Вірний домоправитель

Вiрний домоправитель Дмитро Добровольський В основi книги сповiдь людини, якiй Бог довiрив незвичайне служiння: фiнансово допомагати слугам Божим в особливо важкi перiоди iхнього життя. Перед читачем постають яскравi образи служителiв, людей вiри, що зберегли уповання на Господа навiть у кризовi моменти. Чудо Божого позбавлення наповнюе кожну сторiнку цього незвичайного твору.Автор книги надихае своiх читачiв вiрити в те, що Отець може чудесним чином позбавити вiд негод всiх, хто надiеться на Нього. Вiрний домоправитель Дмитро Добровольський © Дмитро Добровольський, 2018 ISBN 978-5-4474-1041-4 Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero 1 глава Нечестивий збирае Бо людинi, що перед лицем Його добра, дае Вiн премудрiсть, i пiзнання, i радiсть; а грiшниковi Вiн роботу дае, щоб збирати й громадити, щоб пiзнiше вiддати тому, хто добрий перед Божим лицем. Марнота i це все та ловлення вiтру!…     (Бiблiя,Книга Екклезiястова (або Проповiдника), 2:26) Переднiй автомобiль звучно розсiкав високу траву, яка поглинула ледь помiтну дорогу. Два автомобiлi слiдували ззаду. Пилу майже не було. Ось, нарештi, група зупинилася в самому центрi великого поля. З середнього автомобiля незграбно вилiзли двое людей i стали неспiшно вiддалятися вiд броньованого гiганта. Надходив вечiр, але сонце нещадно обрушилося на непокритi голови немолодих уже чоловiкiв. Хто повинен почати розмову, було видно вiдразу: сивочолий лiтнiй джентльмен випромiнював владу: його постава, трохи пiднесене пiдборiддя i погляд видавали людину, звиклу керувати iншими. – Я прожив в Цюрiху все життя, але такоi спеки не пригадаю… Хочу узгодити з Вами, пане Окрог, кiлька питань, – почав розмову сивочолий. Спiврозмовник, респектабельного вигляду чоловiк, одягнений явно не по погодi в дорогий костюм i краватку, не мiг приховати свого обурення: – Мене обшукують! За мною постiйно стежать Вашi люди! Я не звик до такого поводження! Я ледь стримую службу безпеки банку. Ви ж знаете, пане Кiншерг, що усiх керiвникiв нашого банку постiйно охороняють. – Прошу пробачення. Я збiльшу Ваш гонорар у двiчi. Зрозумiйте, грошi, якi я збираюся покласти на рахунок, дуже, дуже великi, тому я обережний… Тут нас нiхто не чуе. – Розумiю. Все готово до прийняття вкладу, – банкiр взяв себе в руки i його голос зазвучав спокiйнiше i впевненiше. – Повною iнформацiею володiють тiльки трое, включаючи мене. Але ця Ваша умова! Вона повнiстю порушуе прийнятi банком правила! – Цю умову не можна змiнити! – вiдрiзав Кiншерг, його жорсткий i холодний погляд, здавалося, мiг знищити спiврозмовника. – Але, послухайте! – не здавався банкiр. – Якщо Ви втратите ключ, ми не зможемо повернути Вам грошi! – Це виключено! Ключ буде в надiйному мiсцi. – Воля Ваша, – Окрог тремтячою рукою послабив краватку i випалив свiй останнiй аргумент, – будь-якiй людинi з вулицi, яка впише свое iм'я в документи, ми будемо змушенi видати всi грошi! Це немислимо! – Я знаю, – Кiншерг явно вирiшив закiнчити розмову, – завтра о десятiй годинi машини з вантажем пiд»iдуть до сховища. Як тiльки формальностi будуть улагодженi, прошу до мене в гостi. А тепер нам пора повертатися. Ходiмо! *** Наступного дня, в призначений час, кiлька величезних вантажiвок зникло за безшумними воротами сховища банку. Нечисленнi перехожi, якi спостерiгали за цим, навiть уявити собi не могли, що повз них провезли одне з найбiльших станiв Європи. «Потрiбно було вiдмовитися вiд зустрiчi пiд якимось приводом, – думав Окрог, в»iжджаючи на територiю фешенебельного замку багатiя, – ну, що ж, при першiй же можливостi втечу!» Господар замку особисто зустрiв гостя у розкiшних дверей i проводив його в свiй кабiнет. – Я Вам вдячний, пане Окрог, гонорар сьогоднi переведений на вказаний Вами рахунок. Пропоную випити за взаемовигiдне спiвробiтництво, – з цими словами Кiншерг рiзким рухом вiдкрив бар i взяв два келихи. – Чисто символiчно, я знаю, що Ви за кермом, – промовив, широко посмiхаючись, гостинний господар. Іскристе вино швидко наповнило келихи. – Дякую! За благополучне завершення дуже непростоi справи, – червонiючи, промовив гiсть. – Ходiмо, покажу Вам мiй сад, – запросив багач, даючи зрозумiти, що пiсля нетривалоi екскурсii вiзит буде закiнчений. Коли автомобiль банкiра зник за деревами алеi, Кiншерг подумав: «Добрий чолов’яга. Жаль його. Отрута дуже сильна, потрiбно добре вимити келих». *** Через тиждень Окрог несподiвано помер. Серце. А ще через пiвроку тихо пiшли з життя всi, хто хоч щось знав про незвичайний вклад. 2 глава Нечестивий впав у рiв Ото, беззаконня зачне нечестивий, i завагiтнiе безправ'ям,i породить неправду. Вiн рова копав, i його викопав, i впав сам до ями, яку приготовив, обернеться зло його на його голову, i на макiвку зiйде його беззаконня!     (Бiблiя, Книга Псалмiв 7:15 – 17) Ледве секретар Кiншерга встиг доповiсти, що начальник служби безпеки просить його прийняти, як дверi кабiнету рiзко вiдчинилися, i на порозi з'явився високий спортивного вигляду чоловiк. – Ти хотiв мене бачити? Що трапилося? – Кiншерг помiтно нервував, вставши з-за столу. – Так, шеф! – очi широкоплечого iнтелектуала блиснули недобрим вогнем. – Я вiрно служив Вам багато рокiв. Я особисто виконав пiвроку тому Ваше доручення, взяв грiх на душу! – голос головного охоронця звучав все голоснiше i все бiльш загрозливо. – Я вдячний тобi. Що ти хочеш? – Я вiдчуваю, що ти отруiв мене так само, як i iнших! – розлючений слуга кинувся на свого господаря, але пострiл в груди його зупинив. *** Вбiгшие через декiлька секунд охоронцi побачили страшну картину: начальника служби безпеки з спотвореним вiд лютi обличчям лежачого в кровi бiля свого шефа, переляканий погляд якого застиг назавжди: в його шиi стирчав химерноi форми шип, такий же, як i в руцi мертвого головного охоронця. 3 глава Господь захищае сина Тодi iх було невелике число, нечисленнi були та приходьки на iншiй землi, i вiд народу ходили вони до народу, i вiд царства до iншого люду. Не дозволив нiкому Вiн кривдити iх, i за них Вiн царям докоряв: Не доторкуйтеся до Моiх помазанцiв, а пророкам Моiм не робiте лихого!     (Бiблiя, Перша книга хронiки 16:19 – 22) Двадцять рокiв потому У цю дорадчу кiмнату керiвники одного з найбiльших банкiв Швейцарii заходили рiдко: особливоi необхiдностi в настiльки суворих заходах безпеки майже нiколи не виникало. Але цей випадок був особливий: було видно, що керуючий банку, зазвичай спокiйна, врiвноважена людина, сьогоднi нервував надзвичайно. Тому, коли вiн заговорив, нечисленна аудиторiя слухала його в повнiй тишi. – Панове, я керую банком бiльше п'ятнадцяти рокiв, ви також все не новачки, – було видно, що банкiр не знав з чого почати, – загалом, ви знаете, що значну частину активiв нашого банку становить цей незвичайний вклад. Присутнi схвально закивали головами. – Не приховую, – продовжив керiвник, – я хотiв навести довiдки про власника. Нiчого не вийшло. Я обережно радився з юристами, консультувався в рiзних iнстанцiях… – Можеш говорити з нами вiдверто i прямо: чого ти хочеш? – вступив у розмову впевнений у собi чоловiк рокiв п'ятдесяти. – Вiдверто?! – керуючий схопився з-за столу. – Багато рокiв власник вкладу не з'являвся, i тут до нас звернувся цей дивний чоловiк з Росii! Без супроводу, без охорони, вiн прийшов як звичайний вiдвiдувач i пред'явив своi права на такий внесок! – глава банку впав у знемозi на стiлець, вийняв бездоганну хустку i закотив очi. – Послухайте! – закричав огрядний чоловiк з жорстким поглядом. – Ви знаете, що за iнтереси банку я готовий перегризти горло будь-кому, не дарма я очолюю юридичну службу нашого банку. Я вирiшив знищити цього росiянина, ви мене знаете. Вiн приiхав з родиною, але я нi перед чим би не зупинився! Але тут… – голос товстуна затремтiв, на сiрих очах виступили сльози. – Три днi тому раптово померла моя мати. Я знаю, розумiете, знаю, що це покарання! Бiльше того, мене постiйно переслiдуе думка: якщо я зроблю зло цьому росiянину, то помруть всi, всi! Моi родичi, моi дiти… – чоловiка струсонули ридання. – Так, так i менi теж учора приснився сон: хтось дуже суворо попередив мене, щоби я не робив йому нiчого поганого! – прошепотiв у вiдчаi керуючий. – Що ж, – важке мовчання перервав наймолодший з присутнiх банкiрiв, – я пропоную з ним домовитися: нехай знiмае з рахунку будь-якi суми. Будемо молити Бога, щоб основна частина вкладу залишилася. Менi особисто цей хлопець з Росii здався скромною людиною, не думаю, що вiн почне витрачати багато. – Добре, на цьому i зупинимося, – з полегшенням пiдвiв пiдсумок наради керуючий банку, – прошу, якомога швидше все оформите, я чув, що наш найголовнiший клiент живе з родиною в готелi i в усьому собi вiдмовляе. 4 глава Таемниця переселення Так говорить Господь, що чинить оце, Господь, що вформовуе це, щоб поставити мiцно оце, Господь Його Ймення: Покликуй до Мене i тобi вiдповiм, i тобi розповiм про велике та незрозумiле, чого ти не знаеш!     (Бiблiя,Книга пророка Єремii33:2 – 3) Вiсiмнадцять рокiв потому Погожого травневого вечора в потопаючому в зеленi невеликому особняку в центрi Цюрiха за всiма ознаками готувалися до свята. Невеликий дворик перед будинком i вся найближча брукiвка були заставленi автомобiлями, прибулi гостi при входi весело i голосно вiталися з господарем будинку та його синами, через прочиненi вiкна на вулицю лилася приемна музика. О сьомiй годинi вечора почалося свято. Всi присутнi в просторiй залi на першому поверсi схилилися перед Богом у молитвi, а потiм струнко заспiвали християнськi гiмни. Коли через кiлька годин гостi почали роз»iжджатися, кожен з них намагався пiдiйти до двох молодих чоловiкiв з тим, щоб обiйняти iх i поцiлувати. – Микита i Петре! – вимовив, поперемiнно стискаючи в своiх мiцних обiймах братiв, невисокого зросту лисуватий чоловiк. – Щиро вiтаю вас з днем народження! Двадцять один рiк – це важлива вiха на вашому життевому шляху. Надiюсь, що ви вже отримали одкровення вiд Господа, чим будете займатися пiсля закiнчення навчання? Адже залишився всього рiк. – Ми продовжуемо молитися! – майже хором вiдповiли брати, приймаючи вiтання оточуючих iх гостей. *** Молода гарна жiнка, що допомагала господинi будинку прибирати посуд зi столу, неголосно запитала: – Мамо, ти пiдготувала тата до розмови? – Машуню, чому сьогоднi? Вже пiзно, всi втомилися. Тато теж втомився. – Ти ж знаеш своiх синiв! Вони будуть питати саме сьогоднi! Ти казала татовi? – Так, говорила. Все це, доню, дуже не просто… – Тодi зробимо так: ви з татом пiднiмiться на другий поверх, думаю, вам потрiбно пiдготуватися до розмови, помолитися. А ми з братами проводимо гостей. Чекайте нас хвилин через двадцять. – А як же твоi дiти, чоловiк? – З Тедом я домовилася, вiн вже повiз дiтей додому i сам укладе iх спати. Я залишуся сьогоднi на нiч у вас, допоможу тобi. *** Коли господар будинку i його дружина пiднялися на другий поверх i прикрили за собою дверi, вони, не змовляючись, встали на колiна i почали молитися. Усе ще стоячи на колiнах пiсля молитви, чоловiк прошепотiв: – Настуню, Господь мене зараз змiцнив, я готовий почати розмову з синами. – Так, мiй коханий, я тобi допоможу. Через кiлька хвилин почулися кроки, дверi вiдчинилися, i увiйшли розчервонiлi дiти: всi переживали важливiсть моменту, помiтно хвилювалися. – Тату, ти обiцяв вiдкрити таемницю нашого переселення з Росii, коли нам виповниться двадцять один рiк. Сьогоднi наш двадцять перший день народження. Ти розкажеш нам? – звернувся до батька найсмiливiший – Петро. «Володiння двома мовами позначилося на тому, як нашi дiти будують речення», – подумав батько i посмiхнувся. Батько, як Ви, напевно, здогадалися, дорогий читачу, – це я. – Так, розповiм, сiдайте зручнiше, це довга iсторiя. Час пiзнiй. Сьогоднi я тiльки почну. Мама i Машуня менi допоможуть. Скажу вiдразу, це не для стороннiх вух. Коли всi слухачi зайняли своi мiсця, я урочисто почав розповiдь: – Все це сталося вiсiмнадцять рокiв тому. Вам було по три роки, а Машi – дванадцять. Був травень, як зараз, закiнчення навчального року. Ви ж знаете, що ми з мамою працювали в школi? – мiй голос затремтiв, блиснула ледь помiтна сльоза. – Не хвилюйся, любий, далi трохи я розповiм, – прийшла на допомогу дружина, – ви, синочка, ходили тодi в дитячий садок, Машуня закiнчувала п'ятий клас. Пам'ятаеш, Маша? Ти добре вчилася! – Так, мамочко! Я пам'ятаю, як у четвертому класi ми вибирали, яку iноземну мову я буду вивчати. Ми молилися цiлий тиждень! Дух Святий сказав : нiмецька. Всi в класi були так здивованi! Я одна з класу вибрала нiмецьку, а всi iншi – англiйську. Ах, як менi знадобилась саме нiмецька мова тут, у Швейцарii! Який чудовий наш Бог! – Так! Що ж, продовжу розповiдь, – повернувся в розмову я, – на Уралi, де ми тодi жили, ви знаете, влiтку довго не темнiе. Пам'ятаеш, Петрику, ми з тобою iздили до Росii в червнi? – Пам'ятаю, татку. А цi подробицi дiйсно так важливi? – кiлька роздратовано запитав Петро. – Звичайно, я хочу, щоб ви уявили собi все, що сталося тодi, так чiтко, як нiби це вiдбуваеться прямо зараз! 5 глава Щасливий на порозi смертi І почув я голос iз неба, що до мене казав: Напиши: Блаженнi тi мертвi, хто з цього часу вмирае в Господi! Так, каже Дух, вони вiд праць своiх заспокояться, бо iхнi дiла йдуть за ними слiдом.     (Бiблiя, Об?явлення св. Івана Богослова 14:13) – Семене Петровичу! Ви знову йдете з роботи останнiм! – нiчний сторож школи Ганна Іванiвна спiвчутливо проводила мене поглядом до дверей. – До побачення, гарного Вам чергування, – попрощався я i поспiшив на свiже повiтря: вiд голоду i втоми менi було недобре. Згадавши, що менi потрiбно купити деякi продукти, я вийшов з хвiртки паркану, який огороджував школу, i попрямував до найближчого магазину. Окуляри я зняв, щоби вiдпочили очi, i тому не зовсiм чiтко розрiзняв навколишнi предмети. Однак слух спрацював добре: раптом я почув характернi для бiйки звуки: вигуки, лайка, хрускiт гiлок пiд тiлами що впали. Придивився, точно: недалеко вiд мене зав'язалася бiйка. Один лiтнiй чоловiк вiдбивався, правда, успiшно, вiд великоi компанii хулiганiв, що обступили його з усiх сторiн. Молодi хлопцi, яких чоловiк спритно кидав на землю, швидко схоплювалися i кидалися на старого з бiльшою люттю. Я побiг до хулiганiв. Навiщо? Чим я, короткозорий, мiг допомогти? По дорозi кинув свiй портфель i схопив якийсь металевий прут. Звiдки вiн там узявся? Пiдбiгши до лiтнього чоловiка, я встав до його спини своею спиною й нестямно закричав: «Хто зробить менi зло, того знiвечить мiй Бог – Ісус Христос!» Хулiгани застигли на декiлька секунд в подивi, але, потiм, знову рушили з усiх бокiв на вирiшальний штурм. «Навiщо я схопив прут? Я не буду бити людей! Господи, допоможи!» – За мить промайнуло в моiй головi. – Стiйте! Зачекайте! Так це ж учитель зi школи! – закричав раптом один з хулiганiв. – Ну i що? – зловiсно промовив п'яний чолов'яга рокiв двадцяти п'яти, але, проте, вiн не поспiшав наближатися до мого пруту. – Харе! Вiн друга мого вчив! Досить! – Навiщо старого б»ете? – закричав я, намагаючись привернути увагу перехожих. Краем ока я помiтив, що вiд натовпу зiвак вiдокремилося декiлька молодих чоловiкiв i попрямували до нас. – Все, братва! В натурi, йдемо. Я цього старого козла потiм сам знайду! – друг мого колишнього учня, хоча без окулярiв я його не впiзнав, повернувся i став поспiшно йти. За ним потягнулися й iншi. – Спасибi! – видихнув лiтнiй чоловiк i похитнувся: сили його були явно на останку. – Я Вас проводжу до будинку! – я говорив голосно, намагаючись приховати нервове тремтiння, що охопило все мое тiло. – Добре. Тут недалеко. Коли ми пiдiйшли до будинку чоловiка, вiн помiтно заспокоiвся, пiдбадьорився, навiть посмiхнувся i запитав: – Як тебе звуть, рятiвник? – Семен, а Вас? – Іван Якович. Це все мiй язик. Я зробив iм зауваження, думав шанобливо поставляться до мого вiку, а вони… А ти здорово ризикував! Що, добре б»ешся? – Нi, зовсiм не вмiю. Не доводилося битися, хiба трохи в дитинствi i в армii. Господь мене оберiгае! – Вiриш в Бога? – Так. – Я теж недавно увiрував. Де працюеш? Я чув – вчитель? – Так, працюю вчителем… – я осiкся, пам'ятаючи про нещодавно отримане в молитовнiй кiмнатi одкровення вiд Бога. – Якось ти невпевнено вiдповiдаеш. Що, хочеш помiняти роботу? – Так, отримав одкровення вiд Бога. Вiн закликае мене стати християнським письменником. – Ось як! Ну, тодi наша зустрiч не випадкова! Приходь до мене завтра в гостi. Завтра – субота. Мое життя – це пригодницький роман iз щасливим кiнцем. – Ну, ще не кiнець. Все попереду. – Я хворий. Лiкарi дають кiлька мiсяцiв. Але я щасливий! Якби не хвороба, я не прийшов би до Господа! До побачення. Квартира сiм, – Іван Якович зник за дверима пiд»iзду, попередньо вклавши менi в руку листок паперу з номером телефону. *** – Тату, а ти природжений оповiдач! Я буквально занурився в атмосферу того часу! – Микита говорив менi комплементи i соромився одночасно. – Що ж, на сьогоднi, мабуть, досить. Зустрiнемося завтра, якщо ви не проти, в годинi о сьомiй вечора. – Таточку, я теж приiду, якщо у Теда буде вiльний вечiр, i вiн посидить з дiтьми, – донька вперше чула цю сiмейну iсторiю з подробицями. – Менi хочеться, Машуню, щоби завтра вся сiм'я була в зборi. 6 глава Чудове позбавлення А вiд усякого вчинку лихого Господь мене визволить та збереже для Свого Небесного Царства. Йому слава на вiки вiчнi, амiнь!     (Бiблiя,Друге послання св. апостола Павла до Тимофiя, 4:18) – Радий бачити вас, дорогi дiти! Упевнений, що сьогоднi Господь приготував для вас щось дуже важливе, – почав я свою розповiдь на наступний вечiр. Дружина Анастасiя сiла бiля мене, щоб я вiдчував ii постiйну пiдтримку. – Отже, я зупинився вчора на тому, що Іван Якович запросив мене в гостi. Продовжу. *** За кiлька тижнiв напруженоi роботи я настiльки втомився, що в суботу хотiв просто вiдпочити, нiкуди не ходити. Але те, що Іван Якович на порозi смертi так радiе зустрiчi з Ісусом Христом – мене зачепило. Вранцi я зателефонував, домовився про зустрiч. Сiм'я моя мене благословила: моi улюбленi синочки повторювали слова благословення за мамою, а донька молилася самостiйно i потiм поцiлувала мене в лисiючу макiвку. Конец ознакомительного фрагмента. Текст предоставлен ООО «ЛитРес». Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/dmitro-dobrovolskiy/v-rniy-domopravitel/?lfrom=688855901) на ЛитРес. Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.