Аплодисменти для Лоли!

Аплодисменти для Лоли! Ізабель Абедi Пригоди Лоли #4 Лола – дiвчина-кiшка. Вона не лише супергероiня, яка рятуе свiт вiд абсолютного зла, але й талановита кiноактриса, котра викликае захват у глядачiв своiм драматичним талантом. На жаль, усе це вiдбуваеться лише ночами, коли Лола не може заснути й поринае у свiт своiх фантазiй. Вдень же вона – Бiлоснiжка у шкiльнiй виставi. Шлях до слави, як вiдомо, нiколи не бувае простим. Але цiлком несподiвано Лолу та ii найкращу подругу Фло запрошують пройти кастинг на головнi ролi у фiльмi «Дочки Дракули»! І вчорашня дiвчина-кiшка вже бачить себе в ролi дочки знаменитого на весь свiт вампiра… Ізабель Абедi Аплодисменти для Лоли! Книга 4 Для Софii, Фiбi, Мони й Зоi, котрi прийшли на кастинг для «Дочок Дракули». А також для справжньоi Нiни Петрi та ii справжнiх дочок Меми та Папули. І для Жужу, котрий менi чимось нагадуе Алекса. 1. Чому я була в кiно, а моя подруга плакала Моя подруга Фло говорить, що життя iнодi нагадуе чорну кiшку. Вона пiдкрадаеться непомiтно й раптом роздряпуе вам серце. Моя подруга часто говорить дивнi речi. Ранiше я цього не розумiла. Але тепер мое життя й справдi перетворилося на чорну кiшку з гострими пазурами, тож я здогадалася, що мала на увазi Фло. Вона перестала бути моею подругою – саме про це я зараз i розповiм. Щоправда, тут буде ще багато дечого: Бiлоснiжка i сiм гномiв, дочка Дракули та моя битва з драконом, Зануда, Глорiя i Король Лев i, звiсно ж, моi бажання та нещасний випадок… Ох, щось я занадто поспiшаю зi своiми балачками! Нiхто ж нiчого не зрозумiе, якщо розповiдати з кiнця. Вiдтак починаю з початку. Спочатку я була дiвчиною-кiшкою, i йшов снiг. Снiг був бiлим, а мiй шкiряний костюмчик – чорним. А ще в мене були лакованi чобiтки та котячий хвiст, котрий метлявся за мною вздовж усiеi червоноi килимовоi дорiжки. Дорiжку розiслали перед кiнотеатром, тому що сьогоднi там вiдбудеться прем’ера мого фiльму. Уже декiлька мiсяцiв цей фiльм демонструвався в кiнотеатрах усього свiту, тож глядачi мрiяли побачити в ньому мене – знамениту актрису Лолу Фелозо – в ролi дiвчини-кiшки. Звiсно ж, я грала в багатьох фiльмах, та роль дiвчини-кiшки була найкращою. Коли в залi вимкнули свiтло, там запанувала тиша. Потiм розсунулася завiса, й розпочався фiльм: я видиралася стрiмкими стiнами хмарочосiв, загрожувала ворогам своiми гострими пазурами i врештi-решт рятувала свiт. Проте моею найулюбленiшою сценою була та, де я рятувала хлопчика, котрого кохала. Його звали Александром. Вiн був тяжко поранений, i я сховала його у своему потаемному прихистку й перецiлувала всi його рани. Мушу вам сказати, що поцiлунки дiвчини-кiшки чарiвнi. Коротше, я перецiлувала всi рани, й вони загоiлися, а потiм я поцiлувала Александра в губи. Там нiяких ран не було, та поцiлунок також виявився чарiвним, тому що Александр попросив мене вийти за нього замiж. Я трохи подумала й сказала «Няв!», що котячою мовою означае «Я згодна!». На цьому мiсцi глядачi ридали. І найбiльше ридав папай, котрий, як i годиться, прийшов на прем’еру разом iз мамою, бабусею, дiдусем, тiтонькою Лiзбет, Пенелопою, моiм другом Александром i моею найкращою подругою Фло. Вона також виконувала роль у цьому фiльмi. Щоправда, не головну, оскiльки головна дiсталася менi. Та моя подруга теж плакала. Спочатку тихенько, а потiм голоснiше дедалi, а вiдтак довелося розплющити очi – й опинитися в реальностi. Як ви гадаете, де? Ну, звiсно ж, у моiй власнiй спальнi на вулицi Бiсмарка, 44. І звати мене просто Лола Фелозо, а не дiвчина-кiшка. І нiяка я не актриса, а дочка мами та папая, онука бабусi й дiдуся, небога тiтоньки Лiзбет i найкраща подруга Фло. І щоночi я мучуся вiд безсоння. Тож коли не можу заснути, то починаю мрiяти, ким би я була, якби не була собою. Тодi я перетворююся на спiвачку, журналiстку або секретного агента, i звати мене зовсiм iнакше. Та цього разу заради акторськоi кар’ери я зберегла свое справжне iм’я. По-перше, тому що в рiзних ролях у мене й без того бувають рiзнi iмена, а по-друге, Лола Фелозо – цiлком непогане iм’я для знаменитостi. Хлопчика, котрого я кохаю, по-справжньому також звати Александром, тому що вiн француз i мешкае у Парижi. Щоправда, я називаю його Алексом, а вiн мене – Лолою-левицею або ma chеri. Це французькi слова, вони означають «моя люба» й тануть на язицi, як i iншi чарiвнi слова. Моя найкраща подруга Фло живе у Гамбурзi. Тiеi ночi вона залишилася в мене. Фло спала i раптом заплакала увi снi. Заплакала по-справжньому, та так голосно, що в мене навiть голова засвербiла. Я почала ii термосити, й термосила доти, поки Фло не розплющила очi й не втупилася здивовано в мене. – Ой! – сказала Фло. – Що означае «ой»? – спросила я. – Тобi щось болить? Подруга похитала головою. – Це ти. Ти робиш менi боляче. – Вибач, – похопилась я. – Я тiльки хотiла тебе збудити, тому й трусила. Та Фло знову похитала головою. – Нi, це зовсiм не те. Ти щось сказала. Сказала? Що за дурня? – Нiчого я не говорила! – Нi, сказала, – уперто повторила Фло, i голос ii несподiвано став верескливим. – Ти сказала: «Ненавиджу тебе! Хочу, щоб ти вмерла!» – i побiгла геть, – i я зрозумiла, що це назавжди. Я сiла на лiжку. – Але це ж усього лише сон, Фло! – Та знаю я. Проте вiн був таким… – Фло почухала в потилицi, – таким переконливим… Я простягнула своiй подрузi носовичок. – Послухай, Фло, я б тобi нiколи не сказала нiчого подiбного. Фло висякалася й попленталась на кухню попити води. Коли вона пiшла, у мене в животi з’явилося дуже дивне вiдчуття, й воно не минуло, навiть коли Фло повернулася, лягла поруч зi мною й почала розповiдати про п’есу. В реальностi я теж була майже актрисою. Звiсно, не дiвчиною-кiшкою, проте вже за кiлька мiсяцiв цiлком могла б вийти на шкiльну сцену. Для цього було потрiбно отримати головну роль у маленькiй п’есi, що ii вибрала для нас фрау Вiгельманн. Вистава називалася «Бiлоснiжка», i завтра у нас були проби. Чесно кажучи, п’еса видалася менi якоюсь несерйозною. Але ж ми лише в четвертому класi! Дiдусь постiйно говорить, що спочатку треба навчитися пекти маленькi булочки, й вiн мае рацiю. На дiвчину-кiшку я перетворювалася вночi, а вдень цiлком могла б грати Бiлоснiжку. – Ось тiльки якщо цю роль не отримае Анна-Лiза, – зауважила Фло. Анна-Лiза теж хотiла бути Бiлоснiжкою. – Анна-Лiза! – пхикнула я. – Де це ти бачила Бiлоснiжку-бiлявку? – Та нi, – погодилася Фло. – Проте коли вже так, то ця роль не повинна дiстатися й тобi. Я зiтхнула. Фло мала рацiю. Волосся у мене теж свiтле, а не темне, як у папая. Та цьому досить легко зарадити. – Можна вдягнути перуку. Або пофарбувати волосся. Фло позiхнула. – Та Анна-Лiза теж може це зробити. – Пусте, – заявила я. – Якщо хтось i гратиме Бiлоснiжку, то це точно буду я. Ось побачиш! Я обняла Фло, i за кiлька хвилин моя подруга заснула. А менi не спалося. Я спробувала було знову перетворитися на дiвчину-кiшку або потрапити на прем’еру чи принаймнi вiдiбрати в Анни-Лiзи роль Бiлоснiжки. Та нiчого не виходило. Я пiдвелася й пiдiйшла до вiкна. Там падав снiг. Снiжинки були просто величезними, як грудочки бiлоi вати. Коли я вiдчинила вiкно, то виявилося, що у свiтi пануе надзвичайна тиша. – Я нiколи не буду ненавидiти тебе, Фло, – сказала я у цiй тишi. Моя подруга щось пробурмотiла увi снi, й коли я вмостилася поряд iз нею, то вiдчула себе страшенно щасливою. Я мала найкращу подругу, я мала хлопчика, якого я кохала, i скоро я матиму чудову роль. Тодi я стану майже справжньою актрисою. Принаймнi так сказав папай, коли ми наступного дня вечеряли в «Перлинi пiвдня». 2. Темнi обличчя та хвiст кальмара Іще зовсiм недавно всi гадали, що «Перлина пiвдня» вважатиметься найостаннiшим з усiх ресторанiв Гамбурга. «Перлина пiвдня» – це наш бразильський ресторанчик у районi порту, в якому Пенелопа, мама Фло, працюе офiцiанткою, якщо вона, звiсно, не спiвае на сценi, як справжня суперзiрка. Пiсля ii виступу на одному святi музичний продюсер запропонував Пенелопi записати диск разом iз бразильським музикантом Едуардо Маседо. Тепер «Перлина пiвдня» – найкращий ресторан Гамбурга. І це не просто так, а завдяки нам iз Фло. Ми були секретними агентами, а нашим супротивником був Зануда, вiдомий ресторанний критик, котрий довiв до нестями Пенелопу й хотiв iз допомогою розгромноi статтi домогтися закриття нашого ресторану. Та ми з подругою цьому перешкодили. А Зануда зробився постiйним вiдвiдувачем «Перлини пiвдня» й найвiдданiшим прихильником Пенелопи. Вiн уже разiв iз тридцять запрошував ii повечеряти, проте Пенелопа поки що жодного разу не погодилася. Фло ii в цьому пiдтримуе, а менi Зануду навiть шкода. По-перше, менi здаеться, що вiн зовсiм не такий крутий, яким хоче виглядати, а по-друге, тому що вiн – батько хлопчика, якого я кохаю. Врештi-решт, ця горезвiсна стаття, яку написав Зануда, не знищила «Перлину пiвдня», а навпаки, врятувала ii вiд банкрутства. Тому ми помiстили цей витвiр у позолочену рамку й повiсили неподалiк барноi стiйки. Мiж iншим, там сказано, що в «Перлинi пiвдня» вiдбуваються справжнi дива, а ii вiдвiдувачi поринають у чарiвний свiт бразильських страв, бразильськоi музики i – найголовнiше! – бразильського вмiння радiти життю. Гадаю, статтю прочитало багато людей, тому що вiд самого початку грудня, коли статтю надрукували в журналi, дiдусь увесь час повторюе, що, нарештi, наш ресторан вируе. Приблизно так, як сьогоднi, в недiлю, коли ми з мамою та Фло завiтали туди. Рiздвянi канiкули вже закiнчилися, тож завтра розпочнуться заняття у школi. Фрау Вiгельманн iще до канiкул обiцяла, що розподiлить ролi в «Бiлоснiжцi» першого ж дня. Крiм того, скоро в нас мае бути урок на тему «Я й мое тiло», де нам розкажуть геть усе про секс, i ми з Фло чекали на нього з нетерпiнням. А сьогоднi нас почастують фейжоадою. Це моя улюблена бразильська страва, що ii найкраще за всiх у свiтi готуе мiй улюблений кухар Карлик. На щастя, Гора, темношкiрий помiчник Карлика, вже повернувся з лiкарнi. Наразi ресторан був повнiсiнький i вирував, як вулик. Людей було так багато, що папай, Пенелопа i дiдусь навiть не мали вiльноi хвилинки, щоб поiсти з нами. Щоправда, прийшла бабуся з тiткою Лiзбет, у якоi пiсля того, що сталося минулоi осенi, волосся було все ще коротеньке, натомiсть ii фотографують для реклами дитячоi моди. Інодi менi здаеться, що це несправедливо. Моiй тiтцi ще й трьох рокiв не виповнилося, вона не може до пуття промовити жодноi фрази, а ii фотографii вже друкують в усiх глянцевих журналах! Сьогоднi ввечерi в неi знову фотосесiя. – Ну, тiтонько Лiзбет, як справи? – спитала я, коли бабуся зi своею молодшою донькою всiлися за стiл. Моя тiтка посмiхнулася, простягнула менi фотографiю i сказала: – Ібсель клас! Бабуся закотила очi пiд лоба, а я подивилася на фото й погодилась: так, моя маленька тiтонька мала просто класний вигляд. Волосся в неi стирчало дибки, на нiй була чорна шкiряна курточка з металевими заклепками. У руцi вона тримала мiкрофон, а рот був вiдкритий, наче вона спiвае на все горло. Так, тут тiтонька Лiзбет виглядала майже як знаменита поп-зiрка Джекi Джонс, що нею я була колись у своiх мрiях. – Яка краса! – захоплено сказала Фло, заглянувши через мое плече, та бабуся з мамою перезирнулися, й тепер уже обидвi закотили очi вгору. – Не знаю, не знаю, – зiтхнула бабуся. – Вони навiть запросили Лiзбет на кастинг для рекламного ролика. Чим усе це завершиться? Вона ж навiть розмовляти по-людськи ще не вмiе! – Кастинг для рекламного ролика? Гадаеш, тiтка Лiзбет отримае роль? – Я перевела погляд iз тiтки на бабусю. – А можна, я пiду з вами? Бабуся зiтхнула, а папай, котрий саме пiдiйшов до нашого столика, погладив мене по головi. – Ти будеш Бiлоснiжкою, Кокадо. Це дуже гарна роль, i ти вже майже справжня актриса. Я кивнула. Точно. Тепер мое щастя обов’язково настане, адже я вже спекла свою маленьку булочку. – Ви тiльки подивiться, ось i Джефф, – мама поглядом показала на дверi. Джефф – це Зануда, котрого ми називаемо так лише позаочi, самi розумiете. Вiн зняв свою чорну шкiряну куртку (щоправда, без заклепок) i вмостився поряд iз нами. Зануда поторсав тiтку Лiзбет по ii волоссю, яке стирчало на рiзнi боки, схвально покивав головою i замовив фаршированих кальмарiв. – Бажаете ще щось? – запитала Пенелопа. – Добре охолоджене бiле вино, – вiдповiв Зануда й посмiхнувся Пенелопi. – І романтичну вечерю на двох. Як стосовно наступного четверга? Фло скривила пичку. Пенелопа зiтхнула, але теж усмiхнулася. – У четвер я працюю. – Тодi у п’ятницю? – Зануда схилив голову i спiдлоба поглянув на маму Фло, точнiсiнько так само, як його молодший син Паскаль. – Я домовилася зустрiтися у студii з Едуардо Маседо та музичним продюсером. Я маю заспiвати кiлька пiсень Марii Бетанii для нашого компакт-диска бразильськоi музики. Тепер настала черга Зануди зiтхати. – Моi щирi вiтання! А що стосовно суботи? – Суботу Пенелопа проведе зi своею единою донькою, – вiдповiла Фло за маму. Зануда знизав плечима: – Ну, тодi нiчого не вдiеш! – Точно! – бадьоро погодилася Фло й узялася до своеi риби. За чверть години папай принiс фаршированих кальмарiв i поставив iх перед критиком. – Bon appetit, meu amigo! У перекладi з бразильськоi це означае «Смачного вам, друже мiй!», та раптом Зануда змiнився на виду. І зовсiм не через слова папая i не через кальмарiв, а через Пенелопу, котра стояла поряд iз сусiднiм столиком i бесiдувала з вiдвiдувачем-бразильцем. Цей чоловiк мав чорнi кучерi до плечей. Його шкiра була такою ж темною, як i в папая, а голос – iще темнiшим та глибшим. Саме цей голос i примусив мене нашорошити вуха. Сказати по правдi, прислухатися я почала не через голос, а через те, що саме цей голос говорив. – Voc? е uma gata, – промовив чоловiк iз темною шкiрою й темним голосом. У мами Фло обличчя миттю потемнiшало. Вiрнiше, вона почервонiла до слiз. Фло простежила за моiм поглядом i не могла нiчого зрозумiти. – Що це з Пенелопою? – запитала вона, а Зануда облишив жувати й нахилився всiм тiлом у бiк сусiднього столика. На лобi в нього з’явилася глибока зморшка. – Твою маму назвали кицюнею, – вiдповiла я й одразу ж пошкодувала про це. – Що таке? – запитали Фло, бабуся та Зануда хором. – Е-е-е… – я поспiхом напхала повен рот квасолi. Пенелопа вiдiйшла вiд сусiднього столика. Обличчя в неi бiльше не було темно-червоним. Тiльки на губах залишилась нервова посмiшка. Фло одразу ж влаштувала менi справжнiй допит. – То що сказав цей чоловiк? Що моя мама – кицюня? – Шхофе на те, – пробурчала я з повним ротом i запхнула в себе ще одну ложку квасолi, щоб якось виграти час. Зморшка на лобi в Зануди досягла небезпечноi глибини. Фло нетерпляче струснула головою: – Облиш запихатися фейжоадою i скажи до пуття, що це були за слова? – Якщо до пуття, – втрутилась мама, котра, виявляеться, також прислухалася до розмови за сусiднiм столиком, – то цей тип назвав твою маму кицюнею. Бабуся знову пiдкотила очi. – Отакоi тобi! – обурилася вона. Натомiсть у Фло очi зробилися зовсiм круглими, проте вона мала не обурений, а гордовитий вигляд. Скоса поглянувши на сусiднiй столик, вона прошепотiла менi в самiсiньке вухо: – Оце так! А цей тип – класний! Мамi, мабуть, теж так здалося, тому що вона хихикнула. Та iй одразу ж довелося пiдскочити, тому що Зануда несамовито закашлявся. Вiн кашляв i кашляв, i обличчя в нього стало таким, що менi здалося – вiн просто помирае на мiсцi. Бiдолаха вимахував руками, а мама стукала його по спинi, й щоразу сильнiше. Пенелопа пiдбiгла до нашого столика зi склянкою води, й вигляд у неi при цьому був страшенно переляканий. Вона простягнула критику воду, але той лише вiдчайдушно закрутив головою i витрiщив очi. Тут мама стукнула його дуже сильно, i з рота в нього вискочив шматочок кальмара й приземлився просто в тарiлку Фло. – Ну, це вже занадто! – сказала моя подруга. – Круто! – виголосила тiтка Лiзбет i засмiялася. Мама опустилася на свое мiсце. – Це ще нiчого, – сказала вона. – Я знаю iсторiю про жiнку, яка вдавилася рибною кiсточкою. І чим сильнiше вона кашляла, тим глибше опускалася кiсточка, аж поки не стала в неi впоперек горла. Довелося бiдолашнiй жити з цiею кiсткою всi вихiднi, аж поки в лiкарнi ii витягли з допомогою спецiальних щипчикiв. І при цьому поранили мигдалики, почалася страшенна кровотеча i… – Вiктуалiно! – накинулася на маму бабуся. – Чи не могла б ти розповiдати своi жахливi iсторii пiсля вечерi? Мама скорчила ображену гримасу, а кашель у Зануди перейшов у напiвзадавлений хрип. Тимчасом усi вiдвiдувачi вже дивилися на нас, i бразилець за сусiднiм столиком теж. Вiн усмiхався, й це видалося менi дуже недоречним. Потiм вiн подивився на Пенелопу, всмiхнувся iй, а Пенелопа усмiхнулася йому у вiдповiдь. Як це дивно бувае, раптом подумала я. Коли критик уперше з’явився в нашому ресторанi, вiн iз першого погляду менi не сподобався. Натомiсть бразилець за сусiднiм столиком, навпаки, сподобався. Та коли придивитися уважнiше, в ньому вiдчувалося щось недобре, вiдразливе, хоча вiн i був бразильцем, як мiй папай, i виглядав дуже-таки гарним зi своею темною шкiрою та копицею чорних кучерiв. Так, це й справдi дуже-дуже дивно! Я подивилася на Зануду, тобто на Джеффа, й дала собi слово вiдсьогоднi бiльше не називати його Занудою. Джефф узяв у Пенелопи склянку, випив геть усе, поклав на стiл купюру в п’ятдесят евро i вийшов iз ресторану. Пенелопа проводила його здивованим поглядом. – Йому не сподобалась iжа? – поцiкавилася вона. Ми з Фло перезирнулися. – Здаеться, – сухо зауважила бабуся, – йому не сподобався сусiднiй столик. – О, – сказала Пенелопа, знову зашарiлася i швидко вiдiйшла до барноi стiйки. Ми продовжували вечеряти, аж поки моя тiтка не почала жбурлятися фрикадельками, i бабуся вирiшила, що настав час iти додому. – Ми теж пiдемо, – сказала мама нам iз Фло. – Завтра до школи, й вам обом треба бути в гарнiй формi. Так, це вже точно. Менi особливо хотiлося бути у формi, тому що завтра остаточно вирiшиться, чи буду я Бiлоснiжкою, чи нi. 3. Бiлоснiжка й Люстерко – Це сталося всерединi зими. Снiжинки падали з неба, наче пух. Королева сидiла бiля вiкна, яке було оздоблене рiзьбленим ебеновим деревом, i шила. Аж ось вона вiдiрвала погляд вiд шиття, глянула на снiг, замрiялась i незчулася, як уколола голкою палець. На снiг упали три краплинки кровi. Вони були такими яскравими на бiлому снiгу, що королева подумала: «От якби в мене народилася донечка – бiла, неначе снiг, рум’яна, неначе кров, i чорнява, як чорне ебенове дерево». Невдовзi пiсля цього в неi й насправдi народилася дiвчинка. Шкiра в неi була бiлою, наче снiг, вуста червонiли, наче кров, а волосся було чорним, як ебенове дерево. Назвали ii Бiлоснiжкою. Та ледве дитинка народилася на свiт, як королева померла… Так починалася казка про Бiлоснiжку, що ii ми по черзi читали вранцi в понедiлок в актовому залi. Ми – це тринадцятеро дiвчаток i хлопчикiв iз четвертих класiв, котрi до рiздвяних канiкул записалися до театрального гуртка. Шестеро з паралельних класiв i семеро з нашого: Сол, Ансуман, Цiлувальник (хлопчик на iм’я Марiо, котрий тiльки того й хоче, щоб поцiлуватися з дiвчинкою), Анна-Лiза, Фредерика, Фло i, звiсна рiч, я. Анна-Лiза читала початок, а менi дiстався фiнал, де Люстерко говорить злiй мачусi, що принцеса, котра щойно одружилася з принцем, у тисячу разiв чарiвнiша, нiж вона сама. – Аж тут, – читала я, – зла мачуха зайшлася прокльонами й мало не вибухнула вiд злостi та заздрощiв. Спочатку вона не хотiла йти на весiлля, та дуже вже iй кортiло подивитися на молоду королеву. І тiеi митi, коли Бiлоснiжка вийшла до гостей, мачуха впiзнала свою пасербицю. Вiд страху вона не могла навiть поворухнутися. Й тодi на вогонь поставили залiзнi чоботи, розжарили iх як слiд i примусили лиху жiнку вдягнути iх, щоб покарати за скоене. Вона змушена була танцювати в цих чоботах доти, аж поки не впала мертвою… – Навiщо? – спитав Ансуман фрау Вiгельманн, коли я захлопнула книгу. – Навiщо ви обрали таку дурнувату дитячу казку? Якщо вже ми вирiшили ставити п’есу, то чому б не обрати щось i справдi класне? Дехто заплескав у долонi, а деякi навiть засвистiли на знак пiдтримки, та коли всi заспокоiлися, фрау Вiгельманн сказала з тiею посмiшкою, яка менi в нiй особливо подобаеться: – Гадаю, що можна. Як стосовно того, щоб переробити цю казку на новий лад? – Як це? – не зрозумiв Ансуман. – Що ви маете на увазi? – Можна ii змiнити, – пояснила Фло. – Так, нiби ii написали в наш час. Фрау Вiгельманн кивнула. – Саме так. Наш виступ вiдбудеться в березнi. А це означае, що ми маемо майже три мiсяцi. Ми можемо ii переробити й подумати, як змiнити ролi. – У мене е iдея для гномiв! – крикнув Томас iз четвертого «б». – Можна зробити так, щоб вони танцювали хiп-хоп! Фрау Вiгельманн засмiялася. – Чудово! Нехай гноми повертаються ввечерi додому, танцюючи хiп-хоп. – А Бiлоснiжку можна зробити панком! – запропонувала Фредерика. – Нi, – заперечила Анна-Лiза. – Я не хочу бути панком! – Що значить, ти не хочеш бути панком? – розсердилась я. – Ще навiть не вiдомо, чи будеш ти Бiлоснiжкою! Менi здаеться, спершу треба розподiлити ролi, а тодi вже нехай кожний подумае, як йому змiнити свою роль. Фрау Вiгельманн зробила вигляд, наче намiряеться ще поговорити про п’есу, аж тут усi закричали, перебиваючи одне одного. – Гаразд, – погодилася фрау Вiгельманн. – Розподiлимо ролi, а пiсля цього обговорюватимемо казку. Вона пiдiйшла до дошки й написала на нiй усi ролi, якi були в нашiй виставi: Мати Бiлоснiжки (Добра королева) Мисливець Сiм гномiв Принц Бiлоснiжка Мачуха Бiлоснiжки (Лиха королева) – Так, – сказала вона, – спочатку треба розiбратися з невеликими ролями. Хто хоче бути Доброю королевою? От нiколи б не подумала, що хтось захоче зiграти другорядну роль, аж тут пiдняла руку Фредерика. – Можна я? – запитала вона. – Та тiльки щоб палець не боляче було колоти! Конец ознакомительного фрагмента. Текст предоставлен ООО «ЛитРес». Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=44901719&lfrom=688855901) на ЛитРес. Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.