Евотон: трансформація

Евотон: трансформацiя Андрiй Крижевський Лабiринти Евотона #2 На тлi безперервних терористичних актiв консерваторiв, конфлiкту свiтоглядiв старого i нового Поколiння, на Землю насуваеться загроза повторного вторгнення абсiдеумiв. Але Земля непомiтно опиняеться ще перед однiею фатальною загрозою, яка, однак, дае ключ до розумiння таемницi походження земноi цивiлiзацii. Андрiй Крижевський ЕВОТОН: ТРАНСФОРМАЦІЯ КОРОТКИЙ ВИКЛАД ПЕРШОЇ ЧАСТИНИ РОМАНА «ЕВОТОН: ПОЧАТОК» Евотон! Елементарна частинка, калiбрувальний бозон, що переносить iнформацiю. Генеруеться, випромiнюеться речовиною й утворюе iнформацiйне поле, що заповнюе Всесвiт. Це поле мiстить увесь «програмний код» Всесвiту – первиннi i вториннi вихiднi данi, якi розподiляються на прошарки. Перший з них стае доступний для прочитування й аналiзу речовинi на певному етапi ii ускладнення як цiлiсного об’екту (наприклад, первiсна людина). Кожен новий прошарок – нова порцiя безцiнних знань i… влади! Проте найбiльше значення мае двадцять п’ятий рiвень, який надае право на невтручання, яке ретельно охороняеться самим Простором. Чому евотон мае набагато бiльшу цiннiсть, анiж золото або платина? По-перше, саме ця частинка сприяе переходу мiж прошарками iнформацiйного поля. Все залежить вiд заряду евотона, який може мати як позитивне, так i негативне значення. Перше – концентруе й ускладнюе речовину, сприяючи переходу об’екта у вищi прошарки, друге ж – зменшуе концентрацiю, зумовлюючи рух у зворотний бiк. Речовина здебiльшого випромiнюе евотони з нейтральним зарядом, який виявляе ефект позитивного, але надзвичайно повiльно. Проте бiологiчна матерiя, багато в чому завдяки нервовiй системi, здатна генерувати частинки з позитивним або негативним зарядом. Звiдси правило: володiеш евотонами з позитивним зарядом – володiеш бiльшою iнформацiею, а отже – владою. Неважко здогадатися, що у Всесвiтi не всi цивiлiзацii надiленi розвиненою системою психiчних процесiв. По-друге, евотон мае неймовiрний енергетичний потенцiал, який з легкiстю застосовуеться на практицi в рiзноманiтних сферах життедiяльностi тiеi чи iншоi цивiлiзацii. Наприклад, психiчна енергiя легко здатна конвертуватися в електричну або використовуватися безпосередньо. Земля… Бiльшiсть ii жителiв не пiдозрюють про iснування мiждержавноi органiзацii – Свiтовоi Ради. Їi завдання полягае у виробленнi й утiленнi в життя загальних принципiв та напрямiв розвитку людства, поточному управлiннi земними процесами, що зазвичай виходять за межi повноважень ii членiв – земних держав. Рiшення ухвалюються консенсусно, е обов’язковими й остаточними. Очолюе Раду Стiв Фоллiнг. Утiм, земляни не пiдозрюють i про те, що вже досить тривалий час ця органiзацiя таемно спiвпрацюе з позаземною цивiлiзацiею абсiдеумiв, якi зовнi майже не вiдрiзняються вiд мешканцiв планети Земля. Рiвень розвитку прибульцiв випереджае земний на п’ятдесят шiсть пунктiв: землянам досяжний лише двадцять четвертий прошарок iнформацiйного поля Всесвiту. Інопланетяни майже не здатнi генерувати евотони самостiйно й тому уклали угоду з Радою, предметом якоi е технологii, що передаються землянам, й евотони, що постачаються абсiдеумам. Земна цивiлiзацiя здатна повнiстю задовольнити паразитичнi потреби прибульцiв. І такий порядок зберiгаеться вже довгi роки… День за днем! Патрiя – планета панiвноi в галактицi цивiлiзацii патрiйцiв, найдавнiшоi й найбiльш гармонiйно розвиненоi з будь-якого погляду. Їхнiй свiт далеко просунувся в бiк вдосконалення, де повсякденне життя будуеться на неухильному дотриманнi загальних для всiх цiнностей, якi називаються Принципами, а тiсний взаемозв’язок з iнформацiйним полем забезпечуе як синхронiзацiю всiх процесiв у iхньому суспiльствi, так i глобальну iнформованiсть кожного патрiйця. Представники iхньоi цивiлiзацii можуть спiлкуватися мiж собою на вражаючiй вiдстанi, не вимовляючи вголос анi слова (здiйснювати Виклик), подорожувати в просторi, не перемiщаючи свого тiла (контакт очного свiчення) i, звiсно ж, здiйснювати евотонування – забирання евотонiв з навколишнього простору (як i абсiдеуми). Їхнiй свiтоустрiй не передбачае iснування держави, а технологiчний розвиток дозволяе цiлковито використовувати сили антигравiтацii й величезнi можливостi евотона, зокрема задля дальнiх польотiв у космiчному просторi з мiнiмальною витратою часу. Понад те, патрiйцi володiють технологiею складання життевоi мапи (Шлях), що дозволяе ii власниковi наперед дiзнатися про Точки – неминучi подii в життя, якiсть яких можна змiнити. Простiр мiж Точками заповнюють лiнii – щосекундний вибiр, який здiйснюе представник цiеi цивiлiзацii. І нарештi, важливим знанням, яке мають у своему розпорядженнi жителi планети Патрiя, е теорiя просторовоi дiри, згiдно з якою Всесвiти iснують один у одному за принципом «матрьошки», – у чорних дiрах. Велфарiй – молодий i амбiтний патрiець у вiцi ста п’ятдесяти рокiв iз вiддiлу позапатрiйних цивiлiзацiй Інституту науки. Алмiй – його друг i колега, розповiдае йому про те, що вже шiсть патрiйських дiб цiлковито вiдсутнiй зв’язок з Мiлою, разом з якою Вел вирiс i яка замiнила йому сестру за вiдсутностi iхнiх близьких. Вона, несподiвано для iнших, вiдправилася на планету S24 для пiдтримки вже встановленого контакту з представниками мiсцевоi цивiлiзацii, якiй нещодавно вдалося подолати гравiтацiю й вийти у вiдкритий космос. Водночас усiх турбуе ситуацiя, за якоi вмiст черговоi Точки Велфарiя вперше в iсторii недоступний для фахiвцiв з вiддiлу майбутнього. Феномен набувае епохального значення напередоднi вибуху в чорнiй дiрi галактичного центру, що означае народження в нiй нового Всесвiту. Оскiльки панiвна цивiлiзацiя неодмiнно мае потурбуватися про проникнення в дiру найдовершенiшоi речовини, зниклу Точку нерозривно починають пов’язувати iз вибухом. Проте Вел вiдправляеться на S24… Земля. Велфарiя зустрiчае Стiв Фоллiнг разом зi своею помiчницею Дiаною. Патрiець, покладаючись на допомогу Ради в пошуках Мiли, несподiвано залучаеться до участi в давно назрiлому конфлiктi мiж абсiдеумами й патрiйцями. Виявляеться, уже достатньо тривалий час на Землi iснуе рух опору, очолюваний батьком Вела й Мiли Вiлiрiем. Пiсля перестрiлки iз застосуванням iнопланетних можливостей у однiй з резиденцiй Ради, що закiнчилася вбивством двома абсiдеумами Стiва Фоллiнга, який захотiв зiграти у власну гру й перекинутися на бiк патрiйцiв, Велфарiй з Дiаною втiкають i тримають курс на Лiллехаммер у пошуках зброi i зв’язку. Саме в цьому норвезькому мiстечку розташоване одне з покинутих вiддiлень опозицiйного руху «Надiя», до якого, виявляеться, належить i Дiана. Абсiдеуми, оголосивши вже давно очiкувану ними вiйну Свiтовiй Радi для ii лiквiдацii як непотрiбного посередника у справi управлiння планетою й вiдбирання евотонiв, на очах Вiлiрiя захоплюють Мiлу безпосередньо бiля Потьомкiнських сходiв у Одесi. Інтервентами керуе не хто iнший, як… Алмiй! З’ясовуеться, що Шляхи Мiли й Велфарiя у фрагментi, що мiстить зниклу Точку, iдентичнi. А отже, патрiйцi е прямою загрозою! Адже Точка, як вважають загарбники, – це момент переходу на п’ятдесятий рiвень для патрiйцiв, що абсiдеумiв не турбуе. Проте iнтервентам доступна iнформацiя, що Вiлiрiй кохав земну жiнку, яка народила двох дiтей, що е наполовину землянами. Тому момент переходу патрiйцiв – це перехiд i для землян… на двадцять п’ятий рiвень! Рiвень невтручання! І якщо абсiдеуми помиляться, то вся iхня дiяльнiсть на планетi припиниться! Дорогою до Лiллехаммера Вел i Дiана закохуються один у одного. Одначе там патрiйця таки спiймали, вправно пiдлаштувавши йому пастку. І тодi сили землян, що залишилися вiрними Радi, головою якоi обрано Вiлiрiя, i невiдкладно прибулих на планету воiнiв-патрiйцiв (патрiйськi Стражi) об’еднуються для вирiшальноi битви! І iм це вдаеться цiною неймовiрних зусиль i численних життiв. Коли Алмiй розумiе, що програв, у ньому прокидаеться патрiйська душа. Рятуючи виснажених Велфарiя, Дiану, Мiлу, Алона, Петра й вiдправляючи iх на Патрiю, абсiдеум усвiдомлюе хитромудрий, продуманий до дрiбниць, успiшно реалiзований план Вiлiрiя. Врештi-решт Алмiй гине. Джеймс, Андрiй i Злата (очiльниця корпусу патрiйських Стражiв i вiдродженоi патрiйськоi держави) залишаються на Землi. А Вiлiрiй, завершивши свою мiсiю, вiдправляеться в новий Всесвiт. Евотон поклав початок масштабним i неминучим змiнам на Землi й у Всесвiтi. Наскiльки великi його можливостi? ГЛАВА 1 – Айюмi! Дiвчинка перевела замислений погляд iз стелi на вчительку. – Айюмi, де ти лiтаеш? – м’якше запитала жiнка, що стояла серед класу. – Про що ми говорили з рештою учнiв? Японцi не подобалося, коли ii вiдволiкали вiд роздумiв. Процес взаемодii з iнформацiйним полем привертав ii увагу бiльше, анiж решта всiх занять у життi. Нiякi хобi не могли порiвнятися зi сприйняттям i засвоенням неймовiрноi за об’емом iнформацii, яка виявилася доступною для нового поколiння землян. – Ви запитали учнiв про класифiкацiю елементарних частинок! – вiдкарбувала дiвчинка. Вчителька продовжувала дивитися на неi незадоволеним поглядом. Вона не могла зрозумiти: як Поколiнню вдаеться зосереджувати увагу на декiлькох явищах водночас. Їй, звiсно ж, розповiли свого часу про збiльшенi здiбностi людського мозку пiсля переходу пiд час легендарноi сутички з абсiдеумами. Утiм, ця iнформацiя залишалася для бiльшостi землян чимось фантастичним i недоступним для розумiння. – Так, цiлком вiрно. Не вiдволiкайся! Отже, що утворюе речовину? Сусiдка Айюмi за партою швидко пiдняла руку. – Так, Кетрiн! – У нашiй частинi Всесвiту й узагалi адрони та лептони утворюють свiдомiсть, – промовила вона високим дитячим голосом. – Назви менi, будь ласка, який-небудь калiбрувальний бозон. – Фотон! – вiдповiла дiвчинка. – Правильно! А гравiтон належить до них? Обличчя Кетрiн зробилося напруженим. – Так… – обережно промовила вона. – Розумниця! – похвалила ii вчителька. – Айюмi! Яку найголовнiшу частинку ми забули назвати? – Евотон. – Розкажи нам про неi. – Елементарна частинка. Належить до калiбрувальних бозонiв, за допомоги яких здiйснюеться нещодавно вiдкритий людством новий тип взаемодii. – Не зовсiм те, що я чекала вiд тебе почути, Айюмi! – Ботанка! – почувся хлоп’ячий голос iз заднiх рядiв. – Вiн виявляеться в розвитку свiдомостi! – продовжувала вона, не вiдволiкаючись. – Евотони чинять безпосереднiй вплив на ii концентрацiю залежно вiд свого заряду. – Айюмi! Досить! – І звiсно, евотон – це носiй iнформацiйного поля! – Я сказала, досить! – прикрикнула вчителька. – Я не хотiла знати, наскiльки успiшно ти засвоiла курс ораторського мистецтва. Досить менi зачитувати iнформацiю з вашого поля! – Воно таке ж наше, як i ваше! – заперечила Кетрiн. Жiнка поглянула на неi очима, сповненими ненавистi. – Мовчати, поки тебе не запитають! – закричала вона. – А ти, – вона показала на японку, – якщо й далi продовжуватимеш зчитувати менi iнформацiю, не запам’ятовуючи ii, виростеш безграмотною й неосвiченою! – Якщо я сприйняла iнформацiю – тож i запам’ятала! – обурено вiдповiла школярка. – Ти думаеш, я повiрю твоiм казкам? Я теж можу прочитати вголос з книжки декiлька слiв, а наступного дня нiчого не пригадаю! – Так у вас мозок iнакше влаштований! Ваша короткочасна пам’ять досить слабка! Класом прокотилася хвиля знущального смiху. – Вважаеш мене недорозвиненою, так? – з обуренням промовила розлючена жiнка. Вона пiдiйшла ближче до дiвчинки й уже замахнулася рукою для запотиличника, як раптом мiж Айюмi й учителькою з’явилася Кетрiн. – Це ще що таке?! Негайно сядь на мiсце! Інакше я все розповiм твоiм батькам i поскаржуся керiвниковi! – Згiдно iз затвердженою Свiтовою Радою програмою зближення поколiнь, ваша поведiнка е неприпустимою! Вiзьмiть себе в руки, будь ласка! Інакше я скаржитимуся моему татовi, який працюе в Радi! У примiщеннi запала тиша, а в повiтрi застигла напруга. Дзвiнок, що прозвучав, не дав можливостi вiдповiсти жiнцi, яка, втiм, ляснула японку й грiзно подивилася на десятирiчну Кетрiн. Дiти вийшли з класу й вiдразу роздiлилися на двi групи. Тi, якi складали нове Поколiння, народжене пiсля переходу людства на двадцять п’ятий рiвень десять рокiв тому, завжди трималися разом. Вони були об’ектом прихованого презирства дiтей, якi хоч i були iхнiми однолiтками, але народилися ранiше. Що вже й казати про дорослих. – Не звертай уваги, я все розповiм нашому тату, – звернулася Кетрiн до своеi сестри, яку кiлька рокiв тому удочерили батьки американки. – Не варто, Кетi, – з розумiнням i вдячнiстю вiдповiла японка. – Система не працюе й дае збоi. Ти ж сама бачиш, що нiякого зближення не вiдбуваеться. – Але ж я – зi старого поколiння… – проникливо вiдказала Кетрiн. – Таких, як ти, – неймовiрно мало. Он, глянь праворуч! Бачиш, як вони стоять i уiдливо шкiряться на нашу групу. Уявляю, що iм наговорили iхнi батьки. А дорослi!.. – Айюмi пiдняла руку й торкнула те мiсце, куди нещодавно вдарила вчителька. – Що, болить? – розреготався хтось з хлопцiв, який проходив повз них. – Не твоя справа, довбню! – нервово вiдповiла Кетрiн. – Абсiдеумiв на вас бракуе! – Кетi! Облиш! – заспокiйливо попросила сестра. – Не дай Боже, щоб вони повернулися! – Як ти? – запитав хлопчик, що пiдiйшов. – Дякую, Майкле. Дурня ще та! Айюмi дбайливо дiстала й передала йому якийсь зошит. Хлопчик узяв його й поглянув у бiк дiтей, що стояли навпроти. – Кумедно! – Що? – запитала Кетрiн. – Я вiдчуваю себе як homo sapiens[1 - Людина розумна (лат. Homo sapiens) – вид роду Люди (Homo). У кiнцi верхнього палеолiту (близько 40 тисяч рокiв тому) залишався единим представником сiмейства гомiнiдiв.], що стоiть перед afarensis[2 - Австралопiтек афарський (лат. Australopithecus afarensis) – вимерлий вид австралопiтека з родини гомiнiдiв, що жив близько 4 мiльйонiв рокiв тому.]… Мiсiс Плез[3 - «Мiсiс Плез» – всесвiтньо вiдомий череп самки австралопiтека африканського (вимерлого виду з сiмейства гомiнiдiв, який мешкав близько 3, 5–2, 4 мiльйонiв рокiв тому).] вiдпочивае! Всi трое засмiялися. З групи дiтей навпроти вийшли трое найогряднiших хлопчакiв, яким не сподобався iхнiй смiх, з вiдверто недоброзичливими намiрами. – Що, чверть вiд ста, вам мало запотиличникiв дали? – вороже запитав один з них. Майкл зробив два кроки iм назустрiч, перегородивши шлях до дiвчаток. Найбiльший хлопчак пiдiйшов до Майкла впритул i грiзно подивився йому в очi: – Що, чверть вiд ста, отримати хочеш, задрипанцю? Інший хлопчисько пiдскочив до захисника i штовхнув його ногою ззаду. Майкл, не втримавши рiвноваги, врiзався у третього здорованя, який зi злiсним смiхом вiдштовхнув його назад. Почувши крики, iз-за спин переляканих дiвчаток вибiгли декiлька хлопчикiв. Отримавши сильний запотиличник, Майкл скрикнув i мимохiть простягнув руки вперед, а його очi зажеврiли червоним свiтлом. Нападники з жахом у очах i боягузливим виском пригнулися. Хлопчики, що пiдбiгли, вчинили так само, як Майкл. – О боже! – закричала мiсiс Керрiнгтон, пробираючись крiзь скупчення дiтей. – Майкле, опусти руки, милий! – вона нагнулася й обiйняла його. Сяйливi очi згасли. – Мiсiс Керрiнгтон, вiн хотiв евотонувати нас! – заскиглили школярi, випроставшись. – І правильно! – втрутилася Кетрiн. – Жаль, що не вийшло! – Кетi! Замовкни! Тримай себе в руках! А ви, шибеники, зайдете пiсля урокiв до мене в кабiнет! – Але мiсiс Керрiнгтон. – Без «але»! Розiйтися всiм! І ви теж, захисники! – строго звернулася вона до хлопчикiв, що пiдбiгли на допомогу. – Майкле, евотонування – не жарти! Адже ти повинен це розумiти, як нiхто iнший. – Пробачте мене, будь ласка, – винувато вибачився школяр. – І я муситиму повiдомити про цей iнцидент вашим батькам! – строго звернулася вона до дiтей. * * * Надвечiр’я. Сонце вiдсвiчувало на лакованому столику жовтими вiдблисками, характерними для другоi половини дня. На небi анi хмаринки. Теплий вiтерець кружляв у химерному танку тополиний пух. Небосхил раз по раз розтинали антиграви, якi трималися вiдносно невеликоi висоти. Проте звiдси, з антигравiтацiйноi платформи замiсть звичного стiльця, здавалося, що цi новi для землян транспортнi засоби лiтають набагато вище. – Чашку еспрессо, будь ласка, – попросив чоловiк рокiв сорока, що сидiв за столиком, в офiцiантки, яка пiдiйшла до нього. Вiн викликав голограму свого Помiчника й поглянув на годинник. Потiм подумки вiдкрив останне зведення новинних заголовкiв з невеликими коментарями пiд ними. Один з них iнформував, що в Китаi знову було здiйснено теракт у центрi великого мiста. Вибух забрав життя кiлькох десяткiв людей. Вiн вiдкрив вiдео й, спершись рукою на пiдборiддя, з обуренням проглянув вiдображенi камерами декiлька секунд. Потiм вiн прочитав наступну новину про те, що Об’еднанi збройнi сили Свiтовоi Ради готовi до вiдповiдi на здiйсненi радикалами злочини. – Олександре, здрастуйте! – гаряче звернувся до нього чоловiк такого ж вiку. – Петре! – жваво вiдреагував його спiврозмовник, пiднявшись i мiцно обiйнявши свого друга. – Здрастуйте! Я тебе не бачив уже декiлька рокiв! – Насправдi два роки, – з посмiшкою зазначив Петро. Вони потиснули один одному руки й сiли за стiл. – Як твоi справи? – Нормально! – Як Патрiя? – Досi пристосовуемося до нових умов. – Держава? Режим оперативного управлiння? – Так. – Так ви ж тодi перейшли на п’ятдесятий рiвень… У Норвегii! Невже досi не вiдновили зв’язок зi своiм iнформацiйним полем? – Вiдновили, але Злата… – Петро несподiвано вмовк i замислився над словами, якi вiн зiбрався вимовити. – Вона щось недобре вiдчувае. Ферруанцi досi патрулюють нашу бiнарну зоряну систему. Так само як i iншi дiлянки нашоi галактики. – Вони щось конкретне шукають? – поцiкавився Олександр. Петро промовчав. – А ти все так само один? – Так, – вiдповiв росiянин, що прилетiв на Землю. – А як твоя сiм’я? Як Володимир? – Уже у школу ходить, – з усмiшкою вiдповiв Олександр. – Незвично? – обережно запитав Петро. – Незвично, – погодився Олександр. – Їхнiй мозок по-iншому влаштовано. І це ще м’яко сказано… Вони все знають з раннього вiку. Або, принаймнi, знають уже точно бiльше, нiж наразi ми з тобою. І за великим рахунком, з ними розмовляти на рiвних можна тiльки на фiлософськi теми. Утiм, навiть у цьому разi вiдчуваеш свое неуцтво. Петро уважно слухав свого приятеля. – Проте з iншого боку, розумiеш, що iхне життя буде без того лайна, з яким ми жили ранiше. А дехто з дорослого поколiння живе й досi! – вiн зробив паузу. – Знаеш, у нас не прийнято особливо говорити на такi теми в умовах нестабiльностi. Але… Росiянин, який прилетiв з Патрii, уважно слухав Олександра, але iх вiдволiкла офiцiантка, що пiдiйшла, з чашкою кави, яку вона акуратно поставила на столi. – Можу я вам щось запропонувати? – ввiчливо звернулася вона до Петра. – Так, склянку соку, будь ласка. – Який сiк ви хочете? – Апельсиновий, свiжовичавлений. Дiвчина кивнула й вiдiйшла. – Вiдвик вiд обслуговування? – зi смiхом запитав Олександр. – Так, геть незвично. Нове поколiння, напевно, вiдмовиться вiд всiх цих пережиткiв минулого. Його спiвбесiдник зробив багатозначний рух бровами. – Отже, що ти хотiв менi сказати до того, як пiдiйшла офiцiантка? – нагадав Петро. – Чув про Джеймса? Петро розгубився: – Здаеться, це вiн розробив програму зближення поколiнь кiлька рокiв тому. – Отже, не чув. Вiн пiшов! Петро стривожено скочив на ноги. – Нi, не з життя, – засмiявся росiянин, хапаючи його за руку й усаджуючи на мiсце, – а з Ради. Робився вiдлюдьком, майже нi з ким не розмовляе. – Вважаеш, що через програму? Вони якийсь час дивилися один на одного. – Моя думка, – нарештi продовжив Олександр, – що причиною е передбачення. Чесно кажучи, особисто менi вже як з пiвроку конкретно нiяково, друже мiй. Нiби живу в очiкуваннi чогось страшного й непоправного. Засiло усерединi мене десь тут, – вiн показав на груди, – i викручуе все пiдряд. Неначе перед боем, коли розумiеш, що скоро прийде смерть у виглядi ворожого вiйська, яке ось-ось покажеться на обрii. Стоiш без зброi i дивишся на свiт востанне… – вiн зупинився i зробив декiлька ковткiв кави. – Мiй прилiт пов’язано з деякою тривожною iнформацiею, Олександре, – помiчник очiльницi патрiйськоi держави дiстав предмет, схожий на скло, обрамлений темною металевою смугою. Привiтна офiцiантка принесла склянку насиченого м’якоттю соку. Коли вона пiшла, Петро передав предмет головi росiйського представництва Свiтовоi Ради, який увiмкнув його поглядом, використовуючи свiй Помiчник. На дисплеi з’явилися незрозумiлi символи. – Закодована iнформацiя? Петро трохи пiдвiвся над стiльцем i наблизив свою долоню до скронi спiврозмовника. – Використовуй моi евотони для декодування. – Дякую, отримав. Зараз менi лiнзи покажуть початковий варiант. – Тобi слiд негайно передати цю iнформацiю вашому президентовi в Росii! Решту голiв держав попередить Андрiй. – Тодi поквапся. Вiн пiвгодини тому вилетiв з Одеси до Бостона. Олександр уважно розглядав символи на дисплеi, перегортуючи блок за блоком. Його обличчя зблiдло, а очi зробилися скляними. Проте вiн продовжував жадiбно проглядати матерiал. Тим часом уздовж вулиць, якими вже декiлька рокiв не iздили автомобiлi, над головами перехожих засвiтилися лiхтарi. Їхнi потужнi i яскравi свiтильники без опори висiли в повiтрi на значнiй висотi. На антигравах у небi спалахнули габаритнi вогнi. Якийсь чоловiк пробiг з вiдкритою голограмою наручного комп’ютера, на якiй спалахували i згасали частотнi смуги еквалайзера. Навушникiв на ньому не було. «Отже, як у патрiйцiв. Звук передаеться безпосередньо в мозок», – подумав Петро. Раптово чоловiк зупинився. Еквалайзер на голограмi змiнило обличчя жiнки, яка щось приязно промовила й щиро засмiялася. Чоловiк захопив пальцями зображення, майстерно перемiстив у простiр перед собою, потiм за допомогою руху другоi руки розтягнув його, збiльшивши масштаб. – Привiт, мила! – вiдповiв вiн i продовжив вечiрню пробiжку. – Боже! – скрикнув Олександр, а чоловiк, що вже вiдбiг, злякано озирнувся в iхнiй бiк. – Адже це – кiнець усьому! * * * «Сьогоднi на пiвденному заходi Китаю прогримiли вибухи. Згiдно з уточненими даними, внаслiдок iнциденту загинули близько двохсот осiб, ще сто п’ятдесят вважаються зниклими без вiстi. За попередньою iнформацiею, теракт був органiзований радикальною органiзацiею «Воскресiння». Уряд термiново спрямував у район лиха китайськi пiдроздiли Об’еднаних збройних сил Свiтовоi Ради, щоб не допустити панiки й масових безладiв, а також надати негайну допомогу постраждалим. Офiцiйнi особи радикалiв не взяли на себе вiдповiдальнiсть за подiю, одначе й не заперечували своеi причетностi до здiйснених терористичних актiв. Завтра на мiсце подii мае прибути голова Ради разом з офiцiйними особами КНР, щоб обговорити подальшi плани щодо боротьби з терористами й борцями за вiдновлення минулого. Нагадаемо, що органiзацiя «Воскресiння» виступае проти розробленоi Джеймсом Фiллсом полiтики зближення поколiнь, вбачаючи в нiй загрозу рiзноманiттю культурних цiнностей i традицiй рiзних народiв свiту. Два роки тому органiзацiя офiцiйно висунула ультиматум Свiтовiй Радi з вимогою скасувати затверджену ранiше програму, а державам – вжити невiдкладних заходiв щодо захисту свого Поколiння вiд стирання культурних меж. Інакше представники «Воскресiння» пообiцяли усувати, на iхню думку, найбiльш лояльних до новоi програми полiтикiв i дiячiв науки, що вивчають можливостi нового Поколiння землян. Цiлком iмовiрно, що мiшенню цiеi атаки був генерал Кам Бей, який активно намагався домогтися переходу на застосування роботизованих збройних сил. Слiд зауважити, що ця пропозицiя вже кiлька разiв пропонувалася ним до розгляду членами Ради, але так i не отримала iхньоi одноголосноi пiдтримки. Крiм того, вiн неодноразово пiдiймав питання убезпечення Поколiння, виступаючи за детальне розслiдування фактiв таемничого зникнення дiтей, аж до внутрiшньоi перевiрки Свiтовоi Ради». * * * Розiгрiте пекучим сонцем повiтря Кембриджа тремтiло в безвiтрi лiтньоi спеки. Перехожi важко дихали, поволi переставляючи обважнiлi ноги. Спека виснажувала. – Хочеш води, Кетi? – дбайливо запитала японка. Насуплена дiвчинка кивнула й узяла iз рук сестри пляшку з блискучими краплями на холодних боках. – А ось i тато! – радiсно стрепенулась Айюмi. Неподалiк вiд них опустився антиграв, зовнi схожий на щось середне мiж автомобiлем i гвинтокрилом без гвинтiв. Центральна частина поверхнi корпусу почала втрачати свою щiльнiсть, поки зовсiм не зникла. З антиграва вискочив пiдтягнутий чоловiк мiцноi статури з виголеним обличчям i темним волоссям, акуратно зачесаними набiк без продiлу. Його блакитнi очi вмить знайшли своiх дiтей. – А ось i наш тато! – радо прокричала Кетрiн. Чоловiк посмiхнувся i стрiмко попрямував до дiвчаток. Раптово вiн почув попереджувальний сигнал, що наближався, i рiзко зупинився. У декiлькох сантиметрах вiд нього промайнув велосипедист, щось на ходу втокмачуючи йому про неуважнiсть. Чоловiк здригнувся й вибачився. У цей момент на нього накинулася Кетрiн, мiцно обiймаючи його. – Кетi, мила! – сказав чоловiк, гладячи свою доньку по головi. До них пiдбiгла Айюмi, яка також обiйняла батька, але обережнiше й спокiйнiше. – Запiзнився сьогоднi, – констатувала Анна, що саме пiдiйшла. – Менi телефонував Андрiй, – серйозно вiдповiв вiн старшiй дочцi. – Як твоi заняття в Гарвардi? – Все гаразд, – вiдказала вона, вiдчувши легке торкання батькiвськоi руки до своеi щоки. – Полетiли додому, – запропонував чоловiк, i дiти слухняно попрямували до антиграва. Коли вони злетiли, Кетрiн i Айюмi, якi сидiли бiля батька, перебралися ближче до бiчноi поверхнi, що зробилася прозорою. Вони розглядали мiст Лонгфелло, прокладений через рiчку Чарльз, який сполучав Кембридж i Бостон. Поверхня рiчки слiпуче блищала в сонячних променях, змушуючи мружитись i сльозитись очi. Дiвчатка терли оченята й уперто дивилися вниз, прислухаючись, втiм, i до зосередженоi бесiди батька й сестри. – А чого хотiв Андрiй? Адже вiн мав прилетiти до нас на вихiднi в гостi. – На жаль, у нього не вийде, – стурбовано промовив батько. – Отже, ти теж вiдлiтаеш, так? Чоловiк самохiть кивнув, подивившись на дiвчаток, якi дружно обернулися до нього i спохмурнiли. – Я пам’ятаю про свою обiцянку! У вiдповiдь – жодноi реакцii. – Хочете, з вами на Фенуей Парк[4 - Фенуей Парк (англ. Fenway Park) – найстарiший бейсбольний стадiон бiля Кенмор-сквера в Бостонi, штат Массачусетс.] сходить мама? Вони так само дружно заперечно похитали головами. Анна посмiхнулась i нiжно доторкнулася до долонi батька. Чоловiк нахилився вперед i жартiвливо клацнув обох донечок по носиках, а пiсля несхвальних вигукiв довiрливо промовив: – Сонечка! Ми один одного нiколи не обманюемо, пам’ятаете? Ви для мене з мамою – найдорожче на свiтi! І якщо я не можу стримати свого слова, а обставини примушують мене порушити свою обiцянку перед найдорогоцiннiшим, що е в мене у Всесвiтi, це означае, що в мене справдi вкрай термiнова справа. Айюмi вiддано й пробачливо подивилася на батька, а Кетрiн скривджено вiдвернулась i продовжила спостерiгати за мiським пейзажем з вiкна. Батько широко посмiхнувся й пiдморгнув Айюмi: дiвчинка тямущо пересiла до Ганни, що обiйняла ii. А чоловiк дбайливо притиснув до себе Кетрiн i зашептав iй у макiвку: – Щойно я повернуся, ми обов’язково сходимо на фiнал Лiги чемпiонiв. Обiцяю! – Правда? – Кетрiн радiсно стрепенулась i обернулася до батька. – Так! Ми пiдемо на футбол! Дiвчинка в захватi завищала й кинулася обiймати тата. – Бейсбол, сокер… Як можна це дивитися? – жартiвливо запитала в самоi себе Анна. Чоловiк неголосно кашлянув, викликав голограму Помiчника й задав декiлька послiдовних команд своему комп’ютеру. – Пiдсилюеш енергетичне значення своiх евотонiв? – запитала старша донька. – Так. – Менi завжди боляче дивитися, як ти мучишся… Батько упевнено вiдповiв: – Це – найменше, що я можу зробити для того, щоб бути поряд з вами й вашою мамою! Очi Анни заблищали вiд ледве стримуваних емоцiй. Раптово перед чоловiком з’явилася схвильоване жiноче обличчя. – Привiт, – ворухнулися вуста голограми. – Привiт, мила! – Веле, ти вiдлiтаеш на зустрiч? – стурбовано запитала жiнка. – Так. За годину. Андрiй уже чекае мене в Лондонi, – спокiйно, немов боячись налякати, вiдповiв вiн. – Ти розмовляла з ним? – Звiсно. – Отже, ти вже в курсi? – обережно запитав Велфарiй. – Нi, я його не розпитувала в надii, що ти розповiси менi бiльше. Вел гмикнув у вiдповiдь. Антиграв здiйснив м’яку посадку на газон перед двоповерховим особняком. Бiлоснiжна будiвля яскраво видiлялася серед соковитоi зеленi. Будинок, особливо його лоджii i балкони, тонули у строкатих квiтах. Дiти вибiгли назустрiч Дiанi, яка зупинилася, присiла i приготувалася до обiймiв. Позаду йшла посмiхаючись Анна. Вийшовши останнiм i прихилившись до корпусу антиграва, Велфарiй мовчки милувався близькими йому людьми. Нарештi, до нього пiдiйшла його дружина, яку вiн нiжно обiйняв i палко поцiлував. – Нам варто переживати? – запитала вона, поклавши йому руки на груди. – Нi, – вiдмахнувся патрiець. – Проте охорону бiля будинку я все одно поставлю. – Велфарiю! Що вiдбуваеться? – стривожено розпитувала Дiана. – Абсiдеуми? Патрiець задумався, не вiдповiвши. – Рано чи пiзно вони мали повернутися. І вони не з тих, хто любить програвати. Ми самi виннi, що досi не пiдготувалися до вторгнення належним чином! – Дiано, сонечку! Нiхто не збираеться здiйснювати вторгнення, – намагався заспокоiти ii Вiв. – Так, в iнформацiйному полi з’явилася деяка iнформацiя. І в жодному разi не можна допустити, щоб першою пiдтвердила ii достовiрнiсть цивiлiзацiя абсiдеумiв. Тодi свiт навколо нас, Всесвiт, який ми знаемо, змiняться до невпiзнання. У гiрший бiк… – патрiець прагнув згасити своi внутрiшнi емоцiйнi пориви, щоб не спонукати до зайвих переживань Дiану, яка останнiм часом зробилася надзвичайно чутливою до всього, що вiдбувалося навколо неi. – Якщо ти вимовляеш цi слова, отже, абсiдеуми вже знають про неi, – Дiана доторкнулася рукою до свого носа i злегка потерла його. – Вони завжди на декiлька крокiв попереду! Велфарiй нiжним рухом прибрав ii руку вiд носа, поцiлував i притиснув до своеi щоки. Раптом поряд приземлився другий антиграв, з якого вийшли декiлька чоловiкiв у костюмах. – А ось i охорона, – негайно пояснив патрiець. – Однi з найкращих бiйцiв американського пiдроздiлу Об’еднаних збройних сил. – Вони менi тiльки заважатимуть… – Вибач? – iронiчно пiдвiв брову Вiв. – Навiть найкращi бiйцi безсилi перед материнським i подружнiм обов’язком, Веле! Жодна абсiдеумська мерзота не доторкнеться до моiх дiтей i тебе, коханий! – з викликом вимовила американка. – Йди сюди, наша захисниця! – Велфарiй пригорнув дружину й ласкаво погладив ii волосся. – Веле, так розкажи ж, нарештi! * * * – Виродження людства! Наш свiт бiльше не буде таким, яким ми його знаемо зараз! – його голос, як i ранiше, звучав цiлковито рiвно. – Виродження блискавичне. Надалi воно може бути застосоване щодо будь-якоi цивiлiзацii. Саме тому ця загроза нависла не тiльки над нами! Утiм, про все по порядку. Спершу, як ви всi пам’ятаете i знаете, абсiдеуми хотiли перетворити нас на рабiв. Утiм, коли потерпiли, напевно, найбiльш принизливу поразку за весь час свого iснування, iхня тактика зазнала деяких змiн. І в рамках виконання програми з пiдпорядкування людства було задiяно альтернативну фазу, яка ранiше хоч i втiлювалася паралельно в життя, але лише як запасний варiант. Не останню роль у ii виборi зiграв факт нашого переходу на двадцять п’ятий рiвень розвитку й надбання права на невтручання. І тепер головне й першочергове завдання для абсiдеумiв – змiнити те, що неможливо пiдпорядкувати. Скажiть, що ви робите, коли приготована вами страва не пiддаеться вашiй травнiй системi? Наприклад, ви поклали занадто багато перцю, що викликае болi в шлунку. Ви неодмiнно змiните склад або пропорцiю iнгредiентiв. Ви додасте менше перцю або зовсiм забудете про нього. Тобто ви пiдлаштуете склад пiд себе для того, щоб не виникло проблем у майбутньому, а процес поглинання iжi перетворився на комфортне й корисне для здоров’я заняття. А сама страва, якби вона вмiла аналiзувати те, що вiдбуваеться навколо, нiчого б не помiтила, оскiльки змiни вiдбувалися б на етапi ii створення. І майстерно приготована, вона вам скаже, що iнгредiенти, iх склад i пропорцiя – iдеальнi й нiким не пiдiбранi, адже порiвняння доступне тiльки вам. Насправдi цей шлях – легший, анiж примушення когось до покори, позаяк тодi витрачаеться необгрунтована кiлькiсть сил, енергii й часу. Якi труднощi в абсiдеумiв на сьогоднi? По-перше, одна з причин криеться в самiй людинi: вона неймовiрно стiйка перед лицем змiн. І тут необхiдно вiддати належне клаудеумам – генiям генноi iнженерii, якi продемонстрували вищий пiлотаж практичного застосування наукових знань. Коли з’еднуються двi сутностi, зазвичай одна з них бере гору. І подекуди геть не та, на яку розраховують архiтектори. Лише народження наступного поколiння розставляе все на своi мiсця. Так сталося з людьми… Те, що ми побачили в Лiллехаммерi, – не стiльки масове забирання евотонiв, скiльки результат невдалого експерименту. Зрозумiло, чому цей проект був суворо засекречений тодi ще пiдконтрольною Фоллiнгу Свiтовою Радою, а доступ мав тiльки ii тодiшнiй голова. Таким чином, при з’еднаннi абсiдеума й людини душа останньоi завжди залишалася сильнiшою. По-друге, iнша причина полягае в пошуку способiв усунення цих невдач. Їм необхiдне рiшення, яке змогло б пiдпорядкувати неслухняну людську душу. І хоча розгадка показалася на обрii, проте досi залишаеться недоступною. Хоч як дивно, у пошуку ii рiшення абсiдеумам не належала пальма першостi. Першими пошуки почали… – тут вiн зробив паузу для додання особливого емоцiйного забарвлення наступним словам, – патрiйцi задовго до контактiв цивiлiзацii абсiдеумiв з людством. Їхнi роботи ось уже як декiлька тисяч рокiв перевiряють планету за планетою. Для жителiв Патрii ця розгадка мае радше теоретичну свiтоглядну цiннiсть, анiж практичну. Вiдправленi роботи нiчого не знайшли в нашiй галактицi й заходилися дослiджувати сусiднi. У свiтлi недавнiх подiй на Землi ця мiсiя дещо втратила свое первинне значення. І саме в такий момент один iз Шукачiв несподiвано надав патрiйцям переконливi докази наявностi матерiалу, що, за попереднiми даними, е вiдповiддю. Сигнал отриманий з планети SMB8. Цiлком iмовiрно, що це – легендарна Деумiя, останне вiдоме мiсце проживання клаудеумiв. Проте сигнал з Шукача обiрвався незадовго до його посадки. Петре, продовж, будь ласка! Росiянин схвально кивнув. – Так, Андрiю. Причини невiдомi. Утiм, згiдно аналiзу даних, якi встиг передати робот на Патрiю, ця планета – зосередження просторових аномалiй. – Даруйте? – перебив його Тобiас, натиснувши на кнопку голограми свого Помiчника, пiсля чого на ii мiсцi з’явилася смуга з рiвнем цукру. Нiмець збiльшив його значення поглядом i задоволено почав розмiшувати свою каву в невеликiй фiлiжанцi, що стояла перед ним. – Те, що ми спостерiгали десять рокiв тому в кораблях абсiдеумiв. Простору в кораблi набагато бiльше, нiж дозволяе розмiр лiтального об’екта. У мене, так само як i у решти бiйцiв, тодi вибухнув мозок вiд побаченого. Так от, – Петро швидко окинув поглядом людей i патрiйця, якi сидiли в невеликому затишному кабiнетi лондонського вiддiлення Ради, – на SMB8 – те ж саме, за одним винятком. – Яким? – зi щирим зацiкавленням запитав Тобiас. – Цi аномалii динамiчнi. Іншими словами, простiр над поверхнею планети перебувае в постiйному викривленнi, значення якого непостiйнi. – Над всiею поверхнею? – Над мiсцем висадки Шукача – точно. Докладнiшоi iнформацii щодо цього об’екта в нас немае. Велфарiю, – росiянин звернувся до патрiйця, – тепер твоя черга взяти слово як постiйному представниковi Патрii на нашiй планетi. Велфарiй схрестив руки на грудях i продовжив: – Спасибi, Петре! Панове, я виступив з пропозицiею землянам приеднатися до нашоi експедицii, яку ми маемо намiр здiйснити пiслязавтра. Оскiльки Деумiя… – SMB8, – поправив його Андрiй. – Вибач, що перебив. – Так, даруйте. Звiсно ж, SMB8. Проте я особисто вважаю, що цей об’ект – Деумiя. Утiм, повернiмося до обговорення. – Веле, пробач, що знову перебиваю. Однак чому ти такий упевнений? Не поясниш нам? Патрiець змовк, задумливо добираючи правильнi слова. – Мене не покидае вiдчуття, яке я вже встиг добряче забути. Вiдчуття майбутнiх змiн… Я не знаю, як описати його iнакше. Воно не схоже нi на тривогу, нi на страх, – Велфарiй ще бiльше зосередився. – Оскiльки SMB8 розташована в сусiднiй галактицi, то летiти доведеться, судячи з попереднiх розрахункiв, близько тридцяти годин. Мiсце висадки перебувае пiд сильною дiею просторових аномалiй, так що зiйти з корабля в буквальному розумiннi цього слова ми не зможемо. – Як же ми отримаемо потрiбний матерiал без фiзичного контакту з його носiем? – Зорiентуемося на мiсцi, – вiдповiв патрiець. – Ми будемо пiдхопленi гравiтацiею планети й зафiксуемося на ii орбiтi. А потiм проведемо всебiчний i комплексний аналiз, данi якого послужать нам вiдправною точкою для ухвалення подальших рiшень. – А яким чином робот вирахував мiсцеположення об’екта з iнформацiею? – Вiн випускае сильнi потоки евотонiв. Комп’ютер не iдентифiкував це явище, що автоматично привернуло його увагу й зумовило передачу сигналу на Патрiю. – Комп’ютер не iдентифiкував це явище?! – здивовано запитав Андрiй. – Тобто ви нiколи ранiше з таким не стикалися? Велфарiй заперечно похитав головою. – А чому ви так упевнено заявляете про об’ект з iнформацiею? Багато що здатне випускати евотони! – почувся невпевнений голос когось iз присутнiх. – Необхiдно летiти! Без питань! – оголосив Тобiас. – Вирiшуеться доля людства. Ви уявляете, що станеться, якщо ця iнформацiя потрапить до рук абсiдеумiв?! Я не хочу, щоб моi дiти перетворилися на холодних бездушних тварюк, якi заради власного благополуччя здатнi убити мене i свою матiр! – Саме тому, – пiдхопив одесит, – я вирiшив провести з вами попереднi формальнi консультацii перед ухваленням мною, як головою Свiтовоi Ради, рiшення. – Якщо я правильно розумiю, подiбна iнiцiатива не вимагае винесення на обговорення Ради? – поцiкавився Вел. – Нi. Це рiшення не зачiпае прав третiх осiб, так само як i не створюе хоч яких наслiдкiв для самого людства й належить до моiх повноважень, згiдно з установленою процедурою в межах поточноi дiяльностi Ради. Менi важливо розумiти, що я не сам у цьому питаннi, i якщо нi в кого з присутнiх немае заперечень… – Є! – голосно й упевнено сказав лисий i кругловидий чоловiк середнiх рокiв i середньоi статури, що сидiв лiворуч вiд Андрiя. Загалом вiн справляв враження людини з багатим вiйськовим минулим. – Я категорично проти! – для бiльшоi переконливостi додав Су Лiвей, який був головою китайського представництва Свiтовоi Ради й «Ф.Ко», – компанii, що займалася складанням Ферруанцiв. Всi питально втупилися на нього, вимагаючи пояснень. – По-перше, ця експедицiя викликае певнi сумнiви щодо безпеки для ii учасникiв! Немае жодних гарантiй, що всi повернуться звiдти здоровими, не зазнавши незнаноi дii аномалiй планети. По-друге, не бачу нiяких пiдтверджень присутностi вiдомоi всiм iнформацii на цьому об’ектi. По-трете, нiщо поки що не дае анi найменших пiдстав для припущень про можливу агресiю з боку абсiдеумiв. Назвiть менi хоч б одну вагому причину, з якоi ми зобов’язанi вiдправляти своiх представникiв! – вимогливо завершив вiн. – Безпека наших дiтей i близьких! Спокiйне життя землян, що дозволить iм повноцiнно розвиватися й самим вирiшувати свою долю! Хiба цього недостатньо?! А може, тобi нагадати про подii, що сталися десять рокiв тому? Чи ти вважаеш, що перед нападом абсiдеуми пришлють нам сповiщення з квiтами й завчасними вибаченнями?! – Я – прагматик, а не романтик, спраглий пригод! Можна все що завгодно допускати! А може, завтра на нас з неба впадуть космiчнi восьминоги, якi перетворять планету на один суцiльний океан?! У будь-якому разi, ми не можемо ризикувати життям землян заради невiдомо чого! Могутне джерело евотонiв може означати все, що завгодно, до встановлення точних даних про його природу. – У такому разi, я ставитиму це питання на голосування всiх членiв Ради, – зауважив Андрiй. – Як же я знудьгувався за старим життям i недалекiстю його пiдданцiв! – глузливо мовив Тобiас, дивлячись у стелю. Су Лiвей демонстративно залишив цю реплiку без уваги i продовжив: – Тим паче тепер, коли радикальнi бойовики лютують з новою силою по всiй планетi! Необхiдно дати iм жорстку вiдсiч, а не влаштовувати прогулянки по сусiднiх галактиках. – А ось тепер я – категорично проти! – пожвавився украiнець. – Якщо бiйцi «Воскресiння» вважають, що iхне життя повинне закiнчуватися смертю за загрозу, якоi не iснуе, то цей факт аж нiяк не означае, що ми маемо втрачати наших хлопцiв, як ти говориш, заради невiдомо чого! – Скiльки земляни зробили для збереження й пiдтримки елементiв рiзних культур. Та й чи потрiбнi цi заходи Поколiнню, iнформацiйне поле якого й так мiстить абсолютно всю iнформацiю про людство. Кому потрiбно – той i вiзьме. Нехай самi будують свое майбутне! – додав Петро. Велфарiй вiдчув, що настала черга висловитись i йому: – Ви знаете, що я не люблю нав’язувати представникам людства своi мiркування. Одначе так склалося, що я виявився його частиною… І слава богу! Кольорiв у людському життi набагато бiльше навiть, анiж у патрiйцiв. Проте ми не повиннi повертатися до минулих помилок. Особливо в умовах нестабiльностi контакту поколiнь. Ми – представники двадцять четвертого рiвня свiдомостi й водночас вимираючий вид землян. Головна сьогоднiшня мiсiя й завдання для нас – допомогти нашим дiтям! Понад усе сприяти iхньому вдосконаленню. Врештi-решт, Поколiння – результат нашого прагнення до кращого життя. Кожного з вас!.. Я не говорю, що вашi дii повиннi бути прикладом для молодих. У сьогоднiшнiх реалiях – радше навпаки. Одначе решту життя необхiдно присвятити Поколiнню. Хоча б тому, що воно – наша квiтка, а ми – його господарi й садiвники! Патрiець узяв паузу, але нiхто не наважився ii перервати. – Абсiдеуми прилетять! – продовжив вiн. Су Лiвей насторожено на нього подивився. – А може, i нi! Проте якщо iснуе загроза Поколiнню i е хоч який шанс для ii усунення – розбалакування про безпеку членiв експедицii постае зарозумiлою i неприкритою грубiстю, – Велфарiй звернувся безпосередньо до китайця: – У ситуацii з радикалами я пiдтримую вашого спiввiтчизника! Як говорив мiй батько: «Вибору твоеi жертви вiдповiдае твiй вибiр!» Кам Бей дотримуеться поглядiв, якi найбiльш близькi патрiйцям. Менi хочеться вiрити, що роботизована армiя дасть змогу зберегти якомога бiльше життiв. Врештi-решт, настали часи, коли в безцiнностi людського життя нiкого переконувати не потрiбно! – І прибрати чинник малоi вiдповiдальностi, тим паче в умовах найманих очiльникiв держав, що викликае потоки безперервноi критики з боку суспiльства й незадоволення самих же полiтикiв, – додав Тобiас. Су Лiвей сперся лiктями об колiна й доторкнувся пальцями рук до пiдборiддя. Всi iз зацiкавленiстю чекали його реакцii. – Велфарiй мае рацiю! А я помилився! Ви знаете, я вчиню пiдло, якщо скажу зараз, що багато моiх дорослих спiврозмовникiв сповненi вiдчуттям образи на долю i Простiр. Саме так! Скiльки сил, життiв, близьких людей було втрачено в сутичцi з абсiдеумами. Адже бiйцi боролися за кращу дiйснiсть не тiльки для своiх майбутнiх дiтей. Тепер багато хто, напевно, подумае, що я маю на увазi безпосередньо наших тодiшнiх захисникiв. Звiсно, вiд цiеi думки нiхто з них не може позбавитися, хоч i розумiе всю ii неправильнiсть. Проте в багатьох уже були на той час дiти… – китаець багатозначно розвiв руки. – Подружжя… Батьки… Чому вони не заслуговують кращого життя? Двадцять п’ятого рiвня! Невже вони мало вистраждали? Невже iхнiй бiль мав бути ще сильнiшим, щоб Простiр нарештi зглянувся над ними? Утiм, вони – власники своiх думок тож i Простiр iх, врештi-решт, розсудить… Однак я мушу повторити: Велфарiй мае рацiю! Поколiння – це частина нас iз вами, частина нашого життя i душi! Побачивши звiрства, якi влаштовують сьогоднi бойовики, легко схибити й пiддатися емоцiям, змiшуючи все докупи. Особливо те, що не може мати цiни й меж! Ми всi – едине цiле. Той, хто роздiляе нас, – вбивае людство. І починае з самого себе! – Отже, ти пiдтримуеш iнiцiативи Андрiя? – поцiкавився Жан. – Так! – рiшуче вiдповiв Су Лiвей. * * * – Айюмi, тобi знову снилися жахiття? – поцiкавилася Дiана, яка зайшла в кiмнату, де дiвчатка сидiли на пiдлозi. Донька нiчого не вiдповiла, проiгнорувавши питання. Тодi Дiана пiдiйшла ближче i присiла бiля них. – Знаеш, говорять, що якщо не хочеш, щоб сон збувся, – потрiбно його неодмiнно розповiсти! – Нiсенiтниця. – Звiдки така упевненiсть? – А ти логiчно поясни те, що сказала. Природа сну невiдома. А якщо так, означае боятися – неправильно. Як можна боятися того, що не розумiеш? – Ось тому люди й бояться. Страх народжуеться вiд невiдання, – втрутилася Кетрiн. – Страх, Кетi, народжуеться вiд дуростi й недалекостi! – вiдповiла Айюмi. – Все у свiтi можна пояснити, але на певному етапi розвитку. Якщо явища не розумiеш, то не можеш розрахувати наслiдку своеi взаемодii з ним. Для повноцiнного розуму iснуе не страх, а вiдсутнiсть можливостi розумiння наслiдкiв. – І навiть мораль можеш пояснити? – хитро запитала Дiана. – Коли-небудь хтось це зробить. – Може, клаудеуми зрозумiли ii сенс? – з цiкавiстю врiзалася в розмову Анна, що заглянула в кiмнату. – І пропали! – незадоволено вiдповiла Кетрiн. – Саме так! Я б теж так зробила, якби зрозумiла цiннiсть всього. Може, знання про мораль складають останнiй прошарок iнформацiйного поля… – Айюмi, – ласкаво промовила Дiана й погладила ii, – розкажи менi, будь ласка, свiй сон. Менi дуже цiкаво почути його! – Гаразд! – зiтхнула донька. – До речi, що б не вiдбулося, обiцяй менi, що триматимеш себе в руках… Анна не залишилася слухати розповiдi своеi сестри, а вийшла подихати свiжим повiтрям на лоджiю. Їхнiй будинок оточували такi ж будiвлi, мiж якими пролягала дорога, колись заповнена автомобiлями. Тепер вона активно використовувалася для прогулянок мiсцевих жителiв i приземлень антигравiв. Сусiднi будинки також тонули серед квiтiв i дерев, за якими дбайливо наглядали iхнi господарi. На дорозi щойно приземлився великий антиграв округлоi яйцеподiбноi форми. З нього вийшли декiлька сiмей, а радiсний крик дiтей заповнив всю вулицю. І як завжди, серед дiтей видiлялася окрема група Поколiння. Як завжди, iхнi обличчя не виражали бурхливих емоцiй. Як завжди, вони вiдчували лише пригнiчення i презирство iнших. Виживали. «Система давно дала збiй! – стривожено подумала Анна. – А ще й цi розмови про абсiдеумiв…» Вона скрушно зiтхнула. Їi погляд перемiстився на двох роботiв, якi тестували зламаний антиграв, що стояв неподалiк дороги. Ним не користувалися вже декiлька днiв, а ремонтникiв викликали, мабуть, тiльки сьогоднi. Рiшенням Свiтовоi Ради передбачалося, що на роботiв, яких iменували Ферруанцями, не розповсюджувалася приватна власнiсть. Вони належали виключно державам i безкоштовно надавали рiзнi послуги населенню. Цей крок передбачено програмою зближення держави й суспiльства. І водночас це було тестуванням для прийдешнього масштабного впровадження роботiв на постiйнiй основi в бiльшiсть сфер життя майбутнiх поколiнь, якi вимагатимуть обов’язкових соцiально-економiчних змiн. Щось подiбне в минулому вiдбувалося й у патрiйцiв. Звiсно, основна вiдмiннiсть Ферруанцiв людства вiд iхнiх позаземних аналогiв полягала в цiлковитiй вiдсутностi в них бойових можливостей. Дiвчина опустила голову: бiля входу стояли два бiйцi, кожний з яких наглядав за своею дiлянкою. Вони майже не перетиналися поглядами: вхiднi дверi мiж ними служили умовною межею iхнiх зон вiдповiдальностi. Той, що стояв праворуч вiд входу, пiдвiв голову й помiтив Анну. Дiвчина подала йому знак, пiднявши руку. Вiн iй вiдповiв добродушним кивком. Утiм, бiльше ii увагу привернув боець, що перебував пiд ii лоджiею. Чоловiк виглядав надто напруженим, що збентежило його пiдзахисну. Все-таки нiщо не указувало на гiпотетичну небезпеку. Хоча iй, як нефахiвцевi, навколишнiй свiт не мiг надати нiяких критерiiв для реальноi характеристики поточного становища. Перiодично вiн жував кавовi зерна, якi дiставав з правовоi кишенi пiджака. – Мила, пробач мене, будь ласка! – у його голосi вiдчувалася нервознiсть. – Нi. Передай батькам, що я прошу вибачення у них за все, що заподiе iм бiль, – вiн говорив з паузами, уважно вислуховуючи свого спiврозмовника й не перебиваючи його. – Нi, я не повернуся. І я не розраховую, що ти зрозумiеш мене, але розраховую, що коли-небудь пробачиш. Передай Майклу, що вiн був прав! Анна не встигла вiдреагувати на пiдслухану розмову: вона вiдчула сильну слабкiсть, яка примусила ii втратити рiвновагу. Падаючи назад, вона вiдчула дбайливий дотик чиiхось долонь i шепiт: – Тихiше, тихiше… Пересидимо тут. Вона не втратила свiдомiсть, але сил бракувало навiть повнiстю розплющити очi. Тим часом боець Об’еднаних збройних сил Ради виявив, що його напарника немае бiля дверей. Вiн вмить дiстав свою плазму й насторожився, уважно вивчаючи обстановку. Потiм почав робити повiльнi й обережнi кроки, наближаючись до точки зникнення хлопця. Кiлька разiв зупинившись i прислухавшись, боець дiстався до мiсця, що цiкавило його. Вiн лише встиг вдихнути, як його шию здавило, i за кiлька секунд безшумно мертвий повалився на тротуарну плитку. Минуло близько хвилини, перш нiж з будинку вийшли два бiйцi з пiднятою зброею й виявили зникнення обох вартових. Подавши умовний сигнал, один з бiйцiв показав своему напарниковi, що необхiдно, роздiлившись, оглянути об’ект. Пiсля ствердного кивка бiйцi попрямували кожен у свою сторону. Два одночаснi пострiли в потилицю зупинили iх. Вхiднi дверi тихенько вiдчинилися. Простора вiтальня вiддiлялася вiд коридору аркою. За нею правобiч виднiлися сходи, що вели на другий поверх. Бiля арки сидiли двое чоловiкiв у сорочках, пiджаки були акуратно складенi на стiльцi неподалiк. Перед ними, бiля широких вiкон напроти арки, працювала голограма, яка транслювала якийсь новинний канал. Лiвобiч виднiлися зачиненi дверi кухнi. Кавовi зерна, що розсипалися по пiдлозi, змусили бiйцiв вмить пiдскочити i схопитися за пiстолети. Нiхто не рухався. Повисла напруга розбавлялася лише монотонним голосом коментатора, що розповiдав про подii в Китаi. Нарештi один iз чоловiкiв зрушив з мiсця i встав бiля стiни напроти вiкна, в яке вривався прохолодний вiтер. Боець дав знак своему напарниковi, щоб той його прикрив, пiсля чого рiзким рухом кинувся до крiсла, що стояло у правому кутку вiтальнi, присiв i сховався за спинкою. Водночас його напарник промайнув у проходi й зачаiвся за стiною з протилежного вiд сходiв боку, щоб проконтролювати безпеку лiвоi частини вiтальнi, звiдки теоретично мiг початися обстрiл. Боець, що сховався, висунувся iз-за крiсла й провiв дулом пiстолета видимi частини кiмнати. У нiй нiкого не виявилось. – Чисто! – промовив вiн i почув, як другий чоловiк зайняв позицiю в тiй самiй частинi вiтальнi, яку вiн щойно перевiрив. Тепер вони могли бачити один одного. Було ухвалено спiльне рiшення висуватися далi: цього разу першим почав рух боець, який щойно прикривав свого напарника. Зробивши декiлька швидких крокiв у напрямку до вхiдних дверей i перевiривши поглядом частину будинку, яка йшла разом з коридором праворуч вiд чоловiкiв i закiнчувалася щiльно зачиненими дверима, вiн напiвпошепки промовив: – Напевно, дiвчата бавляться… На його спiтнiлому обличчi поступово згасала готовнiсть до дiй. Вiн розвернувся й закляк на мiсцi: його напарник лежав на пiдлозi з увiткненим у грудну клiтину ножем, а перед ним стояв один з бiйцiв Об’еднаних збройних сил Свiтовоi Ради. Пролунав прицiльний пострiл… З другого поверху спустилася Дiана, але, побачивши порожнi стiльцi й залишенi пiджаки, зупинилася, так i не дiйшовши до арки. Вона вимкнула поглядом голограму i прислухалася. Цiлковиту тишу нiщо не порушувало. Раптово ззаду почулися кроки. Дiана дiстала плазму й розвернулася! Айюмi з Кетрiн закричали, дивлячись iй за спину. Дiана зрозумiла, що допустила неприпустиму помилку. – Плазму на пiдлогу! – промовив холодний голос iз-за ii спини. Вона послухалася i, поволi опустившись, поклала зброю. Пiднявшись, жiнка плавно розвернулася. На вiдстанi всього лише декiлькох сантиметрiв вiд неi стояв чоловiк у чорному костюмi, тримаючи Дiану пiд прицiлом. Раптово жiнка краем ока побачила позаду наближення якогось об’екта. Вона розумiла, що у жодному разi не можна переводити на нього погляд, адже боець, що стоiть перед нею, пильно дивився iй прямо в очi. «Невже почув?…» – А я питав себе… Ось вiн де… – пошепки говорив вiн iй. – Вашi очi – незвичайнi! Наче у дзеркало дивишся… На останнiх словах боець опустив руки, швидко розвернувся й розчинився в повiтрi. Дiана блискавичним рухом пiдiбрала пiстолет i вистрiлила в чоловiка, якого вона розгледiла декiлькома секундами ранiше. Те ж саме зробив i вiн. Цi дii вимагали вiд стрiльцiв рiзкого стрибка убiк у момент здiйснення пострiлу. Дiана голосно застогнала. Лежачи на боцi, вона побачила кров на руцi вище лiктя. Отже, пострiл у ii напрямi не досяг своеi справжньоi мети. Зiбравшись, вона пiднялася i завмерла: чоловiк лежав на пiдлозi, бiлоснiжна сорочка його стрiмко червонiла, вбираючи кров. Над ним мовчки стояв винуватець цiеi подii. Вiн знайшов поглядом Дiану, обличчя якоi виражало твердий намiр продовжувати опiр, а очi вже нацiлювалися на плазму, що випала з руки. Щоб не дати iй анi найменшого шансу, чоловiк зробив просторове перемiщення, почавши рух, вiн зник з початковоi точки свого перебування й з’явився за частку секунди бiля американки на вiдстанi витягнутоi руки. Ця дiя змусила згадати подii десятирiчноi давностi. Тодi Златi й Андрiю цiною неймовiрних зусиль вдалося лiквiдовувати двох абсiдеумiв, що перебували в синдромi просторовоi дii. Їхнi клинки в той момент пройшлися крiзь шиi смертникiв. Чоловiк нервово стискав свiй пiстолет i нерiшуче розглядав Дiану. Потiм вiн повернув голову в бiк дiвчаток i спрямував погляд на Кетi! Їхня матiр прискорено дихала, наповнюючись вiдчайдушною упевненiстю й перiодично поглядаючи на його зброю. Боець, звiсно, все помiтив i прицiлився в жiнку. Дiана розумiла, що необхiдно дiяти. Вона пожертвуе собою! Вiддасть свое життя за Кетрiн, Айюмi й Анну! Вона обiцяла! Велфарiй вчинив би так само! «Раз, два…» Раптово вона вiдчула сильну слабкiсть. Гул у головi почав промацувати ii мозок, дiлянки якого одна за iншою занурювалися в бiль. Жiнка зiгнулась i впала на живiт. Сили залишилися тiльки для зору… Дiана побачила, як Кетi, ридаючи, вдячно обiйняла сестру. Боець на секунду розгубився, вiдвiвши зброю убiк. Його завдання тепер неймовiрно спростилося! Два пострiли закiнчили б мiсiю. Сьоме й восьме тiла… Їхня сестра, яка ховалася вгорi, за цих обставин жодного iнтересу для нього вже не мала. Вiн знову мiцно стиснув пiстолет i подивився на Дiану, яка лежала перед ним. Вона не стогнала, хоча бiль, викликаний евотонуванням, мав бути пекельним. Їi пальцi нервово сiпалися в напрямi лежачого пiстолета! Вираз обличчя чоловiка змiнився вiд рiшучоi агресii до збентеженого подиву! Потiм вiн помiтив плавний рух у свiй бiк. Його пересмикнуло вiд дорослого виду японки i ii очей, що переливалися червоним сяйвом. Айюмi вичiкувально зупинилася перед ним, нiчого не кажучи, але разом з тим пропонуючи йому зробити обмiн. Боець швидкими рухами заховав плазму! Наразi японка могла з легкiстю евотонувати його, але не зробила цього, стримавши свое слово. Чоловiк узяв ii за руку й поквапливо вивiв з будинку. На газонi iх уже чекав антиграв. Стiнка корпусу розчинилася, i боець прослiдкував, щоб Айюмi опинилася усерединi транспортного засобу. Його пiлот, що сидiв на передньому сидiннi перед великою голограмою з параметрами управлiння, обернувся й дiловито запитав: – Мати з дiтьми? – Так. Пiлот витягнув плазмовий шок i промовив перед пострiлом у його лоб: – Спасибi! * * * – Що мав на увазi Тобiас, коли говорив про чинник малоi вiдповiдальностi? – запитав Жан у Андрiя. – Не поясниш наймолодшому членовi Ради? Одесит подивився на француза, який сидiв на стадiонi праворуч вiд нього. «Нагадуемо про можливiсть встановлення зв’язку з комп’ютером!» – уже втрете оголосив диктор присутнiм уболiвальникам. Тi з них, якi тiльки розташувалися на своiх мiсцях, притулили свою руку до пристрою, що зовнi нагадував тростину, до верхiвки якоi було прикрiплено кулю. Саме вiн реестрував характеристики евотонiв, щоб потiм встановити зв’язок мозку кожного уболiвальника з комп’ютером. Тим часом футболiсти ще не з’явилися на полi. Андрiй поклав руку на пристрiй, пiсля чого побачив над футбольним полем необхiдну йому статистику щодо команд, якi грали сьогоднi. Те ж саме повторила й решта гостей: на пiвфiнальний матч Лiги чемпiонiв прийшли украiнець, Жан, Петро, Велфарiй i Су Лiвей. – Наша робота – ходiння по лезу ножа. Робота полiтика… – додав Андрiй. – Загалом, це стосуеться будь-якоi людини, яка так чи iнак мусить ухвалювати рiшення, наслiдки яких неодмiнно вiдiб’ються на третiх особах. Проте полiтик бiльш, нiж iншi, схильний до цього чинника, адже кiлькiсть третiх осiб у його випадку – неймовiрно велика. Конец ознакомительного фрагмента. Текст предоставлен ООО «ЛитРес». Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/andr-y-krizhevskiy/evoton-transformac-ya/?lfrom=688855901) на ЛитРес. Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом. notes Примечания 1 Людина розумна (лат. Homo sapiens) – вид роду Люди (Homo). У кiнцi верхнього палеолiту (близько 40 тисяч рокiв тому) залишався единим представником сiмейства гомiнiдiв. 2 Австралопiтек афарський (лат. Australopithecus afarensis) – вимерлий вид австралопiтека з родини гомiнiдiв, що жив близько 4 мiльйонiв рокiв тому. 3 «Мiсiс Плез» – всесвiтньо вiдомий череп самки австралопiтека африканського (вимерлого виду з сiмейства гомiнiдiв, який мешкав близько 3, 5–2, 4 мiльйонiв рокiв тому). 4 Фенуей Парк (англ. Fenway Park) – найстарiший бейсбольний стадiон бiля Кенмор-сквера в Бостонi, штат Массачусетс.