Секрети старовинної скриньки

Секрети старовинноi скриньки Александр Владимирович Макаров Вiрите, що грошi можуть бути завбiльшки з кам’яну скелю, а Атлантида, ймовiрно, розташовувалася у Чорному морi?Звiдки ж родом монети з дiдусевоi скриньки? Захоплива подорож в екзотичнi краiни свiту, знайомство з iхнiми звичаями та традицiями допоможуть вам це з’ясувати. Вступ Скарби у нас пiд ногами, от тiльки треба уважнiше придивитися. Внук криголама Олесь прийшов зi школи сердитий. Загалом, у школi нiчого поганого немае, якби не ходити туди щодня та прибрати звiдти бiльшу частину вчителiв. – Що, кепську оцiнку одержав? – занепокоено спитала мама. Вона саме готувала обiд. "Оцiнку одержав". Мама, либонь, гадае, що йому все ще п'ять рокiв. Олесь не забув, як учора вона сказала татовi: "Вiд цiеi дитини самi прикрощi". – Самi прикрощi, – пробурмотiв вiн. – Що ти бурмочеш? – поспиталася мама роздратовано. Отак воно, в людини прикрощi, а нi спiвчуття, нi розумiння. Звичайно, мама геть заклопотана меншеньким, йому i вся увага, й кашки, а у вiдповiдь тiльки лемент ночами. Пiсля тих ночей мама ходить роздратована, тричi забирала з собою надвiр i до крамницi пульт од телевiзора. Сусiди, певне, дивилися на неi з подивом, коли вона пультом намагалася зателефонувати. Татуньо теж добрий – сидить цiлими годинами в туалетi, те, що вiн там виспiвуе, ще нiчого, а ось те, що забирае туди ноутбука, – цiлковитий одстой. Геть не думае, що дiтям потiм гратися на туалетному ноутбуцi не зовсiм приемно. "Бiльше гiдностi, графе", – подумав Олесь, а вголос мовив: – Нiчого я не одержав! – А чого ж сидиш такий насурмонений? – Алгеброiд присiкуеться. – Що за дурнуватий сленг. У тебе що, проблеми з математиком? – А тобi треба кожне слово перетлумачувати? Так от, в секунд-гендi, ну роздягальнi по-вашому, один йолоп мене пхнув, i я затопив алгеброiдовi головешкою в      живiт. – Сильно затопив? – Та що йому зробиться, вiн по пояс дерев'яний. Вiн мене, мабуть, i не впiзнав, люду там цiла купа була. – Так у чому ж справа? – Ось, – похмуро сказав Олесь, простягаючи свого наплiчника. На ньому дiрка, i ремiнець одiрваний. – У тебе як не одне, то друге. Хiба не можна хоч день без конфлiктiв? – Тобi людською мовою пояснили, що я тут нi при чому. Мене пхнули. Тут i Шварценегер не втримався б на ногах. – То що, я повинна йти i з'ясовувати, хто й навiщо тебе пхнув? – Треба купувати новий наплiчник, – сердито сказав Олесь. – Через одну дiрочку – i новий? – здивувалася мама. – Пусте. Я це вмить зашию. – Тобi все мое пусте. А знаеш, iз яким наплiчником ходить Васько? А який у нього мобiльник? Його супер-пупер черевики коштують бiльше, нiж усе мое манаття! – роздратовано вигукнув Олесь. І не обiйшлося б без скандалу, та цiеi митi прийшов дiд. Дiд, це мамин батько, – Костянтин Іванович. Хоча в Олесевому дворi хлопцi прозивали його не iнакше, як "криголам". І це не ображало, навпаки – то була ще й яка повага. Це прiзвисько дiдовi дали, коли Олесевi було ще рокiв iз п'ять. Найбiльш невдалий вiк для хлопця. Тодi в дворовiй iерархii вiн посiдав одне з найнижчих мiсць. Так бувае, коли за вiком скаржитися вже не годиться, а дати здачi ще не можеш. Тому Олесь пiд час прогулянок у дворi був об'ектом утискiв та висмiшок. Вiн насилу терпiв. Та дворовi правила правилами, а як старшi поцупили в Олеся новенького автомобiльчика, то вiн, зашмаркавшись, побiг скаржитися додому. Старий моряк накинув кiтеля i вийшов у двiр розбиратися. – Крихiтка дiда притягла. Ой, як страшно, – зареготався рудий Гося, гроза всiх малюкiв. – Ану тримай! – сказав дiд, простягаючи Госi край дошки, що валялася на землi. Нiчого не тямлячи, той скорився. Другий кiнець дошки дiд поклав на краю стола, де вечорами грали у дворi в домiно. – Лусь! – i дошка пiд ударом дiдовоi долонi розлетiлася навпiл. Ще два удари, i дошку розрубано начетверо. – Малюкiв кривдити не можна, – сказав дiд, складаючи рештки дошки на купу. – Це навiть москвичi знають, – провадив вiн, оглядаючи хлопцiв, що притихли. Автомобiльчика Олесевi не оддали, та кривдити перестали. І за ним навiки в дворi закрiпилося прiзвисько "Внук Криголама". Либонь, хлопцi прийняли за криголам зображення корабля на значку, пригвинченому до дiдового кiтеля. "Внук криголама" – це звучить гордо. А вiд дiда того дня Олесь почув два афоризми. Здивувати – значить, перемогти. Чоловiк – це той, хто може вирiшити стандартнi ситуацii нестандартними методами. Вiн тодi не все втямив, що це означае, та звучало воно сильно. – Бачу, море штормить? – сказав Костянтин Іванович, глянувши на обличчя присутнiх. – Та предки осьо грошенят шкодують, – сказав Олесь. Мати спалахнула й хотiла було втрутитися, та дiд поглядом перепинив ii. – А яких грошенят – великих чи малих? – хитро поспитався вiн. – Нормальних, – буркнув Олесь. – Стiльки в закордонних плаваннях побував, а такоi валюти не пригадаю, – провадив Костянтин Іванович. – Це що, монети чи купюри? – Ти що, дiду, кепкуеш, хiба на монети щось зараз купиш? – А це, друже, залежно вiд того, якi монети. Декотрi з      них будуть i дорожчi, нiж папiрцi. А бувають i цiннiшi, нiж якiсь там ганчiрки чи авта. – Це що ж дорожче, нiж авто? Помешкання? – Нi, вище бери. – Що ж iще? – Життя, наприклад. Хiба життя дешевше, нiж квартира? – Як це? – А от послухай, – сiдаючи, сказав Костянтин Іванович. – Ну все, понесло дiда в мiстику, – сказала мама, теж приготувавшись слухати. "Божевiлля – це наша родинна риса", – ехидно подумав Олесь, та дiда вiн поважав, а тому промовчав. – Моряки, щоб ти знав, люди вiруючi. А декотрi ще й частенько вiрять у рiзнi штучки, що приносять удачу. Коли шторм розгойдуе корабель, аж труби в машинному вiдсiку починають розтягуватися, наче умовi, все рипить, i от-от вирушиш на побачення з Нептуном, – тут i невiра перехреститься, – сказав Костянтин Іванович. Історiя перша – мiстична Нiльс Бор, славетний данський фiзик, якось повiсив на дверях свого сiльського будинку пiдкову, що, за повiр'ями, приносить дому щастя. Один iз його гостей здивовано запитав фiзика: – Невже ви, великий учений, вiрите, що пiдкова над дверми приносить щастя? – Ох, – зiтхнув Бор, – та, звiсно ж, не вiрю… Але ж яке диво: пiдкова приносить щастя навiть тим, хто не вiрить у неi! А я почну зовсiм не з мiстики. А зi звичайного п'ятака. Цей п'ятак за часiв Катерини дав молодому рекрутовi ще його дiд. П'ятак за тоi пори був навiть дуже незлецькими грiшми. Хоча коня на нього й не купиш, та дiд гадав, що внук як не потратить монету, то цих грошей вистачить на дiдовi поминки. Внук брав участь у взяттi Ізмаiла, i п'ятак порятував його вiд турецькоi кулi. Вояк вiдбувся синцем, а на п'ятаку лишилася подряпина. Його передали у спадок, i вiн урятував другого нащадка вiд французькоi кулi пiд час Кримськоi кампанii 1855 року. Воював п'ятак i пiд час Другоi свiтовоi вiйни. І досi зберiгаеться як коштовна релiквiя в      родинi. Отак звичайнiсiнький п'ятак став "замовленим". Використовувати "копiйку" в ролi талiсмана – давня людська традицiя. Я розкажу вам про найславетнiшу монету, що приносить талан. Найбiльш "щасливою" монетою в свiтi визнали золотого "Французького янгола" ("French Fygels"). В Європi цi монети часто називають "Щасливими Золотими Янголами". Історiя ця почалася з Огюста Дюпре, дворянина. Йому в 1792 роцi король Луi XVI доручив створити нову валюту для Францii. Кажуть, для створення цiеi моне-ти використовувалося золото, що його отримав алхiмiк Лестат. Реформа пройшла успiшно, викарбували прегарнi золотi двадцятифранковi монети iз зображенням янгола. Та монархiя впала, й Огюста Дюпре пiд час Французькоi революцii засудили до гiльйотини. За легендою, в кишенi засудженого лежала ця монета… Пiднiмаючись на шибеницю, Дюпре виголосив невелику молитву й пiдготувався до смертi. Вiн укляк на колiна й уже поклав голову пiд лезо гiльйотини, та раптом сталося диво: в дзвiницю, бiля якоi стояла шибениця, влучила блискавка! Страту скасували. Легенда про щасливу монету швидко поширилася у всiй Європi. Наступнi двiстi рокiв заповненi нечуваними iсторiями, що приписувалися цьому талiсману. Морськi капiтани нiколи не вирушали в плавання, не маючи при собi цих монет. Згодом французькi пiлоти пiд час Першоi свiтовоi вiйни рiдко пiднiмалися в небо без них. Навiть Наполеон носив "монету янгола" в кишенi свого жилета. Проте, кажуть, увечерi 1815 року, перед вiдомою великою битвою, вiн iз погордою викинув ii в рiчку. Зараз цi монети велика рiдкiсть. Менi поталанило лише раз мимохiдь побачити таку монету. Я був тодi простим матросом на Пiвнiчному флотi. З озера на Кольському пiвостровi пiдiймали рештки "мессершмiта", що там потонув. Тисячi таких машин становили ударну потугу винищувальноi авiацii Люфтваффе фашистськоi Нiмеччини. Коли дiставали те, що лишилося вiд пiлота, щось блиснуло серед останкiв одягу. – Диви, монета, – сказав водолаз, простягаючи руку капiтановi катера. Та наше суденце струсонуло, водолаз посковзнувся, й монета полетiла у воду. Хоч скiльки потiм шукали, знайти ii в замуленому днi так i не пощастило. Вiдповiдь – звiдки в нiмецького льотчика така монета, – проста. Пiд час Другоi свiтовоi вiйни монети iз зображенням "щасливого янгола" видавалися нiмецьким ВПС як нагорода асам-винищувачам Люфтваффе. Герман Герiнг особисто вручав iх. До речi, вiн же керував пошуками Святого грааля й iнших артефактiв, що повиннi були допомогти нiмецькiй зброi. Та не допомогла монета нiмецькому льотчику… А в Росii були своi грошовi талiсмани. В 1915 роцi, у розпалi Першоi свiтовоi вiйни, настав розквiт азартних iгор. Одним iз амулетiв, широко визнаним помiж петроградських гравцiв на початку 1915 року, став звичайний бiлет вартiстю один рубль. За повiдомленням газети "Петербурзький листок" вiд 24 сiчня серед клубних, бiгових та iнших гравцiв пройшли чутки про щасливого рубля за пiдписом касира Брута, котрий нещодавно в нападi божевiлля наклав на себе руки. Цi чутки, що вмить облетiли всi веселi мiсця столицi, спричиненi були, як гадають, великим виграшем, що випав гравцевi, котрий поставив на цей рубль. Рубль користувався таким попитом, що завзятi мiняйли довели його вартiсть до 25 рублiв. Усе це викликало такий ажiотаж, що мiнiстерство фiнансiв змушене було 5 лютня 1915 року опублiкувати в газетi "Петрорадскiй листок" статтю: "До вiдома осiб, що скуповують "брутiвськi" рублi". В нiй мовилося: "Всупереч запевненням спекулянтiв, Державний банк як i ранiше випускае такi рублi, що наявнi у нього, й не бере за них жодноi зайвоi копiйки". Конец ознакомительного фрагмента. Текст предоставлен ООО «ЛитРес». Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/aleksandr-vladimirovich-makarov/sekreti-starovinnoyi-skrinki/?lfrom=688855901) на ЛитРес. Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.