Конотоп Фортеця

Конотоп Фортеця Антон Гайдук Польськi магнати зайняли украiнськi землi, розбудувались i укрiпились. Корiнне населення опинилось у великiй залежностi вiд загарбникiв. Та народ не корився. Бунти та повстання вiдбувались одне за другим. Козаки, що збiгались на Сiч, гуртувались, вибирали свого гетьмана, очолювали повстання i разом iз селянами палили польськi маетки. Конотоп Фортеця Антон Гайдук © Антон Гайдук, 2018 ISBN 978-5-4490-7656-4 Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero ФОРТЕЦІ НА УКРАЇНІ Польськi магнати зайняли украiнськi землi, розбудувались i укрiпились. Корiнне населення опинилось у великiй залежностi вiд загарбникiв. Та народ не корився. Бунти та повстання вiдбувались одне за другим. Козаки, що збiгались на Сiч, гуртувались, вибирали свого гетьмана, очолювали повстання i разом iз селянами палили польськi маетки. На втихомирення повсталих король Польщi, Сигизмунд, вiдправив на Украiну коронного гетьмана Жолкiвського iз загонами найманих воiнiв з Нiмеччини та Францii. Розпочались безперервнi бойовi сутички i кривавi розправи з бунтiвниками. Цього було замало. У Польщi зiбрали сейм i вирiшили на Украiнi зводити фортецi, в яких розмiстили загони вiйськ для охорони кордонiв. Із Францii запросили iнженера по спорудженню фортець, Гiйома Боплана. Йому видiлили загiн i пообiцяли велику оплату. Інженер Боплан прибув до Киева у 1630 роцi, поступив у розпорядження коронного гетьмана Конец-польського. Вiн супроводжував гетьмана у всiх його походах i вiйнах. Боплан iз групою запорiжських козакiв пропливли по усьому Днiпрi, пройшли тринадцять порогiв, побували на Низу, дiйшли до турецькоi фортецi Очакова у гирлi Днiпра. Французьський iнженер залишив нащадкам цiкавi описи днiпровських порогiв i островiв, а також описи фауни i життя козакiв. Перший днiпровський порiг називався «Кодак». Гетьман Конецпольський запропонував бiля нього ставити фортецю, щоб не допустити втечi невдоволених на Сiч. Інженер Боплан зробив креслення i розрахунки. Наймане вiйсько прибуло та виконало роботи по спорудженню укрiплення. У 1635 роцi фортеця «Кодак» уже стояла на скелястому березi Днiпра. У серединi розмiщалась залога французьських вiйськ. Гармати стояли у бiйницях на високих стiнах. Шлях на Сiч було перекрито. Сiчовики на Хортицi задумали зруйнувати фортецю. Вони вибрали гетьманом Івана Сулиму, який узявся за цю справу. Та для цього потрiбно мати вiйсько i зброю. Пiв року козаки виготовляли для морського походу човни, якi називались «чайки». Вiд острова Хортиця козацькi чайки рушили вниз по Днiпру до Очакова, турецькоi фортецi у гирлi Днiпра. У плавнях сховались у очеретах. Гетьман Іван Сулима послав гурт козакiв на островки з лiсом, рубати дерева. Стовбури в’язали у плоти i гнали до гирла Днiпра. Тут турецька охорона перетинала русло металевими ланцюгами, щоб не пускати козакiв у море. Дочекавшись ночi, козаки гнали плоти на ланцюги. Ланцюги розривались. За ними у прорив проходили «чайки». Із фортецi били iз гармат, та козаки уже були у морi. По водах Чорного моря козаки добирались до гирла рiки Дунаю. Землi на обох берегах пiдкорила Туреччина i поставила для охорони крiпостi. Сiчовики захоплювали фортецi, охорону вирiзали, забирали зброю. Повертаючись назад, обходили пiвострiв Крим з пiвдня i через Керченську протоку запливали у Азовське море. У гирлi рiки Дон стояла турецька фортеця Азов, яку охороняли яничари. Іван Сулима iз попереднiх походiв знав, що тут тримають найбiльше невiльникiв, яких татари набирали iз пiвденних земель Московii. Азовськi мурзи та беi жили у великих розкошах та мали чисельнi скринi iз схiдним золотом. Козацькi чайки оточили Азов з моря. Розвiдка проникла до середини укрiплення, а вночi вiдкрила браму. Козаки вирiзали яничар. Усi скарби зносили на судна, а невiльникiв вiдпустили. Полоненi з Украiни на човнах перетнули море, зайшли у гирло рiки Молочноi, яка текла по степах. У верхiв’i Молочноi висадились, вiднайшли рiку, що впадала у Днiпро i рушили далi. Сулима послав козакiв оглянути навколишнi ногайськi степи. Тут вигулювались великi отари i табуни рiзноi худоби. Козаки вiддiлили частину i погнали до Днiпра. Козацькi чайки, навантаженi зброею та азовським багатством, рушили через море до гирла Молочноi рiки. Майже мiсяць гнали судна уверх проти течii. У верхiв’i Молочноi витягли чайки на сушу i потягли волоком до рiчки Конки, що впадала до Днiпра. Прибувши на Хортицю, гетьман Сулима скликав «коло» (рада козакiв). Козаки вирiшили одностайно: рушати на «Кодак». По Украiнi пiшли «глашатаi», скликаючи козакiв на Сiч. По суходолу, через Дике поле, потяглися на Сiч збiглi селяни, яких називали «самовiльнi». Іван Сулима з невеликим загоном козакiв побував пiд Кодаком. Фортеця стояла над Днiпром на високiй скелi. У фортечних стiнах, складених iз колод, прорiзанi вiконця-бiйницi для стрiльцiв. По кутах на високих вежах стояли гармати. Стiни пiдпирали землянi мури, за якими проходили широкi рови з водою. Висока брама виходила у степ. Двiстi воiнiв, найманцiв iз Нiмеччини пiд управою француза Марiана, охороняли фортецю. Це була неприступна твердиня. Козацький гетьман Іван Сулима знався на штурмах фортець. І цього разу вiн розробив генiальний план. Свое вiйсько вiн розбив на три частини. У кожнiй частинi було свое окреме завдання. Перший загiн прибув заздалегiдь. Неподалiк вiд фортецi, козаки нарiзали верболозу та нав’язали в’язанок iз хмизу. Вночi загатили хмизом фортечнi рови, щоб створити переправу. Другий загiн по канатах видерся на стiну та заскочив до середини. Охорону на стiнах i бiля брами вирiзали. Браму вiдкрили. Третiй загiн уже стояв пiд брамою i чекав. Цей загiн складали сiчовики, що багато рокiв перебували на Сiчi. Це були вправнi та лютi воiни, що при собi постiйно носили шаблi та татарськi ножi. Сiчовики всерединi посiкли охорону. Козацька «сiча» означала «рiзня». На завершен-ня козаки запалили внутрiшнi забудови. Із фортецi забрали гармати та гвинтiвки. Іван Сулима за одну нiч зруйнував Кодак, а його самого згубила горiлка. Поляки пiдiслали до Сулими зрадникiв. Вони увiйшли до нього у довiру, разом пили горiлку цiлу нiч, а на ранок грiзного Сулиму зв’язали i вiдправили до Конецпольського. Його стратили у Варшавi. Інженер Боплан перебував на службi у польських королiв сiмнадцять рокiв. Вiн зробив креслення багатьох фортець на Украiнi та був присутнiй при забудовi. Зокрема Боплан побудував фортецi при Бродах, Кременчуцi, Кодаку i Новгород-Сiверському. Французький iнженер Боплан також закладав слободи на вiльних землях Украiни, на якi переселялись селяни. Вони декiлька рокiв не сплачували податкiв панам. Такi слободи залюдню-вались i перетворювались на села. Боплан склав топографiчну карту Украiни початку ХVІІ столiття. Супроводжуючи коронного гетьмана Конец-польського у його вiйськових походах, Боплан був присутнiй пiд час битви з козаками пiд Кумейками. Ось як вiн описав цю подiю. У 1637 роцi на Украiнi спалахнув бунт. 18 тисяч козакiв стали табором пiд Кумейками. Коронний гетьман Конецпольський iз 4000 воiнiв прибув i оточив повсталих. Польський загiн безперервно атакував. Козаки не витримали шаленого натиску i вiдступили, лишивши 6 тисяч убитими на полi бою. Пiсля битви польське вiйсько прибуло у фортецю Кодак. Розпочались вiдбудовнi роботи. У фортецi лишилось до двох тисяч воiнiв для охорони пiвденних кордонiв. Пiвнiчний кордон Украiни з Московською державою постiйно змiнювався. Згiдно з мирною угодою мiж Польщею та Москвою, яку пiдписали у 1634 роцi, землi Чернiгiвщини i Сiверщини знову належали Польщi. У Чернiговi та у Новогород-Сiверському розта-шувались охороннi польськi загони. По берегах рiчок, Десни i Сейму, стояли прикордоннi пости жовнiрiв. Новгород-Сiверський згадуеться у лiтописах за ХІ столiтя. На березi Десни у глухих лiсах князi поставили укрiплення, яке обгородили частоколом. Та кочовi орди добирались i до Новгороду та грабували i набирали полон. У ХІІІ столiття пiд час татаро-монгольськоi навали Новгород теж був зруйнований. Лише на початку ХІV столiттi, коли почався занепад Великоi держави Чингiс-хана, нащадки Чернiгiвських князiв знову вiдновили укрiплення. Княжi тереми i замок для охорони огородили дерев’яними стiнами. Над Десною височiли двi вежi, брама виходила до лiсу. Круг укрiплення утворилось так зване «велике мiсто», у якому були помешкання мiщан. У 1637 роцi старостою Новгород-Сiверського був шляхтич Пясочинський. Польща намагалась укрiпити кордони з Москвою. До Новгород-Сiверського прибув iнженер по спорудженню фортець Боплан. Оглянувши старi забудови i дерев’яни стiни, вiн iх залишае стояти. Круг укрiплення нисипають фортечний земляний вал, риють глибокi рови. На вежах ставлять гармати. У фортецi розташувався загiн найманого вiйська. На рiчку Язучу, для забудови фортецi, Боплан не змiг добратись. Вiн зробив креслення на мапi (дерев’яна дощечка) i послав у Конотоп старосту Новгорода Пясочинського для побудови фортецi. ФОРТЕЦЯ НАД ЄЗУЧЕМ По широкiй та повноводнiй рiчцi Єзуч (давня назва – Язуча) у далекi часи проходив торговий шлях. З пiвночi, з берегiв Варяжського моря, на високих ладьях, прикрашених головами «лютого дракона», яких вирiзали з дерева теслi-умiльцi, купцi везли рiдкiснi товари на великий торг на рiчку Торговицю. Це були шкiри бiлих ведмедiв, китовий жир i вус, суха морська риба, бивнi моржiв i янтар iз карельськоi сосни. На Торговицi вiдбувався лише весiннiй торг. У цей перiод рiчки переповненi водами. Навiть по невеличких рiчках пливли мисливцi iз глухих стiйбищ Сiверщини iз пушиною. Лише раз на рiк висока валова вода закривала днiпровськi пороги i тодi змогли пiдiйматись уверх по Днiпру заморськi судна iз товарами схiдних i середземних держав. З пiвдня по Днiпру пливли купцi на галерах, заходили у Сулу i повертали у притоку Ромен, яка вела до рiчки Торговицi. Вони везли: сiль, шовковi поволоки (тканини), зброю, коштовностi, приправи (перець), сухий виноград, оливкове масло. Рiка Язуча витiкала з болiт. До неi впадали чисельнi притоки, утворюючи болота при впадiннi до Язучоi. Та минали столiття, рiки вiдступали, з’являлись на берегах пагорби та плоскогiр’я. Одне з них бiля рiчки Конотопки, покрите лiсом iз вiльхи, заселялось у давнi часи. Присеймiв’я населяли севруки. Їх поселення тяглись далеко на пiвдень до рiчок: Сула, Хорол, Остер. Кочовi орди iх витiснили з пiвденних земель. Севреки вiдступили до рiчок: Сейму, Язучоi, Торговицi, Ромен, Липки, Конотопки. Бiля Конотопки на плоскогiр’i могло бути спочатку стiйбище мисливцiв, яке можна вiднести до VІІ-ІХ столiть. З появою торгового шляху по рiчцi Язучiй з’явлються поселенцi, зв’язанi з торгiвлею. Це могли бути: лiсоруби, майстри-човнярi, веслярi, бортники, купцi. У часи Киiвськоi Руси ІХ-ХІІІ столiть княжа вiтка «Ольговичiв» займала город Чернiгiв i прилеглi землi Сiверщини. Брати Святославичi поставили городища, на Деснi – Новород, а на Сеймi – Путивль, Рильськ, Курськ. Землi по-над Язучою i Торговицею теж належали Чернiгiвським князям. На рiчцi Липицi стояло Липовецьке князiвство з Городищем. На рiчцi Торговицi були три Городища. Бiля Конотопки на високому плоскогiр’i уже у ХІІ столiттi теж могло бути Городище. На початку ХІІІ столiття, пiд час татарсько-монгольськоi навали, усi городи i городища Киiвськоi Руси були зруйнованi та спаленi. Настали «темнi столiття». Лише через сто рокiв Литва витiснила татар i зайняла колишнi землi Киiвськоi Руси. Уже у серединi ХІV столiття вiдновився торговий шлях по Язучiй на Торговицю. На плоскогiр’i бiля Конотопки теж вiдроджувалось життя. З обох бокiв високого пагорба, який виступав до середини Язучоi, були заплави з пологими берегами. Тут зупинялись i купцi iз «варяг» на великих ладьях, i севруки на човнах i «довбанках» з пушниною, i лiсоруби на плотах iз вiковiчних лiсiв Десни. Це були зупинки для вiдпочинку. Найбiльше приставали до берегу для ремонту суден. По водi судна пливли здалеку. За довгий час вони отримували рiзнi ушкодження. Для ремонту зупинялись надовго, доводилось частину товару залишати на березi, а з ним лишались прибулi з рiзних земель. Коли лiсоруби гнали плоти з лiсом, то вони найбiльше вiд iнших купцiв потерпали вiд рiзних пригод. На берегах залишали сосновий i дубовий лiс. Пiсля розпаду Великого татаро-монгольського ханства на пiвденних землях осiли кочовi орди. Це були ногайськi та кримськi татари, а також видiлилась окремо люта буджацька орда бiля гирла Дунаю. Татари жили грабежами. Знову потерпала уся Сiверська земля вiд татарських набiгiв. Осiлi люди укрiпляли своi поселення. Бiля Конотопки на плоскогiр’i з’явилося Городище. Староста невеликого поселення запросив потерпiлих у дорозi купцiв допомоги. У Городищi бiля Конотопки хати поставили iз дерева i частокiл поставили iз дубу. Купцi село звали «Конотоп», завозили до нього i сiль, i зерно, i зброю. Згодом призначили воеводу, який дбав про охорону Городища. Це був колишнiй путивльський купець Ємельян Болотников. Був кiнець ХІV столiття (1360 р). У Городищi бiля Конотопки частокiл зберiгся до початку ХVІІ столiття. Цей дубовий частокiл стояв триста п’ятдесят рокiв непорушно. У 1634 роцi польський король Владислав ІV Ваза видав привiлей шляхтичу Миколаю Цетисову на володiння Городищем i землями бiля Конотопки i Єзучу. Таку нагороду отримували шляхтичi за вiйськовi заслуги на службi у короля. Шляхтич Миколай ЦЕТИСОВ У 1635 роцi Микола Цетисов прибув у Городище iз загоном жовнiрiв. Вони прибули для охорони прикордонних земель на кордонi з Московською державою. Попереднiй посадник Городища, призначений Путивльським воеводою, переiхав на човнах з росiйською залогою на протилежний берег рiки Язучоi i зайняв невелике укрiплення на плоскогiр’i бiля рiчки Кросна пiд назвою «Язучая». Берег, який вони охороняли вiд полякiв, звався «Гребешок». Королiвський привiлей для Миколая Цетисова був доставлений iз Варшави коронному гетьману Украiни Конецпольському, який стояв iз королiвським вiйськом пiд Переясловом. Вiйсько знаходилось на утриманнi Киiвського воеводства. Гетьман видiлив Цетисову невеликий загiн жовнiрiв. Це були найманцi-воiни iз сусiднiх держав: Нiмеччини, Литви, Угорщини, Трансiльванii. Їхали на конях дорогою на Нiжин. Провiзiю i фураж коням везли на пiдводах. Супроводжували обоз евреi Хотин i Юдович iз сiм’ями. Вони взяли в «аренду» постачання прикордонних загонiв. До Конотопу добирались по бездорiжжю та через болота. У Городищi новий господар зайняв панський двiр, з якого виiхав попереднiй господар – путивльський посадник. Жовнiри зайняли вiльнi помешкання, в яких ранiше мешкала росiйська залога. Для охорони поряд з панським двором стояв «Замок». Дерев’яна будiвля мала зверху дозорну вежу. Тут стояла гармата. Дворище замку мало високу дерев’яну огорожу i браму у напрямку на Киiв. Всерединi Городища бiля брами, що виходило на Путивльський шлях, стояли конюшнi. Їх у 1618 роцi спорудили козаки Сагайдачного. Через рiк жовнiри побудували хати i завели сiм’i. Вони займали землi за межами Городища; виникали цiлi поселення. Але польськi воiни вiдбували службу. Шляхтич Микола Цетисов був iз бiдноi шляхти. У тихому i далекому вiд вiйни закутку Украiни, у своему Городищi, вiн став великим паном. Кожний заможнiй рiд хотiв iз ним породичатися, бо Миколай Цетисов був старий парубок. У панський дiм вiн привiв молоду дружину Зосю, доньку еврея-купця Юдовича. Красуню Зосю у Городищi називали «панi Цитовська». Вона народила двох синiв, але ще молодою залишилась вдовою. Їi батько Юдович мав декiлька будинкiв i велику лавку у Городищi. За межами крiпостi по Путивльському шляху ставили будiвлi заможнi евреi. Один з них належав Юдовичам. Зося iз синами перебралась у батькiв дiм. Їi сини мали материне призвiсько «Цитовськi». Городище i його населення належали до королiвських земель i звiльнялось вiд податкiв. Жовнiри займались рiзними промислами та ремеслами. Чех Сур був з бiдного селянського роду, який працею заробляв на життя. Вiн довго холостякував, пристав до чумакiв, що iздили по сiль на Перекоп. Сiль забирали евреi на перепродаж. Згодом Сур сам очолив валку чумакiв. Поляки Кульчицький та Єзучевський займали вiльнi землi неподалiк вiд глиняних урвищ, наймали селян для ведення робiт i ставили цегельнi, на яких виробляли цеглу-сирець. Одна цегельня знаходилась на Дрижчiвцi, друга – на Новоселицi. Нiмцi: Стус, Зiльбович i Кронфельс об’еднались у «механiчний цех» i мали своi майстернi. У Нiмеччинi ремiсники об’еднувались у «цехи», щоб захиститись вiд утискiв влади. Євреi: Юдович, Хотин, Велькiн, Розенберг вели торгiвлю, ставили торговi лавки, в яких працювали найманi прикажчики. А евреi Герман, Каплан, Бiринбаум брали у мiсцевих купцiв у аренду землi, маетки, господарства, млини, майстернi. Займались управлiнням або продажем та багатiли. Наступив 1640 рiк. На Конотоп прибув загiн полякiв iз Новгородським старостою шляхтичем Пясочинським. Вони прибули будувати фортецю Конотоп. У панському дворi шляхтичi Пясочинський i Миколай Цетисов розглядали мапу, на якiй було креслення фортецi, зроблене iнженером Бопланом. Цi шляхтичi були навченi грамотi i змогли зрозумiти написи по-латинi. Декiлька днiв вони ходили круг Городища i намагались зробити вiрнi розрахунки, щоб фортеця вiдповiдала кресленням на «мапi». З двох сторiн Городище захищалось високими кручами рiчок Язучоi та Конотопки. Двi iншi сторони проходили по суходолу поряд з болотами. Для побудови фортецi були задiянi конотопськi мiщани, що мали коней та пiдводи. З Новогород-Сiверського прибули землекопи-майстри по зведенню земляних валiв. У серединi Городища були укрiпленi стiни панського двору та замку. За частоколом бiля болiт насипали землянi вали та зробили «окопи». «Окопами» називались глибокi рови з водою. Один iз них спускався по схилу до рiчки Язучоi. По землю iздили на Дрижчiвку, що тяглася по верху глибокого яру, який колись був руслом Язучоi. Пiсля земляних робiт до роботи взялися теслi. Фортеця мала три брами: Путивльська брама, Киiвська (Попiвська) брама, Роменська (Пiдлипенська) брама. Були зведенi мости. Один з них проходив через глибоку Конотопку i вiв на Роменський шлях, другий – на озерах по Киiвському шляху. По чотирьох кутах фортецi звели дерев’янi вежi для дозорцiв. Замок мав свою дозорну вежу. У серединi фортецi залишились давнi помешкання. За межами фортецi на Конотопських землях почали селитись мiщани. Забудовувались хаотично. По обидва боки Путивльського шляху ставили будинки евреi, купцi, поляки. Украiнськi селяни, колишнi козаки, займали левади i обробляли землю. Виникли Волкогонiвка i Дрижчiвка. ЗІНОВІЙ ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ Турецька галера везла до Криму купецькi товари. Заморськi купцi сидiли на верхнiй палубi у полосатих халатах та пiдраховували наперед прибутки. Із нижньоi палуби доносились рiзкi команди наглядача за веслярами та удари канчука по голих списах рабiв. Веслярi були прикутi за одну ногу до галери. Вони ритмiчно то пiдiймали, то опускали весла у воду. Це виснажлива i каторжна праця. День був жаркий, без вiтру, а море на всi сторони розливалось чисте без жодноi цяточки. Уже пiд вечiр, коли сонце ховалось далеко за морем, а променi били по галерi яскравим сяйвом, у морi з’явились козацькi «чайки». Це довгi човни, з обох бокiв обшитi очеретом. На кожному сидiло до сорока козакiв. Сонце свiтило iм у спини i слiпило очi туркам на галерi. Із гармат стрiляли по «чайках». Козаки роздiлились на двi флотилii. Одна лишилась у морi, а друга зблизилась iз галерою. Сонце сiло, настала темрява. Козаки пiднялись на верх, вибили охорону. Купцi закрились у камбузi. Веслярi гукали: «Братики! Порятуйте нас!» Кайдани розбивали металевими молотами. Усi звiльненi переходили до козакiв. Друга флотилiя чайок пiдходила ближче. Галеру грабили, забирали гармати, рiзну зброю, купецькi товари, запаси iжi. Вiд обстрiлу iз гармат загинуло декiлька чайок iз козаками. Турецьку галеру затопили i рушили у гирло Днiпра. Все це робилось за одну нiч. День переховувались вiд турок у очеретах на Низу. Другу нiч тягли «чайки» волоком iз затоки у Днiпро. Конец ознакомительного фрагмента. Текст предоставлен ООО «ЛитРес». Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/anton-gayduk/konotop-fortecya/?lfrom=688855901) на ЛитРес. Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.