Справи старого Арчі

Справи старого Арчi Назарiй Вiвчарик У багатьох провiнцiйних мiстечках нашоi Батькiвщини часом кояться дивнi, а то й страшнi речi. Лiтньому капiтану мiлiцii Артуру Момоту та його молодшому колезi – старшому лейтенанту Сергiю Стрельчуку – доводиться розплутувати iсторii, шукаючи вбивць, грабiжникiв та iнших негiдникiв в одному з таких провiнцiйних мiст Украiни. Назарiй Вiвчарик Справи старого Арчi Мiстичне самогубство Якщо вдало пiдiбрати антидепресанти, то життя прекрасне, – мiркував капiтан мiлiцii Артур Момотов, заспокоюючи себе зранку темним нефiльтрованим пивом з вiзерунчатого вузького бокалу. Артур важив бiльше центнера. Бокал, у який не вмiщувалася навiть пiвлiтрова пляшка пива, весь ховався за товстими пальцями. Та й сьорбати пиво з нього м’ясистими губами було не надто зручно, але старий мiлiцiонер не мiг з ним розпрощатися. Вiн вважався його талiсманом. Бокал було здобуто пiд час однiеi блискучоi справи по захопленню контрабандистiв. Артур сидiв у дворi свого будинку в плетеному крiслi i споглядав результати урагану, що пронiсся учора iхнiм мiстечком. Мiлiцiонер жив на вiддаленiй вiд центру вулицi, за якою починалися городи, а далi – старий занедбаний польський цвинтар. Туди й понiсся вчорашнiй шалений вiтрюган, ламаючи городину. Власне, смерч анiтрохи не здивував Артура. Вiн чекав чогось такого, що мало б добити його остаточно. Але поламана черешня i розбитi вiкна зi схiдноi частини будинку? Фiгня! Смерч не справив на нього належного ефекту. Зараз Артур був чи то у вимушенiй вiдпустцi, чи то списаний зовсiм з роботи як непотрiб. Вiн не дуже в цьому хотiв розбиратися. Одне вiн знав напевно: до пенсii ще мае допрацювати пару рокiв, тож щось-таки з роботою мусить вирiшувати. Але це буде потiм, коли вляжеться ураган. Не на дворi, у його душi. Задумливий сумний Артур вiдсьорбнув пива i зручнiше вмостився у крiслi. Те загрозливо зарипiло пiд його вагою. Пiдбiг, хрумаючи черговим хрущем, якi цьогорiч розлiталися не на жарт, коричневий бульдог. Арчi потрiпав у нього за вухом. Вiн жартома називав цей перiод в життi собаки «бiлковою дiетою». Мовляв, хоч у травнi менше грошей витратить на кiстки собацi. Он скiльки хрущiв. Ген по той бiг огорожi – невисокоi сiтки, що роздiляла межу – копошилася червонощока сусiдка Наталка у синьому халатi. Вона весь час зiтхала та поправляла хустку. Це була хороша господиня i iй, як на зло, дiсталося найбiльше. Молоденький город був геть побитий градом, а на хатi – знесений фронтон. Артур практично не мав грядок, проте йому таки доведеться замiнити тi клятi шибки. Та й чи хвилювало це його? Криза у старiючого капiтана мiлiцii наростала вже давно. Зайва вага, любов до спиртного, надмiрне захоплення своею роботою. Якiй жiнцi таке сподобаеться? Вони таки спробували щось змiнити, дiстали з шухляди вiдкладенi на лiкування грошi i поiхали серед зими на курорт. Арчi думав, що протримаеться без роботи трохи, але коли вiн вже другого дня смачно наступив усiею вагою на морського iжака i рештки бiдноi iстоти в’iлися в його пухку ступню, в Артура здали нерви. Тут i проявилися його найгiршi риси характеру, i вiн розповiв, де бачив той готель з його цiнами, весь той курорт i загалом усю ту чужу краiну. Додому на рiдну Черкащину родина Момотових iхала окремо. Класичного розлучення не було, просто жiнка переiхала на якийсь час до своiх батькiв в iнший кiнець мiста. А донька? Лариса вже доросла. Студентка. Самостiйна. Їй вирiшувати… Капiтан мiлiцii Артур спробував узяти себе в руки i почав гадати, який же це репортер прийде зараз до тiтки Наталки, щоб показати все ii лихо по телевiзору. Це мае бути, очевидно, молода дiвчина, в окулярах, з мiкрофоном та довгими кучерями. Ага, у руцi ж вона триматиме великий блокнот, а в iншiй – мiкрофон. З нею мае бути якийсь чоловiк, з вусами i вiдеокамерою. Ну, щоб показувати все те по телевiзору. До тiтки Наталки вже подзвонили з самого ранку зi страховоi компанii, реагуючи на ii нiчний дзвiнок на гарячу лiнiю. Пiсля розмови по телефону сусiдцi трохи полегшало. Обiцяли допомогти. А потiм пообiцяли ще й журналiстiв прислати. – Гей, Ната! – коротко кинув Артур. – Не забудь тим кореспондентам сказати, що страхова компанiя «Оранта» обiцяла допомогти i все покрити. Бо тi падлюки ще забудуть обiцянку. У нас все так в краiнi. А як по телевiзору скажеш, то вже не вiдвертяться! Ах ти ж чорт! Остання фраза адресувалася двом високим худорлявим хлопцям, що зайшли у вiдчинену хвiртку сусiдки Наталки. Бiля нiг Артура загавкав Лорд. Зi спостережного пункту Артуру добре було видно прибулих. Бачив i логотипи телеканалу на iх футболках, татуювання в оператора на руцi. Останне консервативного мiлiцiонера роздратувало. «Мабуть, зек», – одразу ж наклав штамп на телеоператора мiлiцiонер. А ще бiльше роздратувало старого, що образ журналiстiв зовсiм не вiдповiдав тому, що вiн намалював в уявi. Десь на вулицi тихо зупинилося авто, з якого спритно вискочив чолов’яга. Колишнiй напарник Артура – старший лейтенант Сергiй Стрельчук – вiдволiк господаря дому вiд роздумiв. – Агов, Арчi! Тебе не здуло учора? Хоча з такою дупою тебе i краном не вiдiрвеш вiд землi! – звернувся вiн до приятеля, безцеремонно вiдкривши металевою вiдмичкою ворота i зайшовши у двiр. Легкою ходою Сергiй наближався викладеною з бетонних плиток стежкою до ганку, де сидiв його напарник. – Просто я вже давно вивiв глисти i став справжнiм чоловiком. А в тобi бачу й досi живуть, – змiряв Артур худорлявого Сергiя i подав товсту руку, не встаючи з крiсла. – Якi новини? – Пам’ятаеш сакуру, що твоя Лариса подарувала нам з Лiдою на рiчницю весiлля? Зламана! Чорт забирай, та це ж лише в Америцi таке можна побачити! Ти його бачив?! – Кого? – запитав Артур, акуратно виливаючи з пляшки залишки пива, щоб не пiдняти пiнку. – Смерч! Стовпом стояв! Менi вже дзвонили нашi iнспектори! Кажуть, що там за рiчкою одного невдаху просто на мотоциклi пiдхопило i занесло аж в очерет. Добре, кiстки цiлi. Слава Богу, жертв нiби немае. Але це покарання нам за тих двох, що позавчора стрибнули з даху. Це покарання. – Покарання? Чому ти приплiв одне до iншого? – Бо це очевидно, i лише ти крiзь дно бокалу не помiчаеш цього. Позавчора вони здiйснили самогубство, а вчора увечерi мiстом пронiсся цей ураган. Ти пiди ближче до центру, до того будинку, звiдки тi дiти стрибнули i подивися на сусiднi багатоповерхiвки! Вони як решето! Всi вiкна град побив. Артуру набридло слухати. Дивлячись як за спиною Сергiя щось жестикулюе на журналiстську камеру Наталка, вiн пригадував учорашнi публiкацii в iнтернетi, який навчила його читати Лариса. Так, iсторiю про двох старшокласникiв, котрi взявшись за руки, зiстрибнули з даху дев’ятиповерхiвки – найвищого будинку iхнього мiстечка, що бовванiв у самiсiнькому центрi – знали, мабуть, усi. Це сталося позавчора i вже учора цю iсторiю розповiдали по всiх телеканалах, а в iнтернетi вона обростала все новими i новими подробицями. Конец ознакомительного фрагмента. Текст предоставлен ООО «ЛитРес». Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/nazar-y-v-vcharik/spravi-starogo-arch/?lfrom=688855901) на ЛитРес. Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.