клеванського замку. Глава 2 «Вже кiлька ночей пiдряд менi сниться дивний сон. Все не дае спокою. Треба розказати хлопцям. На перервi поговоримо…». Анна пiднiмае голову доверху. Дiвчина вдае, нiби уважно слухае класного керiвника. Тепер iй зрозумiла дивна поведiнка Руслани – подруга останнiм часом ходить сама не своя. Ще з п’ятого класу Роман Рисакiвець, Євген Єжков, Руслана Ритковська та Анна Авенчук зарекомендували себе як кращi плавцi. Вiдтак, на мiськi, обласнi i навiть мiжнароднi змагання з плавання захищати честь школи вiдправляли вiдомий квартет. Енергiйнi, спортивнi, амбiтнi, вони неодноразово верталися зi змагань, тримаючи за плечами грамоти, медалi, а головне – важливий життевий досвiд. Напевно, з плавання зародилася дружба мiж дiвчатами й хлопцями. Тi, хто заздрив, кидали частенько: «О, знову цi, з багатодiтноi сiм’i…». Справдi, iхнi стосунки нагадують братерськi, але подiбнi вигуки зовсiм не ображають дружню четвiрку. Навпаки, ще бiльше пiдкрiплюють близькi взаемини. Роман, Євген, Руслана й Анна часто проводять разом дозвiлля. Вчотирьох люблять ходити на футбол, на перегляд кiно до Романа (його батьки мають двоповерхову хату, тому квадратнi метри дозволяють час вiд часу поповнювати дiм зайвим галасом) чи в кафе на улюбленi тiстечка пiсля урокiв. Якщо говорити про звичнi закоханостi чи симпатii, якi часто трапляються у iхньому вiцi, то Анна з Русланою надавали перевагу хлопцям з одинадцятого класу, а то й першокурсникам. – Вони – старшi, з ними – цiкавiше, – пояснюють дiвчата. – Ну i що вони знають такого, чого не вiдаемо ми? – Вам не зрозумiти… – А ми й не намагатимемося. Велике дiло – на рiк-два старшi пацани… Зрештою, хто i в кого був закоханий – достеменно не вiдомо. Кожен тримав почуття при своему серцi – у таемницi пiд великим замком. – Всi мене уважно слухають, чи не так, Анно? – голос класного керiвника вертае до реальностi. – Дiвчата, що це сьогоднi з вами робиться? Хлопцi менше зауважень отримують. Поганий приклад показуете, шановнi. То про що я розповiдаю, Анно, не нагадаеш менi, будь ласка… – Е… про Клеванський замок… – А конкретнiше? – Ну… – … про те, що першi згадки про замок у письмових джерелах датуються 1458 роком як володiння князя Михайла Васильовича Чарторийського! – Дякую, Романе, за екстрену допомогу. Але ти – не Анна. – Вибачте… Марiя Василiвна продовжуе розповiдь, iгноруючи порушену поведiнку школярiв: – Остаточно будiвництво замку закiнчилось у 1561 роцi. Враховуючи вiддаленiсть вiд кордонiв Речi Посполитоi, Клеванський замок швидко втрачав свое оборонне значення. Свого часу князь Юрiй Чарторийський перестав жити в будiвлi, влаштувавши у замку госпiталь. Далi споруду вiддали езуiтам, якi утворили тут колегiю. На територii Клеванського замку вони господарювали бiльше, нiж одне столiття. Часи змiнювалися, на жаль, як i ситуацiя в десятому-А, бо дiти у ньому ранiше були слухнянiшими… – Ми бiльше так не будемо, чесне слово! Але… Марiе Василiвно… Нам нудно слухати сухi iсторичнi факти. Якби щось цiкавiше… – Любi моi, це – наша iсторiя. Ми повиннi ii знати. – Може, i повиннi, однак вiд цього веселiше не стае. – Саме тому я придумала для вас цiкаве завдання, яке суттево впливатиме на оцiнку з украiнськоi мови в кiнцi семестру. – А до чого тут украiнська? – Ви самостiйно прочитаете iсторiю Клеванського замку. А пiсля приiзду з екскурсii кожен напише твiр на основi iсторичних фактiв i ваших вражень. – Можна вигадувати будь-що, наприклад, у жанрi фентезi, так?! – Уся можлива фантазiя, окрiм нецензурних висловiв та iншого негативу, – до ваших послуг. Ваш твiр повинен мiстити виховний, духовний, культурний аспект. – Класно! Оце я розумiю – цiкаво! – Маркiяне, досить вигукувати, ти – не один у класi. А решта, тим часом, починають перетворювати кабiнет на гамiрний вулик iз бджолами. Глава 3 – Нарештi! Де вас так довго носить? – Стривай, Руслано, чого нервуешся? – Бо скоро перерва скiнчиться, а ми ще не починали розмови. Квартет збираеться у звичнiй схованцi. Мiж третiм i четвертим поверхом лiвого крила дiвчата з хлопцями давненько облюбували втаемничене мiсце пiд сходами. Пiдйом веде до даху. Тут рiдко набридае непотрiбний люд. Якщо у товаришiв назрiвае потреба для засекречених розмов, вони йдуть сюди. – Виникла необхiднiсть поговорити з директором, от i все. Я зовсiм трiшки затримався, – схоже на те, що Роман оправдовуеться. – Ти щось приховуеш? Ану колись! – Спробуй щось затаiти вiд вас… Все розкусять… – Ну?! Що ти робив у директора? – Не скажу… Це не так важливо. Руслано, давай краще ти… – Починаеться, – усi гудуть хором. – Як заiнтригувати – то ти мастак, а довести дiло до кiнця… Так не чесно! Розмову вiдволiкае настирливе дзижчання дзвiнка. Пора на урок. – Прекрасно… Усi все встигли розказати i почути… – Анно, не нервуй. Пропоную сьогоднi пiсля урокiв зiбратися в мене на хатi. Обговоримо все у спокiйнiй обстановцi. Нам нiхто не заважатиме. Предкiв не буде до вечора. – Я не можу зразу пiсля школи, – перебивае Євген. – Комп’ютернi курси по вiвторках… – Ну, то лети до нас вiдразу пiсля занять, у чому проблема? – Гаразд… Тiльки без мене – не починайте! Строга Інна Петрiвна плавно переходить вiд парти до парти, перевiряючи домашне завдання. – Як в першому класi, чесне слово! – шипить дiловий Маркiян до сусiда. – Матвiiв, я усе прекрасно чую. Зараз пiдеш до дошки розв’язувати останне тригонометричне рiвняння. Здаеться менi, що вдома тобi не судилося впоратися з ним. Хiба я не маю рацii? – Е… Я не те мав на увазi… – Зараз ми усi переконаемося, що саме ти мав на увазi… До дошки, швиденько. Анна спостерiгае за Русланою. Та сидить схвильована. Вочевидь, зовсiм не через складне рiвняння. Скорiше б закiнчилися уроки. Чому так довго плине час? Що сниться заклопотанiй Русланi? Думки хаотично бiгають туди-сюди. Яка там алгебра! Анна раз у раз нервово смикае пасма волосся. У цю мить вона ще бiльше уподiбнюеться казковiй мавцi чи то русалцi, чи, може, феi. У дiвчини – довгi коси пшеничного вiдтiнку i великi очi кольору старого срiбла. Коли сонце кидае промiння на ii миловидне лице, пасма волосся грають золотом, а очi вiддають дивовижним сяйвом. Чарiвна юнка. Вона ще не знае достеменно сили своеi краси, i майже не реагуе на той факт, що пiвкласу i багато старшокласникiв по вуха закоханi у ii дивну вроду. Анна ось уже кiлька тижнiв, як помiтила дивний стан Руслани. Подруга ходить весь час блiда. Нiби сили ii покидають, чи ще якась маячня вiдбуваеться. Невже це роблять iз нею дивнi сни? Чому Руслана тiльки тепер наважуеться зiзнатися друзям? Маркiян пробуе робити розумний вигляд бiля дошки, але виходить не вельми майстерно. Напевне, вiн сьогоднi вхопить другу двiйку. Ото буде на батькiвських зборах… Анна благально дивиться на стрiлку настiнного годинника, що по- зрадницьки повзе. Чого та стрiлка настiльки повiльна, хай iй грець. Глава 4 – Кави, чаю, гарячого шоколаду? Хто що буде? Вчора приходила до нас моя хресна. Вона пригощала смачними тiстечками власного приготування. Дiвчата, будете домашнiй чiзкейк? Конец ознакомительного фрагмента. Текст предоставлен ООО «ЛитРес». Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/tetyana-mizn-kova/usl-d-za-v-trom/?lfrom=688855901) на ЛитРес. Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.