5 зірок для Лоли

5 зiрок для Лоли Ізабель Абедi Пригоди Лоли #8 Кризи, кризи, скрiзь i в усьому кризи… Як дати цьому раду? І знову Лола вночi обертаеться на знаменитого кухаря, единого в свiтi знавця таемних властивостей прянощiв та приправ. Їi дивовижними стравами захоплюються зiрки кiно i поп-музики, iндiйськi гуру i знаменитi рестораннi критики… А вдень вона бере участь у шкiльному проектi «Ідеальна вечеря», i цей, здавалося б, нехитрий конкурс несподiвано допомагае нашiй героiнi не тiльки навчитися готувати по-справжньому, а й розв’язати безлiч своiх i чужих проблем. А заразом – розкрити одну дуже серйозну таемницю, яка мае безпосередне вiдношення до батькiв самоi Лоли i ii подруги Фло. Хто б мiг подумати, що замолоду нашi близькi були такими?.. Ізабель Абедi 5 зiрок для Лоли Книга 8 Для зоряних шеф-кухарiв лiтнiх ресторанiв: Софii та Інае, Лейли, Стелли i Пауля, Мiрiам i Семюеля. 1. Я змiнюю професii та вивчаю новi слова Мене звуть Лола Фелозо. Менi одинадцять рокiв i дев’ять мiсяцiв. Я живу в Гамбурзi на вулицi Бiсмарка, 44, ходжу до п’ятого класу районноi школи, i менi ой як треба, щоб ви мене пожалiли. З радiстю придумала б для своеi iсторii цiкавiший початок, та вона, на жаль, почалася, коли я занедужала. Ех, коли б у мене були грип або апендицит, чи бодай якийсь епiфiзеолiз капiтiс феморiс. Ця хвороба була у моеi найкращоi подруги, яка торiк вивихнула тазостегновий суглоб, i вiдтак iй довелося якийсь час роз’iжджати в iнвалiдному вiзку. Але тепер вона вже чудово ходить, а перед канiкулами навiть виграла медаль на змаганнях iз легкоi атлетики. А менi доводиться проводити безсоннi ночi в своему лiжку, гадаючи, чи видужаю я коли-небудь. До березневих канiкул я сном-духом не знала, що така хвороба, як моя, взагалi iснуе. Але коли я планувала друге весiлля своеi тiтки, усе стало ясно: у мене криза особистостi. Якщо ви поцiкавитеся, що ж це означае, то опинитесь у тiй самiй ситуацii, що й я пiд час березневих канiкул. Коли я попросила свою тiтку пояснити, вона вiдповiла фразою, яку лише недавно вивчила нiмецькою: «Wei? Gott» (Бог його знае), – адже всi ii думки були про весiлля, до якого вона ще мала розлучитися. Та це досить заплутана iсторiя, i я розповiм ii трохи пiзнiше. Довелося менi самiй давати собi раду з хворобою. Це забрало у мене добрих двi години, бо в словнику iноземних слiв мiнiмум тринадцять значень на кожне слово. Тому навiть здоровим користувачам словникiв загрожуе важке перевантаження мозку. Але не буду вас мучити i коротенько розкажу, що я там розкопала. Отже, на кожне слово в назвi моеi хвороби у словнику знайшлося тлумачення. Слово «особистiсть» – identity – прийшло з латинськоi мови, означае воно неповторну й унiкальну людську iстоту. Це б ще нiчого, але «криза» – слово родом iз Грецii, i означае воно надзвичайно небезпечну ситуацiю. І коли латинська «особистiсть» з’еднуеться з грецькою «кризою», стае так кепсько, що людина взагалi перестае розумiти, хто вона така. У запущених випадках ця хвороба може спричинитися до справжньоi трагедii. Нещодавно мама розповiдала про чоловiка, який бiгав по тротуару в самих пiдштанках, але зi скальпелем у руцi, i кричав, що вiн правнук Вiннету i мусить виконати мiсiю, доручену йому богинею Массака. А насправдi вiн був викладачем географii з Бiлефельда, та якось про це забув. Може, вони там якраз проходили iндiанцiв iз Дикого Заходу, i учнi накинулися на нього з кольтами через поганi оцiнки. Шкода тiльки, що мама нiчого про це не могла сказати, та й про мiсiю богинi теж. Так це й залишилося невiдомим, позаяк чоловiка схопила полiцiя й запроторила до психушки. Скальпель у нього, звiсно, вiдiбрали, i лишалося сподiватися, що в полiцii йому видали бодай сорочку – адже було це взимку. Зараз, правда, весна, i я сподiваюся, що зi мною нiчого подiбного не трапиться. На щастя, я страждаю вiд кризи особистостi тiльки наполовину – наприклад, удень я точно знаю, хто я. Ось чому я з цього й почала роздiл. Та навiть коли я була цiлком здорова, у мене часом з’являлися iншi особистостi. Наприклад, коли я лежала вночi в лiжку i не могла заснути. Я уявляла, як було б чудово, коли б я була не Лолою Фелозо, а ким-небудь iншим. Коли я ставала у мрiях знаменитою поп-зiркою, менi не давали проходу численнi шанувальники. Коли я була репортером, то брала iнтерв’ю у злочинцiв у в’язницях. А в ролi шпигунки я викривала методи роботи ресторанних критикiв. Список моiх нiчних особистостей дуже довгий, але в усiх випадках я була знаменитiстю i виплутувалася з найкарколомнiших пригод живою i здоровою, а коли прокидалася вранцi, знову виявлялася самою собою. Я й була самою собою, коли почалась уся ця iсторiя. Вночi я лежала в лiжку i мiркувала, ким би менi стати. Я з усiеi сили намагалась вигадати собi нову нiчну особистiсть. Бабуся завжди каже, що чим вище вилiзеш, тим болючiше впадеш. І навiть найвидатнiшi люди час вiд часу набивають гулi. Тому перед березневими канiкулами у мене була досить скромна друга особистiсть. Я стала черницею. З чистим серцем, припоручивши себе Божiй ласцi, я молилася у вiдлюдному монастирi за мир в усьому свiтi. Тут менi явився ангел небесний i закликав допомогти людству. Вiдтак я роздавала iжу нужденним, навертала на добру путь ковбоiв, викладачiв математики i расистiв, шила пiжами для душевнохворих, щоб вони не бiгали вулицями в самих пiдштанках. Та одного разу вночi до моеi скромноi келii пробрався якийсь тип у каптурi, як виявилося, французький священик, викрав мене i на скейтбордi одвiз до Парижа. На цьому моя кар’ера черницi урвалася. У Парижi я стала танцiвницею в нiчному клубi, але нове життя, на жаль, теж невдовзi закiнчилося. На третю нiч до клубу заглянув бразильський танцюрист самби. Пiсля шоу вiн поцiлував мене просто в губи, за що його на смерть забив мiй французький коханець. На четверту нiч я обернулася в копача могил, а на п’яту в мене страх як розболiлася голова – отак мене доконали постiйнi змiни професiй. Коли перед канiкулами я розповiла про своi проблеми подрузi, вона зморщила носа i запитала: – Лоло, можливо, це тому, що ти засмучена стосунками з Алексом? Чи, може, ти таемно захопилася Фабiо? – Нi-нi, – розгублено вiдмахнулася я. – По-перше, ми з Алексом не розлучилися по-справжньому. По-друге, з Фабiо ми давним-давно з’ясували стосунки. А по-трете, дай спокiй моему особистому життю, ясно? Торiк я через це ледь не збожеволiла. Фло тiльки зiтнула плечима, а я зосталася певна, що мою нiчну кризу особистостi неможливо вилiкувати. Тим часом ця криза, схоже, перетворилася на справжнiсiньку епiдемiю, тому що, крiм моеi власноi особистостi, вона торкнулася купи iнших людей та навiть цiлих краiн. У недiлю вранцi дiдусь повiдомив, що прочитав у газетi про економiчну кризу, яка теж буцiмто родом iз Грецii. Вона якось там пов’язана з боргами i призводить до того, що люди починають менше iсти й бiльше читати. Хоч як би там було, але дiдусь i папай раптом занервували через те, що в «Перлинi пiвдня» бiльше не гуде як у вулику. І бабуся почала боятися, що може втратити роботу в книжковiй крамницi. Мамина лiкарня була напхом напхана пацiентами (може, якраз через усiлякi кризи), але маму це поки не зачепило. Мам iз маленькими дiтками охороняе закон, i для того щоб отримувати своi грошi, iм не треба ходити на роботу. Та все ж мама без кiнця скаржилася, що й вона переживае кризу, бо мiй маленький братик день i нiч вимагае цицi. Тому на березневих канiкулах ми лишилися вдома, i мама була така, як кулька, з якоi випустили повiтря. За винятком грудей. Груди у неi перетворилися на двiйко справжнiх молочних бомб, якi пiсля кожного годування малюка знову наповнювались. Зате мiй братик став схожий на борця сумо. У нього з’явилося по три складочки на ногах i руках! Втiху вiд немовляти в домi вiдчула й Бiлоснiжка. У березнi Леандро навчився хапати мою кицьку за хвоста. Через це у Бiлоснiжки почалася криза на грунтi немовлят, i вона втекла в садок нашоi сусiдки Вiвiан Балiбар. Я жодноi кризи не забула? А, до речi! У кiнцi березня мама Фло – Пенелопа – отримала букет кризантем. Здаеться, назва цих квiтiв пишеться iнакше, та це не важливо, тому що Пенелопа засмутилася через лист, який було прикладено до букета. То був лист вiд ii подруги Гудрун, у якоi саме зараз була життева криза i син Енцо. Вiн вiдiграе важливу роль у тiй кризовiй ситуацii, з якоi починаеться моя iсторiя. Кризова ситуацiя – це щось нiби катастрофа, пов’язана з приготуванням iжi, переживаннями, анонiмними любовними посланнями i… Стоп! Усе по черзi! Моя подруга каже, що коли я розповiдатиму й далi в тому ж дусi, у вас теж почнеться криза через те, що ви дiзнаетеся кiнець iсторii ще до того, як вона почнеться. Загалом, краще я повернуся назад i почну все спочатку – з одного вечора наприкiнцi березня, коли до кризовоi ситуацii було ще далеко. 2. Мертвi тварини з Китаю, дзвiнок iз Парижа i гостя в iндiйському вбраннi Усе почалося в недiлю. Був останнiй день березневих канiкул, i ми з Пенелопою зустрiчали Фло на вокзалi. Вона поверталася з Дюссельдорфа вiд свого батька Ерiка. Потiм ми поiхали до Джефа. Це Алексiв батько, а з минулого листопада – Пенелопин друг. Вiн запросив нас на вечерю. Я сидiла з Фло на задньому сидiннi i вiд щастя мiцно стискала ii руку. Зустрiвшись, ми кинулись обiйматися i аж стрибали з радощiв. Як i належить кращим подругам! Але Фло якось швидко знiтилася. Рука у неi стала млявою, i вона весь час дивилася у вiкно. – Коли приiде Сол? – поцiкавилась я. Сол – друг Фло. Зазвичай вiн проводить канiкули зi своею родиною в Кiто, i досi ще не повернувся з Перу. Фло зiтхнула i розповiла про ще одну кризу. – Вчора Сол менi подзвонив, – пробурмотiла вона. – У Перу була жахлива буря. Загинув увесь урожай кукурудзи, а Сол iз родиною застрягли на дядьковiй фермi, яку затопила повiнь. Схоже, вiн там ще довго пробуде. Я страшенно за ним скучила. – О, Фло, – я була прикро вражена. – Менi так шкода. – Менi теж, – Фло витерла носа. – Тепер я скучатиму одразу за двома людьми. Я обiйняла подругу за плечi, а Пенелопа сумно подивилась на дочку в дзеркало. Те, що другою людиною був ii тато, можна було навiть не питати. Розлучатися з Ерiком Фло ставало щораз дедалi важче. Такий самий бiль розлуки я вiдчувала, проводжаючи Алекса. Вiн приiздив до батька (i до мене!) тiльки на канiкулах. Із початку сiчня вiн був у Парижi у своеi маман, i саме тому я почувалася поганенько, сидячи поруч Фло за Джефовим довгим обiднiм столом, iз кришкою з товстого скла. Досi я приходила сюди тiльки до Алекса, i без нього менi було дуже незатишно. Тiшило тiльки те, що на столi стояла сила-силенна мисок, у якi Джеф повтикав прапорцi з дивними назвами. Вiн якраз обстежував китайськi ресторани Гамбурга, а оскiльки в одному з них можна було замовити iжу з доставкою додому, то вiн замовив одразу половину всього, що було в меню. Щоправда, вiн уже занiс у свiй записник два штрафнi очки цьому закладу через те, що замовлення доставляли аж пiвтори години. Зате були маленькi китайськi серветки з квiтами, i iжi було досхочу. – «Гонг вао чжи дiнг», – прочитала я i понюхала мисочку з кремового кольору соусом. Вiн чудово пахнув молодим горiхом. – Курячi грудки з арахiсом, – сказав Джеф. – На вигляд непогано, – похвалила я. Фло скривилася. – А це? – показала вона на мисочку з написом «Шуi чжу нiо лю». – Яловичина в гострому соусi, – вiдповiв Джеф. – Ти ж любиш гостре, Фло. Але подруга тiльки мiцно стулила губи i кинула на Пенелопу крижаний погляд. – Ти хiба йому не сказала? Пенелопа зiтхнула. – Що саме? – поцiкавилась я. – Те, що я бiльше не iм м’яса, – строго вiдказала подруга. – Нiякого? – здивувалася я. – Вiдколи ж це? – Вiдтодi як поговорила з татом, – значуще повiдомила Фло. – Вiн вiдкрив менi очi. Ви взагалi уявляете, як жахливо страждають тварини через те, що нам подобаеться набивати iхнiми трупами нашi шлунки? Ох! Ясна рiч, я знала, що батько Фло пише книжки про тварин. Першу вiн написав про спiваючих китiв, а другу – про мандрiвних пiнгвiнiв. Тепер Ерiк, схоже, взявся до великоi рогатоi худоби та свiйськоi птицi, чиi трупи спочивають у соусi в акуратних бiлих мисочках. Уже й не знаю, чи захочу я тепер iх iсти. – Це екологiчно чисте м’ясо, – спробував Джеф заспокоiти мою подругу. – Цi тварини вмирають абсолютно безболiсно. – Ха! – Фло взялася в боки. – Ти хочеш сказати, що безболiсна смерть – це вияв любовi до тварин? Заради цiеi страви з дурною назвою було вбито нещасну корову. Хочете, розкажу, як усе це вiдбуваеться? Мiй тато… – знову багатозначно почала вона, але Пенелопа м’яко взяла ii за руку. – Може, вiдкладемо цю iсторiю, доки закiнчимо вечеряти, золотко мое? Тут е й такi речi, якi зроблять щасливцем будь-якого неприхильника м’яса. Правда ж, Джефе? Джеф кивнув i посмiхнувся до Фло. – Спецiально для тебе я замовив «тенгуi». Це… – Солодке! – пiдстрибнула я, тому що, з одного боку, менi стало шкода Джефових зусиль, а з другого – вiд страви й справдi йшов солодкуватий дух. Я поклала трохи собi на тарiлку. – Одного разу я щось подiбне куштувала… Джеф спохмурнiв, але не встиг вiн нiчого сказати, як я вже схопила виделку й поклала перший шматочок до рота. Прожувала. Трiшки солодко i трiшки кисло, i разом iз тим напрочуд смачно. – Це курка чи корова? – спитала я. – Нi те, нi iнше, – вiдповiв Джеф i з острахом скосив очi на мене. – «Тенгуi» – це риба в кисло-солодкому соусi. Пенелопа хихикнула. Фло змахнула з лоба чубок i прикрила долонькою рот. У мене самоi сперло дух. Кисло-солодка риба? Я недовiрливо жувала й далi. – Тiльки не кажи, що це смачно, – прошепотiла подруга. – Я ж знаю, що ти ненавидиш рибу! Що тут скажеш? Моя подруга мае рацiю. Терпiти не можу запаху риби i на дух не переношу нiяких рибних страв. Але ця риба чудово пахла, та й на смак не була огидною. У мене язик не повернувся сказати хоч щось погане про «тенгуi». – Смачно, – заявила я i проковтнула другий шматочок. – Скуштуй сама. – Я простягнула виделку Фло: – Ти ж любиш рибу! Фло, яка сьогоднi була одягнена у футболку iз зображенням черепа, схрестила руки на грудях. – Уже нi, – заперечила вона. – Нiколи бiльше не доторкнуся до того, що мае очi. Або душу. – Ну, тодi, – запропонував Джеф, – я братиму тебе з собою в ролi експерта, коли захочу вiдвiдати вегетарiанський ресторанчик. І я радий, що в сьогоднiшньому меню е й «бездушна» iжа. Вiн указав на мисочку, вмiст якоi мав такий вигляд, нiби корова пожувала траву i знов ii виплюнула. – «Кай сон цзi», – повiдомив Джеф. – Шпинат iз кедровими горiшками. Крiм того, е ще й млинчики, фаршированi овочами та рисом. Фло вiдступилася, i вечеря стала затишнiшою. Кожен вибрав те, що йому бiльше подобалось. Джеф пообiцяв, що, даючи характеристику ресторану, зважить на прохання Фло про бiльшу кiлькiсть китайських вегетарiанських страв, i настрiй у моеi подруги помiтно полiпшився. Тихенько грав диск iз записами Пенелопи – вона спiвала бразильських пiсень. Джеф сипав комплiменти i поводився як справжнiй джентльмен. Нам iз Фло вiн приготував сливовий коктейль. Вони з Пенелопою пили «шао сiнюй». Це таке китайське червоне рисове вино. Джеф розповiдав кумеднi iсторii про ресторани, i Пенелопа без кiнця смiялася. Я кивала, посмiхалася, але все одно менi було якось нiяково. З одного боку, я вiдвикла вiд нормальних застiльних розмов. Удома, коли ми iли, мiй маленький братик вiчно репетував, вимагаючи маминоi цицi. І кiнця-краю цьому не було. З другого боку, мене не полишало якесь неприемне почуття. І пов’язане воно було з Алексом. Я згадала, якою сумною була Фло в машинi, коли розповiдала про Сола. Але у них все не так вже й погано. Чого не скажеш про нас iз Алексом. До того ж усе в Джефовому будинку нагадувало менi про нього. Бiльярдний стiл, поряд з яким Алекс мене обiймав. Чорнi шкiрянi подушки, на яких ми з Алексом потай цiлувалися. Дверi до Алексовоi кiмнати, де вiн востанне поцiлував мене минулоi зими. І пiсля того поцiлунку вiн став менi не другом, а плутонiчним… ой, нi… платонiчним другом. Плутон – це планета, а Платон – славнозвiсний фiлософ. Дiдусь пояснив, що таку дружбу, коли не цiлуються, названо на честь Платона. Шкода, я забула, чому. Може, через те, що фiлософи так багато часу проводять, поринаючи у своi думки, що iм i цiлуватися нiколи. Але у нас з Алексом усе не так. Торiк вiн страшенно приревнував мене до Фабiо, i коли вiн застукав Фабiо, який цiлував мене, у нас вибухнула любовна криза. Ми страх як посварилися, i взимку я вирiшила, що в моему вiцi краще дружити без поцiлункiв. Тому Алекс бiльше не називае мене в листах «ма шерi», що перекладаеться як «люба». Тепер вiн пише «мон амi», що означае просто «подружка». Дотепер усе начебто йшло непогано… Та коли Джеф прибрав з обличчя Пенелопи темне пасмо, його яскравi зеленi очi нагадали менi про Алекса. До того ж у нього була та сама щира усмiшка, яка менi так подобалась у Алекса. Ой! А може, Фло почасти мае рацiю? Може, я справдi скучаю за Алексом? Може, треба йому про це сказати? Я зiтхнула i скосила очi на телефон, i враз мое серце ледь не розiрвалося вiд переляку, бо той задзвонив. Не вагаючись нi секунди, я зiрвалась на ноги i схопила слухавку. Всi здивовано втупились очима в мене. – Привiт! Алекс, це ти? – Алло? – почулось у слухавцi. – Хто говорить? – Це Люсiль, – розчаровано зiтхнула я. Було б, звичайно, просто дивом, якби Алекс прочитав моi думки i подзвонив. Але замiсть нього бiля телефону виявилася його маман, яка, очевидячки, мене не впiзнала. Джеф спохмурнiв, а Люсiль пiдозрiло спитала: – Вас теж звуть Люсiль? Хто ви, даруйте? – Вибачте, – поправилася я. – Я хотiла сказати: добрий вечiр, Люсiль. Це Лола. Шерi… ой… амi Алекса. – Що ти робиш у Джефа? – сухо поцiкавилась вона. – Все гаразд? Я перевела погляд на обiднiй стiл. Джеф мав знiяковiлий вигляд, i я згадала, що з погляду астрологii Люсiль – подвiйний Скорпiон. Скорпiони не вiдзначаються покiрливiстю – за приклад може бути Алекс, у якого той самий знак. Але Люсiль Скорпiон ще й за асцендентом! Такi особи здатнi ревнувати навiть тодi, коли iхнiй шлюб давним-давно зазнав невдачi. «Якби мама дiзналася, що батько закоханий у маму Фло, вона б скрутила Пенелопi шию», – сказав одного разу Алекс. Самi розумiете, менi цього зовсiм не хотiлося. Якби Люсiль довiдалася, що тут Пенелопа, вона, як несамовита, розбила б свою бiлу чашечку. Тому я сказала: – Усе гаразд, Люсiль. Я зайшла навiдати Джефа, бо вiн нудьгуе без сина. А як там Алекс? – Дуже добре, – вiдповiла Люсiль. – Поiхав iз класом на екскурсiю. Я оце хотiла повiдомити Джефу, що вони щасливо дiсталися до Лондона. До Лондона? Алекс нiчого про це менi не говорив. – Найс! – вiдповiла я. Слово це англiйське i перекладаеться воно як «гарно». Але тут у мене вiд хвилювання аж горло перехопило: Пенелопа лоскотала Джефа парасолькою для коктейлю i реготала до упаду. Критик силувано посмiхався. – Хто це там смiеться? – поцiкавилася Люсiль. – Шпигунка, – збрехала я, не знаючи, говорити менi правду чи нi. – По телевiзору. Ми з Джефом дивимося фiльм. Тут i Фло захихикала. Раптом пролунав дзвiнок у дверi. – Ну, менi пора, – сказала Люсiль. – Попроси Джефа подзвонити, коли у нього буде час. Із цими словами вона повiсила слухавку, а в дверi задзвонили без перестану. – Здаеться, ти комусь знадобився, i дуже, – Пенелопа штовхнула Джефа в бiк. – Чекаеш гостей? Джеф похитав головою, витягнув iз волосся коктейльну парасольку i пiшов у передпокiй вiдчиняти. – Що я можу для вас зробити? – незабаром пролунав його голос. – Розраховую на вашу допомогу, – вiдповiв жiночий голос. – Я – Гудрун. Це мiй син Енцо. Ми хочемо Пеннi! Любий Фелiкс сказав, що ми знайдемо ii тут. – Е-е… – розгублено позадкував Джеф. Ми з Фло уже стояли в передпокоi, i вiн запитливо поглянув на нас. Моя подруга лише знизала плечима. – Любий Фелiкс? – прошепотiла вона менi на вухо. – Хто це? І що за Пеннi? Взагалi, у мене одразу промайнула думка, що Фелiкс – це мiй дiдусь, а Пеннi – це якийсь супермаркет. Але не встигла я й слова сказати, як повз Джефа прошмигнула жiнка в лiловому схiдному вбраннi до п’ят. У руцi в неi був букет жовтих квiтiв – тепер я точно знаю, що вони називаються хризантеми. На ii зап’ястях побрязкувало штук триста браслетiв iз блискучими балабончиками, а на обличчi було три ока. Двое блакитних – ii власнi – i одне каре – приклеене мiж бровами. Та коли жiнка з балабончиками поглянула на мене, я, правду кажучи, розгубилася, не знаючи, в яке око треба дивитися. Позаду неi стояли двi валiзи завбiльшки як шафа, а поряд переступав з ноги на ногу хлопець у фраку i ковбойських чоботях. У нього, на щастя, було всього два ока, обидва карi, а волосся – каштанове. Ледве поглянувши на його тонке обличчя i високе чоло, я зразу зрозумiла, що десь його вже бачила. Та нiяк не могла згадати, де саме. У руках у хлопця була вiдеокамера, яку вiн спрямував спочатку на Джефа, потiм на Фло, тодi на мене i, нарештi, на спину власноi мами, яка вже видзвонювала балабончиками в передпокоi. – Радiсна матуся зустрiчае подругу божевiльноi молодостi, – прокоментував хлопець, рухаючись за нею. – Пеннiлен! Покажися, мiй янголе, я тебе знайшла! – з цими словами жiнка кинулася у вiтальню, а наступноi митi ми почули переляканий вигук Пенелопи. 3. Дивовижний вечiр i наступний ранок Решта вечора минула досить безладно, але справжнiй хаос почався тiльки наступного ранку. Моя подруга каже, що у мене погана звичка все розповiдати не по порядку, а забiгати наперед. Гаразд. Тодi краще я продовжу з того мiсця, де зупинилася: з вигуку Пенелопи. Коли мама Фло отямилася, вона тiльки й змогла видавити: – Гудрун? Як ти тут опинилася? Триока Гудрун iз розгону плюхнулася на Джефiв стiлець i заявила: – Мене привiв сюди чай! – Що? – Пенелопа все ще не могла вiдiтхнути. – Чай, люба, – дзеленькнула своiми балабончиками Гудрун. – Здогадуешся? Давня добра сумiш для ворожiння з iндiйського i китайського листкового чаю. Ранiше ми завжди намагалися пророкувати з ii допомогою майбутне. Пам’ятаеш колишнi дикi часи у Бразилii? Там ще був один такий маленький-маленький кораблик… – Гудрун хихикнула i кинула змовницький погляд на Пенелопу, яка тiльки розгублено хитала головою. Джеф i Фло схрестили руки на грудях i повсiдалися на пiдвiконнi. – Мабуть, там менi й треба було б залишатися, тодi б у мене не почалася криза, – провадила далi Гудрун. Вона схопила зi столу Пенелопин келих i ковтнула рисового вина. – Якби ти тiльки знала, що зi мною сталося! Але сумувати я не збираюся, тому що хочу знову взяти в своi руки власне життя. І знаеш що менi напророкували чаiнки в чашцi? Га? Нiхто не вiдповiв, i я подумала: невже ця жiнка з балабончиками в iндiйському вбраннi ще й з чашками розмовляе? Ще одна кандидатура для психушки. Залишаеться сподiватися, що вона в теплiй нижнiй бiлизнi, адже сьогоднi вiе сильний холодний вiтер з моря, що для Гамбурга не дивина. – Чаiнки напророкували менi корабель! – захоплено заявила Гудрун, не дочекавшись вiдповiдi, позаяк Пенелопа, схоже, остаточно проковтнула язика. – А ти сама знаеш, що це означае, Пеннiлен. Гудрун нiжно глянула на сина. Той влаштувався на стiльцi Фло i собi на втiху вивуджував виделкою з мисочки шматочки риби, не випускаючи з другоi руки камеру, нацiлену на обличчя Пенелопи. Мама Фло знизала плечима, а у Джефа трохи пiднялися куточки рота, наче вiн ледве стримував усмiшку. – Це означае, що мiй корабель скоро прибуде в гавань, – повiдомила Гудрун. – І що з цього випливае? – Чай? – припустив Джеф. Фло захихикала, а Пенелопа сховала обличчя в долонях. – Помиляетеся! – зрадiла Гудрун. – Корабель символiзуе внутрiшнiй свiт, до того ж вiн провiщае багатство i кохання. Але тiльки якщо вибере правильну гавань. Тодi я почала мiркувати про те, яку ж гавань для мене вибрали боги, – тут вона пiдморгнула Пенелопi. – Я вже знала, що ти живеш у Гамбурзi i навiть записала диск бразильських пiсень. Я понишпорила в Інтернетi i дiзналася, що ти працюеш офiцiанткою в «Перлинi пiвдня», а та розташована якраз поряд iз гамбурзьким портом. І ось ми з Енцо тут! За барною стiйкою стояв такий чарiвний бразилець, якого можна цiлувати без передиху. Я вiдразу побачила його ауру – абсолютно жовта… При цих словах Гудрун змахнула своiм убранням. Я гарячково намагалася переварити iнформацiю, яка так i сипалася з неi. Корабель у чайнiй чашцi? Чарiвний бразилець iз жовтою аурою? Не уявляю, що таке аура, але те, що чарiвний бразилець – це мiй папай, я здогадалася майже вiдразу. «Перлина пiвдня» – це наш ресторан, а про поцiлунки з папаем – швидше за все, жарт. – Чарiвний бразилець – мiй тато, – заявила я i про всяк випадок додала: – Вiн щасливий у шлюбi. І припини, будь ласка, мене знiмати! – Останнi слова я адресувала Енцо, який нацiлив об’ектив камери прямо менi в обличчя. – Я бiльше не цiкавлюся земними чоловiками, сонечко, – заспокоiла мене Гудрун. – Менi цього добра i в Бразилii вистачило. Правильно, Пеннiлен? – Вона з усмiшкою штовхнула Пенелопу в бiк. Та знiяковiла так, що, схоже, ладна була б полетiти на космiчному кораблi до найдальшоi галактики, якби мала таку змогу. – Але цей бразильський бармен не захотiв тебе виказувати, – вела далi Гудрун. – Довелося повипитувати у його колеги Фелiкса. Вiн був такий люб’язний, що повiдав нам, що ти у свого нового кавалера. І ось ми з Енцо тут! Пам’ятаеш мого сина? Вiн здорово вирiс, правда? Скажи «добрий вечiр», золотко! – Добрий вечiр, золотко, – пробубонiв хлопчик. Вiн перевiв камеру на Фло. Не встигла подруга вiдреагувати, як до неi кинулася Гудрун i, подзенькуючи, обiйняла. – А ти, певно, дочка Пеннiлен – Флора-Джеральдiна! І зараз ти ще бiльше схожа на свою маму, нiж ранiше. Але у тебе Ерiкова аура. Як справи у твого тата? Вiн усе ще борознить океани пiд пiратським прапором, як Єфраiм Довгапанчоха? Гудрун перевела захоплений погляд iз Фло на Енцо, потiм знову на Фло. Фло охнула. Тепер настала й моя черга роззявити рота. Я дещо чула про батька Фло. Але те, що пролунало зараз, виявилося для мене чимось абсолютно новим, i я не була певна, чи добре я почула. – Невже це правда? – спитала я Пенелопу. – Авжеж, правда! – заявила Гудрун так, нiби це було усiм вiдомо. – Коли ми з Пеннiлен повернулися з Бразилii, в Дюссельдорфi ми познайомилися з Ерiком, а за рiк усi разом вирушили в морську подорож. Пенелопа не прохопилася й словом, а я готова була луснути з цiкавостi. Я знала, що ранiше Пенелопа працювала в рибнiй крамницi в гаванi. Згадувала вона i про поiздку до Бразилii. Але я навiть гадки не мала, що в неi була така бурхлива молодiсть – iз подорожжю на пiратському кораблi. Я скоса зиркнула на Фло. Та знову схрестила руки на грудях i втупила очi в Гудрун так, нiби ладна була вбити ii на мiсцi. Але жiнку в сарi i з балабончиками на зап’ястях та щиколотках це збентежити не могло. – Ми цiлий рiк проплавали на Ерiковому кораблi, – захоплено розповiдала вона. – Флора навiть народилася у вiдкритому морi. Нiч була бурхлива, на щастя, у нас на борту знайшлася медсестра. Енцо у той час не було ще й рочка, i ми мрiяли, що нашi дiти житимуть на якому-небудь далекому-далекому островi. Пам’ятаеш, Пеннiлен? Пенелопа невпевнено кивнула. Фло обсмикнула свою футболку з черепом i глянула на Енцо. Той пiдморгнув iй i посмiхнувся. – Та у богiв, очевидно, були iншi плани, – не вгавала щебетати Гудрун. – Ти маеш гарний вигляд, люба Пеннiлен. І твiй новий кавалер… – Гудрун змiряла Джефа поглядом з голови до п’ят. – Аура сiрувата, але це, звичайно ж, вiд клiмату. Ах, сонце мое, ти й не уявляеш, яка я рада, що опинилася тут… Гудрун шльопнула добрячу порцiю «гонг вао чжи дiнг» на тарiлку, налила собi рисового вина i, сьорбаючи й голосно поплямкуючи в паузах, стала дiлитися з нами своiми планами на майбутне. Двома словами, було це так: Гудрун покинула квартиру в Мюнхенi i роботу в iндiйському ресторанчику, щоб почати цiлком нове життя. Вона забрала сина зi школи i тепер збиралася розпочати пошуки нового житла. Конец ознакомительного фрагмента. Текст предоставлен ООО «ЛитРес». Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=44901751&lfrom=688855901) на ЛитРес. Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.