Сльоза в чорнилі

Сльоза в чорнилi Галина Карева Вiршi та розповiдi про кохання. «У моiх снах ти – пустi клопоти, попередження про неприемностi, що до кiнця дня зiйдуть нанiвець. Як менi забути тебе? Де знайти стiльки сили?» Сльоза в чорнилi Галина Карева © Галина Карева, 2017 ISBN 978-5-4490-0085-9 Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero Запах кохання або здiйснення мрiй навиворiт Придбавши на «7-му кiлометрi» в Одесi парфуми пiд назвою «CHANEL №5», Таня поверталася додому на маршрутцi i всю дорогу принюхувалася до пляшечки. «Схожi на справжнi, чи нi?» – гадала вона. Важкий запах, що розповсюдився по кiмнатi, пiсля того, як дiвчина вiдкрила флакончик, переконав, що нi. «Я ж знала, що купую», – розчаровано зiтхала Таня, виливаючи сморiдну рiдину до унiтазу. Таке траплялося з нею часто. «Здiйснення мрiй навиворiт», – називали Танинi «проколи» ii веселi подруги. Однак цього разу вона вирiшила не дiлитися з ними своею невдачею, розчарування було надто великим. Пiдiйшовши до вiкна, Таня виглянула на вулицю. Вiтер з силою рвав випрану бiлизну з мотузки. Сирi плями повиступали на шпалерах бiля вiкна. «Ще так довго чекати тепла!» – знову зiтхала вона, закриваючи шторами мокрi вiкна. Холоднi дощi та вiтер, розбурхане море – ось вона, зима пiвденних берегiв Украiни. Таня не любила цю пору. Безлюднi пляжi, мертвi чайки, неспокiй шторму, що кожноi ночi доносився до iхнього будинку. В неi не хватало терпiння так довго чекати весни. Як не хватало його i на те, щоб зiбрати бiльшi кошти на справжнi парфуми. «Не можна бути такою нетерплячою», – не раз казали iй рiднi. Та такою вже була вдача дiвчини. …Гримаючи важкими колесами по сталевих рейках, по пiд вiкнами протрясся трамвай, слiдом за ним, через деякий час, почувся стукiт у дверi. – Квартиранта приймаемо, Таню, – заглянула до неi схвильована мати. Ще б пак, лишня «копiйка» в таку пору року! «І кому це вiдпочивати бiля холодного моря заманулося?» – дивувалася дiвчина. Збираючись на чергування до лiкарнi (Таня працювала у вiддiленнi невiдкладноi допомоги), вона кiлька разiв заглянула до вiтальнi, однак, дивний квартирант того вечора там так i не з’явився. …Чергування проходило як завжди: кiлька розривiв зв’язок та нескладних переломiв (на вулицi була ожеледиця), опiк стопи (жiнка спробувала зiгрiтися з допомогою наповненоi гарячою водою пластиковоi пляшки), i на кiнець змiни – перелом ребер (нiчна сутичка в кафе). Втомлена Таня вже збиралася додому, коли до них по допомогу звернувся чоловiк з пошкодженою рукою. Травма була незначною, та постраждалий так побивався через свою тимчасову втрату працездатностi, i стiльки ставив запитань стосовно того, як швидше вiдновити ii, що дiвчина не втрималася i поцiкавилась хто вiн за професiею. – Я художник, – зiзнався той, – до мiста приiхав лише вчора, сподiвався попрацювати над кiлькома сюжетами i ось така прикрiсть. Танi стало шкода бiдолаху, вона налила в склянку води i простягнула постраждалому. Та, передаючи ii, надто рано вiдпустила руку, – склянка вдарилася об пiдлогу i розлетiлася на скалки. Кинувшись пiдбирати колючi осколки, художник i Таня, несподiвано, стукнулися лобами й разом опустилися на долiвку. – Андрiй, – першим пiдвiвся i простягнув дiвчинi здорову руку потерпiлий. Запах олiйноi фарби залоскотав нiздрi, Таня глибоко вдихнула його i голосно чхнула. – Не хворiйте, – сказав iй чоловiк, замiсть того, щоб сказати «будьте здоровi». Таня засмiялась. «Вiн схожий на мене», – подумала вона, вiдчувши до незнайомця раптову симпатiю. Вдома, вiдiспавшись пiсля змiни, дiвчина заходилась наводити лад в оселi: мила посуд, стирала пил, поливала квiти. А з голови все «не йшов» незнайомець. Весь час iй чувся запах олiйноi фарби i навiть прочинена кватирка не допомогла позбутися його. Пiд кiнець прибирання Таня дiсталася кiмнати, яку батьки здавали пожильцям. Взимку вона, зазвичай, пустувала, та цього разу там мав хтось бути i дiвчина тихенько постукала в дверi. Однак, на ii стукiт нiхто не озвався, таемничого кватиранта знову не було вдома. Пiдмiвши швиденько пiдлогу в його кiмнатi, Таня вже зiбралася було йти, коли, на раз, помiтила в кутку, закрите простирадлом, велике полотнище. Не втримавшись, вона обережно пiдняла край матерii i завмерла. …Велетенськi морськi хвилi котилися на неi. Розбуджене море, сердите й суворе, збиралося поглинути ii, затягнути в свою темну безодню. «Хто порушив мiй спокiй? – гнiвалося воно… Вражена, Таня вiдскочила вiд картини i вибiгла з кiмнати, забувши там свiй вiник. А вночi iй наснився Андрiй. Вiн стояв серед бурхливих хвиль i пензлем, як диригент оркестровою паличкою, керував ними. Грiзнi, але пiдвладнi найменшим порухам його руки, хвилi накочувалися одна на одну – пiнилися, шумiли, сперечалися… Прокинувшись, Таня довго прислухалася до тишi в будинку. В кiмнатi пожильця не спали. Не йшов сон i до неi. Тихо пiднявшись з лiжка, вона пробралася на кухню й включила електрочайник. Торт, складений з бананiв, крекеру з маком та збитоi з цукром сметани, стояв на столi. Ласунка-Таня надумала скоштувати його. Загорнувшись у мамину кофтину, вона сiла на стiлець бiля столу, пiджала пiд себе ноги i стала чекати доки закипить вода. Гучно шумiв чайник, нараз, вона почула голос за спиною: – Не заважатиму? Рiзко оглянувшись, Таня злетiла зi стiльця. …Перед нею стояв Андрiй, вiн знову протягував iй свою руку. – Ви наш новий квартирант?! – здивовано вигукнула дiвчина. – Так, а Ви медсестра з лiкарнi, – сказав Андрiй. – Таня, – нагадала вона йому. – Я пам’ятаю, – всмiхнувся вiн. Помiтивши свiжий порiз на його руцi, дiвчина знiяковiла, а потiм, спохватившись, стала пригощати тортом. Андрiй, аби не здаватися неввiчливим, поцiкавився рецептом, Таня – станом його руки. Далi вели розмову про погоду, про море, про високу вологiсть у будинку i, врештi-решт, про картини. Вiн захоплено говорив про поетичну красу морських краевидiв, про складнiсть завдання правдиво передати велич морськоi стихii, – Таня лише слухала його. «Людина захоплена своею справою, – думала вона, – ставить перед собою складнi завдання, долае перешкоди, чи знайдеться менi мiсце серед усього цього?» Але вголос сказала зовсiм iнше: – Прибираючи кiмнату, я бачила незвичайну картину… – Так це був Ваш вiник? – очi Андрiя заiскрилися веселiстю. А потiм вони стояли в його кiмнатi i вона знову дивилася на дивний витвiр, тiльки цього разу не вiдчуваючи страху. Рука художника лежала на ii плечi й нiчого надiйнiшого неi в цей момент не знала Таня. Хвилi, як у вiснi, повиннi були коритися своему творцю. Однiею з цих хвиль вона вiдчула i себе… Запах свiжоi фарби, вiтру та солоного моря наповнив свiт. Не так як вчора свiтило сонце, не такими холодними здавалися зимовi днi – весна прийшла в Танине серце ранiше, нiж показував календар на стiнi. А бiла квiтка магнолii, привезена для неi Андрiем пiсля морськоi подорожi до Криму, переконала, що до довгожданого тепла всього «два кроки» морем. …Запах магнолii, запах художнiх фарб i сильного чоловiчого тiла – таким було несподiване кохання Танi, таким був запах ii першоi любовi. ЗІЗНАННЯ Скажи що-небудь, розкажи, Тебе кохаю я. Огляньсь менi, всмiхнись менi, Без тебе я сумна. Смiюсь не вiр, словам не вiр, Ховаю очi я, Пiзня любов, менi повiр, Одна, завжди одна. Твое обличчя юне ще Ночами бачу я. Для тебе ж це усе пусте, Душею чую я. І глибину всю почуття, Жаль, не збагнуть тобi, Душа ще надто молода У двадцять на Землi. Синi троянди В душi в мене до тебе вже нiчого не залишилось, навiть спогади бiльше не тривожать мене, а сни, в яких головним персонажем завжди була ти, стали такими рiдкими. Не вiриться, що змiг забути тебе. Ти так сколихнула тодi мою душу, так тяжко болiло тодi мое серце… Новорiчнi приготування були у повному розпалi. Хтось купував подарунки, хтось ялинку або прикраси до неi, а я все нiяк не мiг вибрати. Все здавалося таким посереднiм, нецiкавим, ти була варта бiльшого, нiж звичайна новорiчна бутафорiя. На жаль, на той час у мене ще не водилися такi грошi, щоб я мiг з легкiстю дивувати тебе. Конец ознакомительного фрагмента. Текст предоставлен ООО «ЛитРес». Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/galina-karieva/sloza-v-chornili/?lfrom=688855901) на ЛитРес. Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.