А и Б сидели на трубе, або езопова мова

Фейлетон

Є на Сумщині славне містечко Шокіно. Чому така дивна назва? Місцеві краєзнавці
докопалися, що виникла вона в результаті боротьби російського «язика» з українською «мовою». «Що?» не хотіло поступатися «Что?», в свою чергу «Что?» на дух не сприймало «Що?». От і спілкувалися українці з москалями, якими Катерина Друга заселила містечко, за допомогою усередненого «Шо?». В результаті тамтешніх жителів стали називати шокінцями, а містечко - Шокіно. Але це лише приповідка. Розповідь про інше.

Зі здобуттям Україною незалежності напала на славне містечко дивна, небачена пошесть - розвелося у Шокіно газет мов собак нерізаних. І кожна почала вважати себе такою незалежною і сміливою, що аж голови пішли обертом у їх редакторів. Цих глашатаїв правди просто розпирає від усвідомлення власної значущості. Ще б пак, «ланцюгові пси демократії»! І який незрівняний продукт вони почали видавати! Досить проглянути анонси публікацій: «Двадцятилітній парубок зґвалтував сімдесятирічну пенсіонерку», «З голови шокинця хірург видалив черв’яка довжиною п’ятнадцять сантиметрів». І все це дуже смачно описується.

А який дизайн редакційних приміщень, яке обладнання! Кмп’ютери, факси, принтери, ксерокси! Жалюгідною на цьому тлі видалася б едина кімната, де в 60-і роки розміщалася вся редакція «Нового миру», найкращого і найтиражнішого журналу великої країни.

А наклади шокінських газет! Півтори, дві і, навіть страшно подумати, аж три тисячі примірників! Кожний таблоїд для позначення накладу користується словосполученням «реальний тираж». Прозорий натяк, що в інших газетах він не реальний. Мовляв, перебільшують свою популярність конкуренти!

Якось найшла на мене фантазія написати у газету про головотяпство місцевих чиновників, про самодурство, безграмотність і безвідповідальність суддів. Не можна сказати, що я відкрив щось нове. Усім це відомо, майже кожний з цим стикався, а от сміливі шокінськи газети про це чомусь ні гу-гу.

Надряпав я фейлетон і поніс до редакції. Поважний опасистий чоловік прочитав його через товсті скельця окулярів, помовчав і, зітхнувши, сказав:
- Написано гарно. Але, якщо ми це опублікуємо, нашу газету просто знищать. І обсяг статті завеликий.
- Я скорочу.
- Все одно знищать…

Попрямував я до іншої газети. Молодий чоловік, що зустрів мене, хоч і мав тендітний вигляд, працював одночасно в кількох газетах і на радіо, а крім цього - діджеєм на дискотеках і тамадою на весіллях. А у вільний від цих занять час продавав масажери пишнотілим жінкам.
- Ви дуже згустили фарби, - швиденько, як завжди, проговорив діджей, проглянувши фейлетон. - Дали суддям імена Поросятенко, Кривенко. Грубо підштовхуєте читача до висновку, що у державі панує кривосуддя і чинять його свині. Треба більш тонко, ювелірно…
- Я назвав справжні імена суддів. Прізвища іноді точно характеризують людей. Згадайте видатних спортсменів: фехтувальник Кровопусков, боксер Ломаченко, борець Цалколамідзе…
- Воно-то так… Але ось у цьому місці ви усе-таки переборщили. Ви пишете, що Поросятенко на одній сторінці судової постанови, яка ухвалюється «Іменем України», зробив 25 граматичних помилок.
- У мене є ксерокопія цієї постанови!
- Виходить, ваша стаття - голий натуралізм. Тоді навіщо назвали її фейлетоном? Така назва діє на владоможців, як червона ганчірка на бугая.
- Окрім натуралізму в ній є сатира, гротеск. Та й натуралізм, як ви самі помітили, гротесковий. Але я згоден вилучити назву «фейлетон».
Діджей заметушився, виказуючи нетерпіння.
- Вибачте, треба передавати останні вісті. Зверніться до іншої газети, у нас їх багато.
І молодик зник за дверима FM-радіостанції.

Закінчення буде