Лайки за Козлова на ютьюбі

Він був обурений,
Коли в товстезній книзі,
Навпроти його прізвища Козлов
Старенький, бородатий дідо
Поставив знака – бидло!
І сказав – Ну все, готов.

Всміхнувся стомлено, дмухнув,
на штампа намастиченого ротом,
та й тицьнув поверх напису печать.

А потім встав, зігнувши трохи спину,
Пішов у браму, що була неподалік.
Козлов стояв й хотів ковтнути слину
Та рот сухий, аж прикипів язик.

Обурений, такими діями,
Старого канцелярського щура,
Козлов кричав –
Ти шо твориш?!? Хто твій начальник,
Шкура?!? як ти смієш,
В одну особу,
Ці питання вирішать?!!
Це має бути щонайменше комісійно…!!!!
Я ж твою мать...

Аж бачить – штамп, на слові бидло.
І в ньому напис – в пекло!!! Як же так?!?
Та ах ти сцуко!!! - в скронях аж заколотило.
Але отямився - тримай себе руках,
Козлов подумав, видохнув...

Дід незворушний, нуль емоцій погляд,
Якась насмішка за лохміттям бороди.
Козлов злякався, так стягнуло в грудях
Що навіть тихо зойкнув, і присів.
А повз очима, як в німому фільмі
Життя його моменти попливли…

Кричить, – Стривайте діду, тут помилка!!!
Там маю будь не я…
Я ж життя провів як решта люду,
(А потім в розпачі) Та шо ж то за фігня?

Дід зупинився. Глянув із під лоба –
Ти ідійот?!? В тебе друга якась хвороба?!?
Хіба аналізу не робиш, ти?
Ти що ти вчинив за все своє життя?
Твоя дорога – суцільний манускрип,
З лайна, брехні і зради.
А зараз плачеш? Час знайшов для каяття?
Лише в хвилину, як почув про пекло?!?

- На!!! І хмурий дід Козлову,
Дав прям в обличчя дулю,
Здорову, той аж впав
- За все життя, нікому не робив я злого,
Діду!
Пробач, і заміни той клятий напис,
Ти ж то можеш, в боргу я не залишусь,
Ти зазнач…

Дід, не дослухавши,
Козлову харкнув в рило.
Пішов, розлючений.

Сандалями, він дрібно шаркав по підлозі.
Аж як на півдорозі, крик розпачу почув
- Старий чекай!
Є пропозиція, на розгляд люду най
Життя моє представлять!
Нехай вони мою судьбу розсудять.

Яким же чином, бовдуре,
Робити ти це будеш?
Та й часу мало. До наступного етапу,
Доби зо три, не більше - так сказав,
А сам чомусь єхидно посміхався.

Я все продумав, вже сьогодні,
Я завантажу файли на ютьюбі.
І хай розсудять, люди.
Неупереджені ці судді,
Хай глядачі мені поставлять лайки.

Стривай, стривай,
Невже ти віриш у ті байки?
А втім нехай,
Байдуже дід махнув рукою,
Й побрів у браму. Буде пити чай,
І з зацікавленням чекати,
Чи зможуть його чимось здивувати,
Експерименту цього результати.

Як навіжений, Козлов стрімглав,
Побіг до банкомату.
І за пристойну плату,
Він послуги провайдера, сплатив на рік вперед.
- Плювати на розтрати! Він, як ніколи,
Тільки зараз зрозумів,
Що треба поспішати.
Лиш три доби, лишилось до тієї дати,
Коли чорти, його підхватять,
За грішну дупу - перспективи мрачнуваті...

Тремтячими руками, Козлов,
Наклацав логін до ютьюбу.
І завантажив відео, те саме,
Що так зворушливо, плило перед очами
В хвилину, як вважав він самосуду.
Коли поставив дід свій вирок.
Як Іуду - оклеймив, бидло!
От і все. Йому ж байдуже,
Що далі буде.

Йой люди, люди - Молю вас, заклинаю!
Дивіться й тисніть лайк.
Та доведіть, що сторі всього мого життя,
Вам більше до вподоби
Ніж пісенька про бабу Любу,
Якісь приколи дурнуваті, бійки п’яні,
Чорний гумор, оголені дівчата
Юні...

Козлов тремтів,
І задихався.
За дві доби, лиш три перегляди,
Та й ті без коментів, і без таких потрібних лайків.
Прокляття!
Що його робить?
Шахрайство?

Козлова понесло.
За дві години,
Переглядів було вже за дві сотні,
З аккаунтів фальшивих,
Які він регав сам,
І сам коментив,
З них відео своє.
І тиснув, тиснув,
Що ніби так сподобалось воно.
Він свято вірив, що той трюк зітре клеймо.
Зітре те слово бидло,
Впевнить діда,
Що він, Козлов,
Не отаке уже й закінчене мудло.

Петро, тим часом,
А саме так, до речі, звали діда.
Схопивши там себе, де в нього пуп.
Переглядав якусь фігню,
І реготав несамовито з того,
Що він побачив на ютьюб.

Годинна стрілка, як сокира ката,
Невідворотно йде на час кінця.
Козлов сидить,
І не мигаючи очима,
Гіпнотизує монітору покриття.
Та статистичні цифри невблаганні,
Зростають стрімко рейтинги
– котів, якихось дурнуватих,
П'яних дів, якогось ще непотрібу…
А відео його, його спасіння,
На самоті, на дні шкали оцінок.
Забуте й нецікаве всім,
Хто щосекунди тиснеться,
Мільйонними потоками.
Дивитися котів,
І знову дів,
Якусь дурню –
Бездарну й нецікаву.
Козлов у розпачі, він так хотів,
Щоб знову все пройшло на шару,
Як зазвичай і все в його житті.

Воно, як з'ясувалось нецікаве,
Життя його широкому загалу -
Його судьба.
Нікчемо і бездаро, спустив життя.
Цікаво, як тепер душа,
Безсмертна і прозора апріорі,
Чекає чорта -
От мара…
А ніби тільки вчора,
І гадки він не мав,
Що все невідворотно, і дивно,
Що сталося усе уже так скоро.

Просрав…

Яке здавалося б
Гидотне слово,
Та як глибоко описати,
Воно спроможне підсумок життя…
Його доробок,
У скарбницю набуття,
Усього людства.

Історія життя Козлова,
Година розпачу, та каяття,
Обману спроба,
І нарешті, забуття…

Петро всміхнувся,
Триста двадцять два,
Перегляди, за три доби.
І лише три, із них
Осталися байдужі -
Дивно дуже!!!
Сказав старий,
І ніби по команді
Після цих коротких слів.
Кістлява лапа,
Чорна й волохата.
Штовхнула в однострій
Таких же, як він,
Із штампом…
Цей крок став першим,
Першим кроком по етапу
У нескінчені тисячі років.